У видінні я побачив сучасне місто з висоти пташиного польоту. Місто було занурене в темряву, наче огорнуте густим туманом.
Жодного джерела світла, наче вимкнули всю електроенергію. Але, незважаючи на темряву, життя в місті не зупинялося — усі продовжували рухатися. Я ледве розрізняв силуети людей і машин, які поспішали у своїх справах. Мене здивувало, як вони могли орієнтуватися в такій темряві, адже навіть фари машин не світилися.
Раптом я помітив спалах світла в одному з вікон. Він був маленьким, схожим на полум’я свічки, і незабаром згас. В іншому місці з’явився ще один вогник, потім ще один, і всі вони спалахували та згасали в різних частинах міста.
Заінтригований, я наблизився до одного з будинків, де вогник горів довше за інші. Зазирнувши у вікно, я побачив людину, яка стояла навколішки й молилася. Навколо неї сяяло світло, але видимого джерела не було — здавалося, саме повітря поруч із нею світилося. Коли людина закінчила молитися, світло поступово зникло.
Я продовжив спостерігати й побачив, як в іншому місці міста світло з’явилося навколо людини, яка відвідувала хворого й молилася. Потім я помітив, як хтось годував голодних безпритульних, і там також засяяло світло. Я також побачив зібрання віруючих, які молилися разом, і навколо них теж сяяло світло.
Раптом на небі з’явилася величезна яскрава дуга вогняного кольору. Вона повільно рухалася над містом. Незважаючи на її сліпуче сяйво, місто залишалося в темряві. Коли дуга пролітала над певними частинами міста, вогники, які я бачив раніше, піднімалися й розчинялися в ній.
На цьому видіння закінчилося.
Дмитро Лео
