Урок 4. Христос — Цілитель. Ф. Ф. Босворт. Класика у сфері божественного зцілення.
«Щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і многомилостивий. Благий Господь до всіх, і щедроти Його — на всіх ділах Його» (Пс. 144:8, 9).
Я думаю, що, вивчаючи милість Господа, ми можемо отримати повне одкровення про готовність Господа зцілювати нас. Під час Свого земного служіння Господь завжди був спонукуваний співчуттям і зціляв усіх, хто цього потребував, і той самий Ісус, Який сказав: «Краще для вас, якщо Я піду», нині посаджений праворуч Отця,
щоб бути милостивим (співчутливим) і вірним Первосвященником для нас.
У Писанні «жалість, співчуття» і «милість» означають одне й те саме. Єврейський іменник рахамін можна перекласти як «милість» і як «співчуття». Грецьке дієслово eleeo перекладається як «помилувати» і «змилуватися», а відповідний грецький прикметник елеемон означає «милостивий», «співчутливий».
Мати співчуття означає «ніжно любити, жаліти, виявляти милість, бути готовим допомогти».
Бог є любов
Наведений на початку розділу уривок із Писання починається словами: «щедрий і милостивий Господь». Ці властивості, що описують Божу природу, знову й знову зустрічаються по всьому Писанню. Бог насамперед є любов. Найяскравіші твердження в Писанні про нашого Небесного Отця — це заяви про Його любов, милість і співчуття. Ніщо інше не може так надихнути віру. На наших зібраннях пробудження я бачив, як зміцнювалася віра, коли істина про Божу любов, присутню серед нас, починала осявати розум і серця людей. Віру вселяє не те, що Бог може зробити, а те, що Він прагне зробити.
Виявляючи всюди співчуття, зцілюючи хворих, Ісус представив у правдивому світлі співчутливе серце Бога, і натовпи приходили до Нього по допомогу. О, як підступно диявол працював, щоб приховати цю славну істину від людей. Він поширював бездушне, нелогічне, заяложене твердження, що час чудес уже минув, аж поки йому майже не вдалося змінити уявлення світу про співчуття Бога. Сучасна теологія звеличує силу Божу більше, ніж Його співчуття. Теологи охочіше вивчають Його силу, ніж Його бажання використовувати цю силу на благо людей. Але Біблія заперечує такий підхід і наголошує на Його бажанні використовувати силу, а не на силі як такій. Ніде в Біблії не сказано: «Бог є сила», але сказано: «Бог є любов». Доступними Його благословення робить не віра в Божу силу, а віра в Його любов і Його волю.
Божа любов, затьмарена сучасною теологією
Найперші слова наведеного вище тексту «Господь щедрий і милостивий» означають, що Він «любить виявляти прихильність». Цей славний факт, так яскраво висвітлений у всьому Писанні, був настільки затьмарений сучасною теологією, що замість того, щоб чути: «Господь милостивий», ми чуємо: «Господь здатний». Сотні людей, які потребували зцілення, приходили до нас або писали нам про своє звільнення, ґрунтуючись на тому, що «Господь здатний»; однак і їхнє вчення, і брак вчення не давали їм побачити, що Господь хоче. Скільки віри потрібно, щоб сказати: «Господь може»? Диявол знає, що Господь може, він також знає, що Господь хоче, але саме це він намагався приховати. Сатані потрібно, щоб ми звеличували силу Господа, оскільки він знає, що це недостатня підстава для віри, тоді як співчуття та бажання Господа є цілком достатньою для неї підставою.
Перш ніж молитися за хворих, ми повинні почекати й навчити їх Слову Божому, доки вони не скажуть: «Господь милостивий» замість «Господь здатний». Саме це зробив Ісус, перш ніж зцілив прокаженого, який сказав: «Якщо хочеш, можеш мене очистити». Він продемонстрував йому Свою готовність, щоб цей чоловік справді міг очікувати зцілення.
У попередньому розділі ми навели багато біблійних доказів готовності Господа зцілювати нас і сьогодні. Але навіть коли ми говоримо «Господь хоче» і «Господь може», цього все ще недостатньо. Слово «хоче» надто слабке, щоб повністю виразити милостиве ставлення Бога до нас. «Він любить милувати» (Мих. 7:18). Його ставлення повніше виражене у Другій книзі Хронік (16:9): «Очі Господа оглядають усю землю, щоб підтримувати тих, чиє серце цілком віддане Йому». Цей текст показує нам нашого Господа не лише як Того, Хто хоче, але як Того, Хто прагне рясно вилити Свої благословення на всіх, хто їх потребує. «Очі Господа оглядають» або, іншими словами, Він прагне знайти можливість задовольнити Своє добре серце, бо Він «любить милувати».
Доброзичливість — це велика якість Бога; отже, якщо ти хочеш догодити Йому, усунь усі перешкоди й дозволь Йому виявити до тебе доброзичливість. Він безмежно добрий і вічно перебуває у стані повної святості, щоб виливати благословення на всіх, хто робить це можливим, — і це все, що християни можуть зробити. Уявіть собі, що величезний Тихий океан піднявся над усіма нами. А потім подумайте про тиск, із яким він шукатиме будь-яку щілину, щоб знайти вихід і розлитися по всій землі, і ви зрозумієте картину Божого доброзичливого ставлення до нас.
Серйозний виклик
Тепер, коли ви ознайомилися з викладеним вище, я закликаю вас, читачу, зайняти те місце, де Божа милість може зійти на вас без порушення Ним великих принципів морального управління, після чого зупинитися й відчути на собі весь безмірний прояв Його любові, милості та благословень, що ллються на вас понад межі ваших очікувань.
Корнилій зайняв те місце, де Божа милість могла зійти на нього, коли сказав Петрові: «Тепер усі ми стоїмо перед Богом, щоб вислухати все, що доручено тобі Богом», і побачив, що милість Бога настільки велика, що Він не може дочекатися, коли Петро закінчить свою проповідь. Щойно Петро сказав достатньо, щоб закласти основу для їхньої віри, зійшло благословення.
Бог не лише може, але й бажає дати нам у достатку все те, про що ми просимо або думаємо. Його любов настільки велика, що не може задовольнитися благословенням усіх святих у всесвіті, але поширюється й на всіх Його противників і ворогів, розсіяних по всій землі. Мені здається, що Бог волів би, щоб ми сумнівалися в Його здатності щось здійснити, ніж у Його бажанні виконати наше прохання. Я сам волів би, щоб людина, яка потрапила в біду й звертається до мене, сказала: «Брате Босворт, я знаю, що ти допоміг би мені, якби міг» (сумніваючись у моїй здатності допомогти), ніж: «Я знаю, що ти можеш мені допомогти, але не хочеш цього робити».
Повертаючись до початку проповіді, читаємо: «Щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і многомилостивий». Коли я думаю про те, як Бог наповнює наші серця Своєю ніжною любов’ю, поки в заступництві за інших наші серця не переповнюються прагненням висловити їхні почуття, які неможливо передати словами, я стою в благоговінні й дивуюся, наскільки велике Його співчуття. Співчуття матері до своєї хворої дитини породжує в ній не лише бажання полегшити її біль, але й завдає їй страждання, якщо вона безсила допомогти. Грецьке слово sumpathes (у перекладі «співчувати») означає «страждати нарівні з тим, хто страждає». Ісая каже: «Він узяв на Себе наші немочі й поніс наші хвороби».
Хіба не дивно, що цей дивовижний факт прояву Його милості до хворих, так ясно видимий і застосовуваний у темні часи Старого Завіту, залишається без уваги й відкидається убік у ці кращі часи, коли відкривається шлях для найповнішого прояву Його милості до кожної людської потреби.
Милосердне серце Бога стосується всіх
Після всього, що вже було сказано про велич Його співчуття, зробімо логічний висновок: «Добрий Господь до всіх, і милості Його на всіх ділах Його». Іншими словами, Він настільки сповнений співчуття, що, обдаровуючи Своїми милостями, не дивиться на обличчя. Чи міг би Він (Чиє милосердне серце, не задовольняючись благословенням Своїх святих творінь, поширює милості також і на нечестивих цього світу) утримати благословення зцілення від когось із Своїх слухняних дітей?
Як дивно виглядає вчення, яке стверджує, що хворі не шукають того самого зцілення в цей вік благодаті, яке так бажали бачити царі й пророки, спостерігали ангели й отримували стражденні в середні віки. Невже Бог сьогодні більше схильний являти милість прощення дітям диявола, ніж милість зцілення Своїм дітям? Зовсім ні. Він любить Свою хвору й стражденну дитину більше, ніж любить грішника, а милість Бога простягається від вічності до вічності не лише на грішників, але й на тих, хто живе в страху перед Ним. Як батько жаліє своїх дітей, так і Господь змилосерджується над тими, хто живе в страху перед Ним. Наскільки високі небеса над землею, настільки велика Його милість до тих, хто живе в страху перед Ним, так само як і до грішників.
Християнин під тягарем недуги разом із Соломоном може сказати: «Немає Бога, подібного до Тебе… Ти зберігаєш завіт і милість до рабів Твоїх, які ходять перед Тобою всім своїм серцем» (2 Хр. 6:14).
Не деякі, а «всі дороги Господні — милість та істина для тих, хто береже Його завіт і свідчення Його» (Пс. 24:10).
Приклади Божого співчуття
А тепер звернімося до деяких розділів Євангелій, де наведено приклади Божого співчуття.
«І приходить до Нього прокажений, благаючи Його та падаючи перед Ним на коліна, і каже Йому: якщо хочеш, можеш мене очистити. Ісус, змилосердившись над ним, простягнув руку, доторкнувся до нього й сказав йому: хочу, очисться. І зараз проказа зійшла з нього, і він став чистий… І приходили до Нього звідусіль» (Map. 1:40–42,45).
Як бачите, саме співчуття спонукало Христа зцілити цього прокаженого.
«Почувши це, Ісус відплив звідти човном у безлюдне місце сам; а народ, почувши про це, пішов за Ним із міст пішки. Вийшовши, Ісус побачив безліч людей, змилосердився над ними й зцілив їхніх хворих» (Мт. 14:13,14).
Тут, як і в інших місцях Писання, Він був «сповнений милості» до «всіх, хто потребував зцілення», і саме Його співчуття є рушійною силою.
«Коли вони виходили з Єрихона, за Ним ішов великий натовп. І ось двоє сліпих, що сиділи край дороги, почувши, що Ісус проходить, почали кричати: змилуйся над нами, Господи, Сину Давидів!.. Ісус зупинився, покликав їх і сказав: чого ви хочете від Мене? Вони кажуть Йому: Господи, щоб відкрилися наші очі. Ісус же, змилосердившись, доторкнувся до їхніх очей; і тієї ж миті вони прозріли, і пішли за Ним» (Мт. 20:29–34).
У цьому уривку Писання двоє сліпих просили Його про милість відкрити їм очі, і Ісус дарував їм милість зцілення, довівши, що зцілення є милістю так само, як і прощення. У ті дні хворі, шукаючи зцілення, просили про милість. У наші дні більшість людей думає про милість лише тоді, коли йдеться про грішників, не знаючи, що Його милість також поширюється на хворих.
Бог — милосердний Отець
Павло, називаючи Бога Отцем милосердя, довів ці слова, зціливши всіх хворих на острові Меліта. Ісус сказав: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть». Йов був зцілений, коли молився за своїх друзів. Відповідно до Писання, він отримав милість, сам виявивши милість. Звертаючись до зцілення Йова, Яків у своєму посланні (5:11) пише: «Господь дуже милосердний і співчутливий», а далі звертається до церкви: «Чи хворіє хто між вами? Нехай покличе пресвітерів церкви» тощо (див. Як. 5:14). Іншими словами, оскільки «Господь дуже милосердний і співчутливий», нехай кожен хворий у Церкві сьогодні, як і за часів Йова, також отримає зцілення. Задовольняючи всі наші потреби, Ісус і сьогодні говорить те саме, що колись сказав двом сліпим: «Чого ви хочете від Мене?»
Після того як Ісус, змилосердившись над чоловіком, який жив у гробницях, був одержимий легіоном бісів, бився об каміння й розривав ланцюги, якими його неодноразово зв’язували, зцілив його, той, «вдягнений і при здоровому розумі», зрадів і просив Господа дозволити йому йти за Ним. «Але Ісус не дозволив йому, а сказав: іди додому до своїх і розкажи їм, що вчинив із тобою Господь і як помилував тебе. І він пішов і почав проповідувати в Десятимісті, що вчинив із ним Ісус. І всі дивувалися» (Мк. 5:19,20).
Серйозний виклик
Результат свідчення однієї людини
«І приступив до Нього великий натовп, маючи з собою кульгавих, сліпих, німих, калік та багатьох інших, і поклали їх до ніг Ісусових, а Він зцілив їх. Так що народ дивувався, бачачи, як німі говорять, каліки здорові, кульгаві ходять, а сліпі бачать; і прославляв Бога Ізраїлевого» (Мт. 15:30,31).
Не поліпшення стану хворого, як дехто навчає сьогодні, а зцілення хворих спонукало «великий натовп» «прославляти Бога Ізраїлевого». О, як був би прославлений Бог і як був би благословенний світ, якби кожен служитель сьогодні представляв хворим біблійні обітниці зцілення, а потім, коли всі вже були б зцілені, він, своєю чергою, розповів би про милосердя Господа у своєму «Десятимісті». За короткий час тисячі й тисячі хворих повсюди отримали б віру в Христа та Його зцілення. І знову ми почули б, як «великий натовп» «прославляє Бога Ізраїлевого». Найзапекліші критики й модерністи стали б непопулярними, а культи лжезцілення не змогли б відвести з церкви безліч людей, які сьогодні потрапили в їхні тенета.
Свідчити про Божу доброту — не гріх
Ми прочитали вище, що згадана людина почала проповідувати про милосердя Господа. Деякі люди висловлюють свій протест і пишуть проти нас статті, тому що ми публікуємо свідчення тих, хто був чудесним чином зцілений. У чому справа? Хіба є щось неправильне в тому, щоб бути слухняними повеленню Господа «розповідати про Його діла людям»? Якщо Ісус помер заради того, щоб Його милість досягла всіх людських потреб, то, звичайно, ми повинні прагнути донести цю звістку до людей. Читаючи деякі статті й книги, що публікуються сьогодні, можна подумати, що розповідати людям про милосердя Господа — це злочин.
Зверніть увагу, що у наведених вище уривках із Писання внаслідок чудесних зцілень слава Ісуса поширювалася: «приходили до Нього звідусіль», «вони пішли за Ним пішки з міст», «великий натовп приходив до Нього». «Натовп!» «Натовп!» «Натовп!»
Так само й сьогодні. Щойно в якомусь місті стає відомо, що «той самий Ісус» справді зцілює хворих — щойно Його повеління «розповідати людям про Його діла» виконується і про Його милосердя проповідують, — люди починають приходити «звідусіль». Я ніколи не бачив нічого, що могло б так руйнувати бар'єри й збирати людей звідусіль, як прояв милосердя Господа під час зцілення хворих. Ми виявили, що щойно людям стає відомо про те, що робить «той самий Ісус», вони приходять — і методисти, і баптисти, і католики, і юдеї; приходять бідні люди, приходять багаті люди, люди приходять звідусіль, і безліч людей чує Євангеліє, і віддають свої життя Богові ті, хто ніколи не прийшов би на зібрання, якби там не було чудесних зцілень, що виявляють милосердя Господа.
Вплив сьогоднішніх зцілень
Якщо Христос і Його апостоли не могли привернути безліч людей без чудес, то чи очікує Він від нас більшого? На «служіннях зцілення», які відволікають від важливішого питання спасіння душі, ми побачили більше прекрасних навернень за один тиждень, ніж за цілий рік євангелізаційної праці протягом тринадцяти років, після чого Господь повів нас проповідувати цю частину Євангелія сміливіше й перед більшою аудиторією. Щойно наші пробудження набрали ходу, сотні людей почали приходити щовечора, щоб віддати свої серця Богові, і цілі міста почали говорити про Ісуса. Інші євангелісти, які відвідали наші пробудження, підтвердили, що це так само діє і на їхніх зібраннях.
У Канаді, в Оттаві, під час нашого останнього пробудження, що передувало написанню цієї книги, протягом семи тижнів зібрань шість тисяч людей прийшли, щоб зцілитися, і приблизно дванадцять тисяч — щоб спастися. Я думаю, що якби не було чудес зцілення, які виявляли милосердя Господа, то навряд чи спаслося б більше тисячі людей. Місто та його околиці були схвильовані, як ніколи раніше, і найбільші натовпи, що коли-небудь збиралися під одним дахом на релігійних зібраннях у столиці Канади, заповнили нову будівлю Аудиторіуму — найбільшу будівлю в місті. На кожному зібранні були присутні по десять тисяч людей. Перед від'їздом із міста ми отримали багато сотень письмових свідчень про зцілення від різного роду хвороб і немочей. Богові вся слава!
Зцілення як могутній засіб євангелізації
Один баптистський євангеліст написав у опублікованій ним з цього приводу брошурі, що зцілення було найсильнішим засобом євангелізації, який коли-небудь використовував Господь, і що він не повернеться до старих шляхів за жодні гроші.
А тепер розгляньмо ще один уривок, який говорить про милосердя Господа.
«І ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства та зцілюючи всяку хворобу й усяку неміч у людях. Побачивши натовпи народу, Він змилосердився над ними, бо вони були змучені та розпорошені, як вівці, що не мають пастиря. Тоді каже Своїм учням: жнива великі, а робітників мало; тож благайте Господаря жнив, щоб вислав робітників на Свої жнива. І покликавши дванадцятьох Своїх учнів, Він дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяти їх і зцілювати всяку хворобу та всяку неміч… І наказав їм, кажучи: ходячи ж, проповідуйте… хворих зцілюйте» (Мт. 9:35–10:8).
Тут Його співчуття до хворих виявляється настільки явно, що «жнива» стають надто великими для ОДНОГО ЖЕНЦЯ. Його співчутливе серце прагнуло допомогти тим, хто не міг прийти до Нього. «Побачивши натовпи народу, Він змилосердився над ними», ніби Він міг особисто послужити лише частині з них, і Його співчуття до решти, швидко зростаючого натовпу, тепер спонукає Його вислати інших робітників, щоб зцілювати й проповідувати. «Його жнива» сьогодні не просто такі самі, а набагато більші, ніж тоді, коли Він був тут, і оскільки Його співчуття не змінилося, Він хоче, щоб такі самі женці збирали Його врожай, проповідуючи та зцілюючи «в усіх містах і селах». Його співчуття, виявлене через цих дванадцятьох нових робітників, спричинило необхідність вислати ще сімдесятьох, наділених силою проповідувати й зцілювати. Робітників такого роду мало й сьогодні, тоді як «жнива» набагато більші, ніж тоді. Він хоче, щоб ми повсюди робили саме те, що Він «почав робити», і навчали того, чого Він «почав навчати».
Дивне скасування обіцянки, даної Христом
У Євангелії від Івана (14:12,13) Ісус недвозначно пообіцяв, що та сама милість і співчуття можуть досягати людей через наші молитви, коли Він буде нашим Первосвященником на небесах. Фактично Його відхід мав відкрити шлях для того, щоб Його співчуття могло виявлятися в набагато більшому масштабі. Ісая пророкував про Нього: «Він буде піднесений, щоб милувати…» Ісус сказав: «Краще для вас, щоб Я пішов». Було б неправдою, якби Його відхід скасував або навіть змінив вияв співчуття у зціленні хворих. Однак багато служителів сьогодні повністю скасовують дану Христом обіцянку: «…Хто вірує в Мене, діла, які чиню Я, і він чинитиме, і більші за ці чинитиме» (Ів. 14:12). Вони спростовують Його обіцянку, коли навчають, що час чудес минув. Інші роблять те саме, коли навчають, що Бог хоче, аби деякі з Його благочестивих дітей залишалися хворими для Його слави, і подають нам інші заїжджені та такі, що суперечать Писанню, ідеї.
Кожен, хто навчає, що зцілення сьогодні не належить усім нужденним, як це було в минулому, насправді навчає, що співчуття Христа до хворих принаймні змінилося від часу Його Вознесіння. Ще гірше, коли навчають, що Його співчуття у зціленні хворих було повністю скасоване. Для мене загадка, як служитель може зайняти таку позицію, яка приховує та перешкоджає прояву найвеличнішої якості Божества — Божого співчуття, яке і є Божественною любов’ю в дії. Коли Павло переконливо закликав до освячення, він говорив: «Благаю вас Божою милістю», яка і є виявом Km найвеличнішої якості.
Два важливі питання
Ісус сказав: «Коли прийде Він, Дух Істини… Він прославить Мене». Хіба міг би Дух прославляти Христа серед хворих, кажучи їм, що епоха чудес залишилася в минулому або що Ісус припинив Своє служіння хворим після Вознесіння, хоча Він Сам обіцяв, що віруючі чинитимуть такі самі й більші діла в прийдешній час? У той час як Ісус несе служіння Первосвященника, невже Дух на землі змінюватиме Його служіння хворим і стражденним братам, щоб Він прославлявся прямо протилежно тому, як Він був прославлений у Десятиградді після того, як зцілив безліч людей? Якщо так, то поширена подекуди практика молитися за хворих, щоб вони мали силу й терпіння нести свої хвороби, замість того щоб молитися молитвою віри за їхнє зцілення, є абсолютно правильною.
Саме після того, як Він став нашим Первосвященником, Він сім разів проголосив із небес: «Хто має вухо, нехай чує, що Дух говорить Церквам». Сьогодні люди говорять багато такого, чого Дух ніколи не говорив і що суперечить тому, що Він говорить. Ось кілька прикладів того, що Дух говорить із метою прославити Христа:
«Тому Він мусив в усьому уподібнитися до братів, щоб бути милостивим (співчутливим) і вірним Первосвященником…» (Євр. 2:17).
Ми вже показували, що обидва слова — «милостивий» і «співчутливий» — передають значення грецького слова eleemon, перекладеного тут як «милостивий». Цей вірш не має жодного стосунку до милосердя Христа, виявленого під час Його земного служіння; він стосується лише Його служіння з небес і того факту, що Його втілення було повним, оскільки Він міг виявляти милосердя як наш Первосвященник після Свого повернення на небеса. «Усе, що Ісус почав робити й навчати до того дня, коли Він був вознесений», показує, як Він у Своєму незмінному милосерді обіцяв, що обіцяне продовжиться й примножиться після Його відходу. Далі Дух прославляє Христа, кажучи, що Він нині співчуває (грецьке слово sumpatheo перекладене як «співчувати» в Євр. 10:34) нашим немочам, що Він і досі може співчувати (Євр. 5:2) і що Він — «Ісус Христос учора, сьогодні й навіки той самий». Поклонімося Йому, бо Його співчуття не змінилося сьогодні, і коли Він дивиться на всі наші немочі та хвороби, Він і досі співчуває й прагне допомогти нам.
Звичайно, ми цінуємо й дякуємо Богові за те, що багато хто з тих, хто не вірить у божественне зцілення, справді співпрацює з Богом у таких важливих справах, як спасіння душі. Але як було б чудово, якби всі служителі, усі християни, замість того щоб говорити, ніби час чудес минув, співпрацювали з Духом, розповідаючи стражденним про те, як Дух звершує Своє служіння прославлення піднесеного Христа. Замість того щоб уподібнюватися до священників і левітів, які проходили повз, у 5-му розділі Послання Якова Церкві пропонується бути добрим самарянином, який зі співчуттям служить фізичним потребам хворих, перев'язуючи їхні рани й виливаючи на них бальзам вина та олії (Слово Боже й Дух Божий), бо Він «послав Своє Слово й зцілив їх» силою Духа. Ісус говорив: «Горе вам, книжники та фарисеї», бо вони нехтували найважливішими питаннями милосердя та віри.
У 5-му розділі Дій ми маємо ще один чудовий доказ того, що співчуття Христа до хворих не змінилося, адже там читаємо про величезну кількість людей, яких виносили на вулиці Єрусалима в дні після Його Вознесіння до Отця, і «всі вони зцілилися». Тут знову Ісус як наш Первосвященник на небесах робить те саме, що робив до Свого відходу. Він співчуває з небес і зцілює всіх нужденних.
Навіть у самому останньому розділі Дій ми знаходимо свідчення про Його співчуття, явлене з небес, коли всі хворі на острові Меліт були зцілені. Він — наш Первосвященник, і Його співчуття таке велике, що Він «живе повік, щоб заступатися за нас».
Знову ж таки, саме Його співчуття стало причиною того, що Він утвердив у Церкві дари віри, чудес і зцілень після того, як був прославлений, і в той час, коли Він є нашим Первосвященником навіки-віків. Після Вознесіння Христа, висловлюючись словами преподобного Стівенса, «ми виявляємо, що дари зцілень як щось природне й необхідне посідають таке саме місце, яке вони займали за часів особистого служіння Господа на землі».
Будь-який віруючий може молитися за хворих
Саме сьогоднішнє співчуття до хворих спонукало Його як нашого Первосвященника й Главу Церкви наказати старійшинам молитися молитвою віри за зцілення будь-якого хворого в часи Церкви (Як. 5:14). Преподобний Стівенс зазначає з цього приводу: «Усі проповідники, учителі, письменники й усі, хто роздає людям Слово Життя, повинні дотримуватися цього напрямку (Як. 5:14), доки хвороба атакує людей».
Навіть під час Свого земного служіння наш дивовижний Господь пішов би на будь-яку жертву й прокляття, щоб відкрити шлях для Свого милосердя, аби воно досягло навіть найне достойніших Його ворогів. Як кривавий піт у Гефсиманії, так і жахливі муки на Голгофі були не чим іншим, як проявом Його безмежного співчуття. Після того як Юда поцілував Його й видав у руки вбивць, а Петро відтяв вухо слузі первосвященника, Ісус зцілив вухо Свого ворога й наказав Петрові прибрати меч. Після цього Він також вклав у піхви Свій власний меч, якщо можна так висловитися, коли стримав природний порив Своєї святої душі й відмовився молитися, хоча молитвою міг викликати дванадцять легіонів ангелів, які визволили б Його від агонії на хресті. Але тоді для падшої людини з усіма її проблемами тіла, душі й духу залишався б лише престол суду, і не було б престолу милості. У Своїй жертві за нас Він передбачив будь-яку потребу Адамового роду й відкрив шлях для того, щоб Його милість проникла в будь-яку сферу людської нужди. Тоді, як і тепер, Він співчував усім, хто потребує Його присутності як Подателя, Миру, Перемоги, Пастиря, Праведності та Цілителя — усе це благословення, отримані через жертву на хресті й відкриті нам через Його викупні імена. Його завіти, зокрема завіт зцілення, дані нам як Його милості, і «Він береже милість і завіт для всіх, хто любить Його, до тисячного роду» (Повт. 7:9).
Як не засмучувати серце Ісуса
Незнання про Його любов і милосердя або сумнів у них засмучує серце Ісуса. Ось чому Він плакав над Єрусалимом. У наші дні багато служителів говорять, що нам тепер не потрібні чудеса, вбачаючи в чудесах лише знамення, які мали довести божественність Господа, і т. ін. Я казав їм: «Якби рак роз'їдав твою голову, тобі потрібне було б чудо, чи не так?» Сьогодні безліч людей абсолютно не обізнані з цього питання, і їм ніколи не спадає на думку, що милість є також і для хворих. Вони ніколи не думають про дари зцілень і чудеса як про прояв співчуття Христа, не думають про те, що годину за годиною, день у день, протягом трьох років Він із співчуття зцілював усіх, хто приходив до Нього. Хіба потреби тих, хто страждає сьогодні, не такі самі, якими вони були в ті дні? І хіба їм не потрібно стільки ж співчуття, як і в минулому?
Коли ми думаємо про незліченну кількість зневірених людей, про тих, хто мучиться від таких страшних болів, що смерть була б для них милістю, і кому лікарі (після того як зробили все, що від них залежить) кажуть: «Вибачте, ми більше нічого не можемо для вас зробити», ми розуміємо, наскільки це дорогоцінно — дізнатися, що співчуття Христа будь-якої миті залишається точно таким самим, яким воно було, коли виявлялося в Його служінні любові тут, на землі. Дізнатися той факт, на який ми можемо повністю покластися.
Ми показали, що фізичне зцілення — це милість, яку Христос, виражаючи Божу волю, виявляв до всіх, хто шукав її; і ми маємо просте та ясне твердження: «Господь многомилостивий до всіх (включно з хворими), хто кличе Його», тому що «милість Його навіки» і вона «від віку й до віку»; Він сповнений милості «в усіх Своїх ділах». Хіба цими положеннями Писання питання не вичерпано? Замість того щоб говорити, що час чудес минув, кажи: «Написано!» «Написано!»
Автор: Ф. Ф. Босворт
