Правдиве свідчення зцілення! Лікарі виявили пухлину, але після молитви та віри в Бога — її не стало. Це справжнє чудо й доказ Божої сили! Дивіться до кінця та зміцніть свою віру.
Одного разу я почувалася недобре й вирішила піти до лікарні, здати аналізи. Результати показали новоутворення. Звичайно, я трохи занепала духом, але потім вирішила боротися з цим станом. Зателефонувала доньці, приїхала до неї, і вона повела мене на додаткові обстеження.
У церкві сестри порадили мені подивитися відео про зцілення Божої людини. Я знайшла їх і почала дивитися. Починаючи з 22 червня, поки я була в доньки й проходила МРТ, КТ та інші обстеження, протягом двох місяців я слухала проповіді Божої людини. Я уважно прислухалася до всього, що він говорив, намагалася робити все, як учень: перевіряла, промацувала, спостерігала за своїм станом.
Усі ці два місяці я щодня слухала проповіді, дотримувалася вказівок: гуляла, раділа життю. Ми їздили на Київське море, купалися, бували в Пущі-Водиці. Я насолоджувалася життям, раділа, танцювала. За професією я хореограф, співаю, граю на гітарі та прославляла Господа. Ці проповіді я слухала вдень і вночі — буквально постійно. Діти спали, а я слухала й відчувала, як оживаю.
Хоча ми продовжували проходити обстеження, якось я подумала: «Стоп, чому я лише слухаю проповіді? Треба розібратися, де саме проходять служіння». Я почала уточнювати інформацію, дізналася, коли проходять служіння. Тієї суботи донька привезла мене на служіння.
Вранці, перед поїздкою, я привела себе до ладу й намацала пухлину — вона вже зменшилася. Адже я два місяці слухала проповіді. Алілуя! Особливо в ті моменти, коли говорили про покладання рук: я клала руку на екран, потім на хворе місце й відчувала, як усе зникає, згорає, перетворюється на попіл.
Донька казала мені: «Мамо, проси, щоб перетворювалося на попіл лише те, що потрібно». А я відповідала: «Я саме про це й прошу». І знаєте, сталося не лише це. У мене почала підніматися рука, яку раніше я не могла підняти через перелом. Тепер я навіть можу зав'язати хвостик, хоча раніше постійно носила коротку стрижку. Це чудо.
У суботу, коли я йшла на служіння, знову промацала — пухлина стала ще меншою, залишилася лише невелика ділянка. Під час служіння всі молилися, Дух Святий сильно торкався мене: я тремтіла, плакала. А коли ввечері повернулася додому в Нові Петрівці й знову пішла привести себе до ладу, я промацала — і нічого не знайшла. Її не було.
Я вийшла з ванної й сказала доньці (її звати Марта): «Її немає». У мене текли сльози, перехопило подих. І я дякувала Господу. Її більше немає.
