Запис служіння ЛаДонни Осборн — доньки відомого євангеліста Т. Л. Осборна, через служіння якого тисячі й тисячі людей у всьому світі прийняли своїм Господом Ісуса Христа.
Я хочу поговорити з вами про те, чому є чудеса, і про важливість чудес у нашому служінні. І ваша віра в чудеса буде збудовуватися. А ті з вас, у кого є якась хвороба в тілі, очікуйте, що ваша віра підніметься у вас.
Іноді, коли ми захворюємо, а потім зцілюємося, ми називаємо це чудом. Але ви знаєте, що Бог постійно творить чудеса в нашому житті. Про що я говорю? Чудеса — це не винятки, чудеса — це правило. У євангелізації я помітила повторювану закономірність. Коли ми говоримо з невіруючими про Христа, перше, що вони помічають, — це любов. Вони впізнають нас за любов'ю. Вони слухають нас, тому що помічають, що щось змінилося. Любов створює цю різницю. І тому вони слухають проповідь. Це послання Євангелія — сила, яка приносить їм пізнання про Боже спасіння через Ісуса Христа. І коли вони вірять у це, вони звільняються. Потім є ще демонстрація. Усе моє життя було залучене до цієї діяльності: любов, послання, демонстрація (чудеса).
Я хочу трохи розповісти про батьків. Що ж спонукало їх до змін? Вони обоє спаслися, коли їм було по 12 років. Коли вони одружилися, одразу почали служити. Вони їздили в різні місця й проводили пробудження. Потім вони стали звичайними пасторами. Вони любили Бога, молилися за людей. Мій батько казав, що щоп'ятниці в нас була молитва за хворих і потрібно було молитися довго й наполегливо. Але вони були щирими в цьому й не пам'ятали, чи хтось зцілився. Вони стали популярними, і мій батько почав робити кар'єру в ієрархії своєї деномінації. Він ставав важливим і добре себе почував. На жаль, якщо ви маєте релігію, то це все, що ви можете мати.
Вони почали чути про потреби в Індії. Мій батько був дуже логічним. В Індії більше людей потребували Євангелія. Ґрунтуючись на цій логіці, вони написали заяву про відставку. І місіонерська рада відправила їх як місіонерів до Індії, як було прийнято, на 5 років. Вони продали все, що мали, зібрали пожитки й із маленькою дитиною поїхали до Індії. Але не були підготовлені до Індії. Вони були шоковані релігійністю індусів: ті були спокійними й добрими, тому що все було богом. А мусульмани молилися більше, ніж християни.
Головний місіонер попередив їх, що не можна завойовувати індусів для Христа. Це час учитися терпінню. Але мій батько вирішив завоювати когось для Христа…
