Мій батько попросив мене розповісти про те, як я увірував у Господа. Коли я розповів йому свою історію, батько повідав (розповів) мені про те (свою історію), як він повірив у Бога. Ось його історія.
Це чудо було очевидним і вражаючим.
Колись ми торгували взуттям на ринку. Одного такого дня йшов дощ. Один із таких днів був дуже дощовим. Ми перебували у своїй торговій палатці, а навколо (нас) ішов дощ. У цей час ти прийшов до нас у палатку і щось приніс. Я подивився на тебе й здивувався, що ти був без парасольки та сухий, тоді як надворі йшов дощ.
Я запитав тебе: «Як так може бути, що ти сухий?» Ти відповів, що над тобою є невидима парасолька, яка захищає тебе від дощу. Я дуже здивувався! Потім нам потрібно було кудись іти, і я сказав, що почекаємо, поки дощ припиниться, а потім підемо. Але ти відповів, що не потрібно чекати. Ми помолимося і підемо, і на нас не впаде жодна крапля.
Я погодився і вирішив перевірити. Коли ми пішли, навколо нас ішов дощ, але на нас не впала жодна крапля. Тоді я витягнув руку вбік, і моя кисть стала мокрою від дощу, тоді як решта руки залишалася сухою. Справді, над нами була велика невидима парасолька. Після цього випадку я повірив, що Бог існує.
Коли батько розповідав цю історію, я згадав, що тоді мені подобалося експериментувати з вірою. Я пам’ятаю багато дивовижних історій і досвідів, які мав завдяки діям у вірі. Ця реальна історія — ще один приклад того, що ми можемо бути надприродними людьми.
Це не лише цікаво, це є доказом реальності Бога. І хтось, зустрічаючись із нами, через нас може зустрітися з Богом.
Дмитро Лео.
