Хлопець поділився своїми переживаннями щодо надприродного зцілення ноги після серйозної травми.
Це сталося ще минулого року. Коли я виходив із тролейбуса, через нерівність асфальту нога підвернулася набік, і я всією своєю вагою став на неї. У районі гомілкостопа вона захрустіла, затріщала, і я просто впав на цю ногу. Біль був настільки сильним, що я навіть не міг якийсь час відповзти від дверей тролейбуса. Доповз до бордюру й іще терпів найсильніший біль. Не міг навіть устати, щоб доповзти до зупинки.
Тоді я працював у нічні зміни, і, діставшись до роботи, побачив, що гомілкостоп опух і «горів», продовжуючи боліти. Напевно, такий стан відчувають люди при переломах. Колеги, оглянувши ногу, сказали, що це схоже на перелом, але, якщо пощастить, то просто порвані зв’язки.
Але мені не було з чим порівнювати, оскільки за все життя я не ламав жодної кістки. І дуже часто дякував Богові за це. Адже веду досить екстремальний спосіб життя, і небезпечних моментів були сотні. І ця банальна травма на рівному місці мене дуже здивувала. Це був четвер увечері.
У суботу в нас було церковне служіння. Ще тоді я спеціально зробив фото ноги «до», щоб, якщо станеться чудо, зробити фото «після». І логічно було б у п’ятницю піти до поліклініки та зробити рентген. Але, вирішивши дочекатися суботнього служіння і насилу діставшись уранці до церкви, я все ще терпів досить сильний біль і помітно кульгав.
Один із молодіжних служителів сказав: «Нічого, увечері ще підеш із нами кататися на роликах, ось побачиш». Я відповів, що не сперечаюся і що все можливо. Але особливої віри не було. Хоча я й не заперечував, що нога може чудесним чином зцілитися. Адже подібні речі на наших служіннях постійно відбуваються на очах. Я був би вже дуже щасливий, якби там хоча б не виявилося перелому.
Пам’ятаю, що спочатку вирішив ні до кого не звертатися по молитву, бо знав, що спільних молитов, самої атмосфери й Божої присутності на тому місці цілком достатньо. До того ж, найімовірніше, ті, хто бачив, як я кульгаю, десь на відстані благословляли моє зцілення.
Зрештою, без особливих спеціальних молитов із покладанням рук тощо я помітив, що під час перерви після поклоніння та першого служіння біль у гомілкостопі зник, і я зміг повноцінно ступати на ногу. Хоча все ще ступав обережно, боявся, що раптом з’явиться гострий біль. Адже вранці він був таким сильним, що я думав добиратися на служіння таксі. А наприкінці другого служіння я вже абсолютно впевнено ходив і навіть міг стрибати на цій нозі.
Я ще тоді підійшов до того служителя і стрибав біля нього. Ми прославили Бога й увечері таки пішли кататися на роликах. Нога ще була опухлою, але болю не було. А через день чи два вона стала такою, як раніше. Абсолютно, без будь-яких наслідків, із такою самою гнучкістю та рухливістю. Слава Богові! Олександр Вдовиченко (м. Київ, Церква «Благословення Отця»).
