Сучасна притча про те, як неправильна любов і співчуття можуть завдати шкоди іншим. Любов, яка чинить зло, — це не любов.
Притча «Два пастухи та дурний кінь»
В одній місцевості жили два пастухи, і кожен із них пас табун коней. Рано-вранці пастухи виводили коней на різні пасовища, а ввечері вони поверталися назад, кожен до свого поселення. Одного разу один кінь відбився від своїх і прибіг на інший пагорб, де паслися інші коні.
Там було багато корму й води, і він вирішив залишитися там. Через деякий час прийшов пастух загубленого коня і, знайшовши його, зрадів. Оскільки він був старшим і мудрішим, то дав молодому пастухові пораду:
Якщо це ще раз повториться, ти одразу прожени коня, і тоді він повернеться назад. Але не давай йому пити й їсти, інакше він не захоче повертатися. Він забрав свого коня й пішов.
Наступного дня той самий кінь знову прибіг. Молодий пастух хотів узяти посох і прогнати його, але йому стало шкода коня. Він подумав: мабуть, йому не вистачає їжі або води, тому він і прибігає сюди. Він вирішив дати коневі можливість добре поїсти й напитися, а потім віджене його від стада.
Через деякий час, коли пастух вирішив відвести коня, той не захотів і все одно бігав поруч. Надвечір прийшов інший пастух і силою відвів свого коня. Наступного дня все повторилося знову.
Коли настав вечір, досвідчений пастух знову прийшов по свого коня і запитав молодого, чи дозволяє він йому їсти з годівниць і пити з поїлок. Молодий зізнався, що дозволяє, бо йому шкода коня.
Тоді досвідчений пастух наполегливо попросив більше так не робити й проганяти коня, щойно він прибіжить. Забравши коня, пастух привів його до поселення і вирішив прив’язати, щоб він більше не тікав. Наступного дня пастух залишив коня прив’язаним у дворі, а весь табун повів на пасовище.
Щойно він зник із виду, дурний кінь почав брикатися й стрибати, намагаючись розірвати мотузку. Після багатьох спроб він розірвав мотузку, вискочив із двору й побіг на свій улюблений пагорб.
Коли молодий пастух побачив коня, йому знову стало його шкода. Ба більше, він побачив на його шиї рани від мотузки й, звісно ж, не став його проганяти: обробив рани та помазав їх олією. Настав вечір, і пастух, як завжди, чекав, що зараз по коня прийде господар, але того вечора він не прийшов.
Пастух продовжував чекати до самих сутінків, але по коня ніхто не приходив. Треба було повертатися до села, адже після заходу сонця з лісу виходили вовки, і залишатися на пасовищі було небезпечно.
Пастух був чесним і розумів, що не можна забирати із собою чужого коня. Він узяв посох і почав його проганяти, щоб той біг до своїх. Коли нарешті він його прогнав, то повів своє табун додому.
Дурний кінь не захотів повертатися додому, бо боявся, що його знову можуть прив'язати. Він вирішив переночувати в полі, щоб уранці знову прибігти на улюблене пасовище.
Старий пастух довго чекав на свого коня на вулиці, багато разів кликав його, але коли стемніло, зайшов до будинку. Він сів і засумував, думаючи, що молодий пастух забрав його коня. Однак, будучи доброю людиною, він вирішив залишити все як є, сподіваючись, що в новому табуні коневі буде краще.
Наступного ранку пастухи, як завжди, вивели табуни на свої пасовища. Коли день добігав кінця, молодий пастух здивувався, що цього дня кінь до нього не прибіг. Він був доброю людиною, і це його порадувало: він зрозумів, що кінь залишився зі своїм господарем.
Однак жоден із цих пастухів навіть не підозрював, що дурного коня вже немає в живих. Уночі на нього напали вовки й роздерли його.
Автор: Дмитро Лео
