Після відвідання конференції Церкви «Благословення Отця» за участю Деррела Стотта прийшло пробудження та фінансовий прорив.
Вітаю, ДЦ «Благословення Отця»! Хочу розповісти свідчення про славу Божу. Мене звати Юрій. Усе почалося з того, що ми з братом Сергієм приїхали з ЦРЛ (районної лікарні), де молилися за хворих, зупинилися в центрі міста на стоянці й сиділи в машині. Розмовляли. У нас обох купа боргів, фінансова криза, роботи немає. Трапляються дуже маленькі замовлення (ми займаємося внутрішнім оздобленням і ремонтом квартир під ключ). Коротше кажучи, у кишені 15 грн, а в брата ще менше. Сергій каже: «Втомився від цього постійного браку грошей, давай поїдемо до Красноармійська. Приїжджає Деррел Стотт — і ми отримаємо фінансовий прорив. Скільки можна все це терпіти!». Я кажу йому: «Як ми поїдемо з нашими грошима?» Він відповідає: «Ось так візьмемо й поїдемо. Вірою впадемо до ніг Божої людини, схопимо його за ноги й скажемо: “Не відпущу, доки не благословиш”». Був вечір вівторка, а їхати потрібно було в п’ятницю. І тут дзвінок на мобільний: телефонує сестра з Київського ДЦ «Благословення Отця», і ми кажемо, що хочемо потрапити до Деррела Стотта хоча б на один день.
Вона підбадьорила нас і сказала: «Вірте, Бог зробить чудо, і ви поїдете, стійте у вірі». Ми підбадьорилися її словами й вирішили, що якось доберемося. І розійшлися по домівках. Вранці мені зателефонував клієнт (я займаюся весільною відеозйомкою), і ми домовилися про передоплату. Грошей вистачало на поїздку. Ми приїхали до Красноармійська й побували на служінні. Були дуже благословенні тим, що говорив тато Деррел. Деррел помолився за нас, ми вийшли вже п’яні в Дусі й поїхали додому.
У неділю ми прийшли на зібрання — і тут почалося! Як пастор, я вийшов розпочати служіння, але ми завели якусь розмову, і так минуло 30 хвилин. Потім я увімкнув музику. У нас немає музикантів. Ми почали співати. Я почав молитися, і почалося… Усі люди почали потроху посміюватися, відчуваючи сп’яніння в Дусі. Я толком не міг молитися, постійно зриваючись на сміх, і він передавався іншим у залі. Ми почали молитися один за одного. Люди падали на підлогу, сміючись. Потім усе-таки сіли на стільці, і я почав розповідати, куди ми їздили, про Деррела Стотта. На столі стояли ноутбук, пляшечка з оливою та помазана вода. Сам не знаю чому, я взяв оливу й почав намащувати руки оливою. Тут мене накрило: я не можу говорити, язик заплітається. Я КОНКРЕТНО СТАВ П’ЯНИМ і почав сміятися. Брат Сергій сказав: «Більше не чіпай оливу». Я підійшов до них і витер руки, змазані оливою, об обличчя кожного. І знову почалося… Сміх охопив усіх приблизно на 25 хвилин. Ми просто сміялися — і все. Не було жодних проповідей, лише наприкінці кілька свідчень — і все. Ми розійшлися по домівках п’яні в Дусі.
Увечері ми телефонували одне одному й сміялися в слухавку, кричачи та радіючи: «МИ ПРИЙНЯЛИ».
До цього в мене не було замовлень по роботі. У неділю вранці зателефонував клієнт і запропонував спочатку невелику роботу. Я сказав, що почну негайно — у понеділок. Роботи виявилося більше, ніж я думав. Клієнт постійно додавав ще якісь роботи. Я взяв на допомогу іншого брата, який сидів удома без роботи. Виявилося, що в його родині взагалі ні в кого не було грошей. За два дні ми заробили 1072 грн.
У понеділок я йшов із роботи, і в супермаркеті на касі позаду мене стояв чоловік із ціпком. Я вирішив зачекати на нього біля виходу й помолитися за його зцілення. Я помолився, і біль минув. Нам було по дорозі. Він жив трохи далі, ніж я. Ми йшли й усю дорогу, приблизно 15–20 хвилин, розмовляли про Ісуса. Домовилися зустрітися ще. Я дав йому брошуру. До речі, у нього відірвався тромб і застряг у нозі. Це спричиняло біль, але після молитви він пройшов увесь шлях без ціпка. І все дивувався, як таке може бути.
Я прийшов додому й почав говорити з Богом, дякувати Йому, співати та поклонятися, плакав, відчуваючи Божу присутність і любов, і знову був п’яний у Дусі. Знову ми телефонувалися з братом Сергієм і сміялися по телефону — нас просто накривало ВІД ЗГАДКИ ПРО ДАРЕЛЛА ТА НАШЕ ЗІБРАННЯ В НЕДІЛЮ.
У вівторок, сьогодні, поки я йшов на роботу, я помолився за двох літніх людей років по 70 — чоловіка й дружину, обох із ціпками; у жінки був остеопороз кісток. Після молитви я взяв її за руки й сказав, щоб вона йшла без ціпка. Вона пішла. Потім я помолився за її чоловіка, у якого боліли коліна, і йому стало краще.
Далі я зустрів жінку з ціпком. Спочатку пройшов повз, але потім розвернувся, покликав її й почав говорити. Виявилося, що їй видалили меніск. Я сказав, що Бог подарує їй новий меніск. Наказав болю піти, і біль зник. Трохи розповів їй про Христа, дав брошуру. Вона пішла далі без свого ціпка, дивуючись, що біль одразу минув.
Дорогою я знову став п’яним, і це все посилювалося. Прийшовши до клієнта в його офіс, а це брат у Христі, я почув, як його секретарка попросила мене помолитися за її хребет. Біль зник, а я вже не міг стояти на ногах. І протягом дня молився за різних людей, бо це була офісна будівля (ми виконували там роботи із заміни електропроводки, тому заходили в різні офіси).
Прийшов додому. Почав плакати, переглянувши свідчення про зцілення молодої дівчини від раку кістки. Я так радів за неї й відчував любов Ісуса. Яка вона велика до нас — просто всього не пояснити, щось відбувається всередині. І з братом Сергієм відбувається те саме. За інших поки не знаю — завтра на домашній групі дізнаюся подробиці, що в кого відбувалося.
Просто прийшла впевненість у Богові, у тому, що Він дуже хоче нас благословити, прийшли дерзновення, сміливість, радість і сп’яніння в Дусі. Дякую вам за ваше служіння, подякуйте татові Дарреллу. Я дуже вдячний Богові за таких людей. Дякую, тату Даррелле, за ваше служіння нам. Будемо молитися за вас, щоб ви змогли послужити ще багатьом людям.
З повагою, пастор Юрій, ДЦ «Дух Життя».
м. Новомосковськ, Дніпропетровської обл.
