Урок 3. Христос — Цілитель. Ф. Ф. Босворт. Класика у сфері божественного зцілення.
Чи є й сьогодні, як і в минулому, Божою волею зцілювати всіх, хто потребує зцілення, і продовжувати їхні дні?
Найбільшою перешкодою для віри багатьох людей, які сьогодні шукають фізичного зцілення, є невпевненість у тому, чи Божа це воля — зцілити всіх. Практично всі знають, що Бог зцілює деяких, але в сучасній теології є багато такого, що утримує людей від пізнання того, чого ясно навчає Біблія: зцілення було дане для всіх. Неможливо з повною рішучістю та вірою вимагати благословення, якщо ми не впевнені, що Бог пропонує його, бо претендувати на силу Божу можна лише тоді, коли відома Його воля.
Практично неможливо змусити грішника «вірувати в праведність», перш ніж він повністю не переконається, що Божа воля — спасти його. Віра починається там, де відома Божа воля. Якщо Божа воля полягає в тому, щоб зцілити лише деяких із тих, хто потребує зцілення, то ніхто не має жодних підстав для віри, якщо тільки не отримав особливого одкровення про те, що він серед тих, кому пощастило. Віра має ґрунтуватися лише на Божій волі, а не на наших бажаннях чи уявленнях. Віра, яка здобуває, — це віра не в те, що Бог може, а в те, чого Бог хоче. Через незнання того, що привілей викуплення був даний для всіх, більшість людей у наш час, молячись про зцілення, додають: «Якщо буде на те Твоя воля».
Виправлена теологія
Серед тих, хто хотів зцілення від Христа під час Його земного служіння, ми знаходимо лише одного, хто мав подібну теологію. Це був прокажений, який сказав: «Господи, якщо хочеш, можеш мене очистити». Перше, що зробив Христос, — Він виправив його теологію, сказавши: «Хочу, очисться!» Сказане Христом «Хочу» скасувало «якщо», додавши до віри людини в те, що Христос міг зцілити її, віру в те, що Він хотів цього.
Теологія цього прокаженого в тому вигляді, якою вона була до того, як Він просвітив його, сьогодні поширена всюди, бо ця частина Євангелія проповідується рідко й уривчасто.
З усіх можливих поглядів ми бачимо, що немає іншої доктрини, щодо якої Писання так ясно навчало б, що Божою волею є зцілення всіх, хто потребує зцілення, і продовження їхніх днів згідно з Його обітницею. Звичайно, ми маємо на увазі всіх тих, хто правильно навчений і відповідає умовам, приписаним Словом. А зараз я чую, як хтось каже: «Якщо зцілення для всіх, то ми ніколи не помремо». Чому? Божественне зцілення не виходить за межі Божої обітниці. Він не обіцяв, що ми ніколи не помремо, але сказав: «Відверну від вас хвороби… число днів твоїх зроблю повним» (Вих. 23:25,26).
«Днів років наших — сімдесят років» (Пс. 89:10).
«Не забирай мене на половині моїх днів» (Пс. 102:25).
«Навіщо тобі вмирати не у свій час?» (Еккл. 7:17).
Хтось може запитати: «Як же тоді люди помирають?»
«Віднімеш дух їхній — помирають, і до пороху свого повертаються» (Пс. 103:29).
Преподобний П. Гейвін Даффі пише з цього приводу: «Він відміряв людині певний відрізок життя, і Його воля полягає в тому, щоб це життя було прожите. Я хочу, щоб ви пам’ятали: усі, кого Він воскресив із мертвих, були молодими людьми, які не прожили повноти своїх днів; і вже в самому цьому факті ми можемо бачити Його протест проти передчасної смерті. Звичайно, ми не повинні очікувати, що люди похилого віку будуть фізично молодими, але якщо призначений відрізок не прожито, ми маємо право претендувати на Божий дар здоров’я; і навіть якщо його вже прожито, але Його воля полягає в тому, щоб ми прожили довше, то так само Його воля полягає в тому, щоб ми мали міцне здоров’я».
Смерть приходить, і ми звинувачуємо нашого Бога,
І втомлено кажемо: «Нехай буде Твоя воля»;
Але ніколи й нікого
Бог не ув’язнював у могилі.
Бог не посилає нам хвороб чи злочинів;
Ані безтурботності, ані ворогуючих кланів;
І якщо ми помираємо передчасно,
У цьому винні люди.
Він Бог життя, а не смерті;
Він Бог, який дає нам життя,
Він ніколи не вкорочував
Нічиє життя на цій землі.
Він хотів би, щоб ми прожили в цьому світі
Усі призначені нам дні.
Отже, не звинувачуйте Бога — адже наш власний гріх
є причиною наших сліз.
Дуглас Маллок
Прочитай заповіт і дізнайся
Якщо ми хочемо знати Його волю, прочитаймо про неї. Припустімо, одна жінка каже: «Мій чоловік, який був дуже багатим, помер, а тепер я хотіла б знати, чи заповів він мені щось». Я б сказав їй: «Чому б вам не прочитати заповіт?» Слово «заповіт» юридично означає волю людини. Біблія містить останню волю Бога, у якій Він заповідає нам усі благословення викуплення; отже, оскільки це Його «остання воля і заповіт», то все, що з'явилося після цього, — підробка. Людина ніколи не може написати нового заповіту після своєї смерті. Якщо в Божому заповіті для нас є зцілення, то, стверджуючи, ніби час чудес минув, ми говоримо протилежне істині, тобто вважаємо, що заповіт утратив силу після смерті заповідача. Ісус — не просто заповідач, який помер, Він воскрес, і Він є посередником цього заповіту». Він, так би мовити, наш юрист, і Він не стане забирати в нас заповіт, як це роблять деякі земні юристи. Він наш представник праворуч Бога.
Щоб відповісти на це питання, відвернімося від сучасних традицій і звернімося до Слова Божого, яке є одкровенням Його волі.
У 15-му розділі книги Вихід, одразу після переходу через Червоне море, що було прообразом нашого викуплення і було написано «для нашого повчання», Бог дав першу обітницю про зцілення. Ця обітниця була для всіх. Бог назвав умови її виконання, ці умови були виконані, і ми читаємо: «Він вивів їх із сріблом та золотом, і не було в їхніх племенах хворого». Саме тут Бог дав завіт зцілення, який був розкритий і закріплений Його першим завітним і викупним ім'ям Єгова-Раффа, що в перекладі означає: «Я Господь, Цілитель твій». Це незмінне Слово Боже, «утверджене на небесах».
Хто уповноважений змінити Божу волю?
Сказати, що привілей мати здоров'я сьогодні не призначений для Божого народу, — це те саме, що змінити «Я Є» на «Я Був» у імені Єгова-Раффа. Хто має повноваження змінювати імена Бога? Він не тільки не залишив Свого служіння Цілителя, Він — «Ісус Христос, Який учора, сьогодні й навіки Той Самий» — як під цим першим ім'ям, так і під іншими шістьма. Благословення, розкриті в Його викупних іменах, як ми бачили в попередньому розділі, були дані нам у викупленні, коли Він «скуштував смерть за кожного», і тому вони не можуть стосуватися лише Ізраїлю. Цей 15-й розділ книги Вихід показує нам, що принаймні в той період історії світу, 3500 років тому, Бог не залишив людям жодних сумнівів щодо Своєї готовності зцілювати всіх.
Нація без жодної хворої людини
Цей загальний стан здоров'я ізраїльського народу тривав доти, доки виконувалися Божі умови. Потім, через двадцять років (Чис. 16:46–50), коли через гріх було знищено 14 700 людей, ізраїльтяни знову виконали Божі умови, і ураження припинилося, а Він і далі був Єговою-Раффою, Цілителем — не лише для деяких, а для всіх. Те, що ураження припинилося, не було б правдою, якби помер хоча б один. І знову вони перебували в цьому стані здоров'я протягом дев'ятнадцяти років, аж доки люди, незадоволені Божими шляхами, любов'ю та милістю, не виступили проти Бога і Мойсея та не були покарані нападом зміїв. Коли вони знову виконали Його умови, визнавши свої гріхи, Він сказав через Мойсея: «Ужалений, поглянувши на нього (прообраз Голгофи), залишиться живий». І знову Писання показує нам, що Божа воля полягала в тому, щоб зцілити не деяких, а всіх. Кожен укушений залишався живим, дивлячись на мідного змія, який був провіщенням майбутньої жертви на Голгофі за нас.
Свого часу псалмоспівець Давид зрозумів, що зцілення є загальним привілеєм. У Псалмі 85 він говорить: «Бо Ти, Господи, добрий, і готовий прощати, і багатомилостивий до всіх, хто кличе до Тебе». У наступному розділі ми побачимо, що зцілення було найпоширенішим проявом милості протягом усього Писання і що хворі в Новому Завіті просили «милості», шукаючи зцілення від Христа, адже Божа милість охоплює як фізичну, так і духовну природу людини. Тому Ісус, відповідно до старозавітної обітниці, демонстрував, що Бог «багатомилостивий», зцілюючи не деяких, а всіх, хто приходив до Нього. Знову ж таки, у Псалмі 102 Давид говорив, що милість зцілення була таким самим загальним привілеєм, як і милість прощення. Він закликає свою душу благословляти Бога, «Який прощає всі твої беззаконня і зцілює всі твої недуги». «Зцілює всіх» так само незмінно, як і «прощає всіх», адже щодо обох цих милостей використано ту саму мову.
У Псалмі 90 Бог говорить про людину, яка «під покровом Всемогутнього живе: довготою днів насичу його». Ця привілея перебувати під покровом Господа — лише для небагатьох чи для всіх? Якщо вона для всіх, то й Божа обітниця «довготою днів насичу його» також для всіх. Бог порушив би Свою обітницю, якби не захотів зцілити Своїх слухняних дітей у розквіті їхнього життя. Якщо було можливо перебувати під покровом Всемогутнього в темніші часи, то, безперечно, це можливо й тепер, у цю добу благодаті, коли Він «примножує Свою благодать» щодо Своїх дітей. Святі пророки Старого Завіту пророкували «про благодать, що приходить до нас».
Голгофа задовольняє всі потреби людини
Як ми побачили у великому розділі про викуплення (див. Ісаї 53), Ісус поніс наші хвороби так само, як і наші гріхи, зробивши одну привілею такою ж загальною, як і іншу. Те, що Ісус робив для окремих людей, коли вони приходили до Нього по благословення, було для них, але те, що Він здійснив на Голгофі, — для всіх.
Очевидно, що в усіх цих прикладах зі Старого Завіту Бог бажав зцілити всіх, хто виконував Його умови. Де пропонувалося прощення, разом із ним пропонувалося й зцілення. Нехай ті, хто навчає людей, що Божа воля щодо зцілення сьогодні змінилася, дадуть відповідь на запитання: «З якої це причини Бог мав би забирати Свою старозавітну милість у кращому завіті?» Адже найімовірніше, що Той, Хто «зберігає для нас краще» і Хто «учора, і сьогодні, і навіки Той Самий», виявлятиме таку саму милість і в цьому кращому завіті. А тепер зазирнімо й до Нового Завіту.
Христос — вираження Божої волі
Немає кращого способу знайти правильну відповідь на поставлене запитання, ніж читати Євангелія, у яких записані вчення та справи Христа. Він був вираженням волі Отця. Його життя було одкровенням і проявом незмінної Божої любові та волі. Він продемонстрував нам волю Бога щодо Адамового роду. Він сказав: «Я прийшов із небес не для того, щоб чинити Свою волю, але волю Того, Хто послав Мене» і «Отець, Який перебуває в Мені, Він чинить діла». Він також говорив: «Хто бачив Мене, той бачив Отця»; отже, коли ми бачимо, як Він день у день зцілює натовпи людей, що оточували Його, ми бачимо Отця, Який відкриває нам Свою волю. Коли Він «поклав руки на всіх і зцілив їх», то чинив і відкривав нам волю Бога для людини. Можливо, немає людей більш консервативних, ніж богослови єпископальної церкви, і все ж комісія, призначена для вивчення питання божественного зцілення, після трьох років роботи та досліджень як Біблії, так і біблійної історії, повідомляє у своєму звіті: «Зцілення Ісусом хворих здійснювалося як одкровення Божої волі для людини». Оскільки комісія виявила, що Його воля повністю розкрита в Біблії, далі вона дійшла висновку, що церква більше не повинна молитися за хворих із фразою, що руйнує віру: «Якщо на те Твоя воля».
Звістка, якої навчає все Євангеліє, — це звістка про повне зцілення душі й тіла для всіх, хто приходить до Нього. Сьогодні багато хто говорить: «Я вірю в зцілення, але не вірю, що воно для всіх». Якщо це так, то як ми можемо молитися за когось або навіть за того, кого Бог бажає зцілити, не маючи одкровення від Духа Святого, що ми молимося за правильну людину? Якби Бог не бажав зцілити всіх, то жодна людина не змогла б самостійно дізнатися Божу волю з Біблії. Чи слід розуміти цих учителів так, що ми маємо закрити свої Біблії й отримати одкровення безпосередньо від Духа Святого, перш ніж молитися за хвору людину, бо Божу волю неможливо виявити нам із Писання?
У такому разі ми, по суті, вчили б, що вся Божа діяльність, пов’язана зі зціленням, має керуватися прямим одкровенням від Духа Святого, а не Писанням. Як же хворі можуть зцілитися, якщо немає Євангелія (Доброї звістки) зцілення, яке можна проголосити для них як підставу їхньої віри? Або якщо віра — це очікування того, що Бог виконає Свою обітницю, то як може існувати віра у зцілення, якщо в Біблії немає обітниці, яку вони можуть застосувати до себе? Писання розповідає нам про те, як Бог зцілює хворих. «Він послав Своє Слово й зцілив їх, і визволив їх від їхніх могил» (Псалом 106). «…Слово Боже, яке й діє у віруючих…» і є «здоров’ям для всього тіла» (див. 1 Фес. 2:13; Прип. 4:22).
Віра ґрунтується на чомусь більшому, ніж просто здатність
Якби мільйонер з’явився перед тисячною аудиторією із заявою, що може дати кожному тисячу доларів, це не стало б підставою для присутніх вірити в отримання цієї тисячі доларів, тому що віра не може ґрунтуватися лише на здатності. Якби він продовжив і сказав: «Я дам п’ятдесятьом із вас по тисячі доларів», це все одно не стало б підставою для всіх слухачів вірити в отримання тисячі доларів. Якби когось із них запитали, чи повністю він упевнений у тому, що отримає тисячу доларів від цього мільйонера, він відповів би: «Мені потрібні гроші, і я сподіваюся, що я серед тих, кому пощастить, але я не можу бути повністю впевненим». Але якби цей мільйонер сказав: «Ось моя воля — дати кожному по тисячі доларів», тоді кожен слухач мав би підставу повірити й неодмінно сказав би цьому багатому чоловікові: «Дякую! Я прийму ці гроші!»
Тепер, припускаючи, що в Бога є улюбленці й що Він бажав зцілити лише деяких із тих, хто потребував зцілення, відкриймо Євангелія й подивімося, як друзі хворих вирішували, кого з них принести до Нього для зцілення. «А як сонце заходило, усі, хто мав хворих на різні недуги, приводили їх до Нього; і Він, покладаючи на кожного з них руки, зціляв їх» (Лк. 4:40). Тут приводили й тих, «кому не пощастило», якщо такі були, і всіх Він зціляв однаково. Безперечно, Бог творив і відкривав Свою власну волю. Якби ти був там і був хворий, то зцілився б разом з усіма іншими, бо вони приносили всіх. Матвій, описуючи ту саму подію, розповідає, чому Ісус не робив жодних винятків: «…Зцілив усіх хворих, щоб збулося сказане через пророка Ісаю, який говорить: „Він узяв на Себе наші немочі й поніс наші хвороби“». Слово «наші» означає участь кожного в жертві на Голгофі, і, отже, для виконання пророцтва необхідне зцілення всіх. Не лише в описаному випадку, а в кожному окремому випадку донині Він зцілює хворих, «щоб збулося сказане через пророка Ісаю, який говорить: „Він узяв на Себе наші немочі й поніс наші хвороби“».
Нехай хворі вивчать Євангеліє й звернуть увагу на слова «всі» та «кожен», і вони побачать, що викупительне благословення зцілення було дане для всіх і що ніхто ніколи не просив Ісуса про зцілення марно. Не було такої юрби, яка була б достатньо великою, щоб Ісус не захотів зцілити всіх і залишив когось хворим.
Ісус зцілював усе й усіх
«Ісус ходив по всій Галілеї, навчаючи… і проповідуючи Євангеліє… та зцілюючи всяку хворобу й усяку неміч у людей. І чутка про Нього розійшлася по всій Сирії; і приводили до Нього всіх немічних, одержимих різними хворобами та нападами, і біснуватих, і місячників, і розслаблених, і Він зціляв їх. І йшло за Ним багато людей із Галілеї, Десятимістя, Єрусалима, Юдеї та з-за Йордану» (Мт. 4:23–25).
«І ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи… проповідуючи Євангеліє… та зцілюючи всяку хворобу і всяку неміч у людей. Побачивши натовпи народу, Він змилосердився над ними… І покликавши дванадцятьох Своїх учнів, Він дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяти їх і зцілювати всяку хворобу та всяку неміч» (Мт. 9:35; 10:1).
Зверніть увагу, що саме натовпи народу, який прийшов за зціленням, продемонстрували необхідність у тому, щоб нові працівники стали трудитися на Його ниві, проповідуючи та зцілюючи. Це було незадовго до того, як Він покликав і послав зцілювати ще сімдесят чоловік, так само як і проповідувати.
«І пішло за Ним багато народу, і Він зцілив їх усіх» (Мт. 12:15).
«І вийшовши, Ісус побачив багато людей, змилосердився над ними та зцілив їхніх хворих» (Мт. 14:14).
«І переправившись, прибули до землі Генісаретської. Жителі того місця, упізнавши Його, послали по всій тій околиці та принесли до Нього всіх хворих, і просили Його, щоб тільки доторкнутися до краю Його одягу; і всі, хто торкався, зцілювалися» (Мт. 14:34–36).
«І велика кількість Його учнів, і багато народу з усієї Юдеї та Єрусалима, і з приморських місцевостей Тира та Сидона, які прийшли послухати Його та зцілитися від своїх хвороб, а також ті, що страждали від нечистих духів; і зцілювалися. І весь народ прагнув доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і зцілювала всіх» (Лк. 6:17–19).
У всьому Євангелії ми бачимо, що коли люди приносили хворих, щоб Христос зцілив їх, то очевидно повторювався той факт, що приносили всіх, зокрема й невдах, якщо такі були. Якщо, згідно із сучасною традицією, Божа воля для хворих полягає в тому, щоб терпляче залишатися в такому стані заради Його слави, то чи не здається вам дивним, що серед усіх, кого приносили до Христа, не було жодної такої людини? Зціливши хворого на епілепсію (Мк. 9:14–19), Ісус довів, що Божа воля — зцілити навіть того, кого не вдалося зцілити учням, які мали Божественне доручення виганяти демонів. У цьому вірші ми бачимо, що було б неправильно ставити під сумнів Божу волю й учити про Боже небажання зцілювати лише через невдалу спробу зцілення з боку учнів. Ісус, зціливши хворого на епілепсію, показує учням, що їхня невдача свідчить не про щось інше, як про невір’я. Петро після трьох років тісного спілкування з Господом описує Його земне служіння одним коротким твердженням: «Бог помазав Ісуса з Назарета Духом Святим і силою, Який ходив, чинячи добро та зцілюючи всіх, поневолених дияволом, бо Бог був із Ним» (Дії 10:38).
Отже, у всіх вищезгаданих та багатьох інших місцях Писання, які показують, що Він зцілив усіх, ми бачимо Божу волю щодо наших тіл і відповідь на наше запитання: «Чи всім дароване зцілення?»
Співчутлива любов — провідний мотив Ісуса
Сьогодні багато хто знає, що Христос творив чудеса зцілення лише для того, щоб показати Свою силу та довести Свою божественність. Можливо, це й правда, але далеко не вся правда. Йому не потрібно було б зцілювати всіх, щоб показати Свою силу — достатньо було б кількох видатних випадків. Але Писання показує нам, що Він зцілював людей зі співчуття до них і для того, щоб виконати пророцтво. Інші вчать, що Він зцілював людей, щоб про Нього дізналися, але в Євангелії від Матвія (12:15,16) ми читаємо: «І пішло за Ним багато народу, і Він зцілив їх усіх та заборонив їм розголошувати про Нього». Деякі, визнаючи, що Ісус зцілював усіх, хто приходив до Нього, стверджують, що пророцтво Ісаї про те, що Він поніс наші хвороби, стосується лише Його земного служіння, що цей загальний прояв співчуття був Його особливістю й не був одкровенням про незмінну Божу волю. Але Біблія ясно вчить, що Він лише «почав навчати й чинити» те, що не просто мало продовжуватися, а й примножуватися після Його Вознесіння.
Після закінчення трьох років, протягом яких Христос зцілював усіх, хто приходив до Нього, Він сказав: «Краще для вас, щоб Я пішов».
Як це могло бути правдою, якщо Його відхід означав би кінець Його служіння?
Передбачаючи невір'я, з яким буде сприйнята прекрасна обітниця продовжувати творити такі самі й ще більші діла у відповідь на наші молитви після Його Вознесіння, Він почав обітницю словами «Істинно, істинно». «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які чиню Я, і він чинитиме, і більші від них чинитиме, бо Я до Отця Мого йду. (А як нам їх чинити?) І коли чого попросите в Отця в Моє ім'я, то зроблю, щоб прославився Отець у Сині» (Ів. 14:12,13).
Іншими словами, ми чинимо діла, спочатку просячи Його вчинити їх.
Він не сказав «менше діл», але сказав «діла» і «більші від них».
Для мене ця обітниця з уст Самого Христа є повною відповіддю всім противникам та їхнім творам, спрямованим проти божественного зцілення.
«Написано» — такою була тактика Христа, коли Він протистояв дияволу.
Брайан Дженнінгс ставить хороше запитання: «Якщо Христос говорив «Написано» pi, а диявол говорив «Написано», то чому проповідник не може сказати «Написано»?
Мудрість ранньої Церкви
Рання Церква серйозно сприймала слова Христа й молилася разом із Ним про чудеса та знамення зцілення, аж поки не «захиталося місце, де вони зібралися», а потім люди «виносили хворих на вулиці, клали їх на ліжках і постелях… Сходилися також до Єрусалима багато людей із навколишніх міст, несучи хворих і одержимих нечистими духами, і всі вони зцілювалися». Усе, що Ісус почав робити й чого навчати, Він тут продовжує через «Своє Тіло, Церкву», згідно зі Своєю обітницею. Дехто каже: «О, це було лише на початку книги Дії, для підтвердження Слова про Воскресіння Христа».
Тож звернімося до останнього розділу Дій і познайомимося з тим, як тридцять років потому, після того як Павло зцілив батька Публія на острові Мальта, «інші на острові, які мали хвороби, приходили й зцілювалися».
Отже, ми з вами бачимо Духа Святого в самому останньому розділі книги Дій, яка є єдиною незакінченою книгою Нового Завіту, і переконуємося, що Божою волею й досі залишається зцілювати не деяких, а всіх.
Дії Святого Духа
Дух Святий, посланий Христом як Послідовник і Виконавець, увійшов до Його Церкви, Тіла Христа, і після П'ятидесятниці продемонстрував нам ту саму цілющу силу, яку раніше виявляв Христос, і безліч людей були зцілені. У книзі Дії, так само як і в Євангелії, ми не побачимо жодної людини, яка попросила б про зцілення і була відкинута. Люди назвали цю книгу «Дії апостолів». Найкращою і найправдивішою назвою для неї була б «Дії Святого Духа», бо вона розповідає нам про діла Святого Духа, звершені не лише через апостолів, а й через інших віруючих. Филип і Стефан, які не були апостолами, були так само покликані Духом Святим, як Петро та Іван. Дух Святий прийшов, щоб привести в дію всі благословення, даровані нам викупленням Христа й обіцяні в семи викупних іменах. Він ніколи не втрачав інтересу до діяльності, для звершення якої прийшов. Якщо ти бажаєш дізнатися, як Він хоче діяти сьогодні, прочитай, як Він уже діяв раніше. Книга Дії показує нам, як Він хоче діяти «повсякденно, аж до кінця віку».
Саме Дух Святий творив усі чудеса зцілення руками Христа. Ісус ніколи не творив чудес, доки Дух Святий, Чудотворець, не сходив на Нього у відповідь на молитви, і тоді, повністю довіряючи Духу, Він виганяв бісів і зцілював хворих. Чудеса Христа звершувалися Духом ще до того, як Він розпочав Своє служіння. Чому Дух Святий, який зцілював усіх хворих до того, як повністю розпочав Своє служіння, робитиме менше після цього?
Хіба вчення і практика Церкви щодо зцілення в Лаодикійський (теплий) період її історії є правдивішим вираженням Божої волі, ніж вчення і практика ранньої Церкви, коли вона цілковито перебувала під проводом Духа? Рішуче ні! Я без вагань скажу, що сучасна теологія вкрала у Святого Духа частину Його служіння.
Тепер, підсумовуючи все, про що ми говорили вище, ми можемо сміливо дійти висновку, що маємо з вами одкровення про милостиве ставлення Христа до наших немочей і хвороб після того, як Він вознісся і сів праворуч Бога
Тепер ми розглядаємо не минуле, а лише теперішнє ставлення Христа до наших немочей і хвороб.
1. Теперішнє ставлення Христа повністю розкривається в Його викупному імені Єгова-Раффа. Його імена не змінюються. Усі визнають, що інші шість імен є одкровенням про Його теперішнє ставлення до благословень, розкритих кожним окремим іменем. Де ж логіка, коли ми вважаємо, що Він залишив Своє служіння Цілителя, розкрите в імені Єгова-Раффа?
2. Його теперішнє ставлення ще раз розкривається в Його власній твердій обіцянці продовжувати й примножувати служіння зцілення у відповідь на молитви віруючих, перебуваючи праворуч Бога Отця. «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, той діла, які чиню Я, і він чинитиме, і більші за них чинитиме; бо Я до Отця Мого йду. І коли чого попросите в Отця в Моє ім'я, те вчиню, щоб прославився Отець у Сині» (Ів. 14:12,13).
3. Його ставлення до зцілення в цей час розкривається через Його власне виконання цієї обітниці, про що написано в книзі Дії. В останньому розділі, де йдеться про час через тридцять років після Його вознесіння, ми читаємо: «а інші на острові, які мали хвороби, приходили й зцілялися» (Дії 28:9).
4. Його теперішнє ставлення розкривається тим фактом, що зцілення є частиною Євангелія, яке Сам Христос і наказав проповідувати
«Усьому світові»;
«Усім народам»;
«Усякому творінню»;
«У всі дні»;
«Аж до кінця віку».
За цим дорученням іде обітниця: «…вони покладуть руки на хворих, і вони будуть здорові».
Його ставлення в теперішньому розкривається тим фактом, що Його жертва на Голгофі була принесена за тих, хто житиме на землі після Його Вознесіння. У попередньому розділі ми побачили, що, як записано в книзі Левит, усі хвороби були зцілені через очищення, а Матвій сказав нам, що саме Викуплення було причиною того, що Христос не робив жодних винятків, зцілюючи хворих, які приходили до Нього.
6. Його ставлення в теперішньому розкривається простим повелінням кожному хворому просити про помазання та молитву з обітницею, що Господь відновить його (Як. 5:14). Чи має Він на увазі, що ми повинні молитися з вірою чи без неї? Але як ми можемо молитися «молитвою віри», якщо не Його воля зцілювати? Інакше кажучи, Він повеліває нам молитися про те, чого ніколи не зробить? Проте тут повелівається сповідатися у своїх гріхах навіть не священикам, а одне одному, і молитися один за одного про зцілення, як Ілля молився про дощ (Як. 5:16–18).
Невже Бог повелів би нам докучати Йому тим, що не є Його волею? Звичайно, ні!
7. Його ставлення в теперішньому розкривається тим фактом, що саме після Свого Вознесіння Він поставив у Церкві вчителів, чудеса, дари зцілень тощо для продовження «тих самих справ» і «більших справ», як Він і обіцяв. Історія свідчить про прояв цих чудесних дарів від часів апостолів до сьогодення.
Незмінне співчуття Ісуса
8. Його ставлення в теперішній час до наших хвороб чудесним чином розкривається тим фактом, що після Вознесіння Він не забрав Свого співчуття й не змінив його.
Пізніше ми побачимо, що під час Свого земного служіння наш Господь завжди був спонукуваний співчуттям і зцілював усіх, хто цього потребував. Слово, що грецькою перекладається як «милість», кілька разів також перекладається як «співчуття» або «жалість», адже ці слова означають одне й те саме. Коли сліпі просили про зцілення, Ісус змилосердився над ними та зцілив їх.
Якщо тілесне зцілення в Новому Завіті всюди представлене як милість (через милість або зі співчуття Він зцілював усіх, хто приходив до Нього), то хіба обітниця про те, що Він «щедромилостивий до всіх, хто кличе до Нього», ire не є істиною? Хіба Божий задум не полягає в тому, щоб запропонувати нам ще більше милості та співчуття в цьому славному Завіті, ніж це було в темніші часи? Преподобний Кеннет Маккензі, видатний учитель і письменник єпископальної церкви, порушує з цього приводу питання: «Чи могло любляче серце Сина Божого, Який співчував хворим і зцілював усіх, хто потребував зцілення, чи могло воно перестати звертати увагу на їхні страждання після того, як Він був піднесений і посаджений праворуч Отця?»
Абсурдна риса сучасної теології
Хіба не було б дивно, якби хтось у цю найкращу добу благодаті стверджував, що Христос не виявляє співчуття після того, як був прославлений? Якщо Бог не бажає виявляти милість зцілення Своїм послідовникам, як Він виявляє милість прощення Своїм ворогам, то виходить, що Він бажає виявити більше милості дітям диявола, ніж Своїм власним. Писання спростовує це: «Милість (співчуття) Господа з роду в рід (не до грішника, а) до всіх, хто боїться Його», бо Він любить Свою хвору й стражденну дитину більше, ніж грішника. Слава Богові, що Його милість (співчуття) «з роду в рід».
9. Його ставлення до зцілення в теперішньому часі розкривається тим фактом, що у Старому Завіті в ювілейний рік, який Ісус у 4-му розділі Євангелія від Луки називає євангельською ерою, «кожна людина» мала повернутися до своїх володінь. І як у ювілейний рік усі Його благословення були для кожного, так само й благословення євангельської ери призначені для кожного. У попередньому розділі ми говорили про це докладніше.
10. Його ставлення в теперішньому часі також розкривається тим фактом, що «Він викупив нас від прокляття закону» (Гал. 3:13). Ми вже побачили, що прокляття включає всі відомі в історії хвороби. Як же можливо, що Бог виправдовує нас і водночас вимагає, щоб ми залишалися під прокляттям, від якого Він нас викупив?
Завдаток повного викуплення
11. Його ставлення в теперішньому часі також розкривається тим фактом, що Дух Святий і Його діла в нас є «завдатком нашої спадщини, для викуплення набутого уділу Його» (Еф. 1:14). Ми вже з'ясували, що наше викуплення має бути духовним і фізичним, бо наша вічна доля також є духовною і фізичною. Ми не можемо отримати повної спадщини до прийдешнього Дня викуплення, але, слава Богові, наповнюючись зараз Духом Святим, ми отримуємо «завдаток» цього. Павло каже нам, що ми маємо первоплоди Духа, і вони виявляються як духовно, так і фізично. Первоплоди Духа включають завдаток безсмертя, тобто передчуття воскресіння. Оскільки наші тіла є частиною Тіла Христа, життя Його прославленого Тіла так само пов'язане з нашими тілами, як Його дух пов'язаний із нашим духом. Те саме життя, яке є у виноградній лозі, є і в гілках, а в Христі, «Істинній Лозі», є і духовне, і фізичне життя. Лише якщо Він принесе в наші тіла те саме життя, яке має принести в момент нашого воскресіння, Дух може стати завдатком викуплення для нашого тіла. Оскільки наша спадщина включає прославлене тіло, то яким же має бути завдаток? Слава Богові, що життя Ісуса може виявлятися в наших смертних тілах, коли безсмертне життя торкається смертних тіл як передчуття викуплення, щоб дати нам силу завершити свій шлях і отримати «повну нагороду».
12. Хіба сама природа не розкриває ставлення Христа до зцілення наших тіл? Природа всюди зцілює або принаймні докладає всіх можливих зусиль, щоб зцілити. Щойно хвороботворні бактерії потрапляють у наші тіла, природа починає боротися з ними. Коли зламана кістка чи порізаний палець, природа робить усе можливе, щоб зцілити, і зазвичай їй це вдається. Невже Бог наказав природі діяти проти Його волі? Саме до такого висновку можна було б дійти, погодившись, що хвороба є Божою волею для Його дітей.
Використання Богом фізичного болю
Якщо хвороба, як вважають деякі, є Божою волею для Його вірних дітей, тоді ці діти грішать, бажаючи почуватися добре, не кажучи вже про тисячі доларів, витрачених на те, щоб зруйнувати Його задум. Я справді вдячний Богові за всю ту допомогу, яку було надано стражденним через лікарів, хірургів, лікарні та досвідчених медсестер, але якщо хвороба є Божою волею, тоді, як сказав один письменник, «кожен лікар є порушником закону, кожна освічена медсестра заперечує Всемогутнього, кожна лікарня — це дім бунту, а не дім милосердя», і замість того, щоб підтримувати лікарні, ми повинні робити все можливе, щоб вони закрилися.
Якщо сучасні богослови, які вчать, що Бог бажає, аби деякі Його послідовники залишалися хворими заради Його слави, мають рацію, то це означає, що Ісус під час Свого земного служіння, не вагаючись, украв у Бога всю славу, яку тільки міг, зцілюючи всіх хворих, що приходили до Нього. Так само і Дух Святий украв у Нього славу, зцілюючи хворих на вулицях Єрусалима. І Павло також украв у Бога славу, зціливши всіх хворих на острові Меліті.
Сьогодні багато хто стверджує, що Бог спричиняє страждання навіть слухняним, бо любить їх, а хвороба при цьому стає знаком любові нашого Небесного Отця. Якщо це правда, то чому вони намагаються позбутися цього знака любові? Чому той, хто страждає на рак, не молиться про ще одне благословення для себе і не просить Його благословити таким самим чином дружину, дітей, батька, матір, сусідів тощо?
Невже Бог карає Свій народ хворобою? Рішуче ні! Коли ми непокірні Богові, хвороба може бути допущена люблячим Отцем, який дисциплінує, але Бог сказав нам, як цього уникнути. «Бо коли б ми самі судили себе, то не були б суджені; будучи ж суджені, караємося від Господа, щоб не бути засудженими зі світом» (1 Кор. 11:31,32). Покарання приходять, щоб урятувати нас від вічного суду, але коли ми бачимо, чим саме спричинене покарання, і відвертаємося від цього, Бог обіцяє забрати його. Щойно ми «судимо самих себе», тобто чогось навчаємося, Він обіцяє, що ми «не будемо суджені». Засуджуючи себе, ми можемо уникнути покарання. Божественне зцілення не обіцяне всім християнам безумовно, незалежно від їхньої поведінки. Воно для тих, хто вірить і слухняний. «Усі дороги Господні — милість та правда для тих, хто стереже заповіта Його та свідоцтва Його» (Пс. 24:10).
13. Його сьогоднішнє ставлення до зцілення також підтверджується тим фактом, що Він «з'явився, щоб зруйнувати справи диявола» (1 Ів. 3:8). Подумайте про те, як Він залишив небеса, пройшов через жахливі перетворення, щоб стати людиною, і про всі подальші страждання та жертви. Яка ж мета спонукала Його до всього цього? Писання дає відповідь: «…саме для цього… щоб зруйнувати справи диявола». Ця мета також включає зцілення всіх, «одержимих дияволом» (Дії 10:38). Чи відмовився Він від цієї мети, якої прагнув, проливаючи кривавий піт у Гефсиманському саду та проходячи через жахливі страждання на Голгофі, після того як був прославлений? Чи хоче Він, щоб справи диявола, які Він руйнував, залишалися в наших тілах? Невже Він може бажати, щоб рак, «ураження», «прокляття», «справи диявола» були в «членах Христових» і в «Храмі Духа Святого»? Хіба не Його воля — зцілити кожну частину «Тіла Христового»? Якщо ні, то чому Він наказав, щоб усі хворі в Тілі Христовому були помазані Його іменем, щоб зцілитися?
Якщо тіло — «жива жертва Богові», то невже Він віддасть перевагу хворому тілу перед здоровим? Якщо так, то як Він може «зробити нас досконалими в усякому доброму ділі, щоб чинити Його волю»? Невже виражена воля Божа, щоб ми «були багаті на всяке добре діло», щоб ми «були готові до всякого доброго діла», «споряджені на всяке добре діло», «ревні в добрих ділах» і «дбали про підтримку добрих справ», призначена лише для здорових чоловіків і жінок? Якщо вона для всіх, то Йому потрібно зцілити всіх, щоб це стало можливим, адже жодна людина не може рясніти добрими ділами, якщо вона прикута до ліжка.
Спасіння, що охоплює все
14. Його сьогоднішнє ставлення до зцілення можна побачити в самому значенні слова «спасіння». Слово soteria, так звучить слово «спасіння» грецькою, також означає звільнення, збереження, зцілення, здоров’я, силу, а в Новому Завіті в деяких випадках стосується душі, а в деяких — лише тіла. Грецьке слово «спасенний» також означає «зцілений», «відновлений». У Посланні до римлян (10:9) воно перекладене як «спасенний», а в книзі Дії (14:9) те саме слово перекладене як «зцілений» і стосується людини, яка була кульгавою від народження. Обидва слова — «спасіння» і «спасенний» — грецькою означають духовне й фізичне спасіння, іншими словами — духовне й фізичне зцілення. Павло стверджує в Посланні до ефесян (5:23): «Він — Спаситель нашого тіла».
Це для деяких чи для всіх?
Доктор Скоуфілд у примітці до слова «спасіння» каже: «Спасіння — це велике всеосяжне слово Євангелія, яке увібрало в себе всі викупні дії та процеси». Це слово, таким чином, охоплює наше володіння всіма благословеннями та насолоду ними, які відкривають нам сім викупних імен Господа; фактично ці імена були відкриті нам, щоб показати, що включає наше спасіння. Отже, це Євангеліє фізичного зцілення тією самою мірою, що й духовного, яке є «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, спершу юдеєві, а потім і грекові». Один Господь над усіма, благословенний для всіх, хто кличе Його.
Автор: Ф. Ф. Босворт
