На моє запитання до Бога, що це було, я почув: «Слава Божа», і зрозумів, що в Бога для нас є більше, ніж ми можемо собі уявити. Ось чому я так часто вимовляю слово «більше», молячись за людей
1996 рік
Я приніс додому пророчу книгу Ріка Джойнера «Останній похід» про події останнього часу. Книга була настільки захопливою, що я не вставав з-за столу, доки не прочитав її до кінця.
Після цього я почав молитися, і на мене незвичайним чином зійшов Дух Святий. Ніби тепла рідина лилася на мою голову, а потім стікала по всьому тілу. Я відчував у тілі щось схоже на електрику та приємне поколювання. Тієї миті зі мною сталося щось радикальне. Серед ночі я розбудив свою тоді ще невіруючу дружину й почав просити в неї пробачення за все, чим міг її образити.
Божа слава
Вранці зі мною сталося щось дивовижне…
Я вийшов на вулицю, збираючись іти на роботу (це 40 хвилин ходьби). Озирнувшись навколо, я побачив перед собою інший світ — теплий, м'який і безпечний. Усе було забарвлене незвичайними барвами, дуже соковито й красиво. Я пішов дорогою, але не відчув її. Ніби під моїми стопами були невидимі подушечки, а я ширяв над дорогою. Під час ходьби мене наповнювало незвичайне відчуття безпеки.
Я проходив повз дерева, і мені здавалося, що гілки на них не гострі, а м'які. Щоб перевірити, я простягнув руку й стиснув пальцями одну гілку, але не відчув болю — гілка стиснулася в моїй руці, наче гумова. Я переживав такий незвичайний мир і спокій, яких ніколи раніше не відчував. Я повільно йшов стежкою, але мені здавалося, що я ширяв над землею.
Раптом я згадав про роботу й поглянув на годинник — він показував 08:50. Я зрозумів, що мені потрібно поспішити, адже я вже запізнююся. Зробивши лише кілька кроків, я раптом перенісся просто в центр міста, на своє робоче місце. Я сидів за своїм робочим столом, а навколо мене метушилися співробітники. На моєму годиннику було все так само 08:50. Того дня я не відчував свого тіла, ніби в нього ввели знеболювальне.
Усі співробітники зверталися до мене з любов’ю та повагою. Коли мені ставили запитання, у моїй голові одразу звучала відповідь. Мої відповіді були точними й правильними. Мені не потрібно було думати, що сказати: слова лилися з мене, як вода.
Пам’ятаю, до мене підійшов чоловік, який часто критикував мене та інших християн за віру в Бога, і знову сказав мені щось неприємне. На диво спокійно я відповів йому: «На суді кожна людина дасть перед Богом відповідь за кожне сказане нею слово».
Я вже не раз говорив йому щось подібне й вступав із ним у дебати, але безрезультатно. Цього разу здавалося, що сам Бог промовив до нього, бо чоловік перелякано замовк і опустив очі. Потім вибачився переді мною та пішов. Відтоді він повністю змінився і почав поважати та захищати мене й інших християн.
Дмитро Лео
