Урок 3. Послання Пергамській церкві. Тлумачення семи послань до церков із книги Апокаліпсис (Одкровення Івана). Учитель — Дмитро Лео. Церква «Благословення Отця».
Школа «Одкровення семи церков». Зміст
Урок 3. Послання Пергамській церкві.
Пергам — великий язичницький центр у Малій Азії, місто на високому пагорбі конічної форми, розташованому на висоті близько 4000 м між двома притоками річки Кайк. У Пергамі був храм язичницького божества Ескулапа — покровителя лікарів. Його жерці займалися медициною, а при храмі було створено велике науково-релігійне товариство. Місто було оплотом ідолопоклонства, і в ньому був величезний жертовник Зевса.
Святилище Асклепія, бога зцілення, приваблювало паломників з усього світу. Асклепій був богом лікування, а його храми в стародавньому світі були чимось на кшталт лікарень. Місто мало величезну бібліотеку, у якій було понад 200 000 сувоїв. Це місто існує й нині, має близько 50 тисяч жителів і називається «Бергама».
Цікаво зазначити, що слово «пергамент» походить від слова «Пергам». Упродовж багатьох століть античні сувої писали на папірусі — матеріалі, який виготовляли із серцевини великого очерету, що ріс на берегах Нілу. Серцевину виймали, різали на смуги, пресували в листи й розгладжували.
У результаті виходило щось на кшталт коричневого пакувального паперу, який усі використовували для письма. У другому столітті до Р. Х. один пергамський цар Евменій палко бажав зробити свою бібліотеку найбільшою у світі.
Для цього він умовив александрійського бібліотекаря Арістофана Візантійського залишити Александрію й переселитися до Пергама. У відповідь на це єгипетський цар Птолемей, розлючений тим, що його видатного вченого переманили, швидко ув’язнив Арістофана, а на покарання Евменію наклав ембарго на вивезення папірусу до Пергама.
У цій ситуації вчені Пергама винайшли пергамент, який виготовляли з розгладжених і відполірованих шкур тварин та великої рогатої худоби. Як матеріал для письма пергамент значно перевершував папірус, тому зрештою повністю витіснив його.
Об. 2:12 І до ангела Пергамської церкви напиши: так говорить Той, Хто має гострий з обох боків меч:
Ангелові. Див. попередні послання.
«говорить Той, Хто має гострий з обох боків меч».
Пергам був адміністративним центром Азії, тобто центром культу кесаря всієї провінції. Римські правителі поділялися на два класи: тих, хто мав право меча, і тих, хто його не мав. Правитель, який мав право меча, міг вирішувати питання життя і смерті; за його наказом людину могли вбити на місці.
Простіше кажучи, проконсул, який перебував у Пергамі, мав [юс гладии] – право меча і міг будь-коли скористатися своїм правом проти християн. Там вимагали, щоб люди під страхом смерті називали господом кесаря, а не Христа.
Тому ми бачимо тут, що останнє слово належить воскреслому Христу, який має гострий з обох боків меч. (Барклі)
Також вважалося, що божества в Пергамі дають людям здоров'я і життя та вирішують їхні долі. Ісус звертається зі словом: «говорить Той, Хто насправді має владу над життям і смертю».
Об. 2:13 Знаю твої діла, і те, що ти живеш там, де престол сатани, і що тримаєшся Мого імені, і не відрікся від Моєї віри навіть у ті дні, коли у вас, де живе сатана, був убитий Мій вірний свідок Антипа.
«ти живеш там, де престол сатани».
Там були три язичницькі храми: присвячений головному язичницькому божеству того часу – Зевсу; потім імператору Августу, і третій храм – божеству лікування, знаменитому Ескулапу, «богу-змію» або «богу-цілителю». День і ніч курилися фіміами та приносилися жертви на жертовниках цих трьох храмів.
До Пергама прямували вервечки паломників з усіх кінців тогочасного світу. Усюди в місті можна було побачити ідоложертовні трапези та розпусні язичницькі бенкети, на яких плоті давалася повна воля.
У храмі завжди юрмилися хворі, які шукали зцілення в молитві та чуванні. Допомога недужим відкривалася уві сні та видіннях через жерців, які давали ліки, нібито вказані їм богом лікування.
У давнину Ескулапа називали «пергамським богом» і вшановували в образі живого змія, якого утримували живим у його храмі. У цьому ж місті карбували монети із зображенням Ескулапа з жезлом, обвитим змієм.
Звідси походить уявлення, що змія, яка обвиває чашу з отрутою, є символом медицини.
«тримаєшся Мого імені й не зрікся Моєї віри».
Суспільство перебувало під величезним впливом язичницької релігії, яка визначала будні й свята та всі сфери життя — від спорту до сімейного життя. Звідусіль лунають і прославляються імена язичницьких божеств – Зевса, Августа, Ескулапа. Тисячі поклоняються їм.
А Церква в Пергамі шанує лише одне ім’я під небом, яким сама спаслася і яким можуть спастися всі грішники світу, і це ім’я – Ісус Христос. «...тримаєшся Мого імені» – [krateo] міцно триматися, хапатися, утримуватися.
Пергамці довели, що цілком можливо залишатися християнами навіть у таких складних умовах. За словами Ісуса, Церква може не зректися віри й утриматися завдяки Його Імені, навіть перебуваючи в місці, яке буквально є оселею сатани та його сил. Тому якщо Церкву спіткає невдача в певному географічному місці, це не обов’язково означає, що там складна духовна атмосфера.
«де живе сатана».
Пергам став осередком сатанинської системи вавилонських таїнств. Ця підроблена релігія ґрунтувалася на претензії, що вони навели міст між небом і землею. Правлячий монарх став головою системи. Він мав багато титулів, одним із яких був «Понтифекс Максимус». «Понт» означає міст, «Фракціо» – я зроблю, а «Максимус» – найвеличніший. Отже, поєднавши всі ці значення, ви отримаєте вислів: «Найвеличніший будівничий мосту» між небом і землею.
«умертвили мого вірного свідка Антипу».
Історики того часу пишуть, що Антипа був пресвітером Пергамської церкви й мав дар зцілення. А місто отримувало великий прибуток від хворих, які тисячами стікалися до Пергама, де був храм бога лікування – Ескулапа. І як в Ефесі апостол Павло ледь не загинув від рук поклонників богині Артеміди, так у Пергамі поклонники Ескулапа вбили вірного свідка Христа – Антипу.
Його спалили за імператора Доміціана 93 року у нутрощах розпеченого мідного бика за те, що він не захотів зректися своєї віри. Вірним Христу до кінця життя залишався не лише Антипа, а й уся церква в Пергамі.
Ісус не просто рахує церкви на землі «за кількістю», але знає на ім’я кожну людину з Церкви, і на прикладі Антипи видно, що Ісус називає його «Мій вірний свідок». Ісус знає про долю й страждання кожної людини в Церкві.
Об. 2:14 Але маю дещо проти тебе, бо маєш там тих, хто тримається вчення Валаама, який навчив Валака ввести в спокусу синів Ізраїля, щоб вони їли ідоложертовне й розпустували.
«Але маю дещо проти тебе».
Хоча пергамська церква й зберігає вірність Христу, у ній є помилка. Там є люди, які дотримуються вчення Валаама та єресі ніколаїтів. «Вчення Валаама». Валаам, на загальну думку тлумачів, засновану на Чис. 31:16, дав пораду схилити ізраїльтян через дочок моавитянок до розпусти та споживання ідоложертовного, що й було здійснено (Чис. 22–25; Повт. 25:5; Іс. Нав. 24:9).
«Деякі християни в пергамській церкві пішли на поступки й прийняли багато язичницьких постанов і обрядів, назвавши їх священними та визнавши за ними божественне походження» (Іванов, «Стародавня історія», с. 246)
«Їли ідоложертовне».
Слово [fahein] – означає щось їсти, споживати, куштувати. Слово [eisolofutov] – означає ідоложертовний, принесений ідолам, жертва ідолам. Цей вислів безпосередньо стосується ритуальної або жертовної їжі, призначеної для принесення не Богові. Ісус говорить, що в тебе є люди, які навчають і схиляють Мій народ куштувати ідоложертовну їжу.
«Ніколаїти ж відчували під ногами твердий ґрунт: вони спілкувалися з язичниками, брали участь у їхніх ідоложертовних бенкетах і спокушали непевних християн своїм ученням і прикладом» («Брюссельський Новий Завіт, 1965»)
Ісус проти того, щоб церква змішувалася з язичництвом, звичаями та культами тієї землі, у якій вона перебуває. Через це Божий народ впадає в розпусту та ідоложертовне – це і є вчення Валаама в новозавітній церкві.
Об'яв. 2:15 Так і в тебе є ті, хто тримається вчення ніколаїтів, яке Я ненавиджу.
«Так і в тебе є» – (отже, тому) і в тебе є, як і в Ефесі (Об'яв. 2:6). Схоже, це лжеучення поширилося повсюди, і пергамська церква також потрапила під його вплив.
«Ненавидиш учинки ніколаїтів».
На думку істориків того часу, початок цій єресі поклав Миколай Антіохієць, навернений із язичників, який був серед перших семи єрусалимських дияконів (Дії 6:3–6). Згодом він відпав від істинної віри й став засновником секти антиномістів. Вчення «ніколаїтів» полягало у вченні про свободу плоті.
«Ніколаїти» проповідували свободу плоті для умертвіння плоті. Мета була привабливою, але шлях до її досягнення був дуже небезпечним – не боятися гріхів плоті, бо душі вони нібито заплямувати не можуть. «Ніколаїти» вчили, що найкращий шлях умертвити плоть – це довести її до втоми та виснаження через учинення гріхів плоті.
«Ніколаїти також відкидали закон про їжу: «Ніколаїти – гностична секта (тобто така, що поєднувала в собі положення християнської віри з язичницькими та юдейськими переказами) у давній християнській церкві, яка відкидала обов’язковість законів про їжу та дотримувалася вчення про законність задоволення всіх вимог людської природи» (Барклі)
Ми бачимо, що Ісус ненавидить лжевчення ніколаїтів, і нам потрібно бути насторожі, щоб не догоджати й не потурати своїй плоті, задовольняючи всі людські потреби та бажання, замість того щоб умертвляти її, і не змішувати християнство з язичницькими переказами та традиціями.
Об’яв. 2:16 Покайся; а якщо ні, то невдовзі прийду до тебе й воюватиму з ними мечем уст Моїх.
«Покайся»
Ісус кожному дає можливість покаятися й змінити ситуацію. Він не просто приходить і карає, а дає шанс і час усе впорядкувати.
«воюватиму з ними».
Слово [polemeso] означає – вести духовну боротьбу, воювати, боротися проти. Буквально це перекладається – «воюватиму з ними».
Слід зазначити, що Він каже: «Прийду й воюватиму з ними», а не: «Прийду й воюватиму з вами». Його гнів спрямований не проти всієї церкви, а лише проти тих, хто спокушає її. Ісус пропонує покаятися в цьому лжевченні та залишити його, інакше Він прийде й особисто поведе боротьбу з людьми, які дотримуються цієї омани.
Деякі люди сьогодні переживають труднощі й не отримують відповіді саме з цієї причини. Сам Господь воює проти них, бо вони тримаються вчення ніколаїтів: догоджають і потурають своїй плоті, думаючи, що зрештою перестануть грішити, задовольняють людські потреби та бажання плоті всупереч Писанню й змішують християнство з язичницькими переказами та традиціями.
Об’яв. 2:17 Хто має вухо (щоб чути), нехай чує, що Дух говорить церквам: переможцеві дам їсти сокровенну манну, і дам йому білий камінь, а на камені написане нове ім’я, якого ніхто не знає, крім того, хто його отримує.
«Хто має вухо, нехай чує, що Дух говорить церквам».
Як ми бачимо, тепер слово звернене до кожного, хто його почує (має вуха, щоб чути), і призначене для багатьох церков, а не лише для цієї. Ісус завершує послання підбадьоренням: переможці отримають нагороду.
З огляду на складну символіку обітниць «тому, хто перемагає», що стосуються майбутнього, ми можемо лише припускати можливе значення цих символів. Отже, ми припускаємо, що Ісус мав на увазі:
«дам їсти приховану манну».
Ймовірно, йдеться про небесну манну.
«Юдеї вчили, що за часів Месії Він посилатиме манну з небес, а в прийдешньому віці манна стане їжею обраних» («SB 3:793-94 Mounse»).
«У цьому контексті прихована манна означає належну небесну їжу, протиставлену нечистій їжі, яку пропонують послідовники Валаама» («Mounse»)
«білий камінь і на камені написане нове ім’я».
Існує багато тлумачень цієї обітниці, але ми розглянемо лише найавторитетніші.
1. В античному світі широко використовувалися так звані тессери — маленькі таблички з дерева, металу або каменю з написами. Власне кажучи, уже саме володіння такою табличкою свідчило про те, що людина має певні права та привілеї. (Барклі)
2. Їх могли вручати учасникам ігор і гладіаторам на знак захоплення публіки, що дозволяло їм не брати участі в наступних сутичках. Можливо, у цьому контексті білий камінь – це пропуск на бенкет Месії. («Mounse»)
3. В античному світі білі та чорні камені використовувалися в суді, коли судді або
присяжні виносили своє рішення: чорний – засудження, білий – виправдання. А це означає, що християнин
буде виправданий перед Богом завдяки діянням Ісуса Христа.4. Але є ще одне тлумачення. Тоді існував надзвичайно поширений звичай носити амулети й талісмани. Їх виготовляли з дорогоцінного металу або дорогоцінного каміння, але найчастіше це була звичайна річкова галька з видряпаним на ній священним ім’ям. Знати ім’я бога означало мати владу над ним, мати можливість у скрутний час покликати його на допомогу та панувати над бісами й демонами.
Вважалося, що такий талісман має ще більшу силу, якщо ніхто, крім його власника, не знає написаного на ньому імені. «якого ніхто не знає, крім того, хто отримує»
Кінець уроку.
Джерело: Церква «Благословення Отця»
Учитель: Дмитро Лео
