Урок 4. Послання Фіатирській церкві. Тлумачення семи послань до церков із книги Апокаліпсис (Об'явлення Івана). Учитель — Дмитро Лео. Церква «Благословення Отця».
Школа «Одкровення семи церков». Зміст
Урок 4. Послання Фіатирській церкві.
Фіатира – невелике мусульманське місто, що торгувало багряницею, тобто вовною, пофарбованою в багряний, яскраво-червоний, пурпуровий колір. Пурпур у давнину був дуже дорогою фарбою багряного кольору, яку добували з так званого «пурпурового равлика». Із Фіатири походила Лідія, торговка багряницею (Дії 16:14).
У місті Фіатирі були знамениті мідеплавильні печі. Фіатира не мала жодного особливого релігійного значення. Вона не була ні центром культу кесаря, ні центром якогось грецького культу. Єдиною релігійною пам'яткою Фіатири була святиня, у якій людям передбачала майбутнє жінка – пророчиця-оракул Самбата.
Місто з усіх боків оточене кладовищами, і ворони, приваблені запахом трупів, злітаються туди в такій кількості, що затуляють собою сонячне світло. Видовище сумне й обурливе для мандрівника! Нині на його місці стоїть селище з 7 тисячами жителів під назвою «Ак-Гіссар», тобто «Біла фортеця».
Об'яв. 2:18 І до ангела Фіатирської церкви напиши: Так говорить Син Божий, у Якого очі, як полум'я вогненне, а ноги подібні до халколивану:
«Ангелові».
«У Якого очі, як полум'я вогненне, а ноги подібні до халколивану».
Слово [halkolivanon] означає – чиста мідь, щось подібне до золотої руди. У місті Тіятирах були знамениті плавильні печі, і тому Господь використовує звичні для цього міста образи вогню та розпеченої міді й бронзи. Господь говорить їм зрозуміло: «так говорить Той, хто подібний до плавильного вогню і чиї ноги як найчистіша мідь».
Об'яв. 2:19 Знаю твої діла, і любов, і служіння, і віру, і терпіння твоє, і те, що останні твої діла більші за перші.
За словами Ісуса, церква мала і діла, і віру, а головне — «любов», яку залишила церква в Ефесі, і навіть мала прогрес та зростання у служінні: «твої діла більші за перші». З цього, очевидно, можна зробити такий висновок: на перший погляд, Тіятиська церква була сильною та процвітаючою.
Об'яв. 2:20 Але маю дещо проти тебе, бо ти дозволяєш жінці Єзавелі, яка називає себе пророчицею, навчати та вводити в оману рабів Моїх, чинити розпусту й їсти ідоложертовне.
«дозволяєш ... навчати».
Ця Єзавель користувалася великим впливом у Тіятиській церкві, так що церква чогось навчалася від неї. Саме церква дозволила (потурала) цьому вченню існувати.
Кожна церква несе відповідальність за те, якого вчення вона дотримується, що приймає, а що відкидає. Особливо небезпечно вчитися чогось у «світу» й застосовувати це в церкві.
«Єзавелі, яка називає себе пророчицею».
Ми знаємо, що Єзавель – поклонниця язичницьких божеств Ваала й Астарти – витратила всі свої сили, щоб відвернути Ізраїль від віри в живого Бога та схилити його до служіння мертвим богам. Можливо навіть, що пророчиця в Тіятирах була єврейкою, бо в часи античності багато юдеїв займалися цим ремеслом – передбачали майбутнє.
«Єзавель» у Тіятиській церкві, як і в усіх інших церквах, вводила в оману дітей Господніх, проповідуючи лжевчення та відводячи віруючих від живого Христа до язичницьких понять і язичницького способу життя.
Церква має бути стовпом і утвердженням істини (1 Тим. 3:15). Не церква повинна наслідувати цей язичницький світ і використовувати його розуміння та вчення, а приносити в цей світ істинне вчення. Не ми повинні будувати свої вчення на одкровеннях і книгах цього світу, а світ має змінювати своє мислення згідно з написаним у Біблії.
«Однією з визначних пам'яток Тіяти́р був оракул – провісниця Самбата, жінка-пророчиця. Саме від цієї Самбати йшов згубний вплив на Тіятиську церкву» (Барклі)
«Мабуть, вона була пов'язана з культом Сивіли або юдейською магією та впливала на торговельні об'єднання міста. Очевидно, вона вчила, що християни повинні вступати до таких об'єднань і брати участь у міських святах» («Thomas; Mounse»)
З розкопаних написів ми знаємо, що там було багато ремісничих гільдій, свого роду кооперативів, до яких об’єднувалися для захисту своїх комерційних і побутових інтересів представники певних ремесел: сукновали, чинбарі, майстри бронзових виробів, прядильники, фарбувальники, гончарі, пекарі та работорговці. Саме в цьому, очевидно, й полягали труднощі Фіатирської церкви.
Відмовитися приєднатися до такої гільдії означало пожертвувати будь-якою повагою та підтримкою в ділових колах. У них практикувалися спільні трапези, які дуже часто проводилися в храмі, а якщо навіть і не в храмі, то починалися й закінчувалися формальним жертвоприношенням богам, а м’ясо, яке подавали до столу, було тією самою ідоложертовною їжею.
Крім того, такі спільні трапези часто перетворювалися на гулянки та пиятику, що розкладали моральність.
«ідоложертовне».
М’ясо, принесене в жертву ідолам, було однією з великих проблем Церкви, і християни стикалися з нею щодня.
Коли в грецькому храмі приносили жертву, на жертовнику спалювали лише невелику частину м’яса; іноді це був, власне, лише пучок шерсті, взятий із чола тварини. Частину м’яса тварини отримували жерці — як своєрідні чайові або випадковий заробіток, а решту отримував той, хто приносив жертву. З цим м’ясом він міг влаштувати бенкет із друзями в храмі.
Запрошення в такому разі звучало так: «Запрошую тебе пообідати зі мною за столом нашого господа Серапіса». Або ж він міг забрати м’ясо додому й влаштувати бенкет у себе.
У цьому й полягала проблема для християн: чи може християнин у храмі або взагалі де-небудь їсти м’ясо, принесене в жертву ідолам?
Ще одна проблема полягала в тому, що жерці в храмі не могли з’їсти все м’ясо, яке їм діставалося, і тому перепродавали значну частину своєї долі м’ясним крамницям, а це було найкраще м’ясо. Цю проблему Павло обговорює в Першому посланні до коринтян. (Барклі)
Існувала сильна тенденція, яку очолювала жінка «Єзавель», яка в інтересах ремесла та комерційного процвітання захищала компроміс зі світськими нормами життя,
стверджуючи, поза всяким сумнівом, що Бог зможе захистити їх від будь-якої скверни.
Заборона вживати в їжу ідоложертовне м’ясо мала один далекосяжний наслідок. Вона позбавляла християнина можливості спілкуватися з нехристиянами, і тому він міг брати разом із язичниками участь лише в небагатьох громадських заходах і бенкетах.
Це означало, що християнин не міг стати членом жодної гільдії, бо всі гільдії влаштовували такі спільні трапези, які цілком могли проводитися і в храмах та складатися з ідоложертовного м’яса. А не вступити до гільдії було рівнозначно професійному самогубству. (Барклі)
Об’явл. 2:21 Я дав їй час покаятися у розпусті її, але вона не покаялася.
«Я дав їй час покаятися».
Господь стукає в серця тих, хто розкладає суспільство, щоб спасти їх. І Він давав шанс цій жінці в дусі «Єзавелі» покаятися, але вона не напоумилася і не покаялася. Це означає, що «Єзавель» уже знала, що чинить гріх. Ісус говорить, що в неї була можливість покаятися, отже, Він посилав у її життя сни, праведників зі словом істини або інші обставини, коли викривав її серце в цьому гріху.
«дав їй час» – говорить про те, що є відведений Господом час на покаяння грішника, у який він має встигнути прийняти рішення. Якщо цей час минув, а він не напоумився і не розкаявся, тоді події розгортатимуться зовсім по-іншому.
Деякі люди відповідають нам, коли чують Євангеліє: ... «мені ще рано» ..., що вони проживуть життя у своє задоволення, а потім у старості покаються і прийдуть до Бога. Церква має говорити грішникам правду: зараз Бог стукає до них, але так не буде завжди; кожному відведено час благодаті, щоб він встиг покаятися. Ісус давав час Єзавелі –, отже, існує відведений і визначений проміжок часу.
Об’явл. 2:22 Ось, Я кидаю її на ложе, а тих, хто чинить із нею розпусту, — у велику скорботу, якщо не покаються у своїх ділах.
«кидаю її на ложе».
Оскільки «Єзавель» не покаялася у відведений їй час, тепер у її життя приходить велика скорбота, і, ймовірно, це серйозна хвороба, яка покладе її в ліжко. «Ложе» [klinon] — постіль, ліжко, ложе. Слово «кидаю» [ballo] означає — жбурнути, взяти й кинути. Словосполучення означає, що хтось докладе зусиль, щоб узяти її й кинути на ложе.
«а тих, хто чинить із нею розпусту, — у велику скорботу, якщо не покаються».
Тепер шанс покаятися дається тим, хто дотримується її вчення, і якщо вони також не покаються, то будуть кинуті у велику скорботу [flipsis] — утиск, гніт, скорбота, мука, лихо.
Об’явл. 2:23 А дітей її поб’ю смертю, і пізнають усі церкви, що Я є Той, Хто випробовує серця та нутрощі; і віддам кожному з вас за вашими ділами.
«А дітей її поб’ю смертю».
У Фіатирі «Єзавель» у вигляді напівязичницького вчення набула собі послідовників, яких Христос називає «її дітьми» і яких Він уразить.
«і зрозуміють усі церкви».
Це заблукання або вчення буде відомим і помітним, бо коли прийдуть суди, усі інші церкви побачать це й тоді зрозуміють, що це була єресь. Це пророче слово Ісуса говорить, що Він явно розбереться з тими, хто проповідує лжевчення та відводить віруючих від живого Бога до язичницьких понять і язичницького способу життя, беручи участь у їхніх святах і бенкетах. Це є розпуста та ідоложертовне.
«що Я є Той, Хто випробовує серця та нутрощі; і віддам кожному з вас за вашими ділами».
Що саме церкви мають зрозуміти в майбутньому? Ісус випробовує серця та нутрощі й віддає згідно з тим, що людина робить.
У деяких християн образ Ісуса – лише милостивий, який усе дозволяє, добрий і усміхнений, з овечкою на руках. І це так, але тут Сам Ісус говорить церкві, що їй належить дізнатися про Нього дещо, чого вона раніше не знала. А саме те, що Він випробовує та перевіряє думки й діла «кожного» християнина та віддає відповідно до них.
Християни, які живуть у гріху, часто думають так: у церкві їх лише засуджують і не люблять, тільки Ісус їх любить і прощає. І це правда, але Ісус хоче, щоб ми також не забували, що Він випробує і віддасть згідно з тим, що робить кожен. І ось ще одне підтвердження цього.
Об'яв. 22:11-12 Неправедний нехай ще чинить неправду; нечистий нехай ще опоганюється; праведний нехай іще чинить правду, і святий нехай іще освячується. Ось, Я приходжу скоро, і винагорода Моя зі Мною, щоб віддати кожному за його ділами.
І нехай зрозуміють усі церкви (Об'яв. 2:23) – Він — Господь, Який випробовує та віддає.
Об'яв. 2:24-25 А вам та іншим, хто у Фіатирі, які не тримаються цього вчення й не знають так званих сатанинських глибин, кажу, що не накладу на вас іншого тягаря; тільки те, що маєте, тримайте, доки прийду.
«А вам та іншим, хто у Фіатирі».
Ісус чітко пояснює, що це стосується і членів церкви — «вам», і решти — «інших» — у місті Фіатирі. Це може означати, що Єзавель, можливо, не була в самій церкві у Фіатирі, але була в місті.
Загалом саме так говорить і історія: «Єзавель» — це була оракул Самбате, жінка-пророчиця, яка мала вплив на церкву. Вплив полягав у тому, що християни мали вступати до торговельних, промислових та елітних асоціацій міста й брати участь у міських святах.
«не тримаються цього вчення».
Як видно, йдеться про «вчення», а не лише про особу оракула. Ба більше, Ісус називає це вчення «глибинами сатанинськими». Це вчення настільки приховане й замасковане, що проникло до церкви, і ніхто навіть не запідозрив, що воно походить від самого сатани.
Об'яв. 2:26-27 Хто перемагає і додержує Моїх справ до кінця, тому дам владу над поганами, і буде пасти їх жезлом залізним; як посудини глиняні, вони розіб'ються, як і Я одержав [владу] від Отця Мого;
З огляду на складну символіку обітниць «переможцеві», що стосуються майбутнього, ми можемо лише припускати можливе значення цих символів. Отже, ми припускаємо, що Ісус мав на увазі:
Можливо, Господь тут говорить про обітницю з (Пс. 2:9). Так сталося, що церква у Тіятирах опинилася під владою язичницької пророчиці та ремісничих гільдій міста. Але не язичники мають пасти нас — ми маємо пасти народи жезлом залізним. Хто кого переміг, той того й пасе.
Об'яв. 2:28 і дам йому зорю досвітню.
«зорю досвітню».
Розгляньмо чотири відомі тлумачення. Її приймають як обітницю першого воскресіння. Як ранкова зоря сходить після ночі, так і християнин воскресне після першої смерті. Її сприймають як перемогу над Люцифером.
Люцифер — це світлоносний, але це також назва ранкової зорі. Якщо це так, тоді це слово є обітницею повної влади над сатаною та гріхом. Це пов'язували з Дан. 12:3, де обітниця звучить так:
«І розумні будуть сяяти, як світила на тверді, а ті, хто навернув багатьох до праведності, – як зорі, навіки-віків»
Якщо це тлумачення правильне, то зоря досвітня — це слава, яка прийде до тих, хто сам праведний і допоміг іншим стати на шлях праведності. В Об'явленні Ісус названий «зорею ясною і досвітньою» (Об'яв. 22:16). Обітниця зорі досвітньої — це обітниця Самого Христа. Якщо християнин вірний, то після завершення життя він знайде Христа, щоб уже ніколи більше Його не втратити.
Об. 2:29 Хто має вухо (чути), нехай чує, що Дух говорить церквам.
«Хто має вухо, нехай чує, що Дух говорить церквам».
Як ми тепер бачимо, слово звернене до кожного, хто це почує (має вуха, щоб чути), і призначене для багатьох церков, а не лише для цієї.
Кінець уроку.
Джерело: Церква «Благословення Отця»
Учитель: Дмитро Лео
