Притча Дмитра Лео про двох жебраків навчає мудрості, вірності та духовних принципів. Це чудова алегорія про вірність, яка допомогла жебракові стати правою рукою царя
Притча про двох жебраків
Рано-вранці двоє жебраків прийшли до воріт царського палацу й гучним голосом волали, просячи хліба.
Цар покликав слуг і наказав дати кожному жебракові по буханцю хліба. Також цар доручив двом слугам спостерігати за жебраками й побачити, що вони робитимуть, але зробити це потай, непомітно.
Перший жебрак узяв хліб і, відійшовши трохи від воріт, сів під деревом та почав їсти. Наситившись, він викинув на землю залишок хліба, встав і пішов своєю дорогою.
Другий жебрак пішов у протилежний бік. Пройшовши трохи, він зустрів своїх товаришів, таких самих жебраків. Він дуже зрадів і почав ділитися з ними хлібом, вихваляючи царя, який його дав. Кожному дістався невеликий шматочок, але вистачило всім. Поснідавши, вони встали, повернулися обличчям до палацу, голосно прославили царя за його щедрість і пішли кожен своєю дорогою.
Коли слуги повернулися й розповіли, що побачили, цар наказав знайти та привести милосердного жебрака. Коли його привели, цар сказав: «Мудро ти вчинив. Сам поїв, інших нагодував і царя прославив. Відтепер ти будеш одним із управителів у моєму домі. Ти видаватимеш хліб моїм слугам і харчуватимешся з мого столу».
Наступного ранку перший жебрак знову прийшов до воріт палацу, голосно волав і просив хліба. Коли ворота відчинилися, перед ним постав новий царський управитель, тримаючи в руці дві буханки хліба. Він радісно розповів, що вчора з ним сталося. Жебрак вислухав свого колишнього товариша й дуже засмутився, а його обличчя стало похмурим. Управитель простягнув жебракові хліб і сказав: «Друже, візьми, тут вистачить і для тебе, і для інших». Але жебрак, нічого не відповівши, розвернувся й поспішно пішов.
Автор: Дмитро Лео
