Притча про справжню любов батька до сина. Про те, що можна полюбити не лише рідну дитину.
В одного царя був єдиний син, якого він дуже любив. Будучи добрим, цар дозволяв дітям приходити до палацового парку й гратися там. Цей парк був дуже красивим, і в ньому жило багато різноманітних тварин. Царевому синові подобалося гуляти з іншими дітьми, попри те, що більшість із них були дітьми бідних батьків або взагалі сиротами. З одним із таких сиріт царський син дуже подружився.
Цареві сподобався той хлопчик: він був такого самого віку, як і його син, і цар дозволяв йому приходити разом із його сином до палацу та разом їсти. Дружба між хлопчиками тривала, і цар був дуже задоволений. Але одного разу сталося лихо.
Того дня діти гралися в парку біля коней. Коли почалася гроза і поруч ударила блискавка, один із коней, сильно злякавшись, помчав уперед. Хлопчик-сирота, не встигнувши відскочити, був збитий конем із ніг і опинився під його копитами. Побачивши, що його друг у біді, царський син кинувся під копита коня і відштовхнув його вбік.
Придворні слуги, які підбігли до цього місця, побачили жахливу картину. Царський син лежав обличчям донизу на землі, а трава навколо нього була забризкана кров’ю.
Через кілька днів царського сина поховали. Усі придворні були зворушені вчинком хлопчика, а цар був у такій скорботі, що кілька днів не виходив зі своїх покоїв. Сирота, через якого все це сталося, дуже злякався покарання й утік звідти.
Минув час. Цар, сумуючи за сином, щодня виходив до парку, але відтоді там більше не було жодної дитини.
Тоді цар послав своїх слуг розшукати сироту. Багато днів вони шукали його, доки не знайшли в одному із занедбаних міст. Хлопчик був таким худим і брудним, що вони ледве впізнали його. Коли слуги наблизилися до хлопчика, він почав тікати від них. Слугам довелося гнатися за ним, доки він, утративши всі сили, не впав на землю. Сироту зв’язали, щоб він більше не втік, і доставили до царського палацу.
Цар особисто вийшов зустріти своїх слуг. Коли сироту вивели й поставили перед царем, він почав плакати й просити царя помилувати його. Тоді цар сказав йому:
– Не бійся, я не скривджу тебе. Якщо мій син так любив тебе, що віддав життя, рятуючи тебе, то ти для мене як мій син. Я хочу, щоб ти забув усе, що було, і жив разом зі мною. Я обіцяю тобі, що ставитимуся до тебе, як до свого сина.
Цар підійшов, обійняв хлопчика і теж заплакав.
Хлопчик оселився в царському палаці, і всі полюбили його, як царського сина.
Через кілька днів, на честь цієї події, цар вирішив влаштувати великий бенкет і запросив на нього всіх охочих. У придворному парку накрили величезну кількість столів і приготували найвишуканішу їжу. За запрошенням царя прийшло багато гостей, і почався бенкет. У розпал бенкету цар підвівся, щоб виголосити промову, і коли всі стихли, почав говорити.
Він поклав руку на плече хлопчика, який сидів поруч.
– Я хочу, щоб ви всі знали: це мій син, якого я дуже люблю. Якщо ви любите мене, я прошу вас також любити мого сина.
Після цього бенкет продовжився, а всі запрошені їли, пили та веселилися.
Цар нахилився до сина й сказав йому:
– Синочку, я хочу, щоб ти пам’ятав: для тебе я не цар, а батько. І я завжди буду твоїм батьком, що б не сталося.
Бенкет тривав до півночі. Частина запрошених уже розійшлася по домівках, а інші ще їли, пили та веселилися. Царський син підвівся з-за столу й пішов трохи прогулятися. Проходячи повз столи та розглядаючи гостей, він побачив знайомих хлопців, з якими вони раніше прибігали в цей парк погратися.
Він підійшов до них, щоб привітатися й дізнатися, як у них справи. Один із хлопчиків запитав його:
– А чому цар назвав тебе сином, адже ти йому не син? Я знаю, що в тебе ніколи не було батька, ти сирота.
Царському синові стало дуже ніяково перед друзями, і після короткої паузи він відповів. – Так, цар не мій батько, він просто хоче, щоб я був його сином. Він запропонував мені жити з ним, і я погодився.
Після цього хлопці відвернулися від нього й продовжили спілкуватися між собою.
Царському синові стало дуже соромно, і він пішов у віддалене місце парку та гірко заплакав. Через деякий час батько знайшов його і запитав, хто його образив і чому він плаче.
– Я не можу бути твоїм сином, бо я не твій син, твій син помер. Я сирота, і в мене ніколи не було батька.
Тоді батько відповів йому:
– Мій син не помер, мій син живий і зараз перебуває переді мною.
– Ходімо до всіх. Не личить царському синові сидіти тут і плакати, коли всі радіють.
Обійнявшись, вони повернулися до гостей.
Насамперед хлопчик повернувся до колишніх друзів, з якими нещодавно розмовляв.
Він підійшов до їхнього столу й сказав:
– Я щойно був зі своїм батьком і хочу, щоб ви знали: він дуже радий, що ви прийшли до нас на цей бенкет.
Тоді один із хлопчиків поправив його:
– Так, ми бачили, як ти йшов поруч із царем.
– Ні, ви бачили, як я йшов зі своїм батьком. Він мій єдиний батько, іншого в мене ніколи не було і не буде.
Автор: Дмитро Лео
