Свідчення пастора церкви «Благословення Отця» Дмитра Лео. Перші 10 років служіння Богові.
Навернення до Бога та початок служіння
1993 рік
Господь знайшов мене в жовтні 1993 року. Я пережив народження згори, коли йшов вулицею. Мене осяяло, що Бог є, що завтра я піду до церкви, і моє життя назавжди зміниться. Наступного дня я справді пішов до церкви й почав там служити, буквально ледь переступивши поріг. Через 3 місяці (19 січня 1994 року) я прийняв хрещення у воді та Святому Дусі. Після цього мене обрали дияконом церкви, я заснував групу зцілення і звільнення, а також вів домашню групу.
1994–1995 роки
Пастор нашої церкви був людиною з великим серцем, любив людей і постійно піклувався про сиріт. Це забирало в нього багато часу, і він заохочував служителів церкви використовувати різні методи церковного зростання та розвитку. Звичайно, ми випробували безліч різних структур і програм з усього світу. Зрештою ми побачили, що спроби запровадити чужу структуру в нашій церкві не приводять ні до чого доброго. Два роки церкву кидало в різні боки, наче вітрильник у морі, бо напрямок руху постійно змінювався.
Дійшовши висновку, що нам потрібна не нова структура, а рух Святого Духа, я почав наполегливо молитися про це.
Перше виливання
1996 рік
Я приніс додому пророчу книгу Ріка Джойнера «Останній похід» про події останнього часу. Книга була настільки захопливою, що я не вставав із-за столу, доки не прочитав її до кінця.
Після цього я почав молитися, і на мене незвичайно зійшов Дух Святий. Наче тепла рідина лилася на мою голову, а потім стікала по всьому тілу. Я відчував у тілі щось подібне до електрики та приємне поколювання. Тієї миті зі мною сталося щось радикальне. Серед ночі я розбудив свою тоді ще невіруючу дружину й почав просити в неї пробачення за все, чим міг її образити.
Слава Божа
Вранці зі мною знову сталося щось дивовижне…
Я вийшов на вулицю, збираючись іти на роботу (це 40 хвилин ходьби). Озирнувшись, я побачив перед собою інший світ — теплий, м'який і безпечний. Усе було розфарбоване незвичайними барвами, дуже соковито й красиво. Я пішов дорогою, але не відчув її. Наче під моїми стопами були невидимі подушечки, а я ширяв над дорогою. Під час ходьби мене наповнювало незвичайне відчуття безпеки. Я проходив повз дерева, і мені здавалося, що гілки на них не гострі, а м'які. Щоб перевірити, я простягнув руку й стиснув пальцями одну гілку, але не відчув болю — гілка стиснулася в моїй руці, наче гумова. Я переживав такий незвичайний мир і спокій, якого ніколи раніше не відчував. Я повільно йшов стежкою, але мені здавалося, що я ширяв над землею.
Раптом я згадав про роботу й поглянув на годинник — він показував 08:50. Я зрозумів, що мені потрібно поспішити, адже я вже запізнювався. Зробивши лише кілька кроків, я раптово опинився просто в центрі міста, на своєму робочому місці. Я сидів за своїм робочим столом, а навколо мене метушилися працівники. На моєму годиннику було так само 08:50. Того дня я не відчував свого тіла, наче в нього ввели знеболювальне.
Усі працівники зверталися до мене з любов'ю та повагою. Коли мені ставили запитання, у моїй голові одразу звучала відповідь. Мої відповіді були точними й правильними. Мені не потрібно було думати, що сказати: слова лилися з мене, як вода.
Пам'ятаю, до мене підійшов чоловік, який часто критикував мене та інших християн за віру в Бога, і знову сказав мені щось неприємне. На диво спокійно я відповів йому: «На суді кожна людина відповість перед Богом за будь-яке сказане нею слово». Я вже не раз говорив йому щось подібне й вступав із ним у дебати, але безрезультатно. Цього разу здавалося, що сам Бог промовив до нього, бо чоловік перелякано замовк і опустив очі. Потім вибачився переді мною та пішов. Відтоді він повністю змінився й почав поважати та захищати мене й інших християн.
Ці чудеса тривали добу, а потім поступово все повернулося на круги своя (крім ставлення мого працівника). На моє запитання до Бога, що це було, я почув: «Слава Божа», — і зрозумів, що Бог має для нас більше, ніж ми можемо собі уявити. Ось чому я так часто вимовляю слово «більше», молячись за людей.
Пошуки більшого
1997 рік
Відтоді я почав палко шукати Господа. Я з кількома братами 1–2 рази на тиждень вирушав за місто, і там у полі ми всю ніч молилися та під гітару поклонялися Господу. Ми волали про пробудження в нашому житті й нашому місті та робили це понад рік без пропусків, за будь-якої погоди.
Господь часто підтримував нас і являв нам знамення на небі. Коли небо затягувало пеленою хмар, над нашим молитовним місцем завжди було кругле «віконце», крізь яке було видно зорі.
Однієї ночі пішов дощ, але там, де ми стояли, було сухо, наче хтось відкрив над нами невидиму парасольку. Один із нас висунув руку за межі цієї невидимої парасольки, і вона одразу намокла від дощу.
Ми продовжували молитися, хоча в нашій церкві та місті нічого особливого не відбувалося.
Деякі люди з церкви сердилися на нас і критикували нас. Вони казали, що нерозумно годувати комарів у полі, коли можна збиратися для молитви вдома. Але, незважаючи на це, ми все одно продовжували наші нічні чування, і до нас почали приєднуватися люди з нашої та інших церков.
Вогонь із неба
1998 рік
Одного разу в січні 1998 року ми повернулися з фестивалю поклоніння, де виступали як учасники. Було вже пізно, і через втому ми вирішили не йти в поле, а провести нічну молитву в будівлі клубу, де на той час збиралася наша церква.
Того вечора я отримав слово від Бога, що Він пошле нам вогонь, і ми дуже палко молилися, прагнули вогню Святого Духа, слави Божої. І ось серед ночі чергова забігає до зали й кричить: «Вогонь із неба падає!» Нашою реакцією було: «Дякуємо, Господи, за вогонь із неба!» І ми почали вигукувати, танцювати та співати радісну пісню. Чергова, спантеличена, вибігла із зали на вулицю, а ми давай сміятися! Забігає інша наша сестра й кричить: «Правда, вогонь із неба летить!»
Ми вибігли на вулицю й побачили, що вогонь справді падав із неба, бо горів дах клубу. Викликали пожежників, але через затримки з водою та електрикою вони вже гасили руїни. Велика будівля клубу згоріла просто на наших очах.
Можлива причина пожежі з'ясувалася пізніше. Напередодні цієї події в клубі проводив сеанси зцілення один знахар, збираючи повну залу людей (500 осіб). Знахар хотів викупити цей клуб, але влада йому відмовила, оскільки в ньому збиралася наша церква. Тоді він заявив, що якщо клуб не дістанеться йому, то не дістанеться і нам.
Можливо, пожежа була його рук справою, а може, це просто збіг обставин. Бог знає.
Виклики для нашої віри
1999 рік
Увесь 1999 рік церква збиралася просто неба, на сходах згорілого клубу.
У той нелегкий для церкви період я очолив команду прославлення. Ми співали і в дощ, і в сніг. Пам’ятаю, як на морозі наші пальці примерзали до струн і мікрофонів. Пам’ятаю, як ми змітали сніг із клавіш і виливали воду з інструментів. «Вулична» церква викликала різні реакції у мешканців нашого містечка. Одні перехожі дивилися й крутили пальцем біля скроні, інші погрожували нам або обсипали нецензурними словами. Але були й такі, які слухали й отримували благословення.
На той час моя дружина Інна вже прийняла Господа. Ці події ще більше спонукали мене шукати більшого.
В Україні саме з’явився інтернет, і я почав вишукувати там усю інформацію, яка хоч якось стосувалася пробудження. Але подібних матеріалів тоді було дуже мало. Усе ж ми дізналися, що в Торонто горить вогонь пробудження. Як же нам хотілося потрапити туди! Однак, щоб поїхати до Канади в ті часи, нам потрібно було продати квартиру або машину.
Усе, що нам залишалося, — це молитися: «Господи, у нас немає грошей на поїздку, тому пошли людей із Торонто, де відбувається пробудження, до нас, у наше містечко…» Після таких молитов ми сміялися із себе: «Що? Із Торонто в якийсь там Красноармійськ? Ну так… Невже таке може бути?»
2000 рік
1 січня 2000 року, коли на землі чекали кінця світу (через збій програмного забезпечення під час обнулення року), Господь промовив до мого серця: «Почни піднімати й навчати молодь. У Мене є план для них. Я виллю на них Свого Духа й буду діяти через них».
Прийнявши це, я зібрав молодь (тоді в церкві залишилося аж 5 людей!), розповів їм про плани Господа, і ми погодилися разом молитися про виливання Святого Духа та пробудження в нашій церкві. Так почалося наше молодіжне служіння.
Конференція «Прийми Вогонь»
Через два місяці (10–14 квітня) до нас потрапило запрошення на конференцію «Прийми Вогонь» за участю служителів із Торонто, де відбувалося пробудження. Вона мала проходити в харківській церкві «Отчий дім». Пастор нашої церкви відмовляв нас від цієї поїздки, але ми з Інною, інший пастор і двоє найспрагліших із нашої молоді все одно поїхали туди, розуміючи, що це Божа відповідь для нас.
Конференція нам сподобалася, хоча багато чого було досить дивним. Люди в залі тремтіли, кричали, смикалися й сміялися, а ми стояли як укопані й у шоці спостерігали за цим «безладом». Хоча я й вважав себе харизматом, але, побачивши те, що відбувалося, відчув себе «баптистом».
Оскільки раніше я вже переживав сильне сходження Святого Духа на мене й скуштував слави Бога, я молився, щоб Бог дав мені підтвердження, що цей духовний вогонь і ріка походять від Святого Духа, а не є підробкою.
Наступного дня Тревор Бейкер проповідував про ріку Святого Духа, яка тече від престолу Бога. Потім він запропонував усім пасторам, які прагнули увійти в цю ріку, піднятися на сцену. Він сказав: «Я відчуваю, що тут, на сцені, тече ріка. Підходьте сюди й входьте в її води».
Божа ріка
Ми з дружиною попрямували до сцени. Перше, що я фізично відчув нюхом, був запах електрики (кремнію). (Якщо ви перебували поруч із місцем, де працює зварювальний апарат, то могли відчувати специфічний запах розплавленого металу. Такий самий запах з'являється, якщо крем'яні камені вдаряти один об одного.) Навколо того місця, куди ми підійшли, я почав відчувати розряди блискавки, від яких, як я зрозумів, і походив цей запах. Мене хитало з боку в бік. Насилу я піднявся на сцену.
Пастори, які йшли переді мною, робили кілька кроків по сцені, потім їхні ноги запліталися, і вони падали, тремтячи та сміючись. Сцена була всіяна людьми.
Ступивши вперед, я фізично відчув, як моя нога занурюється у в'язку, мов мед, рідину. Я спробував зробити наступний крок і не зміг. Ріка Духа була такою густою, що я не міг зрушити з місця. Намагаючись підняти другу ногу, я не втримав рівноваги й упав у цю ріку.
Миттєво сповнившись Святим Духом, я чомусь почав сміятися. Тієї миті я забув, що мене знімають камери, що я врівноважена й серйозна людина. Мені просто було добре, і вперше в житті я пережив, наскільки сильно Небесний Папа любить мене. Саме тоді я отримав одкровення про Отцівське серце Бога і про те, що я Його син.
Повернувшись із конференції додому, ми вирішили молитися «по-новому», як це робили спікери конференції, волаючи: «Більше, Господи! Більше!» Оскільки я вів молодіжне служіння, звісно, ми спробували помолитися за нашу молодь. (Тоді їх було вже близько п'ятдесяти.) Раптом молоді люди почали падати, тремтіти й сміятися.
Пробудження СПАЛАХНУЛО!
До нашої церкви почали приходити віруючі з інших церков, щоб подивитися на чудеса. А також почали каятися невіруючі, хоча ми нічого для цього не робили. Молодіжне служіння одразу зросло до 90 осіб! Оскільки я вів прославлення, наш репертуар швидко змінився. Ми співали багато пісень на кшталт «Більше, більше», «Напій мене живою водою», «Прийди й наповни», «Пийте, діти, святе вино», «Пірнайте в ріку» тощо. У церкві стало дуже весело, але…
Такий незвичайний рух Духа сподобався не всім, і керівники церкви почали перешкоджати цьому, як вони називали, «чужому вогню». Для нас розпочався складний час.
Через три місяці після початку виливання ми з молоддю вирушили до літнього табору. Повернувшись до церкви, ми виявили, що вона вже була «порожньою», без проявленої присутності Духа. Почавши шукати причину, я отримав у молитві відповідь: «Дух Святий згашений».
У церкві все повернулося на круги своя: невіруючі перестали каятися, молодь розсіялася, нас і «ріку» не приймали та критикували.
Ми були у відчаї, але продовжували у вузькому колі проводити нічні молитви, наповнюватися й насичуватися, щоб не втратити ріку всередині себе.
Знайомство з Деном Слейдом
2001 рік
Ми продовжували молитися про те, щоб річка продовжувала текти, і ось через три місяці (у січні 2001 року) до нашого краю «випадково» приїхав Ден Слейд, той канадець, який був спікером на конференції «Прийми вогонь» у Харкові. Ми познайомилися з Деном, і це стало початком нашої спільної подорожі в «річці». Тоді Господь сказав мені: «Я благословлю вас через нього, а його благословлю через вас».
Через пів року (у липні 2001 року) у мене з’явилася можливість поїхати навчатися до першої в Україні школи служіння «Прийми Вогонь». Перед від’їздом, після молодіжного служіння, ми сиділи з друзями й плакали. У мене також по щоках котилися сльози (я дуже рідко плачу), адже я відчував, що більше не повернуся до нашої церкви. Я ще не знав, що чекає на мене попереду, але того вечора відчував, як від’єднуюся від церкви, наче одна часточка апельсина від іншої. Усім єством я відчував, що в школі Господь відкриє мені Свої плани на моє життя і що ці плани не будуть пов’язані з церквою, у якій я досі служив. Так і сталося.
Перша школа «Прийми Вогонь»
Пророк і його помічники, які навчали в школі, пророкували мені, підтвердивши все те, що було в моєму серці.
Через пророка Господь відкрив мені моє покликання. Зокрема, він сказав таке: «Господь покликав тебе, щоб ти започаткував церкву, піднімав лідерів і ніс Добру звістку до країв землі… У тебе буде база (центр), і ти служитимеш не лише у своєму місті, а понесеш Боже послання та Боже серце дуже далеко».
Початок життя вірою
Натхнений пророцтвом, я повернувся додому й одразу звільнився з престижної роботи на телебаченні. Я ще не розумів, як годуватиму свою сім’ю, але відчував, що чиню згідно з Божою волею.
Через тиждень мені надійшло запрошення до першої пророчої школи «Прийми вогонь», і я одразу зрозумів, що маю бути там. Я взяв свої останні (розрахункові) гроші й поїхав навчатися. Під час занять до мене підійшов служитель із Канади, який нічого не знав про мене (не знав, що я звільнився з роботи й мені нічим годувати сім’ю), і сказав:
«Бог звелів мені фінансувати вашу сім’ю протягом двох років, щоб ти міг служити Господу».
Я не міг у це повірити! Це було перше фінансове чудо в моєму житті й перший досвід того, як діяти вірою.
Пошук Господнього обличчя
Після приїзду з пророчої школи (у жовтні 2001 року) я разом із дружиною Інною та донькою Юлею почав щодня протягом години або двох шукати обличчя Господа. Згодом до нас приєдналися інші спраглі люди. Півтора року ми збиралися щовечора, щоб поклонятися, насичуватися, заступатися. Слава Божа проявлялася на цих зустрічах у вигляді золотого пилу, єлею та інших чудес.
Пам’ятаю, як кімнатою літали маленькі пір’їнки, що з’явилися невідомо звідки. При уважнішому розгляді виявилося, що вони мають структуру пташиного пера, тільки розміром 1–2 міліметри. Потім, так само як і з’явилися, пір’їнки розчинилися.
Не забуду, як Дух Святий звелів нам відкрити певне місце з Писання і як, відкривши його, ми виявили, що вірші, про які говорив Господь, були вкриті золотим і сапфіровим пилком. Ми намагалися зішкребти цей пил, але він не піддавався — здавалося, що частинки були впресовані в папір.
У той період відбувалося так багато чудес, що зафіксувати все було нереально.
2002 рік
У серпні 2002 року Господь спонукав мене вийти з церкви, у якій я виріс, і розпочати окреме служіння. Ми чули багато пророцтв від різних людей і пасторів. Усі навколо підтверджували, що мені потрібно розпочинати церкву. Але всередині я боровся, бо не хотів втрачати дорогі музичні інструменти та команду прославлення, яку ми так довго створювали в нашій церкві.
І тут до нас додому все так само «випадково» приїхав Ден Слейд із другом і передав мені, що Бог послав їх до мене, щоб сказати: «Господь кличе тебе стати пастором». Трохи опираючись, я прийняв це покликання, бо вважав себе учнем Дена й довіряв його духовності та зрілості.
Вивільнення на пасторське служіння
Ден Слейд оголосив мене пастором у колі людей, які збиралися з нами вечорами на молитву, і помолився за мене. Я прийняв це, але все одно не збирався відкривати церкву, не бажаючи порушувати наш чистий «річковий затишок» і створювати собі проблеми.
Перехід до нового служіння
Але через пів року… у неділю, 20 січня 2002 року (рівно через 8 років після мого хрещення) я був пробуджений Богом о третій годині ночі. Сон буквально втік від мене. У мене з’явилося сильне бажання відвідати батьків (вони жили за 35 км від нашого міста).
Я неабияк стривожився, думаючи, що з мамою щось сталося. Сонце ще не зійшло, а я вже був біля їхнього подвір’я. Побачивши їх, я заспокоївся. Стою й думаю: «Навіщо я приїхав сюди цього недільного ранку, адже в мене служіння в церкві?» І, сам того не очікуючи, раптом сказав батькам: «Я приїхав, щоб ви мене благословили. Ми з родиною розпочинатимемо нове служіння. Господь кличе нас до цього».
Уперше в житті я попросив у них благословення. Батьки з радістю благословили мене, і, щасливий, я поїхав додому, дуже здивувавши «ранковими новинами» спочатку дружину й доньку, а потім пастора та церкву. Ніхто не очікував такого повороту подій.
Тепер ніхто не зміг би переконати мене скасувати це рішення, бо це була Божа робота. Усе відбувалося за Його планом.
У неділю, 20.01.2002 року, пастор і церква благословили та відпустили нашу сім’ю в окреме служіння. Так у Красноармійську (нині Покровську) народилося служіння «Благословення Отця».
Історія назви «Благословення Отця»
Пробудження в Церкві «Торонто Аеропорт» також називали «Торонтійським благословенням» і «Благословенням Отця».
Мільйони людей побували на зібраннях пробудження в Торонто, і найголовніше, що вони там отримували, — це одкровення про серце Бога-Отця.
Саме це одкровення змінило мільйони життів і відновило багато церков. Саме це одкровення перетворило мене та мою сім’ю, ставши нашою духовною ДНК на все життя. Оскільки мені пророкували, що я буду носієм цього послання, ми вирішили назвати наше служіння «Благословенням Отця».
Я просив у Бога розуміння: відкривати мені церкву чи просто бути мандрівним проповідником, який понесе далі вогонь Святого Духа та любов Отця.
2002 рік
Через три місяці (03.03.2002 року) після заснування нашого служіння «Благословення Отця» до сусіднього міста приїхав Тревор Бейкер. Це був той служитель, який на конференції «Прийми Вогонь» у Харкові проповідував про реальність ріки та запросив нас увійти до неї.
Приїхавши на служіння до Димитрова, я сів посеред зали. Не знаючи мене, Тревор указав на мене пальцем і почав пророкувати: «Господи, дай йому владу та впевненість щодо тієї церкви, яку Ти організовуєш через нього, щоб ця церква мала вплив на все місто».
Це додало мені впевненості в тому, що Господь кличе нас відкривати церкву. Ми ще рік продовжували шукати обличчя Господа вдома й просили, щоб Господь спорядив нас усім необхідним для створення церкви. У той час ми не раз отримували слово від Господа про наше майбутнє. Ось деякі записи з мого щоденника: «Тисячі людей з України та інших країн отримуватимуть благословення через це служіння. Ви їздитимете до країв землі. Те, що ви робитимете, згодом багато хто в інших місцях почне повторювати й застосовувати. Через вас Я даватиму іншим нове».
Відкриття церкви «Благословення Отця»
2003 рік
Рівно через рік (03.03.2003 року) після пророцтва Тревора відбулося відкриття та перше служіння красноармійської церкви «Благословення Отця».
Служіння проходило в маленькій залі: тоді нас було близько 20 осіб. Цікаво, що мене на цьому служінні не було, бо я захворів на ангіну й лежав удома з високою температурою.
З одного боку, я засмучувався, що не потрапив на відкриття церкви, але з іншого — радів, що наша церква має інший формат і що люди збираються не навколо пастора та його проповіді, а навколо присутності Господа.
Відкриття сайту «Благословення Отця»
Одразу після відкриття церкви Господь спонукав мене створити сайт imbf.org «Благословення Отця». Уночі я сидів за комп'ютером, опановуючи нову для мене спеціальність, і рівно через три місяці, 03.05.2003 року, сайт «Благословення Отця» розпочав роботу. Спочатку це була одна сторінка, яку відвідували 3 людини на добу. Але дуже скоро цей сайт став популярним.
Розуміння стилю мого служіння
Через пів року Господь чудесно благословив мене фінансами та поїздкою до церкви пробудження «Торонто Аеропорт», де Він дав мені три ясні сновидіння, які розкрили додаткові деталі щодо стилю мого служіння.
У першому сні я бачив себе в медичному кабінеті в білому халаті. До мене приводили багатьох людей із різними хворобами, і я лікував їх природними засобами».
У другому сні я помолився за хлопчика років 12, який сидів в інвалідному візку. Хлопчик зцілився, потім пішов і почав розповідати всім у місті про це чудо, а люди прославляли Бога».
Я отримав два чіткі напрямки. Моє служіння передусім буде спрямоване на допомогу хворим людям. Бог спорядив і помазав мене допомагати людям як природним, так і надприродним способом. Це служіння супроводжуватимуть сильні та незвичайні чудеса.
Після цього наша сім'я перейшла до здорового способу життя, і я почав вивчати природні способи відновлення та збереження здоров'я.
Так з'явилася моя перша книга про здоров'я та довголіття «Як прожити 120 років здоровим і красивим».
Також відтоді я почав активно вивчати матеріали про зцілення та вигнання бісів.
Так і минули 10 років мого служіння.
З благословенням, Дмитро Лео.
