Під час молитовного служіння в церкві я спочатку не вимовляв слів уголос, а молився подумки. Так минула близько години. Очі мої були заплющені, я чув, як моляться інші, а служитель вів нас у молитві.
І раптом переді мною постала картина.
Я побачив величезне пшеничне поле, безкрайнє, кінця якому не було видно. На цьому полі стояв ангел, увесь білосніжний, із коротким кучерявим волоссям. Усе в ньому було одного кольору — від шкіри до одягу, з легким блакитнуватим відтінком. Зазвичай у ангелів різнокольорові очі, волосся та одяг, але цей здавався ніби зробленим з однієї речовини.
На ньому була простора накидка, схожа на хітон, а в руках він тримав предмет, що нагадував велику чашу сріблястого кольору. Із цієї чаші під тиском виривався вогонь. Ангел тримав чашу перед собою і спрямовував вогонь на пшеничне поле, наче пожежник, який гасить полум’я зі шланга.
Уже було темно, сонце сховалося за обрієм. Від світла вогню ангел і пшениця яскраво освітлювалися, тому я міг розгледіти все в деталях. Я здивувався: пшениця виглядала достиглою та сухою, але не згорала у вогні. Полум’я проходило крізь колосся, досягаючи самої землі, але воно залишалося неушкодженим.
Від сили вогню колосся розгойдувалося, наче від сильного вітру. Придивившись, я помітив біля самої землі зелені бур’яни, які спочатку були непомітними. Вони були нижчими за пшеницю. Коли вогонь торкався їх, бур’яни скручувалися і згорали, а пшениця залишалася неушкодженою.
Я спостерігав, як бур’яни зникали у вогні, а пшениця продовжувала стояти. Після цього я розплющив очі й деякий час сидів, обдумуючи побачене.
Дмитро Лео
