Це сталося під час молитовної зустрічі в будівлі церкви. Ми довго поклонялися із заплющеними очима. Темна картина перед очима зникла, і з’явилося це яскраве видіння.
Перед моїми очима поставло велике сучасне місто з хмарочосами. На горизонті лише почали з’являтися перші промені сонця. Усе було тихо, не було жодного шуму, і здавалося, що місто спить. Можливо, це була осінь, адже місто було вкрите ранковим туманом, з якого здіймалися лише дахи хмарочосів. Через промені сонця, що сходило, здавалося, ніби туман світився.
Потім я побачив над містом величезний човен, який рухався небом зі сходу на захід. Цей човен був зроблений із дерева, але водночас був суцільним, без стиків і швів. Думаю, це був давній рибальський човен. Я не міг бачити, що було всередині човна, а бачив лише його нижню частину, яка зазвичай занурена у воду. Інша, верхня частина, можливо, була по той бік неба.
Дуже повільно човен плив над дахами хмарочосів, і завдовжки він був приблизно на кілька кварталів.
Дуже повільно, з’являючись із туману, до човна почали підніматися люди. Люди пливли вгору і, торкаючись човна, зникали в ньому. Було таке враження, що човен притягував до себе людей, наче магніт. У міру того як човен рухався далі, нові люди піднімалися із сонного міста й розчинялися в ньому.
Після цього я побачив серед усіх людей кілька темних постатей, які також піднімалися з туману до човна. Це були люди, але дивним чином вони не були освітлені світлом. Інших людей освітлювали промені сонця, що сходило, а ці люди залишалися темними, незважаючи на світло.
Ці темні постаті піднімалися повільніше за інших, поступово сповільнюючи швидкість підйому. Потім я побачив, як одна з них, піднявшись трохи вище за дахи будинків, зупинилася й почала повільно опускатися вниз.
Мені захотілося розглянути цю постать ближче, і я наблизився до неї так, що міг бачити деталі. Це був чоловік років п’ятдесяти, і виглядав він дуже дивно. Усе його тіло було обплутане різними коштовностями, і він був наляканий. Золоті та срібні речі стирчали звідусіль. Вони були в його кишенях, за пазухою і навіть у рукавах. Це були золоті чаші, виделки, ложки, намиста, ланцюжки, каблучки, дорогоцінне каміння та інші коштовності.
Мені здалося, що всі ці «залізяки» своєю вагою тягнули його вниз. Темна постать знову занурилася в туман і розчинилася в ньому.
Човен продовжував рухатися над містом, збираючи людей, і видіння припинилося.
Дмитро Лео
