Дмитро та Інна Лео. Біографія Дмитра Лео

18 серпня 2025

Дмитро та Інна Лео. Старші пастори Церкви «Благословення Отця». Біографія Дмитра Лео, духовний досвід, історії чудес, посилання на корисні ресурси.

Дмитро та Інна Лео

  • Божі люди, служіння яких супроводжують сила Божа, зцілення, вигнання бісів і чудеса.
  • Старші пастори Церкви, міжнародні служителі, які несуть вогонь пробудження та споряджають Церкву для виконання «Великого доручення Ісуса Христа».
  • Члени ради співдружності «Партнери жнив» у Східній Європі.
  • Засновники Міжнародного альянсу церков і служінь «Голос пробудження».
  • Натхненники та наставники для багатьох пасторів і лідерів у всьому світі.
Дмитро та Інна Лео. Старші пастори Церкви «Благословення Отця»

Відео крусейдів

Про сім'ю

Дмитро одружений один раз, уже 30 років перебуває в законному шлюбі з Інною, яка також разом із ним несе пасторське служіння. Дмитро та Інна мають двох дочок — Юлію та Софію, а також онучку Еммануїлу. Старша дочка Юлія одружена з Валерієм. Валерій і Юлія є пасторами Київської церкви «Благословення Отця».

Проєкти Дмитра Лео

Хобі

Дмитро Лео понад 30 років веде здоровий спосіб життя та розробляє методики, які допомагають людям бути здоровими. Він є автором сотень праць на тему здоров’я та довголіття. Написав книгу «Як прожити 120 років здоровим і красивим».

Чудеса та духовний досвід Дмитра Лео

Надприродні переживання

Особливі видіння

Знання та видіння духовного світу

Явлення Слави Господа

Сновидіння про майбутнє

Творчість

Християнські притчі

Переклади та кавери Дмитра Лео

Авторські пісні Дмитра Лео

Музика Дмитра Лео

 

Альбом: Він помер, але Він і воскрес (2001)

  1. Ніч у Гефсиманському саду — 05:00
  2. Тоді нарешті він видав Його їм на розп'яття — 10:35
  3. Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти Мене покинув? – 10:19
  4. Вони взяли тіло Ісуса й обгорнули Його пеленами – 06:28
  5. Його немає тут – Він воскрес, як і сказав – 04:38

Альбом: Він із нами, і ми хочемо Його більше (2001)

  1. Я люблю Тебе, мій Бог, Ти — моє дихання – 04:48
  2. Дух підносить мене над суєтою, і я лечу до престолу Отця – 07:06
  3. Гідний Агнець прийняти всю честь і славу – 05:13
  4. Дух Святий, Ти серед нас на цьому місці – 05:12
  5. Ісусе Христе, немає подібного до Тебе в усьому всесвіті – 05:24
  6. А я просто люблю Тебе – 08:57

Альбом: Коли слава Божа сходить на землю (2002)

  1. Це Дух Святий, і Він хоче бути з Тобою – 07:37
  2. Алілуя, Алілуя, Алілуя, Тобі хвала – 05:43
  3. Я схиляюся перед Тобою, і я потребую Тебе – 09:09
  4. Я розчиняюся у вогні Твоєї присутності – 05:14
  5. Гідний Агнець – 07:09
  6. Моє серце належить Тобі, і моє життя залежить від Тебе – 05:52
  7. Прославляють Тебе народи, прославляють Тебе племена – 04:51
  8. Я люблю Тебе, мій Боже – 04:45
  9. Ангели спускаються з небес, бо жнива дозріли – 08:21

Книги Дмитра Лео

Як прожити 120 років здоровим і красивим Мистецтво тлумачення снів і видінь 100 порад тим, хто виганяє бісів 100 порад тим, хто виганяє бісів

Біографія Дмитра Лео

Особисте свідчення

Навернення до Бога і початок служіння

1993 рік

Господь знайшов мене в жовтні 1993 року. Я пережив народження згори, коли йшов вулицею. Мене осяяло, що Бог є, що завтра я піду до церкви і моє життя назавжди зміниться. Наступного дня я справді пішов до церкви й почав там служити, буквально ледь переступивши поріг. Через 3 місяці (19 січня 1994 року) я прийняв хрещення у воді та Святому Дусі. Після цього мене обрали дияконом церкви, я заснував групу зцілення та звільнення, а також вів домашню групу.

1994–1995 роки

Пастор нашої церкви був людиною з великим серцем, любив людей і постійно піклувався про сиріт. Це забирало в нього багато часу, і він заохочував служителів церкви використовувати різні методи церковного зростання та розвитку. Звісно, ми перепробували безліч різних структур і програм з усього світу. Зрештою ми побачили, що спроби впровадити чужу структуру в нашій церкві не призводять ні до чого доброго. Два роки церкву кидало з боку в бік, наче вітрильник у морі, бо напрямок руху постійно змінювався.

Дійшовши висновку, що нам потрібна не нова структура, а рух Святого Духа, я почав наполегливо молитися про це.

Перше виливання

1996 рік

Я приніс додому пророчу книгу Ріка Джойнера «Останній похід» про події останнього часу. Книга була настільки захопливою, що я не вставав з-за столу, доки не прочитав її до кінця.

Після цього я почав молитися, і на мене незвичайним чином зійшов Дух Святий. Наче тепла рідина лилася на мою голову, а потім стікала по всьому тілу. Я відчував у тілі щось подібне до електрики й приємне поколювання. Тієї миті зі мною сталося щось радикальне. Серед ночі я розбудив свою тоді ще невіруючу дружину й почав просити в неї пробачення за все, чим міг її образити.

Божа слава

Вранці зі мною сталося щось дивовижне…

Я вийшов на вулицю, збираючись іти на роботу (це 40 хвилин ходьби). Озирнувшись навколо, я побачив перед собою інший світ — теплий, м’який і безпечний. Усе було розфарбоване незвичайними барвами, дуже соковито й красиво. Я пішов дорогою, але не відчув її. Ніби під моїми стопами були невидимі подушечки, а я ширяв над дорогою. Під час ходьби мене сповнювало незвичайне відчуття безпеки.

Я проходив повз дерева, і мені здавалося, що гілки на них не гострі, а м’які. Щоб перевірити, я простягнув руку й стиснув пальцями одну гілку, але не відчув болю — гілка стиснулася в моїй руці, як гумова. Я переживав такий незвичайний мир і спокій, якого ніколи раніше не відчував. Я повільно йшов стежкою, але мені здавалося, що я ширяв над землею.

Раптом я згадав про роботу й поглянув на годинник — він показував 08:50. Я зрозумів, що потрібно поспішити, адже я вже запізнювався. Зробивши всього кілька кроків, я раптом перенісся просто в центр міста, на своє робоче місце. Я сидів за робочим столом, а навколо мене метушилися співробітники. На моєму годиннику було так само 08:50. Того дня я не відчував свого тіла, ніби в нього ввели знеболювальне.

Усі співробітники зверталися до мене з любов’ю та повагою. Коли мені ставили запитання, у моїй голові одразу звучала відповідь. Мої відповіді були точними й правильними. Мені не потрібно було думати, що сказати: слова лилися з мене, як вода.

Пам’ятаю, до мене підійшов чоловік, який часто критикував мене та інших християн за віру в Бога, і знову сказав мені щось неприємне. На диво спокійно я відповів йому: «На суді кожна людина відповідатиме перед Богом за кожне сказане нею слово».

Я вже не раз говорив йому щось подібне й вступав із ним у дебати, але безрезультатно. Цього разу здавалося, що сам Бог промовив до нього, бо чоловік перелякано замовк і опустив очі. Потім вибачився переді мною та пішов. Відтоді він повністю змінився й почав поважати та захищати мене й інших християн.

На моє запитання до Бога, що це було, я почув: «Слава Божа», — і зрозумів, що Бог має для нас більше, ніж ми можемо собі уявити. Ось чому я так часто вимовляю слово «більше», молячись за людей.

Пошуки більшого

1997 рік

Відтоді я почав палко шукати Господа. Разом із кількома братами я 1–2 рази на тиждень вирушав за місто, і там, у полі, ми всю ніч молилися та під гітару поклонялися Господу. Ми взивали про пробудження в нашому житті й нашому місті та робили це понад рік без жодного пропуску, за будь-якої погоди.

Господь часто підтримував нас і являв нам знамення на небі. Коли небо затягувало завісою хмар, над нашим місцем молитви завжди було кругле «віконце», крізь яке було видно зорі.

Одного разу вночі пішов дощ, але там, де ми стояли, було сухо, ніби хтось відкрив над нами невидиму парасолю. Один із нас висунув руку за межі цієї невидимої парасолі, і вона одразу змокла від дощу.

Ми продовжували молитися, хоча в нашій церкві та місті нічого особливого не відбувалося.

Деякі люди з церкви гнівалися на нас і критикували нас. Вони казали, що нерозумно годувати комарів у полі, коли можна збиратися для молитви вдома. Але, незважаючи на це, ми все одно продовжували наші нічні чування, і до нас почали приєднуватися люди з нашої та інших церков.

Вогонь із неба

1998 рік

Одного разу в січні 1998 року ми повернулися з фестивалю поклоніння, де виступали як учасники. Було вже пізно, і через втому ми вирішили не йти в поле, а провести нічну молитву в будівлі клубу, де на той час збиралася наша церква.

Того вечора я отримав слово від Бога, що Він пошле нам вогонь, і ми дуже палко молилися, жадали вогню Святого Духа, Божої слави. І ось серед ночі чергова вбігає до зали й кричить: «Вогонь із неба падає!» Нашою реакцією було: «Дякуємо, Господи, за вогонь із неба!» І ми почали вигукувати, танцювати та співати радісну пісню. Чергова в подиві вибігла із зали надвір, а ми давай сміятися! Вбігає інша наша сестра й кричить: «Правда, вогонь із неба летить!»

Ми вибігли надвір і побачили, що вогонь справді падав із неба, бо горів дах клубу. Викликали пожежників, але через затримки з водою та електрикою вони вже гасили руїни. Велика будівля клубу згоріла просто на наших очах.

Можлива причина пожежі з'ясувалася пізніше. Напередодні цієї події в клубі проводив сеанси зцілення один знахар, збираючи повну залу людей (500 осіб). Знахар хотів викупити цей клуб, але влада йому відмовила, оскільки в ньому збиралася наша церква. Тоді він заявив, що якщо клуб не дістанеться йому, то не дістанеться і нам.

Можливо, пожежа була його рук справою, а може, це просто збіг обставин. Бог знає.

Випробування для нашої віри

1999 рік

Увесь 1999 рік церква збиралася просто неба, на сходах згорілого клубу.

У той нелегкий для церкви період я очолив команду прославлення. Ми співали і в дощ, і в сніг. Пам’ятаю, як на морозі наші пальці примерзали до струн і мікрофонів. Пам’ятаю, як ми змітали сніг із клавіш і виливали воду з інструментів. «Вулична» церква викликала різні реакції у жителів нашого містечка. Одні перехожі крутили пальцем біля скроні, інші погрожували нам або обдаровували лайливими словами. Але були й такі, які слухали та отримували благословення.

На той час моя дружина Інна вже прийняла Господа. Ці події ще більше спонукали мене шукати більшого.

В Україні саме з’явився інтернет, і я почав вишукувати там усю інформацію, яка хоч якось стосувалася пробудження. Але подібних матеріалів тоді було дуже мало. Проте ми дізналися, що в Торонто палає вогонь пробудження. Як же нам хотілося потрапити туди! Однак, щоб поїхати до Канади в ті дні, нам довелося б продати квартиру або машину.

Усе, що нам залишалося, — це молитися: «Господи, у нас немає грошей на поїздку, тому пришли людей із Торонто до нас, у наше містечко…» Після таких молитов ми сміялися із себе: «Що? Із Торонто в якийсь там Красноармійськ? Ну так… Хіба таке може бути?»

2000 рік

1 січня 2000 року, коли на землі чекали кінця світу (через збій програмного забезпечення під час обнулення року), Господь промовив до мого серця: «Почни піднімати й навчати молодь. У Мене є план для них. Я виллю на них Свій Дух і буду діяти через них».

Прийнявши це, я зібрав молодь (тоді в церкві залишилося аж 5 осіб!), розповів їм про плани Господа, і ми погодилися разом молитися про виливання Святого Духа та пробудження в нашій церкві. Так почалося наше молодіжне служіння.

Конференція «Прийми Вогонь»

Через два місяці (10–14 квітня) нам до рук потрапило запрошення на конференцію «Прийми Вогонь» за участю служителів із Торонто, яка мала проходити в харківській церкві «Отчий дім». Пастор нашої церкви відмовляв нас від цієї поїздки, але ми з Інною, інший пастор і двоє найспрагліших із нашої молоді все одно поїхали туди, розуміючи, що це Божа відповідь для нас.

Конференція нам сподобалася, хоча багато чого було досить дивним. Люди в залі тремтіли, кричали, смикалися й сміялися, а ми стояли як укопані та в шоці спостерігали за цим «безладом». Хоча я й вважав себе харизматом, побачивши те, що відбувалося, я відчув себе «баптистом».

Оскільки раніше я вже переживав сильне сходження на мене Святого Духа і скуштував славу Бога, я молився, щоб Бог дав мені підтвердження, що цей духовний вогонь і ріка походять від Святого Духа, а не є підробкою.

Наступного дня Тревор Бейкер проповідував про ріку Святого Духа, яка тече від престолу Бога. Потім він запропонував усім пасторам, які прагнули увійти в цю ріку, піднятися на сцену. Він сказав: «Я відчуваю, що тут, на сцені, тече ріка. Підходьте сюди й увійдіть у її води».

Божа ріка

Ми з дружиною попрямували до сцени. Перше, що я фізично відчув, був запах електрики (кремнію). (Якщо ви перебували поруч із місцем, де працює зварювальний апарат, то могли відчути специфічний запах розплавленого металу. Такий самий запах з'являється, якщо крем'яні камені вдаряти один об одного.) Навколо того місця, до якого ми підійшли, я почав відчувати розряди блискавок, від яких, як я зрозумів, і виходив цей запах. Мене хитало з боку в бік. Насилу я піднявся на сцену.

Пастори, які йшли переді мною, робили кілька кроків по сцені, потім їхні ноги плуталися, і вони падали, тремтячи та сміючись. Сцена була всіяна людьми.

Коли я ступив уперед, то фізично відчув, як моя нога занурюється у в'язку, наче мед, рідину. Я спробував зробити наступний крок і не зміг. Ріка Духа була такою густою, що я не міг зрушити з місця. Намагаючись підняти другу ногу, я не втримав рівноваги й упав у цю ріку.

Миттєво сповнившись Святим Духом, я чомусь почав сміятися. Тієї миті я забув, що мене знімають камери, що я врівноважена й серйозна людина. Мені просто було добре, і вперше в житті я пережив, наскільки сильно Небесний Отець любить мене. Саме тоді я отримав одкровення про серце Бога-Отця і про те, що я Його син.

Повернувшись із конференції додому, ми вирішили молитися «по-новому», як це робили спікери конференції, вигукуючи: «Більше, Господи! Більше!» Оскільки я вів молодіжне служіння, звичайно, ми спробували помолитися за нашу молодь. (Тоді їх уже було близько п'ятдесяти.) Раптом молоді люди почали падати, тремтіти й сміятися.

Пробудження СПАЛАХНУЛО

До нашої церкви почали приходити віруючі з інших церков, щоб подивитися на чудеса. А також почали каятися невіруючі, хоча ми нічого для цього не робили. Молодіжне служіння одразу зросло до 90 осіб! Оскільки я вів прославлення, наш репертуар швидко змінився. Ми співали багато пісень на кшталт «Більше, більше», «Напій мене живою водою», «Прийди й наповни», «Пийте, діти, святе вино», «Пірнайте в ріку» тощо. У церкві стало дуже весело, але…

Такий незвичайний рух Духа сподобався не всім, і керівники церкви почали перешкоджати йому, називаючи його «чужим вогнем». Для нас настав складний час.

Через три місяці після початку виливання ми з молоддю вирушили до літнього табору. Повернувшись до церкви, ми виявили, що вона вже була «порожньою», без явного прояву Духа. Почавши шукати причину, я отримав у молитві відповідь: «Дух Святий згашений».

У церкві все повернулося на круги своя: невіруючі перестали каятися, молодь розсіялася, нас і «ріку» не приймали та критикували.
Ми були у відчаї, але продовжували у вузькому колі проводити нічні молитви, наповнюватися й насичуватися, щоб не втратити ріку всередині себе.

Знайомство з Деном Слейдом

2001 рік

Ми продовжували молитися, щоб річка продовжувала текти, і ось через три місяці (у січні 2001 року) до нашого краю «випадково» приїхав Ден Слейд, той канадець, який був спікером на конференції «Прийми вогонь» у Харкові. Ми познайомилися з Деном, і це стало початком нашої спільної подорожі в «річці». Господь тоді сказав мені: «Я благословлю вас через нього, а його благословлю через вас».

Через пів року (у липні 2001 року) у мене з’явилася можливість поїхати навчатися до першої в Україні школи служіння «Прийми вогонь». Перед від’їздом, після молодіжного служіння, ми сиділи з друзями й плакали. У мене теж по щоках котилися сльози (я дуже рідко плачу), адже я відчував, що більше не повернуся до нашої церкви.

Я ще не знав, що чекає на мене попереду, але того вечора відчував, як від’єднуюся від церкви, наче одна часточка апельсина від іншої. Усім єством я відчував, що в школі Господь відкриє мені Свої плани щодо мого життя і що ці плани не будуть пов’язані з церквою, у якій я досі служив. Так і сталося.

Перша школа «Прийми вогонь»

Пророк і його помічники, які навчали в школі, пророкували мені, підтвердивши все те, що було в моєму серці.

Через пророка Господь відкрив мені моє покликання. Зокрема, він сказав таке: «Господь покликав тебе, щоб ти засновував церкви, піднімав лідерів і ніс Добру звістку до країв землі… У тебе буде база (центр), і ти служитимеш не лише у своєму місті, а понесеш Боже послання і Боже серце дуже далеко».

Початок життя вірою

Натхненний пророцтвом, я повернувся додому й одразу звільнився з престижної роботи на телебаченні. Я ще не розумів, як годуватиму свою сім’ю, але відчував, що чиню згідно з Божою волею.

Через тиждень мені надійшло запрошення до першої пророчої школи «Прийми вогонь», і я одразу зрозумів, що маю бути там. Я взяв свої останні (розрахункові) гроші й поїхав навчатися. Під час занять до мене підійшов служитель із Канади, який нічого про мене не знав (не знав, що я звільнився з роботи, що мені нічим годувати сім’ю), і сказав:

«Бог звелів мені фінансувати вашу сім’ю протягом двох років, щоб ти міг служити Господу».

Я не міг у це повірити! Це було перше фінансове чудо в моєму житті й перший досвід того, як діяти вірою.

Пошуки Божого обличчя

Після повернення з пророчої школи (у жовтні 2001 року) ми з дружиною Інною та донькою Юлею почали щодня протягом години чи двох шукати Божого обличчя. Згодом до нас приєдналися інші спраглі люди. Півтора року ми збиралися щовечора, щоб поклонятися, насичуватися, заступатися. На цих зустрічах виявлялася слава Божа у вигляді золотого пилу, олії та інших чудес.

Пам’ятаю, як кімнатою літали маленькі пір’їнки, що невідомо звідки з’явилися. При ближчому розгляді виявилося, що вони мали структуру пташиного пера, лише розміром 1–2 міліметри. Потім так само, як і з’явилися, пір’їнки розчинилися.

Не забуду, як Дух Святий велів нам відкрити певне місце з Писання і як, відкривши його, ми виявили, що вірші, про які говорив Господь, були вкриті золотим і сапфіровим пилом. Ми намагалися зішкребти цей пил, але він не піддавався — здавалося, що частинки були впресовані в папір.

У той період відбувалося стільки чудес, що зафіксувати все було нереально.

2002 рік

У серпні 2002 року Господь спонукав мене вийти з церкви, у якій я виріс, і розпочати окреме служіння. Ми чули багато пророцтв від різних людей і пасторів. Усі навколо підтверджували, що мені потрібно починати церкву. Але всередині я боровся, бо не хотів втрачати дорогі музичні інструменти та команду прославлення, яку ми так довго створювали у своїй церкві.

І тут до нас додому все так само «випадково» приїхав Ден Слейд із другом і передав мені, що Бог послав їх до мене, щоб сказати: «Господь кличе тебе стати пастором». Трохи поспротивлявшись, я прийняв це покликання, бо вважав себе учнем Дена й довіряв його духовності та зрілості.

Вивільнення на пасторське служіння

Ден Слейд проголосив мене пастором у колі людей, які збиралися з нами вечорами для молитви, і помолився за мене. Я прийняв це, але все одно не збирався відкривати церкву, не бажаючи порушувати наш чистий «річковий затишок» і створювати собі проблеми.

Перехід до нового служіння

Але через пів року… у неділю, 20 січня 2002 року (рівно через 8 років після мого хрещення) Бог пробудив мене о третій годині ночі. Сон буквально втік від мене. У мене з’явилося сильне бажання відвідати батьків (вони жили за 35 км від нашого міста).

Я неабияк стривожився, думаючи, що з мамою щось трапилося. Сонце ще не зійшло, а я вже був біля їхнього двору. Побачивши їх, я заспокоївся. Стою й думаю: «Навіщо я приїхав сюди цього недільного ранку, адже в мене служіння в церкві?» І, сам того не очікуючи, раптом сказав батькам: «Я приїхав, щоб ви мене благословили. Ми з родиною починатимемо нове служіння. Господь кличе нас до цього».

Уперше в житті я просив у них благословення. Батьки з радістю благословили мене, і я, щасливий, поїхав додому, дуже здивувавши «ранковими новинами» спочатку дружину й доньку, а потім пастора та Церкву. Ніхто не очікував такого повороту подій.

Тепер ніхто не зміг би переконати мене скасувати це рішення, бо це була Божа праця. Усе відбувалося за Його планом.

У неділю, 20.01.2002 року, пастор і Церква благословили та відпустили нашу родину в окреме служіння. Так у Красноармійську (Покровську) народилося служіння «Благословення Отця».

Історія назви «Благословення Отця»

Пробудження в Церкві «Торонто Аеропорт» також називали «Торонтовським благословенням» і «Благословенням Отця».

Мільйони людей побували на зібраннях пробудження в Торонто, і найголовніше, що вони там отримували, — це одкровення про серце Бога-Отця.

Саме це одкровення змінило мільйони життів і відновило багато церков. Саме це одкровення перетворило мене та мою родину, ставши нашою духовною ДНК на все життя. Оскільки мені пророкували, що я буду носієм цього послання, ми вирішили назвати наше служіння «Благословенням Отця».

Я просив Бога дати мені розуміння: відкрити церкву чи просто бути мандрівним проповідником, який понесе далі вогонь Святого Духа та любов Отця.

2002 рік

Через три місяці (03.03.2002 року) після заснування нашого служіння «Благословення Отця» до сусіднього міста приїхав Тревор Бейкер. Це був той служитель, який на конференції «Прийми Вогонь» у Харкові проповідував про реальність ріки та запросив нас увійти до неї.

Приїхавши на служіння до Димитрова, я сів посередині залу. Не знаючи мене, Тревор указав на мене пальцем і почав пророкувати: «Господи, дай йому владу та впевненість стосовно тієї церкви, яку Ти організовуєш через нього, щоб ця церква мала вплив на все місто».

Це додало мені впевненості в тому, що Господь кличе нас відкривати церкву. Ми ще рік продовжували шукати обличчя Господа вдома й просили, щоб Господь спорядив нас усім необхідним для створення церкви. У той час ми не раз отримували слово від Господа про наше майбутнє. Ось деякі записи з мого щоденника:

«Тисячі людей з України та інших країн отримуватимуть благословення через це служіння. Ви їздитимете до країв землі. Те, що ви робитимете, згодом багато хто в інших місцях почне повторювати й застосовувати. Через вас Я даватиму іншим нове».

Відкриття першої церкви

2003 рік

Рівно через рік (03.03.2003 року) після пророцтва Тревора відбулося відкриття та перше служіння красноармійської церкви «Благословення Отця».

Служіння проходило в маленькій залі: нас тоді було близько 20 людей. Цікаво, що мене на цьому служінні не було, бо я захворів на ангіну й лежав удома з високою температурою.

З одного боку, я був засмучений, що не потрапив на відкриття церкви, але з іншого — радий, що наша церква має інший формат і що люди збираються не навколо пастора та його проповіді, а навколо присутності Господа.

Відкриття першого сайту

Одразу після відкриття церкви Господь спонукав мене створити сайт imbf.org «Благословення Отця». Вночі я сидів за комп'ютером, опановуючи нову для мене спеціальність, і рівно через три місяці, 03.05.2003 року, почав працювати сайт «Благословення Отця». Спочатку це була одна сторінка, яку відвідували 3 людини на добу. Але дуже скоро цей сайт став популярним.

Розуміння стилю мого служіння

Через пів року Господь чудесно благословив мене фінансами та поїздкою до церкви пробудження «Торонто Аеропорт», де Він дав мені три ясні сновидіння, які розкрили додаткові деталі щодо стилю мого служіння.

У першому сні я бачив себе в медичному кабінеті в білому халаті. До мене приводили багатьох людей із різними хворобами, і я лікував їх природними засобами».

У другому сні я помолився за хлопчика років 12, який сидів в інвалідному візку. Хлопчик зцілився, потім пішов і почав розповідати всім у місті про це чудо, і люди славили Бога».

Я отримав два чіткі напрямки. Моє служіння насамперед буде спрямоване на допомогу хворим людям. Бог спорядив і помазав мене допомагати людям як природним, так і надприродним способом. Це служіння супроводжуватимуть сильні й незвичайні чудеса.

Після цього наша сім'я перейшла до здорового способу життя, і я почав вивчати природні способи відновлення та збереження здоров'я.

Так з'явилася моя перша книга про здоров'я та довголіття «Як прожити 120 років здоровим і красивим».

Також відтоді я почав активно вивчати матеріали про зцілення та вигнання бісів.

Так було покладено початок міжнародному служінню «Благословення Отця».

Стимул до пробудження

У 2010 році я почув багато неприємних новин про різних лідерів і пасторів, які захворіли на важкі форми хвороб або померли від раку, захворювань крові, серця тощо. Це дуже схвилювало мене, і виникло багато запитань. Чому люди, які перебувають у присутності Господа й багато служать Йому, можуть опинитися в такому стані? Чому перша церква зцілювала невіруючих, а сучасна церква звертається до невіруючих по медичну допомогу? Невже Бог став рідше зцілювати в останні часи? Що ми робимо не так?

Я почав вивчати життя та вчення тих, у чиєму служінні відбувалося багато зцілень і звільнень. І я виявив, що всі ці мужі та жінки Божі по-іншому розуміли Писання й мали іншу основу для своєї віри, ніж, наприклад, більшість християн сьогодні. Тоді я зрозумів, що проблема не в Богові, а в неправильному тлумаченні чи розумінні Писання.

Якщо ми правильно розуміємо Писання, то маємо правильну віру. Правильна віра, своєю чергою, приносить правильні результати. Але якщо через нашу віру ми не бачимо правильних результатів, це означає, що ми віримо в неправильні речі. Отже, ми щось переплутали або неправильно витлумачили.

Я зрозумів, що нам необхідно змінити свою теологію, і тоді ми побачимо зміни і в церкві, і в особистому житті. Біблія, а не сучасні книги, має стати стандартом для нашого життя. Я згадав слова одного Божого чоловіка щодо віри в зцілення: «Якщо ви будуєте свою віру на книгах про зцілення, то ваша віра не матиме сили, але якщо ви будуєте свою віру на Слові Божому, тоді ваша віра матиме силу». Це і було початком змін.

Передумови до пробудження

У цей час мені (несподівано) зателефонували мої друзі Гаррі та Фіона Тонг, євангелісти їхньої SCOAN (Церкви «Синагога всіх народів») із Нігерії, і запропонували провести у нас конференцію з помазаною водою. Для нас це було великою привілеєю, і ми швидко організували конференцію, на яку з'їхалося безліч людей із різних куточків колишнього Союзу.

Під час конференції, коли я уважно спостерігав за всім, що відбувалося, мене не полишала одна думка: «Ти можеш це робити. Ти можеш це робити». Ця думка постійно звучала в мені, і зрештою я зрозумів, що це була відповідь від Господа. Я зрозумів, що нам потрібно частіше практикувати молитви за зцілення та звільнення людей, тому що, по-перше, про це говорить Слово Боже, а по-друге, тому що це дуже просто робити.

Одразу після конференції з помазаною водою (у середині грудня 2010 року) я поїхав на пасторську конференцію «Партнерів і Друзів Жнив», де мав розмову з одним братом, який ділився зі мною своїм досвідом у служінні. Після цієї розмови я отримав підтвердження, що потрібно частіше й сміливіше молитися за хворих і діяти просто у вірі.

Після приїзду додому, вже на першому зібранні, я вирішив провести експеримент і перевірити, чи правильно я зараз усе розумію. Я запропонував помолитися за тих людей, які потребують зниження ваги. Після молитви в деяких жінок одразу зменшився об'єм талії, і було видно, як з'явився вільний простір у поясах. Потім ми помолилися за технічні чудеса. Наприклад, в однієї сестри запрацював динамік на телефоні, який довго не працював, а також сталося ще кілька чудес із телефонами. Ми також помолилися за повернення загублених речей і домовилися на наступному зібранні засвідчити те, що станеться протягом тижня.

Коли зібрання закінчилося, я був дуже радий. Попри те, що нічого особливого ще не сталося, було очевидно, що «це працює». На наступному зібранні було багато свідчень про повернення загублених речей, зниження ваги та технічні чудеса, які відбувалися з людьми протягом тижня. Так почалося пробудження.

Пробудження

На служіннях почали відбуватися численні чудеса, зцілення та вигнання бісів. Люди з усіх континентів почали приїжджати на конференції чудес, щоб отримати зцілення від хвороб, звільнення від бісів і духовний прорив.

Щороку в центрі проводилося понад 70 конференцій і шкіл. За короткий час Господь здійснив тисячі чудес і змінив життя безлічі людей. Цей вогонь пробудження поширився також на інші церкви в різних країнах.

Документальний фільм про пробудження

Воєнні дії

У квітні 2014 року на сході України почалася війна. Місто, у якому розташований Центр, також намагалися захопити військові. Коли в сусідніх містах почали брати в полон пасторів і погрожувати пасторам нашого міста, було прийнято рішення перевезти сім'ю пастора в безпечне місце. У серпні 2014 року пастор Дмитро разом із сім'єю виїхав до Києва.

Друга церква

Перебуваючи в Києві, пастор із сім'єю три місяці молилися про те, що їм робити далі. Господь сказав їм відкрити таку саму церкву в Києві. Через три місяці, у листопаді 2014 року, була заснована Київська церква «Благословення Отця». Нова церква швидко зросла й зміцнилася.

Наразі Дмитро Лео є старшим пастором двох Центрів «Благословення Отця», у кожному з яких він призначив місцевих пасторів. Пастори в Покровську — Віктор і Світлана Лавренчук. Пастори в Києві — Валерій та Юлія Гриб.

Зараз пастор Дмитро керує місцевими церквами, несе міжнародне служіння, проводить крусейди зцілення та розвиває Альянс церков «Голос пробудження».

Пожертвування
Ваші пожертвування допомагають нам служити багатьом людям. Дякуємо за вашу щедрість!
Пожертвувати
Партнерство

Рекомендуємо