Лечу в літаку й дуже радий, що повертаюся додому, в Україну. Ось і завершився мій крусейд в Індонезії. Мені здалося, що я подорожував цілий рік, хоча крусейд тривав лише місяць. Було дуже багато служінь, поїздок, перельотів і, звичайно ж, пригод. Слава Господу, що Він вів мене й зберігав від усякого зла!
В останній статті я поділюся з вами своїми спостереженнями, враженнями та одкровеннями. Однак це не кінець. Незабаром вийде документальний фільм про цей крусейд.
Останні дні я провів у Джакарті
Там у мене було одне служіння для «Бізнесменів повного Євангелія». Цікава аудиторія: президенти компаній, впливові люди, великі бізнесмени. Я був серед них як підліток, бо всім їм було за шістдесят. Коли я познайомився з перекладачем, він одразу похвалився, що двічі перекладав доктору Біллі Ґрему. О ні! Після цього мені стало страшно. Як вони мене сприймуть? Коротше кажучи, у них там була своя програма: щось розповідали, співали пісні… а я чекав, чекав і чекав. Сидячи на сцені, я дивився на все це й думав: «Що я тут роблю? Краще б я виспався в готелі». Потім президент сказав, що мені дають 20 хвилин на проповідь і прямо зараз я маю починати. О ні! Я просто «в захваті» від таких зібрань
Дорогі пастори й лідери, якщо ви запрошуєте когось послужити у вашій церкві, будьте мудрими. Надайте гостям найкращий час, якщо хочете, щоб вони були ефективними. Дякую Духу Святому за те, що Він дав мені благодать! Я послужив і помолився за хворих. Були зцілення, і всі були щасливі. Але могло бути й краще.
Ось що я зрозумів. Якщо церква підготовлена до служіння зцілення, там буде багато зцілень і чудес. До цього крусейду я не замислювався над цим, але тепер це питання стало для мене одним із найпріоритетніших. Мене вже запросили провести новий крусейд в Індонезії, і це чудово. Божою милістю, під час цієї поїздки сталося безліч чудес, і це відкрило для мене двері в Індонезію. Але наступного разу я не відвідуватиму місця, де не підготуються до служіння чудес. Церква має бути готовою «до», «під час» і «після» служіння. Що я маю на увазі?
Як підготувати церкву до чудес
1. Церкву потрібно готувати до служіння зцілення, щоб у день служіння люди мали максимальний рівень віри й очікування. Якщо рівень віри високий, завжди відбувається багато чудес. Але часто трапляється так, що ти встигаєш лише підготувати людей до чудес, а часу на служіння вже не залишається. Однак якщо лідери підготують церкву, тоді проповідник буде максимально ефективним. Під час цієї поїздки я порівнював. На першому служінні мені доводилося всього навчати пасторів і лідерів. На другому служінні ми випробовували й коригували свої дії. Третє служіння пройшло як «по маслу». Зал був ущент заповнений людьми, усі знали, що їм робити, я легко рухався на хвилі Святого Духа… У результаті сліпі бачать, глухі чують, кульгаві ходять, відбуваються чудеса! Однак здебільшого ти береш участь лише в одному служінні, і доводиться все вибудовувати на ходу. Це допустимо, але неефективно.
2. Якщо церква хоче побачити чудеса, вона повинна зібрати й привезти на служіння якомога більше тяжкохворих людей, сліпих, кульгавих і калік. Внутрішні хвороби є у багатьох людей, але на служінні ви рідко побачите, як зцілюються внутрішні або хронічні хвороби, тому що такі зцілення виявляються набагато пізніше. Але якщо церква хоче побачити щось безпосередньо на служінні, нам потрібно служити людям, у яких є видимі прояви або наслідки хвороб. Я бачив, як підготовлені церкви на кожне служіння привозили калік і людей із лікарень. Там відбувалося багато чудес. Слава Господу! Десятки людей вставали з інвалідних візків, і відбувалися різні драматичні чудеса.
3. Багато зцілень і чудес проявляються після служінь, і це важливо розуміти. У церкві має бути добре підготовлена й оперативна адміністративна команда, яка фіксує, які люди та з якими хворобами прийшли на служіння. Потім після служіння потрібно передзвонити цим людям і дізнатися, як у них справи. Якщо вони перебувають у процесі зцілення, їх потрібно підбадьорити й помолитися за них. Якщо в людей уже проявилося зцілення, тоді потрібно взяти в них свідчення й запросити на наступне служіння, щоб вони розповіли про чудо перед усіма.
4. У церкві має бути команда інтерв'юерів, які вміють брати інтерв'ю в людей і знають, як правильно переказати його зі сцени. Є багато причин, які пояснюють, навіщо це потрібно, але я не буду зараз заглиблюватися в цю тему. (Я підготую спеціальний посібник на цю тему.)
5. Має бути підготовлена молитовна група, яка допомагатиме тяжкохворим людям під час молитви. Наприклад, у першому ряду сидить паралізована людина. Після того як за неї помолилися, вона може одразу схопитися й піти, а може підводитися поступово, роблячи обережні рухи. Усі люди різні, і тут нічого не вдієш. Якщо проповідник довго займатиметься кожним хворим, у нього не залишиться часу допомогти іншим. Однак якщо навколо хворих перебувають підготовлені молитовники, вони підійдуть і допоможуть цим людям. Вони помоляться, підтримають кульгавих за руки, заохотять їх не боятися, а сміливіше йти власними ногами тощо. Завдання головного спікера — вивільнити слово й силу на служінні, немов запустити всі механізми в дію. Усе інше — це вже духовні й технічні моменти.
На цьому я зупинюся, тому що тема об'ємна, і в межах однієї статті її не охопити. Слідкуйте за оновленнями на нашому сайті, я ще буду ділитися одкровеннями, отриманими під час крусейду.
Спостереження щодо «мов»
Я помітив, що церкви, у яких практикують спільні молитви іншими мовами, дуже гарячі — на відміну від тих, де не моляться мовами. Це дуже суперечлива тема. Я сам кілька разів змінював свою думку щодо цього питання. Однак те, що я побачив, у хорошому сенсі цього слова мене «зачепило». Іноді важко щось пояснити теологічно, але ти бачиш, як це діє, і все… Я дійшов висновку, що краще, коли вся церква голосно молиться мовами. Я знаю, знаю, знаю, що написано в 1-му посланні до Коринтян, у 14-му розділі: якщо немає тлумача, то мовчи. Однак я запитав у Духа Святого, як так виходить, що церкви, які моляться мовами, не дотримуються настанови Павла, але водночас отримують добрі результати. Я кілька разів прочитав це послання і дещо помітив, чого раніше не бачив.
Говорячи про мови, Павло вживає три різні слова: «говорити» мовами, «молитися» мовами та «співати» мовами. Щодо «говоріння» він наказав молитися про тлумача й говорити по черзі. Водночас щодо «молитви» та «співу» мовами Павло сказав: «Я буду» «молитися» мовами та «співати» мовами.
То що ж мені робити? Я буду молитися духом, але буду молитися й розумом; я буду співати духом, але буду співати й розумом. (1 Кор. 14:15)
Попри те, що «говоріння» і «молитва» — схожі поняття, Павло розмежував їх. Якщо не заглиблюватися далі, цього мені було достатньо, щоб спокійно ставитися до молитви «мовами», тобто під час молитви використовувати і зрозумілі слова, і інші мови. Я знаю, що хтось зі мною не погодиться. Це не дивно, адже раніше і я був за те, щоб молитися мовами лише особисто, а не на загальному зібранні. Однак сьогодні я змінив свою позицію. І, до речі, у тому ж 14-му розділі наказано, щоб жінки мовчали під час служінь.
…жінки під час служінь нехай мовчать. Їм не дозволяється говорити, але нехай вони будуть у підпорядкуванні, як того вимагає і Закон. Якщо вони хочуть щось дізнатися, нехай запитають про це вдома у своїх чоловіків, бо жінці говорити в церкві непристойно. (1 Кор. 14:34–35)
Якщо ми вважаємо нормальним дозволяти жінкам говорити під час служінь, тоді й молитися мовами під час служінь нормально. Ось таке одкровення мене відвідало
Особливості Індонезії
Якщо ви не знали, Джакарта — це місто, де на дорогах завжди затори. Хто хоче випробувати свої нерви, ласкаво просимо до Джакарти. Усі це знають, але змирилися, бо іншого виходу немає. Наприклад, ми зупинили машину навпроти торгового центру, але нам потрібно було під'їхати до нього ближче, щоб припаркуватися. Це зайняло понад годину, хоча до ТЦ було лише 200 метрів.
У Джакарті мені запропонували відвідати перукарню. Я був приємно здивований тамтешнім сервісом. По-перше, жінок стрижуть жінки, чоловіків — чоловіки. По-друге, тобі безкоштовно дають питну воду. По-третє, після стрижки тобі роблять масаж голови, шиї та плечей. І, нарешті, теплим вологим рушником тобі витирають обличчя та шию. Вау! Встаєш із крісла свіжим і відпочилим. Сподіваюся, хтось візьме це на замітку і… заробить купу грошей.
А чи знаєте ви, що в Індонезії фарбувати волосся немодно? За весь час я побачив лише кількох жінок із фарбованим волоссям, і то це були туристки. В індонезійських жінок волосся чорного або темно-коричневого кольору, і вони не переймаються колоруванням. Хоча мріють про білу шкіру.
Чи знаєте ви, що дуже складно визначити вік індонезійців? Вони всі маленькі й худорляві. Серед них ми були наче Гуллівери. Дивишся — підліток, дізнаєшся, скільки років… виявляється, 30. І навпаки: дивишся — жінка років 40, а потім з'ясовується, що їй 60.
Острів Калімантан більш дикий, ніж Ява. Як кажуть лікарі, на Калімантані паразити всюди. Дякую Богові, що Він зберіг мене від подібних пригод. Деррел одного разу підхопив якусь паличку в кафе, і його буквально «вимкнуло» під час служіння. Його госпіталізували прямо зі сцени, а потім відкачували в лікарні.
Це правда, я сам бачив, яка там всюди антисанітарія. Для цивілізованих людей це щоденний шок. Одними й тими самими руками підмивають собі сідниці та миють тобі виделки й тарілки в брудній воді, несвіжими ганчірками витирають столи, потім, не помивши рук, кладуть тобі в склянку лід… О ні! Дізнавшись про це, я всюди просив: «Мені без льоду, будь ласка!»
Туалети на Калімантані не для любителів «білих комірців» і «носовичків». Кімната метр на метр, бетонна підлога, дірка посередині, бочонок із водою та черпак. Усі туди ходять, роблять свою справу, а потім змивають усе це водою. Через це на підлозі часто калюжі або взагалі стоїть вода. Ви скажете: «Ну і що тут незвичайного!» Річ у тім, що вони ходять до цих туалетів босоніж. Якось я сказав господарям: «Там, у туалеті, стоїть вода й не стікає». На що мені спокійно відповіли: «Нічого страшного! Зніміть шкарпетки, закотіть штанини й не намочіть їх». У моїй голові «зчинилася буря». Що? Які штанини? Я ні за які гроші босоніж у це болото не полізу! Я попросив свого перекладача пояснити мені, як користуватися туалетом. Перекладач закотив штани й… з усмішкою зайшов до туалету. Виявляється, для них це нормально. Жах!
Добре, що я не поїхав на інші острови, де потрібно було плисти на каное річкою, кишілою крокодилами, спати в бамбуковій хатині в джунглях і харчуватися плазунами. Добре, що я не екстремал, а то мене понесло б на пригоди. У цій поїздці я отримав глибоке одкровення про те, що не готовий до місіонерства в диких місцях планети. Це не моє. Я люблю цивілізовані служіння.
На завершення…
Але насправді все було не так похмуро, і я чудово провів час в Індонезії. Я бачив багато чудес, відвідав багато церков, зустрів багато цікавих людей і здобув безцінний досвід. Я дуже вдячний Дерреллу Стотту, який допоміг мені в цьому крусейді, роблячи для мене все якнайкраще. Нехай Господь щедро віддячить йому! Під час цієї поїздки я набагато краще пізнав Деррелла. У нього велике серце, і він великий служитель.
На цьому все. Благословляю всіх вас! Бог відкрив перед нами весь світ. Бог дав нам слово для цього світу. Що ми тепер із цим робитимемо?
На завершення — трохи індонезійського поклоніння.
← Попередня стаття: 10.06.2015 – Крусейд Дмитра Лео в Індонезії
