2015 рік, 14 травня, 21:45. Пишу цю новину з Джакарти (столиці Індонезії). Переліт був довгим (22 години в дорозі), але втоми не відчуваю. Слава Богові!
Дмитро Лео в Індонезії
Хочу подякувати всім, хто молився про цю поїздку… ось, як бачите, з Божою допомогою все вийшло. Я мав бути в Індонезії ще 2 травня, але дістався лише 14 травня. Це пов’язано з проблемами під час отримання візи. Два тижні я був змушений відвідувати посольство Індонезії та вирішувати різні питання з візою. Кілька разів ми переносили дати авіаквитків (а це + 250$ щоразу), оскільки скасувати поїздку було неможливо. Квитки на внутрішні та міжнародні рейси вже були викуплені, і в разі повного скасування я зазнав би значних фінансових втрат.
Проблема була в тому, що спочатку мене запросила до Індонезії християнська церква. Для тих, хто не знає, Індонезія — найбільша мусульманська країна у світі, і, відповідно… мені не хотіли видавати візу. Зрештою я отримав візу як турист. Якщо хтось намагатиметься отримати візу до мусульманських країн, візьміть це до уваги, щоб потім не виникло проблем.
Через те, що мій візит відклався на пів місяця, усі заплановані в Індонезії служіння скасувалися. Тепер ми спробуємо скласти новий розклад моїх поїздок країною. Поки що нічого невідомо, усе суцільний… сюрприз!
На цьому закінчуватиму, оскільки більше писати нема про що.
Хоча… чи знаєте ви, що о 18:00 у Джакарті вже темно? Коли ми приземлилися, я був дуже здивований. Виходить, що після робочого дня люди не можуть поїхати на пляж позасмагати або провести час, милуючись природою. Ось так! Тепер я зрозумів, чому індонезійці зазвичай встають о 4–5 годині ранку. Для них це норма. Також зрозуміло, чому в багатьох церквах зібрання проходять о 6, 7 і 8 годині ранку. Якщо ви любите поспати, то на зібрання можете не розраховувати!
В Індонезії буває лише два сезони — літо й осінь. Улітку та взимку температура повітря в Джакарті однакова — 25–26 градусів. Зима відрізняється від літа лише частими дощами. Із негативного… Джакарта — це місто автомобільних заторів і забрудненого повітря.
Цікаво, що в Індонезії їдять лише правою рукою і зазвичай без столових приборів. У ресторанах, як і в нас, користуються ложкою та виделкою, а ось ніж вважається символом агресії, тому його ніколи не побачиш за традиційним індонезійським столом. До та після їжі праву руку миють водою зі шматочком лимона у спеціальній чаші.
До зв’язку.
З любов’ю, Дмитро Лео.
На завершення — трохи індонезійського поклоніння.
