Одразу про важливе. У попередній статті я описував, що перше служіння в Путассібау мені не сподобалося. Але не можна робити поспішних висновків… каюся. Сьогодні з’ясувалися ще деякі деталі вчорашнього служіння.
Виявляється, на тому служінні було багато нових людей — католиків і жителів віддалених сіл, які вперше потрапили на подібне служіння. Тепер мені зрозуміло, чому багато хто з них «мляво» реагував на мої прохання сповідувати, проголошувати, виганяти бісів і приймати Духа Святого. Для них усе це було шоком.
Також сьогодні мені передали свідчення з учорашнього служіння. Багато людей отримали зцілення, але в їхній культурі не прийнято виходити й розповідати про це всім. Водночас особисто люди охоче розповідають свідчення. Ось вам і «конфлікт культур». Пастор також розповів мені, що в них у Путассібау ще багато людей перебувають у язичництві й дотримуються традицій предків.
До речі, про традиції
Будинок у джунглях Путассібау
Сьогодні вранці ми поїхали в джунглі, щоб провести служіння в одній із сільських церков. Їхали ми жахливо-о-о-о-о-ю дорогою. (До речі, цю статтю я пишу прямо в машині… підстрибуючи на задньому сидінні.) Дорогою до церкви ми перетинали багато річок і проїжджали повз маленькі села. Я не уявляю, як там узагалі живуть люди. Кілька будинків, а навколо джунглі. Жодної цивілізації. Романтика…
Але часто можна було побачити й контрасти: стара хатинка, а поруч із нею супутникова антена. Оскільки це екватор, антени в них спрямовані вгору. Цікаво вони сушать одяг. У нас люди намагаються сховати сушарки з одягом від загального огляду, а в них одяг сушиться просто перед входом до будинку. Перед дверима натягнуті мотузки, і на них висять різні ганчірки, нижня білизна та інші речі. Дуже кумедна картина! Нижня білизна… з такими дірками, що туди можна просунути руку. Може, у них це якийсь «прикол» — вішати таке перед будинком, щоб усі бачили… Не знаю.
Служіння в джунглях
Отже, ми приїхали… Що це? Церква в джунглях — це дерев'яна споруда з вікнами без скла. На подвір'ї бігають кури, гавкають собаки… Повірте мені, я не критикую, я просто здивований тим, як там живуть люди. Оскільки це екватор… спека й духота нестерпні. Усередині в них усе так просто, що почуваєшся в блискучих туфлях і з якимось айпадом інопланетянином.
Церква в джунглях Путассібау 
Пастор місцевої церкви 
Зала сільської церкви
Чоловіки в церкві сидять праворуч, жінки — ліворуч. Ситуація зі свідченнями така сама «сумна», як і вчора в іншому селі. Насилу вмовили кількох людей вийти й дати свідчення. Не знаю, про що вони там говорили, тому що якість мікрофона й акустики… ви розумієте… ніяка… XVIII століття… плюс джунглі. Однак наприкінці зібрання до мене підійшли кілька людей і подякували за служіння та зцілення.
-- У жінки 5 років боліла права рука, і вона не могла повноцінно нею користуватися. Після молитви біль у її руці повністю зник.
-- Літній чоловік багато днів не міг їсти (не знаю, у чому була проблема), але після молитви він підійшов до столу, з'їв трохи їжі й сказав, що тепер почувається добре.
Тепер про справжні традиції
Коли служіння закінчилося, усі люди чомусь залишалися на своїх місцях. До мене підійшли пастори церкви й попросили поїсти. Уявивши, «чим» мене там годуватимуть, я усміхнувся й чемно відмовився. Але з їхньої реакції я зрозумів, що мої справи кепські… у мене немає вибору. Вони кілька разів пояснювали мені, чого від мене хочуть, доки я нарешті не зрозумів. Виявляється, я, як гість, мав першим підійти до столу й узяти собі їжу — і лише після цього всі інші могли підходити й їсти. Така в них традиція. Перекладачка Естер сказала мені, що в такій ситуації відмовлятися не можна і що я маю з'їсти хоча б трохи. Інакше… мене засмажать на вогнищі. Це жарт! Поки я не розпочну церемонію, ніхто не торкнеться їжі. Для них це важливо, бо я почесний гість. «Окей, — відповів я… а сам думаю: «Спека, мухи, джунглі, місцеві страви… О ні! Тільки б не «отруїтися»!»
Дмитро Лео першим набирає місцеву їжу 
Дмитро Лео й перекладачка Естер за столом 
Національні страви Калімантану
Естер розповіла мені, що як перекладачка вона часто потрапляє в подібні ситуації. До того ж традиції в усіх різні, і їсти іноді доводиться таке, чого навіть голодний не їв би. Наприклад, тут їдять птахів із пір'ям, білок, різних чотириногих тваринок тощо. Але цього разу мені пощастило. На столі були курятина, рис, боби, тофу та м'якоть бамбука. Даю пораду: якщо ви їсте в джунглях, їжте також гіркі спеції (перець чилі), щоб знищити різних паразитів.
«Пентхауз» у джунглях
Будинок для всієї родини
Коли ми поверталися назад, то проїжджали повз цікаві «будинки», або я навіть не знаю, як їх назвати. Не знаю, як це називається місцевою мовою, але це довга споруда, всередині якої живе вся родина.
Усі, хто носить одне прізвище, живуть разом в одному будинку. Там може бути 50 і більше людей. На вивісці перед таким «пентхаузом» написане прізвище родини, яка тут проживає. До того ж це досить добротні, сучасні будинки, на відміну від решти халуп. Є навіть паркан, що є великою рідкістю в джунглях. Дуже цікаво!
Наразі я вже перебуваю в будинку Агуза. Щойно мені показали величезне бджолине гніздо, яке розташоване просто на терасі їхнього будинку. Це величезні дикі бджоли. Виявляється, родина Агуза використовує в їжу мед саме з цього бджолиного гнізда. Не знаю, як вони його дістають, але екстрим у них тут на кожному кроці.
Окей, швидко перекушуємо й бігом на друге служіння…
На завершення… Хочу додому. Не хочу бути місіонером. Завтра кілька годин доведеться добиратися до ще якогось села. Не знаю, які там традиції. Сподіваюся, не доведеться жувати якихось тарганів. Прошу підтримувати мене в молитвах. Намагаюся дивитися на все з гумором, але іноді не смішно. Дякую всім за підтримку!
