Урок 9. Христос — цілитель. Ф. Ф. Босворт. Класика у сфері божественного зцілення.
«Тому кажу вам: усе, чого тільки попросите в молитві, вірте, що отримаєте, — і буде вам!» (Map. 11:24).
Віра — документ, що підтверджує право власності
«Віра — це впевненість [документ, що підтверджує право власності] у невидимому» (Євр. 11:1). У книзі Єремії документ, що підтверджує право власності, часто згадується як доказ. «Упевненістю» або доказом того, що ти володієш будинком, є певні документи. Віра — це документ, що підтверджує право власності на те, чого ти ще не бачиш. Коли ти отримуєш документи на будинок, якого ще не бачив, ти вже володієш цим будинком. Ісус постійно казав: «Хто вірує, той отримає». Моффат переклав наведений вище вірш із Послання до Євреїв так: «Віра — це впевненість, що ми маємо те, чого ще не бачимо».
У Євангелії від Марка (11:24) Ісус наказує нам вірити, що ми отримуємо те, про що молилися, у момент, коли молимося, не чекаючи, поки відчуємо або побачимо відповідь, і на цій підставі Він обіцяє: «І буде вам». Віра в зцілення твого тіла така сама, як віра в прощення, — це віра, заснована на авторитеті Слова Божого, яке стверджує, що ти прощений ще до того, як відчуєш себе прощеним. Усе інше — не віра, тому що віра — це «впевненість у невидимому». Щойно те благословення, яке ми приймаємо вірою, стає очевидним, віра в отримання цього благословення припиняється.
Якщо твоє ім’я згадується в заповіті багатої людини, то ти стаєш багатим уже з моменту смерті цієї людини, хоча ще не бачив цих грошей. Так само все заповідане нам в останньому заповіті Господа вже належить нам із моменту смерті Ісуса, Заповідача.
Як і у випадку з прощенням, вірити, що ми отримали зцілення в момент, коли молилися (перш ніж побачимо або відчуємо себе зціленими), — це та «надія», на якій ми повинні стояти, бо в ній є відплата. Про це говорить Дух Святий у Посланні до Євреїв (10:35). Петро вказує, що випробування цієї віри (віри в те, що вже отримали) дорожче за золото.
Віра в те, що на наші молитви отримано відповідь у момент, коли ми молимося, і тому ми вже маємо те, про що просимо, — це і є та впевненість, про яку згадується в Першому посланні Івана (5:15): «Ми знаємо, що отримуємо від Нього те, чого просимо».
У смоківниці, яку Ісус прокляв, засохло не листя, яке було видимим, а корінь, прихований від очей. Визначити, що дерево загинуло, одразу, дивлячись на його листя, було неможливо.
Акт про звільнення всіх рабів
Голгофа була нашим актом про звільнення від усього, що не було Божою волею. Ми повинні просто повірити в те, що Бог зробив для нас, і діяти відповідно до цього, приймаючи свободу, придбану кров'ю, так само, як раби Півдня після проголошення Авраамом Лінкольном скасування рабства. Уяви, якби раби судили за своїми почуттями: «Я не відчуваю жодної різниці; я не бачу жодних змін; усе моє оточення точно таке саме, як і було». Чи було б таке судження вірою? Це стало вірою лише тоді, коли вони почали діяти відповідно до свободи, яка вже їм належала.
Так само, коли, вірячи Божому Слову, ми діємо відповідно до нього, усе, що належить нам у Христі, одразу стає доступним. Приймати будь-яке свідчення, що суперечить Слову, і віддавати йому перевагу над Словом Божим — означає скасовувати Слово, принаймні стосовно себе. Віра переконана в тому, що говорить Бог, попри протилежне свідчення почуттів. Ми повинні твердо протистояти сумнівам і всьому, що суперечить Слову Божому. Віра означає, що ми вийшли зі світу, де панують почуття.
Якби друг поклав сто тисяч доларів у банк на твій рахунок і приніс тобі банківську розрахункову книжку, ти не став би нишпорити у своєму порожньому гаманці, щоб побачити, скільки грошей у тебе залишилося; ти заглянув би у свою банківську розрахункову книжку. Біблія — це розрахункова книжка християнина. Бог помістив у Христі все, що мені потрібно. Воно вже моє. Нехтувати цим — означає неправильно ставитися до Бога. Правильне ставлення до Бога та Його обітниць принесе тобі їхнє виконання.
Тобі потрібно прийняти Христа, перш ніж ти переживеш чудові результати спілкування з Ним. Спочатку Сам Христос, а потім результати. Ми отримуємо зцілення, божественне життя і силу та будь-яке інше обіцяне благословення точно таким самим шляхом, як отримали Христа і прощення. Якщо прощення невидиме, то як ти отримав його? Відповідь: вірою в Слово Боже. Чому б таким самим чином не прийняти божественне зцілення, життя і силу?
Будь-яке благословення, отримане вірою, має стати твоїм перш ніж ти його побачиш, — перш ніж воно стане очевидним. Інакше воно не отримане вірою, яка є «впевненістю в невидимому». Десять прокажених уже мали зцілення в непроявленій формі в той момент, коли вирушили до священника. Їхнє зцілення проявилося тоді, коли вони діяли вірою. Боже проголошення: «Я Господь, Цілитель твій» — має бути прийняте як голос Бога; у нього потрібно повірити як у факт теперішнього часу й цінувати відповідно до його справжньої вартості.
Шість почуттів
Так само як запах парфумованої води не сприймається органами слуху, так pi те, що ми приймаємо вірою (див. Мк. 11:24), спочатку не існує для наших п'яти природних органів чуття. Ти ж не сумніваєшся в існуванні того, що бачиш, лише через те, що не можеш понюхати, спробувати на смак або почути це; тоді навіщо сумніватися в існуванні того, що ти приймаєш вірою (шостим почуттям), через те, що ще не можеш доторкнутися до цього або побачити це? П'ять наших природних почуттів належать «душевній людині», яка, як каже Павло, ще не може пізнати Божих речей. Лише за допомогою нашого шостого почуття — віри — можна побачити, набути й утримати ті благословення, які пропонує нам Бог (і так буде доти, доки вони не будуть повністю проявлені). Звертатися до наших п'яти природних почуттів за доказом того, що на наші молитви отримано відповідь, так само сміховинно, як намагатися побачити вухами або почути очима.
Усі наші п’ять органів чуття діють незалежно один від одного: ми бачимо те, чого не можемо почути, чуємо те, чого не можемо побачити, і т. д. Так само вірою ти отримуєш те, що спочатку не сприймають твої органи чуття. Важливо знати, що протилежне свідчення органів чуття не є причиною для сумнівів, тому що свідчення, на якому ґрунтується віра, все одно є досконалим. Справжня віра — це коли ми віримо всупереч протилежному свідченню органів чуття. Авраам прийняв Слово Боже і повірив йому всупереч природі, за законами якої це було неможливо.
Ти маєш спочатку мати туалетну воду в руках, перш ніж понюхати її; спочатку отримати їжу, щоб скуштувати її; ти маєш спочатку отримати зцілення, перш ніж зможеш його відчути. Віра приймає прощення і зцілення та одразу прославляє за них Бога, хоча ще немає підстав для прославлення, якщо свідками є п’ять органів чуття людини.
Ісус сказав: «Дякую Тобі, що Ти почув Мене», коли воскресіння Лазаря ще не було явлене. Так само ми повинні вірити, що наша молитва за зцілення почута, і говорити: «Дякую Тобі, що Ти почув мене» ще до того, як ми побачимо або відчуємо зміни. Ще до того, як слуга Єлисея побачив ангелів, вони вже прибули на місце. Здатність бачити їх, яку Бог дав йому, проявилася не відразу.
Бог діє, коли ми виробляємо в собі звичку віри — «дивитися не на видиме, а на невидиме» — на Бога, на Його обітниці, Його вірність, Його правосуддя тощо (2 Кор. 4:18). Віра має справу лише з тим, чого не можна побачити або відчути. Щойно те, що ми отримали вірою, стає очевидним для органів чуття, воно перестає бути вірою.
Правильне ставлення розуму
Ніхто з тих, хто дозволяє своєму розуму керуватися лише власними почуттями, не може мати переможної віри. Розум, який живе під керівництвом органів чуття, перебуває у світі невизначеності. Доти, доки Слово Боже не отримає владу над твоїм розумом, твій розум буде охоплений почуттями й тим, що бачать очі та чують вуха, а не Словом Божим. Розум і думки тих, хто шукає зцілення, мають бути «оновлені» настільки, щоб перебувати в гармонії з Божим розумом, як це відкрито нам у Біблії та літературі про зцілення. Віра в обіцяні Божі благословення — це результат знання Слова Божого та дії відповідно до нього. Правильне ставлення розуму, або «оновлений розум» (Рим. 12:2), робить тверду віру можливою для всіх. Бог завжди зцілює, коли знаходить правильний відгук.
Мати, перш ніж побачити
Я поклав певну суму грошей у кишеню пальта моєї дружини, а потім сказав їй про це й запитав, чи повірила вона мені. Вона сказала: «Так, звичайно», — і подякувала мені за них. Фактично вона отримала гроші ще до того, як побачила їх. Чому ми віримо людям на слово, а від Бога вимагаємо видимих доказів?
Продовжуй вірити, що Бог дав тобі те, про що ти просив у молитві, дякуючи Йому та прославляючи Його за те, що Він дав, і Його дар неодмінно стане матеріальним. Таке ставлення завжди спонукає Бога діяти. Дуже багато людей чекають, поки Бог зцілить їх, тоді як Бог чекає, щоб вони взяли те, що Він уже запропонував їм. Якби друг запропонував тобі подарунок, про який ти просив його зі сльозами, а ти змусив би його чекати, поки приймеш цей подарунок, це здалося б йому дуже дивним.
Спробуймо описати це інакше. Оскільки Ісус велить нам одразу вірити, що ми отримали те, про що молилися, ще до того, як благословення набудуть видимої форми, тоді зрозуміло, що благословення мають дві форми існування: спочатку невидиму, потім видиму. Спочатку «Вірте, що отримали» (у невидимій формі), і «буде вам» (у видимій, або матеріальній, формі).
Спочатку ми отримуємо їх у світі віри, а потім у світі почуттів. У Євангелії від Марка (11:24) Ісус наказує нам вірити, що ми отримали благословення (у невидимій формі), щойно помолилися, перш ніж Він змінить їх і надасть їм видимої, або матеріальної, форми. Ангели були не менш реальними у своїй невидимій формі, ніж у той момент, коли стали видимими для слуги Єлисея. Десять прокажених отримали зцілення в невидимій формі в той момент, коли прямували до священника, щоб показати своє зцілення у видимій формі.
Коли Ісус сказав: «Дякую Тобі, що Ти почув Мене», воскресіння Лазаря вже відбулося у світі віри, перш ніж через кілька хвилин стало видимим для всіх. І ми також повинні вірити, що вже отримали повне зцілення в невидимій формі, перш ніж Бог надасть йому видимої форми. Той факт, що «віра є впевненістю в невидимому», доводить нам, що ми вже маємо те, про що молимося, у невидимій формі, перш ніж Бог перетворить його на видиму, або явлену, форму.
Увесь 11-й розділ Послання до Євреїв розповідає про вчинки Божих святих у світі віри, перш ніж результати їхніх молитов набули видимої форми. Усі вони здійснювали вчинки віри, не маючи одразу видимого результату. Впевненість в отриманні того, про що вони просили в молитві, — це впевненість, яка має бути твердою й непохитною доти, доки Бог не перетворить ці благословення з невидимої форми на видиму.
Ходіння у вірі — це ходіння з таким зором, який бачить і зосереджений на «вічному» Богові, Його обітницях, Його вірності нам і багатьох інших прекрасних підставах для віри. Саме вірячи в невидиме,
Петро отримав сповнену слави невимовну радість. Ніщо з того, що він бачив, не могло дати йому такої радості, як віра в те, чого він ще ніколи не бачив.
Жертва хвали й подяки приноситься нами у світі віри, тобто ще до того, як наші благословення набули видимої форми. Йона назвав симптоми прояву «марними богами» й приніс жертву, перебуваючи ще всередині риби. Ізраїльтяни співали пісні хвали, ще перебуваючи в дорозі до битви.
Автор: Ф. Ф. Босворт
