Урок 14. Христос — Цілитель. Ф. Ф. Босворт. Класика у сфері божественного зцілення.
«І щоб я не звеличувався надзвичайністю одкровень, дано мені жало в тіло, ангел сатани, щоб мучити мене, щоб я не звеличувався. Тричі благав я Господа про те, щоб Він усунув його від мене, але Господь сказав мені: «Досить для тебе Моєї благодаті, бо сила Моя звершується в немочі». І тому я значно охочіше буду хвалитися своїми немочами, щоб перебувала в мені сила Христова. Тому я благодушний у немочах, у кривдах, у потребах, у переслідуваннях, у утисках за Христа; бо коли я немічний, тоді сильний» (2 Кор. 12:7–10).
Один із найпоширеніших аргументів, який сьогодні висувають проти служіння зцілення, — це посилання на «жало» Павла. Одна традиційна ідея породила іншу. Поширене вчення про те, що Бог є Автором хвороб і що деякі з Його найвідданіших дітей за Його волею залишаються хворими та прославляють Бога, демонструючи свою силу й терпіння, безсумнівно, привело людей до думки, що «жалом» Павла була хвороба, яку Бог відмовився зцілити. Ми не думаємо, що хтось, хто приділив час, щоб сам прочитати все, що Бог говорить про зцілення, міг би дійти такого висновку.
Я визнаю, що однаково віддані Богові люди можуть дотримуватися різних поглядів — не лише в цьому питанні, а й загалом щодо божественного зцілення. Це просто питання вивчення та дослідження. Багато гідних людей, які дотримувалися концепції, що вік чудес залишився в минулому тощо, не замислюючись, перестрибували в Біблії через вчення про зцілення, вважаючи, що воно неприйнятне в наші дні. Майже всі, хто говорив і писав проти нас, без вагань використовували в суперечці наші імена, але ніколи не намагалися відповісти на біблійні аргументи, які ми наводили у своїх проповідях на цю тему. Ми уважно, не згадуючи їхніх імен, публічно читали їхні твердження й відповідали на них Писанням. Якби ми боролися проти «плоті й крові», то назвали б їх і шукали спосіб помститися, але це не було б схоже на практику Христа. Ми воліємо не нападати на Божих служителів і дозволити Йому боротися замість нас.
Абсурдне тлумачення
Перш ніж розглядати таке питання, як «жало Павла», ми процитуємо наступний стенографічний звіт із проповіді відомого священнослужителя в Нью-Йорку, яку він переробив, надрукував великим накладом і поширив у всіх будинках того регіону, де відбувалося наше пробудження, щоб звести нанівець наше вчення про зцілення, про яке він практично не мав жодного уявлення, ніколи не бачив і не чув нас. Серед іншого він сказав:
«Це факт: Павло був хворий. Він був одним із найбільш хворих людей. Він страждав від однієї з найтяжчих і найболючіших східних хвороб. У нього була офтальмія — захворювання очей. Доказ того, що вона в нього була, більш ніж очевидний. Він визнає, що мав „жало в плоті»… Коли Павло стояв перед ними, його очі наповнювалися неймовірною кількістю гною, що стікав по його обличчю… Ось чому люди відводили погляд від Павла, коли він стояв перед ними, — його очі, як очі будь-якої людини, хворої на офтальмію, викликали жаль і співчуття. Страждання, спричинене цією хворобою, нагадує „шип» в очах… Не підлягає сумніву, що Павло був хворою людиною. Він сам так говорить. Павло отримав цю хворобу не внаслідок інфекції. Як він її отримав? Цю хворобу йому дав Ісус Христос. Павло не хотів бути хворим. Він благав Господа зцілити його від цієї хвороби. Він молився не один і не два, а три рази. Але не отримав відповіді на свої молитви. Попри всі свої молитви, він не отримав зцілення. Його тричі повторена молитва не принесла йому ні полегшення, ні навіть натяку на зцілення. І це ще не все. Господь сказав Павлові дивовижну річ. Він сказав: „Досить для тебе Моєї благодаті…» Він говорить Павлові, що йому краще бути хворим, ніж здоровим. Він говорить Павлові: Божа воля полягає в тому, щоб він не одужував. Він говорить Павлові, що Божа сила може і буде діяти в ньому та через нього краще з офтальмією, ніж без неї… Послухайте, що Павло відповідає Господу щодо своєї хвороби та волі Господа, щоб він не одужав. Ось його слова: „І тому я охочіше буду хвалитися своїми немочами, щоб перебувала в мені сила Божа». Цими словами Павло буквально говорить: „Я буду хвалитися своєю офтальмією. Мої очі можуть бути сповнені огидних виділень, я можу бути об'єктом жалю — це неважливо, я буду цим хвалитися. Я буду радіти у своїй хворобі…» У тремтливій плоті та болісному стражданні Свого апостола Павла Господь показав Свій божественний протест проти неймовірної доктрини — жахливого перетворення хреста Христового на центр фізичного зцілення».
Відповідаючи на аргументи нашого брата з цього питання, ми скажемо, що, по-перше, вислів «жало в плоті» використовується і у Старому, і в Новому Завіті лише як образ. Образ жала в плоті ніде в Біблії не використовується як образ реальної хвороби. Щоразу, коли цей вислів зустрічається в Біблії, точно вказується, чим було це «жало в плоті», як ми зможемо переконатися. Наприклад, у книзі Числа (33:55) Мойсей сказав синам Ізраїлю, перш ніж вони увійшли до обітованої землі: «Якщо ж ви не проженете від себе мешканців землі, то ті, що залишаться з них, будуть терням для очей ваших і колючками для боків ваших, і будуть утискати вас на землі, у якій ви житимете».
Тут саме Писання простою мовою говорить нам, що «терня в очах» і «колючки в боках» ізраїльтян — це ханаанеї, що залишилися, а зовсім не проблема з очима і не хвороба. Деякі вчителі стверджують, що «жалом» Павла мала бути фізична хвороба, тому що Павло говорить, що жало було «в плоті». Я ж заперечую це, зазначаючи, що у випадку з ізраїльтянами Писання говорить: «терням для очей» і «колючками для боків», але це зовсім не означає, що Бог збирався встромити ханаанеїв їм в очі та боки, щоб їхні п'яти стирчали назовні. Бог просто використав образний вислів, щоб показати: як встромлена в плоть колючка завдає болю, так і ці ханаанеї, якщо їх залишити, будуть постійною перешкодою для синів Ізраїлю.
Жало для Ізраїлю — ханаанеї
Ісус Навин через вісім років знову говорить про язичницькі народи в 23-му розділі: «Вони будуть бичем для ваших ребер і терням для ваших очей». Отже, ми бачимо, що знову цим бичем для ребер і терням для очей були ханаанеї, а не хворі очі чи боки. Тут знову, як і в усіх інших випадках, чітко пояснюється, чим було це «жало».
Одними з останніх слів Давида були такі: «Усі сини Веліала будуть як терни». У всіх без винятку випадках «тернами» були особи. І як у всіх цих випадках чітко вказується, чим було «жало», так і Павло чітко вказує, чим було його «жало». Він каже, що це був «посланець (ангел) сатани», або, як сказано в інших перекладах, «ангел диявола», «сатанинський ангел» тощо. Грецьке слово «ангел» з’являється в Біблії сто вісімдесят вісім разів, причому сто вісімдесят один раз воно перекладається як «ангел», а в решті семи випадків — як «посланець». У всіх ста вісімдесяти восьми випадках у всій Біблії, без жодного винятку, йшлося про особу, а не про річ. «Ад був створений для диявола та його ангелів (або посланців)», а посланець — це завжди особа, яку інша особа посилає до когось, але не хвороба.
Жало Павла — ангел сатани
Павло не просто повідомляє, що його жалом був ангел сатани, але також каже, для чого цей ангел прийшов: «…щоб дошкуляти мені». Це слово означає «завдавати удару за ударом», як хвилі б’ють човен, як били Христа! Відповідно до цього значення грецького слова Веймут перекладає цей текст так: «Ангел сатани, який завдає удару за ударом». Оскільки слово «дошкуляти» передбачає повторювані удари, то якщо Павло мав хворобу, це мала бути або низка хвороб, або одна хвороба, що багаторазово повторювалася.
У тому місці, де йдеться про цього ангела, або посланця, у перекладі Ротерґама вжито займенник «він», а переклад Веймута такий: «Три рази я благав Господа визволити мене від нього». Обидва перекладачі вживають особові займенники: «він», «нього», говорячи про жало Павла; отже, ці два займенники, так само як слова «ангел» або «посланець», доводять, що жалом Павла, як, власне, і сам Павло чітко показує, була сатанинська особа, а не хвороба. Ми не могли б уживати особові займенники «він» або «нього», говорячи про офтальмію чи будь-яку іншу хворобу. І якщо Павло чітко визначає, що його «жалом» був ангел сатани, посланий дошкуляти йому, — демонічний дух, посланий сатаною, щоб завдавати йому неприємностей усюди, куди б він не пішов, — то чому ми повинні думати, що це було щось інше?
Страждання Павла
Невдовзі після навернення Павла Бог сказав Ананії: «Я покажу йому, скільки він має постраждати за Моє ім’я» — не через хвороби, а через переслідування, про які Павло каже, що вони дошкуляють йому. Павло переслідував християн усюди, а тепер сам почав переживати такі самі й навіть більші переслідування. Описуючи неприємності, завдані посланцем сатани, Павло каже: «Тому я благодушно терплю в немочах, у зневагах, у нуждах, у переслідуваннях, утисках за Христа; бо коли я немічний, тоді я сильний». Спочатку Павло згадує «немочі», бо усвідомлював, і кожен християнин має усвідомлювати, свою слабкість і нездатність протистояти сатанинському ангелу власними силами та переможно проходити через «зневаги, нужди, переслідування, утиски» й усі інші неприємності, які він згадує і в інших випадках; тому він тричі благав Господа визволити його від того посланця, який так сильно дошкуляв йому в усьому. Христос відповів на його тричі повторену молитву не тим, що усунув цього сатанинського посланця, а сказав: «Моєї благодаті (призначеної для внутрішньої людини) достатньо для тебе, бо Моя сила виявляється в немочі».
Коли Павло побачив, що Божої благодаті достатньо, щоб зміцнити його й допомогти йому витримати все «це», тоді він вигукнув: «Тому я краще хвалитимуся немочами (слабкостями), щоб сила Христова перебувала в мені, бо коли я слабкий, тоді я сильний». Як могло бути правдою те, що сила Христова виявлялася в немочах Павла, якби він так і залишився слабким або якби Павло не був справжнім учасником Христової сили, яка усуває слабкість — чи то фізичну, чи духовну? Чи сильна людина, коли вона фізично або духовно слабка, без даної їй Божої сили? Павло побачив, що дана йому Божа благодать сприяла тому, що всі його труднощі, навіть ув'язнення, оберталися йому на добро та сприяли «поширенню Євангелія». Який Божий служитель не знає, що саме тоді, коли він усвідомлює свою слабкість, сила Христова найбільше перебуває в ньому; або коли він свідомо слабкий у самому собі, тоді він сильний, бо залежить не від власної, а від Божої сили?
Благодать для духовних, а не фізичних слабкостей
Павло ясно вчить, що «життя Ісуса» виявляється в «наших смертних тілах», але ніде у Святому Письмі не сказано, що благодать дається нашим тілам. Саме слово «благодать» показує, що наш «внутрішній чоловік» потребує допомоги, тому що благодать дається лише внутрішній людині й «оновлюється щодня». Іншими словами, благодать дається нам для духовних немочей, а не фізичних.
Коли у Старому Завіті вживалися вислови «голки в очах» і «терни в боках», ханаанеяни дошкуляли ізраїльтянам не в тому сенсі, що спричиняли їм якусь хворобу чи неміч їхніх тіл. Як ханаанеяни, що дошкуляли, були поза тілами ізраїльтян, так і ангел сатани перебував поза тілом Павла, бо в тілі апостола явно не міг мешкати жоден демон. Божа благодать і милість завжди давалися нам для того, щоб ми могли переносити переслідування та спокуси, але зовсім не для того, щоб терпіти свої гріхи й хвороби, які Він поніс замість нас. Бог ніколи не обіцяв усунути від християн зовнішні неприємності, скорботи та спокуси — Він дає нам благодать перенести їх. Але протягом усієї історії Він завжди охоче усував наші внутрішні чи тілесні страждання, спричинені дияволом, так само як і наші гріхи.
Бог був із Ним
Ісус «ходив, чинячи добро та зцілюючи всіх, поневолених дияволом, бо Бог був із Ним». Бог говорить нам: «Усі, хто живе побожно в цьому світі, зазнаватимуть переслідувань», але Він ніколи не казав: «Вони будуть хворі», хоча це цілком відповідає небіблійним поглядам, яких сьогодні дотримуються багато хто. Ця точка зору заперечує все біблійне минуле. Немає сумніву, що Павло взяв вислів «жало в плоть», читаючи Старий Завіт, і оскільки цей термін ілюстрував зовнішні, а не тілесні перешкоди, він використав той самий вислів, щоб проілюструвати свої труднощі.
Якби немочі (слабкості), про які Павло говорить тут, були фізичними і, згідно з процитованим вище автором, Павло був «однією з найбільш хворих людей», а Бог не усунув це «жало», давши йому силу, то як він міг потрудитися «набагато більше за всіх інших»? Якщо «дуже хвора людина» може виконати більше роботи, ніж здорова, тоді молімося всі про хвороби, щоб і ми могли зробити більше для Бога. Усвідомивши, що Божа сила «виявлялася в його немочах», Павло міг радіти не лише немочам, а й іншим труднощам, які він згадує: образам, потребам, переслідуванням тощо. Зверніть увагу: серед іншого Павло згадує потреби, тобто фінансові труднощі, про які він також говорить у Першому посланні до коринтян, написаному роком раніше. Він каже: «Навіть донині терпимо голод і спрагу, і наготу, і побої, і поневіряємося» (1 Кор. 4:11). Це показує, що труднощі Павла не були постійною хворобою.
Якби «жалом» Павла була офтальмія, або хворі очі, про які він навіть не згадує, а не образи та інше, про що він говорить, то чому він не каже, що він благодушествує в першому, а не в останньому? Не лише тут, а й у всьому Посланні до Коринфян Павло докладно перелічує страждання, завдані йому посланцем сатани. Окрім образ, нужди, переслідувань і утисків, згаданих у цьому місці Писання, у 6-му розділі цього самого послання він згадує побої, в'язниці, вигнання, працю, чування, пости, безчестя, осуди; його називають обманщиком; «нас вважають померлими, і ось, ми живі», «нас карають, але ми не вмираємо», «нас засмучують, а ми завжди радіємо», «ми бідні, але багатьох збагачуємо», «ми нічого не маємо, але всім володіємо», а в 11-му розділі: «безмірно в ранах, більше у в'язницях і багато разів при смерті. Від юдеїв п'ять разів мені було дано по сорока ударів без одного, один раз мене побивали камінням, тричі я терпів кораблетрощу, ніч і день пробув у морській глибині, багато разів був у подорожах, у небезпеках на річках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від одноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках між лжебратами, у праці та виснаженні, часто в чуванні, у голоді й спразі, часто в пості, на холоді й у наготі». «Ганьблять… переслідують… ганьблять… зроблені мерзотою для світу… вважають нас за сміття аж донині».
Питання, які варто розглянути
Хто, крім посланця сатани, міг бути відповідальним за всі ці страждання? У цьому списку ми бачимо, що Павло згадує майже все, що може спасти на думку, крім хвороби або офтальмії. Єдине лихо, якого він не згадує і відсутність якого неможливо не помітити, — саме за нього хапається традиція й називає його «жалом» апостола. Чому ці противники ставлять «хворі очі» або «хворобу», про які Павло не згадує, на місце тих страждань, про які він говорить?
Хоча в це вірять багато достойних людей, один письменник зазначає, що це широко поширене викривлення Писання щодо «жала в плоті» Павла, безсумнівно, було натхнене дияволом, бо це дасть йому привілей чинити свої злі справи, завдаючи болю й мучачи людські тіла.
Якщо зцілення є обов'язковим елементом Євангелія, то як Павло міг насолоджуватися «повнотою благословень Євангелія», як це насправді й було, залишаючись хворим? Хіба зцілення не є частиною благословень Євангелія? Навіть такі консервативні вчені, як Єпископальна комісія зцілення, погоджуються, що «зцілення тіла є обов'язковою частиною Євангелія».
Припустімо, наш брат має рацію, стверджуючи, що Павло був «найхворішим із людей» і страждав на офтальмію. Хіба не дивно тоді, що ефесяни, які бачили, як із очей Павла тече гній, і дізналися, що Бог не зцілює його, дивлячись на це видовище, здобули віру в «особливі чудеса», які й сталися з ними? Бо сказано, що «Бог же творив немало чудес руками Павла, так що на хворих покладали хустки й пояси з його тіла, і хвороби припинялися в них, і злі духи виходили з них» (Дії 19:11,12). Писання згадує про особливі чудеса у зв'язку саме з цим «найхворішим» апостолом. Якби сьогодні приносили хустки людини, яка страждає на офтальмію, то замість того, щоб покладати їх на хворих для зцілення, ми б радше спалили їх, щоб зупинити поширення інфекції.
Випадок із кульгавим у Лістрі
Коли кульгавий язичник у Лістрі почув, як Павло проповідував Євангеліє, і побачив очі Павла з «огидними виділеннями», це видовище одразу ж додало йому віри в те, що він зможе почати ходити, а Павло поглянув на нього й «побачив, що він має віру для отримання зцілення, і сказав гучним голосом: тобі кажу в ім’я Господа Ісуса Христа: встань на ноги свої прямо. І він тієї ж миті схопився й почав ходити». Цей кульгавий язичник ніколи не був свідком чуда, ніколи не чув проповіді Євангелія, доки не почув її від «найхворішої з людей» людини, для якої Божою волею було «не зцілюватися».
І хіба не дивовижно, як Павло, «по обличчю якого стікала невимовна речовина — невимовний гній», «найхворіший із людей», який «страждав від найжахливішої та найболючішої східної хвороби… яку дав йому Ісус Христос… і сказав, що він не одужає… жалюгідне й таке, що викликає співчуття видовище», повторюю, хіба все це не дивовижно, що Павло в такому стані міг «підкорити язичників вірі словом і ділом, силою знамень і чудес, силою Духа Божого, так що благовістя Христове поширилося від Єрусалима та його околиць аж до Іллірика» (Рим. 15:18,19).
Знову ж таки, на острові Меліт, бачачи жахливу хворобу Павла, яка мала залишатися, тому що «Божественна сила може й буде діяти в ньому та через нього краще з офтальмією та хворобою, ніж без них», спочатку батько Публія, а потім усі інші хворі на острові прийшли до нього й були зцілені (Дії 28:8,9).
Чи хваляться хворі своєю хворобою?
Цей же брат пише: «Павло каже так: „Я буду хвалитися своєю офтальмією — навіть якщо мої очі, можливо, повні огидних виділень, я можу бути об’єктом жалю, це не має значення, я буду хвалитися цим. Я буду радіти у своїй хворобі!» Якщо ці люди навчають, що Павло правильно хвалився тим, що був „найхворішим із людей», то чому вони самі не хваляться своїми хворобами, а натомість роблять усе, щоб позбутися їх? Якщо вони хваляться своїм „жалом», то чому деякі з них ідуть до хірурга, щоб вирізати його?»
Деякі вчителі стверджують, що «жалом» Павла була часткова сліпота, спричинена яскравістю Божого світла, яке осяяло його під час навернення. Сам Павло говорить у 60 році, коли писав коринтянам, що понад 14 років тому отримав надмір одкровень, які, як вважають ці вчителі, виявилися «жалом у плоть», тобто це «жало» було дане йому через 12 років після навернення, а послання було написане через 26 років після навернення. Було б майже богохульством називати «посланцем сатани» часткову сліпоту, спричинену особистою зустріччю з Прославленим Христом.
Навіщо Павлу було «жало»?
Павло ясно говорить, що страждання від цього посланця були дані йому для того, щоб він не «підносився надзвичайністю одкровень». Чи не випливає з цього, що саме через надзвичайність одкровень хворих сьогодні слід навчати ставитися до хвороби як до «жала», яке має залишатися, щоб вони не підносилися?
Оскільки «жало» Павла не було перешкодою для його віри в те, що він зможе зцілити всіх хворих на Меліті та в інших місцях, то чому «жало Павла» має перешкоджати нашій вірі? Чому сьогодні повсюди навчають, що воно перешкоджає тому, що могла б отримати наша мала віра у зцілення хворих? Біблія говорить: «Віра приходить від слухання», але сьогодні віра відходить через слухання — через слухання цих безглуздих доктрин. Поширена помилка щодо «жала в плоті» Павла руйнує Євангеліє і повністю підриває основу, на якій має ґрунтуватися віра у зцілення. Ця помилка полягає в тому, що людина має отримати особливе одкровення про те, що вона може зцілитися, від Духа, а не з Біблії.
Ми вже помічали у працях подібних авторів, що вони поспішають побачити найменшу ваду в тих, хто навчає про зцілення, бачить результати зцілення і, попри це, стверджує, що для Павла, який був найвидатнішим учителем зцілення в Новому Завіті, було нормально мати «жало» фізичної хвороби. Якби ми з вами могли вдвічі примножити чудесне служіння зцілення Павла, а «невимовний гній» постійно витікав би з наших очей, хіба ці самі вчителі не вхопилися б за це як за привід для насмішок?
Жало Павла не було йому перешкодою для праці
Писання показує, що «жало» Павла не перешкоджало йому трудитися набагато більше, ніж усім іншим. Однак сьогодні тих, кого навчають, що їхня хвороба — це «жало», яке має залишитися, це саме «жало» часто позбавляє здатності взагалі працювати; вони нерідко навіть не можуть піклуватися про себе, примножуючи працю інших людей, змушених піклуватися про них. Саме апостол Павло говорив, що ми маємо бути готовими «до всякого доброго діла», «добре споряджені на всяке добре діло», «ревні в добрих ділах», «підтримувати всяке добре діло», «досконалі в усякому доброму ділі, чинячи Його волю». Як може безліч християн, прикутих до ліжка своїм «жалом у плоті», «буяти в усякому доброму ділі»? Чи стосуються ці слова Писання лише здорових християн?
Якщо слова Христа «Моєї благодаті достатньо» означають, що Він велить Павлу залишатися хворим, то це було б першим і єдиним згадуванням у Біблії, де Бог говорить людині залишатися хворою. І навіть сам факт одиничності цього прикладу доводить загальне правило, яке з надлишком виявляється в Писанні: Він зціляв усіх. Чому так багато цих учителів сьогодні перекручують Писання, роблячи «жало» Павла головним пунктом під час обговорення зцілення й відсуваючи на другий план загальну практику зцілення, показану протягом усієї історії, записаної в Біблії? «Жало» Павла не завадило йому звершити свій шлях для Бога (2 Тим. 4:7), тоді як сучасне вчення про «жало» Павла звело багатьох після довгих років жахливих страждань у могили передчасно, коли вони пройшли лише половину свого життєвого шляху — жахлива трагедія, що постійно повторюється!
Молитва Павла — гідний приклад для нас
Якщо ті хворі, які вірять сучасному вченню, наслідуватимуть приклад Павла й молитимуться доти, доки Бог не скаже їм так само, як, на їхню думку, Він сказав Павлу, що бажає, аби вони були хворими, і не повідомить, з якої причини Він цього бажає, хіба ми не поспішимо сказати «Амінь!», адже ми любимо Божу волю.
У Посланні до Галатів (4:13) Павло говорить: «Знаєте, що, хоча я в немочі плоті благовістив вам уперше». Напевно, ця неміч була фізичною, але «вперше» не означає, що він так і залишився слабким. Хіба це не передбачає якраз протилежного? Навіщо б тоді він говорив «вперше»? Напевно, як вважають деякі вчені, це було одразу після того, як його побили камінням у Лістрі.
Як дивно чути, що багато служителів сьогодні стверджують, ніби «жалом» Павла було щось інше, хоча він простими словами пояснює, чим воно було, і як дивно, що вони використовують це проти біблійної доктрини зцілення, коли сам Павло був найвидатнішим учителем із цього питання разом з іншими апостолами та письменниками Нового Завіту.
Проповідь Павла стимулює віру
Прикладом цього може бути Євангеліє, яке Павло проповідував в Ефесі та яке породило віру в «особливі чудеса» зцілення, про що ми вже згадували. Він говорив про це у своїй проповіді так: «Я не пропустив нічого корисного, про що не проповідував би вам і чого не навчав би вас прилюдно та по домах». Якби сьогодні всі проповідники не пропускали нічого, що може виявитися корисним для віруючих, то, звичайно ж, усі вони навчали б про зцілення.
У Посланні до Римлян (15:18–20) Павло говорить, що він проповідував «Євангеліє Христове» (тобто проповідував повне Євангеліє) і підкоряв язичників словом і ділом, через великі чудеса і знамення та силою Духа Божого… від Єрусалима до Іллірика.
Через двадцять п’ять років після того, як він став апостолом, він писав коринтянам: «Тому багато хто з вас немічний і хворий» (1 Кор. 11:30). Якби «жалом» Павла була фізична неміч або хвороба, то вони, напевно, написали б йому у відповідь: «А чому ти немічний і хворий?»
Саме Павло написав: «Хіба не знаєте, що ваші тіла є храмом Святого Духа?», «члени Христові», «члени Його тіла, Його плоті та Його кісток», що ми маємо первоплоди Духа (первоплоди духовного й фізичного спасіння), що «життя Ісусове явилося в наших смертних тілах» (2 Кор. 4:11), що «Дух оживить ваші смертні (але не мертві) тіла» (Рим. 8:11), що «Він є Спаситель тіла» — «Господь для тіла, а тіло для Господа».
Покликані бути святими
Павло був тим апостолом, який написав «Церкві Божій у Коринфі… покликаним святим, з усіма, хто прикликає ім’я Господа нашого Ісуса Христа, на всякому місці в них і в нас… Бог поставив деяких у Церкві… чудеса… зцілення» тощо. Ці дари і покликання Божі незмінні, і всім наказано «бажати найкращих дарів».
Павло не вірив тому, чого сьогодні навчають багато хто, ніби ці благословення призначалися лише для Ізраїлю; він справді вірив, що «перегороджувальна завіса» була «розірвана», що «у Христі» немає «ні юдея, ні грека», але всі ми «одне у Христі Ісусі». Відповідно до цієї віри він зцілив кульгавого язичника в Лістрі, який від народження не міг ходити, так само як Петро та Іван зцілили кульгавого юдея біля Красних воріт. Павло також вірив, що прообрази Старого Завіту були написані для нашого напоумлення, що всі стають насінням Авраама через віру, що обітниці були дані Авраамові та його насінню, і що «коли ж ви Христові, то ви насіння Авраамове і за обітницею спадкоємці» (Гал. 3:29).
Павло на острові Меліт
Саме Павло навчав, що «в Ньому всі Божі обітниці — так і амінь» «на славу Божу через нас». Іншими словами, Павло навчав, що всі Божі обітниці, включно з обітницею зцілення, завдячують своїм існуванням і силою замісній праці Христа за нас; що викупна праця Христа була для всіх, і, відповідно, останній розділ книги Дії показує нам, що Павло вірив і довів нам: Божа воля — зцілювати не лише деяких, а всіх хворих на острові Меліт (див. Дії 28:9).
Павло бачив різницю між чудесами та зціленням, а тому не вірив у миттєве зцілення кожної людини: так, він залишив хворого Трохима в Мілеті та Епафродита, який був при смерті й також не зцілився в одну мить. Павло не був фанатиком у питаннях природних законів здоров’я, які так само божественні, як і Божі чудеса, і він не вагався рекомендувати вживати вино замість простої води для лікування шлунка Тимофія.
Павло вірив, що самі хворі мають віру для власного зцілення, тому він не казав розслабленому «встань і йди», доки не переконувався, що той має віру для прийняття зцілення. Сам Ісус не міг явити чудес у Назареті через відсутність віри серед людей.
Повчальне резюме
Немає нічого дивного в тому, що служитель може легко збитися в питаннях, пов’язаних зі зціленням хворих, якщо для нього залишаться в тіні такі аспекти Писання:
• ім’я Бога-Викупителя та Визволителя Єгова-Раффа;
• Божа заповідь про зцілення;
• учення та обітниця зцілення в текстах Старого Завіту;
• численні випадки зцілення, що відбувалися протягом усієї історії Старого Завіту;
• слова, учення, заповіді, обітниці та служіння зцілення Христа, через які Він відкрив Божу волю щодо наших тіл;
• дари зцілень, утверджені в Церкві;
• заповіданий нам церковний обряд помазання;
• той факт, що Христос поніс наші хвороби так само, як Він поніс наші гріхи на Голгофі;
• багато тисяч зцілених від часів Шин-Томім, зокрема й у наші дні.
Хіба не дивно, що наші опоненти відкидають усе це й, розмірковуючи про зцілення, обирають за основу місце Писання, яке говорить про «жало» Павла, зв’язок якого ні з хворобою, ні зі зціленням, як відомо богословам, неможливо довести?
Автор: Ф. Ф. Босворт
