Книга «Вино в Біблії» є вагомим теологічним підґрунтям для утримання від алкогольних напоїв.
ПРО КНИГУ
Вживання алкогольних напоїв стало для Америки Громадським Ворогом № 1, щороку обходячись у понад 117 мільярдів доларів і забираючи 100 000 життів — у 25 разів більше, ніж забирають усі інші наркотики разом. Справжня людська ціна алкоголю проявляється в недорозвиненості дітей, насильстві, нещасних випадках, жорстокому поводженні з дітьми та подружжям, розлученнях, насильницьких злочинах, крадіжках, убивствах, хворобах і смерті.
Християнські церкви частково відповідальні за нинішню безупинну алкогольну епідемію в Америці, адже через свої погляди, учення та проповіді вони вплинули на моральні цінності й звичаї суспільства більше, ніж будь-яка інша установа. Після скасування сухого закону 1933 року більшість євангельських церков відмовилися від позиції загального утримання, заохочуючи натомість поміркованість у вживанні алкоголю. Ця поміркованість призвела до того, що 18 млн американців стали помірними пияками.
Поступову відмову багатьох християн від загального утримання заохочувала думка, що Біблія схвалює помірковане вживання алкогольних напоїв. Цей погляд забезпечив мільйонам християн біблійне виправдання вживання алкоголю.
У цій книзі доктор Самуель Баккіоккі сміливо кинув виклик панівному мисленню й теології. Його кропітке дослідження переконливо показує, що Біблія послідовно навчає повного утримання як Божого повеління. Це вчення було затьмарене багатьма сучасними перекладами Біблії, які переклали деякі найясніші заклики до «утримання» словами «поміркованість» або «тверезість».
Ця книга, написана в популярному стилі, може спричинити революцію у ставленні багатьох християн до алкогольних напоїв. Вона може спонукати багатьох усвідомити: коли ми приймемо біблійне вчення про те, що алкогольні напої зіпсували нас, ми припинимо доводити їхню доброчесність, неправильно вживаючи їх.
ПРО АВТОРА
Доктор Самуель Баккіоккі — перший некатолик, який здобув науковий ступінь у Папському Григоріанському університеті в Римі. Він отримав золоту медаль від папи Павла VI за академічні заслуги — summa cum laude, з найвищою похвалою. Він також здобув науковий ступінь у США та служив місіонером в Ефіопії.
Він є автором кількох бестселерів, які отримали схвальні відгуки багатьох учених-теологів. Протягом останніх кількох років він проводив семінари вихідного дня — з п’ятниці до понеділка — у багатьох частинах світу, допомагаючи тисячам людей краще зрозуміти духовні цінності та пережити їх на власному досвіді.
Нині доктор Баккіоккі є професором церковної історії та теології в Університеті Ендрюса, Беррієн-Спрінгс, штат Мічиган, 49, 103, одружений, його дружина — Анна Гардин Баккіоккі. Вони мають трьох дітей — Лоретту, Даніеля, Гіанлуса.
Самуель Баккіоккі. Вино в Біблії
Біблійне дослідження вживання алкогольних напоїв
Зміст
Розділ I: Погляд на проблему пияцтва
Розділ 1: Християнська відповідальність
Розділ 2: Три основні позиції
Розділ II: Значення слова «вино»
Розділ 3. Світське вживання слова «вино».
Розділ 4: Біблійне вживання слів «яїн» і «ойнос»
Розділ III: «Вино» у біблійній перспективі
Розділ 5: Біблійне схвалення невибродженого вина
Розділ 6: Біблійне несхвалення вибродженого вина.
Розділ IV: Стародавнє мистецтво збереження продуктів
Розділ 7. Стародавнє мистецтво збереження продуктів
Розділ 8: Збереження виноградного соку
Розділ V: Ісус і вино
Розділ 9: Весілля в Кані Галилейській
Розділ 10: Нове вино в нових бурдюках
Розділ 11: Старе вино краще?
Розділ 12: Чи був Ісус ненажерою та п'яницею?
Розділ 13: Вино під час Господньої вечері
Розділ VI: Вино в апостольській Церкві
Розділ 14: Дії 2:13. «Вони напилися солодкого вина»
Розділ 15: 1 Кор. 11:21. «Один буває голодний, а інший упивається»
Розділ 16: Еф. 5:18. «Не впивайтеся вином»
Розділ 17: Настанови бути тверезими
Розділ VII: Погляд на деякі неправильно зрозумілі місця
Розділ 18: Повт. 14:26. «Чого забажає душа твоя… вина… сікери»
Розділ 19: Прип. 31:6 «Дайте сікеру тому, хто гине»
Розділ 20: Ос. 4:11 «Вино та напої заволоділи їхнім серцем».
Розділ 21: 1 Тим. 5:23 «Вживай трохи вина заради свого шлунка»
Розділ 22: 1 Тим. 3:8. «Не віддаються вину»
Розділ VIII: Олена Уайт і алкогольні напої
Розділ 23: Теологія утримання Олени Уайт
Розділ 24: Наслідки вживання алкоголю
Розділ IX: Алкоголь в Америці
Розділ 25: Наслідки вживання алкоголю
Розділ 26: Алкоголь і здоров’я
Присвячується
Усім християнам, які знаходять у Святому Письмі моральне переконання не лише особисто утримуватися від алкогольних напоїв, а й допомагати позбутися цієї залежності іншим…
Вступ автора
Хтось запитав мене: «Як ви визначаєте тему своєї наступної книги?» Зазвичай моє рішення ґрунтується на суто практичному розгляді, а саме — на доречності цієї теми для членів моєї власної Церкви християн АСД і для християн загалом. Наприклад, щодо моєї останньої книги «Жінка в Церкві» моє рішення визначалося переважно усвідомленням необхідності краще розуміти обґрунтованість і цінність для нашого сучасного суспільства біблійного вчення про роль жінки в Церкві. Відгук читачів усіх християнських переконань на це дослідження перевершив мої найоптимістичніші очікування. Низка богословських семінарій прийняла цю книгу як підручник.
Історія написання цієї книги «Вино в Біблії» у чомусь подібна. Нещодавні дослідження, статистичні дані та дискусії відкрили мені масштаб епідемічного вживання алкоголю в американському суспільстві загалом і в моїй власній Церкві християн АСД зокрема. В американському суспільстві алкоголь став ворогом №1, ціна якого — 117 мільярдів на рік, один мільйон людей з інвалідністю і щонайменше 100 000 загиблих — це у 25 разів перевищує наслідки вживання всіх інших незаконних наркотичних засобів /див. Розділ IX про джерела статистичної інформації/. Реальна людська ціна вживання алкоголю перевищує ці статистичні дані, виражені в доларах, лихах і смертях. Ніхто не здатен підрахувати справжню ціну алкоголю для нашого суспільства в термінах дітей із затримкою розвитку, насильства та жорстокості в сім’ї, неналежного поводження з подружжям і дітьми, розлучень, зґвалтувань, пограбувань, убивств, хвороб і смерті.
У моїй власній Церкві, давно відомій як поборниця тверезості, споживання алкоголю постійно зростає. Я дуже гостро усвідомив цю тенденцію завдяки таким чинникам: частим проханням про допомогу від пасторів і членів Церкви, які зіткнулися з проблемою алкоголю у своїх церквах; опублікованому огляду в нашому церковному журналі «Едвентист Рев’ю», де зазначено, що 58% адвентистської молоді пробували алкогольні напої, а 17% студентів адвентистських коледжів часто вживають алкоголь; лекціям, проведеним у гуртожитках наших коледжів неадвентистськими експертами із позбавлення алкогольної залежності; заняттям із виявлення зловживань, що проявляються в наших гуртожитках; консультаційним центрам, створеним у наших гуртожитках із особливою метою допомогти студентам, які мають проблеми з уживанням алкоголю. При Генеральній Конференції створено дві організації, щоб відповісти на виклик постійного зростання вживання алкоголю всередині Церкви:
Комісія з вивчення хімічної залежності та Церква.
Інститут, що вивчає проблеми алкогольної та наркотичної залежності.
Крім того, у наших журналах з’явилися серії статей про хімічну залежність і шляхи її подолання.
Особисте почуття відповідальності.
Зіткнувшись віч-на-віч із величезною кількістю даних про згубний вплив алкоголю не лише на суспільство загалом, а й на мою Церкву, я у своїй добрій совісті усвідомив, що більше не можу нехтувати цією проблемою.
Щиро бажаючи особисто допомогти у війні проти публічного ворога №1, я почав читати книги й статті, що стосуються теологічних, соціальних і медичних аспектів алкоголю.
Невдовзі я почав усвідомлювати, що християнські церкви несуть значну відповідальність за алкогольну епідемію. Своїми поглядами, вченням і проповіддю вони здатні впливати на алкогольні цінності та звичаї суспільства більше, ніж будь-які інші установи. Те, про що пастори проповідують зі своїх кафедр на тему вживання алкоголю,
Більшою мірою визначає ставлення християн до алкогольних напоїв. Більшість зі ста мільйонів людей, які вживають алкоголь у США, є прихожанами церков, яких навчають, що Біблія дозволяє помірне вживання алкогольних напоїв. Помірне пияцтво призвело понад 18 мільйонів американців до алкоголізму, адже вживання алкоголю є своєрідною звичкою, що формує наркотичне ослаблення здатності до самовладання.
Відмова від утримання.
Оскільки більшість євангельських церков зробили свій внесок у дедалі більшу алкогольну епідемію, поступово відмовившись від позиції загального утримання й натомість зайнявши позицію помірного вживання алкоголю, я почав цікавитися наслідками зміни цієї позиції. Чому, наприклад, методистські та баптистські церкви, чий вплив на користь утримання потужно сприяв ухваленню 18-ї поправки до Конституції США 16 січня 1919 року, поступово змінили свою позицію, принаймні на практиці, на помірковану, скасувавши сухий закон у грудні 1938 року?
Здається, головним чинником є послаблення переконання, що загальне утримання є чітким біблійним принципом, якого необхідно дотримуватися, подібно до інших принципів, даних Богом. Навіть Біллі Ґрем, непитущий, заявив: «Я не вірю, що Біблія навчає абсолютної тверезості. Ісус пив вино. На весільному бенкеті Ісус перетворив воду на вино. Це не виноградний сік, як дехто намагається пояснити».
Не маючи більше біблійного підґрунтя для загального утримання, євангельські християни, подібно до Біллі Ґрема, і далі рекомендують утримання, але роблять це з соціальних або медичних причин. /Редакційна стаття: «Ґрем про алкоголь: не вживати» — «Журнал “Християнство сьогодні”, 4 лютого 1977 року»/. Однак такі причини не передбачають неспростовних мотивів залишатися тверезими або ставати непитущими. Доки християни віритимуть, що в помірному вживанні алкогольних напоїв немає нічого гріховного в біблійному сенсі та морально неправильного, вони не почуватимуться змушеними чи переконаними дотримуватися повного утримання.
Невизначеність серед адвентистів.
Християни-адвентисти сьомого дня не були несприйнятливими до послаблення переконання щодо загального утримання, яке пережили інші євангельські церкви. Протягом 1988 року я мав нагоду виступати на багатьох адвентистських зібраннях у Північній Америці та за океаном, де висвітлював це дослідження. На свій подив, я виявив, що деякі члени церкви й навіть пастори вважали, що певні біблійні тексти дозволяють помірне вживання алкогольних напоїв. Отже, вони вважають, що краще сприяти утриманню на основі соціальних і медичних міркувань.
Невизначеність щодо цього питання іноді простежувалася також у літературі християн АСД. Наприклад, у 1982 році спеціальний випуск «Едвентист Рев’ю», присвячений утриманню, запевняв: «Повне утримання є однією з низки сфер, у яких Біблія не дає чіткої вказівки» /Джеймс Коффін: «Чи засуджує Біблія помірне вживання алкоголю?» – «Едвентист Рев’ю», 22 лютого 1982 року, с. 4/. Це відчуття невизначеності щодо біблійного обґрунтування повного утримання легко могло спонукати адвентистів зайняти більш дозвільну, ліберальну позицію щодо вживання алкогольних напоїв. Деякі члени Церкви й пастори були стурбовані цією тенденцією та часто шукали допомоги.
Прохання з боку членів Церкви
Серед тих, хто звертався до мене по допомогу, щоб зрозуміти деякі біблійні тексти, пов’язані з вином, особливої згадки заслуговує одна людина. Його звали Івон Каза — начитаний, інтелігентний, активний і відданий адвентист у Канаді. Каза нагадав мені наполегливу вдову з притчі Христа /Лк. 18:1–8/, яка постійно приходила й благала суддю, доки він зрештою не вник у її справу та не захистив її від суперника. Так само Каза звертався до мене в найрізноманітніших обставинах — листом або телефоном, спонукаючи мене дослідити й надати письмову відповідь щодо біблійного вчення про алкогольні напої. Причиною його наполегливих прохань була невизначеність, що існувала в думках деяких членів Церкви щодо цього питання.
Наполегливість і завзятість Кази сповна окупилися. Я надзвичайно вдячний йому за кинутий мені виклик — надати цьому питанню пріоритет, — а також за передбачливі цінні коментарі під час написання рукопису. Спочатку я неохоче взявся за це дослідження, адже, як і більшість християн, перебував під враженням, що Біблія іноді допускає помірне вживання алкогольних напоїв. Неохоче, але все ж я вирішив відкласти інший проєкт і пожертвувати сімома місяцями відсутності на заняттях в університеті імені Ендрюса, щоб дослідити, що насправді говорить Біблія на цю тему. Я усвідомив, що, якщо не брати до уваги нічого іншого, цей досвід розширить моє розуміння теми й краще підготує мене допомагати тим християнам, які прагнуть зрозуміти Божу волю в цьому питанні.
Особисті відкриття.
Озираючись на минулі місяці, проведені в дослідженні відповідних біблійних уривків і праць видатних богословів минулого та сучасності, я справді можу сказати, що це був для мене справжній досвід, який відкрив моїм очам багато нового. Коротко згадаю деякі особисті відкриття, що виникли в моїх думках.
Я був здивований, зрозумівши, що чотири споріднені слова — «вінеу» англійською, «вінум» латинською, «ойнос» грецькою та «яїн» єврейською — історично вживалися для позначення виноградного соку — перебродженого або неперебродженого. Застосувавши це відкриття до біблійних згадок про вино, я був приємно здивований, виявивши, що позитивні згадки про «вино» стосуються неперебродженого, безалкогольного виноградного соку, тоді як негативні згадки стосуються перебродженого, алкогольного вина.
Іншим дивовижним відкриттям стало виявлення біблійних уривків, які не лише засуджують неправильне вживання вина, а й узагалі будь-яке його вживання. У третьому розділі ми розглянемо кілька місць Старого й Нового Завітів, які засуджують саме алкогольне вино, незалежно від кількості його вживання.
Дослідження, присвячене збереженню вина у стародавньому світі, також дало мені ґрунтовні знання з цього питання. На мій подив, я відкрив, що стародавні люди мали набагато глибші знання у мистецтві збереження плодів і вина, ніж ми зазвичай припускаємо. Як видно з четвертого розділу, стародавні письменники повідомляють нам, що збереження неферментованого виноградного соку іноді було простішою проблемою, ніж збереження ферментованого вина. Для збереження виноградного соку неферментованим застосовувалися різні технічні засоби.
Моє дослідження основних висловлювань Ісуса про вино, розглянутих у п’ятому розділі, також є дуже повчальним. Досліджуючи кожен уривок граматично, у повному контексті та історично, я ясно побачив, що жоден із них не свідчить, ніби Ісус вживав алкогольні напої або дозволяв їх уживати Своїм послідовникам.
Більшість найдивовижніших аспектів усього цього дослідження зосереджена у вивченні шостого розділу. Він стосується апостольських застережень щодо розумової пильності та фізичного утримання. На мій подив, я виявив, що деякі з найясніших апостольських застережень про утримання перекладено у простому значенні «поміркованості» у вживанні спиртних напоїв або «тверезості», імовірно, щоб виправдати сучасне пияцтво. Такі неточні переклади ввели в оману багатьох щирих християн, змусивши їх повірити, що Біблія радше навчає поміркованого вживання алкоголю, ніж повного утримання.
Читаючи медичні звіти про фізичний вплив алкоголю, я був вражений двома чинниками. По-перше, як зазначено в дев’ятому розділі, алкоголь завдає шкоди кожному життєво важливому органу тіла. По-друге, деякі медичні дослідження показали, що не існує такого явища, як безпечне помірне пияцтво, адже навіть одна умовна доза алкоголю за один прийом (що дорівнює 45 грамам віскі, або 110 грамам кріпленого вина, або 170 грамам звичайного вина, або 372 грамам пива) може уразити клітини мозку з неприємними наслідками: скоюються злочини, послаблюються увага, судження, зосередженість та емоційна рівновага. Медичні дослідження допомогли нам зрозуміти, чому Святе Письмо застерігає нас навіть не дивитися на вино (Прип. 23:31).
Стиль
Я намагався написати цю книгу простою, нетехнічною мовою. У тих випадках, коли я вживаю технічні терміни, я пояснюю їхнє значення.
Щоб полегшити читання, кожен розділ поділено на дві основні частини, а підрозділи мають відповідні заголовки. Наприкінці кожного розділу наведено короткий висновок. Усі біблійні тексти цитуються за синодальним виданням.
Висловлення вдячності
Найважче висловити всю міру мого боргу перед багатьма людьми, які прямо чи опосередковано сприяли появі цієї книги. Опосередковано я усвідомлюю свій борг перед багатьма авторами, які вже писали на цю тему. Деякі з найцінніших досліджень були опубліковані в XIX столітті й тривалий час не перевидавалися. Ці, хоч і давні, дослідження були для мене надзвичайно цінними. Читання давніх і сучасних досліджень на цю тему стимулювало моє мислення та розширювало моє розуміння, навіть якщо я не завжди погоджуюся з висловленими думками.
Я також хочу висловити безпосередню вдячність Томасу Бейкеру, Івону Казі, сестрі Хедвіґ Джемісо, доктору К. Мервіну Максвеллу, доктору Джорджу В. Ріду, доктору Вільяму Х. Шеа та доктору Ернесту Х. Д. Стіду; кожен із них брав участь у читанні й виправленні моєї рукопису та конструктивно впливав на неї.
Особливу подяку висловлюю доктору Берту Беверлі Бічу, моєму колишньому вчителю в Італії, а нині директору відділу громадянської та релігійної свободи при Генеральній конференції АСД. Протягом багатьох років доктор Біч виявляв особистий інтерес до моїх досліджень і служіння. Його добровільне бажання виділити час зі свого надзвичайно насиченого графіка, щоб удосконалити текст і дати цінні поради, я пам’ятатиму довго.
Я також хочу висловити глибоку вдячність докторці Леоні Клідден Руннінг, моїй учительці єврейської мови, яка багато років була професоркою біблійних мов у теологічній семінарії імені Ендрюса. Вона присвятила свій час і майстерність виправленню рукопису та запропонувала надзвичайно цінні коментарі. Висловлюю особливу подяку за її цінне служіння.
Моя сім’я також заслуговує на особливу вдячність. Моя дружина Анна та наші троє дітей — Лорета, Даніель і Джанлука — майже не бачили мене протягом останньої частини 1988 року, коли я досліджував і писав цю книгу. Без їхньої любові, терпіння та підбадьорення мені було б дуже важко завершити це дослідження за такий короткий час.
Надія автора.
Моя палка надія полягає в тому, що це дослідження, плід просвітницької праці, допоможе багатьом християнам усіх деномінацій краще зрозуміти й усвідомити, що вживання алкогольних напоїв не лише фізично шкідливе, а й, згідно з Біблією, є моральним гріхом; воно порушує принцип, даний Богом для забезпечення нашого фізичного, розумового та духовного добробуту. Щоб ефективно боротися проти суспільного ворога № 1, нам сьогодні необхідно сформувати цілком нове культурне ставлення до алкоголю, визнаючи його небезпечним наркотиком. Я вірю, що таке нове культурне ставлення найкраще утвердиться через прийняття біблійних принципів стриманості. Лише прийнявши цю біблійну настанову, християни зможуть добровільно й морально утримуватися від алкогольних напоїв та допомагати в цьому іншим.
Попередній огляд книги
Я часто чую такі відгуки, коли читачі моєї книги в різних частинах світу кажуть:
«Мені дуже подобається ваша книга, але мушу зізнатися, що я ще не дочитав її». Читання лише окремих частин цієї книги означає пропустити саме те, що може бути найважливішою частиною її змісту, і ви не зможете отримати повної картини розглянутої теми.
Частково з поваги до читачів, чий зайнятий спосіб життя не дає їм можливості систематично прочитати всю книгу від початку до кінця, а частково через бажання дати загальне уявлення про порушені питання я вирішив спробувати запровадити нововведення. Замість того щоб підбивати підсумки цієї книги наприкінці у вигляді висновку, я подаю огляд її змісту на самому початку. Поняття огляду навряд чи є новим. Основне припущення полягає в тому, що якщо людині сподобається огляд, вона буде спонуканa з цікавістю сприйняти представлену тему. Щодо цього огляду моя надія полягає в тому, що попередній огляд досягне двох цілей:
дасть загальне уявлення про різні досліджувані питання та зроблені висновки;
спонукає читача прочитати всю книгу, щоб отримати повне уявлення про численні порушені проблеми.
Ця книга з біблійної перспективи розглядає найпоширенішу, найдорожчу та найруйнівнішу звичку нашого суспільства — вживання алкогольних напоїв.
Погляд на проблему пияцтва
Дослідження починається в першому розділі з огляду проблеми пияцтва в сучасній Америці та нашого християнського обов’язку щодо неї. 100 мільйонів американців вживають алкогольні напої. Соціальні оглядачі слушно назвали цю проблему суспільним ворогом Америки № 1. Цей «улюблений ворог», як назвав його Джек Ван Імпі, претендує щонайменше на 100 000 життів протягом року, що у 25 разів більше, ніж кількість жертв усіх незаконних наркотичних речовин разом узятих.
Вживання алкоголю в американському суспільстві в економічному вимірі оцінюється у 117 мільярдів доларів на рік /Національний інститут з питань вживання алкоголю та алкоголізму/. Ця приголомшлива цифра включає вартість передчасної смерті, зниження продуктивності та спеціального лікування.
Справжня людська ціна алкоголю, однак, перевищує будь-яку статистичну оцінку смертей, лих або грошових витрат. У 1987 році служба Ґеллапа зазначила, що кожна четверта сім’я переживає трагедію через вживання алкоголю. Це означає, що понад 61 мільйон американців зазнають страшних наслідків вживання алкоголю, таких як затримка розвитку дітей, розлучення, жорстокість і насильство в сім’ї, злочини, хвороби та смерть.
Християнська відповідальність
Християнські церкви несуть серйозну відповідальність за незмірну людську та економічну ціну алкоголю через свої переконання, вчення й проповідь. За допомогою цих чинників вони можуть впливати на моральні цінності та звичаї суспільства навіть більшою мірою, ніж будь-яка інша установа. Наприклад, у першій половині цього століття євангельські церкви відіграли головну роль у прийнятті 18-ї поправки до Конституції США, яка 16 січня 1919 року заборонила «виробництво, продаж і транспортування» алкогольних напоїв.
Однак після скасування сухого закону 1933 року більшість церков послабила свою позицію щодо загального утримання від алкоголю, заохочуючи натомість помірне його вживання. На жаль, таке помірне вживання призвело до того, що 18 мільйонів американців стали алкоголіками, адже алкоголь є речовиною, що формує наркотичну залежність і послаблює здатність до самоконтролю.
Позиція помірного вживання алкоголю ґрунтується на переконанні, що Писання засуджує надмірне вживання алкоголю, але схвалює помірне. Це переконання, своєю чергою, ґрунтується на припущенні, що Біблії відоме лише переброджене вино /«теорія одного вина»/, яке розглядається як божественне благословення, яким слід насолоджуватися помірно. Згідно з цією теорією, будь-яке засудження вина в Біблії стосується не виду вина, а кількості його вживання.
Моральна чи медична проблема?
Підтримуючи думку, що Біблія дозволяє помірне вживання алкогольних напоїв, прихильники цього руху спонукають людей вірити, що вживання алкоголю є не моральною, а медичною проблемою. Це не порушення даного Богом принципу, а звичка, яка може шкодити здоров’ю, якщо вживати алкоголь надмірно. Усунення будь-якого додаткового гріховного значення вживання алкоголю жахливо вплинуло на укорінення цієї звички серед мільйонів християн. Це дало християнам підстави посилатися на біблійне й моральне виправдання вживання алкоголю, позбавляючи їх біблійного та морального переконання утримуватися від напоїв, що спричиняють сп’яніння.
З огляду на величезний вплив прихильників «помірного вживання алкоголю» на формування звички вживати алкоголь у мільйонів християн, головна мета цього дослідження — дослідити помірне вживання алкогольних напоїв. Оскільки таке припущення ґрунтується на погляді, що термін «вино» в Біблії завжди означає «переброджене вино», я починаю це дослідження з’ясуванням біблійного та історичного вживання таких термінів.
Значення слова «вино»
Мета цього огляду, наведеного в другому розділі, — з’ясувати, чи терміни, що вживаються для позначення слова «вино» в Біблії, означають виключно переброджене вино, чи охоплюють як алкогольне, так і безалкогольне вино. Я простежив уживання слова «вино» в англійській, латинській, грецькій і, зрештою, єврейській мовах. Цей огляд показує, що чотири споріднені слова, якими позначається слово «вино»: англійське «wine», латинське «vinum», грецьке «ойнос» і єврейське «яїн», — історично вживалися для позначення виноградного соку — перебродженого або неперебродженого. Це важливе відкриття спростовує твердження, що Біблія знає лише переброджене вино, яке вона схвалює за умови помірного вживання. Істина ж полягає в тому, що Біблія знає обидва види вина: переброджене, якого вона не схвалює, і непереброджений виноградний сік, уживання якого вона схвалює.
«Вино» у біблійній перспективі
Спираючись на висновки, зроблені в другому розділі, у третьому розділі я продовжую досліджувати причини біблійного схвалення та несхвалення вина. Я виявив, що позитивні згадки про «вино» стосуються неперебродженого безалкогольного виноградного соку. Завдяки своїм природним і поживним властивостям виноградний сік повною мірою представляє Божі благословення матеріального добробуту /Бут. 27:28; 49:10–11; Повт. 33:28/, благословення месіанської доби /Йоїл. 2:18–19; Єр. 31:10–12; Ам. 9:13–14/, вільну пропозицію Божої спасительної благодаті /Іс. 55:1/, благотворну радість, яку Бог пропонує Своєму народові /Пс. 103:14–15; 4:8/, і визнання Бога через принесення виноградного соку як десятини, дарів і узливань /Чис. 18:12; Повт. 14:23; Вих. 29:40; Лев. 23:13/.
З іншого боку, негативні згадки про «вино» стосуються перебродженого алкогольного вина. Ось деякі причини, через які Святе Письмо засуджує вживання алкогольних напоїв: вони спотворюють сприйняття реальності /Іс. 28:7; Прип. 23:33/; послаблюють здатність ухвалювати відповідальні рішення /Лев. 10:9–11/; послаблюють моральну чутливість і стриманість /Бут. 9:21; 19:32; Ав. 2:15; Іс. 5:11–12/; спричиняють фізичні хвороби /Прип. 23:20–21; Ос. 7:5; Іс. 19:14; Пс. 59:5/; і позбавляють здатності виконувати громадянське або релігійне служіння /Прип. 31:4–5; Лев. 10:9–11; Єз. 44:23; 1 Тим. 3:2–3; Тит. 1:7–8/.
Збереження вина
Головним запереченням проти погляду, що Святе Письмо схвалює вживання неперебродженого виноградного соку, є посилання на неможливість у біблійні часи зберігати виноградний сік у неперебродженому стані. Тому я присвячую четвертий розділ цієї книги дослідженню цього популярного припущення, використовуючи свідчення давніх письменників щодо мистецтва збереження виноградних плодів загалом і виноградного соку зокрема. На свій подив, я виявив, що давні люди були більш обізнані з мистецтвом збереження плодів і вин, ніж зазвичай вважають.
Всупереч поширеній думці, що проблеми давніх людей радше полягали в збереженні перебродженого вина, виявляється, що вони були значно більшими, ніж проблема збереження неперебродженого виноградного соку. Щоб запобігти бродінню вина, щоб воно не скисало, не пліснявіло й не переброджувало, — торговці вином використовували безліч консервувальних речовин, таких як сіль, морська вода, ароматичні смоли, мармурова крихта, вапно, обкурювання сіркою, а також додавання подрібненого ірису.
Порівняно зі збереженням перебродженого вина, збереження неперебродженого виноградного соку було відносно простим процесом. Цього досягали кип'ятінням соку до стану сиропу або відділенням м'якоті плоду, яка легко піддається бродінню, від виноградного соку шляхом фільтрації; або ж виноградний сік наливали в запечатаний глечик, який занурювали в басейн чи чан із холодною водою; або перед наповненням вином і запечатуванням посудину дезінфікували — обкурювали сіркою. Застосування таких засобів ясно свідчить, що вже в давнину були відомі способи збереження виноградного соку від бродіння. Цей висновок безпосередньо підтверджується вченням і прикладом із життя Ісуса.
Ісус і вино.
Наступний логічний крок полягає в дослідженні головних подій або висловлювань Ісуса, пов'язаних із вином, оскільки їх зазвичай використовують, щоб довести, ніби Христос виготовляв, рекомендував, уживав і навіть наказував уживати алкогольне вино. У п'ятому розділі я наводжу багато подробиць, щоб дослідити ці твердження. Висновок мого аналізу свідчить, що всі твердження й тексти, які наводять на користь уживання алкогольного вина, позбавлені текстової, контекстуальної та історичної підтримки.
«Добре вино», яке Ісус зробив у Кані /Ів. 2:10/, було «добрим» не через високий вміст алкоголю, а тому, що це був свіжий непереброджений виноградний сік. Це підтверджується зовнішніми та внутрішніми міркуваннями. Зовнішні докази — свідчення сучасників, таких письменників того часу, як Пліній і Плутарх. Вони називають «добрим» те вино, яке не сп'янює. Крім того, з суто моральних міркувань Христос не міг виготовити 400–500 літрів алкогольного вина.
Адже не міг же Він бажати, щоб чоловіки, жінки й діти, які зібралися на весільний бенкет у Кані, напилися до нестями! У такому разі Він був би морально відповідальним за їхнє тривале сп'яніння. Свідчення Святого Письма й моральна послідовність вимагають, щоб «добре вино», створене Христом, було свіжим, неперебродженим виноградним соком. Це підтверджується прикметником, ужитим для опису цього вина. Цим прикметником є слово «калос», яке означає «морально досконалий», на відміну від «агатос», що означає просто «добрий».
«Нове вино», яке Ісус рекомендував, розповідаючи притчу про нові міхи /Лк. 5:37–38; Мк. 2:22/, було неперебродженим виноградним суслом — або прокип'яченим, або відфільтрованим, адже навіть нові міхи не змогли б витримати тиску, спричиненого перебродженим новим вином.
Висловлювання самого Ісуса про те, що Він «любить їсти й пити вино» /Мт. 11:19; Лк. 7:34/, не означає, що Він уживав алкогольне вино, а радше те, що Він вільно спілкувався з людьми за їхньою трапезою та всюди. Фразу «їсти й пити» вжито ідіоматично, щоб описати суспільний спосіб життя Христа.
«Плід виноградний», який Христос заповів уживати як спомин про Свою викупну кров /Мт. 26:28–29; Мк. 14:24–25/ — це не було переброджене вино, яке у Святому Письмі уособлює людську порочність і Боже обурення, а чистий, непереброджений виноградний сік, що відповідає символу незаплямованої крові Христа, пролитої за прощення наших гріхів. Цей висновок ґрунтувався на дослідженні характеру Тайної вечері, юдейського пасхального вина, пасхального закону про квасне, відповідного символу та постійного вживання неперебродженого виноградного соку під час Вечері Господньої. Найпереконливішим є той факт, що Йосиф Флавій називає свіжовичавлений виноградний сік «плодом виноградним». Це підґрунтя недвозначно й визначено свідчить, що фраза «плід виноградний» ужита для позначення солодкого, неперебродженого виноградного соку. Ці докази показують, що Ісус утримувався від усіх хмільних напоїв, щоб заборонити Своїм послідовникам уживати їх.
Вино в апостольській Церкві.
Те, як апостольська Церква сприймала, проповідувала й практикувала вчення Ісуса та Старого Завіту щодо вживання алкогольних напоїв, передбачає найцінніше підтвердження й пояснення того, чи навчає Святе Письмо поміркованого вживання алкоголю, чи повного утримання від нього. З огляду на фундаментальну важливість свідчення апостольської Церкви, мій наступний логічний крок — дослідити в шостому розділі вчення апостолів щодо вживання вина загалом і алкогольних напоїв зокрема.
Це дослідження має бути надзвичайно корисним. Усупереч поширеній думці, я виявив, що Новий Завіт дивовижно послідовний у своєму вченні про утримання від уживання алкогольних напоїв. Часто наведені уривки на підтримку погляду про помірковане вживання алкоголю — за уважного дослідження, навпаки, спонукають відкинути такий погляд і утверджують утримання. Наприклад, глузливе, іронічне звинувачення, що в день П'ятидесятниці апостоли напилися «глейкосу», тобто виноградного соку, який, очевидно, був загальнопоширеним напоєм /Дії 2:13/, — передбачає непрямий, але важливий доказ їхнього стриманого способу життя та успадкованого способу життя їхнього Учителя. У глузливому приписуванні вживання виноградного соку немає жодних підстав, щоб пояснити чудесні дії учнів, якби не було загальновідомо, що апостоли утримувалися від уживання алкогольного вина. Слід визнати, що учні були такими простодушними людьми, адже вони пили виноградний сік!
Так само згадка про сп'яніння під час Вечері Господньої в коринфській церкві /1 Кор. 11:21/ не містить жодної підтримки поміркованого вживання алкогольного вина — з двох причин. По-перше, усе, що відбувалося з цього питання в Коринфі, було відступом від настанов апостола Павла, переданих Церкві /1 Кор. 11:23/; отже, поведінка коринфян є для нас радше застереженням, ніж прикладом. По-друге, дослідження значення дієслова «метоу» /насичуватися/ та зміст
Застережень апостола Павла чітко підкреслює, що проблемою в Коринфі було потурання апетиту — радше «пересичення», ніж сп'яніння алкогольними напоями.
Я знайшов один із найсильніших біблійних висловів, що засуджують уживання алкогольного вина, в Еф. 5:18, де апостол Павло засуджує вино як причину розпусти й показує різкий контраст між духом алкогольного вина та Духом Святим Божим. Однак, на мій великий подив, я виявив, що більшість англійських перекладів і коментарів обрали переклад і тлумачення Еф. 5:18, наголошуючи радше на «пияцтві», ніж на слові «вино» як причині розпусти. Для мене було дивно, що не лише католицькі, а й протестантські переклади італійською мовою, з якими я був добре знайомий, а також багато давніх і сучасних перекладів — усі перекладають текст Павла в такому сенсі, ніби в самій природі вина міститься розпуста. Здається, деякі англійські перекладачі також мали таку прихильність до вина, що вирішили запозичити слова Ернеста Гордона: «щоб зберегти добре ім’я вина й водночас засудити пияцтво» /Ернест Гордон: «Христос, апостоли та вино», Філадельфія, 1947 р., с. 31/.
Схильність перекладачів до вживання алкогольного вина стала найбільш очевидною під час вивчення апостольських настанов щодо стриманості, виражених дієсловом «нефо» та прикметником «нефаліос». Перше значення дієслова — «утримуватися від вина», а прикметника — «утримуватися, не вживаючи вина». Однак ці слова постійно перекладалися у їхньому вторинному значенні — «поміркованість», «тверезість», «врівноваженість», — а не в їхньому головному значенні — «утримання». Такі упереджені й неточні переклади ввели в оману багатьох щирих християн, переконавши їх, що Біблія навчає радше поміркованості у вживанні алкогольних напоїв, ніж утриманню від них.
Так само для мене було дивно виявити, що фундаментальною причиною, яку Петро і Павло наводять у своєму заклику жити життям розумової пильності та фізичної стриманості, була есхатологічна причина, а саме підготовка до життя у святій присутності Христа під час Його швидкого пришестя. Ця причина набула особливого значення для християн, подібних до адвентистів сьомого дня, які прийняли біблійне вчення про Друге пришестя Христа радше буквально, ніж як невизначене очікування майбутнього, тобто радше як майбутнє здійснення наших нинішніх очікувань, ніж нинішній досвід майбутнього. Утримуватися від алкогольних і наркотичних засобів — ось відчутна, реальна відповідь на Боже запрошення здійснити конкретну підготовку до фізичного повернення Христа. Аналіз апостольських учень щодо вживання алкогольних напоїв представлено в шостому розділі — найдовшому розділі цієї книги. У моєму огляді він містить найпереконливіший захист біблійного принципу утримання від алкогольних напоїв.
Деякі неправильно зрозумілі місця Святого Письма. Щоб бути неупередженим до тих, хто знаходить у деяких біблійних текстах підтримку своїх поглядів на помірковане вживання алкоголю, я присвятив сьомий розділ усебічному аналізу п’яти таких місць. Розглядаючи кожен із цих текстів у його безпосередньому та ширшому контексті, у світлі історичних звичаїв того часу й загального вчення Святого Письма, — жоден із них не суперечить біблійному повелінню про утримання. Навпаки, деякі з них опосередковано, але переконливо підтримують утримання.
Наприклад, Прип. 31:6 в іронічній формі натякає, що алкогольні напої придатні лише для втамування нестерпного болю вмираючих. Передусім тому, що «вино та напої» /«вино та молоде вино»/ згадані тут образно як такі, що представляють добрі Божі дари, призначені для народу Ізраїлю, — дари, які вони використовували для ідолопоклонства. По-друге, навіть якщо «вино та напої» були алкогольними, у тексті вони засуджуються, щоб усунути їх із розгляду, незалежно від кількості їхнього вживання.
У цілком іншому, але не менш переконливому сенсі 1 Тим. 5:23 підтримує принцип стриманості у двох важливих аспектах. По-перше, порада «надалі пий не саму воду» означає, що Тимофій, подібно до священників і назореїв, до цього часу утримувався від перебродженого й неперебродженого вина, очевидно, дотримуючись настанови та прикладу апостола Павла. По-друге, апостол рекомендує Тимофієві вживати лише «трохи вина» — не заради фізичних задоволень шлунка, а через медичні потреби. Давні письменники, такі як Арістотель, Афанасій і Пліній, підкреслюють, що непереброджене вино було відоме й надавалося перевагу перед алкогольним вином у медичних цілях, оскільки згодом не мало побічних
впливів. У світлі цих свідчень та інших біблійних учень щодо вина розумно зробити висновок, що вино, рекомендоване Павлом для медичного вживання, було неперебродженим виноградним соком.
Висновок усього цього дослідження — біблійне вчення щодо вживання алкогольних напоїв можна підсумувати одним реченням: Святе Письмо послідовно навчає поміркованості у вживанні корисних, непереброджених продуктів і утримання від вживання сп'янілих переброджених напоїв.
Еллен Уайт і алкогольні напої
Оскільки найбільший вплив на Церкву християн АСД у прийнятті біблійного принципу утримання від алкогольних напоїв справила Еллен Уайт, я вважаю за необхідне у восьмому розділі дослідити її розуміння християнської поміркованості загалом і утримання в особливому значенні.
Дослідження показало, що для Еллен Уайт звістка про поміркованість була основною частиною Євангелія та місії Церкви християн АСД. Така звістка передбачає навчання народу поміркованості у вживанні корисних для здоров'я продуктів і утримання від шкідливих, зокрема алкогольних напоїв.
Еллен Уайт розкрила широкий спектр шкідливих наслідків уживання алкогольних напоїв для особистості, сім'ї та суспільства загалом. П'яниця особисто відчуває шкоду в розумовому, моральному та фізичному аспектах. Щодо сім'ї, уживання алкогольних напоїв часто позбавляє її найнеобхіднішого, сприяє правопорушенням і жорстокому поводженню з дітьми. Говорячи про суспільство, Еллен Уайт вважає алкоголь основним джерелом злочинності, головною причиною трагічних випадків і проблем громадського здоров'я. Теологічні переконання та практичні поради Еллен Уайт щодо вживання алкогольних напоїв, на мою думку, вирізняються біблійною послідовністю та практичною актуальністю для нашого часу.
Алкоголь в Америці
Щоб допомогти читачеві, виходячи з соціальної та медичної перспективи, оцінити, чому Біблія засуджує вживання алкогольних напоїв, я присвячую IX розділ короткому огляду соціальних і медичних наслідків — того, якою є ціна алкоголю для американського суспільства. Цей огляд підкреслює, що вартість уживання алкоголю для американського народу надзвичайно велика не лише в економічному вимірі (117 мільйонів доларів на рік), а й у вимірі людських страждань, бідності, злочинності, неправильних стосунків між подружжям і дітьми, розлучень, хвороб і смерті.
Якщо Америка бажає ефективно боротися з трагедією алкоголю, їй необхідно сформувати цілком нову культурну позицію через активне сприяння тверезості. У цьому напрямі християни можуть відігравати життєво важливу роль, якщо сприймуть біблійне повеління про тверезість. Це станеться лише тоді, коли християни приймуть і визнають той факт, що вживання алкогольних напоїв не лише завдає фізичної шкоди, а й завдає шкоди в біблійному та моральному аспектах, адже вживання алкоголю є гріхом. І важливо, щоб вони не тільки самі утримувалися від будь-яких одурманювальних і наркотичних засобів, а й допомагали іншим позбутися їх.
Розділ I: Погляд на проблему пияцтва
… Вступ
Є лише небагато проблем, які так сильно розділяли б американське суспільство в особливому сенсі та були б настільки руйнівними й згубними для нашого суспільства загалом, як уживання алкогольних напоїв. Упродовж американської історії майже кожна демонстрація обговорювала, чи повинні християни вживати алкогольні напої. У результаті цих дискусій було організовано кілька товариств тверезості: 1826 року — Американське товариство тверезості; 1836 року — Американський союз тверезості; 1869 року — Національна партія заборони спиртних напоїв; 1874 року — Жіночий союз християнської тверезості; а 1893 року — політично орієнтована Антипивна ліга. Ці рухи, енергійно підтримувані кількома євангельськими церквами, зрештою домоглися заборони вживання алкоголю шляхом ухвалення 18-ї поправки до Конституції США 16 січня 1919 року. Ця поправка забороняла «виробляти, продавати або поширювати» алкогольні напої.
Після скасування сухого закону 5 грудня 1993 року, коли було ухвалено 21-шу поправку до Конституції, рівень пияцтва серед американців знову почав зростати, несучи із собою хвороби, бідність, злочинність і смерть. Сьогодні в Америці вживання алкоголю стало поширеним. Згідно з даними Національного інституту з питань уживання алкоголю та алкоголізму, для 18 мільйонів американців пияцтво є проблемою, а понад 10 мільйонів страждають від алкоголізму. «Алкоголь є причиною майже половини вбивств, самогубств і випадкових смертей в Америці. Загалом алкоголь спричиняє щонайменше 100 000 смертей на рік, що в 25 разів перевищує кількість смертей від уживання інших незаконних наркотичних речовин» («Новини США та всесвітній звіт», 30 листопада 1987 р., с. 56).
Розділ 1: Християнська відповідальність
Християнські церкви несуть певну частку відповідальності за жахливу проблему пияцтва в наш час, адже через свої погляди, учення та проповіді вони здатні впливати на моральні цінності й звичаї суспільства навіть більшою мірою, ніж будь-яка інша установа. Те, що пастори проповідують зі своїх кафедр або чого в суботній чи недільній школі навчають учителі у своїх класах щодо вживання алкоголю, значною мірою визначає, яку позицію займе кожен член церкви щодо вживання алкогольних напоїв.
Ті, хто навчає, що помірне вживання алкоголю є християнською свободою, санкціонованою Святим Письмом, не усвідомлюють, що помірність є першим кроком до невоздержаності. По-перше, тому що вживання алкоголю є звичкою, яка формує наркотичну залежність, а по-друге, тому що навіть помірне вживання алкоголю знижує нашу здатність судити та володіти собою.
У своїй книзі «Бог є і для алкоголіків» Джеррі Данн, авторитетний фахівець із питань алкоголізму, розповідає історію чоловіка, який, хитаючись, приходив до його «Місії відкритих дверей» для алкоголіків в Омасі, штат Небраска, махав пальцем перед його обличчям і казав: «Джеррі! Я маю право пити! Про це говорить Біблія! Я кидаю вам виклик — покажіть мені, де в Біблії сказано, що я не можу пити» /Джеррі Данн, «Бог є і для алкоголіків», Чикаго, 1896 рік, с. 87/.
Рух тверезості
Історія руху тверезості в Америці свідчить, що своїм ентузіазмом справі загальної тверезості сприяли ті євангельські церкви, які виступали за загальну тверезість. Це були християни-баптисти, методисти, конгрегаціоналісти, пресвітеріани нової школи та адвентисти сьомого дня. Їхнє палке натхнення було зумовлене переконанням, що Святе Письмо радше навчає утримуватися від одурманювальних речовин, ніж уживати їх помірно. Інші церкви, які не поділяли такого переконання, — єпископальна, лютеранська, німецька реформатська та пресвітеріанська старої школи, — як зауважив Джон Міррілл у своїй статті «Біблія та американські рухи тверезості», «із ентузіазмом відгукнулися про рух тверезості» /«Гарвардський теологічний огляд», квітень 1988 р., с. 165/.
Зростання споживання чистого алкоголю на одну особу — від менш ніж 5,5 літра в період сухого закону до майже 17 літрів на людину на рік — може бути добрим свідченням занепаду руху тверезості; тут наведено досвід того самого періоду. На цей занепад вплинуло поступове залишення більшістю церков своєї віри в загальну тверезість як біблійне вчення — принаймні на практиці.
Біблійна критика
Важливий фактор, який спонукав більшість церков залишити свою біблійну позицію щодо загальної тверезості, полягав у дедалі більшому впливі біблійної критики, яка послабила переконання як щодо авторитету Святого Письма, так і щодо особи Христа. Святе Письмо почали подавати, словами Джона Л. Меррілла, як «продукт власного культурного оточення» і, отже, його вчення про вживання алкоголю розглядалися як менш важливі, ніж сучасний прогрес і сприйняття» /Джон Л. Меррілл, с. 166/.
Особа Христа
Розуміння особи Христа також було послаблене приписуванням Йому обмеженості людського пізнання. Стверджували, що Христос пив переброджене вино, оскільки не розумів його шкідливого впливу. Один із письменників сказав таке: «Обмеження людського знання Христа були такими, що Він не міг знати /як ми знаємо/ повної й абсолютної шкоди всіх наркотиків, які містять алкоголь. У цьому суть справи — ми наслідуємо Його радше в дусі, ніж за буквою» /Джон Ко́уп МікКім, «Заборона всупереч християнству», «Північноамериканський огляд», 208, весна 1916 р./ Той самий аргумент 1830 року підкреслював Гаррет Сміт, який заявляв, що Ісус пив вино просто через брак «кращого знання свого часу»/.
Дивно, як людина могла поклонятися Христу як божественному Синові Божому, вважаючи Його необізнаним щодо небезпеки алкогольних напоїв. Крім того, чи могли знання Христа бути настільки обмеженими, щоб Він нехтував старозавітними застереженнями проти алкогольних напоїв, такими як Прип. 20:1; 31:4–5; Лев. 10:8–11; Авак. 2:15; 2:5; Іс. 5:11–12; 28:7?
Радше помірне вживання, ніж тверезість [Е1]
Вплив біблійної критики можна побачити в переході від повної тверезості до помірного вживання алкоголю. Цей рух вплинув на ті церкви, які колись були найсильнішими захисниками тверезості. Наприклад, методистська церква була лідером у реформі тверезості. Однак сьогодні вона дотримується принципу помірного вживання алкоголю навіть серед своїх служителів.
Біллі Ґрем спричинив великий ажіотаж серед населення США, коли поблажливо поставився до позиції президента Картера, який вживав вино в Білому домі. Але Ґрем при цьому говорив: «Я не вірю, що Біблія вчить повного утримання… Ісус пив вино. Ісус перетворив воду на вино на весільному бенкеті. Це не був виноградний сік, як дехто намагається пояснити». «Картер відновить довіру», — сказав Ґрем» — «Маямі Геральд», 26 грудня 1976 р., розділ А, с. 18. Щоб заспокоїти гучний протест консерваторів, Ґрем уточнив свою позицію, сказавши: «Я вважаю, що через спустошливу й руйнівну проблему алкоголю в Америці християнам краще повністю утримуватися від алкоголю, за винятком медичних цілей…, раболіпний, улесливий параліч алкоголізму підриває нашу мораль, руйнує наші сім’ї та відволікає людей від церкви». «Редакційна стаття: “Ґрем рекомендує утримання радше із соціальних, ніж із біблійних причин”».
Біологічна чи біблійна етика?
Подібно до Ґрема, багато церковних керівників і богословів сьогодні захищають повне утримання не на біблійній чи моральній підставі — не тому, що вживати алкоголь
Алкогольні напої є гріхом, а через їхній шкідливий вплив на особисте та суспільне здоров’я. Ці люди керуються тим, що можна назвати радше біологічною, ніж біблійною етикою, тобто своєю стурбованістю щодо впливу алкоголю на людське життя (біологія — вивчення життя), а не переконанням у біблійному несхваленні алкогольних напоїв.
Ця схильність до проблеми вживання алкоголю набула впливу серед деяких адвентистів сьомого дня. Прикладом може бути серія з п’яти статей про хімічну залежність, опублікованих у журналі «Адвентист Рев’ю» 29 жовтня та 5, 12, 19 і 26 листопада 1987 року. Їхні автори розглядали проблему алкогольної залежності головним чином як хворобу, а не як гріховну проблему. Основна пропозиція, здається, полягала в тому, що Церква адвентистів сьомого дня має відійти від погляду на вживання алкогольних напоїв як на суттєво «умисний гріх». Натомість алкоголізм слід розглядати радше як медичну, ніж моральну проблему.
Моральна чи медична проблема?
Зміна статусу алкоголізму на хворобу, яку деякі люди почали сприймати наприкінці 1930-х років, стала широко поширеним поняттям. Як заявив психолог із Сан-Франциско Павло Ґуд: «Якщо ви назвете це проблемою, ви не зможете мати лікувальної індустрії» (цитовано в «Похід на боротьбу з алкоголізмом», с. 59). Він додав: «Мільярдно-доларова індустрія служіння алкоголізму як хворобі» (там само). Цей потік грошей у лікувальні програми — від підприємців, страхових компаній та урядів — може швидко вичерпатися, якщо Верховний Суд вирішить змінити статус алкоголізму як хвороби.
Прийняття моделі алкоголізму як хвороби значно применшує моральний аспект зловживання алкоголем, зводячи його до генетичного та/або психологічного розладу. Цій популярній точці зору тепер кидають виклик такі богослови, як Герберт Фінґеретті, експерт із наркотиків в Університеті Південної Каліфорнії, з яким уряд часто консультується у юридичних справах, що стосуються також питання алкоголіків. У своїй нещодавно опублікованій книзі «Обтяжливе пияцтво: міф про алкоголізм як хворобу» Фінґеретті, спираючись на кілька сучасних медичних досліджень, які зазвичай ігнорувалися, переконливо довів, що тяжке, обтяжливе пияцтво в більшості випадків є радше питанням поведінки та моралі, ніж медичною проблемою.
У цьому «немає вини» суспільства.
І не дивно: коли алкоголізм віднесено до категорії хвороб, зрозуміло, що особа за нього не відповідає. Це лише ще один приклад того, що ми швидко стаємо суспільством «без вини» — суспільством, де ніхто не готовий брати на себе відповідальність або засуджувати когось за все, що він робить. Ми не маємо жодної провини у страхуванні, жодної провини в розлученнях, то чому ж не мати жодної провини в алкоголізмі?
Ральф Вомер проникливо зауважив: «Алкоголіків не можна карати за те, що вони стали такими. Вони підхопили цю хворобу так само, як недосвідчені юнаки заражаються сифілісом, кором або свинкою. Бідна людина мучилася від спраги. Одного разу вона зайшла до бару, де їй запропонували хвороботворний напій, який знищив її клітини мозку, зруйнував шлюб і приніс нещастя її родині. Але все це сталося так невинно. Ніхто не поніс відповідальності за те, що сталося».
«Ми ніколи не дозволимо компаніям продавати напій, який спричиняє кір, віспу або поліомієліт, але щодо алкоголю — зовсім інший підхід. Так, інший, бо ми насправді не віримо, що він містить хвороботворний засіб. Під час продажу це просто напій, щоб втамувати спрагу й принести серцю радість та веселощі. Коли споживач алкоголю стає наркоманом, він набуває хвороби. Це «шизофренічне» міркування дозволяє виробникам алкоголю продавати свою продукцію без будь-якої відповідальності чи осуду. Такий самий погляд дозволяє нищити себе без вини чи сорому. Він є свого роду «жертвою», подібною до всіх жертв торнадо, землетрусу чи повені. Як може він нести відповідальність за те, ким став? Віднісши алкоголізм до категорії хвороб, ми звільнили алкоголіка від вини та будь-якої відповідальності. Це суттєво, якщо в усьому цьому наше суспільство «не має вини».
«Коли приготований продукт «чистий, як гірський струмок», а споживач стає наркоманом, він є жертвою жахливої хвороби. Таким чином, виробник і споживач — обоє звільнені від будь-якої відповідальності за страждання, яких вони завдали» /Ральф Вомер, «Суспільство без вини», журнал «Церква Божого світла», грудень 1988 р., с. 1–2/.
Потреба в моральному переконанні.
Надзвичайно важливо інформувати християн про шкідливий вплив алкогольних напоїв на їхнє здоров’я, зовнішність, сім’ю та суспільство. Але чи передбачає це примусове спонукання залишатися або ставати тверезими? Чи переконає християн просте знання про шкідливий вплив алкоголю стати цілком тверезими? На моє розуміння, лише виховання недостатньо. Воно робить більше: формує в людині не просто біологічну етику, а передусім біблійну етику. І лише тоді, коли християнин визнає, що пияцтво — це не тільки погана звичка, яка шкодить здоров’ю, але й порушення даного Богом принципу збереження нашого здоров’я та святості, він або вона відчує спонукання утримуватися від алкогольних напоїв і будь-яких наркотичних засобів.
Масштабне національне виховання щодо небезпеки куріння сигарет не дуже радикально змінило кількість курців. І досі є 40 мільйонів американців, які радше прокурять своє здоров’я, ніж залишать цю звичку. Усе це свідчить про те, що лише біологічної етики недостатньо. Так само виховання людей щодо фізичних і соціальних наслідків уживання алкоголю істотно не зменшить алкогольну проблему — чи то в Церкві, чи в суспільстві загалом.
Причиною цього є занепала людська природа, описана апостолом Павлом такими словами: «Бо не розумію, що чиню: бо роблю не те, чого хочу, а що ненавиджу, те роблю… Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?» /Рим. 7:15,24/. Довгий і сумний досвід людства привів нас до того, що заради миттєвих задоволень люди будуть схильні робити те, що, як їм відомо, призведе до вічного знищення не лише їхнього особистого добробуту, а й суспільства.
Християнський шлях свободи.
Християнський шлях свободи полягає в тому, щоб шукати можливості служити Богові, а не собі; прагнути пізнавати й виконувати Божу волю, а не задовольняти та зберігати свій спосіб життя. Наше нинішнє життя безглузде й негідне існування, доки ми не знайдемо його значення та повноту в Богові. Добра звістка Біблії полягає в тому, що Бог передбачив для нас шлях, і значення та повнота сенсу життя — у Ньому. Приймаючи Його прощення за наші минулі гріхи та Його силу, щоб нині жити згідно з принципами Його Слова. За поясненням апостола Павла, саме це було метою приходу Христа у наш світ — «щоб виправдання закону здійснилося в нас, які живуть не за тілом, а за Духом» /Рим. 8:3–4/.
Усе це означає, що наша християнська позиція щодо вживання алкоголю має формуватися не просто на підставі біологічної етики, а на підставі біблійної етики. Наше переконання має ґрунтуватися не лише на негативних наслідках вживання алкоголю — відповідно до фізичних і соціальних аспектів життя, — а й на позитивних принципах і застереженнях щодо пияцтва, даних нам Богом у Його Слові. Визначення нашої християнської позиції щодо вживання алкоголю має початися з того, щоб вислухати, що наукові дослідження говорять нам про вплив алкоголю.
Розділ 2: Три основні позиції
Чого Біблія навчає щодо пияцтва? Чи схвалює Бог помірне вживання алкогольних напоїв? Якщо Бог не схвалює вживання алкогольних напоїв, то чи дозволив Він їх уживання через людські слабкості /Мт. 19:8/, так само як дозволяє розлучення, багатоженство та рабство? Невже Бог цілковито не схвалює вживання будь-яких алкогольних напоїв, навіть у помірній кількості? Ці три запитання представляють три головні позиції, визначені щодо питання вживання алкогольних напоїв. Ми відповідно визначимо їх як прихильників помірного вживання, утримання та заборони продажу міцних напоїв.
1. ПОЗИЦІЯ ПОМІРНОГО ВЖИВАННЯ.
Визначення та прихильники. Позиція помірного погляду полягає в тому, що якщо Святе Письмо засуджує надмірне вживання алкогольних напоїв, то воно схвалює їх помірне вживання. Цю точку зору захищають такі автори, як Г. А. Вільямсон у його книзі «Вино в Біблії та Церкві» /Філіпсбург, штат Нью-Джерсі, 1976/; Кеннет Л. Джентрі у своїй праці «Християнин та алкогольні напої» /1986 р., видавництво «Гранд-Рапідс»/ і Норман Л. Ґайслер у своїй статті «Християнський погляд на вживання вина» /«Християнство сьогодні», 20 червня 1975 р., с. 9–11/.
Погляд помірного вживання алкоголю ґрунтується на головному припущенні, що в Біблії відоме лише переброджене вино, яке розглядається як божественне благословення, якщо ним помірно й вільно насолоджуватися. Але, як ми побачимо, нещодавні дослідження кинули виклик теорії «одного виду вина», показавши, що єврейське та грецьке слова /яїн та ойнос/, які всюди перекладаються у Святому Письмі одним словом «вино», можуть позначати як непереброджений виноградний сік, так і алкогольне, переброджене вино.
Дотримуючись погляду «одного виду вина», прихильники поміркованості доводять, що це було переброджене вино, яким обмінювалися як даром між побожними людьми /Бут. 14:18–20/; що це було переброджене вино, яке приносили в дар Богові /Вих. 29:38,40; Лев. 23:13/; що це було переброджене вино, яке пили ізраїльтяни, коли приносили свої десятинні пожертви до храму /Повт. 14:26/; що це було переброджене вино, яке пив Ісус, коли Його звинувачували у спілкуванні з «тими, хто п'є вино» /Лк. 7:33–35/; що це було високоякісне переброджене вино, яке Ісус чудесним чином створив у Кані Галілейській /Ів. 2:1–11/; що це було переброджене вино, яке Ісус уживав, установлюючи Господню вечерю /Мт. 26:29; Мк. 14:25; Лк. 22:18/, і яке перші християни вживали під час своїх служінь Господньої вечері /I Кор. 11:21–22/.
Слабкість цього погляду.
Далі ми розглянемо слабке підґрунтя кожного з наведених положень. На цьому етапі достатньо зробити два загальні зауваження. По-перше, прихильники поміркованого вживання алкоголю не пояснюють належним чином місця, які відкрито й чітко засуджують не лише надмірне, а й саме вживання вина /Лев. 10:8–11/; Суд. 13:3–4; Притч. 31:4–5; 20:1; 23:29–35; I Тим. 3:2–3/. Як може Святе Письмо схвалювати помірковане вживання перебродженого вина, коли воно засуджує вино як «глузливе» /Прип. 20:1/, яке «як змій вкусить і вжалить, як гадюка» /Притч. 23:32/? Як те саме вино може бути рекомендоване в Біблії як добро й засуджене як зло? Якщо відповідь полягає радше в кількості, ніж у виді споживаного вина, тоді Святе Письмо мало б дати певну підказку щодо безпечних меж пияцтва.
Друге зауваження стосується природи перебродженого вина або будь-якого іншого алкогольного напою. Чи міг Бог законно рекомендувати помірковане вживання алкогольних напоїв, знаючи про їхній шкідливий вплив? Поміркованість лише зменшує, але не усуває згубних наслідків алкоголю. Те саме справедливо й щодо вживання тютюну. Викурювання половини пачки замість двох пачок сигарет зменшує, але не усуває шкоди від тютюну. Вкрай абсурдно й небезпечно уявляти, що Бог може схвалювати й заохочувати помірковане вживання алкогольних напоїв, які отруюють наш організм, незалежно від кількості спожитого.
ПОЗИЦІЯ УТРИМАННЯ.
Визначення та прихильники. Багато консервативних християн визнають проблеми, притаманні погляду прихильників поміркованості, і тому підтримують позицію, яку ми називаємо утриманням. Цей погляд стверджує, що хоча Бог схвалював помірковане вживання алкогольних напоїв у біблійні часи, сьогодні християнам бажано утримуватися від них через численні серйозні соціальні проблеми та проблеми зі здоров'ям, пов'язані з уживанням алкоголю.
Як уже зазначалося, такої позиції утримання дотримується Біллі Ґрем. Серед нещодавніх досліджень цей погляд підтримують: Реформатська пресвітеріанська церква, Євангельський синод /книга Гарольда Ліндселла «Світ, плоть і диявол», Вашингтон, округ Колумбія, 1973 р.; та Арнольда Б. Комеса «Пияцтво: християнська позиція», Філадельфія, 1964/. Згідно з цим поглядом, утримання не є питанням чіткого викладу біблійного вчення, а радше виявом розсудливої обачності з огляду на величезний вплив уживання алкоголю на все суспільство.
Адвентистська позиція утримання.
Церква християн АСД дотримується позиції утримання, але на цілком іншій основі. Вона вірить, що Бог не схвалює вживання алкогольних напоїв. У книзі «АСД вірять» /«Спочатку було Слово»/ сказано: «Описані в деяких місцях Біблії випадки вживання алкогольних напоїв можуть створити враження, що Сам Бог схвалює це. Однак Писання повідомляє і про те, що Божий народ брав участь і в таких суспільних пороках, як розлучення, полігамія та рабство, — учинках, безперечно непростимих в Божих очах. Тлумачачи подібні місця з Біблії, варто постійно пам’ятати, що Бог не завжди схвалює те, що Він допускає» /«Спочатку було Слово», с. 290/.
У своєму поясненні Повт. 14:26 коментар АСД чітко підтверджує: «Таким було становище з “вином і сікерою”. Ніде не було такої суворої заборони, за винятком тих, хто був зайнятий релігійними обов’язками і, можливо, також справедливим адміністративним служінням /Лев. 10:9; Прип. 31:4–5/. У минулі часи Бог часто “закривав очі на явне невігластво” щодо відповідальності за звичаї, яких Він ніколи не схвалював» /«Біблійний коментар АСД», т. I, с. 102/.
Розглядаючи алкогольні напої як дозволені /хоча й не схвалені/ Богом у минулі часи невідання та збочення, адвентисти вважають за необхідне вказувати головним чином на причини, пов’язані зі здоров’ям, обґрунтовуючи свою позицію утримання. Приклад цього знаходимо в книзі «Спочатку було Слово», с. 286: «Нам потрібно утримуватися від алкогольних напоїв, тютюну, безвідповідального вживання сильнодійних і наркотичних засобів, тому що вони згубні для нашого тіла».
Слабкість цієї точки зору.
Адвентистська позиція, що Бог допускає алкогольні напої, не схвалюючи їхнього вживання, ґрунтується головним чином на припущенні, що «вино і сікера», згадані в Повт. 14:26, посилаються на алкогольні напої. /Див. Коментар АСД до Повт. 14:26/. Оскільки текст наказує вживати ці напої перед Господом у Єрусалимі, це повеління, здається, являє собою божественну поступку щодо вживання алкогольних напоїв через людське збочення. Слабкість цього тлумачення розглядається в розділі VII, де цей текст досліджується детально. Наше вивчення контексту та походження єврейського слова «шекар», яке зазвичай перекладають як «міцний напій» /у російському тексті «сікера»/, показує, що в цьому контексті «шекар» означає неферментований напій.
Позиція, що вживання алкогольних напоїв було дозволене як божественна поступка, також послаблюється тими місцями, які описують «вино» /яїн/ не як божественну поступку, а як божественне благословення для насолоди людей. Наприклад, у Пс. 103:14–15 сказано: «Ти вирощуєш траву для худоби й зелень на користь людині, щоб добувати з землі їжу і вино, що веселить серце людини, і оливу, від якої сяє її обличчя, та хліб, що зміцнює серце людини». Тут «вино» поєднане з хлібом та оливою як основою божественного благословення, яке має Божу прихильність.
Подібним чином в Іс. 55:1 представлений вільний Божий дар милості для вільного прийняття води, вина та молока: «Спраглі! Ідіть усі до вод; навіть ви, що не маєте срібла, ідіть, купуйте та їжте; ідіть, купуйте без срібла й без плати вино та молоко». Той факт, що «вино і молоко» тут представлені разом як символи добра та задоволення духовних благ, знову підкреслює, що «вино» /яїн/ було не просто дозволене, а й схвалене. Інші приклади підкреслюють божественне схвалення вина, яке можна побачити в місцях, де вино описується як символ добробуту та радості месіанської доби. Ці місця будуть розглянуті в розділі III.
Очевидний біблійний парадокс
Наведені вище приклади, які рекомендують вино як Боже благословення для віруючих, різко контрастують із місцями, що засуджують вино «як зарозуміле» /Авв. 2:5/ і «вино глузливе» /Прип. 20:1/, «як змій воно вкусить і вжалить, як гадюка» /Прип. 23:32/. Ці два контрастні види віршів становлять загадковий біблійний парадокс. Як та сама богонатхненна Біблія може одночасно рекомендувати й засуджувати вживання вина? Очевидно, що те саме вино не може бути добром і злом водночас.
Розв'язання цього очевидного парадоксу не можна знайти в кількості випитого вина, як аргументують свою позицію помірковані споживачі алкогольних напоїв, адже, як буде показано далі, Святе Письмо рекомендує й засуджує саме вино, незалежно від ужитої кількості. Не слід шукати розв'язання, розглядаючи позитивні згадки про вино радше як Божественну поступку, ніж Божественне схвалення, оскільки, як ми бачили, вино часто згадується разом із їжею як Боже благословення для насолоди народу.
Розв'язання, радше, слід шукати у визнанні того, що єврейські та грецькі слова /яїн і ойнос/, перекладені одним словом «вино», можуть означати як неферментований виноградний сік, так і ферментоване вино. Нездатність помітити це подвійне значення біблійних термінів на позначення вина привела деяких до висновку, що біблійні вчення про алкогольні напої суперечливі. Лаель Отніел Цезар, наприклад, завершив свою працю «Значення яїн у Старому Завіті» словами, що, хоча «вживання яїн іноді заборонялося й засуджувалося, у Святому Письмі є докази того, що Бог дозволив Ізраїлю вживати алкогольні напої» /Лаель Отніел Цезар, «Значення яїн у Старому Завіті», Університет Ендрюса, с. 152/. Цю саму думку висловлено в Біблійному коментарі АСД до Повт. 14:26, як уже цитувалося вище.
З. ПОЗИЦІЯ ЗАБОРОНИ
Визначення позиції. Позиція заборони ґрунтується на очевидному контрасті між Божим схваленням і /48 стор. ориг./ несхваленням уживання вина. На їхню думку, найкращий шлях розв'язання проблеми — визнати, що ті самі єврейські та грецькі слова на позначення вина /яїн і ойнос/ можуть означати як неферментований виноградний сік, так і ферментоване вино. Отже, вино, яке Бог схвалює, є неферментованим виноградним соком, а «вино», яке Він не схвалює, є ферментованим і таким, що сп'янює. Згідно з цією позицією, алкогольні напої заборонені у Святому Письмі як непридатні для людського вживання. Участь у таких діях не лише шкодить здоров'ю, а й є аморальною, оскільки означає порушення біблійного принципу, призначеного зберігати наше здоров'я та святість. Саме цю позицію я маю намір прийняти після ретельного дослідження всіх біблійних згадок, що стосуються вживання «вина». Для мене було приємним відкриттям те, що Еллен Уайт, яка значною мірою вплинула на Церкву християн АСД у прийнятті біблійного принципу стриманості, явно підтримувала позицію заборони. Теологічні підстави її поглядів представлені в розділі VIII.
Прихильники позиції заборони
Найповніший і незаперечний захист позиції заборони бере початок із докторської дисертації Роберта П. Тічоута під назвою «Вживання
вина в Новому Завіті», представленої 1979 року в Даллаській теологічній семінарії.
Цьому дослідженню я надзвичайно вдячний як за джерела, так і за аналіз. Читач невдовзі побачить це в моїх частих посиланнях на цю працю. Згодом, у 1983 році /а потім у 1986 році переглянутий варіант/, Тічоут опублікував 96-сторінковий популярний підсумок усіх висновків, викладених у його 462-сторінковій дисертації під назвою: «Вино. Біблійна заповідь: повне утримання».
Іншою значною працею, що підтримує заборонну позицію, є робота Стефана Рейнольдса «Алкоголь і Біблія», опублікована 1983 року видавництвом «Чейллендж Прес». Рейнольдс, який був одним із перекладачів «Нью Інтернешнл Версн», запропонував цінний лінгвістичний аналіз ключових слів і фраз. Буклет Ернеста Гордона «Христос, апостоли і вино», 1944 р., містив корисне екзегетичне дослідження новозавітних посилань на вино. /Див. Ернест Гордон «Христос, апостоли і вино», Філадельфія, 1944 р./.
Серед інших давніших видань, що захищають заборонну позицію, одна праця особливо вирізняється своєю ерудицією та вичерпним аналізом: «Біблійний коментар щодо утримання». Її автори — Фредерік Річард Ліс і Давсон Бурис. Цю книгу багато разів перевидавали: спочатку в Англії 1867 року, а згодом у США. Її автори ґрунтовно дослідили кожне біблійне місце, що стосується вина сикера, пропонуючи для кожного уривка доступні різні версії, критичні аспекти та пояснення. Я надзвичайно вдячний Х. Д. Стіду за те, що він позичив мені власний примірник цієї дуже рідкісної книги.
Найменше, але найцінніше дослідження Леона К. Фельда «Ойнос: дискусія про біблійне питання вина» вперше було опубліковане в Нью-Йорку 1833 року. Цій книзі я багато в чому завдячую її богословським аналізом численних новозавітних посилань, що стосуються вина та пияцтва.
Інше давнє дослідження Вільяма Паттона — «Біблійні вина, закони бродіння». У своїй книзі Паттон подав корисну інформацію про закони бродіння та розглянув слово «вино» в тому вигляді, у якому воно зустрічається в Біблії та історії. Однак його аналіз радше поверховий і часто обмежується переліком тверджень різних авторів. Його книгу перевидав репринтним способом видавничий дім «Сейн Прес». Останнє видання вийшло 1988 року.
Представляючи результати власного дослідження біблійних учень щодо вживання алкогольних напоїв, я глибоко усвідомлюю свій борг перед усіма богословами, переліченими вище, та багатьма іншими, які поглибили моє розуміння цієї складної й життєво важливої теми. Хоча я часто посилаюся на дослідження, проведені іншими богословами, і віддаю їм належне, погляди та висновки, викладені в цій книзі, є моїми власними, і я несу за них повну відповідальність.
ВИСНОВОК
Наш огляд тривожної проблеми пияцтва в наш час підкреслює, що християнські церкви несуть за неї свою частку відповідальності. Це сталося тому, що вони значною мірою втратили можливість утверджувати в людських умах чіткі переконання щодо морального та фізичного зла, спричиненого хмільними напоями. Крім того, ми виявили, що головним чинником послаблення авторитету Святого Письма загалом і його вчення про вживання алкогольних напоїв зокрема є вплив біблійної критики.
Після скасування сухого закону в США 1933 року дедалі більше церков залишали позицію повного утримання, заохочуючи натомість помірне вживання алкоголю. Однак ця поміркованість призвела до жахливого становища: мільйони стали запеклими п'яницями, адже вживання алкоголю є звичкою, що формує наркотичну залежність і знижує здатність до самоконтролю.
Щоб підтримати свою позицію щодо помірного вживання алкоголю, багато церков прийняли погляд, що Біблії відоме лише переброджене, алкогольне вино /«теорія одного виду вина»/, яке вони розглядають як Боже благословення, і кожен
може вільно насолоджуватися ним у помірній кількості. Отже, будь-яке засудження вина в Біблії вказувало не на вид вина /алкогольний/, а на кількість ужитого алкоголю.
З огляду на величезний вплив, який ця позиція й досі справляє на формування звички до пияцтва серед мільйонів християн, нам необхідно ретельно дослідити, чого навчає Святе Письмо щодо вживання алкогольних напоїв. Ми розпочнемо наше дослідження, розглянувши передусім значення слова «вино» у Святому Письмі та історії. Потім продовжимо досліджувати біблійні вчення щодо алкогольних напоїв, як вони представлені у Старому Завіті, звернемо увагу також на приклад і вчення Ісуса, а також на апостольські настанови щодо стриманості й тверезості.
Розділ II: Значення слова «вино»
Вступ
Чому розділ 2 цієї книги присвячений визначенню слова «вино»? Адже кожен знає, що вино — це переброджений виноградний сік! Таким сюрпризом є усвідомлення того, що більшість сучасних англійських словників визначають «вино» як переброджений виноградний сік, не допускаючи жодної можливості називати непереброджений виноградний сік «вином».
Загальноприйняте визначення «вина» як «перебродженого виноградного соку», можливо, добре пояснює, чому багато християн, які вірять Біблії, доходять висновку, що «вино», згадане в Біблії, у всіх випадках має бути алкогольним. Це припущення, відоме як «теорія одного виду вина», дуже ускладнює вивчення біблійних учень про вживання алкогольних напоїв і спонукає багатьох щирих християн вірити, що Бог схвалює помірне вживання перебродженого п'янкого вина. Таке міркування найкраще можна проілюструвати силогізмом /умовивід, що складається з двох суджень, з яких випливає третє судження — висновок — Словник іншомовних слів, с. 464/, у такий спосіб:
Біблія знає лише одне алкогольне вино.
Вино представлене в Біблії як благодатне Боже благословення.
Тому Біблія схвалює помірне вживання алкогольних напоїв.
Проблема цього силогізму полягає в тому, що його перша передумова хибна. У цьому розділі буде показано, що Біблія знає два виразно різні виноградні напої: по-перше, непереброджений, освіжаючий і дозволений; по-друге, переброджений, п'янкий і заборонений. Цей погляд на два види вина в Біблії рішуче заперечується багатьма богословами. Данлоп Мурі категорично заявив: «Теорія про два види вина — переброджене, п'янке, заборонене та інше — непереброджене, неп'янке, дозволене — є сучасним припущенням, вигаданим протягом нинішнього століття, яке не має підстав ані в Біблії, ані в єврейському оригіналі, ані в класичній давнині» /Філіп Шафф, «Релігійна енциклопедія біблійної, історичної, доктринальної та практичної теології», Чикаго, 1887 р., т. 3, с. 2537/. Ще сильніше заперечення теорії двох вин міститься у праці Е. В. Буллінджера «Супутник Біблії», де сказано: «Сучасний вислів «непереброджене вино» є суперечливим терміном. Якщо це вино, воно має бути перебродженим. Якщо воно не переброджене, це не вино, а сироп» /Е. В. Буллінджер, «Супутник Біблії», Лондон, 1923 р., додаток 27/.
Мета другого розділу.
У цьому розділі ми маємо намір пояснити, що теорія про два види вина насправді не має біблійного та історичного підґрунтя, як багато хто стверджує. Для багатьох читачів це дослідження може здатися радше технічним і не пов’язаним безпосередньо з вивченням біблійного вчення про алкогольні напої. Проте це дослідження необхідне, щоб зрозуміти, що саме Біблія говорить на цю тему. Насправді наш висновок щодо світського й біблійного вживання терміна «вино» дає нам змогу прояснити очевидну суперечність між біблійними уривками, які рекомендують і засуджують вживання вина.
Процедура /спосіб дії/.
Процедура, якої ми дотримуватимемося, щоб простежити світське вживання слова «вино», рухатиметься у зворотному напрямку: від англійської мови до латинської, грецької і, нарешті, єврейської. Такий історичний огляд із залученням чотирьох мов виправданий тим, що англійське слово «wine» лінгвістично безпосередньо пов’язане з латинським «vinum», грецьким «oinos» і єврейським «yayin». Спорідненість значення та форми цих слів стає ще очевиднішою, коли ми ставимо відповідні слова поруч, без відмінкових закінчень: «vin» для латинського «vinum», «oin» для грецького «oinos» і без префікса «ya» для єврейського «yayin». Без відмінкових закінчень і префікса ці чотири слова виглядають так: wine, vin, oin, yin. Їхній лінгвістичний зв’язок очевидний. Усі вони мають спільний корінь. Це підкреслює, що за значенням тут те саме слово, яке просто транслітероване — передане літерами іншого алфавіту, а не перекладене словом із рівнозначним значенням.
З огляду на їхню подібність за значенням і формою, ми повинні переконатися, що ці споріднені слова насправді означають у різних мовах. Нам необхідно провести наше дослідження, починаючи з уживання слова «wine» в англійській мові, а потім рухатися назад до латинського «vinum», грецького «oinos» і, нарешті, єврейського «yayin». Ми впевнені, що ця процедура допоможе читачеві Біблії побачити історичну сталість, яка існує у світському та біблійному вживанні цього спорідненого слова як назви для перебродженого й неперебродженого виноградного соку.
Цей розділ поділено на дві частини. Перша присвячена дослідженню світського вживання слів «wine», «vinum», «oinos» і «yayin». Друга розглядає біблійне вживання грецького «oinos» і єврейського «yayin».
Розділ 3. Світське вживання слова «вино»
1. Значення слова «вино» в англійській мові.
Загальновживане значення слова «вино».
Більшість людей сьогодні припускають, що слово «вино» може стосуватися лише перебродженого, п’янкого виноградного соку або будь-якого іншого перебродженого напою. Підставою для такого припущення є загальновживане значення та визначення, наведене для цього слова в більшості сучасних словників. Наприклад, сьоме видання Collegiate Dictionary Мерріама—Вебстера визначає слово «вино» так:
«1. Переброджений виноградний сік, що містить різний відсоток алкоголю разом з ефіром і складним ефіром, які надають йому аромату та смаку.
Переброджений сік рослинних продуктів /фруктів/, уживаний як напій.
3. Те, що підбадьорює або сп’яняє».
Зауважте, що в цьому сучасному визначенні взагалі немає згадки про невиброджений виноградний сік як про одне з можливих значень слова «вино». Тому не дивно, що, читаючи такі визначення — звичайні або наведені в більшості словників, — люди природно припускають, що «вино» може означати лише виброджений сік.
Вживання слова «вино» в минулі часи.
Це обмежене значення слова «вино», однак, є відступом від більш класичного подвійного значення цього слова як позначення вибродженого або невибродженого виноградного соку. Щоб переконатися в цьому, достатньо звернутися до деяких давніших словників. Наприклад, словник «Функ і Вагналлс — новий стандартний словник англійської мови» 1955 року визначає слово «вино» так: «1. Виброджений виноградний сік: у простому розумінні — сік винограду, виброджений чи ні». Це визначення показує, що 40 років тому звичайне вживання слова «вино» стосувалося «соку винограду, вибродженого чи ні». Варто зазначити, що навіть новіший «Новий енциклопедичний словник англійської мови Вебстера» (1971) визначає муст — виноградне сусло — як «вино або сік, вичавлені з винограду, але не зброджені». Це визначення чітко ототожнює «вино» з виноградним соком.
У 1896 році «Міжнародний словник англійської мови Вебстера» визначає «вино» як «вичавлений виноградний сік, особливо коли це виброджений напій, приготовлений із винограду за допомогою вичавленого соку і (зазвичай) такий, що проходить процес бродіння». Це визначення історично точне, оскільки визнає, що основне значення «вина» — «вичавлений виноградний сік», який зазвичай, але не завжди, проходить стадію бродіння.
Роберт Тічоут зазначає: «Проблема полягає в тому, що люди взяли виключно звичайне значення слова (чи то в єврейській, грецькій, латинській або англійській мовах) — як хмільний напій — і зробили його єдиним визначенням цього слова. Це не правильна наука! Вона неточна як з біблійного, так і зі світського погляду, а також історично неточна з погляду англійської мови» (Роберт П. Тічоут, «Вино. Біблійна заповідь: повне утримання», 1986 рік, с. 22).
Давніші англійські словники
Неточності в англійській мові стають ще очевиднішими, коли ми звертаємося до давніших англійських словників. Наприклад, «Словник Вебстера» 1828 року визначає слово «муст» — виноградне сусло — як «Нове вино — вино, вичавлене з винограду, але не зброджене». Звернімо увагу, що невиброджений виноградний сік тут названо «новим вином».
«Новий універсальний англійський словник мистецтв і наук» Нафана Бейлі пропонує таке визначення слова «вино»: «Натуральне вино — таке, яким воно виходить із винограду, без будь-яких домішок чи підробок. Приправлене вино, яке містить певну кількість наркотичних речовин, щоб надати йому міцності, високої якості, смаку, шипучості та деяких інших властивостей» (цитовано Чарльзом Веслі з «Біблія та її вина», Денвер, 1985 рік, с. 1). Зауважте, що в цьому визначенні Бейлі не вживає слова «виброджене».
Інші лексикографічні визначення слова «вино» XVIII століття дуже схожі. Англо-британський словник, або «Загальний англійський словник» Джона Керсі, опублікований у Лондоні 1708 року, говорить: «Вино — напій, виготовлений із виноградного соку або інших фруктів; напій, іншими словами — сік, муст, виноградне сусло, солодке вино, щойно вичавлене з винограду» (там само, с. 2). У цьому визначенні «вино» явно включає «муст — солодке вино, щойно вичавлене з винограду».
«Новий англійський словник» Бенджаміна Марина, опублікований 1748 року, визначає «вино» так:
1. Виноградний сік.
2. Напій, вичавлений з інших фруктів, крім винограду.
3. Парове вино, що хвилює розум».
Варто зазначити, що тут уперше у значенні «вино» вказано «виноградний сік» без посилання на бродіння.
Яскравий приклад уживання терміна «вино» щодо неперебродженого виноградного соку наведено Вільямом Вістоном у перекладі книги Йосифа Флавія «Юдейські старожитності», уперше опублікованої 1737 року. Посилаючись на тлумачення Йосифом сну виночерпія, Йосиф Флавій писав: «Тому він сказав, що уві сні бачив три виноградні грона на трьох гілках виноградної лози, уже великих і стиглих для збору; і що він вичавив їх у чашу, яку тримав у руках цар, і коли він налив вино, то подав його цареві, а той прийняв його із задоволенням і радістю на обличчі. «Ти кажеш, що своїми руками вичавив вино з трьох виноградних грон, і цар прийняв його; знай же, що твій сон на добро й віщує тобі визволення від нинішньої біди» /Юдейські старожитності, книга II, гл. V, розділ 2/.
У цьому перекладі Вістон ужив слово «вино» як належний переклад у значенні свіжого, неперебродженого виноградного соку /глейкос/, очевидно тому, що в той час «вино» означало як переброджений, так і непереброджений виноградний сік. Заява Йосифа Флавія пропонує ще одне важливе проникливе розуміння, а саме: задовго до того, як Ізраїль став народом, існував звичай вичавлювати виноградний сік і пити його одразу, свіжим і неперебродженим. Саме це Йосиф назвав «глейкос» — вираз, який англійські перекладачі передали словом «вино» або «нове вино» в Дії. 2:13. Чи не підтверджує цей переклад висновок, що непереброджений виноградний сік називали «вином» у давнішому вжитку англійської мови?
Біблійні переклади
Наведені вище приклади визначень слова «вино» в давніших англійських словниках підкреслюють, що під час перекладу Біблії англійською мовою — за часів короля Якова /1604–1611/ — її перекладачі, безсумнівно, розуміли слово «вино» як таке, що позначає обидва види вина — переброджене й непереброджене. З огляду на цей факт у перекладі часів короля Якова єврейське яїн і грецьке ойнос послідовно перекладали словом «вино». У той час це був прийнятний переклад, оскільки ці слова /яїн і ойнос/ могли мати таке значення. Однак сьогодні, коли під словом «вино» мають на увазі лише переброджений виноградний сік, сучасні перекладачі Біблії повинні визначати, чи йдеться в тексті про переброджений або непереброджений виноградний сік. Коли втрачається можливість внести цю ясність, неінформовані читачі Біблії змушені помилково вважати, що всі згадки про «вино» в Біблії вказують на переброджений виноградний сік.
ЗНАЧЕННЯ ЛАТИНСЬКОГО VINUM
Латинське вживання слова vinum. Дуже важливо, що латинське слово «vinum», від якого походить англійське слово «wine», також уживалося для позначення перебродженого або неперебродженого виноградного соку. Великий чотиритомний латинський словник, опублікований 1740 року, наводить кілька визначень слова vinum, і всі вони підтверджуються давньоримськими авторами. Два з них особливо доречні: «Aigleuces vinum» /«солодке вино»/, «Defrutum vinum» — /«варене вино»/ — обидва є неперебродженим виноградним соком. /Чотиритомний латинський словник, Лондон: 1740 р., т. 4, с. 557/. Далі цей словник пояснює: «Vinum vocantur ipsae etiam uvae» — /«навіть самі виноградні грона названі вином»/. Останнє твердження підтверджує Марк Катон, визначаючи виноградний сік як «vinum pendens», тобто «вино, яке ще висить на виноградних гронах» /Марк Катон, «Про землеробство», 147, 1/.
Паркінсон у своїй «Theatrum Botanicum», опублікованій 1640 року, пояснив, що «сік, вичавлений зі стиглих виноградних грон, називається vinum — вино. Із нього виробляються sapа і defrutum, англійською — кип’ячене вино, і обидва виготовляються з mustum, нового вина. Це пояснення важливе, оскільки свідчить, що сік, вичавлений зі стиглих виноградних грон, називається vinum, вином, а після кип’ятіння стає “sapa” або “defrutum” — залежно від тривалості кип’ятіння».
Пліній /24–79 рр. по Р. Х./, відомий римський учений і автор славетної «Природничої історії», зараховує кип’ячені вина — sapa і defrutum — до vinum dulce, «солодкого вина». До них він додав інші види непереброджених солодких вин, відомих як semper mustum — «постійний муст», passum — «вино з родзинок» і mulsum — «медове вино». Останнє готували з мусту в такій пропорції: 30 пінт /пінта — 0,47 літра/ сухого мусту на шість пінт меду та чашку солі; цю суміш довести до кипіння». /Пліній, «Природнича історія», Кембридж, 1960 р., с. 241–243/.
В. Робертсон у своїй «Phraseologia Generalis», опублікованій 1693 року, визначив латинське mustum як «вино, однак усе ще на лозі». Фома Аквінський, «Ангельський доктор» Римсько-католицької церкви, пояснив, що виноградний сік — mustum — можна вживати для Євхаристії /причастя/, оскільки він уже «має особливу якість вина» /Фома Аквінський, «Сума теології», перекладена отцями Англійської домініканської провінції, Нью-Йорк, 1947, частина 3, питання 74, стаття 5, с. 2443/.
Попередніх прикладів достатньо, щоб показати: латинське слово vinum, подібно до його похідного англійського «wine», історично вживалося для позначення перебродженого або неперебродженого виноградного соку. Додаткові матеріали, взяті з праць давніх римських письменників, які підтверджують цей висновок, буде наведено в розділі 4, де ми дослідимо давні методи збереження вина в неперебродженому стані.
Світське вживання грецького ОЙНОС
Ойнос: лише переброджений виноградний сік? Існує широко поширена думка, що у світській та біблійній грецькій мові слово ойнос, від якого походять як латинське vinum, так і англійське wine, означає виключно переброджений виноградний сік. Наприклад, у своїй книзі «Християнин і алкогольні напої» Кеннет Л. Джентрі заявив: «Класична грецька мова — історична попередниця новозавітної грецької мови /койне/ — вживає цей термін як переброджений напій. Греко-англійський словник класичної грецької мови Лідделла і Скотта визначає ойнос як “переброджений виноградний сік”. Цікаво зазначити, що класична грецька мова вживала ойнос як функціональний еквівалент “перебродженого соку”, як зауважили Лідделл і Скотт». /Кеннет Джентрі, «Християнин і алкогольні напої», с. 45–46/.
Джентрі продовжує цитувати новозавітну лексикографію, щоб показати, що «немає жодного великого новозавітного словника, який би ставив під сумнів переброджений характер ойносу» /там само, с. 46/. Дослідивши деякі новозавітні уривки, Джентрі робить висновок: «Справа ясна: ойнос — алкогольний напій. Однак уживання вина саме по собі ніде не заборонене».
З огляду на такі категоричні твердження дуже важливо встановити, чи справді в класичній грецькій мові ойнос означає лише переброджений виноградний сік. Якщо це твердження виявиться неправдивим — завдяки наведеним літературним прикладам, де ойнос також позначає непереброджений виноградний сік, — тоді, безперечно, можливо, що таке саме подвійне значення ойносу представлене і в Новому Завіті, і в грецькому перекладі Старого Завіту, так званій Септуагінті.
Непереброджений виноградний сік.
Є достатньо грецьких літературних текстів, які заперечують вузьке визначення ойнос як такого, що вказує лише на переброджене вино. Ясний приклад цього наводить Арістотель /384–322 до Р. Х./. У своїй книзі «Метеорологіка» він чітко посилається на «виноградний сік» або «муст» /глейкос/ як на один із видів вина: «Щодо деяких видів вина /ойнос/, наприклад мусту /глейкос/, то він ущільнюється під час кип’ятіння» /Арістотель, «Метеорологіка», 384, а 4–5/.
В іншому місці цієї самої книги Арістотель посилається на солодкий виноградний напій /глукус/, який «хоча й називається вином /ойнос/, але не має дії вина, бо в ньому немає смаку, подібного до вина, і він не сп’янює, як звичайне вино» /Там само, 388/. У цьому тексті Арістотель докладно повідомляє нам, що непереброджений виноградний сік називався «ойнос — вино», хоча він не мав смаку або п’янкої дії звичайного вина. /Див. також «Метеорологіка», 388а 34/, де сказано: «Є більше ніж один вид напою, який називається вином /ойнос/, і різні види поводяться по-різному. Бо молоде вино містить більше землі, ніж старе, і тому найкраще ущільнюється під впливом тепла, але ущільнюється менше під впливом холоду». Згадка про ущільнення молодого вина під впливом високої температури означає, що молоде вино зберігали неперебродженим за допомогою кип’ятіння. Як ми побачимо в IV розділі, ця практика була звичайною серед римлян.
Афанасій Граматик /близько 200 р. по Р. Х./ пояснює у своїй книзі «Бенкет запрошених», що «мітуленці мали солодке вино /глукон ойнон/, яке вони називали продромос, а інші називали його протропос/». /Афанасій, «Бенкет запрошених», I, 54/. Пізніше в цій самій книзі він рекомендує це солодке непереброджене вино /протропос/ диспептикам, які страждають від нетравлення шлунка: «Нехай він п’є солодке вино, розбавлене водою або підігріте, особливо цей вид, який називається протропос, солодкий лесбоський глукус, дуже корисний для шлунка; бо солодке вино /ойнос/ не сп’янює» /там само, 2, 24/. Тут непереброджений солодкий виноградний сік названо «лесбоським» — таким, що не сп’янює через усунення сили бродіння.
Методи, за допомогою яких цього досягали, буде розглянуто в IV розділі — як у стародавньому світі зберігали виноградний сік. У цьому описаному вище випадку слід зазначити, що непереброджене вино рекомендували для лікування шлунка. До цього факту ми ще повернемося в VII розділі, розглядаючи рекомендацію апостола Павла Тимофію «вживати трохи вина заради твого шлунка та частих твоїх недуг» /1 Тим. 5:23/.
В іншому місці Афанасій пояснює: «Під час свят він /Дримакус Генерал/ виходив, брав вино з поля й давав тваринам для жертвоприношень, щоб вони були в доброму стані» /там само, 6, 89/. Звернімо увагу на зауваження Ліса й Бернса з цього приводу: «Ми вважаємо, що ніхто не може настільки піддатися своїм упередженням і повірити, що пляшкове переброджене вино можна було таким чином «взяти з полів» /Ліс і Бернс, с. 198/.
Ойнос як вичавлений виноградний сік
У кількох текстах свіжовичавлений виноградний сік називається ойнос — «вино». Наприклад, Папій, християнин, єпископ Ієраполіса, який жив наприкінці апостольського віку, так описує поширений тоді погляд на тисячоліття як на час, коли «ростимуть виноградні лози. Кожна з них матиме… десять тисяч грон на кожній гілці, і десять тисяч ягід у кожному гроні, і кожне гроно під час вичавлювання дає 25 мір /по 4,54 літра/ вина /ойнос/» /Цитовано: Іриней, «Проти єресей» 5,331, 3–4/.
Прокл, платонівський філософ, який жив у V столітті, у своїй анотації до книги Гесіода «Труди і дні» зазначив у рядку 611, де пояснив, яким чином грона спочатку протягом десяти днів повертали до сонця, потім на десять днів — у тінь і, нарешті, «їх топтали, вичавлюючи вино /ойнон/ /Цитовано Лісом і Бурісом, с. 433/. Тут також свіжовичавлений сік виноградних грон явно названо «ойнос — вино».
Кілька грецьких папірусів, наведених Робертом Тічоутом у його дисертації, зазначають, що ойнос може стосуватися невибродженого соку. /Роберт Тічоут, «Вживання вина у Старому Завіті», дисертація, Далласька богословська семінарія, 1979 р., с. 369/. Дуже добрим прикладом є папірус 137 року по Р. Х., який містить таку заяву: «Вони платять тому, хто заробив свою плату, чистим свіжим вином /ойнос/ із бочки» /P. Oxy. IV. 729/.
Ніканор Соломон припускає, що ойнос походить від імені людини Ойней, яка першою вичавила сік із виноградного грона в чашу й назвала його ойнос. /Цитовано Робертом П. Тічоутом, с. 370/. Цю думку підтримує Меланіппід із Мелоса, який говорить: «Вино, мій пане, назване ім’ям Ойнея» /Цитовано Афанієм, «Бенкет мудреців», 2,35/. Ці два твердження підкреслюють, що деякі дослідники простежують походження слова ойнос до самого акту вичавлювання соку з виноградних грон. Імовірно, йдеться про ім’я людини — Ойнея, яка першою це зробила, і за її ім’ям сам виноградний сік почали називати ойнос.
Переклад Септуагінти
Септуагінта, цікавий грецький переклад Старого Завіту, наводить вагомі приклади подвійного значення слова ойнос. Ернест Гордон зазначає: «У Септуагінті єврейське слово на позначення виноградного соку тирош щонайменше 33 рази перекладено грецьким словом “вино”, причому прикметник “нове” відсутній. Ойнос без цієї ознаки, отже /с. 62 ор./, у Новому Завіті легко може означати невиброджене вино» /Ернест Гордон, «Христос, апостоли і вино», Філадельфія, 1947, с. 14/. Цікаво, що перекладачі Септуагінти вжили ойнос для перекладу єврейського слова тирош, яке означає виноградний сік, замість менш визначеного слова глейкос, що означає «муст».
Також варто звернути увагу на те, що, хоча Септуагінта зазвичай перекладає єврейське яїн як ойнос, у Йова 32:19 яїн перекладено як глейкос — загальновживане грецьке слово для свіжовичавленого виноградного соку: «Ось нутро моє — мов вино /глейкос — виноградний сік/ невідкрите; воно готове прорватися, немов нові міхи». У цьому випадку перекладачі Септуагінти показали, що для них єврейське яїн може стосуватися мусту — виноградного сусла в процесі бродіння.
Наведені вище тексти як світських, так і релігійних авторів значно прояснили позицію, згідно з якою грецьке слово ойнос, подібно до латинського винум і англійського вайну, вживалося як загальний термін для позначення як вибродженого, так і невибродженого виноградного соку. Тепер нам залишається з’ясувати, чи має таке саме подвійне значення єврейське слово яїн у світському вжитку.
Світське вживання єврейського слова яїн
Яїн як свіжовичавлений виноградний сік. Перш ніж досліджувати біблійне значення єврейського слова яїн і грецького ойнос, ми розглянемо вживання яїну в юдейській літературі, оскільки остання містить першорядний біблійний матеріал про те, як це слово вживалося протягом століть у юдейській літературі. Єврейська енциклопедія подає короткий опис різних уживань слова яїн: «Свіже вино до бродіння називалося “яїн мі-гат” — /вино в чані, Санhedrin 70а/. Звичайне вино — це вино з урожаю певного року. Вино з урожаю попереднього року називалося “яїн яшан” /старе вино/. Урожай третього року називався “яїн меюшшан” /дуже старе вино/. /Єврейська енциклопедія, 1906 р., стаття “Вино”, т. 2, с. 533/».
Майже ідентичний опис уживання яїну міститься в нещодавно виданій Єврейській енциклопедії 1971 року: «Свіжовичавлене вино до його бродіння відоме як “яїн яшан” /старе вино/ — це було вино з урожаю попереднього року, а ще давніший урожай називався “яшан ношан” /старий, дуже старий/. /Єврейська енциклопедія, 1971 р., стаття “Вино”, т. 16, с. 538/. Повна цитата із Санhedrin 70а, талмудичне тлумачення, на яке посилаються обидві енциклопедії, звучить так: «Свіжовичавлене вино до його бродіння було відоме як “яїн мі-гат” /вино з чавила/».
Обидві ці стандартні єврейські енциклопедії чітко свідчать, що термін яїн уживався для позначення різних вин, зокрема «свіжовичавленого вина до бродіння». Свіжовичавлений виноградний сік, очевидно, також був відомий як «нове вино», оскільки рабин Ханіна Б. Кахана, відповідаючи на запитання: «Як довго нове вино називається “новим вином”?» — сказав: «Доти, доки не мине перша стадія бродіння… а скільки триває ця перша стадія? — Три дні» /Санhedrin 70а, Лондон, 1935 р., т. 2, с. 476/.
Неві́дброджене вино для релігійних обрядів.
Льюїс Гінзберг, який багато років був видатним професором Талмуду в Єврейській теологічній семінарії в Америці, 1923 року написав ґрунтовну наукову статтю під назвою: «Відповідь на запитання, чи можна використовувати неві́дброджене вино в юдейських обрядах». Її важливі висновки будуть представлені в розділі V.
У цьому контексті ми згадаємо лише два твердження з Талмуду, які Гінзберг досліджує надзвичайно ретельно й докладно. Перше твердження міститься в трактаті «Бава Батра» 97а, де рабин Хія розмірковує, чи можна використовувати свіжовичавлене вино для кідушу — церемонії привітання релігійного свята, такого як субота. Рабин Хія сказав: «Оскільки вино /яїн/, вичавлене з-під чавила, прийнятне для возливання бедіабад, воно прийнятне для кідушу лекатхіла» /Американський єврейський щорічник, 1923 р., с. 408/. Це твердження важливе з двох причин. По-перше, тут показано, що свіжовичавлений з-під чавила виноградний сік був відомий як «вино» /яїн/. По-друге, тут підкреслено, що переброджене вино було прийнятним для релігійних обрядів.
Друге місце переважно й майже повністю повторює щойно процитований уривок. Воно міститься в «Халахот Гедалот», найдавнішому стислому посібнику з Талмуду. У цьому твердженні сказано: «Можна вичавити за допомогою чавила гроно винограду й здійснити кідуш над соком, оскільки виноградний сік вважається вином /яїн/ відповідно до закону назореїв». /Там само, с. 409/.
Ця заява приводить нас у подив через назорейський закон у Числах 6:1–4, де немає жодної згадки про те, що виноградний сік, який не перебродив, вважався вином. Можливо, деякі рабини дійшли такого висновку на підставі загальноприйнятого в них визнання виноградного соку вином. Льюїс Ґінзберґ висловлює цю думку так: «Оскільки серед напоїв, заборонених назореям, немає згадки про виноградний сік, рабини могли обґрунтувати його заборону лише на підставі того, що виноградний сік вважався вином». /Там само, с. 410/.
Якщо це припущення правильне, воно передбачає додаткове, хоча й непряме, підтвердження того, що виноградний сік, який не перебродив, зазвичай розглядався в юдейському суспільстві як вино /яїн/. Однак таке непряме підтвердження навряд чи необхідне для обґрунтування цього висновку, оскільки два місця, процитовані раніше, уже дали прямий доказ того, що виноградний сік справді позначався словом «вино» /яїн/.
Висновок.
Дослідження світського вживання споріднених слів — вінеу, вінус, ойнос і яїн — чітко показало, що ці слова історично вживалися у відповідних мовах для позначення вичавленого виноградного соку — перебродженого чи неперебродженого. Це означає, що ті, хто сміливо заявляв, ніби «два види вина» не мають біблійного та історичного підтвердження, ґрунтували свої твердження на власному невігластві, нехтуючи паралельним світським уживанням споріднених слів на позначення вина в англійській, латинській, грецькій та єврейській мовах.
Розділ 4: Біблійне вживання слів «яїн» і «ойнос»
Попередні дослідження показали, що у світських грецькій та єврейській мовах відповідні слова на позначення вина — ойнос і яїн — вживалися для позначення перебродженого або неперебродженого вина. На цьому етапі надзвичайно важливо з’ясувати, чи таке саме подвійне значення цих двох споріднених слів наявне в біблійному вжитку. Ця інформація необхідна, оскільки вона пояснить, чому Святе Письмо іноді чітко схвалює вино, а іноді рішуче його не схвалює, хоча для позначення обох видів вина вживаються ті самі слова.
Уявна невизначеність Святого Письма щодо вина розв’язується, якщо ми зможемо обґрунтувати, що два споріднені слова на позначення вина — ойнос і яїн — уживаються у Святому Письмі в тому самому значенні, що й у світських грецькій та єврейській мовах, а саме — для позначення виноградного соку, перебродженого або неперебродженого. Якщо це подвійне значення присутнє у Святому Письмі, тоді буде легше показати, що Бог схвалює вживання неперебродженого виноградного соку й не схвалює вживання хмільного вина, хоча обидва види вина позначаються одним і тим самим словом. Розпочинаючи дослідження, ми спочатку розглянемо вживання слова «яїн» у Старому Завіті та «ойнос» у Новому Завіті.
1. Яїн як переброджене вино.
Специфічне вживання. Іменник «яїн» — найуживаніше слово на позначення вина у Старому Завіті — вживається 141 раз. Як уже зазначалося, у вживанні цього слова виявляється очевидна непослідовність, оскільки іноді воно виражає Боже схвалення, а іноді — Його несхвалення. Причина такого вживання стане очевидною під час розгляду деяких прикладів, у яких «яїн» явно позначає переброджене, хмільне вино, а в інших випадках — виноградний сік, який не перебродив.
Згідно з таблицями, складеними Робертом Тичоутом, із 141 згадки слова яїн у Старому Завіті 71 раз це слово стосується невилуженого виноградного соку, а 70 разів — перебродженого вина. / Роберт Тичоут, прим. 25, с. 349–358 /. Ця таблиця не претендує на абсолютну числову точність, оскільки в деяких випадках контекст незрозумілий. Фактичне співвідношення цих двох значень слова має порівняльне значення, адже мета нашого дослідження полягає лише в тому, щоб обґрунтувати: яїн іноді вживається у Старому Завіті для позначення невилуженого виноградного соку.
Приклади сп’яніння.
Ніхто не сумнівається, що яїн у Старому Завіті часто означає п’янке вино. Цей факт чітко засвідчений як численними прикладами гріховних наслідків уживання яїну, так і Божим осудом його вживання.
Найперший приклад уживання яїну у Святому Письмі зображає п’янкий вплив перебродженого вина: «Ной почав обробляти землю й насадив виноградник. І випив він вина /яїн/, і сп’янів, і лежав оголений у своєму наметі» / Бут. 9:20–21 /.
Інший неприємний приклад, у якому п’янке вино відіграло провідну роль, — подія з життя дочок Лота. Через страх залишитися без потомства після знищення Содома й навколишніх міст старша дочка сказала молодшій: «Отож напоїмо нашого батька вином, і переспимо з ним, і відновимо від нашого батька потомство. І напоїли вони свого батька вином тієї ночі; і ввійшла старша, і спала зі своїм батьком, а він не знав, коли вона лягла і коли встала» /Бут. 19:32–33/. Розповідь продовжується описом того, як наступної ночі молодша дочка повторила цю саму трагедію.
Розповідь про Навала являє ще один приклад гріховного впливу п’янкого вина. Навал був багатою людиною, яка користувалася перевагами захисту Давида. Однак у відповідь на такі благодіяння він відмовився надати необхідну їжу людям Давида. Коли Давид спорядив загін воїнів, щоб убити невдячного Навала, його дружина Авіґея, діючи поспіхом, узяла необхідні продукти й вирушила до Давида, захищаючи нерозумну поведінку свого чоловіка. Після того як Давид прийняв її пояснення та всю привезену провізію, вона повернулася додому лише для того, щоб застати свого чоловіка п’яним: «І прийшла Авіґея до Навала, і ось у нього в домі бенкет, немов царський бенкет, і серце Навала було веселе; він же був дуже п’яний. І не сказала вона йому ані слова, ні великого, ні малого, до ранку. А вранці, коли Навал протверезів, його дружина розповіла йому про це, і завмерло в ньому серце, і став він немов камінь» /1 Сам. 25:36–37/.
Серед багатьох інших розповідей про п’янке вино можна згадати Амнона, якого вбили слуги його брата Авесалома саме тоді, коли «розвеселилося серце Амнона від вина» /яїн/ /2 Сам. 13:28/. Також цар Артаксеркс, коли його серце «розвеселилося від вина /яїн/» /Ест. 1:10/, намагався змусити царицю Астінь постати перед п’яною знаттю царського палацу для прискіпливого огляду.
Цих наведених прикладів достатньо, щоб показати: яїн у Старому Завіті часто означає переброджене, п’янке вино. Подальші застереження демонструють чітке Боже несхвалення вживання алкогольного вина.
Несхвалення яїну
Класичний осуд уживання п’янкого вина та опис його наслідків знаходимо в Прип. 23:29–35. Після застереження про горе, спричинене вином, що виявляється в печалі, сварках, ранах без причини та почервонілих очах, Соломон повторює застереження, додаючи — навіть не дивитися на вино: «Не дивись на вино, як воно червоніє, як воно іскриться в чаші, як воно п’ється рівно; згодом, як змій, воно вкусить і вжалить, як аспід» /Прип. 23:31–32/.
Подібне застереження проти вживання хмільного вина знаходимо в Прп. 20:1: «Вино — насмішник, напій п'янкий — буйний, і кожен, хто захоплюється ними, нерозумний». Однак такими застереженнями здебільшого нехтували. За часів пророка Ісаї вживання хмільного вина стало настільки повсюдною проблемою, що навіть «священник і пророк спотикаються від міцних напоїв; переможені вином /яїн/, збожеволіли від напою п'янкого, у видінні помиляються, у судженні спотикаються» /Іс. 28:7/.
Інші місця, які ясно вказують, що яїн стосується перебродженого, хмільного вина, будуть згадані в наступному розділі, де ми ґрунтовніше дослідимо причини, через які Святе Письмо застерігає нас не вживати хмільного вина.
Яїн як непереброджений виноградний сік
Немає місця у Святому Письмі, яке пояснювало б саме себе. Вживання слова яїн у Старому Завіті для позначення неперебродженого виноградного соку не завжди таке очевидне, як його вживання для опису алкогольного вина, адже не завжди містить осуд, як у випадках опису алкогольного вина. Немає навіть жодного місця, де слово яїн чітко визначалося б як непереброджений виноградний сік. Якби таке місце існувало, не було б суперечки з цього питання і не було б потреби писати цю книгу.
Біблія, однак, не є словником, який визначає її слова. Значення її слів часто необхідно визначати з їхнього контексту, а також із порівняльного вживання в інших місцях або споріднених мовах. Щодо слова яїн, ми віримо, що є місця, де сам контекст ясно визначає: слово яїн позначає непереброджений виноградний сік.
Іс. 16:10. Одне з найясніших місць міститься в Іс. 16:10. Контекст цього уривка зображує Божий суд над Моавом за його гордість. Цей суд виявляється, як це часто відкривається в усьому Старому Завіті, через усунення Божого благословення — від виноградника, винограду та виноградного соку: «Зникло з родючої землі веселощі й радість, і у виноградниках не співають, не радіють; виноградар не топче винограду /яїн/ у чавилах: Я припинив радість» /Іс. 16:10/.
Важлива думка, яка тут прояснюється, полягає в тому, що сік, вичавлений під пресом, називається яїн. Це, безперечно, непереброджений виноградний сік, оскільки бродіння — процес, що розвивається з часом. Дехто помилково припускає, що якщо залишити виноградний сік сам по собі, він автоматично бродитиме, перетворюючись на «добре» вино. Це припущення хибне. Якщо дозволити вичавленому виноградному соку /муст — виноградне сусло/ бродити без контролю навколишнього середовища, він стане зіпсованим виноградним соком /оцтом/, який ніхто не хоче пити.
Кеннет Л. Джентрі заперечує проти такого тлумачення, доводячи, що «поетична уява настільки поширена в єврейській поезії, що дозволяє яїну перетворитися на алкоголь» /Кеннет Джентрі, Н. I, с. 30/. Його аргумент полягає в тому, що в поезії кінцеві результати іноді приписуються речовині, яка спричинила цей результат. Заперечення Джентрі має два головні слабкі місця. Передусім він не визнає, що поетична уява в Іс. 16:10 пов'язана з радістю врожаю та вичавлюванням винограду. Яїн, що тече з-під преса, зображений не з огляду на те, чим він може стати — перебродженим вином, — а з огляду на те, чим він є під час жнив: «вином із-під преса».
По-друге, Ґентрі нехтує фактом, що вичавлений виноградний сік — до бродіння юдеї називали, як це вже було показано раніше, «яїн мі-гат» — вином із-під преса. Не будучи готовими прийняти факт, що вичавлений виноградний сік міг називатися «яїн», Ґентрі та безліч прихильників помірного вживання алкоголю були змушені тлумачити «яїн», що тече з-під преса, як алкогольне вино. Звичайне тлумачення Іс. 16:10 не вимагає тлумачити «яїн» як поетичне посилання на кінцевий продукт — алкогольне вино, оскільки чітке посилання на виноградний сік має добрий, зрозумілий зміст у цьому контексті. Паралельне місце міститься в Єр. 48:33.
Єр. 40:10, 12. Ще один ясний приклад уживання «яїн» для позначення небродженого виноградного соку міститься в Єр. 40:10, 12. У 10-му вірші Ґодолія, вавилонський правитель, говорить юдеям, які не були взяті в полон: «Збирайте вино /яїн/ і літні плоди та оливу, і складайте у свої посудини, та живіть у містах ваших, які ви зайняли». Це повеління підбадьорило юдеїв, які втекли до сусідніх країн, повернутися до Юдеї, і вони «зібрали вина /яїн/ та літніх плодів дуже багато» /Єр. 40:12/. В обох цих віршах ми знаходимо термін «яїн», ужитий у конструкції, що посилається на плід винограду. Алкогольне вино не збирають із полів. Таке вживання спростовує припущення, що «яїн» може стосуватися лише перебродженого вина.
Неєм. 13:15. У Неєм. 13:15 ми знаходимо ще один приклад, де яїн уживається для позначення свіжовичавленого виноградного соку: «У ті дні я побачив в Юдеї, що в суботу топчуть виноград у точилах, возять снопи, нав'ючують ослів вином /яїн/, виноградом, смоквами та всіляким вантажем і привозять у суботній день до Єрусалима. І я суворо докорив їм того самого дня, коли вони продавали їстівне». Тут «яїн», найімовірніше, означає вичавлений виноградний сік, оскільки він згадується разом із вичавлюванням вина в пресах у суботи. Свіжий сік продавали в суботи разом зі свіжим виноградом та іншими фруктами.
Плач. 2:12. У книзі «Плач Єремії» яскраво описано фізичний біль юдеїв, які страждали під час великого голоду як наслідку облоги Єрусалима Навуходоносором. «Де хліб і вино /яїн/? Умираючи, немов поранені на вулицях міста, виливаючи душі свої на лоно матерів своїх» /Плач Єр. 2:12/.
У цьому місці немовлята волають до своїх матерів про свої природні потреби, а саме про хліб і вино /яїн/. Навряд чи можна уявити, щоб під час облоги та голоду маленькі діти просили своїх матерів дати їм хмільне вино як напій. «Те, чого вони прагнули, умираючи на грудях своїх матерів, — зазначає Роберт Тічоут, — був виноградний сік /яїн/, який добре насичував і був частиною їхнього природного харчування» /Роберт Тічоут/ Н. З/стор. 37/.
Бут. 49:11. У Бут. 49:11 Божі благословення, пророчо висловлені щодо майбутнього життя Юди, виявляються в рясному врожаї вина /яїн/: «Він миє у вині /яїн/ одяг свій і в крові грон — убрання своє». Думка, висловлена в цьому місці, полягає в тому, що врожай буде настільки рясним, що він омиватиме свій одяг у достатку виноградного соку.
У цьому місці Писання ми також спостерігаємо вражаючий приклад єврейського паралелізму, де два вислови передають одну й ту саму думку, але різними словами. У цьому випадку «одяг» у першому реченні відповідає «убранню» у другому реченні, а «вино /яїн/» відповідає «крові грон». «Кров» — поетична назва «виноградного соку», і її вживання в паралелізмі з «вином» підкреслює, що в біблійні часи виноградний сік називали яїн — до його бродіння.
Пісня над піснями Соломона. Інші приклади вживання «яїн», що вказують на неброджений виноградний сік, містяться в любовній поемі, написаній царем Соломоном, царем Ізраїлю. У кількох віршах насолода чистим коханням порівнюється з яїном: «Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх! Бо пестощі твої ліпші за вино /яїн/… Будемо радіти й веселитися тобою, вихваляти пестощі твої більше, ніж вино /яїн/… О, які любі твої пестощі, сестро моя, наречена; о, які твої пестощі ліпші за вино /яїн/» /Пісн. Пісн. 1:1,3; 4:10/.
У цих віршах «яїн» навряд чи може вказувати на переброджене, п'янке вино, оскільки автор цієї книги засуджує переброджене вино як «глузливе» і таке, що «жалить, як змій» /Прип. 20:1; 23:32/. Очевидно, Соломон порівнює солодкість чистого, неоскверненого кохання із солодким виноградним соком. Таке порівняння є найбільш прийнятним, адже, як зауважив Тічоут: «Так само, як виноградний сік був даний Богом для того, щоб веселити серце людей /Пс. 103:15/, такою самою є любов між чоловіком і жінкою» /Там само, 38/.
Наведені вище приклади чітко підкреслюють, що, всупереч поширеній думці, яїн уживається у Старому Завіті, як зазначено в рабинській літературі, для позначення як перебродженого, так і неперебродженого виноградного соку.
ОЙНОС як переброджене вино
Значення ойнос, грецького терміна для позначення вина в Новому Завіті, рівнозначне єврейському значенню яїну у Старому Завіті. Раніше ми вже встановили, що ойнос уживався у світській грецькій літературі як загальнопоширений, характерний термін, що вказував або на переброджений, або на непереброджений виноградний сік. Таке саме подвійне значення ойноса можна виявити і в його біблійному вживанні. Однак слово ойнос зустрічається в Новому Завіті лише 32 рази, тоді як відповідне єврейське слово яїн — 141 раз.
П'янкий ойнос.
Один із найчіткіших прикладів уживання ойноса як п'янкого вина знаходимо в Еф. 5:18: «І не впивайтеся вином /ойнос/, від якого буває розпуста, але сповнюйтеся Духом». Очевидно, що тут ойнос стосується перебродженого, п'янкого вина. По-перше, тому що воно робить людину «п'яною», а по-друге, тому що його вживання засуджується через «розпусту», тобто крайню розбещеність.
П'янка сила ойноса мається на увазі і в його символічному вживанні для опису божественного суду над нечестивими: «Той питиме вино /ойнос/ Божого гніву, вино чисте, приготовлене в чаші Його гніву» /Об'яв. 14:10/. Тут «вино Божого гніву чисте», тобто не змішане з водою, яка могла б зменшити його силу. Подібне образне вживання виявляємо в Об'яв. 16:19, де сказано: «і Вавилон великий був згаданий перед Богом, щоб дати йому чашу вина /ойнос/ люті Його гніву». Тут лють Божого гніву представлена чашею вина, яке сп'янює і зводить з розуму тих, кого змушують її випити.
П'янке вино Божого гніву є відплатою «великій блудниці, що сидить на багатьох водах; з нею розпусту чинили земні царі, і вином її розпусти впивалися мешканці землі» /Об'яв. 17:1–2/. Тут духовна розпуста представлена як дія п'янкого вина, що має неймовірну силу, щоб затьмарювати розум і розкладати серце.
Ці нечисленні приклади буквального й образного вживання ойноса дають нам цілковиту ясність: термін ойнос, ужитий у Новому Завіті, вказує на п'янке, переброджене вино.
ОЙНОС як непереброджений виноградний сік
Підтвердження біблійного вживання виноградного соку приходить до нас двома різними шляхами:
Через грецький переклад Старого Завіту, який називається Септуагінта і який використовували апостоли.
Через контекст таких текстів Нового Завіту, як Мт. 9:17 і Об. 6:6.
Ойнос у Септуагінті.
Раніше ми вже зазначали, що Септуагінта, грецький переклад Старого Завіту, створений у період між Старим і Новим Завітами, використовувалася апостолами. У цьому перекладі єврейське слово, яким позначали виноградний сік, — тирош — 33 рази перекладено грецьким словом ойнос /Пс. 4:8; Іс. 65:8; Йоіл. 1:10–12; Йоіл. 2:23–24/. Наприклад, у Прип. 3:10 свіжовичавлений виноградний сік /тирош єврейською/ у Септуагінті перекладено словом ойнос. У російському перекладі читаємо: «Точила твої будуть переливатися новим вином» /Прип. 3:10/. «Нове вино» перекладено з єврейського тирош, але в Септуагінті просто вжито слово ойнос без прикметника «нове». Це саме по собі показує, як зазначив Ернест Гордон, що «ойнос без уточнення в такому значенні може легко означати в Новому Завіті» невиброджене вино». /Ернест Гордон /Н. 29/ с. 14/. Той факт, що перекладачі Септуагінти вживали слово ойнос для перекладу тирош, загальновживаного єврейського слова на позначення свіжого виноградного соку, є доказом того, що ойнос використовувалося для позначення як перебродженого, так і невибродженого виноградного соку.
Цей висновок також підтверджується вживанням грецького слова ойнос у Септуагінті для перекладу слова яїн, коли останнє явно означає свіжовичавлений виноградний сік. Наприклад, у Септуагінті слово «ойнос» вжито для перекладу слова яїн в Іс. 16:10: «Не топче винограду в чавилах». З огляду на те, що мова Септуагінти значною мірою вплинула на письменників Нового Завіту, здається ймовірним припустити, що ойнос також уживається в Новому Завіті в тому самому подвійному значенні — для позначення перебродженого і невибродженого виноградного соку.
Молоде вино вливають у нові бурдюки.
Можливе вживання ойнос у Новому Завіті як позначення невибродженого вина міститься в Мт. 9:17, де Ісус говорить: «Не вливають також молодого вина в старі бурдюки; інакше бурдюки розриваються, і вино витікає, і бурдюки пропадають; але молоде вино вливають у нові бурдюки, і зберігається і те, і друге». З цього вірша нам стає зрозуміло, що за часів Христа існував звичай вливати молоде вино в нові бурдюки, щоб зберегти і вино, і бурдюки.
Звичайне пояснення цього звичаю полягає в тому, що нові бурдюки використовувалися тому, що вони могли краще витримувати силу вуглекислоти, яка розширюється і утворюється під час процесу бродіння. Наприклад, Джиммі Л. Олбрайт писав: «Свіжовичавлене вино вливали в нові бурдюки; старі бурдюки могли розірватися під тиском /Мт. 9:17; Мк. 2:22; Лк. 5:37–38/. /Джиммі Олбрайт: «Вино в біблійному світі: його економічний, соціальний і релігійний вплив на новозавітне тлумачення». Докторська дисертація, Південно-Західна баптистська теологічна семінарія, 1980 р., с. 137/. Цей погляд навряд чи може бути правильним, адже не існує бурдюків, якими б міцними вони не були, здатних витримати тиск, спричинений бродінням. Я зрозумів цей факт із власного досвіду, коли побачив у погребі моїх батьків розірвані на шматки скляні пляшки, наповнені виноградним соком, який через недбалість почав бродити.
У біблійній енциклопедії правильно зазначено: «Неможливо, щоб муст можна було влити в бурдюки для проходження всього процесу бродіння, як зазвичай стверджують: дія газу на найперших стадіях процесу настільки руйнівна, що жодні бурдюки ніколи цього не витримають» /Біблійна енциклопедія, «Вино і міцні напої»/.
Процес приготування вина на Стародавньому Сході відомий лише відносно. Джеймс Б. Притчард, учасник розкопок стародавнього Гаваона, де було виявлено 63 сховища з бочками, щиро заявив: «У літературі та живописних джерелах дуже мало відомостей про процес виробництва вина на Стародавньому Близькому Сході в докласичні часи» /Джеймс Б. Притчард, «Гаваон: Де ще стояло сонце?», Принстон, 1962 р., с. 97/. Згідно з його реконструкцією, у Гаваоні виноградний сік, вичавлений у пресах, протягом кількох днів переміщували в чотири різні резервуари. В останніх трьох резервуарах відбувалися бурхливі, інтенсивні процеси. Потім відфільтроване вино наливали у великі амфори й закупорювали оливковою олією за температури 65 градусів за Фаренгейтом, або 18 градусів за Цельсієм.
Непереброджений виноградний сік.
У світлі цієї інформації висловлювання Христа про «молоде вино», налите в «нові бурдюки», найкраще можна зрозуміти як посилання на свіже вино, вичавлене з преса, відфільтроване і, можливо, прокип’ячене; таке вино потім безпосередньо наливали в нові, герметичні, непроникні для повітря бурдюки — можливо, за допомогою оливкової плівки на відкритій частині бурдюка. Обговорення різних методів, які стародавні використовували для збереження виноградного соку невибродженим, буде продовжено в розділі IV. Тут достатньо зазначити, що слова Христа, які підкреслюють, що «нове вино» /«молоде» в російській Біблії/ треба наливати в «нові бурдюки», мали на меті запобігти потраплянню будь-якої речовини, здатної спричинити бродіння.
«Якщо ж використовувати старі бурдюки, — пояснюють Ліс і Бернс, — деякі білкові речовини, що розкладаються, прилипають до стінок сусла і під дією повітря перетворюються на закваску або фермент (єврейською — сеор); або ж від тривалого носіння та спеки бурдюки тріскаються й утворюють щілину, впускаючи повітря, яке може існувати непомітно; вино, стикаючись таким чином із закваскою під час розвитку процесу бродіння, розриває бурдюки, і вони гинуть» /Ліс і Бернс, /Н. 4/ с. 266/. З іншого боку, якщо невиброджене молоде вино налити в нові бурдюки, не буде жодної причини для бродіння. Таким чином, вино буде збережене від бродіння, а бурдюки — від розриву. Якщо таке тлумачення правильне, тоді посилання Христа на «нове /молоде/ вино» — /ойнос неос/ — буде ще одним прикладом уживання слова ойнос у Новому Завіті для опису невибродженого виноградного соку.
«А оливи та вина не пошкоджуй».
Приклад загальновживаного значення слова «ойнос» знаходимо в Об’явленні 6:6, де з-поміж престолу лунає голос, який промовляє: «Хінікс пшениці за динарій і три хінікси ячменю за динарій, а оливи та вина /ойнос/ не пошкоджуй!». Застереження не пошкоджувати оливу та вино встановлює межу руйнуванню, яке вороній кінь і його вершник мали намір здійснити. «Оскільки коріння оливкових дерев і виноградної лози сягає дуже глибоко, — пояснює Роберт Х. Маунс, — на них не вплине посуха, яка може знищити лише хлібні злаки».
У цьому контексті застереження проти знищення врожаю, посилання на «оливу та вино» є важливим, адже показує, що ці два терміни можуть уживатися для позначення надійних плодів — оливкових дерев і виноградних лоз, які дають оливу та вино /ойнос/. Таке вживання терміна «ойнос», який посилається на справжній плід — виноград, — не дивне, адже у світській грецькій мові є безліч прикладів, де про вино говориться як про те, що формується всередині виноградного грона. /Щодо деяких прикладів див. Ліс і Бернс /Н. 4/ с. 433/. Наприклад, Анакреонт говорить про ойнос, «ув’язнений у плоді на гілках», і співає про виноградарів, «щоб вони визволили вино» /Анакреонт, Ода 49 та Ода 51/.
Наведені вище приклади вживання ойнос у Новому Завіті та Септуагінті показують, що цей термін, ужитий у біблійному, грецькому та загальному значенні, стосується або перебродженого, або неперебродженого виноградного соку. Це вживання узгоджується з виявленим нами вживанням слова «яїн» у Старому Завіті. Отже, значення цих двох споріднених біблійних термінів для позначення вина /яїн і ойнос/ має визначатися контекстом, у якому вони вжиті. Це стане очевиднішим у наступному розділі, де ми досліджуватимемо біблійне вчення про вино.
ВИСНОВОК
Огляд, проведений у цьому розділі, вживання чотирьох споріднених слів — «wine» в англійській, «vinum» у латинській, «ойнос» у грецькій і «яїн» в єврейській мовах, — відкрив дивовижну узгодженість в історичному вживанні цих споріднених слів. У всіх чотирьох мовах ці лінгвістично споріднені слова історично вживалися для позначення виноградного соку — перебродженого або неперебродженого. Це вагоме свідчення усунуло звинувачення, що теорія двох видів вина позбавлена біблійної та історичної підтримки. Досліджені в цьому розділі приклади з біблійних та історичних джерел показали протилежне: теорія одного виду вина позбавлена біблійної та історичної підтримки.
Задовго до нашого століття вчені й богослови визнавали, що єврейські, грецькі та латинські слова, які позначають слово «вино», могли стосуватися перебродженого або неперебродженого виноградного соку. Однак останнім часом це історичне розуміння було затемнене обмеженим уживанням слова «вино», яке стало означати лише переброджений, п'янкий виноградний сік. Таке поняття ввело в оману багатьох християн, змусивши їх повірити, що «яїн» і «ойнос» стосуються лише перебродженого вина, яке Святе Письмо схвально схвалює.
У цьому розділі ми прагнули прояснити це поширене неправильне розуміння, показуючи, як Святе Письмо вживає ті самі слова — «яїн» і «ойнос» — для позначення перебродженого або неперебродженого виноградного соку. Цей висновок стане зрозумілішим у наступному розділі, де ми досліджуватимемо деякі причини, чому Біблія не схвалює переброджене вино, але схвалює вживання неперебродженого виноградного соку.
Розділ III: «Вино» в біблійній перспективі
Вступ
Біблія, здається, говорить про вино суперечливо. З одного боку, вона беззастережно не схвалює вживання вина /Лев. 10:8–11; Суд. 13:3–4; Прип. 31:4–5, 23:31, 20:1; Ав. 2:5; 1 Тим. 3:2–3/, а водночас, з іншого боку, щиро схвалює вино як божественне благословення для насолоди народу /Бут. 27:28, 49:10–12; Пс. 103:14–15; Іс. 55:1; Ам. 9:13; Ін. 2:11–12/.
Розв'язання цього очевидного протиріччя, як уже було викладено в розділі I, не полягає в кількості випитого вина, бо, як стане очевидним у цьому розділі, Святе Письмо як засуджує, так і рекомендує саме вино, незалежно від кількості його вживання. Розв'язання не можна знайти в огляді позитивних згадок про вино як про божественну поступку, а не божественне схвалення, бо, як ми побачимо в цьому розділі, вино часто представлене як божественне благословення для насолоди людей.
Наша теза полягає в тому, що розв'язання міститься у подвійному значенні єврейського слова «яїн» і грецького «ойнос» — термінів, які перекладаються одним словом «вино», але можуть стосуватися перебродженого виноградного соку або перебродженого вина. Визнання цього подвійного вживання дає ключ до розуміння того, що Біблія схвалює непереброджений виноградний сік і не схвалює переброджене, п'янке вино.
Щоб переконатися в надійності цієї тези, у попередньому розділі ми показали історичне вживання чотирьох споріднених слів: англійського «вінеу», латинського «вінум», грецького «ойнос» та єврейського «яїн». Історичне вживання цих споріднених слів дивовижно узгоджується: усі вони вживалися для позначення виноградного соку — перебродженого або неперебродженого.
Мета третього розділу.
Цей розділ ґрунтується на висновку, зробленому в попередньому розділі, — на дослідженні причин біблійного схвалення та несхвалення вина. Це дослідження допоможе далі прояснити відмінність, яку Біблія проводить між перебродженим і неперебродженим вином.
Цей розділ поділяється на два розділи. П’ятий розділ досліджує біблійне схвалення вина, а шостий — його несхвалення. Метод, який ми застосуємо, щоб визначити, яке «вино» схвалюється, а яке — засуджується, визначатиметься контекстом кожного посилання. Лише тоді, коли контекст чітко вказує, що згаданий напій є неперебродженим виноградним соком, ми приймемо «виноградний сік» як законне значення єврейського або грецького слова, перекладеного як «вино».
Розділ 5: Біблійне схвалення невибродженого вина
Центральне значення виноградника. Виноградник із його продуктами — виноградом і вином — був життєво важливим для біблійної економіки та богослов’я. Достатньо заглянути в симфонію, щоб визнати цей факт. Слово «виноградник» зустрічається 94 рази у Старому Завіті та 23 рази в Новому Завіті. Слово «вино» — 54 рази у Старому Завіті та 9 разів у Новому Завіті. Слово «виноград» — 18 разів у Старому Завіті та тричі в Новому Завіті. Слово «вино» — «яїн» — 141 раз у Старому Завіті, а слово «ойнос» — 30 разів у Новому Завіті.
Ці численні посилання самі собою підкреслюють величезне значення виноградної лози, а особливо її продукту — вина; це слово зустрічається значно частіше, ніж слова «виноградник», «виноградна лоза» або «виноградне гроно». Виноградник із його вином становить як матеріальні, так і духовні благословення, якими Бог обрав благословляти Свій слухняний народ.
«Вино» як символ Божого благословення.
Ісаак благословляє Якова. Найдавніший приклад уживання «вина» як символу Божого благословення знаходимо в Бут. 27:28, де Ісаак благословляє Якова, кажучи: «Нехай дасть тобі Бог від роси небесної та від туку землі, і вдосталь хліба та вина /тирош/». У цьому патріаршому благословенні матеріальний добробут /«від туку землі»/ особливо визначається фразою «вдосталь хліба та вина». Слова «хліб» і «вино» — єврейською «даган» і «тирош» — вжиті не для позначення кінцевого продукту, тобто хліба та вина, а насправді збіжжя, що росте на полі, і винограду.
Тирош /«вино»/ часто вживається разом із даган /«хліб»/ та іцгар /«свіжовичавлена олія»/ /див., наприклад, Ос. 2:8, 22; Неем. 5:11; 10:39; 13:5, 12; Повт. Зак. 7:13; 11:14; 12:17; 14:23; 18:4; 28:51; 2 Хр. 31:5; 32:28/. Спільне вживання цих трьох слів, як переконливо показує у своїй дисертації Роберт Тічоут, свідчить, що ці три слова «стосуються продуктів, які були обмолочені або вичавлені» /Роберт Тічоут, «Уживання вина у Старому Завіті», 1979 р., с. 195/. Слово «тирош» особливо чітко в численних прикладах стосується вичавленого виноградного соку. /Наприклад: Іс. 65:8; Притч. 3:9–10; Йоїл. 2:23–24; Неем. 10:37; Повт. Зак. 33:28; Іс. 36:17; 62:8/.
У Мих. 6:15 Бог проголосив Свої суди над Своїм народом, який помиляється, кажучи: «Будеш сіяти, а жати не будеш; будеш чавити оливки — і не будеш намащуватися олією; вичавиш виноградний сік /тирош/, а вина /яїн/ не питимеш». Тут «тирош» /виноград/ ясно поставлений у додатку до яїн /«вино»/, так само як оливки /заїт/ поставлені в додатку до «олії» /шемен/. Поетична послідовність і загальний зміст вимагають розглядати тирош як тверду субстанцію — виноградні грона, які лише після чавлення віддають із себе «вино» /яїн/.
Ці спостереження мають прояснити, чому «вино» /тирош/ є ключовим аспектом матеріальних благословень, обіцяних Якову, а саме — благословенний невиброджений виноградний сік, а не виброджене, п'янке вино. Це дослідження пояснює, чому від першої згадки про тирош /«вино»/ у Бут. 27:28 і до останньої в Зах. 9:17 це слово послідовно вживається для вираження Божих благословень для Його народу.
Мойсей благословляє Ізраїль.
Подібний приклад тирош /«виноградного соку»/ знаходимо в благословенні Мойсея, виголошеному перед його смертю над усім народом: «Ізраїль живе безпечно, самітно; око Якова бачить перед собою землю, багату на хліб і вино /тирош/, і небеса його капають росою» /Повт. 33:28/. Тут матеріальний добробут представлений рясним урожаєм хліба та виноградного соку /тирош/. Визначення «нове вино» опущене в більшості англійських перекладів, тим самим неправильно інформуючи читачів Біблії та вводячи їх в оману, ніби виброджене вино є обіцяним Божим благословенням для Його народу.
Яків благословляє Юду. Патріарше благословення Якова, дане Юді, пропонує інший приклад невибродженого вина /яїн/, ужитого як символ матеріального добробуту. Яків сказав: «Не відійде скіпетр від Юди й законодавець від стегон його, доки не прийде Примиритель, і Йому покора народів. Він прив'язує до виноградної лози своє осля, а до лози найкращого винограду — сина своєї ослиці. Він пере в вині /яїн/ свій одяг у крові грон /дам анавім/». /Бут. 49:10–11/.
Паралелізм між обмиванням «одягу у вині» та «одягу свого в крові грон» підкреслює, що «вино» /яїн/ тут означає виноградний сік, який поетично також названо «кров'ю грон». Через цей образний вислів вимальовується думка, що Боже благословення буде настільки рясним для Юди, що Його народ зможе використовувати виноградний сік не лише для пиття, а й для прання свого одягу. Очевидно, що в історії Ізраїлю такого достатку ніколи не було. Це не применшує того факту, що Бог бажав вилити Свої благословення на Свій слухняний народ. І ці благословення могли проявитися в достатку виноградного соку.
Один із найясніших описів «вина» як символу божественного благословення знаходимо в Іс. 65:8: «Так говорить Господь: коли в гроні винограду знаходиться сік /тирош/, тоді кажуть: “Не пошкодь його, бо в ньому благословення”, — так зроблю і Я заради рабів Моїх, щоб не всіх погубити». У цьому тексті варті уваги два факти. Насамперед «сік» /тирош/, виявлений у виноградному гроні, безсумнівно є невибродженим виноградним соком. По-друге, через свою природу такий «сік» містить у собі благословення. Безсумнівно, благословення, яке виноградний сік містить у собі, є буквальним і символічним. Буквальним, бо виноградний сік забезпечує поживне харчування; і символічним, бо являє божественне благословення процвітання. Біблійне схвалення вина в цих випадках явно стосується невибродженого виноградного соку, а не вибродженого вина.
«Вино» як умовне благословення.
Божественне благословення виноградного соку за своєю природою було умовним. Щоб отримати благословення хліба, виноградного соку та олії, кожне покоління ізраїльтян закликалося бути слухняним Богові. Наприклад, Мойсей, наставляючи ізраїльтян, сказав: «Якщо ви будете слухати Мої заповіді, які заповідаю вам сьогодні, любити Господа, Бога вашого, і служити Йому всім серцем вашим і всією душею вашою, то Я дам вашій землі дощ своєчасно, ранній і пізній; і ти збереш свій хліб, своє вино та свою олію» /Повт. 11:13–14/.
У цьому місці очевидно, що вино /тирош/ і виноградні грона відповідають свіжому виноградному соку, оскільки їх збирали під час жнив разом із хлібом та олією. Раніше ми зазначали, що тирош /«виноградний сік»/ часто поєднується з хлібом та олією як вказівка на продукти, які молотили й вичавлювали під час жнив. Благословення, отримувані від цих продуктів, не були автоматичними. Від кожного покоління вимагалася слухняність, щоб отримати від Бога рясний урожай хліба, виноградного соку та олії.
Приклад умовності Божих благословень у пророка Осії. Пророк говорить про Божі докори ізраїльтянам за ігнорування того факту, що саме Він, а не Ваал, давав їм «хліб, вино та олію». «А вона /Ізраїль/ не знала… що Я, Я давав їй хліб і вино /тирош/ та олію, і примножував у неї срібло та золото, з якого вони зробили ідола та Ваала» /Ос. 2:8/.
Усунення «вина» як божественне прокляття.
Бог сказав через пророка Осію ізраїльтянам, що збереже Свої обітниці, дані батькам і виражені в достатку врожаю хліба, виноградного соку та олії, а також срібла й золота. Але оскільки вони приписували ці благословення язичницьким богам землі, Він усуне ці благословення від них: «Тому Я заберу назад Свій хліб у його час і Моє вино /тирош/ у його пору, і відберу Мою вовну та Мій льон, якими покривається її нагота» /Ос. 2:9/.
Тут і «хліб», і «вино» /тирош/ безпосередньо створені Богом, Який установив період їхнього дозрівання. Навряд чи можна знайти сильніший доказ того, що «вино» /тирош/ є виноградним соком, зібраним під час жнив, оскільки Сам Бог погрожував усунути його «у його пору».
Інший яскравий приклад божественного суду, вилитого на Його помилковий народ і виявленого через відбирання благословень «вина», знаходимо у пророка Йоіла. Пророк наочно описує вплив Божого суду такими словами: «Спустошене поле, сумує земля; бо знищено хліб, висох виноградний сік /тирош/, зів'яла олива» /Йоіл. 1:10/. Тут ми знаходимо ще переконливіший доказ того, що «вино» /тирош/, ужите у Старому Завіті, вказує на справжній плід виноградної лози. Завдяки своїм природним і поживним властивостям виноградні грона та виноградний сік могли ефективно символізувати як дарування, так і усунення Божих благословень від народу.
«Вино» як символ месіанських благословень
Оновлені благословення. Дуже підбадьорює те, що в Біблії Божі застереження про усунення благословень урожаю часто змінюються Його обітницями відновити такі благословення для Його народу. Це відновлення зазвичай пов’язане з пророчо обіцяною месіанською добою миру та процвітання.
Наприклад, той самий пророк Йоіл, який наочно описав Божий суд у термінах знищення хліба, вина та олії, проголошує відновлення цих благословень: «І тоді Господь заревнує за Свою землю та пощадить Свій народ. І відповість Господь та скаже Своєму народові: ось Я пошлю вам хліб, вино /тирош/ та олію, і ви насититеся ними, і більше не віддам вас на ганьбу народам» /Йоіл. 2:18–19/
Єремія в подібному дусі проголошує майбутнє месіанське відновлення: «Хто розсіяв Ізраїля, Той і збере його, і буде охороняти його, як пастир отару свою; бо Господь викупить Якова і визволить його з руки того, хто був сильніший за нього. І прийдуть вони, і будуть тріумфувати на висотах Сіону; і потечуть до благодаті Господньої, до пшениці, вина /тирош/ та оливи, до ягнят і волів; і душа їхня буде, як напоєний водою сад, і вони вже більше не знемагатимуть» /Єр. 31:10–12/.
Тут славна тріада природних продуктів /хліб, вино та олива/ знову згадується і багатозначно названа «благодаттю Господньою», якою Божий народ насолоджуватиметься в досконалому мирі, очевидно, завдяки всім трьом поживним природним продуктам.
Месіанський добробут.
Амос передбачив ще один яскравий приклад уживання «вина» як відповідного символу родючості месіанської доби: «Ось настають дні, говорить Господь, коли орач застане ще женця, а той, хто топче виноград, — сіяча; і гори точитимуть виноградний сік /азаз/, і всі пагорби потечуть. І поверну з полону народ Мій, Ізраїля, і вони відбудують спустошені міста та поселяться в них, насадять виноградники й питимуть вино /яїн/ із них, розведуть сади й їстимуть їхні плоди» /Ам. 9:13–14/.
У цьому місці родючість і достаток месіанської доби представлені через образ сільськогосподарських робіт, що швидко змінюють одна одну без виснаження ґрунту. У цьому контексті «вино» згадується двічі. У першій згадці йдеться про гори, що виточують «виноградний сік» /азиз/. Оскільки виноградні лози насаджували на схилах гір, пророк представив тут родючість виноградних лоз через багатозначний образний вислів, коли гори виточують потоки солодкого, ароматного соку, що міститься всередині потрісканих виноградних грон. Очевидно, що тут «виноградний сік» /азиз/ — це солодкий виноградний сік, що витікає зі стиглих виноградних грон.
У другій згадці йдеться про насадження «виноградників» і про те, що «питимуть вино» /яїн/. Оскільки ця фраза поставлена в пару з висловом «розведуть сади й їстимуть плоди», «вино» тут, імовірно, означає природний продукт виноградника — виноградний сік, так само як «плоди» є природним продуктом «садів». Отже, в обох згадках Боже схвалення і благословення, виражені через «вино», стосуються неперебродженого виноградного соку.
Пропозиція Божої благодаті.
Оскільки непереброджене вино вживається для символізації Божих благословень для Його народу, то як у нинішню, так і в майбутню месіанську добу вино також має ефективно представляти вільну Божу пропозицію Своєї благодаті Своєму народові. Таке вживання ми знаходимо в Іс. 55:1, де Бог говорить: «Спраглі! Усі йдіть до води; навіть і ви, у кого немає срібла, ідіть, купуйте та їжте; ідіть, купуйте без срібла й без плати вино /яїн/ і молоко».
Тут вільна Божа пропозиція Його благодаті уподібнюється до вільного прийняття трьох природних продуктів: води, вина та молока. Важко повірити, що в цьому контексті «вино» /яїн/ стосується перебродженого, п'янкого вина. Те, що «вино» /яїн/ поставлене поруч із молоком, природним поживним продуктом, підкреслює, що «вино» стосується поживного, корисного виноградного соку.
Цікаво зазначити, що «молоко і вино» також зустрічаються поруч у Пісні над піснями 5:1: «Я прийшов до саду мого, сестро моя, наречена; набрав мирри моєї з пахощами моїми, їв стільники мої з медом моїм, напився вина мого з молоком моїм. Їжте, друзі; пийте й насичуйтеся, кохані!» У цій поемі про кохання «вино» /яїн/ має стосуватися виноградного соку принаймні з двох причин. Передусім чистий виноградний сік утворює для себе відповідного супутника — цей напій, свіже молоко, і обидва напої можна пити, «насичуючись», без шкоди для тіла чи розуму.
По-друге, навряд чи можна вважати, що Соломон міг заохочувати когось пити алкогольне вино, коли в притчах він рішуче засуджує вино як «глузливе» /Прип. 20:1/, «згодом, як змій, воно вкусить і вжалить, як гадюка» /Притч. 23:32/. Якщо хтось вірить, що Святе Письмо не суперечить саме собі, можемо зробити лише один правильний висновок: «вино» /яїн/ у Пісні над піснями Соломона 5:1 означає невиброджений виноградний сік. Роберт Тічоут переконливо доводить, що «вино» /яїн/ у всій книзі Пісні над піснями Соломона означає невиброджений виноградний сік. Наприклад, він зазначив, що алкогольне вино навряд чи можна порівняти зі справжньою любов’ю двох закоханих: «Далеке від піднесеної любові саме згадування про любов і алкогольне переброджене вино поруч із нею — у сприятливому світлі має дискредитувати їх обох» /Роберт Тічоут/ н.2/с. 276/. Таке вживання слова «вино» як невибродженого виноградного соку має пояснити, чому останнє представлене в парі з молоком, адже вони обоє є природними, поживними продуктами, які відповідно можуть уособлювати як справжню любов між коханими, так і Божу люблячу милість до Свого народу.
«Вино» як корисний напій
Головна мета виноградників. «Вино» як невиброджений виноградний сік схвалюється у Святому Письмі як корисний напій. Роберт Тічоут сказав: «У Святому Письмі чітко підкреслюється, що головна Божа мета створення виноградної лози в нашому світі полягає не в тому, щоб їсти плоди, а в тому, щоб людина мала чудовий напій» /Роберт Тічоут, «Вино». Біблійне повеління: загальне утримання», 1983 р., с. 27/.
Тічоут підкреслив дві лінії біблійних доказів на користь цього висновку. «Передусім, — сказав він, — найімовірніше, саме виноградний сік, а не виноград, завжди згадується в місцях Писання, що стосуються Божих благословень для Його народу» /Там само/. Різні уривки підтверджують цей аргумент. Наприклад, в Ам. 9:14 сказано: «І поверну з полону народ Мій, Ізраїля, і вони відбудують спустошені міста та оселяться в них, насадять виноградники й питимуть вино /яїн/ із них, розведуть сади й їстимуть їхні плоди». Тут викладено мету насадження виноградників: «пити вино з них». Ми вже раніше зазначали, що «вино» /яїн/ тут, імовірно, означає виноградний сік як природний продукт виноградника, оскільки його поставлено паралельно з «плодами» як природними продуктами садів.
Друга лінія доказів, висунута Тічоутом, підкреслює, що головна мета вирощування виноградників — виробляти корисний напій, виноградний сік — має статистичний характер. Тічоут говорить: «У всьому Старому Завіті є не більше тринадцяти згадок про виноградні грона, які їдять у різному вигляді — свіжими або сушеними. Натомість у тому самому Старому Завіті зустрічається 238 згадок про виноградний напій». Усе це свідчить про те, що Бог призначив виноградну лозу не просто для споживання її сухих або стиглих виноградних ягід, а головним чином для приготування виноградного соку — корисного й поживного напою на додаток до води.
«Вино», щоб веселити серце
Божа мета, даючи нам «вино», — дарувати корисний, чудовий напій, щоб радувати наші серця, а не позбавляти нас доброго настрою. Ця думка виражена в Псалмі 103:14–15: «Ти вирощуєш траву для худоби й зелень на користь людині, щоб виростити із землі їжу та вино /яїн/, яке веселить серце людини, і олію, від якої сяє її обличчя, та хліб, який зміцнює серце людини».
У цій подячній пісні псалмоспівець перелічує щедрі дари для потреб Його творіння. Він згадує траву, що росте на благо худоби, і рослини, насаджені для нас, щоб забезпечити нас їжею. Із того самого джерела походить і «вино» — виноградний сік, який веселить серце людини. Тут «вино» /яїн/, тобто виноградний сік, якому приписується здатність веселити серце. «Ти сповнив моє серце радістю відтоді, як у них збільшилося зерно та «вино» /тирош/» /Пс. 4:8; пор. Суд. 9:13/.
Слово /тирош/, перекладене як «вино», як ми бачили, явно вживається в багатьох місцях для позначення виноградного соку. Що псалмоспівець хоче сказати в цьому місці? Тоді як нечестиві бачать свою найбільшу радість у достатку хліба та виноградного соку, віруючий переживає найбільшу радість, коли отримує світло від Божої присутності. Істина, виражена в цьому тексті, відрізняється від записаної в псалмі 103:14–15, однак він показує, що хліб і виноградний сік зазвичай розглядалися як джерела радості. Це дає нам підстави вважати, що «вино» /яїн/, згадане в Пс. 103:15, тотожне неперебродженому «вину» /тирош — виноградному соку/ у Пс. 4:8, оскільки в обох місцях ідеться про продукт, що веселить людські серця. /с. 86/.
Поживність і солодкість.
У Пс. 103:14–15, здається, показано контраст між рослинами загалом, які забезпечують нас необхідною їжею, і виноградними лозами зокрема, які дають нам вино як напій, що веселить наші серця. Це не означає, що псалмоспівець говорив про задоволення під впливом п'янкого вина. Дія останнього іноді виражається у Святому Письмі бездієслівною формулою: «звеселиться серце… від вина».
/2 Сам. 13:28; Ест. 1:10/. На противагу цьому благотворна радість від Божого забезпечення виноградним соком виражається дієслівною формулою: «Вино, що веселить серце людини».
Важливо пам’ятати, як ми побачимо в розділі IV, що багато стародавніх людей любили солодкі напої. Хоча сьогодні багато хто вважає, що молоко та виноградний сік як напої призначені для дітей, а кава й вино — напої для дорослих, у біблійні часи молоко та виноградний сік були бажаними, благотворними напоями для молодих і старих. На моїй батьківщині, в Італії, більшість дорослих на сніданок радше п’ють каву, ніж молоко. Запропонувати італійцеві — звичному споживачеві кави та вина — склянку молока означає прийняти його /або її/ за немовля. У стародавньому світі така позиція не мала жодного значення, адже, як ми побачимо в розділах IV і VII, люди любили солодкі напої. Пліній розповідає, що іноді люди додавали до виноградного соку певну кількість меду, щоб зробити його ще солодшим. /Пліній, «Природнича історія», 14, 11, 85/.
Контрастні ідеї в Пс. 103:14–15 — це поживність і солодкість. Бог передбачив для нас поживну, ситну їжу та солодкий, чудовий напій — виноградний сік. Проблема полягає в тому, що благотворний Божий дар — виноградний сік — був спотворений через бродіння. А сьогодні маємо результат: мільйони людей, зокрема багато християн, не шукають природної насолоди в споживанні корисних, поживних фруктових соків, подібних до виноградного соку, а радше прагнуть поверхового збудження, вживаючи алкогольне вино та лікер. Вплив останніх — це тимчасове зняття напруження, притуплення почуттів і, таким чином, зменшення здатності свідомо насолоджуватися Божим забезпеченням — природними продуктами.
«Вино» як десятина або приношення
Визнання Бога. Виноградний сік, будучи благословенним Божим даром для людства, можна ефективно вживати, висловлюючи вдячне визнання джерелу цього дару — самому Богові. Тож нехай не дивує, що Бог у Старому Завіті запросив Свій народ визнавати Його дари, повертаючи Йому як десятину або приношення частину плодів землі, таких як хліб, вино /87 стор. ориг./ та олія. Ці продукти призначалися для підтримки священників і левитів.
У Чис. 18:12 ясно сказано: «Усе найкраще з олії та все найкраще з винограду /тирош/ і хліба, їхні первоплоди, які вони дають Господу, Я віддав тобі». Тут знову «вино» /тирош/ представлене разом з олією та хлібом, оскільки ці три продукти були найціннішими природними продуктами.
Кілька причин свідчать про те, що «вино» /тирош/ у цьому контексті означає виноградний сік, що не перебродив. Насамперед тріада — олія, вино та хліб — як бачимо, посилається на врожай цих продуктів. По-друге, у 13-му вірші ясно сказано: «Усі перші плоди їхньої землі, які вони принесуть Господу, нехай будуть твоїми». Це твердження чітко пояснює, що олія, вино та хліб були частиною перших достиглих плодів землі. І по-третє, 27-й вірш ясно пояснює: «І буде зараховане вам це ваше підношення, як хліб із току і як узяте з чавила». У цьому контексті абсолютно ясно сказано, що все це вноситься як десятина до святилища «як узяте з чавила».
Цей висновок знаходить підтримку в Талмуді — у рабина Йосе, який навчає: «Можна принести один вид плодів до святого храму як вияв вдячності, але нікому не дозволяється приносити п'янкі напої» /Талмудичні та Мідрашеві дослідження про вино і міцні напої, Детройт, 1923 р., с. 42/.
Вкушання десятини перед Господом.
Десятини та приношення приносилися до святилища, і частину з них народ споживав перед Господом: «І їж перед Господом, Богом твоїм, у тому місці, яке Він вибере, щоб перебувало там Його ім'я, десятину твого хліба, твого вина /тирош/ і твоєї дрібної худоби, щоб ти навчився боятися Господа, Бога твого, по всі дні /Втор. 14:23; пор. 12:17–18/».
Тут тріада продуктів знову повторюється, і «вино» /тирош/ знову посідає друге місце. На підставі значення тирош /«виноградний сік»/, установленого вище, стає очевидним, що те, що вживали перед Господом, не було п'янким вином, а виноградним соком, що не перебродив. Може здатися, що цей висновок суперечить вислову у Втор. 14:26, де йдеться про «вино та сикеру», які пили перед Господом. Це проблемне місце буде досліджено в розділі IIV, спеціально присвяченому розгляду деяких неправильно зрозумілих уривків.
Розглянуті вище місця Писання ясно показують Боже бажання, щоб Його народ визнавав Його дар, яким є поживний виноградний сік, повертаючи частину його до святилища на благо священників і левитів, які через своє служіння не могли активно брати участь у жнивах хліба, виноградного соку та олії.
«ВИНО» ЯК ВОЗЛИВАННЯ
Приношення вина. Кілька місць Старого Завіту говорять про возливання «вина» /яїн/, яке було частиною цілопалення або хлібного приношення /Вих. 129:40; Лев. 23:13; Чис. 15:5, 7, 10; Чис. 28:14; 1 Хр. 9:29; Ос. 9:4; 14:7; Втор. 32:38/. Кількість вина в цих приношеннях визначалася видом тварини, яку приносили як цілопалення. Возливання виливали на жертовник, що горів і мав спалюватися у вогні як приємні пахощі для Господа /Вих. 29:40; Чис. 15:10/.
Виноградний сік, що перебродив або не перебродив
Це важливе питання: який напій визначається словом «вино» /яїн/, згаданим у винних приношеннях? Чи це було переброджене, чи непереброджене виноградне сусло? Для декого це може здатися академічним спірним питанням, оскільки Бог Ізраїлю не випивав винного узливання, як це було у випадку з язичницькими богами. Однак предмет суперечки не є суто академічним, оскільки Бог біблійного одкровення зацікавлений у подробицях. Оскільки Він дав точні настанови щодо виду тварин, принесених у жертву, слід погодитися, що Він також мав на увазі особливі напої для узливання.
Тоді постає питання: як ми можемо визначити, яким було приписане «вино» для узливання — перебродженим чи неперебродженим? На жаль, контекст усіх місць, де згадується «вино» для узливання, не дає нам жодної допомоги. Отже, відповідь слід знайти, розглянувши деякі всеохопні біблійні вчення на цю тему.
Передусім, якщо Бог очікує від Свого народу, як ми вже розкрили вище, вживати виноградний сік і приносити виноградний сік як десятину та приношення у святилище, здається логічним припустити, що Він не дозволив би їм приносити переброджене вино як узливання для Нього.
Не повинно бути перебродженим. По-друге, у Лев. 2:11 заборонено приносити хлібні приношення на жертовник із хамецом, тобто будь-яким заквашеним або перебродженим продуктом, і спалювати на жертовнику будь-який сеор, тобто будь-яку закваску. Ця заборона підкреслює, що Бог навряд чи міг дозволити використовувати переброджене вино під час узливання на жертовнику. Деякі рабини в Середньовіччі намагалися обійти цю заборону й виправдати вживання перебродженого вина під час Пасхи, доводячи, що перебродженими були лише зернові напої. Фруктові напої, зокрема виноградний сік, як стверджували, нібито не піддавалися бродінню. /Щодо дискусії, проведеної деякими рабинами про відмінність між зерновими напоями, які вважалися перебродженими, і виноградними напоями, які вважалися неперебродженими, див. Фредерік Ліс і Доусон Бернс, «Біблійний коментар утримання», Лондон, 1894 р., с. 28, 281–286/. Як зазначає Льюїс Ґінзберґ, відомий учений-талмудист, така спроба відображає загальну тенденцію рабиністичного юдаїзму надавати релігійну санкцію суто світським діям» /Льюїс Ґінзберґ, «Відповідь на питання, чи можна вживати непереброджене вино в юдейських обрядах» — «Американський єврейський щорічник», Нью-Йорк, 1923 р., с. 402/.
Несумісність рабинської точки зору, яка виключає можливість бродіння виноградного соку, виявляється в багаторічній традиції, згаданій Маймонідом, згідно з якою вино, взяте для приношення, повинно бути «свіжим вином просто з-під преса» /Маймонід, «Звід законів Маймоніда», трактат III, «Приношення узливань», 5, 25/.
Лише природні продукти.
Третьою причиною, що підтримує використання неперебродженого вина для узливань, є той факт, що продукти, які використовувалися для приношень, такі як борошно, олія, вівці, кози, бики, — усі були природними продуктами, які користувалися Божим благословенням. Тому, як слушно зауважує Тічоут, «за природними продуктами, безсумнівно, має йти природний продукт урожаю винограду — радше виноградний сік, ніж вино, тобто продукт, змінений природою внаслідок процесу бродіння» /Роберт П. Тічоут /прим. 2/ с. 299/.
У світлі наведених вище міркувань ми повинні дійти висновку, що «вино» /яїн/, яке використовувалося для узливання, було неперебродженим виноградним соком. Мовчання Святого Письма з цього питання може просто означати, що вживання неперебродженого виноградного соку було настільки очевидним, що не було потреби в спеціальній настанові.
ВИСНОВОК.
Дослідження біблійного вживання слова «вино» показує послідовну, стійку закономірність: усі позитивні згадки про слово «вино» стосуються небродженого, не п’янкого виноградного соку. Ми виявили, що завдяки своїм природним і поживним властивостям виноградний сік належним чином використовувався для представлення божественних благословень матеріального добробуту, благословень месіанської доби, вільної пропозиції Божої спасительної благодаті, доброчинної радості Бога через вживання виноградного соку як десятини, приношень і виливання.
Розділ 6: Біблійне несхвалення перебродженого вина
У п’ятому розділі ми переконалися, що Бог щиро схвалює вживання небродженого, поживного виноградного соку. У VI розділі ми побачимо, що Бог рішуче не схвалює броджене, п’янке вино. Нам необхідно з’ясувати, що ті самі слова, які визначають «вино» /яїн та ойнос/, уживаються у Святому Письмі й у світській літературі. Отже, ми повинні дослідити контекст, щоб визначити, чи є «вино» бродженим або небродженим. Тепер у нашому дослідженні ми наведемо місця зі Святого Письма, які виражають божественне несхвалення вживання «вина», — у такому разі контекст не залишить сумнівів щодо п’янкої природи згаданого «вина».
Біблійне осудження вживання п’янкого вина виражається різними способами. Деякі тексти відкрито засуджують уживання вина. Інші тексти пояснюють фізичні та моральні наслідки вживання п’янкого вина. А ще інші тексти ілюструють сумні результати вживання алкогольного вина в житті видатних людей. Також є група текстів, яка наполегливо забороняє вживання вина певними людьми, покликаними виконувати особливе завдання.
Буде зроблено спробу класифікувати деякі важливі способи, якими Святе Письмо засуджує вживання алкогольних напоїв. Ми віримо, що цей огляд допоможе з’ясувати, серед іншого, що Святе Письмо засуджує не лише зловживання алкогольним вином і міцними напоями, а й саме їх уживання.
Заборона вживання п’янкого вина
Притч. 23:29–35. Найяснішу біблійну заборону вживання п’янкого вина і водночас найдраматичніший опис його шкідливих наслідків ми знаходимо в Притч. 23:29–35: Мудра людина говорить: «У кого: ой? У кого: стогін? У кого: сварки? У кого: горе? У кого: рани без причини? У кого: багрові очі? У тих, хто довго сидить за вином, хто приходить шукати вина приправленого. Не дивись на вино, як воно червоніє, як воно виблискує в чаші, як воно п’ється рівно; згодом, як змій, воно вкусить і вжалить, як гадюка; очі твої дивитимуться на чужих жінок, і серце твоє говоритиме розпусне; і ти будеш, як сплячий серед моря, і як сплячий на верху щогли. І скажеш: «Били мене — мені не було боляче; штовхали мене — я не відчував. Коли прокинуся, знову шукатиму того самого».
Цей уривок зі Святого Письма поділяється на три частини:
Опис внутрішніх і зовнішніх наслідків уживання п’янкого вина.
Категоричне напучення — повністю відмовитися від уживання вина.
Застереження про те, що станеться, якщо знехтувати цим напученням.
У першій частині любителі п’янкого вина та міцних напоїв зазнають усіляких нещасть: плачу, смутку, сварок, ран без причини та багрових очей /Притч. 23:29–30.
Заклик утримуватися.
Щоб уникнути такого сорому й страждань, Соломон у другій частині категорично закликає не лише не пити, а навіть «не дивитися на вино» /Прип. 23:31/. Причина такої абсолютної заборони, безсумнівно, полягає в тому, що погляд на привабливе є першим кроком до участі в ньому. Китайське прислів’я говорить: «Подорож завдовжки в тисячу кілометрів починається з першого кроку». А пияцтво починається з першої склянки. Стефан Рейнольдс, один із перекладачів Біблії — «Нового міжнародного перекладу» — переконливо доводить, що, оскільки дієслово «итг» аддам /«червоний»/ є відображенням єврейського словосполучення, його необхідно перекладати як «він зробився червоним». Значення цієї фрази проілюстровано в Прип. 23:29, де згадуються «багряні очі» — результат сп’яніння алкогольним вином. Імовірно, тоді цей характерний вплив алкогольного вина, вжитий ідіоматично, означатиме сам алкоголь. Отже, фраза означатиме: «не дивися на вино, коли воно алкогольне».
У Талмуді цитуються слова рабина Ісаака: «Не дивись на вино, яке робить червоним обличчя нечестивих у цьому світі, а потім робить його блідим /від сорому/» /Синедріон 70а/. Хоча значення «червоне обличчя» не можна законно вивести з біблійного тексту, рабин Ісаак має рацію у своєму розумінні: червоне не стосується кольору самого вина, а вказує на його п’янку природу.
Наступні дві фрази ще більше прояснюють алкогольну природу вина в цьому питанні: «як воно іскриться в чаші, як воно піниться рівно». Це опис впливу бродіння, яке робить вино пухирчастим або іскристим у чаші та приємно піниться.
Застереження щодо наслідків.
Щоб людина не спокусилася привабливістю перебродженого вина, Соломон у третій частині описує його смертельну природу, порівнюючи її з отруйним укусом змія та жалом аспіда. /Прип. 23:32/. Знехтувавши такою мудрою порадою, людина потрапить в оману, подібну до стану того, хто спить посеред моря на верхівці щогли. Коли він нарешті пробуджується від своєї летаргії, то знову шукає причину всього свого нещастя.
/Прип. 23:33–35/.
Цей біблійний погляд на вино як на смертельну отруту підтверджується його метафоричним уживанням у Повт. 32:33, де гріховні вчинки відступницького Ізраїлю порівнюються з отрутою змії: «Вино їхнє — отрута драконів і згубна отрута аспідів».
Зловживання вином чи його вживання.
Дехто доводить, що Соломон у цьому місці застерігає проти пияцтва, а не проти поміркованого вживання алкоголю. Іншими словами, тут радше засуджується надмірне вживання алкогольних напоїв, ніж саме їх уживання. Можна припустити, що цей уривок драматично описує вплив пияцтва. Однак Соломон вирішує проблему невмірного пияцтва, закликаючи не до поміркованості, а до повного утримання. Чому? Тому що він бачить джерело всякого нещастя й страждань в оп’янювальному вині та міцних напоях — не в їхньому надмірному вживанні, а в самій природі алкогольного вина: воно здатне зашкодити, подібно до укусу змія та жала аспіда /Прип. 23:32/.
Коли ми приймемо біблійне вчення про те, що алкогольні напої ганьблять нас, ми не станемо доводити їхні чесноти. Соломон зрозумів фундаментальну істину: проблема алкогольних напоїв полягає не просто в зловживанні ними, а в самих напоях. Природа оп’янювального вина та міцних напоїв полягає в тому, щоб обманювати й завдавати шкоди людині; отже, ми не повинні бажати їх і пити їх. Людина може неправильно вживати те, що є добрим, але те, що є поганим, зашкодить їй. Тому єдиний безпечний шлях — утримуватися від будь-якого оп’янювального напою.
Прип. 20:1
Книга Приповістей містить ще кілька місць, які засуджують уживання хмільного вина та міцних напоїв /Прип. 31:4–5; 20:1; 23:20; 4:17/. Одне з найяскравіших місць — Прип. 20:1: «Вино /яїн/ — насмішник, напій п'янкий — буйний; і кожен, хто ним захоплюється, нерозумний». Цей текст поділено на дві частини. Перша описує природу вина та міцних напоїв, а друга не радить їх уживати.
Тут чітко викладено властивості, притаманні хмільним напоям. Хмільне вино — «насмішник» /лец/, імовірно в тому сенсі, що воно робить п'яницю легковажним у серйозних питаннях. /Прип. 9:7–8; 13:1; 14:6; 15:12/ Або, можливо, у тому сенсі, що воно робить його глузливим щодо добрих рішень. «Напій п'янкий /шекар/ — буйний» /хомех/ у тому сенсі, що завдає неспокою тим, хто його п'є, а потім спричиняє внутрішній конфлікт у сім'ї та суспільстві. Отже, захоплюватися алкогольними напоями — нерозумно.
У контексті книги Приповістей уперте відкидання мудрої поради означає грішити: «Задум глупоти — гріх» /Прип. 24:9; порівняй Прип. 1:7, 10/. Це означає, що застереження спрямоване не лише на те, щоб прийняти мудру пораду — усунути алкогольні напої, — а й на те, щоб бути слухняним моральному принципу.
Слід також взяти до уваги той факт, що Боже звинувачення в цьому місці, як і в Прип. 23:31, спрямоване не просто проти надмірного вживання алкогольних напоїв, а проти самих напоїв. Текст чітко заявляє, що вино саме по собі «насмішник», незалежно від кількості вживання.
Ав. 2:5.
Подібне звинувачення щодо алкогольного вина ми знаходимо в Ав. 2:5, де пророк говорить: «Надменна людина, як вино, що бродить, не заспокоюється». Тут хмільне вино описано як «те, що бродить». Єврейське слово «богед» підкреслює ідею того, хто таємно обманює. Ця характерна риса вина є підставою для порівняння з «надменною людиною», яка у своїй віроломній жадібності «збирає до себе всі народи й захоплює до себе всі племена» /Ав. 2:5/.
Твердження Авакума, «що вино бродить», підтверджується думкою Соломона, що «вино — насмішник». Ці біблійні звинувачення щодо хмільного вина таврують його ганьбою, яку жодна суспільна лестощі чи софістика не зможе стерти.
Еф. 5:18.
У Новому Завіті ми знаходимо подібне звинувачення щодо хмільного вина в Еф. 5:18, де апостол Павло говорить: «І не впивайтеся вином, від якого буває розпуста, але сповнюйтеся Духом». У Переглянутому стандартному перекладі радше пияцтво, ніж саме вино, представлене причиною розпусти. Однак оригінальний грецький текст допускає інше прочитання, а саме: «І не впивайтеся, у якому є розпуста». Предмет розмови — «від якого» — може стосуватися попереднього слова «вином» або вислову «впиватися» в попередньому реченні. Це означає, що друге речення можна читати так: «від якого /вина/ — розпуста» або «від якого /стану пияцтва/ буває розпуста».
Цей вибір не дозволив більшості англійських перекладачів, зокрема й тим, хто працював над Переглянутим стандартним перекладом, зробити правильний переклад, як ми читаємо: «І не допускайте пияцтва, вживаючи вино, бо в ньому є розпуста». Ернест Гордон правильно зазначив у своїй книзі «Христос, апостоли та вино», що це не переклад, а неправильне тлумачення, яке рятує репутацію вина й засуджує пияцтво. Воно відкидає переклад, прийнятий від часів Єроніма /382 р. н. е./. Таким чином, латинський переклад /Вульгата/ звучав: «Et vino in quo est luxuria» /«вино, у якому є розпуста»/, і у працях Єроніма це значення витлумачено відповідним чином» /Ернест Гордон, «Христос, апостоли та вино», Філадельфія, 1947 р., с. 31/.
Гордон наводить багато прикладів – не лише з праць Ієроніма, а й Олександрійського Климента та Тертулліана, усіх, хто цитував текст Павла, де сказано, що в самій природі вина закладена розпуста. Потім Гордон цитує чотири класичні переклади – французький, німецький, англійський /католицький переклад Дуе/ та іспанський, і всі вони говорять про вино, а не про пияцтво, як причину розпусти. Ці та інші переклади, а також свідчення отців Церкви будуть процитовані в сьомому розділі, де цей текст буде досліджено значно ширше. Такі посилання покажуть, що багато перекладачів і тлумачів розуміли Еф. 5:18 як біблійне звинувачення, що стосується самого вина, а не лише пияцтва.
Упередженість перекладачів.
У світлі наведених вище міркувань дивно, чому більшість англійських перекладачів і коментаторів вирішили перекладати або тлумачити Еф. 5:18 так, ніби саме пияцтво, а не вино є причиною розпусти.
Можливо, причиною була прихильність самих перекладачів до вина, яка могла вплинути на них, «щоб зберегти репутацію вина й засудити пияцтво», – як зауважив Ернест Гордон /Там само, с. 31/. Це припущення отримає підтвердження в розділі VII, де ми дослідимо значення грецьких слів «нефо» і «нефаліоз», які зазвичай перекладаються як «бути тверезими, стриманими». Ми побачимо, що основне й головне значення цих слів – «утримуватися від вина». Однак це значення відсутнє в більшості біблійних перекладів і коментарів, очевидно, саме через те, що любов перекладачів і коментаторів до вина спонукала їх тлумачити ці терміни образно – радше як розумову пильність, ніж фізичне утримання, – щоб виправдати свою звичку до пияцтва.
Поміркованість чи утримання?
Дехто доводить, що оскільки апостол Павло сказав: «і не впивайтеся вином», то він фактично санкціонував помірковане вживання вина. Це поверхове припущення. Якщо проповідник скаже людям сьогодні: «не вживайте багато кокаїну!», то хіба він має на увазі, що помірковане вживання кокаїну прийнятне? Крім того, якщо слова «в якому розпуста» поєднати зі словом «вино», як це є в грецькому тексті та в багатьох промовистих перекладах минулого й сьогодення, тоді Еф. 5:18 стане сильним звинуваченням самого вина, а не лише пияцтва.
Так чи інакше, «розпуста» – це переклад грецького слова «азотія», яке буквально означає відсутність спасіння. Чи пов’язана вона з «вином» як його зародком і безпосередньою причиною, чи з «пияцтвом» як станом тіла й розуму, що приводить розпусту в дію, сам факт зв’язку залишається. Крім того, не має значення, як будуть побудовані речення, як зазначають Ліс і Бернс: «місце Святого Письма в усій його повноті не рекомендує одурманювального напою і не припускає, що його вживання бодай у найменшій мірі є корисним або безпечним» /Ліс і Бернс/ п. 13/с. 354.
Деякі коментатори вбачають можливий зв’язок між Еф. 5:18 і Лк. 1:15, де сказано про Івана Хрестителя: «…не питиме вина та сикеру і Духа Святого сповниться». Як у Лк. 1:15, так і в Еф. 5:18 після вислову «не пити вина» йде наслідок – сповнитися Духом Святим. Паралелізм цих двох місць підкреслює, що утримання від вина й міцних напоїв зберігає розум вільним від одурманювального впливу, а отже, робить людину сприйнятливішою до внутрішньої дії Святого Духа.
ВИСНОВОК
Попереднє дослідження цих біблійних місць, що забороняють вживання вина, розкриває два факти:
1. «Вино», вживання якого заборонено, – безперечно алкогольне.
2. Біблійне звинувачення спрямоване не проти зловживання алкогольними напоями, а радше проти самого вживання, незалежно від його кількості.
Наслідки вживання алкогольного вина
Біблія не лише не схвалює вживання алкогольних напоїв, а й повідомляє нам про різні шляхи та наслідки їхнього вживання. У світлі Святого Письма перед читачами буде розглянуто шість різних наслідків — результатів вживання алкогольних і п'янких напоїв.
Алкогольні напої спотворюють сприйняття реальності.
Багато біблійних уривків підкреслюють, що вживання алкогольних напоїв спотворює сприйняття реальності. Наприклад, пророк Ісая яскраво змальовує вплив п'янких напоїв на розумову й моральну сферу: «Та й ці хитаються від вина /яїн/, збожеволіли від сікери, у видінні помиляються, у судженні спотикаються» /Іс. 28:7/.
У цьому уривку Писання виділено «священика й пророка», адже як Божі представники вони покликані бути взірцем чистоти та благочестя. Натомість, пристрастившись до п'янкого вина й міцних напоїв, вони стали затьмареними у свідомості, помилковими у видінні та такими, що спотикаються в судженні. Їхнє сприйняття реальності спотворилося. Вони помилялися у видінні, помилково приймаючи за божественні одкровення уявлення свого спотвореного сприйняття. Вони спотикалися в судженні, не виконуючи своїх обов'язків, які вимагали ясного, сприйнятливого мислення. Священники, особливо вживаючи алкогольне вино та сікеру, порушили свою обітницю утримання /Лев. 10:9/ і осквернили святість свого служіння.
Інший наочний опис того, як п'янке вино спотворює реальність речей, знаходимо в Прип. 23:33, де Соломон, говорячи про любителів вина та міцних напоїв, зазначає: «Очі твої будуть дивитися на чужих жінок, і серце твоє говоритиме розпусне». Тут вплив алкоголю описано в термінах його шкоди для розуму й нервової системи, що, серед іншого, спричиняє погіршення зору, мовлення та процесу мислення. «Серце твоє говоритиме розпусне» — це буде вкрай спотворене уявлення про навколишній світ.
Алкогольні напої притупляють розумові здібності.
Важлива причина, через яку в Біблії заборонено вживання таких алкогольних напоїв, як вино, полягає в тому, що їхнє вживання послаблює здатність мислити, розрізняти між справедливістю та несправедливістю і, відповідно, ухвалювати відповідальні моральні рішення. Рабин Меїр висловив цю істину такими стислими словами: «Щоразу, коли вино входить у людину, її розум затьмарюється» /Цитовано рабином Ісидором Копловичем /н. 12/ с. 39/. Цю істину ми знаходимо висловленою в Іс. 28:7, де священники й пророки засуджуються за вживання вина та сікери: «у видінні помиляються, у судженні спотикаються». Талмуд найнаочніше викладає цю істину, кажучи: «Коли вино входить у людину, вона втрачає розум; скрізь, куди проникає вино, там немає розуміння» /Мідраш Рабба Носо, 10, цитовано рабином Ісидором Копловичем /н.12/ с. 33/.
Саме через таку турботу й увагу Бог дав Ааронові це особливе наставлення щодо священників: «Вина /яїн/ і міцних напоїв не пий ти та сини твої з тобою, коли входите до скинії зібрання, щоб ви могли відрізняти святе від несвятого й нечисте від чистого та навчати синів Ізраїлевих усіх постанов, які Господь оголосив їм через Мойсея» /Лев. 10:9–11/.
Особлива причина заборони священникам пити алкогольні напої полягала в тому, що вони послаблювали їхню здатність розрізняти між святим і звичайним та навчати людей Божих заповідей. Цю саму причину повторено у видінні Єзекіїля про новий храм, де священникам було наказано утримуватися від п'янкого вина, щоб вони могли «навчати Мій народ розрізняти святе від несвятого та пояснювати їм, що нечисте, а що чисте» /Єз. 44:23/.
В обох місцях чітко висловлено, що постійне відокремлення Божої святині вимагає утримання від алкогольних напоїв. Те, що священики мали утримуватися від уживання алкоголю, щоб зберігати святилище священним і святим, означає, що алкоголь розглядається у Святому Письмі як осквернювальний, язичницький і несвятий напій. Підстава для цього виявляється як у притаманній внутрішній природі алкоголю, тобто в його здатності сп'янювати /Притч. 23:29–31; Прип. 20:1; Ав. 2:5/, так і в його впливі, тобто в його здатності послаблювати розрізнення між святим і язичницьким, несвятим, між справедливим і несправедливим. З огляду на те, що ми, як християни, є «царським священством» /1 Пет. 2:9/ і покликані бути розсудливими та пильнувати» /1 Петра 4:7/ серед часто нерозсудливого й невтримного світу, — Божа настанова утримуватися від алкогольних напоїв, щоб зберігати наше моральне відокремлення, — особливо доречна сьогодні.
Дехто доводить, що оскільки від священиків вимагалося утримуватися від алкогольних напоїв, коли вони служили у святилищі /Лев. 10:9; Єз. 44:21/, це означає, що вони могли пити їх, коли були вільні від служіння. Таке припущення необґрунтоване, адже священик був учителем в Ізраїлі, покликаним жити постійним, зразковим життям.
У своєму коментарі до Лев. 10:9 рабин Симон говорить: «Чи може хтось дозволити собі зробити висновок, що якщо заборонено пити вино та міцні напої лише тоді, коли вони входять служити до скинії зборів, то до входу у святилище пити дозволено? Наступний текст у Лев. 10:10 говорить: «Щоб ви могли відрізняти святе від несвятого і нечисте від чистого», — такий висновок необґрунтований» /Талмуд, Баблі Бава Меціа, 90 б, цитовано рабином Ісидором Капловичем /н. 12/ с. 44, 45/. Очевидна причина полягає в тому, що священики /і всі віруючі/ мають бути здатними повсякчас розрізняти Божу волю.
Уживання алкогольних напоїв розкладає мораль.
Уживання алкогольних напоїв тісно пов'язане з послабленням морального розрізнення та залежним від нього послабленням моральної чутливості. Звісно, класичним прикладом такого феноменального впливу є випадок із Ноєм: «І випив він вина, і сп'янів, і лежав оголений у своєму наметі» /Бут. 9:21/.
Іншою ілюстрацією є випадок, коли дочки Лота вжили вина, щоб послабити моральну пильність свого батька: «Тож напоїмо нашого батька вином /яїн/, і переспимо з ним, і відновимо від нашого батька потомство» /Бут. 19:32/.
Приклад дочок Лота, які вжили вино, щоб послабити сексуальну стриманість, мав незліченних послідовників у всі віки.
Ця схильність широко поширена сьогодні, коли в більшості телевізійних мильних опер сексуальним стосункам передують п'яні оргії. У стародавньому Ізраїлі це відбувалося без будь-якого заохочення з боку телевізійних мильних опер. Авакум, наприклад, засудив таке суспільне зло, кажучи: «Горе тобі, хто подаєш ближньому своєму питво, додаючи до нього свою злобу, і напоюєш його, щоб побачити його наготу!» /Ав. 2:15; пор. Плач Єр. 4:21/.
У тому ж дусі пророк Ісая проголосив горе тим, хто розпалюється вином і байдужий до духовних реалій: «Горе тим, які від раннього ранку шукають сикери й до пізнього вечора розпалюють себе вином /яїн/. І цитра, і гусла, бубон і сопілка, і вино /яїн/ на їхніх бенкетах; а на справи Господа не дивляться і про діяння Його рук не думають» /Іс. 5:11,12/.
Рабини визнавали потенційну можливість аморальності, пов'язану з алкогольними напоями. Наприклад, рабин Ісаак сказав: «Злий дух входить у людину саме тоді, коли вона їсть і п'є, і коли веселиться з вином, тоді злий дух таємно впливає на неї… Уживання вина пробуджує гріховні нахили всередині людини» /Мідраш Неелам, цитовано рабином Ісідором Копловичем /н. 12/с. 53/.
Алкогольні напої — причина хвороб.
Сучасні медичні дослідження свідчать, що вживання алкогольних напоїв значно впливає на людський організм, особливо на печінку, мозок, шлунок, серце та репродуктивну систему. Святе Письмо простими, але сильними висловами натякає на шкідливий фізичний вплив алкогольних напоїв. Ми вже помітили, що сп'янювальний ефект вина порівнюється з укусом змії та жалом аспида /Притч. 23:32/.
Осія нагадує, як вино зробило князів хворими під час однієї події, якою могла бути коронація або день народження царя: «День нашого царя!» — говорять князі, розпалені вином до хвороби /яїн/ /Ос. 7:5/. Термін «розпалені» перекладено з єврейського слова «хемах», яке часто вживається для опису запального, отруйного впливу вина /Повт. 32:33; Єр. 51:39/. Наприклад, у Повт. 32:33 термін «хемах» перекладено словом «отрута»: «вино їхнє — отрута драконів і згубна отрута аспидів». Отже, в Осії причиною хвороби князів названо отруту вина: «розпалені вином до хвороби».
Цей опис вина як отрути, що спричиняє хворобу, показує, що Святе Письмо не вагається у страхітливих висловах змальовувати небезпеку сп'янювального вина. Пророк Ісая порівнює Боже покарання Єгипту з ураженням, спричиненим вином: «Ти дав випити народові Твоєму жорстокого, напоїв нас вином запаморочення» /Пс. 59:5/.
Юдеї розуміли, хоча й часто нехтували фізичною шкодою від вживання алкогольних напоїв. Це відзначено у вченні високоповажного рабина Єгудаха, який сказав: «Вино єврейською мовою назване словом «яїн», а арамейською — «хемер». Слово «хемер» у числовому значенні становить 248, що відповідає кількості суглобів /зчленувань/ у людському тілі. Вживання вина шкідливо позначається на кожному суглобі, послаблює тіло та вражає здатність судити. Коли вино входить у систему організму — здатність судити зникає» /Ялкут Шитоні Шеміні, 9, цитовано рабином Ісідором Копловичем /прим. 12/ с. 61/.
Біблійне застереження щодо розумової та фізичної небезпеки вживання сп'янювальних напоїв має особливе значення для нас, християн. Адже ми віримо, що наші тіла — творіння Божих рук /Бут. 2:7; Пс. 133:13–15/ і храм Святого Духа /1 Кор. 3:16–17; 1 Кор. 6:19–20/. Знищувати своє здоров'я за допомогою сп'янювальних алкогольних напоїв і наркотичних засобів означає знищувати Божий храм усередині нас, бо Божий храм святий, а цей храм — ви» /1 Кор. 3:17/.
Вживання алкогольних напоїв позбавляє здатності служити в цивільній сфері.
Одне з найяскравіших біблійних учень полягає в тому, що вживання алкоголю позбавляє людину здатності бути цивільним або релігійним керівником. Мудрий Соломон ясно заявив, що царі й правителі не повинні пити, потураючи вину: «Не царям, Лемуїле, не царям пити вино /яїн/, і не князям — сикеру» /Притч. 31:4/. І відразу наведено точну причину цього: «Щоб, напившись, вони не забули закону і не перекрутили суд усіх пригноблених» /Притч. 31:5/.
Як і у випадку зі священниками, який ми досліджували раніше, царям і правителям наказано утримуватися від алкогольних напоїв, бо вони можуть забути закони і, отже, ослабне їхня здатність виконувати юридичні обов'язки, про які в давнину царі часто забували.
Цей текст є ще одним прикладом того, як Святе Письмо висловлює цінне судження радше про саме алкогольне вино, ніж про кількість напою. Текст не говорить: «Царям не пити багато вина». Натомість текст говорить: «Царям не пити вина». Як і всюди у Святому Письмі, тут заборонено — всупереч поширеному розумінню — не надмірне вживання алкоголю, а саме його вживання.
Якщо вживання п’янких напоїв є гріховним для правителів через їхній шкідливий природний вплив, то вони також є гріховними для всіх, оскільки справляють такий самий вплив на всі людські органи, хоча наслідки для суспільства відчутніші, коли до цього причетні керівники країни.
Вживання алкоголю робить людей непридатними до церковного служіння
Утримання від п’янкого вина, розкрите у Святому Письмі, вимагається не лише від офіційних цивільних осіб, таких як царі та правителі, а й від релігійних керівників, таких як священники у Старому Завіті та єпископи, пресвітери й диякони у Новому Завіті. Ми вже зазначали, що у Старому Завіті від священників вимагалося неухильно утримуватися від алкогольних напоїв, щоб не послабилися їхні здібності розрізняти й навчати святих Божих заповідей /Лев. 10:9–11; Єзек. 44:21–23/.
Варто зазначити, що утримання від алкогольних напоїв також вимагається від церковних керівників у Новому Завіті. Перераховуючи якості для служіння єпископа в 1 Тим. 3:2–3, апостол Павло говорить: «Бо єпископ має бути непорочним, чоловіком однієї дружини, тверезим /нефаліон/, цнотливим, пристойним /чесним/, гостинним, здібним навчати, не п’яницею /ме пароїнон/». У своєму посланні до Тита апостол повторює якості для служіння пресвітера або єпископа /ці два терміни вжиті взаємозамінно в посланні Тит. 1:5,7/. Він зазначив, що пресвітер або єпископ має бути «не п’яницею» /ме пароїнон/ — і «стриманим» /енкрате/ /Тит. 1:7–8/.
Грецькі терміни «нефаліон» і «ме пароїнон» більшість англійських перекладачів переклали відповідно словами «стриманий» або «пильний» і, відповідно, не як «п’яниця» або «той, хто вживає багато вина». Такі переклади підкреслюють, що церковні керівники радше будуть поміркованими споживачами алкогольного вина, ніж утримуватимуться від нього. Ця позиція не підтверджується основним значенням і вживанням грецьких термінів «нефаліос» і «пароїнос». У розділі VI ми покажемо, що нефаліос буквально означає «фізичне утримання, особливо від вина», а ме пароїнос — «не близько або поруч із вином». Наприклад, Йосип Флавій, сучасник апостолів, говорив: «Священники, в усьому дотримуючись чистоти й утримання /нефаліон/, не дозволять собі пити вино, коли носять священницький одяг» /Йосип Флавій, «Юдейські старожитності», 3, 12, 2/.
Давнє слово пароїнос позначало людину, яка звикла відвідувати питні заклади, і тому це слово тісно пов’язане з вином. Коли апостол Павло вживав слова «нефаліос» /стриманий/ і «ме пароїнос» /не п’яниця/, він мав на увазі, що церковний керівник має не лише утримуватися від вживання алкогольного вина, а й триматися подалі від питних закладів. Це наставлення узгоджується із загальним напученням апостола Павла в 1 Кор. 5:11, де він говорить: «Але я писав вам не спілкуватися з тим, хто, називаючись братом, залишається розпусником, або користолюбцем, або ідолопоклонником, або лихослівником, або п’яницею, або хижаком; із таким навіть не їсти разом».
Учення Нового Завіту про утримання від алкогольних напоїв значно детальніше досліджуватиметься в розділі VI у зв’язку з апостольським напученням до тверезості й утримання. Наше вивчення основних значень грецьких слів, ужитих у таких напученнях, покаже, що Петро й Павло закликали не лише до розумової пильності, а й до фізичного утримання. З огляду на ці міркування ми доходимо висновку, що у вимогах до церковних керівників Новий Завіт дотримується принципів Старого Завіту — принципів утримання від алкогольних напоїв.
ВИСНОВОК
Наш огляд показав, що біблійне схвалення або несхвалення «вина» визначається природою самого вина. Усі позитивні згадки про «вино» стосуються неперебродженого, неалкогольного виноградного соку. На противагу цьому, всі осудливі згадки про «вино» стосуються алкогольного, хмільного вина. Вживання такого вина засуджується незалежно від кількості.
Ми побачили, що вживання алкогольних напоїв спотворює сприйняття реальності, знижує здатність ухвалювати відповідальні рішення, послаблює моральну чутливість і самоконтроль, спричиняє фізичні захворювання та робить людину нездатною виконувати як громадянські, так і релігійні обов'язки. У світлі таких урочистих біблійних застережень нам необхідно шанувати дане Богом керівництво, утримуючись від алкогольних напоїв і будь-яких одурманювальних засобів.
Розділ IV: Стародавнє мистецтво збереження продуктів
Збереження плодів
Вступ.
Головне заперечення погляду, що Святе Письмо схвалює вживання неперебродженого виноградного соку, ґрунтувалося на твердженні, що в біблійні часи було неможливо зберегти непереброджений виноградний сік. Найчіткіше це заперечення виклав Бертон Скотт Істон у своїй статті «Про вино» в Міжнародній стандартній біблійній енциклопедії: «Непереброджений виноградний сік дуже важко зберегти без допомоги сучасних антисептичних заходів і його збереження в теплих та не надто чистих умовах стародавньої Палестини — неможливе». /Стандартна міжнародна біблійна енциклопедія, стаття «Вино», Бертон Скотт Істон, т. 5, с. 3086/.
Мета цього розділу.
Мета цього розділу — з'ясувати, чи було можливим або неможливим збереження виноградного соку в його неперебродженому стані в біблійні часи. Наше дослідження покаже, що стародавні люди були краще обізнані з мистецтвом збереження плодів і вин, ніж зазвичай вважають.
Цей розділ містить два розділи. У сьомому розділі описано методи, які стародавні застосовували для збереження фруктів і вин загалом, а у восьмому — методи, застосовувані для запобігання бродінню виноградного соку зокрема.
Розділ 7. Стародавнє мистецтво збереження продуктів
Збереження плодів
Дивовижна здатність. Існують значні свідчення щодо дивовижної здатності стародавніх зберігати фрукти та соки. Прикладом може слугувати розповідь римського бранця фортеці Масада Йосипа Флавія. Він повідомляє нам, що фрукти й зерно, які римляни виявили у фортеці, усе ще були свіжими, хоча їх заготовили багато років тому: «Дивували достаток і тривала збереженість припасів, заготовлених усередині. У фортеці було заготовлено стільки хліба, що його могло вистачити надовго, а також значну кількість вина й олії; фініків і стручкових плодів теж було вдосталь. Коли Елеазар зі своїми сикаріями хитрістю оволодів фортецею, він знайшов усе це свіжим, ніби його щойно склали; тим часом від заготівлі цих припасів до завоювання римлянами минуло близько століття. Римляни також знайшли залишки припасів незіпсованими. Причиною такої тривалої збереженості, безперечно, слід визнати властивість повітря, яке через високе розташування фортеці було вільним від будь-яких земних і нечистих домішок» /Йосип Флавій, «Юдейська війна», с. 514–515/.
Твердження Йосипа Флавія про те, що юдеї в Масаді зберігали зерно та фрукти майже сто років, явно перебільшене. Однак із цього твердження випливає, що мистецтво збереження продуктів було добре відоме юдеям. На жаль, юдейські джерела нічого не повідомляють нам про те, якою була технологія такого збереження.
Письменники-класики.
Однак деякі письменники-класики дають нам можливість значно глибше зрозуміти методи, які застосовували давні люди для збереження зернових, фруктів, овочів і вин. Одним із них є Колумелла, відомий агроном, який жив у першому столітті після Р. Х. У своєму трактаті «Про землеробство і дерева» Колумелла докладно розмірковує про різні методи, які різні люди застосовували для збереження таких продуктів, як салат, цибуля, яблука, груші, ягоди, сливи, інжир, маслини, неферментований виноградний сік і ферментоване вино. Ми коротко підсумуємо те, що він сказав, спочатку про збереження свіжих продуктів загалом, а потім — особливо про збереження ферментованих і неферментованих вин. Ця інформація має розвіяти помилкове уявлення про неможливість зберегти виноградний сік неферментованим у біблійні часи.
Передусім Колумелла описує метод збереження ягід і слив: «Кизилові ягоди, які ми вживаємо замість маслин, а також дикі сливи й сливи кольору оніксу слід відбирати, коли вони ще тверді й не дуже стиглі; однак вони не повинні бути надто незрілими. Їх необхідно сушити один день у тіні. Потім оцет і муст — виноградне сусло, уварене до половини або однієї третини його початкового об’єму, — слід змішати й налити в посудину, що містить ягоди або сливи; необхідно також додати трохи солі, щоб у них не могли завестися жодні черви чи будь-які форми тваринного життя» /Колумелла, «Про землеробство», 12.10.3; переклад Е. С. Флостера та Едварда Х. Хефнера, Кембридж, штат Массачусетс, 1955 р. Усі цитати з Колумелли взято з цього видання. У подальших посиланнях буде наведено лише назву праці Колумелли/.
Методи збереження фруктів.
Подібний метод застосовували для збереження інших видів фруктів. Колумелла пояснює: «Перш ніж груші дозріють, але коли вони вже майже стиглі, ретельно огляньте їх, щоб переконатися, що вони здорові, без плям і черв’яків, а потім покладіть їх у фаянсовий посуд, оброблений варом, і наповніть його родзинковим вином або мустом, увареним до однієї третини його початкового об’єму, так, щоб усі фрукти були занурені; потім накрийте посудину кришкою і закупорте її» /Там само, 12.10.4/.
Колумелла продовжує пояснювати, що замість кип’яченого муста деякі використовують розчин меду й води або бджолиного воску й води для збереження фруктів /там само, 12.10.1–2; 12.12.3/. Занурення фруктів у рідкий мед вважається одним із найбезпечніших методів збереження, адже, як зауважує Колумелла, «такою є природа меду, що він зупиняє будь-яке розкладання і не дозволяє йому поширюватися» /там само, 12.47.4/. Сьогодні ми застосовуємо подібний метод, коли занурюємо зацукровані фрукти в густий цукровий сироп.
Застосовували й інший метод: фрукти клали в бочку між шарами тирси, а коли бочка наповнювалася, її кришку ретельно замазували глиною для ліплення /там само, 12.46.4/. Ще один метод полягав у «покритті свіжих фруктів товстим шаром добре замішаної гончарної глини; коли глина висихала, обмазані плоди переносили в сухе прохолодне місце. Потім, перед уживанням плодів, їх потрібно було розмочити у воді, і глина відставала. Цей процес зберігав плоди такими ж свіжими, ніби їх щойно зняли з дерева» /там само, 12.46.5/.
Збереження винограду.
Для збереження плодів винограду у свіжому стані застосовували кілька способів. Один із них полягав у зрізанні виноградних грон із довгими гілками та змазуванні зрізу гілки варом. Потім виноградні грона поміщали в посудини, наповнені сухою половою. Колумелла пояснює: «Щоб виноградні грона могли залишатися навіть протягом року, ви повинні зберігати їх у такий спосіб. Коли ви відсічете від виноградної лози гілку з гронами… одразу ж обробіть зріз гілки густим варом; потім наповніть нову глиняну посудину найсухішою половою, яку треба просіяти, щоб не було пилу, і покладіть на неї виноградні грона. Потім накрийте її іншою посудиною, щільно обмажте посудину навколо глиною, змішаною з половою, а потім, поставивши ці посудини разом на горищі або в сіннику, — накрийте їх сухою половою» /там само, 12, 44,1/.
Інші люди, згідно з даними Колумелли, зберігали виноградні грона, занурюючи їхні зрізи одразу в киплячий вар, а потім укладали їх шарами всередині бочки, що містила уварений, випарений муст /там само, 12, 44,2/. Деякі люди замість мусту використовували шари ячмінних висівок і шари виноградних грон, укладаючи їх почергово. А наприкінці закривали бочку кришкою і ставили для зберігання в дуже сухе й прохолодне місце на горищі» /там само, 12,44,3/.
Колумелла продовжує наводити подібні способи, які використовували інші люди. «Деякі люди, — говорить він, — після такого самого способу зберігають зелені виноградні грона в сухій тирсі тополі або ялиці; інші ретельно вкривають виноградні грона, які вони зрізали з виноградних лоз, коли вони ще не були цілком стиглими, — і загортають їх у суху гіпсову крихту. Інші, коли відбирають зв'язку виноградних грон, відсікають усі дефектні грона, а потім підвішують їх у коморі, де під ними розташовані засіки з пшеницею. Але цей спосіб призводить до того, що виноградні грона починають сохнути й стають такими ж солодкими, як родзинки /там само, 12,44,4/.
Після опису кількох інших способів, застосовуваних різними людьми для збереження виноградних грон свіжими, Колумелла зрештою сказав: «Різні методи відповідають різним районам — відповідно до місцевих умов і якості виноградних грон» /там само, 12, 44, 8 с./.
Сучасник Колумелли, римський учений і натураліст Пліній у своїй «Природничій історії» стисло описує інші методи збереження плодів винограду: «Деякі виноградні плоди зберігатимуться протягом усієї зими, якщо грона підвісити на мотузці до стелі; а інші зберігають їх просто у природному положенні, поміщаючи їх у фаянсові глечики зі спеціальним закупорюванням і ущільненням» /Пліній, «Природнича історія», 14,3,16. Переклад Х. Рекхема. Лоео Класикал Лайбрарі, Кембридж, штат Массачусетс, 1960 р. Усі цитування з Плінія буде взято з цього видання/.
Вичавлені виноградні грона.
Той факт, що давні люди знали способи зберігати виноградні грона свіжими аж до наступного збору винограду, підкреслює, що непереброджений виноградний сік можна було отримати будь-якої пори року, просто вичавлюючи виноградні грона в чашу. Ця практика підтверджується як рабиністичною, так і християнською літературою. Наприклад, Халакат Гедалат — найдавніший запис у Талмуді — говорить: «Можна вичавити гроно винограду й виголосити кіддуш /благословення, яке виголошують під час посвячення суботи або свята/ над соком, оскільки виноградний сік вважається вином у зв'язку із законом про назореїв» /Цитовано Льюїсом Ґінзберґом, «Відповідь на запитання: чи можна вживати непереброджене вино в юдейських обрядах?» — Американський юдейський щорічник, 1923 р., с. 409/. Апокрифічна книга «Діяння та мучеництво Матвія» — документ, що був поширений у II і III століттях християнської ери, — свідчить про вживання свіжовичавленого виноградного соку під час святкування Вечері Господньої: «Принесіть як приношення святий хліб; і, вичавивши три грона винограду просто в чашу, причастіться зі мною, як Господь Ісус показав нам це робити, коли Він воскрес із мертвих третього дня» /«Діяння та мучеництво святого апостола Матвія», Анти-Нікейські отці, переклад Александра Робертса та Джеймса Дональдсона. Ґранд-Рапідс, 1978 р., т. 8, с. 532–533/. Це ясне й позитивне свідчення не лише про звичай виготовлення виноградного соку шляхом вичавлювання винограду, а й про вживання неперебродженого виноградного соку під час святкування Вечері Господньої.
Є свідчення, що практика вичавлювання збережених виноградних грон і виливання соку просто в чашу для Вечері Господньої тривала протягом століть. Наприклад, Третій собор у Бразі /675 р. по Р. Х./ у звіті звинувачує Кипріана за те, що ті, хто не подали до священної чаші Господньої жодного іншого вина /винум/, принесли лише те, яке вони вичавили з виноградних грон» /Йосиф Бінґем, «Старожитності християнської церкви», Лондон, 1852 р., т. 2, с. 760/. Варто зазначити, що в цьому уривку свіжий виноградний сік названо «вином» /винум/. У цьому випадку звинувачення було спрямоване не проти вживання неперебродженого виноградного соку як такого, а проти недоліку: виноградний сік не змішали з водою.
Практика змішування вина з водою, очевидно, виникла, як зазначає Леон К. Фельд: «Немає потреби розбавляти алкогольні вина, але є потреба розріджувати кип'ячені вина та густі соки з вичавлених виноградних грон» /Леон К. Фельд, «Ойнос: дискусія про питання, що стосуються біблійного вина», Нью-Йорк, 1883 р., с. 91/. Настанову щодо цього вже три століття тому дав папа Юлій I /337 р. по Р. Х./ у декреті, де сказано: «Але якщо необхідно вичавити виноградний сік у чашу, необхідно змішати його з водою» /Граціан, «De Consecratione», частина третя, цитовано Леоном К. Фельдом /М/ н. 18/, с. 91/. Додаткові історичні свідчення буде наведено в наступному розділі у зв'язку з нашим дослідженням вина, яке застосовують під час причастя. Такі свідчення покажуть, що збережені свіжими виноградні грона вживалися протягом усього року для приготування вичавленого виноградного соку.
ЗБЕРІГАННЯ ПЕРЕБРОДЖЕНОГО ВИНА.
Переважне хибне уявлення. Широко поширена думка, що в стародавньому світі було набагато легше зберегти переброджене вино, ніж зберегти непереброджений виноградний сік. Такий погляд ґрунтується на помилковому припущенні, що зберігання перебродженого вина було простим процесом, який вимагав лише проходження вичавленим виноградним соком природного процесу бродіння. Насправді все було зовсім інакше. Переброджені вина піддаються дії цілої низки інфекцій, унаслідок чого стають кислими, смердючими та пліснявіють. Стародавні люди добре усвідомлювали ці проблеми. Пліній, наприклад, відкрито визнавав, що «характерною ознакою вина є пліснява або перетворення на оцет; цілі томи написані, сповнені настанов, як це виправити» /Пліній, «Природнича історія», 14, 26/.
Колумелла так само зазначав, що переброджене вино і непереброджене кип'ячене сусло /виноградне сусло/ однаковою мірою піддавалися псуванню: «Кип'ячене сусло, хоч і ретельно прокип'ячене, подібно до вина, схильне до окислення» /Колумелла
«Про землеробство», 12, 20,1/. І далі він говорить: «Усе це відбувається таким чином, тому будьмо уважними, щоб зберегти наше вино як прокип'ячене сусло річної витримки, міцну незбродженість якого вже було випробувано» /там само/.
Тут Колумелла підкреслює, що непереброджений, прокип'ячений виноградний сік, який зазвичай зберігається краще, ніж переброджене вино, має бути витриманим, старим, щоб зберігатися краще. Перш ніж розглянути деякі технічні прийоми, які використовувалися в стародавньому світі для збереження вина, важливо зазначити, наскільки важливим у ті дні був процес збереження вина. Головною причиною була відсутність точних технологій контролю процесу бродіння.
Відкриття процесу пастеризації.
Наприкінці XIX століття Луї Пастер, великий французький хімік, відкрив причину бродіння та спосіб боротьби з ним, відомий як пастеризація. Відома дослідницька праця Пастера «Études sur la bière» /1876/ насправді була виконана на прохання виробників пива та вина, які попросили знайти спосіб запобігти інфекції, що псувала продукцію й завдавала їм величезних фінансових збитків. Це дослідження привело Пастера до відкриття, що бродіння відбувається радше через розмноження мікроорганізмів, ніж унаслідок хімічної зміни. Щоб запобігти бродінню або контролювати його, Пастер у 1876 році відкрив метод «пастеризації», який полягає у знищенні певних бактерій шляхом нагрівання рідини /вина, молока, пива/ до певної температури протягом певного періоду часу.
Сьогодні завдяки кип'ятінню під певним тиском, фільтрації із застосуванням сепараторів, комплексним холодильним установкам і пастеризації виноробна індустрія /відома як енологія/ здатна контролювати процес бродіння. Такий контроль стає особливо необхідним, коли сусло містить надто багато води й надто мало цукру через холодний або дощовий сезон чи вологі ґрунти, на яких ріс виноград. У такому разі винороби нині виправляють недосконалий хімічний склад сусла, додаючи до нього цукор і зменшуючи вміст води за допомогою штучного випаровування. Ці сучасні технічні процедури звільняють виноградарів від постійного страху, що їхній урожай винограду може зіпсуватися. Без таких технічних знань і засобів стародавні винороби постійно ризикували втратити свій урожай винограду.
Проблеми збереження вина.
Марк Порцій Катон /234–150 рр. до Р. Х./, якого вважали батьком латинської прози та літератури про землеробство, посилався на деякі проблеми, пов’язані зі збереженням перебродженого вина. У 148-му розділі своєї праці «Про землеробство» Катон натякає на такі проблеми, коли говорить про «Продаж вина в глечиках». Однією з умов було те, що «дозволялося продавати лише таке вино, яке не скисло й не запліснявіло. Упродовж трьох днів вино передавали на випробування чесній людині, і якщо покупцеві не вдавалося знайти недолік, вино вважалося перевіреним; але будь-яке зволікання з перевіркою з вини власника дозволяло покупцеві продовжити термін випробування» /Марк Катон, «Про землеробство», перекладач Вільям Девіс Гупер, Кембридж, штат Массачусетс, 1960 р./. Той факт, що покупцеві давали можливість випробовувати вино протягом трьох днів після покупки, показує, як швидко вино могло скиснути або запліснявіти.
Катон згадує про деякі запобіжні заходи, щоб не допустити окислення або пліснявіння вина. Розділіть виноградні плоди, зібрані щодня після очищення й висушування, порівну між глечиками. Якщо необхідно, додайте до нового вина 1/40 частину прокип’яченого мусту із зіпсованого винограду або 600 грамів солі на одну умовну міру рідини /куллеус/. Якщо ви використали мармуровий пил, додайте 400 грамів на куллеус; змішайте його з мустом у посудині, а потім вилийте в глечик. Якщо ви використовуєте ароматну смолу, ретельно подрібніть її — три фунти на куллеус мусту, помістіть її в кошик і підвісьте його в глечику з мустом; трясіть кошик так ретельно, щоб смола могла розчинитися. Коли ви використовуєте кип’ячений муст, мармуровий пил або смолу, часто перемішуйте протягом 20 днів, щодня притискаючи» /Там само, 23/.
У цьому твердженні Катон передбачає повне занурення різних уживаних продуктів для збереження перебродженого вина: прокип’яченого мусту, солі, мармурового пилу та смоли. Згодом ми побачимо, що Колумелла згадує також інші запобіжні засоби. Попри застосування таких запобіжних засобів, проблеми з перебродженим вином усе ще залишалися.
У 107–110-му розділах Катон посилається на деякі з цих проблем. Однією з них був неприємний запах, що йшов від вина й усотувався в стінки глечиків. Інша проблема полягала в тому, що саме вино ставало кислим або набувало неприємного запаху. Щоб усунути проблему неприємного запаху всередині глечика, Катон наказував приготувати крем із прокип’яченого мусту, подрібненого ірису та кампанської буркуну. Усі ці інгредієнти потрібно було змішати й кип’ятити на повільному вогні. Цим кремом слід було змащувати стінки винних глечиків /там само, 107/.
Очевидно, така обробка не завжди стримувала вино від скисання. Щоб повернути вину солодкість, Катон запропонував такий рецепт: «Візьміть чотири фунти борошна з віки й змішайте чотири міри вина з кип’яченим мустом; сформуйте з цієї маси невеликі цеглинки й залиште їх просочуватися протягом доби; потім розчиніть їх у вині в глечику і через 60 днів запечатайте» /там само, с. 109/. Така процедура мала зробити вино «солодким» і з «приємним ароматним запахом».
Очевидно, такий процес не завжди давав бажані результати, адже в наступному розділі Катон подає інший рецепт для усунення неприємного запаху вина: «Добре нагрійте вогнем чистий шматок покрівельної черепиці; у гарячому стані пофарбуйте її смолою /варом/, прив’яжіть мотузку, плавно опустіть на дно глечика й залиште глечик запечатаним на два дні. Якщо неприємний запах зникне за цей час — це буде найкращий результат; якщо ні — повторюйте цей процес доти, доки неприємний запах не зникне» /там само, 110/.
Наведені вище приклади давніх засобів усунення проблем, пов’язаних із перебродженим вином, показують, наскільки помилковим є припущення, що зберігання перебродженого вина у стародавньому світі було простим процесом. Доступні джерела свідчать, що цей процес був далеко не простим. Різні засоби, які застосовували, щоб запобігти погіршенню та псуванню вина, свідчать про розгубленість і невизначеність виноробів щодо того, як уникнути погіршення якості перебродженого вина. Щоб краще оцінити складність і масштаб цієї проблеми, ми коротко розглянемо деякі методи, які застосовували для зберігання перебродженого вина.
Зберігання вина за допомогою кип’яченого мусту.
Прокип’ячений непереброджений муст у стародавньому світі вживали не лише як напій, розбавлений водою, а й як засіб для зберігання перебродженого вина. Колумелла, цей уславлений римський агроном, докладно розмірковує про те, як використовувати кип’ячений муст для збереження вина. Він закликає: «Будьмо уважними, щоб зберегти наше вино за допомогою кип’яченого мусти однорічної витримки, стійкість якого вже була випробувана» /Колумелла, «Про землеробство», 12, 20,1/.
Не всі вина потребують зберігання за допомогою кип’яченого мусти або інших консервувальних засобів; особливо цього потребують вина з урожаю нових виноградників або виноградників, розташованих у далеко не ідеальних місцях. Колумелла говорить: «Ми розглядаємо найкращі вина кожного виду, які можуть зберігатися без будь-яких консервувальних засобів» /там само, 12,19, 3/. Однак такі вина, очевидно, були радше рідкістю, адже Колумелла обговорює, як зберігати вина, вироблені з винограду різних видів виноградників або за різних сезонних умов.
Приготування кип’яченого мусти, який використовували для зберігання перебродженого вина, було надзвичайно трудомістким процесом. Воно передбачало не лише повільне й неквапливе кип’ятіння мусти до зменшення його початкового об’єму наполовину або на одну третину, а й додавання таких консервувальних засобів, як смола та терпентинова смола. Також додавали такі спеції, як «листя нарду, костус /індійська ароматична рослина/, фініки, очерет і цукрову тростину… Мирру запашну, корицю, бальзам і шафран» /там само, 12, 20, 5/.
Щоб зрештою зберігатися, цю складну суміш додавали до вина. Ось як це пояснює Колумелла: Невідомо, скільки цієї суміші слід додати до 48 секстаріїв /0.55 літра/, оскільки розрахунок правильної кількості мав ґрунтуватися на якості вина; також потрібно було подбати, щоб аромат консервувальних засобів не був помітним, адже це відштовхувало покупців.
«Я особисто, якщо врожай винограду вологий, зазвичай змішую три консервувальні засоби у двох амфорах, а якщо сухий — у чотирьох» /там само, 12, 20, 6/.
Зберігання вина за допомогою солі.
Іншим важливим методом зберігання вина було додавання солі або морської води до мусти протягом перших кількох днів бродіння. Очевидно, цей метод був широко поширений, адже Колумелла сказав: «Деякі люди — і справді, майже всі греки — зберігають муст, додаючи сіль або солону воду» /там само, 12, 25, 1/.
Якщо використовували порошкоподібну сіль, її спочатку потрібно було розбавити водою, а потім вилити у вино, що бродило. Якщо використовували солону воду, її потрібно було «кип’ятити до третини її початкового об’єму» /там само, 12, 25, 4/, а потім вилити в муст і зрештою перелити в обкурені глечики. Використання солі широко рекомендували, щоб запобігти пліснявому присмаку вина. Колумелла радить: «Якщо можливо, кожен сорт виноградного врожаю слід просолити цією самою кількістю розчину, оскільки це запобігатиме будь-якому пліснявому присмаку у вині» /там само, 12,23,3/.
Зберігання вина з додаванням смол.
Ще одна речовина застосовувалася для збереження вина — смола в рідкому та твердому стані. Колумелла у своїй праці «Про землеробство» присвятив три розділи — 22–24 — обговоренню різних видів смол, які використовувалися для збереження вина. Зазвичай смолу розчиняли в солоній воді, яка потім випаровувалася. Такий розчин вливали у вино, піддаючи його впливу цієї речовини. Кількість розчину, що використовувалася, залежала від стану вина.
Тим, хто бажав зберегти весь урожай винограду з додаванням смол, Колумелла давав таку пораду: «Але якщо ви бажаєте зберегти весь урожай винограду з тими самими смолами й таким способом, щоб неможливо було визначити за смаком, що він зберігався зі смолами, — достатньо буде змішати шість скрупулів /скрупул дорівнює 1,14 грама/ цієї смоли з 45 секстаріями /секстарія дорівнює 0,55 літра/ вина, коли воно зрештою перестане бродити й осад буде очищено» /там само, 12, 23, 2/.
Попередні обговорення різних методів, які застосовували давні люди для збереження вина, що бродило, не є вичерпними. Використовувалися також інші захисні речовини, такі як мармуровий пил, вапно, обкурювання сіркою або подрібненим ірисом. Наведених прикладів достатньо, щоб показати: збереження вина, що бродило, у стародавньому світі було складнішим процесом, ніж зазвичай вважають. Насправді в деяких місцях ризик збереження вина, що бродило, був настільки великим, що, як ми побачимо далі, весь урожай винограду кип'ятили й зберігали як солодкий нефахований виноградний сік.
Розділ 8: Збереження виноградного соку
Процес бродіння. Давні люди знали про факт бродіння, хоча й не розуміли його причин. Саме те, що відбувалося під час перетворення виноградного соку на вино, залишалося не цілком зрозумілим аж до 1860 року, коли Луї Пастер почав досліджувати бродіння. Однак давні люди знали деякі методи запобігання бродінню.
Виноградний сік складається з двох основних складників — глюкози, або виноградного цукру, і білка. Вони обоє сприяють процесу бродіння. Білок, що міститься в шкірці та оболонці насінини виноградної ягоди, сприяє формуванню /утворенню/ мікроскопічних організмів, які є агентами, що викликають бродіння, відомими як ферменти або дріжджі.
Розщеплення білків у виноградному соку створює сприятливі умови для розмноження дріжджових мікробів, які, своєю чергою, з'єднуються з мікробами, присутніми в повітрі, і вивільняють хімічні ферменти /ензими/, здатні розкладати виноградний сік на два елементи. Один із них — етиловий спирт, безбарвна рідина, яка вільно змішується з водою й залишається розчиненою у вині. Інший елемент — вуглець, діоксид вуглецю, що проявляється у вигляді крихітних бульбашок, особливо під час кипіння. /Щодо інформації про процес бродіння вина див.: Роберт Разор «Посібник для винокура», Сан-Антоніо, Техас, 1980, с. 104–105./ Процес бродіння відбувається лише за наявності певних умов, таких як помірна температура, волога й повітря у виноградному соку. Існує чотири основні методи, за допомогою яких ці умови можна змінити або усунути. Таким чином виноградний сік буде збережено свіжим і нефахованим. Тепер ми розглянемо кожен із цих чотирьох методів — усі вони були відомі давнім людям.
Збереження виноградного соку за допомогою кип'ятіння.
Волога і жар. Бродінню виноградного соку можна запобігти, достатньою мірою видаляючи з нього вологу та нагріваючи виноградний сік до високої температури. Секрет полягає в тому, що ріст дріжджових мікроорганізмів, які є агентами бродіння, сповільнюється або повністю припиняється, коли вміст вологи у виноградному соку усувається при температурі 7–85 градусів Цельсія. За такої температури більшість ферментів знищується. Обидва ці результати досягаються кип'ятінням виноградного соку.
Під час кип'ятіння вода з виноградного соку випаровується, мікроорганізми та пліснява знищуються, вміст цукру збільшується і таким чином стримується ріст мікроорганізмів. Цей метод збереження виноградного соку неферментованим шляхом ретельного кип'ятіння та перетворення його на сироп був поширеним і успішно практикувався у стародавньому світі. За бажання цей сироп можна було розбавити водою. Цю практику підтверджують кілька джерел.
Стародавні свідчення.
Найвідоміший римський поет Вергілій / 70–19 рр. до Р. Х. / у своїй праці «Георгіки» зображує господиню дому так: «Вона виварює вогнем вологу із солодкого муста й знімає закваску, бурхливу піну з киплячого казана» / Вергілій, «Георгіки» I, 295–296 /. Цей метод широко застосовувався; це зазначено в докладному описі Колумелли того, як успішно зберігати муст за допомогою кип'ятіння. Він писав: «Подбайте про це так, щоб муст, коли його буде вичавлено, міг зберігатися тривалий час або принаймні до того часу, коли його буде продано» / Колумелла, «Про землеробство» 12,19,1 /.
Колумелла пояснює, що для забезпечення збереження соку «деякі люди поміщають муст у свинцеві посудини й кип'ятінням зменшують його на чверть, інші — на третину. Безперечно, той, хто випарить муст наполовину, отримає густішу форму муста» / Там само, 12,19,1 /. Муст, прокип'ячений до третини об'єму, називався дефрутумом: «Найсолодший можливий аромат муст має тоді, коли його випарити до однієї третини початкового об'єму; тоді він називатиметься дефрутумом» / Там само, 12,21,1 /.
Пліній, на відміну від Колумелли, називає дефрутумом муст, випарений до половини його об'єму, а сапою — муст, випарений до однієї третини. Розмірковуючи про різні види «солодкого вина» / винум дулце /, він писав: «Сираеум, деякими називаний хепсемою, а в нашій країні — словом сапа, є продуктом мистецтва, а не природи; це муст, випарений кип'ятінням до третини його кількості; муст же, прокип'ячений лише до половини його кількості, називається дефрутумом» / Пліній, «Природнича історія» 14,11,80 /. Різниця в назвах, даних різним видам прокип'яченого муста, лише підтверджує широке вживання цього напою.
Збереження муста за допомогою кип'ятіння вимагало уважного догляду. Колумелла дає нам такий проникливий опис: «Спочатку ми розігріваємо піч слабким вогнем із дуже невеликою кількістю дров, які селяни називають хмизом, щоб муст міг спокійно кипіти. Людина, якій доручено кип'ятіння, повинна приготувати фільтри, зроблені з очерету, і віник із ракитника; останній має бути сирим, необробленим, щоб, так би мовити, не бути твердим і не бити, наче молоток. Вона повинна добре розмішувати будь-який осад, що осідає на дні, піднімаючи його вгору під час розмішування; потім фільтром очистити всю накип, що залишається на поверхні; вона повинна фільтрувати масу доти, доки муст не очиститься від усіх осадів» / Колумелла, «Про землеробство» 12,19,3–4 /.
Безпечне збереження.
Після вжиття необхідних заходів кип'ячений виноградний сік може безпечно зберігатися протягом тривалого часу. Це вимагало тривалого кип'ятіння та ретельного усунення всієї накипі, як про це говорить Колумелла: «Якщо є багато дров, краще прокип'ятити муст і очистити його від усієї накипі з осадом; якщо це зробити, десята частина буде втрачена, але решта добре й назавжди збережеться» /Там само 12,20,8/.
Цей метод збереження Колумелла особливо рекомендував для «будь-якого маєтку, де вино часто окиснюється». У цьому випадку весь муст необхідно вилити в казан і кип'ятити доти, доки десята його частина не випарується. «Згодом, коли муст охолоне, вам необхідно розлити його в посудини, накрити їх і запечатати; у такому стані він зберігатиметься довше без жодної шкоди» /Там само 12,26,1/.
Широке вживання кип'яченого виноградного соку.
На Близькому Сході та в країнах Середземномор'я звичай зберігати виноградний сік шляхом кип'ятіння й перетворення на сироп зберігся протягом усіх століть. Цей напій відомий як вино котто /кип'ячене вино/ в Італії, вин куїт у Франції, нарденк у Сибіру та дібс — в арабських країнах. Джон Кітто у своїй статті про «Вино» цитує з давньої, але відомої «Енциклопедії біблійної літератури» кількох істориків 19 століття щодо вживання кип'яченого виноградного соку на Близькому Сході. Один із них, доктор А. Рассел у своїй «Природній історії Алеппо», пише: «Згущений виноградний сік, sapа vini, який тут називають діббс, привозять до міста в бурдюках і продають на громадських ринках; він дуже схожий на звичайний мед, солодкий на смак і широко вживається людьми всіх станів» / Джон Кітто, «Енциклопедія біблійної літератури», 1845, стаття «Вино», т. 2, с. 956/.
Подібним чином Кір Реддінг у своїй «Історії сучасних вин» заявив: «У Ліванських горах, у Кесруані, виготовляють хороші вина, але здебільшого це винс куїтс /кип'ячені вина/. Таке вино зберігають у глечиках» /Там само/. Д. Д. Пакстон, який був свідком збору врожаю винограду в Лівані, також говорить: «Цей сік було видобуто, коли я відвідав місце, де знаходиться чавильний прес; це не було вино /як ми називаємо його тепер/, а те, що ми тепер називаємо дібс» /Там само/. Широко поширене вживання неперебродженого «кип'яченого вина» на Близькому Сході в 19 столітті також засвідчили у своїх звітах кілька мандрівників. /Ці звіти мандрівників про Близький Схід цитуються Вільямом Паттоном у його праці «Біблійні вина. Закони бродіння», Оклахома-Сіті, с. 30–32/.
Генрі Хоумс, американський місіонер у Константинополі, у своїй статті про вино, опублікованій у журналі «Свята бібліотека» /травень 1848/, подає такий звіт своїх спостережень: «Звичайний виноградний сік без додавання будь-яких нейтралізувальних засобів проти окиснення, кип'ячений протягом чотирьох-п'яти годин, унаслідок чого зменшився на чверть свого об'єму. Після кип'ятіння, щоб зберегти його в прохолодному приміщенні та зробити менш сприйнятливим до ферментів, його вливають у глиняні /фаянсові/, але не дерев'яні посудини й щільно закривають шкірою, щоб не було доступу повітря. Зазвичай не маючи жодних хмільних властивостей, його вільно вживають як мусульмани, так і християни. Деякі глечики, які я особисто тримав у руках, уже зберігалися протягом двох років, не зазнавши жодних змін» /Цитовано Вільямом Паттоном/ н. 48/, с. 32/.
Розбавлення водою кип'яченого виноградного соку.
Це була звичайна практика давніх часів — розбавляти водою як переброджені, так і непереброджені вина. У Римі спеціально для цієї мети існувала громадська установа, відома як Термополіум. Вона постачала своїм відвідувачам для розбавлення вина як холодну, так і гарячу воду. Як зазначив сер Едвард Беррі у своєму трактаті «Огляд давніх вин»: «Часто було необхідно розбавляти густіші, концентрованіші та старіші вина» /сер Едвард Беррі «Огляд давніх вин», Лондон, 1775 р., с. 165/.
Розбавлення було особливо необхідним для тих вин, які випарювали й уварювали до стану густих кремів. Арістотель, відомий грецький філософ, який жив у IV столітті до Р. Х., сказав, що аркадійське вино було настільки густим, що його потрібно було зіскрібати зі стінок посудини, у якій воно зберігалося, і розчиняти шматки у воді /Арістотель «Метеорологія» 4,10/. Дуже подібним було теніотикське вино Єгипту, про яке Афанасій, грецький граматик, який жив у II столітті після Р. Х., говорить: «Вино було такої густоти, що під час додавання води поступово розчинялося, подібно до того, як добре розчиняється аттичний мед» /Афанасій «Бенкет мудреців» 1,25/.
Кілька давніх авторів також згадують про звичай розбавляти переброджені вина. «Гесіод радив протягом літніх місяців розбавляти три частини води на одну частину вина. Нікохарес вважав належною пропорцією дві частини вина на п’ять частин води. Однак, згідно з узгодженою думкою Гомера, Прамніана й Мероніана, для вин потрібно було 20 частин води на одну частину вина. Гіппократ вважав 20 частин води на одну частину тракійського вина належним напоєм» /Роберт Х. Стейн «Пиття вина в новозавітні часи» — «Християнство сьогодні», 20 червня 1975 р., с. 9–11/.
Здається розумним припустити, що згадані вище вина, які розбавляли 20 частинами води на одну частину вина, були кип’яченим виноградним соком надмірної густоти. Любителі перебродженого вина навряд чи насолоджувалися б вином, розбавленим на 95 % водою! Отже, вина, які потребували розбавлення густого мусту, були переважно неперебродженим виноградним соком, щільно сконденсованим унаслідок кип’ятіння.
Кип’ячений виноградний сік серед юдеїв.
Кілька причин спонукають нас вважати, що кип’ятіння для збереження виноградного соку, ймовірно, було поширеним також у давньому Ізраїлі. Мистецтво виготовлення та збереження вина було загальнопоширеним у країнах Середземномор’я, де переважало виноградарство, і ця галузь збереглася донині. Є свідчення, що давні юдеї зберігали вино за допомогою кип’ятіння. В «Енциклопедії біблійної літератури» Джона Кітто сказано: «У Мішні говориться, що юдеї мали звичай уживати кип’ячене вино». Вони не кип’ятили вино для жертвоприношення, бо кип’ятіння зменшує його» і, відповідно, згущує його, тому за потреби потрібно було змішувати вино з водою; але вони додавали воду одразу: «рабин Єгуда дозволив це, бо вода покращує вино» /Тероумот, Перек, 100, 11. Джон Кітто, «Енциклопедія біблійної літератури», 1845, стаття «Пасха», т. 2, с. 477/.
У талмудичному трактаті під назвою «Авода Зара» є розлога дискусія про те, як деякі рабини міркували щодо вживання кип'яченого вина. Одним із питань було, чи міг юдей уживати вино, яке він передав на зберігання язичникові. Побоювання полягало в тому, що язичник міг запропонувати його своєму ідолу. Рабин Аші, відкидаючи цей страх, сказав: «Наше кип'ячене вино, яке зберігається у язичників, не потребує подвійного запечатування. Бо щодо побоювання, що вино буде принесене в жертву ідолу, — у такому стані його не приносять» /Авода Зара 30а, переклад Епстейна, «Вавилонський Талмуд», 1936 р., с. 148/. Причину зазначено у виносці, де пояснюється, що язичники використовували для своїх жертвоприношень лише сире вино. Кип'ячене вино було неприйнятним для їхніх жертв, і, отже, не потрібно було боятися, що його принесуть ідолу» /Там само, примітка 2/.
Інше дискусійне питання — чи придатне для вживання кип'ячене вино, залишене незакритим. На це питання знаменитий рабин Хія виважено відповів: «Кип'ячене вино не стає непридатним, якщо його залишити неприкритим» /Там само, с. 149/. Причину зазначено у виносці: «змія його не п'є» /Там само, с. 148, примітка 8/. Загальноприйнята думка полягає в тому, що змій виявляли у вині, що бродило, але вони не торкалися кип'яченого вина. Отже, вино, що бродить, необхідно накривати, щоб воно не було отруєне зміями, але кип'ячений виноградний сік може залишатися відкритим, оскільки змії не повинні його торкнутися. Ці випадкові нотатки дають непрямий, але переконливий доказ того, що кип'ячене вино вироблялося і вживалося юдеями.
Чи був кип'ячений виноградний сік у стародавньому Ізраїлі?
Важко сказати, наскільки широко вживали кип'ячене вино в стародавньому Ізраїлі. Але немає причин сумніватися в його вживанні. Деякі біблійні згадки про «мед-дебаш» можуть стосуватися солодкого виноградного сиропу. Єврейське слово дебаш відповідає арабському дибс, яке є звичайним терміном для солодкого сиропу, родзинок і фініків. У своїй статті про «Мед» у Тлумачному біблійному словнику Д. І. Росс пише: «Мед у Біблії вживається у трьох різних значеннях:
Густий виноградний сироп /арабське дибс/.
Дикий мед.
Мед від домашніх бджіл» /Тлумачний біблійний словник, 1962 р., стаття «Мед», т. 2, с. 639/. Деякі богослови підтримують думку, що певні тексти Старого Завіту посилаються не на бджолиний мед, а на виноградний сироп. Наприклад, у Біблійному словнику Д. А. де Бост заявив: «Деякі автори вважають, що кілька старозавітних текстів, а саме Бут. 43:11; Єз. 27:12; Єр. 41:8, посилаються не на бджолиний мед, а на солодкий напій, сироп, який готували зі стиглих фініків. /Зазначені автори є юдейськими богословами — Маймонід, Йосиф Флавій, Гіллер, Цельсій, Геддес та інші/. Вони, серед іншого, посилаються на той факт, що єврейське слово дебаш, яке означає мед, арабською означає фініки. Інші богослови підтримують думку, що слово муст слід розуміти як мед виноградних гроен, тобто виноградний сік, кип'ячений із цукром або без нього доти, доки він не стане густим, як сироп /Розенмюллер/. Такий напій виготовляють навіть і тепер у Сибіру та Палестині /Шоу, Рассел, Буркхард/. Із 150 кг винограду виходить 50 кг цього напою, який називають дибс /єврейська назва — дебаш/. Розбавлений водою, він уживається замість цукру. Для бідних він замінює олію, а для хворих — вино. Греки та римляни знали такий виноградний мед» /Біблійний словник, друге видання, 1865 р./.
Розповідь про розвідників у 13-му розділі книги Числа підтверджує значення слова «дебаш» як виноградного меду. Розвідники «дійшли до долини Есхол і зрізали там виноградну гілку з одним кетягом ягід та понесли її на жердині двоє; взяли також гранатових яблук і смокв» /Чис. 13:24/. На чолі всіх плодів, які розвідники принесли із собою як доказ родючості землі, були величезна виноградна гілка, гранатові яблука та смокви. Вони сказали: «Ми ходили в землю, до якої ти посилав нас; у ній справді тече молоко й мед /дебаш/, і ось її плоди» /Чис. 13:28/. Оскільки плоди свідчили, що земля рясніла молоком і медом, а виноградна гілка була особливо величезною, мед у цьому випадку може означати кип'ячений виноградний сік, відомий як «медові грона — дібс», особливий виноградний продукт, а молоко може означати зелені пасовища, де пахнуть корови, що дають молоко. Наголос, здається, зроблено на особливо цінних природних продуктах цієї землі.
Біблійна енциклопедія зазначає з цього приводу: «Останнє єврейське слово, визначене у Старому Завіті, — дебаш — можливо, також уживалося для позначення деяких штучних продуктів, виготовлених із соків різних фруктів шляхом згущення, подібно до сучасного дібсу. Уже наводилося припущення, що “мед”, який протікав Ханаанською землею, був згущеним сиропом; і також що мед призначався для перевезення /Бут. 43:21; 3 Цар. 14:3/ та експорту /Єз. 27:17/, — це слід розуміти саме так» /Біблійна енциклопедія. Т. К. Шейні та Д. Сазерленд Блек, 193- р., стаття «Мед», т. 2, с. 205/.
Говорячи про виноградний сік, у статті далі сказано: «Давні мешканці Ханаану, як запевняє Блісс, безсумнівно вже були знайомі з виробництвом виноградного соку. Його розкопки в Тель-ель-Хезу /Лахіш/ відкрили два виноградні преси з пристроями, призначеними, як він вважає, для кип'ятіння та фільтрування соку у виноградний сироп» /Там само/. Наведені вище огляди дають нам підстави вважати, що процес кип'ятіння найімовірніше використовувався давніми юдеями, щоб зберігати виноградний сік неферментованим.
Збереження виноградного соку за допомогою фільтрації.
Відділення білка. Інший метод, за допомогою якого можна усунути бродіння виноградного соку, полягає у видаленні білка, що міститься в шкірці виноградної ягоди та оболонці виноградної кісточки, від інших елементів. Білок, як ми вже зазначали, сприяє розмноженню мікроорганізмів, відомих нам як ферменти або дріжджі. Завдяки ретельним процедурам виноградний сік можна відділити від бродильної пульпи. Давні розуміли цей принцип і застосовували його у двох процесах: 1. Спокійне пресування. 2. Фільтрація.
Спокійне легке пресування.
Виноградні грона доставляли з виноградника й поміщали у винні чани. За словами Плінія, перший сік, що витікає до початку пресування винограду, називається протропум. Він пояснює: «Цю назву деякі дають мусту, який витікає природним шляхом до пресування виноградних грон» /Пліній, «Природнича історія», 14:11/. Цей сік, що самовільно витікає з виноградних плодів, майже повністю складається із цукрової частини винограду. Високий вміст цукру в соку в поєднанні з відносною відсутністю дріжджів мав би зробити його збереження в герметичній посудині порівняно легким.
У цьому конкретному місці Пліній згадує, що протропум міг піддаватися бродінню. Але так було не завжди. Тепер будуть розглянуті інші свідчення, які підтверджують, що перший сік і наступний сік, який витікав під час легкого пресування винограду, зберігалися неферментованими.
Після дискусії щодо двох «Солодких вин», а саме сапа й дефрутуму, які отримували кип’ятінням мусту відповідно до третини та половини його об’єму, – Пліній згадує про родзинкове вино, відоме як пассум, яке під різними назвами було добре відоме в більшості країн Середземномор’я. Цей непереброджений виноградний сік виготовляли, висушуючи виноградні ягоди на сонці, а потім злегка вичавлюючи сік. Пліній пояснює: «Деякі люди роблять це вино з будь-яких солодких білих грон винограду, що рано достигають. Вони висушують їх на сонці приблизно до половини їхньої ваги, а потім легким натисканням вичавлюють сік» /Ленитер експримунт. /Там само/.
Легко вичавлюючи висушені на сонці грона, – у цьому випадку потрібно вичавити лише багатий на сік сік. Через високий вміст цукру та відсутність бродильної пульпи цей сік міг краще зберігатися. Іноді рівень цукру підвищували, додаючи мед. Говорячи про «медове вино», Пліній зазначає: «Воно відрізняється від медового напою наявністю в ньому мусту: 17 літрів сухого мусту на 3,5 літра меду й чашку солі; усе це потрібно змішати до кип’ятіння.
Полібій, історик II століття до Р. Х., повідомляє нам, що «серед римських жінок існувала заборона пити /броджене/ вино; вони пили вино, яке називали пассумом, виготовлене з родзинок, і багато хто куштував його, подібно до солодкого вина /глейкос/ на Криті та в інших країнах. Саме такими напоями вони втамовували спрагу. Але для них було майже неможливо пити вино й залишатися непоміченими» / Полібій «Фрагменти» 6,4/6.2/. Тому варто звернути увагу, що непереброджений виноградний сік із висушених на сонці виноградних грон був особливим напоєм жінок у римському суспільстві.
Важливість легкого вичавлювання винограду, щоб запобігти витіканню білка, також підкреслював Колумелла: «Вичавлюйте їх на чверть щодня й виливайте муст, який більше не слід вичавлювати» / Колумелла «Про землеробство» 12,37,1/. Латинський дієслівний термін, ужитий для слів «вичавлювати», «тиснути», – калькато – буквально означає «топтати ногами». Отже, сік видаляли після того, як виноградні грона топтали ногами, і до їхнього вичавлювання важкою балкою /тортиво/. Остання мала вивільнити пульпу й насіння, які сприяли утворенню бродильних елементів. Щоб запобігти бродінню, легко вичавлений виноградний сік потрібно було належним чином налити в запечатані глечики, які мали зберігатися в коморах – у холодному, сухому місці. Колумелла дає нам інформативний опис того, як це робили: «Щоб муст завжди залишався таким самим солодким, як був свіжим, чинили так. Перш ніж класти грона винограду зі шкіркою під прес, візьміть із чана найсвіжіший муст і влийте його в новий виноградний глечик; потім обмажте його навколо й ретельно покрийте смолою /варом/, щоб жодна вода не могла проникнути всередину. Потім занурте глечик /флягу/ у басейн із холодною свіжою водою так, щоб жодна його частина не була вище поверхні. Через 40 днів витягніть глечик із води. Муст зберігатиметься солодким протягом року» / Там само 12,29,1/.
Про важливість зберігання соку в холодному місці буде сказано далі. Наразі важливо зазначити застереження щодо використання «найсвіжішого мусту», який витікає до того, як виноградні грона зі шкіркою будуть вичавлені. Це має гарантувати, що сік буде більшою мірою вільним від елементів, які спричиняють бродіння та містяться в шкірці й оболонці насіння виноградних плодів.
Фільтрація.
Коли бродильну пульпу віджимають разом із цукристим соком, відокремити перше від другого все ще можливо за допомогою фільтрації. Звичайно, стародавні засоби фільтрації були набагато менш досконалими й ефективними, ніж ті, що застосовуються у виноробній промисловості сьогодні. Основним методом було використання мішка, який називали сакко, куди поміщали виноградні грона. Під мішком ставили посудину, щоб збирати сік, що стікав. Кілька латинських письменників згадують про використання таких фільтрів під час приготування вина.
Римський поет Вергілій /70–19 рр. до Р. Х./ згадує мішковину як одну зі стандартних частин обладнання винного преса /прелума/. Як зауважує Пліній, її призначення — усувати з виноградного соку бродильні речовини: «Вина стають найкориснішими, коли вся їхня сила видаляється фільтром /сакко/. Нам необхідно пам’ятати, що вино — це виноградний сік, який набуває сили завдяки бродінню» /Пліній, «Природнича історія», 23,24/. У цьому твердженні Пліній чітко пояснює, що призначення фільтра /сакко/ — усувати бродильні речовини, які надають вину алкогольної міцності.
Безсумнівно, виноградний сік фільтрують, щоб позбавити його п’янкої сили, спричиненої бродінням. Плутарх, грецький біограф і мораліст першого століття, після докладної розповіді, подібної до Плінієвої, про фільтрувальний прес говорить: «Вино стає старим або слабким за міцністю після багаторазового фільтрування. Так сила усувається, вино не збуджує розум, не наповнює думки й пристрасті та є набагато приємнішим для вживання» /Плутарх, «Симпосіаки», 8,7/.
Варто звернути увагу на зауваження Плутарха, що відфільтроване безалкогольне вино «приємніше для вживання», ніж алкогольний різновид. Це зауваження може допомогти нам зрозуміти природу «доброго вина», виробленого Христом на весіллі в Кані Галілейській /Ів. 2:10/.
Згідно з висловлюванням Плінія, причина фільтрації вина — дати людям можливість пити напій, який не доводить до сп’яніння: «Щоб зробити те, що дає нам змогу здійснити важливіше, ми позбавляємо вино його сили за допомогою лляного фільтра» /Пліній, «Природнича історія», 14,28/.
У цьому зв’язку слід особливо відзначити коментар видання Дельфіна до слів Горація: «Фільтр очищує вино», де сказано: «Стародавні неодноразово фільтрували й очищали муст, перш ніж він міг забродити; таким чином усувався осад, який живив силу вина. Вони отримували вино, яке саме по собі було рідшим, слабшим, легшим і солодшим та приємнішим для вживання» /Горацій, «Книга кармінум», 1,11,6/.
Біблійний натяк.
В Іс. 25:6 міститься натяк на біблійний звичай фільтрації мусту. Ми читаємо: «І вчинить Господь Саваот на цій горі для всіх народів бенкет із ситних страв, бенкет із чистих вин, із найчистішого туку вин». Слово «вино», представлене у двох фразах «чистих вин» і «найчистіших вин», не виявлене в єврейському тексті. Замість нього вжито єврейський термін шемарин, що означає «збереження» і може стосуватися продукту з винограду. Отже, точнішим перекладом може бути «бенкет із виноградного продукту» та «бенкет із добре очищеного виноградного продукту». Саме так звучить переклад у Вульгаті: «бенкет із виноградного продукту /конвівіум віндеміае/ і бенкет із добре очищеного виноградного продукту /віндеміае дефекае/».
У цьому вірші Бог порівнює благословення євангельського бенкету зі Своїми передбаченими двома великими святковими насолодами: ситними стравами — з кісткового жиру — та солодощами, такими як желе й сироп. Перше могло бути прикладом найчистішого стану. «Добре очищений виноградний сік, який через свою чистоту й солодкість, як ми вже бачили, вважався найприємнішим напоєм. Цей нешкідливий поживний напій дуже відповідає символу благословень спасіння, яке тут Бог обіцяв усім викупленим.
Збереження виноградного соку за допомогою холодного зберігання.
Нижче чотирьох градусів Цельсія. Бродіння виноградного соку також можна усунути, зберігаючи його при температурі нижче чотирьох градусів Цельсія. Майже всі процеси бродіння припиняються при температурі близько чотирьох градусів Цельсія. Бродіння можливе лише при температурі від чотирьох до 27 градусів Цельсія. Нижня точка бродіння є неактивною, а верхня — початком оцтово-винного процесу. При зниженні температури до 4 градусів білок осідає на дно, і сік не бродить.
Стародавній метод.
Стародавні були знайомі з цим методом збереження. Коли вони хотіли зберегти виноградний сік у його солодкому, неферментованому стані, їм потрібно було взяти амфору й покрити її смолою всередині та зовні. Потім вони мали наповнити її мустом ліксивіум — мустом, який витікав до того, як виноградні грона вичавлювали важким пресом — і ретельно запечатати, покривши смолою. Потім амфору занурювали в басейн із холодною водою або цистерну й залишали у воді на шість тижнів або два місяці. Після цього процесу виноградний сік міг зберігатися неферментованим. Відтоді його називали семпер мустум, тобто постійний муст.
Ми цитуємо найдавніший опис цього процесу, представлений Колумеллою. Щоб муст залишався семпер дулце — «завжди солодким», — Колумелла приписує таку процедуру: «Перш ніж покласти виноградні грона зі шкіркою під прес, візьміть із чана найсвіжіший муст і влийте його в новий виноградний глечик; потім обмажте його навколо й ретельно покрийте смолою /варом/, щоб жодна вода не могла проникнути всередину. Потім занурте глечик /посудину/ в басейн із холодною водою так, щоб жодна його частина не була над поверхнею. Через 40 днів дістаньте глечик із води. Муст зберігатиметься солодким протягом року». /Колумелла, «Про землеробство» 12,29,1/. Колумелла продовжує: «Доки він перебуватиме у належному холодному стані, доти залишатиметься добрим» /там само, 12,30,1/.
У методі, описаному Колумеллою, бродіння припинялося двома способами:
Усуненням доступу повітря.
Зниженням температури.
Дріжджові мікроорганізми починають діяти, коли повітря отримує доступ до соку, що бродить.
Отже, якщо помістити виноградний сік у герметичну винну амфору, бродіння не відбуватиметься, особливо якщо опустити амфору в холодну воду басейну або цистерни.
Подібний опис цього процесу наводить Пліній. Говорячи про солодке вино, яке греки називали аіглейкос, а римляни — семпер мустум — «постійний муст», він каже: «Необхідно подбати про його виробництво, щоб мусту не дозволяли хвилюватися /фервере, бродити/, тобто слово, яке римляни вживали для позначення перетворення мусту на вино. Отже, щойно муст буде взято з чана й поміщено в бочки, їх потрібно занурити у воду, доки не настане середина зими й не встановиться стабільна холодна погода» /Пліній, «Природнича історія» 14.11/.
Цей метод збереження виноградного соку — муст уже був у вжитку задовго до часів Плінія та Колумелли, адже Катон / 234–149 до Р. Х. / згадує про нього за два століття до них: «Якщо ви бажаєте зберегти виноградний сік протягом усього року, налийте виноградний сік в амфору, щільно запечатайте, замазавши смолою, і помістіть у ставок / басейн /. Витягніть амфору звідти через 30 днів. Сік залишатиметься солодким протягом року» / Марк Катон «Про землеробство», 120,1 /.
Винні підвали Гаваона.
Здається розсудливим припустити, що юдеї знали й застосовували римський метод збереження виноградного соку в герметичних, повітронепроникних посудинах, які зберігалися в холодному місці. Різні технічні засоби виготовлення та збереження вина, згідно з раніше цитованими римськими авторами, здається, були добре відомі в усіх країнах Середземномор’я. Однак щодо Палестини точна інформація відсутня.
Деяку непряму інформацію наводить Джеймс Б. Притчард, який брав участь у розкопках стародавнього міста Гаваона. Там було виявлено 63 винні сховища, що вміщували 25 000 галонів / галон дорівнює 3,78 літра /. Його реконструкція виноробного процесу, як він відбувався в Гаваоні, включає фільтрацію вичавленого соку у двох циліндричних резервуарах діаметром 60 см і завглибшки 60 см. Після фільтрації вино зберігали в холодних підвалах у великих амфорах, запечатаних оливковою олією. / Джеймс Б. Притчард, «Гаваон: де сонце ще стояло», Принстон, 1962, с. 90–98 /. Притчард передає пораду місцевого винороба: щоб уберегти вино від перетворення на оцет, його потрібно зберігати в підвалі, якщо воно запечатане оливковою олією. Землекопи-археологи зберігали посудину з вином, запечатану тонким шаром оливкової олії, протягом місяця в підвалах Гаваона. На своє захоплення наприкінці місяця вони виявили, що вино збереглося бездоганно / там само, с. 94–95 /. Причина полягала в тому, що оливкова олія створювала практичний бар’єр, який перешкоджав окисленню вина.
Успіх цього експерименту свідчить про можливість застосування цього методу для збереження невибродженого виноградного соку. Свіжовичавлений виноградний сік після фільтрування та усунення клейкої речовини можна зберігати в холодних підвалах у посудинах, запечатаних тонким шаром оливкової олії. Певною мірою цей метод застосовував мій батько, коли я був ще хлопчиком. Пам’ятаю, як допомагав йому фільтрувати виноградний сік через щільну лляну тканину, а потім розливав сік у посудини, які запечатувалися тонким шаром оливкової олії та щільно закривалися корком. Посудини зберігалися в холодному підвалі. Сьогодні, за наявності кришок, які герметично закривають різні ємності, мій батько застосовував найпростішу процедуру. Він кип’ятить муст і розливає його у скляний посуд, який одразу ж закатує кришками за допомогою закатувальної машинки. Потім опускає всі ємності із соком у холодний підвал.
Часте поєднання в Старому Завіті оливкової олії та вина може свідчити не лише про широке вживання цих двох продуктів, а й про можливість першої зберігати останнє.
Збереження виноградного соку за допомогою обкурювання сіркою.
Обкурювання сіркою. Бродіння виноградного соку також можна усунути за допомогою процесу обкурювання сіркою. Цей метод полягає в майже повному наповненні глеків свіжим невибродженим виноградним соком. Потім простір, що залишився зверху, обкурюють сіркою, що тліє, і щільно запечатують. Другий варіант — налити муст у посудини, сильно обкурені сіркою. Сірка заміщує кисень у повітрі та стримує ріст дріжджових мікроорганізмів. Обкурювання сіркою широко застосовується сьогодні у винній промисловості, щоб протидіяти деяким інфекціям, до яких схильне вино.
Стародавнє використання сірки.
У стародавньому світі був відомий метод — збереження вина за допомогою обкурювання сіркою. У розділі, присвяченому застосуванню різних методів для збереження вина, Пліній говорить про Катона, який «згадує про сірку» /Пліній, «Природнича історія» 14,25,129/. Горацій натякає на цю практику у вірші, присвяченому святкуванню радісного ювілею: «Цього святкового дня, що повторюється щороку, коли виймають щільно закорковану пробку з глека, щоб вдихнути запах обкуреного вина часів Тулла» /Горацій, «Carminum Liber» 3,8,9-12/. Наступна строфа підкреслює, що це обкурене вино не перебродило, адже можна було випити сотні чаш без «гучної сварки та гніву» /Там само 3,8,6/.
У своїй книзі «Римські старожитності» Т. С. Карр говорить, що «застосування фумаріуму» /обкурювання сіркою/ для дозрівання та витримки вин було запозичене в азіатів; і таким чином випаровування мало тривати доти, доки вино не перетворювалося на сироп» /Цитовано в «Енциклопедії біблійної літератури Джона Кітто» 1845, стаття «Вино», т. 2, с. 956/. У своєму коментарі до цього твердження «Енциклопедія біблійної літератури Джона Кітто» говорить: «Тоді Мішна заборонила обкурювання вина, яке використовувалося для приношень /Мінахот… 6 ет. Коментар/. Це посилання головним чином стосувалося римської практики обкурювання сіркою, за якої випари поглинали кисень, і таким чином припинялося бродіння. Юдеї категорично відмовлялися вживати вино та оцет, приготовані язичниками» /Там само/.
ВИСНОВОК.
Дослідження, проведене в цьому розділі щодо стародавніх методів збереження перебродженого вина та неперебродженого соку, має допомогти розвіяти два головні хибні уявлення:
У стародавньому світі було легко зберегти переброджене вино, адже все, що для цього вимагалося, — дозволити вичавленому виноградному соку перебродити природним шляхом.
У стародавньому світі було неможливо зберегти виноградний сік, оскільки не мали технічних знань і засобів, щоб запобігти бродінню.
Ми з'ясували, що обидва ці популярні погляди не підтвердилися. Проблеми, з якими стародавні люди стикалися під час збереження перебродженого вина, були дуже значними, якщо не більшими за ті, що виникали під час збереження неперебродженого виноградного соку. Щоб захистити вино від окислення, плісняви або неприємного запаху, застосовували численні засоби, що запобігали псуванню. Використовували такі речовини, як сіль, солону воду, рідку або тверду смолу, кип'ятіння мусту, мармуровий пил, вапно, обкурювання сіркою та подрібнений ірис.
Порівняно зі збереженням перебродженого вина, збереження виноградного соку від бродіння було відносно простим процесом. Цього досягали простим кип'ятінням соку до стану сиропу або відділенням від виноградного соку м'якоті, що перебродила, шляхом фільтрації. Або ж виноградний сік поміщали в добре закупорену посудину й занурювали її в ємності з холодною водою, або обкурювали посудину сіркою перед щільним закупорюванням. Застосування таких технічних засобів чітко свідчить, що методи збереження виноградного соку неперебродженим були відомі й застосовувалися у стародавньому світі.
Той факт, що документація походить переважно з класичного світу, а не зі світу Старого Завіту, не означає, що мистецтво збереження виноградного соку було невідоме в стародавньому Ізраїлі. Юдеї були не менш обізнані у мистецтві збереження плодів, зернових культур і соків, ніж навколишні народи. Згідно з даними Йосипа Флавія, ми дізнаємося, що римляни здивувалися, виявивши у фортеці Масада вино, оливкову олію, фрукти та зернові культури, збережені свіжими, хоча їх було заготовлено кілька років тому /див. прим. 2/. Крім того, рабиністичні джерела особливо згадують про вживання кип'яченого вина.
Причини мовчання Святого Письма щодо засобів, які використовували для збереження виноградного соку, виявляються в самій природі Біблії — це книга, яка розповідає про історію спасіння. У Біблії, як і в класичних письменників, ми не знаходимо трактатів про землеробство. Причина не в недостатньому інтересі чи знанні землеробства, а в небажанні мати справу з питаннями, не пов’язаними з релігійним життям Божого народу. У Біблії також немає згадки про засоби, які використовували, щоб запобігти псуванню ферментованого вина, однак юдеї, безумовно, мали знання про це. Те саме стосується і нефементованого виноградного соку. Біблія свідчить, що Божий народ мав і вживав нефементований виноградний сік. Ми не можемо сказати, яким чином юдеї зберігали виноградний сік нефементованим. Маємо підстави вірити, що вони знали деякі методи збереження, відомі й застосовувані в стародавньому світі. Цей висновок буде підтверджено в наступних двох розділах, у яких досліджуватиметься вчення Ісуса та апостольської Церкви щодо алкогольних напоїв. /135 стор. ориг./
Розділ V: Ісус і вино
/ 136 стор. ориг./
Вступ
Багато відомих християн знаходять фундаментальне виправдання поміркованого вживання алкогольних напоїв у вченні та прикладі Ісуса Христа. Наприклад, Кеннет Л. Джентрі у своїй книзі «Християнин і алкогольні напої», захищаючи помірковане вживання алкогольних напоїв, насамперед посилається на приклад Христа: «Передусім усім нам слід пам’ятати, що Господь і Його апостоли вживали /ферментоване/ вино, попри той факт, що грішні люди віддаються цьому на власну шкоду й деградацію» / Кеннет Л. Джентрі, «Християнин і алкогольні напої», Гранд-Рапідс, 1986 р., с. 108/.
Стверджують, що Христос не лише вживав ферментоване вино, а й створив його у великій кількості на весільному бенкеті в Кані Галілейській і дав пити Своїм учням на Тайній вечері. Норман Л. Ґайслер, наприклад, чітко заявляє у своїй статті «Християнський погляд на вживання вина»: «Це хибне твердження, що Ісус зробив нефементоване вино. Насправді Він зробив вино, яке люди, присутні на весільному бенкеті в Кані Галілейській, скуштувавши, визнали кращим за вино, яке вони пили до цього. Безперечно, вони не могли б так сказати, якби воно було для них гіршим на смак. Насправді в Ін. 2:9,10 воно назване “вином” / ойнос/ і “добрим вином” / калон ойнон/. Ці самі слова всюди в Новому Завіті вживаються для опису ферментованого вина» / Норман Л. Ґайслер, «Християнський погляд на вживання вина», журнал «Священна бібліотека», січень—березень 1982, 49/.
Популярний погляд, що «Ісус не був тверезником», а поміркованим споживачем ферментованого вина, який навіть «чудесним чином створив» високоякісне /алкогольне/ вино в Кані / Кеннет Л. Джентрі /прим. 1/ с. 50/, і започаткував Тайну вечерю з алкогольним вином / там само, с. 54/, — цей погляд, безперечно, вплинув на вживання спиртних напоїв мільйонами християн у всьому світі більше, ніж будь-що інше, сказане в Біблії щодо пияцтва. Причина проста. Приклад і вчення Христа є основоположними та нормативними для християнської віри й практики. Якщо Сам Христос зробив, рекомендував і вживав ферментоване вино, тоді навряд чи може бути щось істотно гріховне в поміркованому вживанні алкогольних напоїв! Просте визначення: «Якщо вино було достатньо добрим для Ісуса, воно достатньо добре й для мене!»
Мета та процедура дослідження. З огляду на фундаментальну важливість і далекосяжні наслідки прикладу та вчень Христа щодо вживання алкогольних напоїв, у цьому розділі ми ґрунтовно дослідимо тему того, що Євангелія говорять про Ісуса та вино. Наша головна мета — з'ясувати, чи справді вчення та приклад Ісуса Христа санкціонували вживання перебродженого вина.
/ 137 стор. ориг/
Цей розділ містить п'ять розділів, присвячених таким історіям або висловлюванням Ісуса про вино.
Розділ 9: Весілля в Кані Галилейській
Важливе значення чуда.
Погляд на помірне вживання алкогольних напоїв, заснований на чудесному перетворенні води на вино під час перебування Христа на весільному бенкеті в Кані Галілейській, є головним доказом того, що Ісус схвалював вживання алкогольних напоїв. Прихильники цього погляду доводять, що якщо Ісус чудесним чином створив від 450 до 600 літрів високоякісного алкогольного вина для молодят і гостей у Кані, то очевидно, що Він схвалював його помірне вживання.
Віра в те, що вино, створене Христом у Кані, було алкогольним, ґрунтується на п'яти головних припущеннях. По-перше, припускають, що слово ойнос /вино/ означає лише «переброджений якісний виноградний напій, тобто вино» /Кеннет Л. Джентрі /н,1/ стор. 50/. По-друге, припускають, що оскільки слово ойнос /«вино»/ вживається як щодо вина, яке закінчилося, так і щодо вина, яке створив Ісус, то обидва вина повинні бути алкогольними. По-третє, припускають, що юдеї не знали, як зберегти виноградний сік від бродіння, і, отже, як доводить Вільям Хендріксен, весілля відбувалося перед Пасхою /пор. Ів. 2:13/, тобто через шість місяців після збору винограду; тому вино, яке вживали в Кані, вже мало достатньо часу для бродіння. /Вільям Хендріксен. Коментар до Нового Завіту: Євангеліє від Івана, Гранд-Рапідс, 1973 р., стор. 115/. По-четверте, припускають, що розпорядник весільного бенкету назвав вино, приготовлене Христом, «добрим вином» /Кеннет Л. Джентрі /н,1/ стор. 52/. По-п'яте, припускають, що вислів «коли нап'ються» /Ів. 2:10/, ужитий розпорядником весільного бенкету, означає, що гості вже були в стані сп'яніння, оскільки вживали переброджене вино. Отже, вино, яке створив Ісус, також мало бути перебродженим. З огляду на важливість цих припущень — адже вони відіграють значну роль у визначенні природи вина, створеного Христом, — ми коротко дослідимо кожне припущення у наведеному вище порядку.
Значення слова ойнос.
Поширене припущення, що як у світській, так і в біблійній грецькій мові слово ойнос означає виключно переброджений виноградний сік, уже всебічно досліджувалося в другому розділі. Ми навели численні приклади язичницьких і християнських авторів, які вживали грецьке слово ойнос, маючи на увазі як переброджене вино, так і непереброджений виноградний сік. Ми також зазначили, що слово ойнос щонайменше 33 рази вжито в Септуагінті для перекладу єврейського слова тірóш, яке там означає виноградний сік.
Краще ознайомлення з уживанням слова «вино» не лише в грецькій, а й у давньоанглійській, латинській та єврейській мовах має вберегти вчених і богословів від помилкового висновку, що ойнос означає лише переброджене вино. Істина полягає в тому, як ми вже показали, що ойнос є загальним терміном, який охоплює всі види вина — непереброджене й переброджене, подібно до слова яїн у єврейській та вінум у латинській мовах. Отже, сам факт, що вино, створене Христом у Кані, назване ойнос, не дає підстав робити висновок, що це було переброджене вино. Його природу слід визначати на підставі зовнішніх доказів і моральної ймовірності. Запис євангеліста Івана, як ми побачимо, містить інформацію для вирішення цього питання.
Ойнос — завжди алкогольний напій?
Друге припущення, що вино, яке закінчилося, і вино, створене Христом, були алкогольними, цілковито залежить від першого припущення, а саме: що слово ойнос означає виключно алкогольне вино. Як заявив Кеннет Л. Ґентрі: «Слово ойнос уживається щодо обох видів вина. Це слово означає переброджений виноградний напій, тобто вино» /Кеннет Л. Ґентрі, /н1/ с. 50/.
Це припущення спростовується двома фактами. Передусім, як згадувалося раніше, слово ойнос є загальним, родовим терміном, що стосується або перебродженого, або неперебродженого вина. Отже, сам факт, що те саме слово ойнос уживається щодо обох вин, уже не означає, що обидва вина були алкогольними. У своєму трактаті «Христос, апостоли і вино» Ернест Гордон, відповідаючи на подібну тенденцію щодо цього припущення, сказав: «У відповідь на заперечення, що слово ойнос, вино, ужите як щодо п'янкого вина на весільному бенкеті, так і щодо вина, зробленого Христом, а отже, обидва вина мали бути п'янкими, слід було б процитувати “Словник релігійного знання” Аббота: “Цілком ясно, що слово «вино» не обов'язково означає переброджене вино. Воно лише позначає виготовлення вина”». Видатний еллініст сер Річард Джебб, колишній професор грецької мови Кембриджського університету, назвав ойнос «загальним терміном, який може охоплювати всі види напоїв» /Ернст Гордон, «Христос, апостоли і вино», Філадельфія, 1947 р., с. 13/.
По-друге, вино, створене Христом, відрізнялося від інших характерною ознакою — тон калон, «добре» вино. Це слово підкреслює, що два вина не були тотожними. Про природу відмінності між цими двома винами йтиметься нижче.
Збереження виноградного соку.
Третє припущення, що навесні було неможливо забезпечити весільний бенкет виноградним соком — через шість місяців після збору винограду, — ґрунтується на твердженні, що в той час не була відома технологія збереження виноградного соку в неперебродженому стані.
Це твердження спростовується численними свідченнями з римського світу новозавітної доби, які описують різні методи збереження виноградного соку. У розділі IV ми бачили, що збереження виноградного соку було певною мірою простішим процесом, ніж збереження перебродженого вина. Отже, під час весілля в Кані Галілейській можна було подати присутнім непереброджений виноградний сік навіть у цей час — ближче до пасхального сезону, оскільки такий напій міг зберігатися неперебродженим протягом року.
«Високоякісне алкогольне вино».
Четверте припущення, що вино, зроблене Ісусом, управитель бенкету назвав «добрим вином» нібито через високий вміст алкоголю. Таке припущення ґрунтується на смаках ХХ століття.
Альберт Барнс, відомий богослов і коментатор Нового Завіту, у своєму коментарі до Ін. 2:10 застеріг: «Не дайте себе обманути фразою “добре вино”. Причина, за його поясненням, у тому, що «ми вживаємо цю фразу, щоб визначити, що вино є добрим пропорційно до його міцності та здатності сп'янити. Але тут у цьому прикметнику “добре” немає такого значення» /Альберт Барнс, «Нотатки до Нового Завіту, Лука — Іван», Лондон, 1875 р., т. 2, с. 197/.
У розділі IV ми зазначили, що в римському світі новозавітної доби найкращими були вина, з яких алкогольну міцність усували кип'ятінням або фільтрацією. Наприклад, Пліній говорив, що «найкорисніші вина /утиліссімум/, коли вся їхня міцність усунена за допомогою фільтрації» /Пліній, «Природнича історія» 23–24. Переклад В. Х. С. Джонса, 1961 р./. Так само Плутарх зазначає, що вино «набагато приємніше пити», коли воно «не запалює мозок і не впливає на розум чи пристрасті» /Плутарх, «Симпозіаки» 8,7/.
Посилаючись на деяких із тих самих давніх авторів, Барнс говорить: «Пліній, Плутарх і Горацій, описуючи вино як добре або як найкраще, мали на увазі вино, яке було нешкідливим і невинним — покуліс вінум інноцентіс. Найкорисніше вино — утиліссімум вінум — яке мало мало міцності; і найздоровіше — салуберрімум вінум, яке не було присмачене додаванням чогось до мусту або соку. Пліній виразно сказав, що «добре вино» — це вино, позбавлене спирту» /Кн. IV, розд. 13/. Тому не можна припускати, що «добре вино» було міцнішим за інше; ймовірно, воно було слабким. Безсумнівно, це могло бути найкраще вино. Це вино повсюдно вживали в Палестині. Це був чистий виноградний сік.
Це не було коньячне вино; це не було наркотичне вино; це не було вино, складене з різних речовин, таке вино, як ми п'ємо в нашій країні. Загальнопоширене вино, яке пили в Палестині, було просто виноградним соком» /Альберт Барнс, прим. 11, с. 197/.
Вино, яке зробив Христос, було високої якості не через вміст алкоголю, а, як пояснив Генрі Морріс, тому що це було «нове вино, щойно створене! Це не було старе, зіпсоване вино, яким воно мало б бути, якби було хмільним. Не було часу для процесу бродіння, щоб перетворити його енергетичний ресурс — цукри — на елементи алкоголю. Таким чином було створено свідчення Його слави, щоб відповідно послужити самому першому з Його великих чудес /Ів. 2:11/» /Генрі М. Морріс, «Біблія має відповідь», 1971 р., с. 163/.
Свідчення рабинів.
Свідчення рабинів про природу вина не є одностайними. Рабин Ісидор Коплович у своєму вступі до збірки рабинських висловлювань про вино та міцні напої зазначає: «Справді, деякі вчителі Талмуду дозволяли, а зрештою навіть рекомендували помірне вживання вина. Але так само багато рабинів Талмуду найенергійнішими словами засуджували вживання вина та міцних напоїв. Деякі рабини навіть приписували падіння Ізраїлю вину» /рабин Ісидор Коплович, «Про вино та міцні напої», Детройт, 1923 р., с. 7/. Прикладом несхвалення є висловлювання, яке різні рабини часто повторювали з невеликими змінами: «Коли вино входить у систему особистості — здоровий глузд залишає її; де б не з'являлося вино — там немає розуміння» /Мідраш Рабба Носсо 10; цитовано Ісидором Копловичем, прим. 16, с. 33, 39/.
Таке усвідомлення шкідливого впливу алкогольного вина пояснює, чому деякі рабини рекомендували вживання кип'яченого вина. Про таке вино в Мішні сказано: «Рабин Єгуда дозволив його /кип'ячене вино як приношення/, бо кип'ятіння покращує його якість» /цитовано в «Енциклопедії біблійної літератури Джона Кітто», 1845 р., стаття «Вино», т. 2, с. 951/. Таке вино, зазначається в «Енциклопедії біблійної літератури Джона Кітто», «було оцінене [серед юдеїв] як найбагатше й найкраще вино» /там само/. Також в інших місцях Талмуд підкреслює, що вживання алкогольних напоїв музикантами під час весільних урочистостей було заборонене /Сота 48а; також Мішна Сота 9:11/. Останнє твердження підтверджується свідченнями рабинів, цитованими далі в цьому розділі під час обговорення пасхального вина. У світлі цих свідчень і міркувань ми маємо зробити висновок, що вино, створене Христом, було описане як «добре вино» тому, що воно не було хмільним.
Моральна причетність.
Інша причина, яка спонукає нас відкинути припущення, що «добре вино», створене Христом, мало високий вміст алкоголю, полягає в тому, що таке припущення кидає тінь на мудрість Сина Божого. Якщо до вже випитої кількості алкогольного вина додати ще від 450 до 600 літрів алкогольного вина, чудесно створеного Христом для чоловіків, жінок і дітей, зібраних разом на весільний бенкет, тоді Христос мав би нести моральну відповідальність за продовження та посилення їхнього сп'яніння. У такому разі Його чудо могло б слугувати лише схваленням надмірного вживання алкогольних напоїв. Якщо цей висновок правильний, він знищує безгрішність природи й учень Христа.
Йосип П. Фрі правильно зауважив, що велика кількість вина, чудесно створеного Христом до кінця весільного торжества, доводить одне з двох:
1. Надмірне вживання алкоголю було допустимим і законним або
2. Ойнос у цьому випадку означає виноградний сік.
«У світлі всього Старого Завіту, який засуджує вино, цей напій, безперечно, був виноградним соком» /Йосип П. Фрі, «Археологія та біблійна історія», Іллінойс, 1950 р., с. 355/.
Це суперечить принципу Святого Письма та моральній аналогії — стверджувати, що Христос, Творець усього доброго /Бут. 1:4, 10, 12, 18, 21, 25; Кол. 1:16/, міг проявити Свою
надприродну силу, щоб привести до існування п'янке вино, яке
Святе Письмо засуджує як «насмішку» та «буйство» /Прип. 20:1/ і яке Дух Святий обрав як символ Божого гніву.
Біблійна та моральна послідовність вимагають, щоб «добре вино», створене Христом, було свіжим, неферментованим виноградним соком. Прикметник, ужитий для опису якості вина, підтверджує цей висновок. «Слід зазначити, — підкреслює Леон К. Фельд, — що прикметник «добре», ужитий для опису вина, виробленого Христом, — це не агатос, просто добре, а «калос», тобто морально досконале або гідне. Цей термін підкреслює характеристику Теофраста щодо неп'янкого вина як морального /етікос/ вина» /Леон К. Фельд, «Ойнос: дискусія про біблійне вино», Нью-Йорк, 1883 р., с. 57/.
Посилаючись на природу вина, Елена Уайт говорить: «Вино, яке Христос створив на святі, і вино, яке Він дав Своїм учням як символ Своєї крові, було чистим виноградним соком. Саме це мав на увазі пророк Ісая, коли говорив про сік у виноградному гроні й сказав: «Не пошкодь його, бо в ньому благословення…» Неферментоване вино, яке Він запропонував гостям на весіллі, було корисним освіжаючим напоєм, що викликав здоровий апетит» /Бажання віків, с. 149/.
«Коли нап'ються».
Останнє припущення для дослідження стосується вислову «Коли нап'ються» /Ів. 2:10/. Його висловив розпорядник бенкету. Повна заява звучить так: «Кожен чоловік спершу подає добре вино, а коли нап'ються, тоді гірше; а ти добре вино зберіг досі» /Ів. 2:10/. Припущення, що оскільки грецьке слово метустосин — «добре напитися» — підкреслює сп'яніння, а сп'яніння є причиною того, що, згідно зі словами розпорядника бенкету, зазвичай «добре вино» подають першим, то «добре вино», створене Христом, також мало бути п'янким, адже його порівнюють із добрим вином, яке зазвичай подавали на початку бенкету.
Дехто вважає це значення грецького дієслова метуско — «п'янити» беззаперечним доказом алкогольної природи вина, створеного Христом. Наприклад, у науковому огляді книги Джона Елліса «Питання вина у світлі Нового Завіту» оглядачі кажуть: «Є інший беззаперечний доказ алкогольної природи вина, створеного Христом, що міститься в самому тексті: слово метуско грецькою означає «зробити п'яним», і тепер цей термін ніколи не вживається для позначення впливу будь-яких інших напоїв, крім алкогольних» (цитовано в книзі Джона Елліса «Відповідь на академічний огляд моєї книги “Питання вина у світлі Нового Завіту”», Нью-Йорк, 1883 р., с. 182).
Це пояснення неправильного тлумачення й неправильного застосування коментаря розпорядника бенкету не враховує ширшого вживання дієслова. Коментар у цьому випадку стосується не особливої частини, а загальної практики серед тих, хто влаштовує бенкети: «Кожна людина спершу подає добре вино, а коли люди вип'ють досхочу, тоді гірше» (Ів. 2:10; переглянутий стандартний англійський переклад). Це зауваження, як визнають багато коментаторів, описує професійні навички найнятого розпорядника бенкету, а не фактичний стан сп'яніння конкретної компанії (див., наприклад, Джон Чарльз Еллікотт «Чотири Євангелія в коментарі Еллікотта на всю Біблію», Гранд-Рапідс, 1954 р., т. 6, с. 394).
Слід також взяти до уваги інший важливий факт: грецьке дієслово метуско може означати «пити досхочу» без будь-якого значення сп'яніння. У своїй статті про це дієслово в «Теологічному словнику Нового Завіту» Герберт Прейскер зазначив: «Метуо і метускомай» переважно вживаються буквально в Новому Завіті у значенні «бути п'яним» і «сп'яніти». Местукомай не вживається в Ів. 2:10 з етичних і релігійних міркувань, у зв'язку з правилом, що гірше вино подавали лише тоді, коли гості п'ють досхочу» (Герберт Прейскер, «Теологічний словник Нового Завіту», Гранд-Рапідс, 1967 р., т. 4, с. 545).
Грецький словник Паркхерста цитує вживання слова метуо в Септуагінті як ілюстрацію значення «пити досхочу»: «Метуо… загалом означає пити вино або міцний напій вільніше, ніж зазвичай, і це може стосуватися сп'яніння або не стосуватися його. Пасивно — пити досхочу, радіти без сп'яніння (Ів. 2:10). У цьому значенні дієслово явно вживається в Септуагінті, Бут. 43:34» (Джон Паркхерст, «Грецький та англійський словник до Нового Завіту», Лондон, 1817 р., стаття «Метуо»).
Дієслово метуско в Ів. 2:10 вжито у значенні насичення. Воно просто вказує на велику кількість вина, яку зазвичай споживали на бенкеті, без посилання на п'янкий ефект. Ті, хто наполягає, що вино на бенкеті було алкогольним і що Ісус також створив алкогольне вино, хоча й кращої якості, приходять до висновку, що Ісус створив велику додаткову кількість п'янкого вина, достатню для того, щоб весільна компанія могла продовжувати своє безрозсудне потурання. Такий висновок усуває моральну чистоту характеру Христа.
Мета чуда.
Мета чуда, викладена щодо Христа, полягала в тому, щоб явити Свою славу настільки, аби Його учні могли повірити в Нього. Цієї мети було досягнуто: «Так поклав Ісус початок чудесам у Кані Галілейській і явив славу Свою; і увірували в Нього учні Його» (Ів. 2:11). Присутність Христа на весільному бенкеті мала на меті показати божественне схвалення шлюбного встановлення та невинних радощів суспільного життя. Однак усі ці міркування слугували засобом для явлення слави Христа у виконанні Його місії. Слава Божа особливо відкрилася в Його акті творіння (Пс. 18:1–2). Так само «вічна сила і Божество» Христа (Рим. 1:20) виявилися на початку Його чудес через акт творіння: Він «перетворив воду на вино» (Ів. 4:46).
Вино, вироблене завдяки чуду, мало відповідати вину, що міститься у виноградних гронах, адже це єдине вино, яке творить Бог. Р. А. Торрі пише: «Немає жодного натяку на те, що вино, створене Христом, було хмільним».
Воно не могло бути хмільним, доки через певний час не розпочався процес бродіння. Бродіння — це процес розкладання. Немає жодного натяку на те, що наш Господь створив алкоголь, який є продуктом розкладання, гниття та смерті. Він створив живе вино, не піддане згубному впливу бродіння» /Р. А. Торрі, «Важкі місця в Біблії», Чикаго, 1907 р., с. 96–97/.
«Я дуже задоволений, — заявив Вільям Петтінгілл, — що в ньому /вині/, зробленому Христом, мало спільного з вином, описаним у Слові Божому: «Як змія, воно вкусить і вжалить, як аспид» /Прип. 23:29–32/. Безсумнівно, воно радше було подібне до небесного виноградного плоду, який Він питиме, — нового вина разом зі Своїми спасенними у Царстві Свого Отця /Мт. 26:29/. Не дивно, що розпорядник весільного бенкету в Кані назвав його найкращим вином, збереженим до кінця. Ніколи раніше він не куштував такого вина і ніколи більше не скуштує» /Вільям Л. Петтінгілл, «Відповіді на біблійні запитання», Іллінойс, с. 223, 224/.
Чудеса Христа завжди були спрямовані на доброчинні, милосердні цілі. Він «прийшов не губити людські душі, а спасати» /Лк. 9:56/. Якби було правдою, що Христос чудесним чином створив хмільне вино, тоді це чудо могло б стати відомим винятком із Його чудес. Це могло б бути недоброзичливим проявом Його сили. У такому разі радше проявилася б ганьба, ніж слава.
Христос усвідомлював сильний вплив Свого прикладу як на сучасників, так і на майбутні покоління. Якби, маючи все Своє знання, Він створив алкогольне вино, то виявив би радше диявольську, ніж божественну силу і славу. Його учні навряд чи змогли б повірити в Нього, якби побачили, що Він чинить чудо, аби заохотити пияцтво.
Леон К. Фельд відповідно зазначив, що Христос «не був Мухаммедом, який полонить людей принадою солодкого, хтивого раю, але «Мужем скорбот», чиї суворі вимоги до всіх, хто йшов за Ним, полягали в тому, щоб зректися себе, взяти свій хрест і йти за Ним /Мт. 16:24/. І все це через особисте втілення та практичне заохочення самозречення і стриманості, а не через приклад або схвалення марнотратних задоволень і потурання своїм бажанням, якими Він здобув Собі послідовників і досяг Своїх перемог» /Леон К. Фельд, /п. 21/ с. 63/.
Розділ 10: Нове вино в нових бурдюках
Важливість цього висловлювання. Згадки Христа про вино в Мт. 9:17 і Лк. 5:39 прихильники помірного вживання алкоголю розглядають як указівку на Його схвалення помірного вживання алкогольного вина. Тим часом як чудесне вироблення вина на весіллі в Кані нібито переконливо доводить, що Ісус зробив алкогольне вино, два наведені вище висловлювання, які ми маємо дослідити, начебто показують, що Ісус повелів помірно вживати алкогольне вино. Перше висловлювання зустрічається у трьох паралельних місцях /Мт. 9:17; Мк. 2:22; Лк. 5:37, 38/. Друге висловлювання не виявлено ні в Матвія, ні в Марка. Оскільки в Євангелії від Луки обидва висловлювання об’єднані, ми обмежимося цим місцем:
«І ніхто не вливає молодого вина в старі бурдюки; інакше молоде вино розірве бурдюки, і саме витече, і бурдюки пропадуть; а молоде вино слід наливати в нові бурдюки, тоді збережеться і те, і друге. І ніхто, випивши старого вина, не захоче відразу молодого, бо каже: старе краще» /Лк. 5:37–39/.
«Молоде вино» — переброджене чи непереброджене? Фраза «молоде вино» /ойнос неос/ зустрічається в Новому Завіті лише в цьому місці та в паралельних місцях. Перед нами постає питання — природа «молодого вина». Переброджене чи непереброджене? Широко поширений погляд вказує, що це щойно вичавлене вино, але вже в стані активного бродіння. Кажуть, що саме таке вино може бути безпечним, якщо помістити його в нові бурдюки, адже лише вони достатньо еластичні, щоб витримати тиск бродіння, під час якого виділяються гази.
Наприклад, таку думку висловлює Джиммі Л. Олбрайт у своїй дисертації «Вино в біблійному світі». Він пише: «Біблійна згадка про бурдюки, що розриваються / Мт. 9:17; Мк. 2:22; Лк. 5:37/, показує, що бродіння, під час якого виділяється газ, відбувається у винах, вироблених в Ізраїлі, — хімічна дія починається протягом кількох годин після вичавлювання винограду. Сік починає бродити, коли перебуває в розташованих нижче від пресів чанах, але його невдовзі переливають у глечики або бурдюки… Молоде вино вливають у нові бурдюки; старі бурдюки під тиском можуть розірватися» /Джиммі Л. Олбрайт, «Вино в біблійному світі: його економічна, соціальна та релігійна причетність до Нового Завіту», дисертація на здобуття ступеня доктора філософії, Південна баптистська теологічна семінарія, 1980 р., с. 129, 137/.
Подібним чином це місце коментує Р. К. Х. Ленскі: «Коли шкіра свіжа, вона певною мірою розтягується, але, постарівши, стає жорсткою, негнучкою і під тиском швидко розривається. Тому люди ніколи не вливають молоде, нове вино, яке ще бродить і створює тиск, у старі, уже висохлі бурдюки» / Р. К. Х. Ленскі, «Тлумачення Євангелія від Івана», Колумбус, Огайо, 1942 р., с. 318/.
Це популярне тлумачення дуже багате на уяву, але не відповідає дійсності. Кожна людина, знайома з тиском, що виникає під час бродіння через виділення газу, знає, що жодні посудини — чи то скляні, чи шкіряні — не зможуть витримати такого тиску. Йов знав це, коли говорив: «Ось утроба моя, як вино невідкрите: вона готова розірватися, подібно до нових бурдюків» /Йов 32:19/. Біблійна енциклопедія визнає цей факт, кажучи: «Неможливо, щоб муст коли-небудь наливали в бурдюки, аби вони витримали весь процес бродіння, як про це зазвичай заявляють; дія газу, що виділяється на ранніх стадіях процесу, настільки бурхлива й сильна, що жодні бурдюки не здатні її витримати. Там, де вичавлюють велику кількість виноградних грон, необхідно негайно звільняти винні чани /цистерни/, переливаючи муст у фаянсові глечики; серед юдеїв такий посуд був дуже різноманітним» /Біблійна енциклопедія, Т. К. Чейн і Д. Сазерленд Блек, 1903, стаття «Вино та міцні напої», т. 4, с. 5315/.
Непереброджений виноградний сік.
«Трудність, пов’язана з цим іносказанням, — як висловився Олександр Б. Брюс, — не критична чи екзегетична /тобто у тлумаченні/, а наукова. Постає пряме питання: чи зможуть навіть нові, міцні, еластичні бурдюки витримати процес бродіння?» Відповідь, безперечно, негативна. Таким чином, сам Брюс зауважив, що «Ісус узагалі ніколи не мав на увазі переброджене, п’янке вино, а «муст» — неп’янкий напій, який можна безпечно зберігати в нових шкіряних бурдюках, але не в старих бурдюках, у яких уже містилося звичайне, нормальне вино, оскільки частинки білкової речовини, що прилипають до шкіри, можуть спричинити бродіння та виділення газу з величезним тиском» /Олександр Б. Брюс, «Синоптичні Євангелія в поясненні грецького Нового Завіту», Гранд-Рапідс, 1956 р., 500 с./. Подібний аргумент також наводить Ернест Гордон /н. 10/, с. 20/.
Дехто доводить, що тут «молоде вино» — це муст, який ще не цілком перебродив, але вже близький до завершення цього процесу, і його безпечно можна вливати в нові міхи, еластичність яких може бути достатньою, щоб протистояти «післябродильному» процесу, який може настати» /Горацій Бумстед, «Біблійне схвалення вина» в журналі «Священна бібліотека»: січень 1881 р., с. 82/. Ця гіпотеза має подвійну слабкість. По-перше, вино, яке наближається до завершення процесу бродіння, можна безпечно вливати у старі міхи, адже в них горловина мала бути передбачена для відповідного вивільнення залишкових бродильних газів. По-друге, коли допускається процес бродіння, він відбувається не в міхах, а у великих глеках, відомих єврейською як хебіт, а у римлян — як доліум. / Див. «Біблійна енциклопедія» /н 32/ с. 5315, т. 4/.
Єдине «молоде вино», яке можна безпечно вливати в нові міхи, — це непереброджений муст після фільтрування або кип’ятіння. Винний міх необхідно приготувати подібно до амфори, змащуючи медом або спеціальною смолою /скипидаром/; лише після цього вливають муст, щільно закривають і запечатують. Причина, чому для «молодого вина» потрібні нові міхи, полягає в тому, що старі міхи майже неминуче можуть мати, як пояснюють Ліс і Бурсн, «деякі білкові речовини, що розкладаються та міцно пристали до стінок шкіряного меха» /Фредерік Річардс Ліс і Давсон Бернс, «Біблійний коментар утримання», Лондон, 1894, с. 266/. Це може бути причиною бродіння нового вина. З іншого боку, якщо нові міхи використати для зберігання неперебродженого молодого вина, у самих міхах не буде жодних чинників, що спричиняють бродіння. Отже, вино буде захищене від бродіння, а міхи — від розриву.
Свідчення язичницьких авторів.
Надзвичайно важливо зазначити в цьому відношенні, що Колумелла, відомий римський агроном, сучасник апостолів, підкреслював необхідність використовувати нові амфори /с. 147 ориг./, щоб зберегти свіжий муст неперебродженим: «Щоб муст міг завжди залишатися таким самим солодким, як був свіжим, чинили так. Перш ніж покласти грона винограду зі шкіркою під прес, візьміть із чана найсвіжіший муст і влийте його в новий виноградний глек; потім обмажте його з усіх боків і ретельно покрийте смолою /варом/, щоб жодна вода не могла проникнути всередину. Потім занурте весь глек /флягу/ в басейн із холодною водою так, щоб жодна його частина не була над поверхнею води. Через 40 днів витягніть глек із води. Муст зберігатиметься солодким протягом року» /Колумелла, «Про землеробство», 12,29/.
Подібний метод застосовували з новими міхами, які готували подібно до амфори: їх змащували медом або спеціальними смолами, а потім вливали муст, щільно, герметично закривали й закопували в землю. Будь-який із процесів, описаних у попередньому розділі, таких як фільтрація, кип’ятіння, видалення повітря, обкурювання сіркою та зниження температури нижче 4 градусів Цельсія, можна вважати надійним способом зберегти «молоде вино» неперебродженим у «нових міхах». Будь-які два методи або всі вони можуть бути поєднані, щоб гарантувати відсутність бродіння.
Значення висловлювання Христа.
Це тлумачення ще більше підтверджується символічним значенням висловлювання Христа. Уявіть нове вино в нових міхах як мету уроку про відродження. Як доречно пояснює Ернест Гордон: «Старі міхи, із залишками алкоголю на дні, представляють розкладену природу фарисеїв. Нове вино Євангелія неможливо влити в них. Вони спричинять його бродіння. «Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння». Останні через навернення стануть новими посудинами, здатними зберігати «молоде вино», не пошкоджуючи його бродінням. /Мк. 2:15–17, 22/. Отже, порівнюючи хмільне вино з невідродженим фарисейством, Христос ясно дав зрозуміти, кого, на Його думку, представляло хмільне вино» /Ернест Гордон /прим. 10/, с. 20/.
Слід зазначити, – продовжує Ернест Гордон, – що в цій випадковій ілюстрації Христос цілком ототожнив вино з невикислим вином. Викисле вино не отримало схвалення. Його можна влити в будь-які міхи, якими б жалюгідними та зіпсованими вони не були. Але нове вино, подібно до нового одягу, надто добре, щоб використовувати його для лагодження старого лахміття. Цей продукт чистий і корисний, він потребує доброго очищення шляхом фільтрування. Природний спосіб, у який використано цю ілюстрацію, підкреслює принаймні загальне розуміння цього питання серед Його юдейських слухачів: справжній виноградний плід, «добре вино», був невикислим» /Там само, с. 21/.
Розділ 11: Старе вино краще?
Після висловлювання Христа в Євангелії від Луки про «молоде вино» в нових міхах іде подібна, але водночас відмінна заява: «І ніхто, випивши старого вина, не захоче зараз молодого, бо каже: старе краще» /Лк. 5:39/. Хоча ця заява не зустрічається в інших Євангеліях, вона є невіддільною частиною оповіді. Прихильники поміркованості у питанні вина надають цій заяві фундаментального значення, оскільки, на їхню думку, вона містить висловлену Христом рекомендацію вживати алкогольне вино. Наприклад, Кеннет Л. Джентрі говорить про «поширений повсюди звичай людей — віддавати перевагу старому /викислому вину/ перед новим /невикислим/ вином. Сам Господь послався на це становище серед людей у Лк. 5:39: «І ніхто, випивши старого вина, не захоче зараз молодого, бо каже: старе краще» /Кеннет Л. Джентрі /прим. 1/, с. 54/.
Еверетт Тілсон розглядає Лк. 5:39 як один із найскладніших текстів для тих, хто схиляється до утримання. Він пише: «Ця спроба захистити Ісусом «нове» /невикисле/ на шкоду «старому» /викислому/ вину стає жертвою тексту Лк. 5:39 — одного з найскладніших місць для біблійних буквалістів /прихильників буквального розуміння текстів/, які підтримують утримання. Без жодного критичного слова, ніби висловлюючи загальновідому банальну істину, з якою він сам погоджується, Лука змалював Ісуса як Того, хто говорить: «І ніхто, випивши старого вина, не захоче зараз молодого, бо каже: старе краще». Чому? — «Старе краще», — відповів Він /Лк. 5:39/, хоча набагато ймовірніше, що обидва види були викислими та хмільними!» /Еверетт Тілсон, «Чи повинні християни пити?» Нью-Йорк, 1957, с. 31/.
Значення молодого вина.
Перше питання в нашому вивченні цього уривка спрямоване на з’ясування того, чи має «молоде вино» тут те саме значення, що й у двох попередніх віршах. Дехто вважає, що ні. Вони розглядають «молоде вино» у 38-му вірші як не до кінця викисле вино, а в 39-му вірші — як повністю викисле вино, але без зрілості та витримки, які приходять із віком. Ліс і Бернс, автори Біблійного коментаря про утримання, підтримують думку, що «молоде вино» у 38-му вірші «ідентичне за природою й представляє ті самі християнські благословення, що й «старе вино» у 39-му вірші, — будучи новим, збереженим і вдосконаленим завдяки віку» /Ліс і Бернс /прим. 36/, с. 295/.
Значення «молодого вина» в цьому місці не можна визначити за його загальним уживанням у Святому Письмі, адже в Септуагінті /грецькому перекладі Старого Завіту/ фраза ойнос неос — «молоде вино» вжита для перекладу як перебродженого вина в Йов. 32:19, так і неперебродженого виноградного соку в Іс. 49:26. В останньому випадку її перекладено з єврейського асис, що означає непереброджений виноградний сік.
Розглядуване місце закономірно означає, що «молоде вино» має те саме значення в усьому тексті, адже воно вжите без жодної вказівки на зміну значення. Метафори в обох висловлюваннях ужиті без плутанини й суперечності. Це означає, що якщо «молоде вино» у 38-му вірші, як показано вище, є неперебродженим виноградним соком, то те саме має бути істинним і щодо «молодого вина» у 39-му вірші.
Значення «старого вина».
Перш ніж обговорювати, чи висловив Христос Своє судження про перевагу якості «старого вина» над «молодим вином», важливо визначити, чи є «старе вино» перебродженим або неперебродженим. З погляду якості вік «покращує» смак не лише перебродженого вина, але й неперебродженого виноградного соку. Хоча жодних хімічних змін не відбувається, виноградний сік набуває кращого смаку в міру того, як його найкращі й найніжніші частинки відокремлюються від білкової речовини та інших осадів. Отже, «старе вино», яке високо оцінюють, може означати виноградний сік, що зберігається й покращується з віком.
Однак контекст прихильний до значення перебродженого вина, оскільки Христос ужив метафору про «старе вино», щоб представити старі форми релігії, а «молоде вино» — нові форми релігійного життя, яких Він навчав і які урочисто запроваджував. У цьому контексті переброджене старе вино краще представляє зіпсуті форми старої фарисейської релігії.
«Старе вино» краще?
У світлі цього висновку залишається визначити, чи висловив Христос Своїм висловлюванням оцінне судження про перевагу «старого /перебродженого/ вина» над «молодим вином». Уважне прочитання тексту підкреслює, що той, хто каже «старе краще», — не Христос, а хтось інший, хто п’є «старе вино». Іншими словами, Христос висловив не власну думку, а думку тих, хто знайомий зі смаком «старого вина» і не цікавитиметься «молодим вином». Нам відомий такий стан речей. Вживання алкогольних напоїв породжує потяг до спиртних напоїв, а не до безалкогольних соків.
Висловлювання Христа не є Його особистим судженням про перевагу старого перебродженого вина. Кілька коментаторів підкреслюють цей факт. У своєму коментарі до Євангелія від Луки Норвел Ґелденус сказав: «Суть розбіжностей тут не має нічого спільного з порівняльними перевагами старого й молодого вина, а стосується прихильності до старого вина тих, хто звик його пити» /Норвел Ґелденус, «Коментар до Євангелія від Луки», Ґранд-Рапідс, 1938 р., с. 198/.
Цю саму точку зору підкреслює Генрі Альфорд у своєму коментарі до Євангелія від Луки. Він каже: «Зверніть увагу, що тут немає жодного об’єктивного порівняння між старим і молодим вином; уся суть зосереджена на бажанні та на тому, для чого він це говорить, а значення слова “краще” є суб’єктивним — з погляду того, хто його вимовляє» /Генрі Альфорд, «Новий Завіт для англійських читачів», Бостон, 1875, т. 1, с. 324/. Р. К. Х. Ленський виклав ту саму істину найстисліше: «Не Ісус назвав старе вино “кращим”, а той, хто його п’є. Стан старого вина надзвичайно поганий, бо його неправильно приготували; вік — це один факт, а перевага з віком — зовсім інший» /Р. К. Х. Ленський, «Тлумачення Євангелія від Луки», Колумбус, Огайо, 1953, с. 320/.
У подібному сенсі доктор Джек Ван Імпе писав: «Хіба Ісус не сказав /у Лк. 5:39/, що старе вино краще? Ні, звичайно, ні. Тут показано розуміння Господом впливу звички, що формується під час вживання алкогольних напоїв. Його твердження залишається істинним і сьогодні. Спробуйте продати виноградний сік… і, ймовірно, у вас не буде покупців. Ті, хто п'є старе вино /хмільне вино/, віддають йому перевагу. Вони потрапили в залежність від нього… Другорядне послання цієї притчі справді доводить перевагу молодого невибродженого вина, використовуючи його як образ спасіння» /Джек Ван Імпе, «Алкоголь: улюблений ворог», Роял-Оук, Мічиган, 1980, с. 121–122/.
Контекст «старого вина».
Погляд, що старе переброджене вино краще за молоде, має бути хибним, навіть якби всі люди на землі в це повірили! А в уривку, який ми досліджуємо, такий погляд суперечить контексту, в якому він міститься, і всій меті ілюстрації. У безпосередньому контексті Ісус ужив те саме слово /палайос/ щодо старого одягу, який Він, очевидно, не вважає кращим за новий. Твердження про «старе вино», здається, суперечить попередньому, що стосується «старого одягу», але суперечність зникає, коли ми розуміємо мету ілюстрації.
У своїй статті про «ойнос» /«вино»/ у «Теологічному словнику Нового Завіту» Генріх Зееземан зазначив суперечність і значення контексту: «Лк. 5:39, здається, суперечить сказаному раніше, оскільки віддає перевагу старому. Однак у контексті Луки це розглядається як застереження проти надмірної оцінки старого» /Генріх Зееземан, «Ойнос». «Теологічний словник Нового Завіту». Гранд-Рапідс, 1968, т. 5, с. 163/.
Мета ілюстрації — не вихваляти перевагу старого вина, а застерегти від надмірної оцінки старих форм релігійного мислення, які висували фарисеї. Така релігійність, як зазначено у 33-му вірші, полягає у дотриманні зовнішніх аскетичних звичаїв, таких як багаторазові пости й публічна молитва. Щоб виправдати те, що Його учні не дотримуються таких зовнішніх релігійних форм, Христос використав чотири ілюстрації: гості на весільному бенкеті не постять у присутності нареченого /вв. 34–35/; латки до старого одягу не пришивають, відірвавши їх від нового /в. 36/; нового вина не вливають у старі бурдюки /вв. 37–38/; нове вино не до смаку тим, хто звик пити старе /в. 39/.
Загальна мета всіх чотирьох ілюстрацій — допомогти людям, які звикли до старих форм релігії та не знайомі з новими формами релігійного життя, навчитися від Христа й визнати, що старе здається добрим лише доти, доки людина не звикне до нового, яке саме по собі є кращим.
У цьому контексті старе переброджене вино здається добрим лише тим, хто не знає кращого молодого вина. У своїй книзі «Алкоголь і Біблія» Стефан Рейнольдс проникливо вказав на ширше значення ілюстрації Христа щодо старого вина. Він сказав: «Христос застерігав від надмірної оцінки фарисейства /старого вина/, але цей образ висловлює не лише думку про те, що Євангеліє потрібно цінувати вище за фарисейство. Він також рішуче підкреслює, що відкриті до істини віддають перевагу новому вину /невибродженому виноградному соку/, а не старому. Лише плотська людина зіпсованого смаку думає інакше» /Стефан М. Рейнольдс, «Алкоголь і Біблія», Літл-Рок, Арканзас, 1983, с. 42/.
Розділ 12: Чи був Ісус ненажерою та п'яницею?
Важливість тексту. Понад 19 століть тому про Ісуса Христа було сказано: «Ось ненажера і п'яниця, друг митарям і грішникам» /Мт. 11:19; порівняйте з Лк. 7:39 — англійський переклад цього вірша/. Особливість цього звинувачення повторюється й донині: Ісус був п'яницею! Любителі алкогольних напоїв полюбляють стверджувати, що Ісус був людиною, яка пила, щоб сховатися за покровом Його прикладу.
Повний текст цього місця читаємо: «Бо прийшов Іван Хреститель, ні хліба не їсть, ні вина не п’є; і кажете: «У Ньому біс». Прийшов Син Людський, їсть і п’є; і кажете: «Ось людина, яка любить їсти й пити вино, приятель митників і грішників». І виправдана мудрість усіма її дітьми» /Лк. 7:33–35/.
Прихильники помірного вживання алкоголю надають цьому тексту фундаментального значення. Причина їхньої позиції зрозуміла. Вони вважають, що в цьому тексті міститься безпомилковий доказ того, що Ісус вживав алкогольне вино. На їхню думку, на весільному бенкеті в Кані Галілейській Христос явно зробив переброджене вино, а у Своїх притчах про нові міхи й старе вино Він рекомендував алкогольне вино; описуючи Свій спосіб життя, Він відкрито допускав вживання алкогольного вина.
Кеннет Джентрі чітко виклав цей аргумент, кажучи: «Ісус Сам пив вино. І справді, у Лк. 7:33–35 Він послався на Свій звичай пити вино як на яскраву ілюстрацію відмінності між Ним і Його Предтечею — Іваном Хрестителем» /Кеннет Л. Джентрі /прим. 1/ с. 48/.
Горацій Бумстед висловив ту саму думку ще рішучіше, кажучи: «Біблія схвалює вживання вина, наслідуючи приклад Христа. Це схвалення незаперечне й наголошене. Незаперечне через факт, викладений в особистих словах Христа; наголошене через Його приклад як споживача вина, виразно протиставлений Його Предтечі Івану Хрестителю, який, будучи назореєм, утримувався від вина» /Горацій Бумстед, /прим. 34/ с. 86/.
Ірвінг Реймонд розглядає протиставлення Христа Івану як «прямий доказ» Його звички вживати алкоголь. Він писав: «Ісус Христос, безсумнівно, дотримувався звичайних звичаїв Свого часу й пив вино під час щоденного прийому їжі та різних урочистостей. Існують прямі докази цього — як висловлювання інших про Нього, так і Його власні слова. На противагу Івану Хрестителю «Син Людський їсть і п’є; і кажуть: «Ось людина, яка любить їсти й пити вино». Це посилання є для Реймонда «достатньою підставою… стверджувати, що не тільки Сам Ісус Христос вживав і схвалював вживання вина, але й не бачив у вині нічого гріховного» /Ірвін В. Реймонд, «Вчення ранньої Церкви про вживання вина та міцних напоїв», Нью-Йорк, 1927 р., с. 81/.
Два різні способи життя
Міркування: «Іван не пив вина, тоді як Христос пив, тому й ми питимемо», — нехтує кількома вирішальними обставинами. Передусім, фраза «їсть і п’є» вжита ідіоматично, щоб описати не стільки відмінність у їхніх звичках їсти й пити, скільки відмінність у їхньому суспільному способі життя.
Спосіб життя Христа був виразно суспільним; тому в тогочасній розмовній мові Він прийшов «їсти й пити», навіть якщо в питаннях їжі та пиття залежав від гостинності Своїх друзів. Спосіб життя Івана Хрестителя був фундаментально відлюдницьким — далеко від суспільства, у безлюдному, усамітненому й пустельному місці; тому в розмовній мові «прийшов Іван, не їсть і не п’є» /Мт. 11:18/. Ці дві фрази покликані підкреслити контраст між способом життя Івана,
позначеним повною суспільною ізоляцією, і способом життя Христа, що передбачав вільне спілкування з людьми. Наголос робиться не на алкоголі, а на суспільному способі життя.
Ернест Гордон точно описав контраст, на який вказує твердження Христа, сказавши: «Це контраст між усамітненим життям Іоанна та суспільним характером Христа. Іоанн був пророком пустелі. Він не їв і не пив з іншими та уникав людського спілкування. У пустельні місця стікалися психічно хворі та одержимі дияволом. Звідусіль лунали натяки, що він сам належав до цього класу. Наш Господь вільно спілкувався з іншими під час прийняття їжі та в інших випадках. Злословлячи, Його називали ненажерою й звинувачували в ойнототес — у вживанні алкогольного вина. Але немає жодних доказів, що це було так». /Ернест Гордон /н. 10/ с. 19/.
Дві різні місії
Відмінність у стилі життя між Ісусом та Іоанном Хрестителем підкреслює їхні різні місії. Іоанн був покликаний приготувати шлях для Христа, проповідуючи звістку покаяння та реформації. Щоб виконати цю місію, він був покликаний викривати надмірності свого часу, живучи стриманим життям у пустелі, подалі від скупчення народу. Ісус був помазаний для іншої місії, яка включала проголошення Царства Євангелія. Щоб виконати цю місію, Христос не усамітнювався в пустелі, а зустрічався з людьми в їхніх домівках, містах і селах.
Подібно до того, як аскетичний стиль життя Іоанна Хрестителя спонукав його наклепників звинувачувати його в тому, «що в ньому біс» /Мт. 11:18/, так і суспільний характер стилю життя Ісуса спонукав тих самих критиків звинувачувати Його в потуранні чуттєвим задоволенням — у тому, що Він був «ненажерою та п'яницею». Обидва ці звинувачення були безпідставними, адже і Ісус, і Іоанн жили зразковим, самовідданим життям. Вони дотримувалися різного стилю життя через свою особливу місію.
Іоанн Хреститель — назорей
Важлива причина висловлювання Ісуса про Іоанна Хрестителя — «вина не п'є» /Лк. 7:33/ — полягає в тому, що Іоанн був назореєм від утроби своєї матері. Саме так більшість коментаторів тлумачать Лк. 1:15, де ангел наставляє Захарію щодо Іоанна, кажучи: «Бо він буде великий перед Господом; не питиме вина та сикеру і Духом Святим сповниться ще від утроби матері своєї». Назореї — це люди, які повністю присвятили себе Богові, утримуючись не лише від «вина та сикери», але також від виноградного соку та плодів винограду. /Чис. 6:1–4/.
Ісус, не будучи назореєм, не був зобов'язаний утримуватися від вживання виноградного соку, вичавленого з плодів винограду. Ми знаємо, що Він пив вино під час останньої Вечері. Немає потреби припускати, що якщо Ісус, на відміну від Іоанна Хрестителя, «пив вино», то Він пив будь-яке вино — і переброджене, і непереброджене. Якщо це було правдою щодо пиття, те саме має бути правдою і щодо їжі. Проте ніхто не може довести, що Ісус вживав будь-яку їжу — і добру, і погану, чисту й нечисту.
Уся їжа та питво, усе, що вживав Господь, було корисним для задоволення Його фізичних потреб, а не для задоволення бажань. Ісус сказав: «Моя їжа — чинити волю Того, Хто послав Мене, і звершити Його діло». /Ів. 4:34/. Важко повірити, що Ісус, бажаючи виконати волю Свого Отця, міг вживати хмільне вино, яке Святе Письмо засуджує. Таким чином, нічим не обґрунтоване припущення, що їжа та питво, які вживав Христос, були призначені для задоволення нестримного апетиту, обмежує Його у чистому розумовому сприйнятті та духовному впливі.
Немає згадки слова «вино»
Інший важливий факт, який часто залишають поза увагою: Ісус не згадав слово «вино» в описі Свого способу життя. Тоді як про Івана Хрестителя Ісус сказав: «Прийшов Іван Хреститель, ні хліба не їсть, ні вина не п’є» /Лк. 7:33/, про Себе Він просто сказав: «Прийшов Син Людський, їсть і п’є» /Лк. 7:34/. Дехто стверджує, що прямо протилежний паралелізм, у якому задумане перше твердження перебуває в контрасті з протилежним твердженням у другій частині, «вимагає, щоб у другій частині твердження малося на увазі “вино”»./Кеннет Л. Ґентрі/ н,1/ с. 49/.
Цей аргумент здається правдоподібним, але факт залишається фактом: якби Ісусу було потрібно повідомити, що, на відміну від Івана Хрестителя, Він був п’яницею, Він міг би повторити слово «вино» для підкреслення та ясності. Не уточнюючи, яку саме їжу та напої Він вживав, Христос позбавив Своїх критиків будь-яких підстав для звинувачень у ненажерливості та пияцтві. Припущення про «хліб» і «вино» в другому твердженні /Матвій опускає їх в обох твердженнях/ показує безглуздість їхнього звинувачення. Іншими словами, Ісус ніби сказав: «Мої критики звинувачують Мене в ненажерливості та пияцтві, але Я не їм усамітнено, а часто споживаю їжу в присутності інших людей. Я їм у товаристві. Але мої критики насправді не знають, що Я їм».
Чи пив Ісус виноградний сік?
Дехто наполягає: «Якщо Ісус не пив вина, як можна було звинуватити Його в пияцтві?» /Там само/. Припущення, що Ісуса ніколи не могли звинуватити в пияцтві просто тому, що Він не пив алкогольного вина, є хибним: виноградний сік не перетворює людину на п’яницю.
Слабкість цього припущення полягає в нерозумінні того, що звинувачення було неправдивим і ґрунтувалося не на фактичних спостереженнях, а на вигадці, сфабрикованій безсовісними критиками. Якщо припустити, що Його критики справді бачили, як Ісус щось пив, вони вже були готові звинуватити Його в пияцтві, навіть якщо бачили, як Він п’є виноградний сік або, наприклад, воду. У день П’ятидесятниці, як ми побачимо в розділі VI, критики звинуватили апостолів у тому, що вони п’яні від виноградного соку — напилися солодкого вина /глейкос — Дії 2:13/. Усе це наведено, щоб показати: не мало значення, що пив Христос — Його безсовісні критики могли обмовити Його як п’яницю.
Звинувачення критиків
Зробити висновок, що Ісус, безсумнівно, пив вино, бо Його критики звинуватили Його як «п’яницю», означає прийняти за істину слова ворогів Христа. В інших двох випадках Його критики звинувачували Ісуса, кажучи: «У Тобі біс» /Ів. 7:20; 8:48/. Якщо ми віримо, що Христос пив алкогольне вино, бо Його критики звинуватили Його в пияцтві, тоді ми також повинні вірити, що Він мав злого духа, бо Його критики звинувачували Його в тому, що в Ньому біс. Абсурдність такого міркування показує, що звинувачення критиків не є надійною підставою для визначення біблійних учень.
Ісус відповів на безпідставні звинувачення Своїх критиків, сказавши: «І виправдана мудрість усіма дітьми її» /Лк. 7:35/. Текстові свідчення розділені між словами «дітьми» та «ділами», але значення цього загадкового вислову залишається тим самим: мудрість виправдовується своїми результатами. Божа мудрість виправдовується добрими ділами, які вона чинить. Отже, зробити висновок на підставі наклепу Його критиків, що Ісус пив вино, означає виявити цілковитий брак мудрості. Результати Його життя в самозреченні говорять самі за себе.
Розділ 13: Вино під час Господньої вечері
Важливе значення цього епізоду. Оскільки Христос ужив «вино» на останній Вечері, щоб представити Свою викупну кров /Мт. 26:28; Мк. 14:24/, цей факт прихильники поміркованого вживання алкоголю розглядають як переконливий доказ того, що Господь схвалює його вживання. Горацій Бумстед особливо наголошував на цьому переконанні, кажучи: «Щоб забезпечити постійність Свого прикладу щодо /алкогольного/ вина навіть до найвіддаленіших частин землі й до найостаннішого періоду історії, Він /Христос/ обрав вино одним з елементів для використання у Своєму пам’ятному святкуванні в усіх країнах і в усі віки» /Горацій Бумстед/ н.34/с.86–87/.
На останній Вечері фундаментальне значення надається «виноградному соку», адже Христос не лише вживав його, а й навіть наказав його вживати. Але послідовність, у якій епізоди з «вином» досліджуватимуться в цьому розділі, відображає важливість послідовного порядку, якому прихильники поміркованого вживання алкоголю надають такого значення. Вони стверджують, що на весільному бенкеті в Кані Христос зробив алкогольне вино; у притчах про нові бурдюки та старе вино Він рекомендував алкогольне вино; у Своєму описі власного способу життя /«їв і пив»/ Він дозволив уживати алкогольне вино; а в оповіді про останню Вечерю Він наказав уживати алкогольне вино до кінця часів.
Перші три твердження вже були досліджені й визнані необґрунтованими. Тепер залишається дослідити останнє твердження. Саме це ми й зробимо, розглянувши два головні аргументи.
Чи є «Плід виноградної лози» алкогольним вином?
«Плід виноградної лози». Подавши Своїм учням чашу як символ Своєї крові Нового Завіту, Ісус сказав: «Кажу ж вам, що віднині не питиму від плоду цього виноградного до того дня, коли питиму з вами нове вино в Царстві Отця Мого» /Мт. 26:29; Мк. 14:25; Лк. 22:18/. Прихильники поміркованого вживання алкоголю стверджують, що фраза «плід виноградної лози» — це образний вислів, ужитий як «функціонально рівнозначний /ферментованому вину/» /Кеннет Л. Джентрі, /н.1/ с. 54/. Отже, чаша, яку Ісус запропонував учням, містила алкогольне вино.
Справді, фраза «плід виноградної лози» іноді вживається як рівнозначна слову ойнос /вино/, але це не означає, що вино, ужите на останній Вечері, мало бути ферментованим. Як ми вже досліджували в розділі II, ойнос, подібно до єврейського яїн, було загальним, звичайним терміном для позначення виноградного соку — ферментованого або неферментованого. Грецький переклад Старого Завіту, Септуагінта, уживає ойнос для перекладу слів яїн і тирош у таких місцях, як Єр. 40:10–12; Суд. 9:13, де ідея ферментації виключена.
Свідчення Йосипа Флавія
Ще важливішим є той факт, що фраза «плід виноградної лози» вживалася для позначення свіжого, неферментованого виноградного соку. Ясний приклад цього наводить юдейський історик Йосип Флавій, сучасник апостолів. Описавши сон виночерпія фараона, який був ув’язнений разом із Йосипом, він сказав: «Він, отже, сказав, що уві сні бачив три грона винограду на трьох галузках виноградної лози… і що він вичавлював їх у чашу, яку цар тримав у своїй руці; і коли він налив вина, то подав його цареві випити» /Йосип Флавій, «Юдейські старожитності» 2,5,2/. Тлумачачи сон, Йосип сказав виночерпію: «Сподівайся звільнитися від уз через три дні, бо цар вирішив відновити тебе на службі; він дав йому знати, що Бог дарує плід виноградної лози на благо людям; це благо у вині, яке виливається для нього і є запорукою вірності та взаємної довіри серед людей» /Там само/.
Два факти важливі в цьому описі. Насамперед Йосиф Флавій називає сік, вичавлений із трьох виноградних грон /глейкос/, який Вільям Вгистон переклав словом «вино», оскільки під час його перекладу, а саме 1737 року, «вино» означало виноградний сік — переброджений або непереброджений. У цьому випадку контекст чітко підкреслює, що глейкос — це свіжовичавлений виноградний сік. По-друге, Йосиф Флавій безперечно називає свіжовичавлений виноградний сік «плодом виноградним» /геннета тес ампелои/. Це без жодного сумніву доводить, що фраза «плід виноградний» була вжита для позначення солодкого, неперебродженого виноградного соку.
Зважаючи на те, як часто письменники Нового Завіту згадують Вечерю Господню, повне усунення терміна ойнос /вино/ у зв’язку з Вечерею є надзвичайним. Замість слова «вино» вжито два терміни: «чаша» і «плід виноградний». Постійне невживання терміна «вино», особливо апостолом Павлом у його докладному описі Вечері Господньої /1 Кор. 11:17–34/, підкреслює, що вони, можливо, бажали відрізнити вміст чаші від усього, що зазвичай було відоме як переброджене вино.
Природний продукт
Христос назвав вміст чаші «плодом виноградним» /геннема тес ампелои/. Іменник геннема /плід/ походить від дієслова геннао — «народжувати або виробляти» — і означає те, що вироблене в природному стані, тобто щойно зібране. Наприклад, у Лк. 12:18 багатий чоловік, який мав рясний урожай, сказав: «Зруйную житниці, збудую більші й зберу туди все своє збіжжя /та геннемата/ та все своє добро». Основне значення геннема, як у цьому, так і в інших прикладах у Септуагінті, підкреслюється /Бут. 41:34; 47:24; Вих. 23:10/ — природний плід або продукт землі.
У нашому особливому випадку «плід виноградний» найкраще стосується виноградного соку — природного продукту винограду, який і є «плодом виноградним».
Йосиф Флавій, як ми вже бачили, наводить нам ясний приклад цього значення. Переброджене вино не є «плодом виноградним», а є неприродним плодом бродіння та розкладання. Застосувати фразу «плід виноградний» до алкогольного вина, яке є продуктом бродіння й розкладання, — як висловився Фредерік Ліс, — «це така сама абсурдність, як назвати смерть плодом життя» /Фредерік Річард Ліс, «Книга текстів про стриманість», Лондон, 1869, с. 50/. Так само абсурдно уявляти, що «плід виноградний», який Христос обіцяв пити разом зі Своїми послідовниками в Царстві, буде перебродженим алкогольним вином. Ми маємо підстави сподіватися, що нова земля буде вільною від одурманювальних речовин.
Здається, що у Своїй божественній мудрості Христос вирішив позначити вміст чаші, пам’ятку Своєї викупної крові, як «плід виноградний», щоб майбутні покоління християн не могли знайти в Його словах схвалення вживання алкогольного вина під час Вечері Господньої.
Також варто звернути увагу, що слово «вино» в Євангеліях ужито лише у двох випадках, і обидва — у контексті останньої Вечері: уперше воно зустрічається в описі святкування останньої Вечері, як уже зазначалося, а вдруге — у прощальній настанові Христа Своїм учням після Вечері /Ів. 15:4–5/. В останньому прикладі Христос представив Себе як істинну, живу виноградну Лозу, а Своїх учнів — як гілки, що залежать від Нього у духовному житті та плодоносності. Послідовність підкреслює, що після того, як Ісус запропонував Своїм учням природний «плід виноградний» як пам’ятку Своєї викупної крові, Він представив Себе як «живу виноградну лозу, щоб заохотити Своїх учнів перебувати в Ньому, як гілки перебувають на лозі», щоб вони, як учасники «плоду виноградного», також приносили «багато плоду» /Ів. 15:5/. «Плід» в обох випадках — свіжий, природний продукт, який навряд чи можна ототожнити з перебродженим вином.
Чи було пасхальне вино алкогольним?
Юдейська практика. Другим головним аргументом, який використовують для захисту алкогольної природи вина, що містилося в «чаші» під час останньої Вечері, є посилання на поширений юдейський звичай уживати під час Пасхи переброджене вино. Еверетт Тілсон заявляє: «Якщо юдеї, сучасники Ісуса, знали про заборону вживання звичайного вина протягом цього періоду, здається дивним, що Мішна у своїх шести тисячах слів, які містять настанови щодо дотримання Пасхи, не містить жодного натяку на це питання»«/Еверетт Тілсон/ н. 41/стор. 33/.
Цей аргумент заслуговує на найсерйозніший розгляд, адже якби справді було так, що за часів Христа юдеї вживали лише переброджене вино у звичайних чотирьох чашах напою під час пасхальної трапези, то цілком можливо, хоча й не обов’язково, що Ісус уживав переброджене вино під час останньої Вечері.
Нам ніколи не слід забувати, що вчення і практика Христа не обов’язково були зумовлені поширеними звичаями. Ісус часто діяв усупереч поширеним релігійним звичаям щодо посту, омовіння рук і носіння нош у суботу. Фактично Його незалежний дух виявився вже у встановленні Вечері Господньої. Він запропонував Своїм учням символічну чашу лише один раз замість звичайних чотирьох разів і вжив лише хліб як символ Свого тіла, залишивши печене ягня та гіркі трави як символи обряду. Отже, не повинно дивувати, якщо Христос учинив усупереч поширеному звичаю, вживши непереброджений виноградний сік, особливо з огляду на те, що Він розглядав закваску як символ морального розкладання /Мт. 16:6.12/
Перебродженому вину не надавалося жодної переваги
Але Ісус не мав потреби діяти всупереч поширеному звичаю. Є дані, що серед юдеїв не було одностайності щодо вживання пасхального вина. Така відсутність єдності спостерігається і серед сучасних юдеїв. Льюїс Ґінзберґ, /1873–1941/, видатний теолог-талмудист, який майже 409 років очолював відділ талмудичних і рабинських студій при Єврейській теологічній семінарії в Америці, провів, можливо, найвичерпніший аналіз посилань із Талмуду щодо вживання вина в релігійних юдейських обрядах. Своє дослідження він завершив такими словами: «Отже, ми доводимо на підставі головних місць як Вавилонського, так і Єрусалимського Талмуду, що непереброджене вино може бути вжите лекатехілла /за правом вибору/ для кідушу /освячення свят за допомогою чаші вина/ та інших релігійних обрядів поза храмом. У
Храмі його вживання схвалюється лише бедіавад /після здійснення/. Насправді, жодним чином не було надано переваги перебродженому вину перед неперебродженим в обрядах поза храмом. Раба добре підсумовує закон у такій заяві: «можна вичавити виноградний сік і відразу ж проголосити кідуш над ним» /Льюїс Ґінзберґ, Американський єврейський щорічник, 1923 р., стор. 414/.
Після дослідження поглядів двох юдейських зводів законів щодо вживання перебродженого вина в релігійних юдейських обрядах Ґінзберґ знову дійшов висновку: «Таким чином, видно, що, згідно з поглядами двох найзагальноприйнятіших юдейських зводів законів — Тур і Шулхан Арух, — ніде не надається жодної переваги перебродженому вину над неперебродженим. Навіть міцва мін ха-мувхар /заповіді найвищого пріоритету/ не надає переваги вживанню переброджених вин»/Там само, стор. 418/.
Висновок Ґінзберґа підтверджується Єврейською енциклопедією. У статті про Ісуса сказано: «Згідно із синоптичними Євангеліями, у четвер увечері останнього тижня Свого життя Ісус увійшов зі Своїми учнями до Єрусалима, щоб відсвяткувати з ними Пасху у святому місті; якщо це так, тоді опрісноки та вино меси або служіння причастя, встановленого Ним як спомин, мали бути прісним хлібом і невибродженим вином. /Див. Бікелль, «Меса і Пасха», Лейпциг, 1872 р. Єврейська енциклопедія, видання 1904 р., стаття «Ісус», т. 5, с. 165.
Енциклопедія біблійної літератури Джона Кітто також посилається на вживання невибродженого вина на святі Пасхи: «Вино, яке вживали, мало бути невибродженим, але немає впевненості, чи це завжди був свіжовичавлений виноградний сік, чи «кров виноградних ягід» /Повт. 32:14/. У Мішні сказано, що юдеї мали звичай уживати кип'ячене вино: «Вони не кип'ятили вина приношення, бо кип'ятіння зменшує його», а отже, згущує його, тому за потреби вимагалося змішувати воду з вином; але воду вони додавали одразу — рабин Єгуда дозволив це, бо вода покращує вино» /Тероумот, Перек 100,11. Джон Кітто, «Енциклопедія біблійної літератури», 1845, стаття «Пасха», т. 2, с. 477/.
Рабинські підробки
Наведені вище свідчення явно викривають твердження, що за часів Христа на святі Пасхи вживали лише виброджене вино. Схоже, що на Пасху також уживали невиброджене вино. Посилання на виброджене вино, наведені Лісом і Бернсом, не виявлено в самому тексті Мішни — збірника юдейських тлумачень і звичаїв, складеного близько 200 року н. е. рабином Єгудою, — а в пізніших примітках до Талмуду: «Талмуд був рясно забезпечений примітками Маймоніда та Бартенори, відомих рабинів Середньовіччя; саме з їхніх зауважень, а не з тексту Мішни, були взяті посилання на п'янку природу пасхального вина» /Ліс, Бернс, прим. 36, с. 279/.
Мішна чітко визначає, що дослідження щодо квасного в пасхальну ніч поширювалося на погреби, де всі виброджені напої, виготовлені із зернових продуктів, виключалися. Ці вказівки виключали кутах із Вавилона, шекер із Мідії та хамец з Ідумеї. Маймонід і Бартенора, видатні іспанські рабини XII століття, у своїх коментарях до Мішни доводили, що заборона на виброджені напої стосується лише лікерів, виготовлених із зерна, але не з фруктів. Причина, висунута Маймонідом: «Фруктові лікери не спричиняють бродіння, а лише окислення» /Хамец у-Матца 5:1,2/.
Важко уявити, щоб деякі рабини щиро вірили, що фруктові напої не бродять. Дивно, чи не були такі фантастичні, вигадані аргументи сфабриковані для законного вживання алкогольного вина. Якщо це було так, то це лише показує, що рабини добре розуміли закон Пасхи, який забороняє вживати «все квасне» /Вих. 13:7/ протягом семи днів свята, що включало й виброджене вино.
Пізніші свідчення
Є багато доказів того, що серед юдеїв звичай уживати непереброджене вино на Пасху зберігався протягом усіх століть. Арда Турим, довідник талмудичного закону, укладений у XIII столітті рабином Яковом бен Ашером, говорить про чотири пасхальні чаші: «Якщо необхідно, він має продати все, що має, щоб дотриматися припису мудреців. Нехай продасть усе, що має, аби придбати яїн або зиммогім — вино чи родзинки» /Цитовано в Ліса й Бернса /н. 36/, с. 282/. Родзинки використовували для виготовлення пасхального вина: подрібнені родзинки кип’ятили у воді, а потім сік фільтрували. Учений рабин Манассея бен Ісраель у своїй книзі «Віндиція Юдеорум» /Вимоги юдеїв/, опублікованій в Амстердамі 1656 року, говорить про Пасху: «Під час цього свята будь-яке виготовлення солодощів /матцот/ має бути цілком чистим, щоб не допустити жодного бродіння чи чогось іншого, що може забродити» /Там само/.
У своїй книзі «Сучасний юдаїзм», опублікованій 1830 року, Д. Аллен писав про пасхальне вино: «Вони /юдеї/ забороняють пити будь-який алкогольний напій, виготовлений із зерна або такий, що пройшов процес бродіння. Їхній напій — або чиста вода, або родзинкове вино, яке вони готують самі» /Джон Аллен, «Сучасний юдаїзм», Лондон, 1830, с. 394/.
Рабин С. М. Ісаак, видатний рабин XIX століття та видавець журналу «Юдейський вісник», сказав: «Юдеї під час своїх свят заради священних цілей, включно зі шлюбними бенкетами, ніколи не вживали жодних переброджених напоїв. У своїх жертвоприношеннях і виливаннях, як особисто, так і публічно, вони насолоджуються фруктовим вином, тобто свіжим виноградним соком, — неперебродженим виноградним соком і родзинками як символом благословення. Для них бродіння завжди є символом розкладання» /Цитовано Вільямом Паттоном: «Біблійні вина. Закони бродіння». Оклахома-Сіті, с. 83/.
Твердження рабина Ісаака не цілком точне; юдейські джерела не одностайні щодо виду вина, яке вживали під час Пасхи. Восьме видання «Британської енциклопедії» /1859/ пояснює причину суперечливих поглядів: «Кожна людина повинна випити від чотирьох до п’яти чаш. Виникли значні суперечки щодо того, яке вино вживати з цієї нагоди — переброджене чи непереброджене, — коротше кажучи, звичайне вино чи чистий виноградний сік. Ті, хто дотримується непереброджених продуктів, звертають особливу увагу на вислів «непереброджені продукти», що знаходить своє відображення у слові «опрісноки». Рабини витлумачили повеління «нехай не буде в тебе квасного» як таке, що стосується пасхального хліба й вина. Відповідно до цього сучасні юдеї зазвичай уживають родзинкове вино за приписом рабинів» /«Британська енциклопедія», 8-ме видання, 1859, стаття «Пасха»/.
Останнє твердження не цілком точне, адже ми не бачили, щоб усі рабини поширювали закон про усунення квасного на вино. Два різні тлумачення Мойсеєвого закону про «відсутність квасного» /Вих. 13:7/ відображають різні релігійні традиції серед юдеїв. «Ортодоксальні та консервативні юдеї переважно вживають непереброджене вино, тоді як реформовані, тобто ліберальні, юдеї переважно вживають переброджене вино».
У передмові до своєї компіляції талмудичних висловлювань щодо вина та міцних напоїв рабин Ісидор Коплович, ортодоксальний юдей, сказав: «Чотири чаші вина, які вживають за столом у пасхальну ніч, щоб відповідати пасхальним символам згідно з обрядом, не були приписані Біблією для сімейного служіння. Мойсей, пророки в Ізраїлі та мужі Великої синагоги ніколи не приписували й не наказували пити вино чи будь-який інший хмільний напій… Цей звичай є лише рабинським установленням».
«Однак найвищий рабинський авторитет в ортодоксальному Ізраїлі сьогодні, а саме Шулхан Арух, ясно й чітко дозволив уживати «кип'ячене вино» /родзинки, кип'ячені у воді/ для чотирьох чаш вина за пасхальним столом.
«Дозволено декламувати припис Кідуш /освячення/ у пасхальну ніч над кип'яченим вином і над вином, змішаним із медом» /рабин Ісидор Коплович/ п. 16/ с. 12/.
Наведені вище приклади давніх і сучасних свідчень достатньою мірою спростували твердження, що під час Христа на пасхальному святкуванні вживали лише переброджене вино. Юдеї у своїй практиці по-різному ставляться до цього питання, залежно від того, якого з двох рабинських тлумачень — Мойсеєвого припису про усунення квасного — вони дотримуються.
Наш головний інтерес — не вирішити питання юдейського звичаю, а розглянути поведінку Христа. Щодо цього, як ми побачимо, не може бути жодної суперечки. Христос не нехтував законом щодо бродіння /Вих. 13:6–7/ — Він не святкував Пасху з перебродженим вином, яке не здатне належним чином представляти Його нетлінну життєдайну кров.
Ісус уживав непереброджений «Плід виноградної лози»
Попередня дискусія стосувалася двох головних аргументів, висунутих на користь перебродженої природи вина. Інший важливий аргумент, а саме посилання на виняткове вживання перебродженого вина для Вечері Господньої протягом християнської історії, буде досліджено пізніше в цьому розділі. Зараз я бажаю представити чотири важливі причини, що підтверджують уживання Спасителем неперебродженого «плоду виноградної лози» під час останньої Вечері.
Послух Мойсеєвому закону
Ісус уживав непереброджений виноградний сік на останній Вечері, бо Він розумів і дотримувався Мойсеєвого закону, який вимагав утримуватися від усіх квасних продуктів, що спричиняють бродіння, у період пасхального свята. Закон забороняв уживання та присутність у домі зеору /Вих. 12:15/, що означає закваску або будь-який засіб, який спричиняє бродіння. Леон К. Фельд пояснює: «Це буквально означає «збудник» і стосується будь-якої речовини, здатної спричинити бродіння, — усіх дріжджових або білкових речовин, що розкладаються, — що багато хто перекладає словом «фермент» /Леон К. Фельд/ п. 21/ с. 74/.
Усе, що було піддане дії зеору, — квасне, тобто переброджене, — було заборонене. Воно називалося хамецом і в деяких Бібліях перекладене як «квасний хліб» /Біблія часів короля Якова, Вих. 12:15; 13:7/. Однак слова «хліб» в оригінальному тексті немає, тому точніший переклад — «квасне». Протягом семи днів юдеї мали їсти «прісний хліб» /Вих. 13:6–7/.
У російській Біблії дуже вдало перекладено тексти, що безпосередньо стосуються питання усунення квасного з домів і продуктів, які вживають: «І нехай буде вам цей день пам'ятним, і святкуйте його як свято Господеві в усі покоління ваші; як постанову вічну святкуйте його… Сім днів не повинно бути закваски у ваших домах; бо кожен, хто їстиме квасне, буде винищений з-поміж громади Ізраїлю — чи то приходень, чи природний мешканець тієї землі» /Вих. 12:14, 19/. «Сім днів їж прісний хліб, а сьомого дня — свято Господеві. Прісний хліб треба їсти сім днів; і не повинно бути в тебе квасного хліба, і не повинно бути в тебе квасного в усіх межах твоїх» /Вих. 13:6–7/.
Згода з Мойсеєвим законом вимагає виключення перебродженого вина. Рабини довго міркували над цим питанням, і, як ми бачимо, деякі обходили закон, доводячи, що
Сік таких фруктів, як виноград, не бродить. Немає жодних підстав вірити, що Ісус, Який прийшов виконати закон /Мт. 5:17/, міг порушити пасхальний закон щодо вживання квасного, особливо з огляду на те, що Він визнав і підтвердив моральну символіку бродіння, коли застеріг Своїх учнів: «Стережіться закваски фарисейської та саддукейської» /Мт. 16:6/. «Закваскою» Христос позначив розкладницьку природу та вчення, як згодом зрозуміли учні /Мт. 16:12/.
Апостол Павло надає «заквасці» те саме символічне значення, коли застерігає коринтян: «Отож очистьте стару закваску, щоб бути вам новим тістом, оскільки ви прісні, бо наша Пасха — Христос, принесений у жертву за нас. Тому святкуймо не зі старою закваскою, не із закваскою злоби й лукавства, але з опрісноками чистоти та істини» /1 Кор. 5:7–8/.
Видалення квасного протягом пасхального свята не просто нагадувало ізраїльтянам про поспішний вихід з Єгипту /Повт. 16:3/, коли вони не мали часу покласти закваску у своє тісто. Це очевидно з Вих. 12:8,39, де повеління їсти прісний хліб було дано ще до їхнього виходу з Єгипту, коли для тіста ще було достатньо часу, щоб скиснути.
Головна мета закону проти використання закваски полягає в символічному значенні, якого Святе Письмо надає заквасці; як ми вже бачили, вона означає гріх і розклад. Олена Уайт розкриває цю мету закону, кажучи: «Серед юдеїв закваска іноді використовувалася як символ гріха. Під час Пасхи наказувалося видалити з дому всю закваску, що символізувало видалення гріха з їхніх сердець» /НУХ 95–96/. Якщо бродіння, символ розкладу та нещирості, усувалося під час юдейської Пасхи, наскільки ж більш недоречним воно має бути в християнській Вечері Господній!
Символічне, моральне значення, яке приписується заквасці, додатково підкреслюється її виключенням із хлібної жертви /Лев. 2:11/, хлібної жертви за гріх /Лев. 6:17/, жертви для освячення /Вих. 29:2/, жертви після завершення обітниці назорейства /Чис. 6:15/ та хлібів пропозиції /Лев. 24:5–9/. Однак сіль, яка символізувала збереження від розкладу, була обов’язковою для жертв: «Кожне твоє хлібне приношення соли сіллю» /Лев. 2:13/. Якщо закваску не дозволялося класти в жертви, які були символом спокутної крові Христа, то як могла вона представляти Його спокутну кров!
Ісус розумів значення букви й духу Мойсеєвого закону щодо «закваски», як зазначено в Його вченні /Мт. 16:6,12/. Це дає нам підстави вірити, що чаша, яку Він «благословив» і подав Своїм учням, не містила нічого «квасного», забороненого Святим Письмом. Ми не можемо уявити, щоб наш Господь знехтував біблійним повелінням, обравши переброджене вино, щоб увічнити пам’ять про Свою жертву, щодо якої всі інші жертви були лише прообразом.
Відповідність символу
Друга причина вірити, що Ісус уживав непереброджене вино на останній Вечері, — це відповідність і краса символу крові, яку не можна належним чином представити перебродженим вином. Христос, як ми вже бачили, використав закваску, щоб представити розкладницькі вчення фарисеїв. У Святому Письмі закваска розглядається як символ гріха та розкладу. Чи міг Христос подати Своїм учням чашу перебродженого вина, щоб символізувати Свою незаплямовану кров, пролиту заради прощення наших гріхів? Чи може спокутна й очисна кров Христа бути належним чином представлена п’янкою чашею, яка у Святому Письмі є символом людської розбещеності та Божого гніву?
Ми не можемо уявити Христа, схиленого у вдячній молитві, щоб благословити чашу, яка містить алкогольне вино! Щодо такого вина Писання наказує нам навіть не дивитися на нього! /Притч. 23:31/. Чаша, яка п’янить, є чашею прокляття, а не «чашею благословення» /1 Кор. 10:16/; це «чаша» бісівська, а не Господня чаша» /1 Кор. 10:21/.
До певного моменту викупна кров Христа була представлена кров’ю телят і козлів /Євр. 9:13–14/, отже, у Новому Завіті новим символом має бути вино Господньої Вечері. Кров Христа була вільною від осквернення й розкладання. У Його жилах не було навіть плями гріха. «Той, Кого Бог воскресив, не зазнав тління» /Дії 13:37/, — чи то в житті, чи то в смерті. Щоб символізувати чистоту Своєї крові, пролитої заради прощення гріхів, Ісус узяв чашу і щодо її вмісту проголосив: «Це є кров Моя» /Мт. 26:28/. Вміст цієї чаші навряд чи міг бути перебродженим вином, адже останнє не могло належним чином символізувати нетлінну й «дорогоцінну кров Христа» /1 Петр. 1:18,19/.
Переброджене вино є відповідним символом розкладання й смерті, адже бродіння знищує найбільш поживні елементи, що містяться у виноградному соку. І навпаки, непереброджений виноградний сік, із його невинними й поживними властивостями, є належним символом благословень спасіння та безсмертного життя, дарованих нам через кров Христа. Писання говорить, що Його кров «очищає наше сумління від мертвих діл» /Євр. 9:14/, а переброджене вино послаблює наші моральні схильності й пробуджує нижчі пристрасті, оскверняючи таким чином наше сумління. Як може такий продукт належним чином представляти очисну силу викупної крові Христа? Навряд чи може. Він більше підходить для зображення моральної хвороби й провини, ніж прощення та очищення.
Цінність символу визначається його здатністю допомогти нам зрозуміти й пережити духовну реальність, яку він представляє. Виноградний сік, якого не торкнулося бродіння, поповнює життєдайні поживні елементи нашого тіла; таким чином, він дає нам змогу зрозуміти й пережити впевненість у спасінні, представленому кров’ю Христа. Елена Уайт відповідно підкреслює: «Христос перебував за столом, на якому була розставлена пасхальна їжа. Перед Ним лежав прісний хліб, а на столі стояло пасхальне непереброджене вино. Христос скористався цими символами, щоб представити власну непорочну жертву, адже все, що піддавалося бродінню, було символом гріха і смерті та не могло означати» непорочного й чистого Агнця» /1 Петр. 1:19; Бажання віків. С. 653/.
Мовна форма висловлювання під час останньої Вечері
Третя причина вірити, що Ісус уживав непереброджене вино під час останньої Вечері, підкреслюється мовною формою, у якій описано її встановлення. У синоптичних Євангеліях ці слова збережені з винятковою одностайністю і майже в такій самій формі — у Першому посланні апостола Павла до коринтян. Коротко звернемо увагу на три фрази в цій розповіді.
Після благословення й переломлення хліба Ісус «узяв чашу» /Мт. 26:27; Мк. 14:23; пор. Лк. 22:17; 1 Кор. 11:25/. Більшість авторитетів підкреслюють, що йдеться про третю з чотирьох чаш пасхальної трапези, яка називається «чашею благословення» /Кос ха-Бераха/. Ця чаша, за допомогою якої було встановлено обряд Господньої Вечері, зберігає свою назву як «чаша благословення» /1 Кор. 10:16/. Очевидно, ця назва походить від благословення, яке Христос виголосив над її вмістом. Таке благословення ніколи не може бути виголошене над хмільним вином, яке чітко не схвалюється у Святому Письмі. Як згадувалося вище, ми не можемо уявити Христа, схиленого в молитві, щоб благословити чашу, яка містить хмільне вино. Це припущення — блюзнірське. Така чаша радше могла б бути чашею прокляття, ніж чашею благословення, «чашею бісівською», а не «чашею Господньою» /1 Кор. 10:21/.
Після благословення чаші Ісус подав її Своїм учням і сказав: «Пийте з неї всі» /Мт. 26:27; пор. Мк. 14:23; Лк. 22:17/. Запрошення Христа пити пам’ятну чашу, що стосується Його крові, поширюється на всіх без винятку. Немає причин відмовляти комусь у чаші, якщо вона містить неви́броджений, поживний виноградний сік. Але якщо вона містить переброджене, хмільне вино, багато вірних послідовників Христа не можуть і не повинні брати з неї участь.
Чаша, яку Христос запропонував Своїм учням, містила не маленький ковток вина, як сучасні чаші під час причастя, а близько трьох чвертей англійської пінти /0,426 літра/ вина. Згідно з Талмудом, кожна людина під час Пасхи запасалася чотирма чашами вина, але дозволялося випити й додаткову. Кожна чаша, як говорить Дю. Б. Лайтфут, мала містити «не менше ніж четверту частину чверті гіна, крім води, змішуваної з вином» /Д. Б. Лайтфут, «Храмове служіння», Лондон, 1833, с. 151/. Гін містить 12 англійських пінт, тому чотири чаші мали містити до трьох чвертей пінти кожна /тобто 0,426 літра в кожній чаші/.
Трьох пінт алкогольного вина було достатньо, щоб будь-яка людина, за винятком сильного п’яниці, була вкрай п’яною. Це, очевидно, свідчить про те, що могло статися з деякими, хто пив алкогольне вино під час Пасхи. Прикладом є його вплив на рабина Іуду. Він не пив вина «за винятком випадків, коли звершувалися релігійні обряди, такі як Пасха /чотири чаші/. Пасхальне вино так серйозно вплинуло на нього, що він тримав свою голову перебинтованою до наступного святкового дня, П’ятидесятниці» /Єврейська енциклопедія, видання 1904 року, стаття «Вино», т. 12, с. 534/.
Уявіть собі, що Христос міг схвалити такий болісний вплив після вживання величезної кількості вина на Своїх учнів. Це рівнозначно знищенню моральної чистоти Його характеру. Віруючі, які істинно приймають Христа як свого безгрішного Спасителя, інстинктивно відсахнуться від такої думки.
Христос наказав «усім» Своїм послідовникам пити з чаші. Якби вміст чаші був алкогольним вином, не всі християни могли б його пити. Є люди, яким алкоголь у будь-якій формі дуже шкодить. Юнаки, які перебувають за Господнім столом, безперечно, не повинні торкатися вина. Нарешті, є ті, у кого сам смак або запах алкоголю пробуджує дрімотне, приховане чи переможене пристрасне бажання алкоголю. Чи міг Христос, Який навчив нас молитися «і не введи нас у спокусу», перетворити Свій пасхальний пам’ятний стіл на місце непереборної спокуси для деяких і небезпеки для всіх?
Це може бути причиною, чому Католицька церква вирішила скасувати чашу для прихожан, обмеживши її служителями церкви. Протестанти рішуче заперечували проти цієї практики й відновили цей видимий символ для участі рядових членів, якого їх позбавляли протягом кількох століть. Однак заради безпеки вони обмежили кількість вина. Кількість вина в крихітних чашечках настільки мала, що вони лише торкаються його. Вино під час Господньої Вечері ніколи не слід сприймати вільно й святково, доки вживається алкогольне та хмільне вино.
Іншим важливим елементом мови Останньої Вечері є фраза «плід виноградної лози». Її вжив Ісус, щоб описати вміст чаші. Раніше ми вже зазначали, що це визначення найкраще стосується природного, невибродженого соку. Переброджене вино — це не природний «плід» виноградної лози, а результат руйнівних сил. Отже, особливе визначення, вжите Христом
— «плід виноградної лози» — підтримує думку про невиброджену природу вина, вжитого під час Останньої Вечері.
Практика, що пережила століття
Четвертою причиною вважати, що Ісус уживав невиброджене вино під час Тайної вечері, є постійне застосування такої практики серед певних християнських груп або церков. Визначним прикладом є апокрифічний твір «Діяння і мучеництво апостола Матвія», який був поширений у третьому столітті. Небесний голос наставляв місцевого єпископа Плейто, кажучи: «Читай Євангеліє і принось як приношення святий хліб; і вичавлюй три грона винограду просто в чашу, причастіться зі мною, як Господь Ісус показав нам це робити, коли Він воскрес із мертвих на третій день» /«Діяння і мучеництво святого апостола Матвія», Анті-нікейські отці, переклад Александра Робертса і Джеймса Дональдсона. Гранд-Рапідс, 1978 р., т. 8, с. 532–533/. Це ясне свідчення вживання свіжовичавленого виноградного соку під час святкування Вечері Господньої.
Іншим важливим свідченням є погляд Іринея /130–200 рр. по Р. Х./, єпископа Ліонського, що причастя хлібом і вином є первоплодами, принесеними Богові: «Настановляючи Своїх учнів приносити Богові первоплоди, створені Ним… Він /Христос/ узяв у руки створений Ним хліб, подякував і сказав: «Це Моє тіло». А потім і чашу, яка є частиною цього творіння, до якого ми належимо, Він визнав, кажучи: «Це Моя кров» /Іриней, «Проти єресей», 4,17,5/.
Поняття «первоплоди» стосується не лише хліба й вина, а й справжніх виноградних грон та хліба, принесених на жертовник. У своєму класичному дослідженні «Старожитності християнської Церкви» Йосиф Бінгем пояснює, що деякі канони Африканської церкви приписували, щоб «жодні інші плоди не дозволялося приносити на жертовник, окрім виноградних грон і зерна як джерела матеріалу для хліба й вина, що застосовувалися під час причастя» /Йосиф Бінгем, «Старожитності християнської Церкви», Лондон, 1852 р., т. 2, с. 755/. У деяких місцях виник звичай роздавати натуральні виноградні грона й зерно разом із хлібом і вином. Щоб виправити це нововведення, Трульський собор /694 р. по Р. Х./ побажав, щоб у церкві споживали свої первоплоди» /Там само/. Ототожнення причасних хліба й вина з первоплодами та посвячення винограду й зернових продуктів як первоплодів, що роздавалися народу разом із хлібом і вином, підкреслює, як останні сприймалися як натуральні, невиброджені продукти землі.
Практика вичавлювання соку зі збережених виноградних грон просто в причасну чашу засвідчена Третім собором у Бразі /675 р. по Р. Х./, який зазначив, що Кипріан /помер 258 р. по Р. Х./ свого часу засудив тих, хто «не вживав жодного іншого вина, крім вичавленого з виноградних грон, які тоді були принесені на Господній стіл» /Там само, с. 760/. Така практика свідчить про зацікавленість деяких християн, які бажали бути слухняними словам Христа, пропонуючи справжні «хліб і вино», виготовлені зі свіжих сушених виноградних грон, принесених і вичавлених на Господньому столі.
Кипріан засуджував не стільки вживання свіжовичавленого вина /експресум вінум/, скільки нехтування змішуванням його з водою. Очевидно, практика змішування вина з водою виникла тоді, коли, як зазначає Леон К. Фельд, «не було потреби послаблювати алкогольні вина, а потрібно було розбавляти кип’ячені вина та густі соки з вичавлених виноградних грон» /Леон К. Фельд, «Ойнос: Дискусія про питання, що стосуються біблійного вина», Нью-Йорк, 1883, с. 91/. Настанова щодо цього вже була дана трьома століттями раніше папою Юлієм I /337 р. по Р. Х./ у декреті, де сказано: «Але якщо необхідно вичавити виноградний сік у чашу, потрібно змішати його з водою» /цитовано Леоном К. Фельдом /н. 21/, с. 91/.
Фома Аквінський /1225–1274 рр. по Р. Х./ цитує та підтримує декрет Юлія, оскільки «муст уже має різновид вина /спецієм винум/… отже, це причастя можна зробити з мусту» /Фома Аквінський, «Сума теології», Нью-Йорк, 1947, т. 2, частина 3, питання 74, стаття 5, с. 2443/. Цей самий погляд висловлювали й інші західні богослови, такі як Джакобус а Вітріако, Діоній Бонзалібі та Джханнес Белетус. /Цих та інших авторів цитує Леон К. Фельд /прим. 21/, с. 91–93/. Останній говорить про звичай, «добре відомий у деяких місцях», святкувати Вечерю Господню, особливо в день Преображення 6 серпня, з молодим вином або свіжовичавленим виноградним соком: «Дозвольте нам зауважити, що саме цього дня кров Христа витікає з молодого вина, якщо його можна знайти, або зі стиглих виноградних грон, вичавлених у чашу» /цитовано Леоном К. Фельдом /прим. 21/, с. 92/.
Вживання невибродженого вина добре документоване, особливо серед Східних церков. Леон К. Фельд, Г. В. Самсон, Фредерік Ліс і Доусон Бурнс надали цінну інформацію у своїх відповідних дослідженнях таких церков, як Абіссинська церква, Несторіанська церква Західної Азії, християни святого Фоми в Індії, коптські монастирі в Єгипті та християни святого Івана в Персії — усі вони святкували Вечерю Господню з невибродженим вином, виготовленим зі свіжих або сушених виноградних ягід. /Леон К. Фельд/ прим. 21, с. 91–94/. Г. В. Самсон, «Божественний закон щодо вин», Нью-Йорк, 1880, с. 205–217; Ліс Бурнс /прим. 36/, с. 280–282/. Читач може звернутися до цих авторів за документальними підтвердженнями та інформацією щодо цих східних церков.
Розгляд кількох аспектів причасного вина — таких як юдейське пасхальне вино, мовна форма висловлювання під час останньої Вечері, пасхальний закон щодо «квасного», відповідність символу та практика, що збереглася крізь віки, — а саме вживання невибродженого виноградного соку під час Вечері Господньої — усе це показує, що наш Господь уживав і наказав уживати невиброджений, поживний виноградний сік, щоб постійно нагадувати про Свою кров, пролиту заради прощення наших гріхів.
ВИСНОВОК:
Ми значною мірою дослідили основні оповіді, що стосуються вина, або висловлювання Ісуса, які зазвичай використовують, щоб довести, ніби наш Спаситель виготовляв, рекомендував, уживав і наказав уживати алкогольне вино до кінця віків. Ми виявили, що ці твердження ґрунтуються на необґрунтованих припущеннях, позбавлених текстуальної, контекстуальної та історичної підтримки.
«Добре вино», зроблене Ісусом у Кані, було «добрим» не через високий вміст алкоголю, а тому, що це був свіжий, невиброджений виноградний сік. «Молоде вино», яке Ісус рекомендував у притчі про нові бурдюки, є невибродженим мустом — кип'яченим або відфільтрованим, адже навіть нові бурдюки не витримають тиску газу, що утворюється під час бродіння нового вина. Описане Самим Ісусом висловлювання, що Він «їсть і п'є», не означає, що Він уживав алкогольне вино, а те, що Він вільно спілкувався з народом, перебуваючи разом із людьми за столом та в інших ситуаціях. «Плід виноградної лози», який Христос наказав уживати як спомин про Свою викупну кров, не був перебродженим вином, що у Святому Письмі символізує людську розбещеність і Божий гнів, а невиброджений, чистий виноградний сік є відповідним символом незаплямованої крові, пролитої заради прощення наших гріхів.
Твердження, що Христос уживав і схвалював уживання алкогольних напоїв, виявилося неспроможним. Наведені нами докази показали, що Ісус утримувався від усіх одурманювальних речовин і не заохочував Своїх послідовників уживати їх.
Розділ VI: Вино в апостольській церкві
Вступ
Вченню та практиці апостольської церкви надається фундаментальне значення, адже як материнська церква християнства вона слугує зразком для християнських церков і християн загалом. Реформаційні рухи XVI століття, наприклад, мали на меті реформувати церкву, щоб знову віднайти те, що було у вченні та практиці апостольської церкви.
Апостольська церква приділяла велику увагу вченню про вживання алкогольних напоїв. Те, як апостоли розуміли, проповідували та втілювали в життя вчення Ісуса і Старого Завіту щодо алкогольних напоїв, не лише слугує обґрунтуванням далекосяжних висновків, але й вносить ясність: чи повинні ми, сучасні християни, виступати за помірне вживання алкоголю, чи за утримання.
Наша мета та метод. У цьому розділі ми досліджуватимемо апостольські вчення щодо вживання вина зокрема та одурманювальних речовин загалом. Особливих згадок про «вино» /ойнос/ поза чотирма Євангеліями — лише 13, із них вісім
зустрічаються в Об'явленні, де слово «вино» вживається переважно символічно, щоб уявити або людську розбещеність, або божественне покарання. Цей підрахунок показує, що ми маємо лише п'ять текстів /Рим. 14:21; Еф. 5:18; 1 Тим. 3:8; 1 Тим. 5:23; Тит. 2:13/, — щоб визначити позицію апостольської церкви щодо алкогольних напоїв.
Однак насправді Новий Завіт містить значно більше інформації на цю тему: понад 20 місць, які переконують християн бути «тверезими» або «стриманими». Ці настанови, як ми побачимо, у більшості випадків безпосередньо стосуються вживання алкогольних напоїв. Отже, наше визначення новозавітного вчення щодо вживання напоїв має ґрунтуватися як на конкретних текстах, які прямо говорять про вино, так і на текстах, що містять загальні настанови щодо тверезості та стриманості.
Цей розділ складається з чотирьох розділів, три з яких стосуються текстів, що прямо говорять про вино, а один розділ — настанови щодо тверезості та стриманості. План цього розділу виглядає так:
Розділ 14: Дії 2:13. «Вони напилися солодкого вина»
Важливість цього тексту. Апостоли ледве почали своє месіанське проголошення, як їх звинуватили в пияцтві. Перша спільнота віруючих у день П'ятидесятниці отримала дар мов, що дав їм здатність проповідувати Євангеліє мовами народів, які зібралися на свято в Єрусалимі. У той час як унаслідок цього чуда тисячі увірували в Христа, інші насміхалися з учнів, кажучи: «Вони напилися солодкого вина» /Дії 2:13/.
Дехто тлумачить цей текст як підкреслення звичаю пити алкогольне вино в найдавнішій апостольській спільноті. Це тлумачення ґрунтується на трьох головних припущеннях.
Насмішники не могли звинувачувати християн у тому, що вони п'яні, якби раніше не бачили, що деякі християни п'ють. /Див. обговорення Стефана М. Рейнольдса «Алкоголь і Біблія», Літтл-Рок, Арканзас, 1983, с. 52/.
2. «Нове вино» /глейкос/ було «солодким вином», алкогольним за природою, яке призводило до сп'яніння при вживанні у великій кількості. /Див., наприклад, грецькі словники Е. Робінсона та Діна Альфорда, слово «глейкос»/.
3. І по-третє, Петро у своїй відповіді заперечив звинувачення, сказавши: «Як ми можемо пити, коли ми непитущі — тверезники?» — Але вказав на ранню годину ранку: «Вони не п'яні, як ви думаєте, бо тепер третя година дня» /Дії 2:15/.
Неприпустиме тлумачення. Це тлумачення неприпустиме з трьох головних причин. Воно передбачає, що звинувачення насмішників ґрунтувалося на безпосередньому спостереженні за християнами, які вживали алкоголь. Це безпідставне припущення, адже насмішники не обов’язково ґрунтували свою наклепницьку заяву на безпосередньому спостереженні. Навіть якщо вони щось і спостерігали, то, можливо, бачили християн, які перебували під впливом Святого Духа, а не алкогольних напоїв. Побачене могло ввести їх в оману. Юдейський філософ Філон, який жив у той час, розповідає нам, що найбільш тверезі люди — «тверезники», перебуваючи під впливом божественного натхнення, здавалися іншим п’яними. /Філон, «Про пияцтво», 36/.
Однак це тут видається навряд чи прийнятним, адже якби насмішники справді хотіли звинуватити учнів у пияцтві, вони мали б звинуватити їх у тому, що вони напилися «вина» /ойнос/, а не «виноградного соку» /глейкос/. Термін «глейкос» уживався для позначення неферментованого виноградного соку. Наприклад, Пліній чітко пояснює, що грецька назва «ауглейкос» — це наш незмінний муст». Далі він розповідає, як запобігти його бродінню.
Значення слова «глейкос»
Кілька грецьких словників і науковців визнають, що глейкос означає виключно неферментований виноградний сік. /Див., наприклад, Генрі Дж. Лідделл і Роберт Скотт, «Грецько-англійський словник», 1968 р., стаття «Глейкос»/. Також Горацій Бумстед, автор одного з найбільш науково обґрунтованих захистів помірного вживання алкогольних напоїв, пропонує таке чітке й переконливе пояснення: «Глейкос — це класичне грецьке слово, що відповідає латинському mustum, означає свіжовичавлений виноградний сік і тому має вужче значення, ніж /єврейські/ тирош або асис. Воно зустрічається лише один раз /Дії 2:13/, і я не бачу потреби намагатися доводити його сп’янювальну дію, як це роблять деякі, зокрема Робінзон… Мені здається, що Альфред та інші, які намагаються довести, що глейкос, як солодке вино, має сп’янювальну дію, випустили з уваги класичну відмінність, зазначену раніше, між глейкос — відповідником латинського mustum, тобто солодким неферментованим соком, — і ойнос глукус, солодким вином, названим так через значну кількість цукру, хоча воно й перебродило» /Горацій Бумстед, «Біблійне схвалення вина», «Священна бібліотека», 38, січень 1881, с. 81/.
Ще раніше у своїй ґрунтовній статті /с. 71/, опублікованій у журналі «Священна бібліотека», Бумстед детальніше пояснює, що в «грецькій мові продукт, вичавлений із винограду, може бути солодким у трьох різних значеннях: по-перше, як глейкос /відповідник латинського mustum, коли він солодкий через недостатнє винне бродіння; по-друге, як ойнос глукус, коли він перебродив, але солодкий завдяки значній кількості незбродженого цукру; і по-третє, як ойнос хедус, коли він солодкий через відсутність кислого бродіння» /там само, 62/. Це означає, що коли глейкос зустрічається без жодних додатків — сам по собі, як зазначено в Дії 2:13, — він стосується виключно неферментованого виноградного соку.
Іронічне звинувачення
З огляду на значення слова «глейкос» як виноградного соку, що не спричиняє сп’яніння, іронія звинувачення стає цілком очевидною. Те, що мали на увазі насмішники, означає: «Ці люди, надто стримані, щоб торкатися чогось перебродженого, сп’яніли від виноградного соку». Або, як Ернест Гордон перефразував у стилі сучасної мови: «Ці прихильники сухого закону сп’яніли від слабкого напою» /Ернест Гордон, «Христос, апостоли і вино», 1947, Філадельфія, с. 70/. Бумстед слушно запитує: «Якби це не було підставою для насмішки, навіщо вони вжили слово “глейкос” замість звичайного “ойнос”?» /Горацій Бумстед, /прим. 7/, с. 81/. Самого виноградного соку недостатньо, щоб відтворити цей ефект, тобто сп’яніння, — необхідно додати насмішливий жарт. Важко не помітити в іронії звинувачення, що апостоли пили виноградний сік /їхній звичайний напій/, — непрямий, але важливий доказ їхнього стриманого способу життя і, відповідно, стриманого способу життя їхнього Учителя.
Історичне підтвердження
У своїх посланнях Петро, який виступав як проповідник Єрусалимської Церкви в перших 12 розділах Дій апостолів, натякає, як ми побачимо далі в цьому розділі, на практику стриманості в апостольській церкві. Пізніше історичне підтвердження цієї практики міститься у свідченні Гегесіппа, церковного історика, який, за словами Євсевія, жив безпосередньо після апостолів /Євсевій, «Церковна історія», 2,23,4/. Описуючи особу «Якова, брата Господнього, який разом з апостолами успадкував керування Церквою», Гегесіпп говорить: «Він був святим від утроби матері своєї; не пив вина і сикеру та не їв м’яса» /Цитовано Євсевієм у «Церковній історії», 2,23,4 /прим. 11/, с. 125/. Ми можемо припустити, що суворий стриманий спосіб життя Якова, який свого часу був головним служителем Єрусалимської церкви, був прикладом для наслідування християнами апостольської доби.
Дослідження ранніх християнських джерел щодо способу життя таких юдео-християнських сект, як ебіоніти, назаряни, елкесаїти та енкратити, може надати значну підтримку думці про утримання від перебродженого вина в апостольській церкві. /Див. Г. В. Самсон, «Божественний закон щодо вина», Нью-Йорк, 1880, с. 197–210/. Той факт, що деякі з цих сект впадали в крайнощі, повністю відкидаючи як переброджене, так і непереброджене вино та вживаючи лише воду навіть під час святкування Вечері Господньої, підкреслює існування переважного інтересу до стриманості в апостольській
церкві. Таке ставлення, очевидно, передбачало існування фанатичних форм серед певних релігійних груп. Я маю намір поглибити це дослідження, якщо дозволить час, і опублікувати його як додатковий розділ у майбутньому виданні цієї книги. Надто обмежений час не дозволяє провести це дослідження тепер.
Відповідь Петра
Припущення, що відповідь Петра на звинувачення у пияцтві нібито означає, що апостоли вживали певний вид перебродженого вина, оскільки він не заперечив звинувачення категорично, усувається двома головними міркуваннями. Петро використав аргумент, який якнайкраще відповідав характеру насмішників. Якби він сказав: «Як ми можемо пити, якщо ми ніколи не пили?», насмішники заперечили б: «Хіба що тоді, коли ніхто вас не бачив!». Звернення до їхнього стриманого способу життя могло бути марним, оскільки це вже було поставлено під сумнів. Отже, Петро зустрів їх на соціальному ґрунті, кидаючи виклик імовірності їхнього припущення. Насправді він відповів: «Як ваше припущення може бути правильним, якщо тепер лише дев’ята година ранку?». Така відповідь відповідала дійсності й показувала неспроможність насмішників.
Друга причина, чому Петро не міг рішуче заперечити, що вони взагалі пили, підкреслюється вживанням слова «глейкос» насмішниками. Це слово, як ми вже зазначали, означає неферментований виноградний сік, який християни, за винятком назореїв, зазвичай уживали. Заперечувати, що християни взагалі не пили, означало б заперечувати, що вони не пили глейкос /«виноградний сік»/, але це не було б правдою.
Висновок
Підсумовуючи всі висловлювання щодо Дії 2:13, можна сказати, що тут наведено непрямий доказ того, що апостоли утримувалися від алкогольних напоїв. Ернест Гордон сказав: «Там немає жодного посилання на неферментоване вино як джерело сп'яніння та дивної поведінки, якби навіть не існувало загального розуміння того, що апостоли не вживали хмільного вина» /Ернест Гордон /прим. 9/, с. 20/. Цитовано у Чарльза Веслі Евінга, «Біблія та її вина» /Денвер, 1985 р., с. 107/.
Розділ 15: 1 Кор. 11:21. «Один буває голодний, а інший упивається»
Важливе значення цього тексту. Прихильники поміркованого вживання алкоголю бачать у посиланні апостола Павла /«інший упивається»/ під час причастя в християнській Церкві безпомилковий доказ того, що алкогольне вино вживалося в апостольській Церкві як особисто в сім'ї, так і спільно — під час Вечері Господньої. Висловлювання Павла звучить так: «Далі, коли ви збираєтеся разом, це не означає споживати Вечерю Господню; бо кожен поспішає перед іншими їсти свою їжу, тож один голодний, а інший упивається» /1 Кор. 11:20–21/.
Аргумент прихильників поміркованого вживання алкоголю полягав у тому, що проблему пияцтва в Коринті можна пояснити лише вживанням ними алкогольного вина. Хтось заявив: «Як могли коринтяни напиватися під час причастя, якщо вино не було ферментованим?»2 /Там само/. Крім того, «важливо зазначити, що навіть з огляду на їхнє пияцтво Павло не наказав “припинити вживати алкоголь”» /Кеннет Л. Джентрі, «Християнин і алкогольні напої», Гранд-Рапідс, 1986, с. 56/. Аргумент зрозумілий. Павло засудив надмірне вживання в Коринті, але не алкогольне вино. Ми дослідимо це твердження, розглянувши три визначні факти:
Характер святкування.
Значення дієслова «метуо».
Зв'язок із настановою Павла.
ХАРАКТЕР СВЯТКУВАННЯ
Егоїстична вечеря любові. Щоб оцінити проблеми, які виникли в Коринті у зв'язку з Вечерею Господньою, нам необхідно зрозуміти соціальні звичаї того часу. Було звичним для груп людей, які належали до світських або релігійних організацій, зустрічатися разом для спільної трапези. У Коринті існував особливий вид братського спілкування, який називався еранос, і кожен учасник приносив їжу для спільної трапези. Рання Церква схвалила цей звичай і розвинула його у форму спілкування, відому як агапе, або Вечеря любові. Усі члени церкви приносили на Вечерю все, що могли, а потім, коли всю їжу збирали разом, усі сідали за спільний стіл. Це був приємний спосіб провести час і насититися в справжньому християнському спілкуванні. Багато церков практикують щось подібне й сьогодні, коли спільно споживають їжу після церковного служіння.
У Коринфській церкві, як ми побачимо далі, Вечеря любові відбувалася разом із Вечерею Господньою. Однак її проведення виродилося в егоїстичну вечерю. Втрачено було вміння справедливо ділити все між усіма. Багаті не ділилися своєю їжею з бідними, а споживали її у своїх маленьких замкнутих групах. У результаті одні були голодні, а інші пересичувалися. Класові відмінності, які мали б зникнути за столом причастя, навпаки, підкреслювалися. Добрий порядок і пристойність нехтувалися, а урочистість служіння була втрачена.
Рішуче й безжально Павло викрив такий стан речей, насамперед нагадуючи коринтянам про мету їхнього спільного зібрання, а саме: споживати Вечерю Господню: «Далі, ви збираєтеся так, що це не означає споживати Вечерю Господню; бо кожен поспішає перед іншими їсти свою їжу, так що один буває голодний, а інший упивається. Хіба у вас немає домів, щоб їсти й пити? Чи нехтуєте Церквою Божою та принижуєте нужденних? Що сказати вам? Чи похвалити вас за це? Не похвалю. Бо я від Самого Господа прийняв те, що й вам передав». /1Кор.1¨1:20-23/.
Особиста вечеря чи Вечеря Господня?
Докір Павла підкреслює, що християни в Коринфі нерозумно змішали Вечерю Господню зі спільною трапезою; можливо, вони навіть перетворили Вечерю Господню на громадське свято, подібне до свят, які відзначали греки. Останнє припущення видається більш імовірним, адже в тексті Писання немає вказівки, що спільна трапеза передувала справжній Вечері Господній.
Заява Павла: «Ви збираєтеся так, що це не означає споживати Вечерю Господню» /1 Кор. 11:20/, — чітко підкреслює, що метою зібрання було святкувати Вечерю Господню, яку, однак, перетворили на звичайний фестиваль, імовірно проведений за зразком бенкетів на честь ідолів. Це приводить нас до такого висновку: усе, що відбувалося в Коринфі, було неправильним і недоречним. Християни цілком помилилися щодо природи святого служіння Вечері Господньої, перетворивши її на світський фестиваль, де навіть панувала нестриманість.
Багато хто припускає, що братська трапеза в Коринфі бере початок від Останньої вечері, яку Христос установив після споживання Пасхи зі Своїми учнями. Але необхідно зазначити, що Пасха ніколи не розглядалася християнами як відповідний підготовчий захід — спілкування з прийняттям їжі, після якого відбувалася Вечеря Господня. У Посланні до коринтян або в будь-якому іншому місці Нового Завіту немає доказів, що Вечеря Господня звершувалася разом із братською трапезою. Це означає, що все, що відбувалося в Коринфі, було неправильним, невідповідним і протилежним особливому наставленню, яке Павло «прийняв від Господа» і «передав Церкві» /1 Кор. 11:23/.
З огляду на цей факт, будь-яка згадка про «пияцтво», яке відбувалося під час причастя в Коринфській Церкві, навряд чи може бути доказом уживання алкогольних напоїв в апостольській церкві. Місцеві викривлення навряд чи можуть бути показником загальної християнської практики. Крім того, якщо коринтяни відхилилися від наставлень, «переданих» їм, тоді їхня неправильна поведінка є радше пересторогою, ніж прикладом для нас.
ЗНАЧЕННЯ ДІЄСЛОВА МЕТУО
Зазвичай припускають, що вживання алкоголю відбувалося під час причастя в Коринфській Церкві. Але чи справді це так? Ті, хто так вважає, ґрунтують свій висновок на звичайному перекладі дієслова метхуеї, а саме «напиватися». Уся фраза звучить так: «Так що один буває голодний, а інший упивається» /1 Кор. 11:21/. На підставі цього перекладу багато хто міркує, що якщо коринтяни вживали хмільне вино без апостольського докору, тоді його можна вживати християнам і сьогодні.
Фундаментальна помилка такого міркування полягає в тому, що воно припускає: метуо означає «напиватися». Але наше дослідження вживання цього слова в 1 Кор. 11:21 показує, що дієслово метуо не завжди означає сп’яніння та пияцтво. Його точне значення визначає контекст. У цьому випадку метуеи вжито прямо протилежно до пеина — «голодний» — і його значення має бути зрозумілим у загальному родовому сенсі — «насичений», а не у вузькому сенсі «упиватися». Леон К. Фельд висловлює цей факт ясно й переконливо: «Метхуеи в цьому випадку явно протилежне до пеина, яке правильно перекладається як “голодний”. Антитеза тому вимагає, щоб попереднє дієслово було зрозуміле в загальному родовому сенсі “насичений”, а не у вузькому сенсі “упиватися”. Переповнена людина порівнюється з недостатньо ситою, насичений — із голодним. Таке тлумачення схвалене великою кількістю тлумачів — давніх і сучасних» /Леон К. Фельд, «Ойнос: дискусія про біблійне вино», Нью-Йорк, 1883 р., с. 60/.
Підтримка богословів
Серед тлумачів, яких цитує Фельд, — Іоанн Золотоустий, Бенгель, Гротіус, Вікліф, Куінель, Білрот, МакКнайт, Ньюкам, Блумфілд, Кларк, Лайтфут, Дін Стенлі та Вітедом. /Там само, с. 60, прим. 1/. Інший, кого можна згадати, — Климент Олександрійський, який жив лише півтора століття після Павла. У своїй книзі «Педагог» /Книга 2,1/ Климент, як звертає увагу А. В. Самсон, розглядає протилежне твердження щодо вживання там хмільного вина. Він підкреслює, що йдеться радше про їжу, ніж про вино на бенкеті, про що згадує апостол Павло, і що він докоряє їм за «пересичення» /Г. В. Самсон, прим. 13, с. 201/.
Адам Кларк зазначає те саме у своєму коментарі до цього тексту: «Люди збираються разом і приносять із собою продукти; дехто багато, інші менше; одні їдять до пересичення, а інші — ледве достатньо, щоб задовольнити потреби. Один голодний, а інший вбирає в себе дедалі більше, аж до повноти — пересичується; саме таке значення це слово має в багатьох місцях Святого Письма» /Адам Кларк, «Новий Завіт Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа», Нью-Йорк, 1938, т. 2, с. 254/.
Грецький переклад Старого Завіту, Септуагінта, містить багато прикладів, де метуо вживається в загальному родовому значенні «наповнюватися до повноти». Один із таких прикладів — Пс. 22:5: «Чаша моя переповнена». Інший приклад — Пс. 64:10: «Щедро збагачуєш її» /Метгусон/. Ще один приклад — Єр. 31:14: «Я насичу /метхузо/ — “пересичу” — душу священників туком». Такі приклади ясно показують, що метуо часто вживається у Святому Письмі в загальному родовому значенні, щоб виразити повне задоволення, пересичення.
Що мається на увазі під повчанням апостола Павла?
Немає жодного натяку на пияцтво. Докір і повчання апостола Павла підкреслюють, що пияцтво не було проблемою під час причастя в Коринфській церкві. Ось його слова докору: «Хіба у вас немає домів, щоб їсти та пити?» /1 Кор. 11:22/. Якби пияцтво було проблемою, Павло, ймовірно, сказав би: «Хіба у вас немає домів, щоб їсти та напиватися?» Той факт, що Павло у своєму докорі не натякає на пияцтво, підкреслює: проблемою в Коринфі було не сп’яніння від алкогольного вина, а радше надмірне потурання їжі та питву.
Якби коринфські християни справді були винні у жахливому гріху сп'яніння під час святкування Вечері Господньої, Павло міг би засудити їхню блюзнірську поведінку суворішими висловами. У попередньому розділі Павло не вагався назвати участь деяких коринфян у язичницьких релігійних трапезах «спілкуванням із бісами» /1 Кор. 10:20/. Потім він додав: «Не можете пити чашу Господню і чашу бісівську; не можете бути учасниками в трапезі Господній і в трапезі бісівській» /1 Кор. 10:21/. Ще раніше в цьому посланні апостол Павло категорично заявив, що «п'яниці… Царства Божого не успадкують», і застеріг членів Церкви «не спілкуватися з тим, хто, називаючись братом, залишається… п'яницею» /1 Кор. 6:10; 5:11/. На підставі цього напучення страшно припустити, що якби деякі пиячили за столом причастя, Павло міг би наказати видалити таких із-поміж них.
Що слід розуміти під цим напученням?
Павло не вживає суворих висловів, засуджуючи зловживання, які траплялися під час святкування Вечері Господньої. Він просто застерігає коринфян — втамовувати голод удома, щоб уникати як непристойної поведінки, так і осуду, який явно проявився серед них: «Тому, брати мої, коли ви збираєтеся на Вечерю, чекайте один одного. А коли хто голодний, нехай їсть удома, щоб ви збиралися не на осуд» /1 Кор. 11:33–34/. Це застереження підкреслює, що проблемою в Коринфі радше було пересичення, ніж сп'яніння алкогольним вином. Якби члени Коринфської Церкви впивалися за столом причастя, у такому разі Павло навряд чи міг би сказати раніше у своєму посланні, що деякі з них у минулому були п'яницями, «але обмилися, але освятилися, але виправдалися іменем Господа нашого Ісуса Христа і Духом Бога нашого» /1 Кор. 6:11/.
Висновок
У світлі наведених вище міркувань зробімо висновок, що згадка апостола Павла про те, що вони «впивалися» під час причастя в Коринфській Церкві, не є підставою для помірного вживання алкогольного вина — чи то особисто вдома, чи публічно під час Вечері Господньої. По-перше, усе, що відбувалося в Коринфі, було відхиленням від настанов, які Павло «передав» церкві, і, таким чином, їхні дії були радше застереженням, ніж прикладом для нас. А по-друге, проблемою за столом причастя, як ми вже з'ясували, було не сп'яніння алкогольним вином, а пересичення.
Розділ 16: Еф. 5:18. «Не впивайтеся вином»
Значення тексту. Після застереження, даного ефесянам, утримуватися від розпусти й нечистоти, Павло конкретизує своє напучення, кажучи: «І не впивайтеся вином, від якого буває розпуста, але сповнюйтеся Духом» /Еф. 5:18/. Прихильники помірного вживання алкоголю бачать у цьому тексті чітке біблійне схвалення помірного вживання спиртних напоїв. Вони доводять, що апостол Павло тут засудив неправильне вживання, а не помірне вживання алкогольного вина: «Засудження неправильного вживання алкогольних напоїв» /Марк Барт, «Ефесянам. Переклад і коментар до розділів 4–6», Нью-Йорк, 1974, с. 581/.
Якби Павло мав на увазі повністю заборонити вживання алкогольного вина, він мав би сказати, як висловлюється Кеннет Джентрі: «Не пийте вина взагалі». Але натомість він сказав: «І не впивайтеся вином» /Еф. 5:18; Кеннет Джентрі /ню16/, с. 47/. Наступна фраза «від якого буває розпуста» подібним чином тлумачиться як посилання на стан під час пияцтва, а не на вино як активний принцип розпусти. Горацій Бумстед, наприклад, стверджує, що «пов'язувати ен хо /у якому/ з ойнос /вино/, як це роблять деякі, замість того щоб поєднувати з метгюскете ойно /пити зі словом вино/, — несумісно з таким сильним словом, як метгюскете /пити/» Горацій Бумстед /н. 7/, с. 88/.
Ми розглянемо наведені вище твердження у п'яти основних відповідях:
Структура цього уривка Писання.
Підрядне речення.
Давні та сучасні переклади. Значення слова азотіа.
Свідчення рабинів.
Структура цього місця Писання
Два контрольні твердження. Цей уривок складається з двох головних тверджень, протиставлених одне одному: «Не впивайтеся вином, але сповнюйтеся Духом». Протиставлення підкреслює, що контраст не між помірним і надмірним уживанням алкоголю, а між повнотою вина та повнотою Духа. Два твердження вказують на притаманну несумісність природи й дії джерел такої повноти, а саме п'янкого вина та Святого Духа. Саме той факт, що п'янке вино і Святий Дух взаємно виключають одне одного, адже ніхто не може бути наполовину сповнений кожним із них, усуває підстави схвалювати помірне вживання п'янкого вина.
Це положення стає ще зрозумілішим, якщо процитувати попередній текст: «І не будьте нерозумні, але пізнавайте, що є воля Божа» /Еф. 5:17/. Тобто ми маємо сповнюватися не п'янкими спиртними напоями, а Духом Святим. Отже, структура цього місця Писання підкреслює, що Павло не рекомендує безпечного й помірного вживання вина, а повне сповнення Святим Духом. Навряд чи сумісно, щоб людина, «сповнена Духом Святим», пристрасно бажала п'янкого вина.
Два подібні місця
Багато коментаторів, самі не будучи непитущими й тверезниками, ілюструють цей текст, посилаючись на два подібні уривки. Перший міститься в Лк. 1:15, де ангел говорить Захарії про Івана Хрестителя: «Бо він буде великий перед Господом; не питиме вина та сикеру, і Духа Святого сповниться ще з утроби своєї матері» /Лк. 1:15/. Другий уривок — з історії П'ятидесятниці, що складається з двох віршів: «Вони не п'яні»… «усі сповнилися Духом Святим» /Дії 2:15, 4/.
В обох місцях сповнення Духом Святим пов'язане з утриманням від п'янких напоїв. Вражаюча подібність між цими двома місцями та Еф. 5:18 підкреслює, що й в останньому тексті сповнення Духом Святим виключає вживання алкогольних напоїв. У своєму коментарі до Лк. 1:15 Германн Ольшаузен доречно зауважив: «Людина відчуває потребу в зміцненні за допомогою духовного впливу ззовні; але замість того, щоб шукати цього у Святому Дусі, вона у своїй сліпоті звертається по допомогу до плотського духу — до вина та міцних напоїв. Тому, згідно з поглядом закону, Старий Завіт рекомендує утримуватися від вина та міцних напоїв, щоб зберегти душу вільною від будь-яких суто плотських впливів і таким чином зробити її ще більш сприйнятливою до дії Святого Духа» /Германн Ольшаузен, «Біблійний коментар до Нового Завіту», Нью-Йорк, 1860, т. 5, с. 131/.
«Не питиме вина»
Протиставлення між вином і Святим Духом, представлене в Лк. 1:15 і Дії 2:15, 4, можливо, було запозичене Павлом, щоб висловити подібну істину в Еф. 5:18. Саме цим можна пояснити, чому Павло написав: «І не впивайтеся вином», а не «взагалі не пити вина». Подібно до Луки, він прагнув підкреслити контраст між повнотою вина та повнотою Духа.
Інша причина, чому Павло не написав «взагалі не пити вина», підкреслюється в 1 Тим. 5:23, де він рекомендує вживати «трохи вина» з лікувальною метою: «заради шлунка твого та частих недугів твоїх». Цей текст буде досліджено в розділі VII. Павло вважав, і це факт, що законне, хоча й обмежене вживання «вина» логічно мало утримати його від категоричної заборони вживання вина в будь-якій формі. Ми також маємо пам'ятати, що родовий, загальний термін ойнос /«вино»/, як ми вже переконалися в другому розділі, може стосуватися ферментованого або нефементованого виноградного соку. Якби Павло сказав «взагалі не пити вина», не визначивши його якості, то міг би заборонити вживання навіть корисного, поживного виноградного соку.
ВІДНОСНЕ РЕЧЕННЯ
Попередній відносний займенник. Застереження Павла «Не впивайтеся вином» супроводжується настановою, «від якого буває розпуста». Тут слід розглянути питання: «Що таке розпуста?» Чи є вино причиною розпусти або пияцтва, чи йдеться про стан розпусти? Відповідь залежить від того, до якого з цих двох чинників ми віднесемо займенник «якого» /ен хо/. Буквальний переклад грецького тексту читається так: «І не впивайтеся вином, у якому /ен хо/ є розпуста /а зотіа — буквально відсутність моральності/. Конструкція цього речення, як зазначає Леон Фельд, «виразно й однозначно ґрунтується на припущенні, що вживання вина допускається в усіх інших місцях Нового Завіту, а не на якійсь екзегетичній необхідності самого тексту» /Леон К. Фельд, с. 17, с. 118/.
З граматичного погляду підметом для слів «від якого» може бути або попереднє слово «вино», або пияцтво, про яке йдеться в попередній частині. Цей факт визнають такі коментатори, як Р. К. Х. Ленський («Тлумачення послань Павла до Галатів, Ефесян і Филип'ян», Колумбус, Огайо, 1959, с. 618). Роберт Йонг, автор «Аналітичної симфонії до Біблії Йонга», передає попередній відносний займенник «у якому» точно у своєму біблійному перекладі: «І не впивайтеся вином, у якому розпуста, але будьте сповнені Духом» /Роберт Йонг, «Свята Біблія, що складається зі Старого і Нового Завітів», Единбург, 1911/.
Перевага «винну»
Історично багато перекладачів і коментаторів розглядають радше «вино», ніж стан сп'яніння, як попереднє слово, до якого належить «від якого». Причина підкреслюється положенням ойно /«вином»/, яке в грецькій мові стоїть одразу після дієслова «впивайтеся» і перед відносним займенником «від якого». Хоча безпосереднє розташування слова «вино» між дієсловом і попереднім відносним займенником не є абсолютно вирішальним чинником, це положення сильно підкреслює, що застереження, міститься у відносному займеннику, стосується вина як активної причини розпусти, а не сп'яніння як стану розпусти.
Підтвердження такого погляду також міститься у факті, що слова «не впивайтеся вином» цитуються з Прип. 23:31 /Септуагінта, згідно з кодексом А/. Про це сказано в коментарі «Тлумачної Біблії» /«Тлумачна Біблія», Нью-Йорк, 1970, т. 11, с. 714/. Якщо Павло цитував книгу Прип. 23:31 за перекладом Септуагінти — грецьким перекладом Старого Завіту, — тоді ми маємо підстави вважати, що Павло застерігає проти вина як такого, оскільки текст у Приповістях засуджує вживання хмільного вина /«Не дивися на вино, як воно червоніє»/, а не його зловживання.
Стародавні переклади
Таке розуміння тексту Еф. 5:18 як засудження хмільного вина підтримується багатьма стародавніми й сучасними перекладами. Тертуліан /160–225 рр. по Р. Х./, якого вважають батьком латинського християнства, перекладає цей текст так: «І не впивайтеся вином, у якому розпуста» /Тертуліан, «Про скромність», 17/. Окрім свого перекладу, Тертуліан розкриває своє розуміння цього тексту в трактаті «Проти Маркіона», де говорить: «Не впивайтеся вином, у якому є нестриманість» — заповідь, підкреслена пророком, коли спокусників назореїв до пияцтва було докорено: «А ви назореїв напували вином» /Ам. 2:12/. Цю заборону також було дано первосвященнику Аарону та його синам» /Тертуліан, «Проти Маркіона», 5,18/.
Приблизно через два століття після Тертуліана Єронім так само точно переклав Еф. 5:18 у своєму відомому латинському перекладі Біблії, так званій Вульгаті /близько 400 р. по Р. Х./. Вульгата протягом усіх століть слугує офіційною латинською Біблією Римсько-католицької церкви.
Розуміння Ієронімом цього тексту як застереження утримуватися від уживання вина також підкреслюється використанням цього тексту. У листі до Лаети, жінки, яка просила його поради, як виховувати свою маленьку доньку, Ієронім відповів їй: «Не дозволяйте їй пити вино, у якому є розпуста» /Еф. 5:18/. В іншому листі до Євстохіума Ієронім розповів історію про шляхетну римлянку Паулу, яка під час відвідання Святої землі «згадала печеру, у якій Лот знайшов притулок, і зі сльозами на очах застерігала своїх супутниць, дівчат, остерігатися “вина, у якому нестриманість” /Еф. 5:18/; бо через цю розпусту з’явилися моавітяни та аммонітяни» (Ієронім, лист 108 до Євстохіума /п. 31/, с. 200). Розуміння Ієронімом тексту Еф. 5:18 є надзвичайно важливим, оскільки його вважають найвідомішим із перших християнських перекладачів Біблії.
Сучасні переклади
Кілька класичних і сучасних перекладів наслідували Вульгату в її точності. Наприклад, французький синодальний переклад говорить: «І не впивайтеся вином, бо вино веде до розпусти». Щоб усунути будь-яку можливість неправильного розуміння, перекладачі повторили слово «вино» у підрядному реченні. Інші французькі перекладачі, такі як Давид, Мартен і Вершн де Остервальд, також встановили чіткий зв’язок між вином і підрядним реченням. В обох читаємо: «Не впивайтеся вином, у якому є розпуста».
В англійській мові можна сперечатися й доводити, що попереднім словом для «у якому» є пияцтво, виражене в першій частині речення. Ця невизначеність пояснюється тим, що в англійській мові відносний займенник «який» не має роду і, отже, не може бути пов’язаний із будь-яким попереднім словом. Однак у французькій мові «який» — це слово чоловічого роду, і воно може стосуватися «вина», яке також має чоловічий рід. Зв’язок між цими двома словами у французьких перекладах є безпомилковим.
Такий чіткий зв’язок між «вином» і «розпустою» виявлено у двох іспанських перекладах — Купріано де Валери /1900 р. по Р. Х./ та Накар—Колунги, де підрядне речення відповідно звучить: «у якому є розпуста» і «у якому є нестриманість». В обох випадках займеннику «якому» передує артикль чоловічого роду «ель», оскільки він указує на іменник чоловічого роду — вино. Ще чіткіший зв’язок бачимо в іспанському католицькому перекладі, який звучить так: «Вино, яке завдає шкоди». Подібний переклад виявлено на сторінках Нової американської стандартної Біблії, де читаємо: «Вино, у якому є розпусний спосіб життя».
У німецькій Біблії «Добрі новини» наведено інший чіткий приклад, де вино підпорядковане підрядному реченню: «Не пийте, бо вино робить людину нестійкою та аморальною» /Штутгарт, 1982/. Італійський протестантський переклад Ріветута Джованні Луцці, так само як і католицький переклад, виконаний Папським біблійним інститутом, дотримується суворої конструкції французького та іспанських перекладів, процитованих вище. В італійському перекладі Ріветута читаємо: «І не впивайтеся вином; воно /вино/ веде до розпусти». Попереднє слово «воно» безпомилково вказує на «вино», оскільки має такий самий чоловічий рід, як і «вино».
Наведені вище приклади стародавніх і сучасних перекладів достатньою мірою показують, що історично багато перекладачів зрозуміли сутність підрядного речення в Еф. 5:18 як такого, що засуджує не пияцтво, а саме вино. Якщо ці переклади правильні, а я вірю, що вони правильні з наведених вище причин, тоді Еф. 5:18 містить суворе звинувачення проти неправильного вживання вина. Розгляд іменника азотіа, перекладеного як розпуста в переглянутому стандартному перекладі, допоможе нам оцінити природу цього осуду.
ЗНАЧЕННЯ АЗОТІА
Моральний занепад. Іменник азотіа, ужитий ще у двох місцях Нового Завіту, а саме в Тит. 1:6 та 1 Пет. 4:4, — в обох місцях перекладається як «розпуста». Слово азотіа утворене з заперечного а та іменника, що походить від дієслова зореїн — спасати. Буквально воно означає відсутність спасіння — стан безнадійної моральної розбещеності. Альберт Барнс пояснює, що
Азотіа визначає того, «хто не є безпечним, не може бути навернений, загублений без можливості відновлення; далі — того, хто веде розпусний спосіб життя в чуттєвості та пожадливостях; усі такі перебувають у моральному занепаді, розпусті, буйних веселощах і розгулі. Значення тут /Еф. 5:18/ полягає в тому, що все перелічене походить від уживання вина» /Альберт Барнс, «Нотатки до Нового Завіту. Послання до Ефесян, Филип’ян і Колосян», Гранд-Рапідс, 1955, с. 104/.
Можливий зв’язок між вином як причиною пияцтва та азотіа — станом морального занепаду — підкреслює, що розгляд цього місця виявляє не лише неправильне вживання, а саме вживання вина як внутрішнє зло. Леон К. Філд висловлює цей погляд, зазначаючи, що «може бути важко знайти будь-який інший порядок слів у цьому місці, який так ясно й переконливо виразив би думку, що внутрішньо притаманна гріховність вина є його істотною, характерною рисою» /Леон К. Філд /прим. 17/, с. 119/.
Вплив алкоголю на розум
Причина, чому вживання хмільних напоїв може легко привести людину до стану азотіа, тобто морального занепаду, що перешкоджає прийняттю спасительної істини, полягає в тому, що алкоголь порушує функції головного мозку, який є каналом дії Святого Духа. Ось чому апостол Павло закликає християн сповнюватися не вином, а Святим Духом.
«Нехай християни, — радить Альберт Барнс, — коли дозволяють собі келих вина, подумають про це застереження — Еф. 5:18. Нехай пам’ятають, що їхні тіла мають бути радше храмом Святого Духа, ніж посудиною для хмільних напоїв. Чи став хтось кращим християнином, уживаючи алкогольні напої, щоб порадити зневіреному грішникові, помолитися або проповідувати Євангеліє? Нехай на всі ці запитання відповість історія тих, хто вживає алкогольні напої, та невтриманих священнослужителів
СВІДЧЕННЯ РАВВИНІВ
Осудження вина. Рабинська література містить кілька прикладів, які підтверджують та ілюструють наше тлумачення Еф. 5:18 як осудження не лише зловживання, а й уживання хмільного вина. Ми наведемо кілька прикладів, щоб розвіяти помилкове уявлення, ніби юдеї, подібно до біблійних письменників, не бачили жодного внутрішнього зла, нічого гріховного в помірному вживанні алкогольного вина. Ця поширена думка значною мірою вплинула на тлумачення цих біблійних учень, пов’язаних з алкогольними напоями.
У своїх коментарях до Нового Завіту, заснованих на рабинських тлумаченнях, Страк і Віллербек наводять багато рабинських висловлювань щодо Еф. 5:18. Зазначимо суть цих висловлювань: «У рабинів є багато застережень проти вина» /Х. Л. Страк і П. Віллербек, «Коментарі до Нового Завіту у світлі Талмуду та
«Мідраш», Мюнхен, 1926 р., с. 609. Заради нашої мети ми цитуємо такі висловлювання цих авторів: «Вино відділяє людину від шляху життя й веде її на шлях смерті, бо вино веде до ідолопоклонства. Таким чином ми розуміємо, що всюди, де /Святе Письмо/ говорить про вино, там ви також знайдете й моральний занепад… Стосовно цього Ісая сказав: «Сила закону — у спасінні, але сила вина — у печалі. Горе тим, які хоробрі пити вино та сильні готувати міцний напій» /Іс. 5:22/. Стосовно цього ми читаємо: «У кого вой? У кого стогін? У кого сварки? У кого горе? У кого рани без причини? У кого багряні очі? У тих, які довго сидять за вином» /Притч. 23:29–30/. Коли вино входить у тіло, здоровий глузд відходить, і де коли-небудь з’являється вино, там немає розуміння» /там само/.
Подібні рабинські застереження містяться в компіляції талмудичних висловлювань про вино, зібраних рабином Ісидором Копловичем. Ось деякі з них: «Завжди, коли вино входить у людину, її розум затьмарюється» /цитовано Копловичем, Детройт, 1923 р., с. 39/. Рабин Ісаак сказав: «Злий дух спокушає людину особливо тоді, коли вона їсть і п’є та коли стає веселою від вина; тоді злий дух панує над нею… Вживання вина впливає на гріховні нахили, що пробуджуються всередині людини, як написано: «І напоїли свого батька вином тієї ночі» /Бут. 19:33; там само, с. 53/.
Постійний апетит
Інше висловлювання, приписуване рабину Еліезеру, робить заборону на вживання вина постійним законом для всіх часів: «Тому Святий, благословенний Бог, наказав Ааронові: «Вина та міцних напоїв не пий ти і сини твої з тобою» /Лев. 10:9/. Не слід припускати, що ця заборона на вино та міцні напої стосувалася лише минулого, а саме лише того часу, доки існував святий Єрусалимський храм, як написано: «Коли входите до скинії зібрання»; але ви повинні остерігатися вживати вино в усі прийдешні часи, бо вино є провісником прокляття» /там само, с. 61/. Крайнім прикладом того, як гріховні хмільні напої займали думки деяких юдеїв, є рабинське твердження, що Самуїл не молився в домі, де були хмільні напої» /Талмуд, Бавлі Ерувін 65а, там само, с. 45/.
Висновок
Попередній аналіз Еф. 5:18 показав, що цей текст не передбачає біблійного схвалення помірного вживання алкогольних напоїв. Навпаки, структура цього уривка, а також можливий зв’язок між «вином» і підрядним реченням, визнаний багатьма давніми та сучасними перекладами, робить цей текст найсильнішим біблійним обвинувальним актом проти хмільного вина.
Намір Павла в цьому уривку — показати контраст між духом перебродженого вина та Духом Святим. У житті віруючого ці два начала взаємно виключають одне одного. Підсумовуючи думки з Еф. 5:18–19, їх можна перефразувати так: «Не впивайтеся вином, бо вживання вина приводить людину до стану азоту, тобто до морального занепаду, який перешкоджає прийняттю спасенної істини. Натомість сповнюйтеся Духом. Знаходьте задоволення не в збуджувальній дії вина, а в пробуджувальному натхненні Духа, Який спонукає ваше серце співати й грати на славу Господу».
Розділ 17: Настанови бути тверезими
Важливість двох термінів. У своїх посланнях Павло й Петро часто вживали два терміни — /софрон і нефаліос/, які зазвичай перекладаються словами «стриманість» або «тверезість». Ці два терміни не є синонімами, оскільки, технічно кажучи, софрон визначає розумову тверезість, розсудливість, урівноваженість, а нефаліос — фізичну тверезість або утримання. Щодо їхніх споріднених властивостей, однак, ці два терміни часто зливаються або вживаються взаємозамінно. Це відбувається тоді, коли кожному терміну приписують ті самі якості, хоча й з різних точок зору.
«Фізичне утримання, — пояснює Леон Фіельд, — це стан найчистішої розумової тверезості. А розумова тверезість є характерною ознакою найсуворішого фізичного утримання. Тому трапляється, що термін, який означає розумову тверезість, метафорично вживається для позначення фізичного утримання і, навпаки, з іншого боку» /Леон К. Фіельд /н.17/ с.119/.
Тепер ми окремо звернемо увагу на значення та вживання цих двох термінів. Дослідження покаже, що як у світській, так і в біблійній грецькій мові головне значення цих двох термінів та їхніх похідних — утримуватися від усіх одурманювальних засобів. Це означає, як ми побачимо, що деякі апостольські настанови щодо тверезості — це головним чином настанови утримуватися від одурманювальних напоїв.
РОЗУМОВА ТВЕРЕЗІСТЬ
Значення терміна софрон. Термін софрон і споріднені з ним групи слів зустрічаються 15 разів у Новому Завіті, 9 із них — у пасторських посланнях /1 Тим. 2:9; 3:2; Тит. 1:8; 2:2.2.4.5.6.12; Дії 26:25; Мк. 5:15; Лк. 8:35; 2 Кор. 5:13; 1 Петра 4:7; Рим. 12:3/ /196 с. ор. г./
Слово софрон складається з заос — «безпечний» або «здоровий» — і френ — «розум». Отже, буквально це слово означає «здоровомислячий». Теологічний словник Нового Завіту визначає його як «раціональний», маючи на увазі «інтелектуально здоровий» /Ульріх Лук, «Софрон» — Теологічний словник Нового Завіту, Гранд-Рапідс, 1971, т. 7, с. 1097/. Арндт і Ґінґріх визначають це слово так: «Бути в правильному розумовому стані» /Вільям Ф. Арндт і Ф. Вілбур Ґінґріх, «Грецько-англійський словник Нового Завіту», стаття «Софронео»/. Доннеґан перекладає це слово як: «Здоровий інтелектом, неушкоджений» /Джеймс Доннеґан, «Новогрецький словник і англійський словник», 1847, стаття «Софрон»/. Ґрін перекладає: «Здоровий розум, нормальний, статечний, врівноважений, стриманий, цнотливий» /Томас С. Ґрін, «Грецько-англійський словник для Нового Завіту», 1892, стаття «Софрон»/.
Хоча головна ідея розумового здоров’я зберігається, софрон і споріднені з ним слова ніколи не відокремлюються від ідеї фізичного утримання, яке становить основу здорового розуму. Римляни висловлювали це у відомому прислів’ї: «У здоровому тілі — здоровий дух».
Класичні, юдейські та християнські письменники
Ідея утримання часто представлена у вживанні та тлумаченні слова софрон класичними, юдейськими та християнськими письменниками. Арістотель /384–322 до Р. Х./ у своїй «Риториці» визначив софросуне як «чесноту, завдяки якій люди діють стосовно тілесного задоволення так, як велить закон» /Арістотель, «Риторика» 1:9/. У своїй «Етиці» він говорить: «Утримуючись від задоволень, ми станемо тверезими /софронес/» /Арістотель, «Нікомахова етика» 2:9/. І знову він заявляє: «Той, хто утримується від тілесних задоволень і робить це із захопленням, є тверезим і розсудливим /софрон/» /Там само 2:3:1/.
У юдейській праці «Заповіти дванадцяти патріархів» /перше століття до Р. Х./ термін софрон ужито як чітке посилання на утримання від вина: «Але якщо ви бажаєте жити тверезо /софросуне/, взагалі не торкайтеся вина, щоб не згрішити образливими та обурливими словами, не брати участі в бійках і плітках, не порушувати Божих заповідей і не загинути раніше свого часу» /«Заповіти 12 патріархів», Заповіт Юди 16:3, Оксфорд, 1913, с. 320/.
Юдейський філософ Філон /близько 20 р. до Р. Х. – 50 р. по Р. Х./ часто вживав цілу групу слів зі значенням утримання від чуттєвих бажань загалом і від вина зокрема. /Див. Ульріх Лук /н, 45/, с. 1101/. Він розглядав софросуне як особу, вільну від світського пияцтва. Особливо це підкреслюється його вживанням слова, протилежного до софросуне, а саме афросуне. Так описується особа, яка «все життя розпалюється вином, потопаючи в безперервному, нескінченному пияцтві» /Філон, «Про пияцтво», 95, Нью-Йорк, 1930, с. 367/.
У працях Отців Церкви, як і в працях класичних авторів, софросуне вживається щодо фізичного утримання. Климент Олександрійський /близько 150–215 р. по Р. Х./, наприклад, у дискусії про спосіб життя молодих людей говорить: «Тому я захоплююся тими, хто обирає суворе життя і любить воду — ліки утримання /тес софросунес/ — та тікає якомога далі від вина, остерігаючись його, як вони остерігаються вогню» /Климент Олександрійський, «Наставник» 2,2… Гранд-Рапідс, 1979, т. 2, с. 243/. Це значення слова софрон і похідних від нього слів, як утримання та цнотливість, згідно з Ульріхом Луком, було «широко поширеним» /Ульріх Лук /н. 45/, с. 11-3/, не лише серед елліністичного юдаїзму, а й у працях ранньої
Церкви. Його наукова стаття в «Теологічному словнику Нового Завіту» містить багато прикладів такого вживання.
Настанова Павла
У посланнях Павла та Петра міститься кілька настанов щодо здорового глузду, які, безсумнівно, стосуються фізичного утримання, на якому ґрунтується тверезість і її прояв. Це особливо підкреслюється їхнім тісним зв’язком із такими термінами, як ме пароинос, енкрате та нефаліос, — усі вони, як ми побачимо далі, головним чином стосуються утримання від хмільного вина.
У 1 Тим. 3:2–3 Павло заявляє: «Але єпископ має бути непорочним, мужем однієї дружини, тверезим, цнотливим, благочинним, /чесним/, гостинним, здатним навчати, не п’яницею, не забіякою /не сварливим/, не корисливим, але тихим, миролюбним, не сріблолюбним». Два терміни «тверезий, цнотливий» тут ужиті для передачі значення грецьких слів нефаліон і софрона. Перше, як ми покажемо нижче, означає «стриманий», а друге — «розсудливий» або «тверезомислячий». «Порядок термінів, — зауважують Ліс і Бернс, — повчальний. Християнський наглядач має бути нефаліон — «стриманим» — суворо тверезим тілом, щоб бути тверезим розумом» /Фредерік Річард Ліс і Доусон Бернс, «Біблійний коментар щодо утримання», Лондон, 1894, с. 367/. Два слова зустрічаються в такому ж порядку в Тита 2:2, хоча між ними вставлено слово «серіоз». У 1 Тим. 3:2–3 ці два слова тісно пов’язані з ме пароинос — терміном, який буквально означає «не близький до вина». Значення останнього слова буде детальніше розглянуто нижче.
У Тита 1:6–8, де Павло значною мірою повторює те, що він сказав у 2 Тим. 3 щодо якостей єпископа — пресвітера, — порядок тут дещо інший: «Гостинний, який любить добро, цнотливий /софроне/, справедливий, благочестивий, стриманий /енкрате/» — вірш 8. Тут софрона /«розсудливий»/ у Переглянутому стандартному англійському перекладі перекладено як «той, хто володіє собою», а потім енкрате /«стриманий»/ — термін, який, як ми побачимо нижче, також уживається у значенні утримання.
Настанова Петра
Тісніший зв’язок між розсудливістю та фізичним утриманням ми знаходимо в 1 Петр. 4:7: «Але кінець усьому наблизився. Отже, будьте розсудливі /софронесате/ і пильнуйте /непсате/ у молитвах». Дієслово непсате є /аористовою/ наказовою формою слова нефо, яке певною мірою етимологічно походить від префікса не /не/ та пино /пити/, тобто буквально «не пити», хоча в іншому випадку — від не /не/ і /поинос/ для ойнос «вино», тобто буквально «без вина».
Основне значення дієслова нефо, як визнає більшість наведених нижче грецьких авторитетів, — «бути тверезим — протилежний стан — бути п’яним». Отже, у 1 Петра 4:7 насправді сказано: «Зберігайте розумову тверезість і фізично стримуйтеся заради ваших молитов». Тут нескладно побачити зв’язок між розумовою тверезістю, фізичним утриманням і молитовним життям. Люди, які вживають хмільні напої, послаблюють свою розумову пильність і, отже, заради гріховних цілей нехтують своїм молитовним життям.
На завершення слід сказати, що деякі апостольські настанови, спрямовані на розумову тверезість і виражені через софрон та похідні слова, явно поєднані з фізичним утриманням, яке визначає існування та прояв розумової тверезості.
ФІЗИЧНЕ УТРИМАННЯ
Значення дієслова нефо. Прикметник нефаліос і дієслово нефо в Новому Завіті переважно вживаються для позначення фізичного утримання. Прикметник нефаліос зустрічається лише тричі в пастирських посланнях і постійно перекладається словом «тверезий» /1 Тим. 3:2,11; Тит. 2:2/. Дієслово нефо зустрічається шість разів і в Перевіреному стандартному англійському перекладі п’ять разів перекладається словом «тверезитися» /1 Фес. 5:6,8; 1 Пет. 1:13; 4:7; 5:8/ і одного разу — «будь пильним» /2 Тим. 4:5/. Перш ніж досліджувати значення та вживання цих слів у Новому Завіті, нам необхідно з’ясувати, як вони визначаються в грецьких словниках і вживаються в грецькій літературі.
Як уже було згадано вище, основне значення нефо — утримання від хмільних напоїв. У своїй статті про цю групу слів О. Бауернфайнд у «Теологічному словнику Нового Завіту» заявив: «Поняття, що лежить в основі дієслова нефо, — «бути тверезим» і
Уся похідна група слів формально є негативною. Вона протиставляється «сп’янінню у двох значеннях:
1. У буквальному значенні сп’яніння вином.
2. У переносному значенні стан сп’яніння, який приписується іншим причинам» /О. Бауернфайнд, «Нефо, нефаліос, екнефо», «Теологічний словник Нового Завіту», за редакцією Герхарда Кіттеля, Гранд-Рапідс, 1967, т. 4, с. 966/.
Юдейський філософ Філон ілюструє це визначення такими словами: «Отже, надмірно тверезий /нефеїн/ протистоїть пияцтву» /Філон, «De Plantatiоne», 172/.
Варто звернути увагу на одностайність грецьких словників щодо головного значення цього дієслова. Лідделл і Скотт подають перше значення нефо як «бути тверезим, не пити вина». У своєму «Патріотичному /тобто такому, що стосується отців Церкви/ і грецькому словнику» Лампе перекладає це слово як «бути стриманим, не пити вина» /Г. В. Лампе, «Патріотичний грецький словник», Оксфорд, 1961, стаття «Нефо»/. Перший приклад, наведений Лампе, взято з трактату Орігена «Проти Цельса», де язичницький філософ Цельс звинувачує християнського вчителя, який поводиться «як п’яна людина, що, входячи до товариства п’яниць, мала б звинувачувати тих, хто утримується /нефонтас/ від вина». На це звинувачення Оріген відповідає: «але нехай йому покажуть на підставі праць Павла, що апостол Ісуса відкрив шлях до пияцтва і що його слова не були здоровими та тверезими» /Оріген, «Проти Цельса» 3:76/.
Доннеган визначає нефо як «жити стримано, утримуватися від вина» /Джеймс Доннеган, /прим. 47/, «Нефо»/. Грін перекладає: «бути тверезим, не сп’яніти» /Томас С. Грін/ прим. 48/, стаття «Нефо»/. Робінсон перекладає: «бути тверезим, поміркованим, стриманим, особливо щодо вина» /Е. Робінсон, «Грецький та англійський словник Нового Завіту», Нью-Йорк, 1850, стаття «Нефо»/. Абботт Сміт перекладає: «бути тверезим, утримуватися від вина» /Г. Абботт Сміт, «Навчальний грецький словник Нового Завіту», 1937, стаття «Нефо»/.
Значення прикметника нефаліос
Прикметник нефаліоз визначається цими укладачами словників відповідно до їхнього перекладу дієслова. Наприклад, Лампе подає перше значення нефаліоз як «без вина, стриманий» /Г. В. Лампе, с. 60, стаття «Нефаліоз»/. Його перший підтверджувальний приклад — у Климента Олександрійського, який говорить: «Тому я захоплююся тими, хто обирає суворе /нефаліон потім — утримуване від пияцтва/ життя, любить воду, ліки стриманості, і тікає якомога далі від вина, остерігаючись його так само, як остерігається вогню» /Климент Олександрійський, «Педагог» /2, 2/, с. 242/.
Серед інших укладачів словників, не згаданих вище, слід назвати Гезихія, який подає головне значення нефаліоз — «не пити» /Гезихій Александрійський, «Александрійський словник Гезихія», 1858, стаття «Нефаліоз»/. У «Тезаурусі» Стефана нефаліоз передається словами: «той, хто утримується від вина» /Стефан, цитовано Леоном К. Фельдом, с. 122/. У грецькому словнику Бізантіуса, опублікованому в Афінах 1839 року, нефаліоз визначається як «той, хто не п'є вина» /Деметріос К. С. Безантіос, «Словник», 1939, стаття «Нефаліоз»/. Бауернфайнд так само визначає нефаліоз: «Не вживає жодного вина». Він пояснює, що спочатку це слово вживалося «для жертвоприношень без вина», а отже, і для «тверезого способу життя тих, хто дотримується цих принципів» /О. Бауернфайнд, с. 939/.
Свідчення елліністів
Чимало випадків уживання нефо і нефаліоз у значенні утримання від вина зустрічається в класичній грецькій літературі. /Щодо вичерпної компіляції див. Ліс і Бернс, с. 362/. Для нашої мети ще важливіше розглянути вживання цих термінів елліністичними авторами. У грецькому перекладі Старого Завіту, Септуагінті, сполучення дієслова екнефо та віддієслівного іменника екнепсі знаходимо в Бут. 9:24; 1 Сам. 25:37; та Йоїл. 1:5. У кожному випадку значення — протверезіти, звільнитися від впливу вина.
Для нашого дослідження важливими є свідчення двох відомих юдейських письменників — Йосифа Флавія та Філона, оскільки вони були сучасниками Павла і Петра. У своїй книзі «Юдейські старожитності» Йосиф Флавій пише про священників: «Ті, хто носив священницький одяг, мали бути без плями й пороку заради їхньої чистоти та тверезості /нефаліоз/; їм не дозволялося пити вино доти, доки вони носили цей одяг» /Йосиф Флавій, «Юдейські старожитності» 3, 12, 2/. Подібним чином у своїй книзі
«Юдейська війна» Йосиф Флавій говорить про священників: «Вони утримувалися /неофонтес/ головним чином від вина, боячись, щоб якимось іншим чином не порушити деяких правил свого служіння» /Йосиф Флавій, «Юдейська війна», с. 556/.
Подібно до Йосифа Флавія, Філон пояснює у своїй книзі «Про особливі закони», що священник як нефаліоз має офіційно й цілковито утримуватися від вина, оскільки він виконує приписи закону і має діяти як земний остаточний суддя /Філон, «Про особливі закони» 4, 183/. У своєму трактаті «Про пияцтво» Філон говорить про тих, хто «жадібно пив вино». Про них він заявляє: «Такі люди навмисно й без жодного примусу піднесли чашу із сикерою до своїх уст і так само цілком свідомо виключили тверезість /нефаліон/ зі своїх душ та обрали замість неї безумство» /Філон, «Про пияцтво» 123, с. 383/.
Значення свідчень
Слід зробити природний, необхідний висновок із багатьох наведених вище свідчень: Петро й Павло повинні були знати основне значення дієслова нефо та прикметника нефаліоз — як утримання від хмільних напоїв. Були випадки, коли вони вживали ці терміни в їхньому основному значенні, принаймні в деяких своїх закликах до тверезості. Навіть якщо в окремих випадках вони вживали ці терміни образно, маючи на увазі радше розумову, ніж фізичну тверезість, це аж ніяк не применшує основоположної ідеї загального утримання.
Ті, хто тлумачить апостольські заклики до тверезості як посилання на розумову тверезість або помірне вживання алкогольного вина, ґрунтують своє тлумачення на припущенні, що Святе Письмо засуджує не вживання, а зловживання вином. Наприклад, у «Словнику грецького Нового Завіту» Моултон і Мілліґан визначають нефаліоз як «тверезість, поміркованість; повне або цілковите утримання від вина / Йосиф Флавій, “Юдейські старожитності” 3,12,2 / або, принаймні, від його надмірного вживання: 1 Тим. 3:2,11; Тит. 2:2 / Джеймс Х. Моултон і Джордж Мілліґан, “Словник грецького Завіту”, 1952, стаття “Нефаліоз” /».
Але три наведені тут тексти не містять навіть натяку на утримання від помірного вживання вина. Вони лише передають застереження Павла єпископам, жінкам і людям похилого віку бути стриманими /нефаліоз/ щодо вживання вина.
Якщо Йосиф Флавій, Філон і багато інших письменників уживали нефаліоз в основному значенні — «утримуватися від вина», — чому Павло не мав уживати його так само? Дін Алфорд доводить, що в часи апостолів це значення було абсолютним / див. дискусію у Ліса й Бернса /н.57/, с. 364–365/. Навряд чи це може бути правдою, як засвідчують наведені вище праці Йосифа Флавія та Філона. Крім того, ще довго після апостольської доби грецькі письменники вживали це слово в його основному значенні — утримання. Наприклад, філософ Порфирій /близько 232–303 рр. після Р. Х./ говорив: «Але будьте тверезими /нефаліон/ і не пийте вина» /Порфирій, “De Abstinentia” 1, 27/.
Упередженість перекладача — хибні переклади
Попередні висловлювання привели нас до запитання: чи нефо та нефаліоз відповідно до їхніх значень перекладалися в Новому Завіті у вторинному значенні «поміркованості, тверезості, стійкості», а не в їхньому основному значенні утримання — через упередженість перекладачів щодо пияцтва? Тлумачачи ці терміни образно, перекладачі й тлумачі, як зауважує Ернест Гордон, могли «зберегти добре ім’я вина і водночас засудити пияцтво» /Ернест Гордон /н.9/, с. 31/.
Упередженість щодо вина можна помітити навіть у деяких грецьких словниках. Окрім згаданих вище Моултона й Мілліґана, варто згадати Лідделла й Скотта. Вони визначили нефо як «бути тверезим, не пити вина» й навели багато підтверджувальних посилань. Потім вони подали метафоричне значення — «володіти собою, бути тверезим і пильним» — і навели 1 Фес. 5:7; 1 Петра 4:7, а також кілька текстів із язичницької літератури як підтвердження радше першого, ніж останнього значення.
Щодо прикметника нефаліоз, Лідделл і Скотт визначили його як «возливання без вина… не пов’язане» з вином, коли йдеться про приношення, і навели на доказ багато підтверджувальних текстів. Коли це слово стосується осіб, вони перекладають його як «тверезий», наводячи тексти 1 Тим. 3:2,11; Тит. 2:2 і посилання на книгу Йосифа Флавія «Юдейські старожитності» 3,12,2 як підтвердження. Тексти послань апостола Павла до Тимофія й Тита, як ми розглянемо нижче,
Схильні до основного значення утримання. Твердження Йосипа Флавія, як ми вже бачили, не залишає сумніву, що для нього нефаліоз означає: «не дозволяти пити вино». Усе це показує, що жодне з посилань насправді не підтримує символічного значення розумової тверезості. Здається, що тексти з послань до Тимофія та Тита спочатку перекладають у значенні «тверезий» або «поміркований», а не «утриманий», а потім цитують їх як доказ уживання цього значення. Ознайомившись зі значенням нефо та нефаліоз, вираженим письменниками поза Біблією, ми тепер спробуємо визначити їхнє значення в посланнях Петра та Павла.
НЕФО як фізичне утримання
1 Сол. 5:6–8. У своєму посланні до солунян апостол Павло вперше вживає слово нефо. Після застереження солунянам про раптовий і несподіваний прихід Христа / «як злодій уночі» /1 Сол. 5:2/, він наставляє їх, кажучи: «Отже, не спімо, як інші, а пильнуймо та будьмо тверезі /нефомен/. Бо ті, хто спить, уночі сплять, а ті, хто напивається, уночі напиваються. Ми ж, будучи синами дня, будьмо тверезі /нефомен/, зодягнувшись у броню віри та любові й у шолом надії спасіння» /1 Сол. 5:6–8/.
У цьому місці Писання Павло двічі наставляє солунян «бути тверезими» /нефомен/. Яке ж значення має слово нефомен у його контексті? Чи наставляє Павло солунян щодо одного чи щодо обох? Контекст підтримує обидва значення — як розумову пильність і тверезість, так і фізичне утримання.
Це місце Писання складається з низки контрастних паралелей: світло й темрява, день і ніч, бути тверезим і п'яним. Оскільки Павло протиставляє синів дня, які тверезі, синам ночі, що вночі напиваються, стає очевидним, що в цьому контексті наставлення «бути тверезими» означає не лише бути розумово пильними, а й фізично утримуватися. У Святому Письмі розумова пильність тісно пов'язана з фізичним утриманням від хмільних напоїв. Невірний слуга, який не пильнував, очікуючи повернення свого господаря, почав «їсти та пити й напиватися». /Лк. 12:45/.
Іншим показником того, що Павло хотів висловити словом нефомен як буквальне, так і образне значення, є зв'язок між тверезістю та пильнуванням: «Пильнуймо та будьмо тверезі» /1 Сол. 5:6/. Перше дієслово, грегоромен, стосується розумової пильності, а друге — нефомен — фізичного утримання. Інакше це було б безглуздим повторенням — тавтологією: «Дозвольмо собі залишатися пробудженими й бути пильними». Безсумнівно, Павло поєднує розумову пильність із фізичним утриманням, адже обидва ці факти йдуть поруч. У Новому Завіті розумова пильність часто поєднується з фізичним утриманням. Це стане зрозумілішим, коли ми розглянемо інші місця у зв'язку з цим питанням.
1 Пет. 1:13
На додаток до 1 Сол. 5:6–8 дієслово нефо тричі зустрічається в 1 Петра /1:13; 4:7; 5:8/. У Переглянутому стандартному перекладі в усіх трьох випадках це слово перекладено як «будьте тверезі». У російській синодальній Біблії — у перших двох місцях — «пильнуйте», а в третьому — «будьте тверезі, пильнуйте». Випадковий читач може подумати, що наставлення Петра «бути тверезими» /і саме цей переклад є найточнішим за оригіналом/ означає бути обережними, пильними або поміркованими, без посилання на алкоголь. Але ґрунтовніше дослідження підкреслює, що, як і в Першому посланні до солунян, дієслово нефо і тут стосується як розумової пильності, так і фізичного утримання. Необхідно звернути увагу на той факт, що в усіх трьох текстах наставлення Петра «бути тверезими» зустрічається в контексті готовності до близького повернення Христа. Це означає, що Петро, подібно до Павла, обґрунтовує свій заклик до утримання та святого життя з огляду на певне й близьке повернення Христа.
Перше вживання слова нефо зустрічається в 1 Петра 1:13: «Тому, улюблені, підперезавши стегна вашого розуму, пильнуючи /нефонтес – будьте тверезими/, цілком покладайтеся на благодать, що подається вам у явленні Ісуса Христа». Тут Петро, подібно до Павла, поєднує розумову пильність /підперезавши стегна вашого розуму/ з фізичним утриманням /нефонтес – будьте тверезими, – у російському тексті «пильнуючи»/. Раніше ми вже показали, що в грецьких словниках і літературі відзначається варта уваги одностайність щодо головного значення нефо як «утримуватися, не пити вина». Цей приклад поєднання розумової
тверезості з фізичним утриманням міститься в усіх трьох місцях, де слово «нефо» згадується в Першому посланні Петра.
Заклик «бути стриманими» в 1 Петра 1:13 передбачає радикальну форму, оскільки відразу після нього вжито прислівник «телеиос», що означає «цілком» або «повністю». Отже, правильний переклад має звучати так: «будьте цілком або повністю стриманими». Більшість перекладачів, очевидно через своє упередження проти стриманості, вирішили вжити телеиос для визначення наступного дієслова елписате /покладайтеся/, переклавши цю фразу як «цілком покладайтеся» або «покладайтеся до кінця». Але ідіома, яка всюди в Новому Завіті передає слово «кінця», — не телиос, а складається з двох слів «мечри телоус» або «неос телоус» /Євр. 3:6, 14; 1 Кор. 1:8; 2 Кор. 1:13/.
Граматично прислівник телеиос /цілком/ може вживатися для визначення або попереднього дієслова нефонтес /будьте тверезими, будьте стриманими/, або наступного дієслова елписане /покладайтеся/, оскільки в грецькій мові немає розділових знаків, які відділяли б прислівник від дієслова. Подібний приклад міститься у висловлюванні Ісуса: «Істинно кажу тобі: нині ж будеш зі Мною в раю» /Лк. 23:43/. Більшість перекладачів і тлумачів вирішили поставити кому радше перед словом «нині», ніж після нього, через свою віру в існування душі окремо від тіла в момент смерті. Так само в 1 Петра 1:13 більшість перекладачів вирішили поставити кому радше перед телеиос /цілком/, ніж після нього, бо вірили, що Біблія навчає поміркованості, а не повного утримання.
Варто зазначити, що у Вульгаті, відомому латинському перекладі, який упродовж багатьох століть служить офіційною католицькою Біблією, Єронім переклав телеиос як слово, що визначає нефонтес, тобто «зобрии перфекте» /досконала тверезість або стриманість/. На мою думку, переклад Єроніма точно відображає намір Петра, який тричі повторив свій заклик до тверезості у своєму посланні. Отже, правильний переклад має бути таким: «Тому, підперезавши стегна вашого розуму, будьте цілком стриманими, покладайтеся на благодать, що подається вам у явленні Ісуса Христа».
1 Петра 4:7
Дієслово нефо вдруге вжито в 1 Петра 4:7: «Але кінець усьому наблизився; отже, будьте розсудливими /софронесате/ і пильнуйте /непсате/ у ваших молитвах». Ми вже раніше відзначали у своєму дослідженні термін софрон, яким тут Петро закликає християн зберігати розумову пильність і фізичне утримання. Значення нефо як утримання від вина також підкреслюється контекстом, де Петро протиставляє колишній спосіб життя — «віддаючись нечистотам, пожадливостям, пияцтву, надмірності в їжі та питті й безглуздому ідолослужінню» /1 Петра 4:3/ — новому способу життя, сповненому поміркованості та стриманості. Цей уривок Писання можна перефразувати так: «Кінець усього близький; тому будьте розсудливими й стриманими в житті, щоб ви могли підтримувати здорове, посвячене життя в цей критичний час».
1 Петра 5:8
Третє вживання слова нефо зустрічається в 1 Петра 5:8: «Тверезіться /непсате/, пильнуйте /грегоресате/, бо противник ваш диявол ходить, рикаючи, як лев, і шукає, кого поглинути». Так само, як і в двох попередніх випадках, тут Петро також поєднує розумову пильність із фізичним утриманням, адже ці два чинники взаємозалежні. Стиль мовного вислову відповідає 1 Фес. 5:6, хоча Павло спочатку згадує розумову пильність, а другим — фізичне утримання. Взаємозв’язок між цими двома станами очевидний. Хмільні напої послаблюють силу совісті й розуму, послаблюючи таким чином стримувальні бар’єри для прояву зла. Кінцевий результат полягає в тому, що диявол зможе краще «знищити», буквально «поглинути» /катапино/ таку особу.
Контраст між непсате /від не піен, «не пити»/ і катапієйн /від катапієн — «пити залпом, проковтнути»/ був визнаний Адамом Кларком, який коментує: «Не кожного він може поглинути. Ті, хто тверезі й пильні, недоступні для нього; їх він не може поглинути. Ті, хто п’є разом зі світом, втрачають пильність — їх він може поглинути. У цьому вірші є краса й разючий контраст між першими та останніми словами, які, як я вважаю, не були помічені: тверезіться, непсате, від не-
Не, і пієйн, пити», — тобто не проковтне — і слово катапієн, від ката — вниз або перекинути; і пієн — пити. Якщо ви проковтнете міцний напій, диявол проковтне вас. Прислухайтеся до цього, ви, п’яниці, випивохи й усі, чиє ім’я відоме в суспільстві або серед ваших друзів — грішників, — уживання міцних напоїв — це не лише ваш шлях до диявола, а й шлях диявола до вас. Саме ви є тими, кого диявол особливим чином може поглинути» /Адам Кларк, /т. 20/, т. 2, с. 869/.
Зв’язок із Лк. 12:41–46
Здається, заклики Петра до пильності й утримання були натхненні притчею про п’яного слугу, яку Христос розповів безпосередньо Петру /Лк. 12:41/. У цій притчі вірний управитель отримав похвалу за пильне, турботливе служіння в домі свого пана, тоді як невірний слуга був засуджений за те, що почав «їсти й пити та напиватися» /Лк. 12:43–45/.
У Першому посланні Петра є кілька натяків на цю притчу. Наприклад, у 1 Пет. 4:10 сказано: «Добрі управителі всілякої Божої благодаті». Це разюче схоже на Лк. 12:42: «Розумний управитель, якого пан поставив над своїми слугами». Подібним чином 1 Пет. 4:5 — «Вони дадуть відповідь Тому, Хто незабаром судитиме живих і мертвих» — здається, є відлунням тексту Лк. 12:46 — «Прийде пан того раба в день, коли він не очікує… і розітне його». Також 1 Пет. 5:3 — «Не пануючи над Божою спадщиною, але подаючи приклад отарі» — натякає на невірного слугу в Лк. 12:45, який почав «бити слуг і служниць».
Натяки в Першому посланні Петра на притчу про невірного слугу в Євангелії від Луки, якого пан застав зненацька п’яним під час свого повернення й суворо покарав, — цей факт сильно підтверджує нефо в його головному значенні — утриманні від вина. Крім того, ці натяки допомагають нам зрозуміти, чому в 1 Пет. 1:13 утримання передане в таких радикальних термінах: «нефонтес телеіос» /«Будьте цілком тверезими»/.
Підсумовуючи наше дослідження п’яти випадків уживання слова нефо — два в апостола Павла /1 Фес. 5:6–8/ і три в Петра /1 Пет. 1:13; 4:7; 5:8/, — можна сказати, що всі приклади демонструють дивовижну послідовність у крайньій необхідності як розумової пильності, так і фізичного утримання. Крім того, ми виявили, що основне значення нефо як утримання від хмільних напоїв підтверджується в 1 Фес. 5:6–8 контрастною паралеллю між синами дня, які тверезі, і синами ночі, які п’яні. У 1-му посланні Петра підтвердження значення нефо як утримання випливає як із натяків у притчі про п’яного слугу в 12-му розділі Луки, так і з контексту 1 Петра 4:7, де апостол посилається на минулий спосіб життя, що проходив у «пияцтві» /1 Пет. 4:3/. Також важливим є той факт, що всі п’ять закликів до утримання дані в контексті близького повернення Христа. До цього питання ми повернемося після дослідження вживання прикметника нефаліон.
Нефаліоз у значенні фізичного утримання
Три тексти. Прикметник нефаліоз зустрічається в Новому Завіті лише тричі. Павло вживає його в описі якостей, бажаних для єпископів, жінок і літніх людей. Перші два приклади містяться в 1 Тим. 3:2, 11. «Але єпископ має бути непорочним, чоловіком однієї дружини, тверезим /нефаліон/, розсудливим /софрона/, благопристойним, гостинним, здатним навчати, не п’яницею /ме пароїнон/… Так само і їхні дружини мають бути чесними, не обмовницями, тверезими /нефаліоз/, вірними в усьому». Третій випадок знаходимо в Тит. 2:2. «Щоб старші були пильними /поміркованими — нефаліоз/, поважними, розсудливими /софронес/, здоровими у вірі, любові та терпінні».
Ще раніше ми зазначили, що нефаліоз уживається разом із софрон у 1 Тим. 3:2 і Тит. 2:2: у першому випадку, щоб позначити фізичне утримання, а в другому — розумову пильність. Деякі коментатори визнають, що зв’язок між цими двома випадками вимагає буквального тлумачення нефаліоз як утримання від уживання алкогольного вина. Адам Кларк, наприклад, хоча сам був прихильником поміркованого вживання алкоголю, запропонував такий коментар до 1 Тим. 3:2: «Він має бути пильним, нефаліоз, від не, не і піно — пити, тобто бути несплячим; адже як той, хто п’є, здатний спати, так і той, хто утримується від алкоголю, більше здатний не спати, бути присутнім на своїй роботі та усвідомлювати відповідальність» /там само, с. 595/. Коментуючи цей самий вірш, Альберт Барнс сказав: «Це слово /нефаліоз/ зустрічається лише тут, у вірші 11, і в Тит. 2:2. Відповідно, воно означає “тверезий, поміркований, стриманий, особливо щодо вина; потім — розсудливий, пильний, обережний”» /Альберт Барнс, «Нотатки до послань Павла до Фессалонікійців, Тимофія, Тита і Филимона», Нью-Йорк, 1873, с. 139/.
«Не п’яниця»
Деякі доводять, що буквальне тлумачення нефаліоз — утримання — суперечить слову ме пароїнос, яке перекладається як «не п’яниця». Їхнє міркування полягає в тому, що останнє заперечує перше. Павло не міг бути задоволений єпископом, який спочатку був стриманим, а потім став «не п’яницею», тобто поміркованим у вживанні вина. Цю очевидну суперечність можна розв’язати, визнавши, що ме пароїнос не обов’язково передбачає помірковане вживання алкоголю. У своєму докладному тлумаченні кожного слова в 1 Тим. 3:2 Єронім витлумачив вираз ме пароїнос як повне утримання. Він писав: «“Не п’яниця” /нон винолентум/, бо той, хто постійно перебуває у Святому Святих і приносить жертви, не питиме вина чи міцних напоїв, оскільки вино є розпустою /луксурія — Еф. 5:18; Єронім, “Проти Йовініана”, 1,35/. Для Єроніма ме пароїнос означало, що, подібно до священників Старого Завіту, єпископ має бути цілком стриманим.
Інше вирішення очевидної суперечності можна знайти, визнавши, що значення паройнос не має на увазі «схильність до вживання вина» /Генрі Г. Лідделл і Роберт Скотт, «Грецько-англійський словник», 1968, стаття «Паройнос»/. Воно містить додаткову ідею «бути поблизу вина», тобто поблизу місця, де розпивають вино. Слово паройнос складається з паро — «поблизу» і ойнос — «вино». «Давнє слово «паройнос», — як пояснюють Ліс і Бернс, — «означало людину, яка часто відвідувала компанії, де п'ють, і внаслідок цього тісно спілкувалася з міцними напоями» /Ліс і Бернс, № 57, с. 367/.
Розуміння паройнос у цьому значенні не послаблює нефаліос, а навпаки, зміцнює його. Павло саме про це говорить: єпископ має бути не лише стриманим, але й уникати місць, де розпивають вино. Це добре узгоджується з настановою Павла в 1 Кор. 5:11: «Я писав вам не спілкуватися з тим, хто, називаючись братом, залишається блудником, або лихварем, або ідолослужителем, або лихословом, або п'яницею, або хижаком; із таким навіть не їсти разом».
Подібну настанову виявлено в так званій «Конституції святих апостолів», укладеній у IV столітті на основі давніших канонів. 54-й канон говорить: «Якщо якийсь служитель церкви їстиме в трактирі, нехай припинить так чинити, за винятком випадків, коли він змушений зупинитися в заїзді під час подорожі» /«Конституція святих апостолів», 54, Гранд-Рапідс, 1970, т. 7, с. 503/. Причиною такого припису, ймовірно, була турбота про публічний образ служителя, який зустрічається з людьми в трактирі, щоб поїсти, де люди часто вживають алкоголь. Ця сама турбота очевидна в 1 Тим. 3:2–7, де Павло згадує якості, які насамперед впливають на особистий приклад єпископа в сім'ї, а потім — на його суспільну репутацію перед церквою та суспільством.
Подвійне значення паройнос
Альберт Барнс, шанований коментатор Нового Завіту, особливо згадує подвійне значення паройнос, кажучи: «Грецьке слово /паройнос/ у Новому Завіті зустрічається лише тут — 1 Тим. 3:3 — і в Тит. 1:7. Воно буквально означає «біля вина», тобто вказує на перебування поруч або за розпиванням вина під час буйних веселощів із піснями тощо. Отже, тут воно означає того, хто сидить біля вина, тобто має звичку його пити… Воно означає, що той, хто має звичку пити вино або звик сидіти поруч із тими, хто віддається пияцтву, не повинен бути допущений до служіння. Сенс, у якому апостол порушує цю тему, має привести нас до справедливого й неупередженого висновку: він не має на увазі рекомендувати вживання алкогольних напоїв у будь-якому значенні; він розглядає такий крок як небезпечний і бажає, щоб служителі церкви повністю його уникали» /Альберт Барнс, № 83, с. 140/.
Значення паройнос як «поблизу вина», тобто поблизу місця вживання вина, підтримується давніми й сучасними грецькими словниками. «Словник Грецького Завіту Альфабетікум», опублікований 1660 року, визначає паройнос грецькою та латиною як «пара то ойно, апуд вінум», що можна перекласти: «поблизу або в присутності вина» /«Словник Грецького Завіту Альфабетікум», 1660, стаття «Паройнос»/. Лідделл і Скотт визначають споріднене слово паройніос як «властиве п'яній компанії» /Генрі Г. Лідделл і Роберт Скотт, «Грецько-англійський словник», 1968, стаття «Паройніос»/. Мій колега з університету Ендрюса, грек за національністю, доктор Еллі Економоу, звернув мою увагу на те, що це значення досі вживається в сучасній грецькій мові. Сучасний грецько-англійський словник визначає паройнос як «п'яний, брати участь /або говорити/ під час застільної випивки» /1971, стаття «Паройнос»/. Єдиний приклад, наведений у словнику: «паройнон асма — святкова, весела пісня» /там само/.
У світлі попередніх міркувань Павло наставляє християнського єпископа бути не лише нефаліос, тобто стриманим, але й ме паройнон, тобто не перебувати в місцях пияцтва та серед п'яних компаній. Християнський служитель має не лише сам утримуватися, але й не перебувати та не схвалювати перебування в місцях і компаніях, які можуть спокушати його та інших до невтриманості.
Дехто стверджуватиме, що цей висновок заперечує наставлення Павла щодо дияконів, які «мають бути не прихильними до вина» /1 Тим. 3:8; пор. Тит. 2:3/ і щодо Тимофія: «Надалі пий не лише воду, але вживай трохи вина» заради твого шлунка та частих твоїх недуг /1 Тим. 5:23/. Ці та деякі інші тексти будуть досліджені в розділі VII, спеціально присвяченому аналізу неправильно зрозумілих місць щодо вживання алкогольних напоїв. Наше дослідження покаже, що ці тексти радше дають достатні підстави, ніж заперечують наставлення Павла щодо стриманості.
Причини для стриманості
Причини, представлені Петром і Павлом на користь стриманого життя та побожності, не є виключно медичними, але й есхатологічними. Здорове й святе життя рекомендується у Святому Письмі не просто заради особистого здоров'я та добробуту, а головним чином через Боже бажання перебувати в нас під час нинішнього життя /1 Кор. 3:16–17; 6:13/ і спілкуватися з нами в житті майбутньому. Приготування до життя у святій присутності Христа під час Його приходу вимагає, щоб ми вже тепер навчилися жити чистим і побожним життям. Це фундаментальна причина, наведена Павлом у Посланні до Тита як підстава для наставлення не лише єпископів, але й людей похилого віку, молоді та рабів — жити тверезим і побожним життям.
Після наставлення, висловленого кожній групі окремо, Павло подає цю остаточну й фундаментальну причину своїх попередніх наставлень: «Бо з'явилася Божа благодать, спасенна для всіх людей, яка навчає нас, щоб ми, відкинувши безбожність і світські пожадливості, жили розсудливо, праведно й побожно в нинішньому віці, очікуючи блаженної надії та явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, Який віддав Себе за нас, щоб визволити нас від усякого беззаконня та очистити Собі особливий народ, ревний до добрих справ» /Тит. 2:11–14/.
У цьому місці Павло доречно відділяє стриманість від світських пристрастей і пов'язує її з Божим задумом щодо нас — жити розсудливо /софронос/, праведно й побожно в нинішньому віці. Ми вже раніше відзначали тісний зв'язок між розумовою тверезістю та фізичною стриманістю від п'янких напоїв, оскільки останні, своєю чергою, сприяють першій. Це здійснюється не просто людськими зусиллями, а головним чином через «Божу благодать», яка з'явилася не для заохочення примх, а щоб допомогти нам уникати всього, що перешкоджає найвищому розвитку християнського характеру. Мета Божої благодаті, явленої через Ісуса Христа, полягає не лише в тому, щоб «викупити нас», сплатити викуп за всі наші минулі беззаконня, але й «очистити» нас, даруючи силу «жити тверезо, праведно й побожно», очікуючи явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа.
Ця надія полягає в готовності прийняти Христа й бути прийнятим Ним у день Його славного явлення, що має спонукати кожного християнина «очистити себе, як Він чистий» /1 Ін. 3:3/. Саме в цій надії Петро закликав до розумової пильності та фізичного утримання в тих трьох текстах, які ми розглядали вище. Після його настанови «підперезати стегна вашого розуму, поклавши надію на благодать, що подається вам у явленні Ісуса Христа» /1 Пет. 1:13/. Так само в 1 Петра 4:7 міститься настанова: «Будьте розсудливі й тверезі /собер — стримані/, зважаючи на те, що «кінець усьому наблизився». Те саме стосується заклику до розумової та фізичної тверезості в 1 Петра 5:8, який передує надії «отримати нев'янучий вінок слави» у день, «коли з'явиться Пастиреначальник» /1 Пет. 5:4/.
Для християн, подібних до АСД, які прийняли біблійне вчення про Другий прихід Христа радше буквально, ніж просто умоглядно, тобто як майбутнє здійснення нашого теперішнього очікування, а не як теперішнє очікування майбутнього, апостольська настанова утримуватися від п'янких напоїв має додаткове значення. Бути стриманим — це реальна відповідь на Боже запрошення здійснити конкретну підготовку до справжнього приходу нашого справжнього Спасителя.
Енкратея як фізичне утримання
Значення енкратеї. Тісно пов'язане з нефаліос грецьке слово енкратея, яке вживається п'ять разів у Новому Завіті /Дії 24:25; Гал. 5:23; 2 Пет. 1:6; 1 Кор. 9:25; Тит. 1:8/. Слово енкратея походить від основи крат, яка «виражає силу або панування над собою чи над кимось іншим» /Вальтер Ґрундманн, «Енкратея» у «Теологічному словнику Нового Завіту» за редакцією Ґергарда Кіттеля, Ґранд-Рапідс, 1974, т. 2, с. 339–342/. Ця влада над собою особливо виявляється у здатності утримуватися від усякого зла.
Перевірений стандартний переклад послідовно перекладає енкратею як «самовладання», зокрема в 1 Кор. 9:25, тоді як Біблія короля Якова перекладає це слово як «стриманість». Деякі прихильники помірного вживання алкоголю знаходять у цих текстах підтримку своїх поглядів. Вони вважають, що головне значення грецького слова енкратея й англійського «стриманість» — не «повне утримання», а «помірне вживання алкоголю чи самоконтроль» або «опір усім спокусам до надмірності в усьому» /Леон К. Філд /прим. 17/, с. 124–126/.
Справжнє значення цього питання радикально інше. Хоча термін «стриманість» у сучасній англійській мові означає «помірність», історично його головне значення — «утримання». Це справедливо для грецького «темперанс», латинського «темперантіа» та грецького «енкратея». Леон К. Філд наводить рясну історичну документацію на підтримку «утримання» як головного значення «темперанс/темперантіа/енкратея» /там само, с. 125–129/. Подібну документацію також наводить Вальтер Ґрундманн у своїй статті про слово «енкратея» в «Теологічному словнику Нового Завіту» /Вальтер Ґрундманн /прим. 94/, с. 339–342/. Для повного ознайомлення з документацією читач може звернутися до цих джерел. Для нашої безпосередньої мети ми наведемо лише кілька текстів як ілюстрацію.
Зразки текстів
Сер Томас Еліот, англійський письменник XVI століття, писав у своєму творі «Правитель» /1531/: «Той, хто стриманий, уникає насолод хтивості й чуттєвості та задоволено утримується від них, а їхньої присутності він охоче уникає» /цитовано Леоном К. Філдом /прим. 17/, с. 125/. Подібно до нього філософ Томас Гоббс /1640/ визначив «стриманість як звичку, завдяки якій ми утримуємося від усього, що має схильність до нашого руйнування; нестриманість, іншими словами, — це вада» /там само, с. 125/.
Таке саме значення виявлено й у грецьких джерелах. Арістотель /384–322 до Р. Х./ сказав: «Стримана людина /енкратейос/, яка знає, що її бажання погані, відмовиться слідувати їм із принципових міркувань» /Арістотель, «Нікомахова етика», 7,1,6/. В апокрифічній книзі Еклезіяста є розділ під назвою «Стриманість /енкратейя/ душі», який починається такими словами: «Не йди за своїми пожадливостями, але стримуй свій апетит» /Еклезіаста 18:30/. Стриманість високо цінувалася серед ессеїв. Йосиф Флавій говорить: «Вони уникають чуттєвих насолод як гріха, а найбільшою чеснотою вважають стриманість /енкратейан/ і перемогу над пристрастями» /Йосиф Флавій, «Юдейська війна», с. 169/. Можливо, найпереконливішим доказом того, що слово енкратейя набуло додаткового значення стриманості, є вживання титулу «енкратитес» /стримані/ для позначення кількох ранніх християнських груп, які утримувалися від вина, вживання м'яса, а деякі з них навіть від шлюбу. /Іриней, «Проти єресей», 1,28/.
Стриманість у Діях 24:25
Вживаючи слово енкратейя, автори Нового Завіту підтримують ідею стриманості. Уперше це слово зустрічаємо в Діях 24:25 як одну з тем, представлених Павлом Феліксу та Друзиллі: «І коли він говорив про праведність, про стриманість і про майбутній суд, Фелікс прийшов у страх і відповів: тепер іди, а коли знайду час, покличу тебе». Фелікс був неправедним правителем, схильним до розпусти, і жив у перелюбі з Друзиллою. З огляду на відому жорстокість і
розпусту цієї грішної пари, очевидно, що коли Павло говорив їм про стриманість /енкратейя/, то його тема стосувалася не поміркованості, а утримання від усіх незаконних і гріховних звичаїв.
Стриманість у 1 Кор. 9:25
У цьому ж посланні апостол Павло вдруге вживає слово енкратейя у значенні, що виразно передає ідею стриманості: «Усі, хто змагається, стримуються від усього: вони — щоб одержати тлінний вінок, а ми — нетлінний» /1 Кор. 9:25/.
Дехто посилається на цей уривок, щоб захистити помірковане вживання алкогольних напоїв. Вони вважають, що тут апостол навчає християн бути стриманими, тобто поміркованими у вживанні всього, зокрема й алкогольних напоїв. Це неправильне тлумачення тексту, ймовірно, спричинене неточними сучасними перекладами. Давніші переклади визнають, що справжнє значення дієслова в цьому місці Писання — стримуватися, а не помірковано вживати алкоголь. У латинській Вульгаті цей уривок перекладено так: «Він стримується від усього». Вікліф, Тіндаль, Краммер і Женевський переклад дотримуються такого самого значення.
Це значення підтверджується практикою підготовки атлетів до античних ігор. Коментатори наводять багато посилань на давніх авторів. Наприклад, Адам Кларк цитує вислів стоїчного філософа Епіктета /близько 100 р. по Р. Х./: «Ви бажаєте отримати нагороду на Олімпійських іграх? Зважте необхідні приготування та наслідки: вам необхідно дотримуватися суворого режиму харчування; потрібно жити, вживаючи їжу, яку ви не любите; вам необхідно утримуватися від усіх делікатесів; необхідно вправлятися — переносити спеку й холод; ви не повинні пити нічого холодного; не вживати жодного вина, як і раніше» /цитовано Адамом Кларком /прим. 20, т. 2, с. 239/.
У своїй праці «Про поетичне мистецтво» Горацій написав відомі рядки, які Френсіс переклав так: «Юнак, який бажає здобути олімпійську нагороду, має опанувати всі мистецтва, витримувати будь-яку важку працю; часто випробовувати себе в крайнощах спеки й холоду; і усунути послаблювальні насолоди вина та любові /абстинут Венере ет Бакко — буквально: «він має утримуватися від любові та вина»/ /Горацій, «Про поетичне мистецтво», рядок 412/.
З огляду на те, що ми знаємо про суворий стриманий спосіб життя давніх атлетів, фразу Павла «панта енкратеуетаи» можна правильно перекласти як «він утримувався від усіх шкідливих дій». Це значення визнають кілька коментаторів. Вальтер Ґрундманн пояснив, що дієслово, яке розглядається в 1 Кор. 9:25, «просто говорить нам, що заради мети, якої він прагнув… він /атлет/ утримувався від усього, що могло зашкодити» /Ф. В. Ґросгайд, коментуючи значення дієслова, говорить: «Він тренувався, роблячи або не роблячи нічого, що могло зашкодити» /Ф. В. Ґросгайд, «Коментар до 1 Кор.». «Утримання посідає важливе місце в думках апостола Павла. Він розглядає його як антитезу пияцтву й часто описує цю чесноту в атлетичних або військових термінах» /«Вчення ранньої церкви про вживання вина та міцних напоїв», Нью-Йорк, 1927, с. 87/.
У наступних віршах Павло ілюструє це значення, застосовуючи його до себе. Порівнюючи себе зі спортсменами, він говорив: «І тому я біжу не так, як навмання, б'юся не так, щоб тільки бити повітря; але приборкую і поневолюю своє тіло, щоб, проповідуючи іншим, самому не залишитися негідним» /1 Кор. 9:26–27/. Такі вислови навряд чи підтримують поміркований погляд на стриманість як на розсудливе вживання алкогольних напоїв. Радше вони передбачають сувору самовіддану дисципліну. Вони означають, що для того, щоб бути прийнятими як громадяни неба, нам необхідно перемогти свої пристрасні бажання щодо алкогольних напоїв силою Божої благодаті /Флп. 4:13/.
Стриманість в інших місцях Святого Письма
Ідея стриманості також представлена в інших місцях, де зустрічається слово «енкратеїа». Ми лише коротко згадаємо їх. У Гал. 5:22–23 це слово стоїть як завершення і вінець плоду Духа: «Плід же Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, стриманість. На таких немає закону». Плід Духа, включно з останньою його частиною — стриманістю, перебуває в різкій протилежності до справ плоті, перелічених у попередніх віршах, серед яких особливо вирізняється «пияцтво». Це підкреслює погляд Павла, що «енкратеїа» є прямою протилежністю пияцтву.
У 2 Пет. 1:6 «енкратеїа» /стриманість/ зустрічається серед переліку чеснот, який іноді називають Петровою драбиною. Прикметникова форма «енкрате» зустрічається один раз у Тит. 1:8, де відповідає слову «нефаліон» /«стриманий»/ у 1 Тим. 3:2.
З цього огляду стає зрозуміло, що заклики до тверезості та стриманості в Новому Завіті спонукають до поміркованого вживання всього доброго й повного утримання від усього шкідливого. Щодо алкогольних напоїв, Новий Завіт навчає повного утримання. Наше дослідження апостольських закликів до тверезості, виражених через терміни «софрон», «нефо», «нефаліоз» і «енкратеїа», показало, що ці терміни доповнюють один одного, підкреслюючи християнське покликання до розумової пильності та фізичної стриманості.
ВИСНОВОК
Висновок, зроблений на підставі дослідження апостольського вчення щодо вживання алкогольних напоїв, проведеного в цьому розділі, гранично ясний. Усупереч поширеному уявленню, Новий Завіт надзвичайно послідовний у своєму вченні про утримання від вживання алкогольних напоїв.
Ми виявили, що тексти, які зазвичай використовують для підтримки поглядів на помірковане вживання алкогольних напоїв, не підтримують такого погляду. Навпаки, деякі з них відкрито йому суперечать.
Іронічне звинувачення в Дії 2:13, що апостоли напилися «ґлейкосу», тобто виноградного соку, їхнього звичайного напою, є непрямим, але важливим доказом їхнього стриманого способу життя і, відповідно, способу життя їхнього Учителя.
Посилання апостола Павла на «пияцтво» за столом причастя в Коринфській церкві /1 Кор. 11:21/ не дає підстав для помірного вживання алкогольного вина, адже все, що відбувалося в Коринфі, було відступом від настанов Павла, переданих церкві. Отже, їхня поведінка є радше пересторогою, ніж прикладом для нас. Крім того, наше дослідження значення дієслова метуо / «насичуватися»/ та змісту настанов Павла цілковито прояснює, що проблема в Коринфі полягала радше в пересиченні, ніж у сп'янінні алкогольним вином.
Мета настанови Павла в Еф. 5:18 – «не впивайтеся вином» – не схвалює помірного вживання алкогольного вина, а показує непримиренний контраст між духом вина та присутністю Святого Духа. Структура цього уривка, а також можливий зв'язок між вином і підрядним реченням, визнаний багатьма стародавніми та сучасними перекладами, робить цей текст одним із найсильніших біблійних вироків проти п'янкого вина.
Апостольські настанови щодо тверезості та стриманості закликають до помірного вживання всього доброго й повного утримання від усього шкідливого. Наше дослідження грецьких термінів /софрон, нефо, нефаліоз і енкратейа/, ужитих в апостольських настановах, показує, як ці терміни доповнюють один одного, підкреслюючи християнську необхідність як розумової пильності, так і фізичного утримання від п'янких засобів, таких як алкогольні напої. Фундаментальна причина, наведена Петром і Павлом у їхньому заклику до пильного та стриманого життя, є есхатологічною, а саме підготовкою до життя у святій присутності Христа під час Його скорого пришестя.
Розділ VII: Погляд на деякі неправильно зрозумілі місця
Вступ
Біблія є збіркою книг, а не доктринальним посібником, у якому теми послідовно й систематично представлені. Щоб визначити вчення Святого Письма щодо будь-якої теми, усі пов'язані з нею місця слід дослідити в їхньому безпосередньому контексті та в загальному біблійному вченні.
Аналогія Святого Письма. Одним із найважливіших запобіжних заходів під час тлумачення біблійного тексту є повага до аналогії Святого Письма. Це означає, що Святе Письмо має бути путівником до розуміння Святого Письма. Жодна проблема тексту не повинна тлумачитися ізольовано, а лише у світлі вчення, заснованого на всьому Писанні. Тлумачення місця в дусі,
що суперечить усьому Писанню, має бути відкинуте як неправильне. Чинити інакше означає розглядати Біблію просто як людський літературний твір, наповнений внутрішньо суперечливими вченнями. Такий погляд відкидається внутрішнім свідченням Святого Письма, яке доводить, що його зміст не є продуктом особистого тлумачення: «бо ніколи пророцтво не було з людської волі, а промовляли його святі Божі люди, ведені Духом Святим» /2 Пет. 1:20–21/.
Процедура та метод. Наш метод полягає в тому, щоб тлумачити кожен із текстів, запропонованих для дослідження в цьому розділі, синтаксично, тобто згідно з правилами граматики, що керують текстом; контекстуально, тобто в його безпосередньому та ширшому контексті; історично, тобто у світлі обставин і звичаїв того часу; та аналогічно, тобто у світлі вчення всього Святого Письма.
У попередніх розділах ми вже зустрічалися з кількома неправильно зрозумілими місцями Писання, особливо в нашому дослідженні вчень Христа й апостольської церкви щодо алкогольних напоїв. Проте деякі тексти навмисно були пропущені, щоб уникнути тривалої дискусії та не відхилятися від головної теми.
Мета цього розділу — дослідити п’ять головних текстів: три — зі Старого Завіту і два — з Нового. Ці тексти мають велике значення для тих, хто знаходить у них схвалення помірного вживання алкогольних напоїв.
Цей розділ містить п’ять глав, у кожній з яких досліджується один із таких текстів:
18 гл.: Повт. 14:26. «Чого забажає душа твоя… вина, сикери».
19 гл.: Прип. 31:6. «Дайте сикеру тому, хто гине».
20 гл.: Ос. 4:11. «Вино та напої заволоділи серцем».
21 гл.: 1 Тим. 5:23. «Вживай трохи вина».
22 гл.: 1 Тим. 3:8. «Не віддані вину».
Розділ 18: Повт. 14:26. «Чого забажає душа твоя… вина… сікери»
Важливе значення цього місця. У Повторенні Закону 14:22–26 міститься унікальна постанова щодо щорічного свята жнив, під час якого весь Ізраїль збирався у святині, щоб принести свої десятини й відзначити Божий рясний урожай. Постанова складалася із загального правила для тих, хто жив поблизу святині, та особливого забезпечення для тих, хто жив на далекій відстані від святині. Це загальне правило говорить: «Відділяй десятину з усього врожаю насіння твого, що виходить із поля твого щороку, і їж перед Господом, Богом твоїм, на тому місці, яке Він вибере, щоб перебувало там Його ім’я, десятину хліба твого, вина твого та оливи твоєї, і первістків великої худоби твоєї та дрібної худоби твоєї, щоб ти навчився боятися Господа, Бога твого, по всі дні» / «Повт. 14:22–23/.
А про особливе забезпечення сказано: «Якщо ж дорога буде для тебе надто довгою, так що ти не зможеш понести цього, бо далеко від тебе те місце, яке вибере Господь, Бог твій, щоб покласти там Своє ім’я, і Господь, Бог твій, благословив тебе, то обміняй це на срібло, візьми срібло у свою руку та прийди на місце, яке вибере Господь, Бог твій; і купуй за це срібло все, чого забажає душа твоя: волів, овець, вина, сикери та всього, чого вимагатиме від тебе душа твоя; і їж там перед Господом, Богом твоїм, і веселись ти та твоя родина» /Повт. 14:24–26/.
Особливе забезпечення з «відкладеної десятини» прихильники помірного вживання алкогольних напоїв розглядають як класичне місце, де Святе Письмо чітко схвалює помірне вживання алкогольних напоїв. «Підстава цього місця — недвозначна: сикера /міцний алкогольний напій/ не лише дозволялася для вживання Божому народу, але вони могли насолоджуватися нею «в присутності Господа, Бога твого» /в. 23/. /Кеннет Л. Джентрі, «Християнин і алкогольні напої», Гранд-Рапідс, 1986, с. 42/.
Суть проблеми
Слід визнати, що цей текст становить проблему, оскільки, здається, гарантує Боже дозволення паломникам, які подорожують із віддалених місць до святині, використовувати частину своїх десятинних грошей на придбання не лише їжі /волів, овець/, але також «вина і сикери» /Повт. 14:26/. Слово «сикера» перекладається з єврейської
Іменник шекар — термін, який уживається у Старому Завіті 23 рази. За винятком його вживання у Повт. 14:26 і, можливо, в низці інших текстів, шекар означає п’янкий напій, не схвалений Богом. /Роберт П. Тічут представляє неспростовні аргументи, підкреслюючи, що у Повт. 29:6 і Чис. 28:7 шекар може означати «приємний виноградний сік». Див. його обговорення цих текстів у докторській дисертації «Вживання вина у Старому Завіті», 1979, с. 238–240/.
Наприклад, Прип. 20:1 засуджує «сікеру» /шекар/ як «буйну». Так само Ісая проголосив: «Горе тим, які з раннього ранку шукають сікери» /Іс. 5:11/. «Сікера» разом із вином також заборонена священникам /Лев. 10:9–11/ і назореям /Чис. 6:2–4; Суд. 13:3–5/. З огляду на переважне Боже несхвалення вживання «вина і сікери», як ми можемо пояснити очевидне схвалення їхнього вживання на щорічному святі врожаю, приписаному в Повт. 14:26?
Рішення цієї проблеми прихильниками помірного вживання алкоголю
Прихильники помірного вживання алкоголю намагаються розв’язати цю уявну напруженість між Божим несхваленням необмеженого вживання «вина і сікери» та Божим схваленням помірного вживання. Наприклад, Кеннет Джентрі підтримує думку, що шекар /сікерою/ «можна насолоджуватися перед Господом» /в. 26/, якщо перебувати в страху Божому — «щоб ти навчився боятися Господа, Бога твого» /в. 23/. /Кеннет Л. Джентрі /прим. 1/, с. 42/.
Це рішення неприйнятне з двох причин. Насамперед фраза «щоб ти навчився боятися Господа, Бога твого» /Повт. 24:23/ прямо не визначає вживання «вина і сікери», а стосується повернення десятини під час жнив і споживання у святилищі продуктів урожаю — «хліба твого, вина /тирош — виноградного соку/ і оливи твоєї, і первістків великої та дрібної худоби твоєї» /Повт. 14:23/. По-друге, вживання алкогольних напоїв, як ми побачили в третьому розділі, засуджується у Святому Письмі незалежно від кількості. Це означає, що слово шекар тут ужито не так, як зазвичай, або ж Святе Письмо суперечить саме собі. Останнє може заперечувати Боже одкровення та богонатхненність Біблії /2 Тим. 3:16; 2 Пет. 1:20–21/.
Поступка Мойсея
Цілком інше рішення запропонував Лей Офніел Цезар у своїй магістерській дисертації «Значення яїну у Старому Завіті», представленій в університеті Ендрюса. Цезар підкреслив, що «очевидну напруженість між Повт. 14:26 і свідченням решти Святого Письма /проти вживання алкогольних напоїв/ тут можна розглядати як проникливе розуміння досвідченого й співчутливого керівника Мойсея щодо способу життя його народу. Надзвичайно поширене вживання алкоголю в повсякденному житті та на святах Ізраїлю відповідним чином вплинуло на проникливе рішення Мойсея в той час, коли не мало сенсу застосовувати силу закону для забезпечення виконання Божої вимоги — утримуватися від алкоголю». Цезар намагався розв’язати очевидну напруженість між Божим несхваленням алкогольних напоїв і схваленням Мойсея, висловленим у Повт. 14:26. Це висловлювання /за припущенням Цезаря/ було «проникливою» поступкою співчутливого керівника, який знав про схильність свого народу до вживання алкоголю. Контекст цього уривка називає людей «ти народ святий у Господа» /Повт. 14:2–21/, які не їдять нічого нечистого /вв. 3–21/. Чи міг Мойсей переконувати народ жити відповідно до святого покликання, утримуючись від різних видів нечистої їжі, а потім, у самій кульмінації свого повчання, гарантувати їм дозвіл вільно вживати п’янке «вино і сікеру»?
Також і загальне значення підказує, що якби Мойсей знав про схильність свого народу до вживання алкоголю, він не повинен був рекомендувати їм вільно використовувати частину своєї десятини на алкогольні «вино та сикеру». Така рекомендація не являє собою «проникливого розуміння досвідченого й співчутливого керівника», а сліпоту некомпетентного й безвідповідального керівника.
Підхід Цезаря до цієї проблеми не залишає йому іншого вибору, крім як дійти висновку, що «Старий Завіт усюди засуджує не лише пияцтво, а й саме вживання алкогольних напоїв», але Втор. 14:26 «гарантує дозвіл уживати хмільні напої» /Там само, с. 183–184/. Такий висновок рівнозначний твердженню, що Біблія суперечлива у своєму вченні про алкогольні напої. Очевидно, що це
Висновок ігнорує принцип аналогії Святого Письма, згідно з яким проблема тексту має тлумачитися у світлі всього Святого Письма.
«Приємний виноградний сік»
Роберт Тичоут пропонує варте уваги розв’язання очевидної напруги у Втор. 14:26. Коротко кажучи, у своїй дисертації Тичоут показав, що в усіх випадках, коли яїн і шекар /«вино та сикера»/ зустрічаються разом, вони мають одне значення, тобто виражають ту саму ідею вина. У більшості випадків вони стосуються хмільного вина, але у Втор. 14:26 ці два слова — яїн і шекар — разом представляють одну ідею «приємного виноградного соку» /Роберт Тичоут, /н. 2/, с. 225–240/.
Тичоут ґрунтує свій висновок на текстуальних і контекстуальних міркуваннях. Щодо тексту він зазначає, що слово шекар, подібно до слова яїн, «може стосуватися виноградного соку так само, як і вина» /пор. Втор. 29:6; Чис. 6:3; Вих. 29:40/ /Роберт Тичоут, «Вино. Біблійне повеління: повне утримання», 1986, с. 66/. Дієслово шакар, яке етимологічно пов’язане з іменником шекар, головним чином означає «пити глибоко», як видно з його вживання в Аг. 1:5–6 та Пісн. 5:1 /Роберт Тичоут, /н. 2/, с. 212–214/. Отже, ідея пияцтва не є невід’ємним значенням іменника чи дієслова, а визначається його контекстом і вживаним напоєм.
У контекстуальному аспекті Тичоут переконливо доводить, що «контекст вимагає саме такого розуміння, оскільки прямо зазначає, що напій уживали “перед Господом”. Щоб належно радіти перед Господом усьому, що Він дарував, необхідно бути тверезим. Оскільки Бог ясно заборонив священникам, які служили в Його присутності, вживати хмільні напої /за порушення — смерть — Лев. 10:9/, це аж ніяк не могло відповідати Божому характеру — наказати Своїм поклонникам уживати ті самі хмільні напої під час одного з особливих явлень перед Ним, особливо коли вони перебували в товаристві цих священників.
«Контекст також дуже сильно підкреслює, що у світлі попередніх віршів у Втор. 14:26 мав бути лише свіжий виноградний сік. У Втор. 14:23 дуже ясно сказано пити тирош, а не яїн. Тоді як яїн можна певною мірою законно розглядати як неоднозначний термін /що залежно від контексту стосується або свіжого соку, або перебродженого вина/, тирош у кожному з 38 випадків уживання у Старому Завіті стосується лише свіжого виноградного соку /пор. с. 83, примітка 1/.
«Напій, який уживали на святі учасники, що жили поблизу й приносили свою десятину врожаю, безсумнівно, був свіжим виноградним соком. Тому здається вкрай неприйнятним припускати, що ті, хто прийшов здалеку, обмінявши свою десятину на срібло, могли купувати й пити переброджене вино замість виноградного соку. На святі врожаю відповідним напоєм мав бути свіжий напій. Отже, два чинники — характер свята та участь священників /в. 29/ — мають особливо підкреслювати свіжість напою у 26-му вірші» /Роберт Тичоут, /н. 7/, с. 67/.
Ці проникливо глибокі спостереження щодо значень передбаченого контексту, на мою думку, є остаточними підставами вважати, що фраза «вино та сикера» не може стосуватися алкогольних напоїв. Припущення Тічоута, що два слова, вжиті разом у цьому місці, виражають одну ідею — «приємний виноградний сік», — заслуговує на серйозний розгляд. Часто вживані яїн і шекар — разом або в синонімічному паралелізмі /Прип. 20:1/ — підкреслюють можливість того, що ці два слова справді можуть стосуватися звичайного виноградного напою, який залежно від контексту міг бути ферментованим або нефементованим.
«Солодкий напій»
Не відкидаючи припущення Тічоута, я хочу представити альтернативне припущення, а саме: шекар у Повт. 14:26 може бути солодким напоєм, виготовленим із фініків або меду. У такому разі текст звучатиме так: «І купуй за срібло все, чого забажає душа твоя: волів, овець, виноградного соку або солодких напоїв». Підтвердження цього припущення випливає з уживання слова шекар у Вих. 24:9 та з кореневого значення слова, виявленого в споріднених з єврейською мовах.
Описуючи вплив Божих судів на землю, пророк Ісая говорить: «Уже не п'ють вина /яїн/ із піснями; гірка сикера /шекар/ для тих, хто її п'є» /Іс. 24:9/. Переглянутий стандартний англійський переклад перекладає слово шекар як «міцний напій» — це
Ускладнює розуміння контрасту між «солодким» і «гірким». Прикметник «міцний», хоча й уживався разом зі словом шекар, не був частиною цього слова, а додавався до нього. Це створює для сучасного читача хибне уявлення, ніби у ветхозавітні часи люди пили очищений, дистильований напій. Це очевидно неправильно, адже процес очищення алкоголю став відомим лише близько 500 року по Р. Х. Текст Іс. 24:9 підкреслює, що шекар у Старому Завіті був цінним напоєм завдяки своїй солодкості, якість якої зникала в міру перетворення цукру на алкоголь.
Леон Фіельд слушно зауважив, що «контраст між “солодким” і “гірким” в Іс. 24:9 /буквально: гірким буде солодкий напій для тих, хто його п'є/ показує, що шекар був цінним завдяки своїй солодкості, яка зменшувалася через кількість алкоголю, що містився в ньому. Те, що його було наказано вживати “перед Господом” /Повт. 14:26/ і приносити в жертву /Чис. 28:7/, підкреслює, що це була нефементована форма фруктового соку» /Леон К. Фіельд, «Ойнос: Дискусія про вино в Біблії», Нью-Йорк, 1883, с. 44/.
Походження слова «шекар»
Походження та подальше вживання слова шекар підтримують погляд, що це слово використовувалося для позначення солодкого напою. Наприклад, в арабській мові іменник шикра, споріднений з єврейським шекар, за словами Г. Р. Дривера, «позначає різні п'янкі лікери, зокрема ячмінне пиво та фінікове вино, а також медовий або змішаний винний напій» /Г. Р. Дривер, «Арамейські документи V століття до Р. Х.», Оксфорд, 1965, с. 60/. В аккадській мові іменник шикарум означає «пиво», виготовлене із зерна. Однак, схоже, пиво не було популярним в Ізраїлі. Його виробництво, ймовірно, передбачало процеси, про які в Біблії не згадується. Крім того, як підкреслює Тічоут, «кожен історичний випадок у Старому Завіті, де згадується вживання п'янких напоїв, що призводять до сп'яніння, особливо стосується ферментованого винного продукту» /Роберт Тічоут/н.2/ с. 224/. Одним із очевидних винятків є 1 Сам. 1:15, що, за словами Тічоута, є фразою з двох слів, які мають одне значення, і перекладається як «п'янке вино» /с. 245/.
З огляду на велику кількість пальмових дерев у біблійних країнах і легкість виробництва пальмового та фінікового вина здається ймовірним, що шекар у Біблії означає не пиво, а фініковий напій. Цю думку підтверджує вживання споріднених зі словом шекар слів в арамейській, сирійській та арабській мовах для позначення фінікового вина. Стефан М. Рейнольдс, один із перекладачів Англійського Нового міжнародного перекладу Біблії, зазначив: «У сирійській мові є споріднене слово, яке допускає, що значення давньосирійського кореня ш-к-р може бути напоєм, виготовленим із фініків або меду. /Короткий сирійський словник Р. Пейна Сміта, Оксфорд, Clarendon Press/, стаття “Шакар”». З часом значення фінікового вина, здатного сп'янити, могло змінитися, і це саме слово могло почати вживатися у значенні пива.
«Є достатньо доказів несправедливості твердження, що шекар неодмінно має бути напоєм, здатним сп'янити, і оскільки обставини його вживання як напою, здатного сп'янити, у Повт. 14:26 несумісні з Божим повелінням, даним в інших місцях, ми повинні припустити, що тут мається на увазі напій, який не спричиняє сп'яніння» /Стефан М. Рейнольдс, “Алкоголь і вино”, Літл-Рок, Арканзас, 1983, с. 24–25/.
Подібний погляд висловлено й у Міжнародній стандартній біблійній енциклопедії: «Ймовірно, більшість поширених різновидів шекару, які вживалися в біблійні часи, — це пальмове та фінікове вино. Воно фактично не згадується в Біблії, і ми не зустрічаємо його єврейської назви ен темарим /“фінікове вино”/ аж до талмудичного періоду. Численні згадки про нього в ассиро-вавилонських договірних /клинописних/ таблицях — на підставі цього та інших доказів ми робимо висновок, що таке фінікове вино було добре відоме серед давніх семітських народів. Крім того, відомо, що пальмове дерево було дуже поширене в біблійні часи, і тому є всі підстави вважати, що вино, виготовлене із соку фініків, було поширеним напоєм. /Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія, 1939, стаття “Міцні напої”, т. 2, с. 879–880/».
Біблійна енциклопедія, видана Т. К. Чейном і Сазерлендом Блеком, пропонує подібне пояснення первісного значення слова шекар: «В ассиро-вавилонських договірних таблицях шикару позначає міцні напої загалом і, зокрема, вино, виготовлене з фініків. Справді, вкрай імовірно, що в доісторичні
часи, коли семітська раса ще була обмежена своєю первісною батьківщиною в Аравії, головним, якщо не єдиним, напоєм, здатним сп'янити, був напій, виготовлений із ферментованого фінікового соку» /Біблійна енциклопедія, видана Т. К. Чейном і Д. Сазерлендом Блеком, 1903, стаття “Вино і міцні напої”, т. 4, с. 531/.
Ферментований чи нефементований?
Остання цитата є прикладом поширеної думки, що шекар був напоєм, здатним сп'янити, оскільки в більшості випадків, описаних у Старому Завіті, йдеться про вино, здатне сп'янити, якого Бог не схвалює. Однак це припущення не відповідає дійсності, оскільки, подібно до слова яїн /“вино”/, шекар є загальним родовим терміном, який може означати або солодкий нефементований напій, як зазначено в Іс. 24:9, або ферментований напій, здатний сп'янити, як зазначено в більшості інших випадків /Прип. 20:1; 31:4–6; Іс. 56:12/.
Енциклопедія біблійної літератури Джона Кітто безумовно визнає загальну, родову природу слова шекар, кажучи: «Шекар — це загальний родовий термін, що охоплює пальмове вино та інші цукрові /солодкі/ напої, за винятком напоїв, виготовлених із вина. Цей шекар робили таким, що спричиняв сп'яніння, — змішуючи його з сильнодійною наркотичною речовиною, як ми вже бачили» /Енциклопедія біблійної літератури Джона Кітто, 1845, стаття “Вино”, т. 2, с. 953/.
Єронім, перекладач латинської Вульгати /близько 400 р. до Р. Х./, визначає слово «шекар» як всеосяжний термін для різних видів переброджених напоїв, за винятком виноградного вина. Однак перелік, який він подає, включає також деякі непереброджені напої. У своєму листі до Непотіана він пише: «Шекар єврейською мовою означає всілякий хмільний напій, чи то приготовлений із зернових продуктів, чи з яблучного соку, чи із соків, змішаних із медом і кип'ячених до отримання солодкого, чудового напою, чи із соків пальми, вичавлених у напій, після чого рідина стає кольоровою та густою від кип'ятіння рослин» /Єронім, лист до Непотіана, цитований в Енциклопедії Міжнародної стандартної Біблії /прим. 14/, с. 879/.
Солодкий переварений сироп у поєднанні з медом міг добре зберігатися й уживатися неперебродженим, особливо з огляду на високий вміст цукру. Те саме може бути справедливим щодо соку, виготовленого з вичавлених фініків. Цей самий метод, який застосовували для збереження виноградного соку, можна було застосовувати й для збереження фінікового соку.
У своїй «Аналітичній біблійній симфонії» Роберт Янг висловив думку, що шекар означає переброджений або непереброджений напій. Під висловом «міцний напій» Янг розуміє шекар як «солодкий напій» — цілком поживний або хмільний шекар. /Роберт Янг, «Аналітична біблійна енциклопедія», 22-ге видання, стаття «Міцний напій», с. 273/. Це визначення підкреслює, що шекар може бути цілком поживним або хмільним, залежно від природи напою. Після наведення 21 посилання зі Старого Завіту він подає грецьке слово «сікера», також підкреслюючи, що вона може бути неперебродженою: «Солодкий напій /часто переброджений/ сікера; єврейське слово шекар /там само/».
Шекар крізь віки
Кілька стандартних англійських словників і біблійних енциклопедій стверджують, що англійські слова «sugar» і «cider» походять від єврейського слова шекар. Якщо це твердження правильне, а це найбільш імовірно, тоді воно підтримує припущення, що спочатку шекар означав напій, який вирізнявся солодкістю. Важко уявити, щоб слово «цукор» могло походити від терміна, спочатку пов'язаного з алкогольним напоєм, який не містив ні цукру, ні солодкого смаку.
Популярна й критична біблійна енциклопедія подає короткий, але всеосяжний опис похідних від слова шекар у багатьох мовах. У її першому визначенні «міцний напій шекар» сказано:
1. Солодке вино або сироп. Шекар — соковитий, ароматний, цукровий напій або солодкий сироп, особливо цукор або мед із фініків чи пальми /дебаш/… Однак найімовірніше, пальмовий сироп або мед називався шаукар. Його вживали як солодку їжу та як напій, подібний до єврейського собхе й римського сапа /кип'яченого вина/, розбавленого водою, подібно до сучасного виноградного соку та медового сиропу або шербету /Притч. 9:2,5/. Похідні від шекар, що походять від його першого
Значень — безліч. Поширюючись у східному та південному напрямках, слідуючи шляхами пересування арабів і сарацинських завойовників, ми зустрічаємося з більшістю очевидних форм єврейського слова, що означає цукор. Так ми маємо арабське сакар, перське та бенгальське шуккур /або наше слово для льодяникового цукру шукуркунд, грудковий цукор/, загальновживане індійське слово джагрі або заггеру; мавританське секкоур; іспанське азукар; і португальське ассукур (патока – мед – де – ассукар, солодкий медовий цукор/. Хвиля переселення населення також перенесла первісне значення на північ, втіливши це слово в грецькій і тевтонських мовах. Звідси грецьке слово сакехар; латинське — саккарум; італійське — зукхеро; німецьке — цукер і другериг; голландське — суїкер; російське — сахар; данське — зуккер; шведське — зоккер; валлійське — сивквр; французьке — зукре та наші англійські слова — суккар, сугар і саккарин. Також у староанглійському зуккарде — чітко простежується за значенням і звучанням значення ласощів, десерту або солодких страв» /Популярна і критична енциклопедія та Словник Святого Письма; 1909, стаття «Міцні напої», с. 546/.
Друге визначення шекар наведене в тій самій біблійній енциклопедії:
2. Фінікове або пальмове вино. Фінікове або пальмове вино в його свіжому та неферментованому стані. Це значення відповідає контексту обох текстів
Повт. 14:26; та Іс. 24:9. Насправді останній текст цитується в енциклопедії одразу після наведеного вище визначення: «Єпископ Ловс перекладає Іс. 24:9 так: пальмове вино буде гіркішим для тих, хто його п’є». Це належне значення слова шекар — грецького сикера. Усі задоволення припиняться; найсолодше вино стане гірким для їхнього смаку» /там само/.
Після цитування кількох звітів мандрівників Близьким Сходом, які свідчать, що «пальмове вино, якщо напій свіжий, є солодким, подібно до меду; але якщо його зберігати, воно перетворюється на оцет», далі в цій статті наведено висновок: «З огляду на факти, викладені перед нами, мова, застосована пророком у цій величній главі, процитованій вище /Іс. 24:9/, стає цілком доречною. Його передбачення, що «земля спустошена до кінця», що світла радість перетвориться на похмурий смуток, подібно до того, як солодкий напій, що псується, посилює кислотність і стає гірким для тих, хто його п’є». Це місце ясно підкреслює природу напою, який мав бути солодким, оскільки юдеї цінували його саме в найкращому стані. Отже, п’яниця представлений в Іс. 5:20–22 як той, хто «гірке вважає солодким, а солодке — гірким» /там само, с. 547/.
Основні словники англійської мови, такі як Оксфордський словник англійської мови /видання 1933 р./; Новий міжнародний словник Вебстера /видання 1959 р./; Новий американський енциклопедичний словник /видання 1906 р./ та Новий англійський словник на історичних засадах /видання 1893 р./, — усі вказують, що англійські слова «сугар» і «сайдер» походять від єврейського шекар або споріднених слів у семітських мовах». /Ці та інші словники цитуються в книзі Чарльза Уеслі: «Біблія та її вина», Денвер, 1985, с. 25–34/.
Висновок щодо тексту Повт. 14:26
Попередні міркування наводять п’ять головних причин, чому фраза «вино та сикера» у Повт. 14:26 стосується неферментованого напою. Насамперед ширший контекст закликає народ бути «святими для Господа», утримуватися від усього нечистого /Повт. 14:3–21/ і не допускати вільного вживання хмільних напоїв під час урочистого свята «перед Господом» /Повт. 14:23, 26/.
По-друге, безпосередній контекст /Повт. 14:23/ визначає, що десятину можна було використати як плату за свіжі продукти врожаю: зерно, виноградний сік, /тирош/, оливкову олію /елей/, первістків великої та дрібної худоби — для тих, хто жив поблизу святилища. Під час споживання зерно ставало хлібом, а виноградний сік /тирош/ — невикислим вином /яїн/. Тому абсурдно уявляти, що поклонники Єгови, які жили в безпосередній близькості до святилища й святкували свято жнив, споживали свіжі продукти, а ті, хто приходив із далеких місць, мали вживати хмільні напої.
По-третє, участь священників і левитів у святі жнив /Повт. 14:27/ має виключати вживання алкогольних напоїв /Лев. 10:9,10/.
По-четверте, термін «шекар», подібно до «яїн», є загальновживаним родовим терміном, який міг означати як переброджений, так і невикислий напій. Контекст більше схиляє до значення невикислого напою.
По-п’яте, походження слова «щекар», так само як і його вживання в Іс. 24:9 та споріднених словах семітських та індоєвропейських мов, підкреслює, що спочатку це слово означало солодкий напій, який після бродіння міг стати гірким.
Розділ 19: Прип. 31:6 «Дайте сікеру тому, хто гине»
Важливість цього тексту. У Прип. 31:6–7 ми знаходимо явно парадоксальну пораду: «Дайте сикеру тому, хто гине, і вино тому, хто засмучений душею; нехай він вип’є і забуде свою бідність та більше не згадуватиме про свої страждання». Поверхові читачі наголошують, що в цьому тексті міститься чітке розпорядження вживати алкоголь.
Деякі тлумачать цей текст як рекомендацію вживати хмільні напої як заспокійливий засіб для полегшення болю, стресу й напруження. Чи має цей текст такий зміст? Якщо ні, яке значення цього напучення? Щоб відповісти на ці запитання, ми насамперед звернемо увагу на контекст, а потім на текст.
Контекст. Безпосередній контекст шостого вірша містить сильне напучення царям і правителям — утримуватися від вина та сикери, бо ці напої можуть вплинути на їхній розум: вони можуть викривити закон і, отже, вплинути на їхню здатність діяти справедливо під час виконання юридичних обов’язків.
Контекст висловлює цінне судження щодо алкогольних напоїв, забороняючи не їхнє неправильне вживання, а саме їхнє вживання. Текст не говорить: «Царям не слід багато пити вина». Радше текст говорить: «Царям не слід пити вина» /в. 4/. У світлі категоричної заборони вживання вина в Прип. 31:4–5 натхненний письменник навряд чи міг рекомендувати помірне вживання алкогольного вина, щоб полегшити звичайний біль і позбутися життєвого стресу та напруження.
Форма поради
У світлі безпосереднього контексту перший наказ «дайте» /тену/ не можна розглядати як обов’язкове веління давати алкоголь кожній людині, яка перебуває в горі та стражданні. Тут сенс має бути таким: «Якщо ви маєте намір дати комусь міцний напій, тоді “дайте сикеру тому, хто гине”».
Цей погляд підтримує і граматична структура, оскільки вона не говорить: «Дай вино та сикеру засмученому, щоб він забув свої скорботи». Радше вона говорить: «Дай вино та сикеру, і нехай вони п’ють та забудуть своє горе». Це спосіб висловлювання, загальноприйнятий у всіх мовах. Наприклад, ми говоримо: «Дай деяким людям метр, і вони зроблять із нього кілометр». Отже, це означає: «Якщо ми дамо деяким людям метр, тоді вони зроблять кілометр». Це можна визначити як умовний наказ на противагу примусовому наказу.
Повеління «дайте» можна також розглядати як умовне порівняння. Царі та правителі повинні утримуватися від алкогольних напоїв /Прип. 31:4–5/, щоб не послабити ясність розуму та справедливість суджень. Якщо алкогольні напої непридатні для відповідальних осіб, то для кого ж вони придатні? Вірш 6 доповнює відповідь: «Якщо ви маєте намір дати алкогольний напій комусь, тоді дайте сикеру тому, хто гине», — щоб полегшити його страждання.
У світлі всього контексту це місце можна уявити як медаль із двома сторонами. На одному боці написано: «Алкогольні напої непридатні для відповідальних мислячих людей». На зворотному боці читаємо: «Алкогольні напої придатні лише для тих, хто вмирає без надії». Вірш 6 тоді слід розуміти як сатиричну та іронічну пораду. Після застереження своєму царственому синові про небезпеку вживання алкогольних напоїв мати Лемуїла в іронічній формі вказує на нещасних, які гинуть, як на єдиних, кому придатний алкоголь. Чи може бути сильніше засудження вживання алкогольних напоїв?
Природа «пригнічених»
Це місце стає зрозумілішим, якщо звернути увагу на природу скорботного досвіду тих, хто «гине» /обед/ і «пригнічений душею» /мареи пафеш/. Обидва ці вислови єврейською мовою описують відчайдушний, безнадійний стан. Іншими словами, це не той стан, коли людина каже: «Я вмираю від спраги. Я мушу випити
пива»; або: «Я не можу заснути. Дайте мені снодійну пігулку». Це радше надзвичайно болісний стан, коли людина в муках кричить: «Я відчуваю нестерпний біль. Дайте мені щось, щоб убити цей біль». Тут очевидний випадок, коли хтось помирає у надзвичайній агонії, як під час розп’яття.
Талмуд тлумачить Прип. 31:6 як рекомендацію давати одурманювальні засоби, щоб заглушити смертельний біль людей, засуджених до страти. «Синедріон 43а говорить: «Рабин Єхіазда сказав: «Тому, кого страчували, давали трохи ладану, змішаного з вином, щоб позбавити його свідомості» /Синедріон 43а, цитовано Генріхом Зееземаном, стаття «Ойнос», Теологічний словник Нового Завіту, видання Генріха Фрідріха, Гранд-Рапідс, 1968, т. 5, с. 164/. У своїй статті «Про вино» в Теологічному словнику Нового Завіту Генріх Зееземан відносить це місце до «вина, змішаного зі смирною» /Мк. 15:23/, яке подали Христу на хресті, але Він відмовився пити. Зееземан зазначає, що «Ісус відмовився пити такий напій, показуючи, що бажав прийняти страждання на хресті цілком свідомо» /Генріх Зееземан, / п. 24/. Якби Він не був нашим Спасителем-Викупителем, Христос міг би прийняти такий напій. Святе Письмо не забороняє вживання засобів, що усувають біль. Однак той факт, що Христос відмовився пити одурманювальне вино, щоб полегшити агонію хреста, є найпереконливішим свідченням Його несхвалення одурманювальних напоїв. При цьому слід зазначити, що згодом, коли Христу запропонували оцет /оксос/, не одурманювальний напій, Він прийняв його /Ів. 19:29–30/.
Медичне вживання алкоголю
Приповісті 31:6 може певною мірою підтверджувати медичне вживання алкоголю. Однак зазначимо, що це місце Писання не говорить, що ті, хто відчуває певні незручності та збентеження, повинні полегшувати свій стан, вживаючи алкоголь. Радше його можна «дати» стражденному як засіб для полегшення болю. У застосуванні до нашого часу це підкреслює, що наркотичні засоби можна давати пацієнтам лише за призначенням кваліфікованого лікаря.
Навіть коли людина перебуває під наглядом лікаря, який призначає лікування, необхідно бути обережними у вживанні таких наркотичних речовин, як алкоголь. До них належать усі види наркотиків, і деякі з них мають шкідливі побічні ефекти. Якщо алкоголь призначається з медичною метою, його шкідливий наслідок зменшується завдяки тому, що його кількість зазвичай невелика, а пацієнт перебуває на постільному режимі й тому значною мірою не здатний ухвалювати критичні рішення, які могли б поставити життя інших у небезпечне становище.
Підсумовуючи все сказане вище, Прип. 31:6 не рекомендує помірного вживання алкогольних напоїв із метою отримання задоволення. Радше це іронічне висловлювання, яке підкреслює, що алкоголь придатний лише для того, щоб заглушити надзвичайно сильний біль тих, хто страждає.
Розділ 20: Ос. 4:11 «Вино та напої заволоділи їхнім серцем»
Важливість цього уривка. У контексті Божого нарікання щодо духовного відступлення Ізраїлю в Ос. 4:11 сказано: «Вино та напої заволоділи їхнім серцем». Більшість прихильників помірного вживання алкоголю посилаються на цей вірш, щоб захистити свою теорію про те, що в Біблії існує лише один вид вина. Вони посилаються на Ос. 4:11 як на доказ того, що і «вино» /яїн/, і молоде вино /у російській Біблії — «напої», у єврейському тексті /тірош/ були ферментованими й мали повні хмільні властивості. Посилаючись на цей текст, Кеннет Джентрі сказав: «Пророк гірко скаржиться, що “ідолопоклонство, вино та молоде вино /тірош/ відібрали розуміння”. Тобто люди п’яніють, вживаючи “молоде вино”, так само як і “вино” /яїн/. /Кеннет Л. Джентрі, /прим. 1/ с. 38/.
Такий самий погляд, але ще більш виразно, висловлений Джоном Фіцсіммондом у його статті «Вино та міцні напої» в «Новому біблійному словнику», де він говорить: «Тірош іноді перекладається як “молоде” або “солодке вино” і часто розглядається як неферментоване й тому не хмільне вино, але приклад, записаний в Ос. 4:11, разом із його вживанням у Талмуді, ясно показує його властивість уживатися в негативному значенні нарівні з іншими прикладами». «Новий біблійний словник» за редакцією Д. Д. Дугласа, 1920, стаття «Вино та міцні напої»/.
У світлі цих висунутих тверджень важливо відповісти на два запитання:
1. Чи є тут «молоде вино — напої» /тірош/ ферментованим, хмільним вином?
2. Якщо це так, тоді чи допускає цей текст помірне вживання алкогольного вина?
Ми спробуємо відповісти на ці два запитання, дослідивши спочатку загальне значення слова тірош /«молоде вино»/, а потім його особливе вживання в Ос. 4:11.
Значення слова тірош
Щодо справжнього значення слова тірош існують значні розбіжності. Деякі визначають його як «вино в процесі росту та виробництва» /Горцій Бумстед, «Біблійний дозвіл на вживання вина», журнал «Священна бібліотека», січень 1881, с. 66/. Для інших воно означає виноградні плоди в їхньому цілісному вигляді, а не виноградний сік — ферментований чи неферментований. /Див. Фредерік Річард Ліс і Доусон Бернс, «Біблійний коментар про утримання», /Лондон, 1894/. А для ще інших воно «незмінно стосується свіжого, чистого виноградного соку» /Роберт Тічоут/прим. 2/ с. 180/.
Це слово зустрічається 38 разів у Старому Завіті; 19 разів воно вживається паралельно зі «зерном» /даган/ і «свіжою олією» /їцгар/, зазвичай у такому порядку: зерно, молоде вино та олія. /Повт. 7:13; Повт. 11:14; Повт. 12:17; 14:23; 18:4; 28:51; 1 Хр. 31:5; 32:28; Неем. 5:11; 10:39; 13:5,12; Ос. 2:8,22; Йоїл. 2:19; Аг. 1:11/. 11 разів воно вживається паралельно лише зі словом «зерно» /Бут. 27:28,37; Повт. 33:28; 2 Цар. 18:32; Пс. 4:8; Іс. 36:17; 62:8; Ос. 2:9; 7:14; 9:1-2; Зах. 6:17/. І двічі — з «олією» /Неем. 10:37; Мих. 6:15/. П’ять разів воно зустрічається без вищезазначених слів. /Суд. 9:13; Прип. 3:10; Іс. 24:7; Ос. 4:11; Ос. 4:11/.
Досліджуючи контекст, у якому зустрічаються ці три предмети — «вино, молоде вино та олія», — стає зрозуміло, що ці три слова вказують на необроблений природний продукт урожаю — вимолочений або вижатий. Це також доводиться тим, що три предмети вживалися поспіль для позначення кінцевих продуктів, готових до вживання: «хліб» /лехем/, «вино» /яїн/ і «оливкова олія» /шемен/. /Ці слова зустрічаються кілька сотень разів. Див. обговорення Роберта П. Тічоута /прим. 2/, с. 195/.
В Іс. 65:8 є чіткий приклад, де тирош вказує на свіжий виноградний сік: «Так говорить Господь: «Коли у виноградному гроні /тирош/ є сік, тоді кажуть: «Не пошкодь його, бо в ньому благословення». Очевидно, у цьому місці тирош означає свіжий виноградний сік, оскільки тут про нього сказано як про такий, що ще знаходиться у виноградному гроні.
Однак інші тексти підкреслюють, що тирош вказує не лише на виноградний сік, а й на виноградні грона в цілому вигляді. Наприклад, у Мих. 6:15 тирош означає вижаті виноградні грона: «Будеш сіяти, та не пожнеш; будеш тиснути оливки, та не будеш намащуватися олією; вижмеш виноградний сік /тирош/, та вина /яїн/ не питимеш». Інший чіткий приклад знаходимо в Неемії, де люди обіцяють приносити десятину з «плодів усякого дерева; вино /тирош/ та олію ми постачатимемо священикам до комор при домі нашого Бога» /Неем. 10:37/. Тут тирош чітко представлений як виноградний плід, яким, імовірно, є виноградні грона, а не вино.
Можливе ширше значення.
Наведені вище приклади підкреслюють, що тирош означає або вижатий виноградний сік, або виноградні плоди. Але виникає питання: чи вказує тирош також на молоде переброджене, ще не дозріле вино? За винятком Ос. 4:11, жоден із 35 інших текстів, де зустрічається це слово, не допускає такого значення. Чи означає тирош в Ос. 4:11 молоде переброджене вино, необхідно визначити, досліджуючи безпосередній і ширший контекст. Невдовзі ми розглянемо такі приклади.
Слід визнати, що в пізнішій юдейській історії тирош вживався як назва перебродженого вина. Ясний приклад цього — запитання, поставлене в Талмуді: «Чому вино іноді називають «яїн», а в інших випадках «тирош»?». Далі наводиться відповідь: Його називають «яїн», бо воно приносить лихо у світ, і називають «тирош», бо той, хто захоплюється вином, стає бідним» /Талмуд, Бавлі, Йома 76б/.
Неймовірно, щоб тирош вживався для позначення перебродженого вина за часів Осії у VIII столітті до Р. Х., з огляду на те, що цей термін постійно вживався для позначення свіжовижатого виноградного соку або виноградних грон. Але, беручи до уваги аргумент, що тирош в Ос. 4:11 означає переброджене вино, лише це може засвідчити, що цей термін у родовому, загальнопоширеному значенні вказує на виноградні грона, виноградний сік і переброджене вино. Таке родове, звичайне вживання не повинно нас дивувати, оскільки ми виявили, що термін
Яїн /вино/ і шекар /солодкий або міцний напій/ також вживаються в родовому, загальнопоширеному значенні.
Ті з нас, хто звик уживати слова точно, відповідно до їхніх словникових значень, можуть бути вражені, побачивши вільніше вживання слів давніми авторами, часто відповідно до значення, підказаного їхньою уявою. Наприклад, згідно із сучасним розумінням учителя, вислів Катона «висяче вино» може бути визнаний неправильним для позначення виноградного соку. /Марк, Катон «Про землеробство» 141,1/. Проте в ті дні, здається, ніхто не був збентежений свободою автора, коли він уживав слово «вінум» для позначення виноградних плодів, виноградного соку та вина, що перебродило. Стосовно нашого тексту ми не повинні непокоїтися, якщо тирош в Ос. 4:11 ужито у значенні «нового вина, що перебродило», тоді як в інших випадках тирош уживається у значенні «виноградних грон» або «виноградного соку».
Звинувачення щодо «нового вина»
Припустімо, без достатніх підстав, що тирош в Ос. 4:11 означає «нове вино, що перебродило». Про що говорить цей текст? Не про помірне вживання алкоголю, а про утримання. Чому? Просто тому, що пророк не каже: «Занадто багато вина й нового вина забирає розум», а просто: «Вино й нове вино забирають розум» /Текст наведено за оригіналом — примітка перекладача/. Ця заява, подібно до висловленої в Притч. 23:31–32, є звинуваченням проти «вина й нового вина» незалежно від кількості вживання.
Контекст цього місця
Однак розгляд безпосереднього та ширшого контексту виключає можливість уживання слова тирош для позначення нового вина, що сп'янює. Передусім тому, що дієслово іггах / «забирати»/ ніколи не вживалося в Біблії у значенні сп'яніння. Його звичайне значення: «взяти», привести, покластися, прибрати, зайняти, схопити, полонити тощо» /Ліс і Барнс/ н.29/ с. 219/. По-друге, якби пророк мав намір подати перелік основних речовин, що спричиняють сп'яніння та забирають розум, він не повинен був згадувати блуд, поставивши його на перше місце, оскільки він буквально не сп'янює людину. Крім того, чому він ужив обидва артиклі одного й того самого класу, перелічуючи слабше з двох — «нове вино» /тирош/ — останнім? Для пророка було б логічніше використати два артиклі різних класів, перелічивши сильніший останнім, наприклад «вино» /яїн/ і «міцний напій» /шекар/.
Силу цього вислову визнали перекладачі Септуагінти й Вульгати, які відійшли від оригіналу, переклавши тирош словом «пияцтво»: «Блуд, вино й пияцтво заволоділи їхнім серцем».
Розв'язання цієї проблеми можна знайти, визнавши, що зв'язок «блуду, вина й виноградного соку» є не фізичним сп'янінням, а духовним відступленням. У своєму проникливому аналізі цього місця Писання Тічоут переконливо показав, що текст Ос. 4:11 побудований на 2-му розділі, де під мученицькою та трагічною картиною невірної дружини Осії Бог сумує через те, що блага, які Він дав їй, а саме «хліб, і вино, і оливу», були «використані для Ваала» /Ос. 2:8/. У четвертому розділі пророк підкреслює вже раніше зайняту позицію, а саме, «що навіть блага, даровані Господом, у результаті спотвореної теології /яка піднесла Ваала як джерело родючості та врожайності землі/ були поєднані з іншими очевиднішими гріхами для усунення вірності Богові. Отже, «блуд, вино і навіть свіжовичавлений виноградний сік урожаю забирали їхню вірність» /Роберт П. Тічоут /н.2, с. 190–191/. Причина, чому навіть «виноградний сік» /тирош/ забирав їхню вірність і розум, полягає в попередньому поясненні Ос. 2:8: тирош був одним із добрих дарів, який Ізраїль, зраджуючи Богові та чинячи перелюб, використав для служіння Ваалу.
Значення «блуд, вино й напої»
Варто зазначити, що основне розуміння тироша було представлене понад століття тому — 1881 року — Горацієм Бумстедом у праці, яка, можливо, є найсильнішим теологічним захистом твердження про біблійне схвалення алкогольного вина. Цю працю було опубліковано в журналі «Священна бібліотека» (сторінка 71). Попри свій погляд на помірне вживання алкоголю, Бумстед визнав, що тирош у Старому Завіті — це «продукт ґрунту й преса та Божий дар для землероба» (Горацій Бумстед, прим. 28, с. 69).
Це визнання спонукало Бумстеда зробити кілька важливих висновків, які варто навести повністю: «Оскільки тирош постійно вживається саме в цьому значенні й ніколи не згадується у зв’язку з пияцтвом, за винятком уже згаданих рідкісних випадків, його, природно, необхідно відмежувати від очевидних ознак сп’яніння, яких він набуває лише на завершальній стадії. Тому я також цілком готовий відмовитися від єдиного тексту, на який так часто посилалися, щоб довести сп’янювальний характер тироша: «Розпуста та вино (яїн), і напої (тирош) заволоділи їхнім серцем» (Ос. 4:11). Я цілком готовий прийняти тлумачення, згідно з яким цей уривок стосується зловживання тимчасовими Божими благословеннями, які через своє достатку привели ізраїльський народ до ідолопоклонства (розпусти). Цей уривок точно перегукується з описом пророчого видіння в лебединій пісні Мойсея у Повт. 32:14–16. У цьому місці пророк Осія, говорячи про розпусту, схоже, просто посилається на спокуси ідолопоклонницького поклоніння, привабливішого завдяки вживанню яїну (ферментованого вина), вживаного рясно чи ні — питання не в цьому, — і завдяки вживанню тироша, який у цьому випадку є неферментованим вином, що його землероб готував для майбутнього вживання; і обидва ці благословення розглядалися як дари богам, до яких звернулися ізраїльтяни-ідолопоклонники» (там само).
Через два роки після публікації теологічної статті Бумстеда Л. К. Фельд представив подібне тлумачення Ос. 4:11 у своїй книзі «Ойнос: дискусія щодо біблійного вина», де писав: «Заволодіти серцем» — у цьому тексті немає посилання на сп’яніння, але це означає, як говорить єпископ Ловвс, «позбавити людину її здатності судити й затьмарити її розуміння». Про дари сказано, що «вони псують серце» (Екл. 7:7). Той факт, що тут перелічено три різні речі, лише підкреслює їхню відмінність. У цьому місці Писання немає паралелізму. Розпуста — це не яїн, і яїн — не тирош. Перше, безперечно, застосовувалося для незаконного поклоніння або ідолопоклонства; друге — для чуттєвого задоволення; а тирош — для земних володінь. Три чинники відвернули їхні серця від «Бога як безмежного у доброті та Джерела духовної радості». Усе це разюче здійснилося, як записано в пророцтві Мойсея, що помирав, у Повт. 32:14–16. Тому, посилаючись на тирош, ми робимо висновок, що він не означає ферментованого вина в жодному значенні чи випадку, а природний плід винограду в його цілісному стані, який розглядається як основа вина» (Леон К. Фіельд, прим. 10, с. 43).
Висновок
Попередні дослідження підкреслюють, що текст Ос. 4:11 стосується не фізичного сп’яніння, а духовного відступництва. «Вино й напої — виноградний сік», згадані як характерні добрі Божі дари, призначені для ізраїльського народу, але використані для зради Бога й таким чином приведені його до ідолопоклонства. Цей текст не дає жодного виправдання помірному вживанню алкогольних напоїв — передусім тому, що три дії вжито радше образно, ніж буквально; по-друге, якщо «вино й напої» були алкогольними, їх засуджено в тексті, оскільки вони позбавили розуміння незалежно від кількості вживання.
Розділ 21: 1 Тим. 5:23 «Вживай трохи вина заради свого шлунка»
Важливе значення тексту. Коли порушується тема вина в Біблії, здається, перший текст, який спадає на думку більшості людей, — це 1 Тим. 5:23, де Павло дає Тимофієві пораду: «Надалі пий не саму воду, але вживай трохи вина, заради свого шлунка та частих недуг». Для декого цей текст означає, що «алкогольні напої самі по собі не становлять жодної небезпеки для здоров’я». Для інших цей уривок є чіткою рекомендацією помірного вживання алкоголю. Після аргументів, що «вказівки Павла не забороняють усяке вживання вина, але намагаються регулювати його вживання», Говард Х. Чарльз пише: «Досить цікаво, що є одне добре відоме місце, де його вживання рекомендується… /1 Тим. 5:23/».
Порада, дана Павлом Тимофієві, протягом минулих XIX століть використовувалася багатьма людьми, щоб виправдати вживання алкогольних напоїв. Тому для нас важливо з’ясувати природу поради Павла та її застосування для нас сьогодні.
Зв’язок цього тексту
Деякі коментатори вважають складним з’ясувати, який зв’язок має ця порада Павла Тимофієві з попередніми та наступними думками. Дехто з них розглядає цей текст як примітку на полях, а не як складову частину оригінального послання. Наприклад, Моффат залишає цей текст у своєму перекладі та поміщає його в примітці.
Цю трудність можна розв’язати, припустивши, що, коли Павло в попередньому вірші написав «зберігай себе чистим» /1 Тим. 5:22/, він раптом згадав про суворий спосіб життя Тимофія, заснований на стриманості, та його хворобливий стан здоров’я, особливо проблеми зі шлунком. Тому він одразу додав до свого напучення: «Надалі пий не саму воду…» Зв’язок думки тоді можна виразити так: «Зберігай себе чистим усіма можливими засобами, але не дозволяй своїй турботі про чистоту утримувати тебе від вживання трохи вина заради свого шлунка та частих недуг».
Природа поради Павла
Пораду Павла Тимофієві передусім необхідно розглядати як вияв батьківської турботи, а не як наказ. Апостол не наказує своєму улюбленому синові за Євангелієм вільно пити вино; радше він радить йому вживати трохи вина. Павло не докладає зусиль, щоб переконати Тимофія порушити його принцип і практику стриманості.
Порада означає, що вона призначена саме для Тимофія та з огляду на вказану причину: «заради твого шлунка та частих твоїх недуг». Павло не встановлює правила, якого мав би дотримуватися весь світ, і не приписує вино як панацею від усіх хвороб. Він лише рекомендує своєму улюбленому співпрацівникові те, що, на його думку, могло б полегшити його недуги.
Як доречно зазначив Альберт Барнс, метою поради «було не отримати задоволення від вживання вина, не викликати гучних веселощів чи збудження, а виключно необхідність для покращення здоров’я, тобто використання як лікувального засобу» /Альберт Барнс. Пояснювальні та практичні нотатки до послань апостола Павла до Фессалонікійців, Тимофія, Тита та Филимона. Нью-Йорк, 1873, с. 179/. Із цього напучення можна зробити лише один правильний висновок: тут представлено належне вживання невеликої кількості вина з медичною метою. Надалі цей висновок стане зрозумілішим у дискусії про природу вина, рекомендованого Павлом.
Форма поради
Нам також необхідно зазначити, у якій формі Павло дав свою пораду. Феррар Фентон, який на початку цього століття переклав усю Біблію сучасною англійською мовою, зауважив, що більшість перекладачів не передали повного значення грецького тексту. Він переклав його буквально так: «Більше не пий лише воду, але вживай разом із невеликою кількістю вина, заради шлунка, бо ти часто хворієш» /Феррар Фентон «Біблія та вино», Лондон, 1911, с. 93/.
Як коментар до свого перекладу Фентон сказав: «Вживання апостолом давального відмінка /ойно – вино/, перекладеного англійською мовою за допомогою прийменника «з», підкреслює, що шлунку потрібна невелика кількість вина як ліки, змішаного «з водою», — подібно до того, як у давнину готували сироп із виноградних та інших фруктів — для вживання як зміцнювального засобу для шлунка у разі диспепсії — розладу травлення. Коли цей факт відомий, абсурдність учення про те, що ця частина поради є священним дозволом завжди пити хмільне вино замість води як напою, стає цілком очевидною. Місіонери в язичницьких країнах повинні особливо уникати повторення хибних перекладів цього послання, які, на жаль, часто потрапляють їм до рук». /Там само/.
Практика змішування однієї частини вина з двома, трьома, п’ятьма та більшою кількістю частин води була звичайною в давньому світі. У п’ятому розділі ми зазначили, що деякі вина, особливо густий виноградний сік — сироп, змішували навіть із 20 частинами води.
Необхідно зазначити ще дві важливі форми поради: вживання дієслова крамоамі /вживати або приймати/ та прикметника олігос /небагато/. Слід звернути увагу на те, що Павло не каже Тимофієві: «Пий, але вживай». «Вживай» — це дієслово, яке застосовує лікар, коли призначає пацієнтові дозування ліків. Так само прикметник «небагато» передбачає дуже
Помірне вживання вина. У такому разі порада звучатиме не як вільний дозвіл пити вино через проблеми зі шлунком і часті недуги, а як: «вживай небагато вина з водою…» Це більше схоже на припис лікаря пацієнтові, ніж на загальний принцип для всіх людей.
Вид вина
Загальноприйнята думка полягає в тому, що вино, рекомендоване Павлом Тимофієві, було алкогольним. Але це неправильно з двох причин. По-перше, термін ойнос /вино/ вживався у загальному значенні для позначення як ферментованого, так і неферментованого вина. А по-друге, через історичні свідчення, які розповідають про вживання в давньому світі неферментованого вина з медичною метою.
Аристотель /384–322 до Р. Х./ рекомендує вживати солодкий виноградний сік, названий грецькою мовою глюкус, бо, як він каже, хоча ойнос і називається вином, він не має впливу вина… і не сп’яняє, як звичайне вино» /Аристотель «Метеорологіка» 387, с. 9–13/. Граматик Афанасій /280 р. по Р. Х./ рекомендував особливий вид виноградного соку, який дехто називає «солодким вином» /глюкон ойнон/, тоді як інші радили продромос або протропос /латинські назви для неферментованого виноградного соку/ при шлункових недугах. Він пише: «Нехай він п’є солодке вино, розбавлене водою або підігріте, особливо вид вина, який називається протропос, солодкий лесбійський глюкус, бо це добре для шлунка, оскільки солодке вино не сп’яняє» /Афанасій «Бенкет» 2,24/. Тут ми маємо пораду, надзвичайно подібну до поради Павла, з тією різницею, що Афанасій класифікує вид рекомендованого вина, а саме солодкий виноградний сік, названий «Лесбіан — ефоемінатум», через усунення з нього алкогольної сили.
Пліній /24–79 рр. по Р. Х./, сучасник Павла й автор знаменитої «Природничої історії», пропонує подібну пораду щодо медичного вживання вина. Він розпочинає свою тему словами: «Винайдено незліченні види штучного вина, які ми тепер будемо описувати; усі вони застосовуються з медичною метою» /Пліній, «Природнича історія» 14,18/. Перше з цих вин, описане Плінієм, називалося адунамон і готувалося так: «Десять кварт /одна кварта — 1,14 літра/ білого мусту та половину цієї кількості води кип’ятити доти, доки значна кількість води не випарується… Цей напій призначений для хворих та немічних, які бояться, що вино може їм зашкодити» /там само/.
Переклад Рекхама латинського слова aegris як «інваліди» створює враження, що цей особливий прокип’ячений виноградний сік можна давати лише калікам, непрацездатним людям, що, звісно ж, неправильно. Слово aegrot, як засвідчує будь-який латинський словник, просто означає «хворий», і може стосуватися як фізичної хвороби, так і розумового виснаження. Отже, текст говорить, що переварений виноградний сік давали хворим загалом, а не лише інвалідам чи непрацездатним пацієнтам.
Слід визнати, що пізніше у своїй «Природничій історії» Пліній також говорить про вживання ферментованого вина з медичною метою. Однак Пліній визнає, що алкогольне вино швидше всмоктується і спрямовується «передусім до голови; це слід враховувати всім під час вживання спиртних напоїв, що спричиняють сп’яніння» /там само, 23–24/. Щоб уникнути небажаних ефектів алкогольного вина, Пліній рекомендує з медичною метою вживати відфільтрований виноградний сік: «Вина найбільш корисні, коли вся їхня сила усувається за допомогою фільтрування» /там само/.
Усі наведені вище свідчення Арістотеля, Афанасія та Плінія підкреслюють, що нефементоване вино було відоме й надавалася йому перевага перед алкогольним вином із медичною метою, оскільки згодом воно не спричиняло жодних небажаних ефектів. У світлі цих свідчень розумно припустити, що вино, рекомендоване Павлом Тимофієві, було нефементованим. Олена Уайт підтримує цей висновок, кажучи: «Павло радив Тимофієві вживати трохи вина заради шлунка та частих недуг, але він мав на увазі нефементований виноградний сік. Він не радив Тимофієві вживати те, що Господь заборонив» /Е. Уайт, «Шлюб у Кані Галілейській», «Знаки часу», 6 вересня 1899 р., с. 6/.
Тимофій був тверезником, назореєм.
Порада: «Надалі пий не лише воду» — означає, що Тимофій, подібно до священників і назореїв, утримувався як від ферментованого, так і від нефементованого вина, ймовірно, відповідно до настанов і прикладу Павла. Таким чином, апостол міг добре пояснити свою
позицію, кажучи Тимофієві берегти себе чистим, і не вимагав від нього пити лише воду. Він міг законно вживати певну кількість виноградного соку, щоб зміцнити шлунок і полегшити часті недуги.
З цього місця Писання стає очевидним, що Тимофій зазвичай вживав лише воду. Сучасною мовою кажучи, він був повним тверезником. Якби він мав звичку вживати вино, Павло не наставляв би його таким чином. Тимофій, безсумнівно, був чудовим, стриманим юнаком, якого потрібно було переконати авторитетом апостола Павла, щоб він почав вживати трохи безалкогольного вина!
До повного утримання Тимофія спонукали найрізноманітніші чинники. Вчення та приклад його матері Євнікії й бабусі Лоїди, ймовірно, відіграли свою роль. Можливо, ще більший вплив мали вчення та приклад самого апостола Павла, якого наслідував молодий євангеліст.
Ми маємо підстави вважати, що Павло наставляв Тимофія бути стриманим, адже ще раніше в цьому посланні він говорить йому, що християнський єпископ має бути не лише стриманим /нефаліон/, але також не причетним до пияцтва /ме пароїнон, 1 Тим. 3:2–3/. Павло не міг наставляти Тимофія — вимагати стриманості від лідерів церкви, не навчивши спочатку його самого цього принципу. Те, що Тимофій пив лише воду, означає, що він дуже ретельно дотримувався порад свого вчителя.
Стриманість християнського служителя, ймовірно, ґрунтувалася на законі, який забороняв священникам уживати хмільні напої /Лев. 10:9–10/. Це було природним, адже християнський лідер має бути не менш святим, ніж юдейський священник, особливо тому, що причина юдейського закону залишалася тією самою: «Щоб ви могли відрізняти святе від несвятого, і нечисте від чистого, і навчати синів Ізраїлевих усіх постанов, які Господь проголосив їм через Мойсея» /Лев. 10:10–11/.
Цей принцип стриманості не був порушений рекомендацією апостола Павла, оскільки порада вживати трохи безалкогольного вина призначалася не для задоволення, а для лікування шлунка.
Висновок
Правильно зрозуміла порада Павла Тимофієві — вживати трохи вина заради його шлунка та частих недуг — передбачає непохитний захист принципу й практики стриманості від уживання алкогольних напоїв в апостольській церкві. Ця позиція показує, що Павло явно схвалював стриманий спосіб життя Тимофія. Ми знайшли розсудливе висловлювання апостола, обережне напучення — надзвичайно важливе. Він не сказав: «Не пий більше води, але відтепер пий не лише воду!» Він не сказав: «Пий вино, але краще вживай трохи вина з водою». Він не сказав: «Заради фізичного задоволення твого шлунка». Незалежно від виду вина — ферментоване воно чи нефементоване, цей текст не підтримує регулярного вживання вина в жодному сенсі.
Розділ 22: 1 Тим. 3:8. «Не віддаються вину»
Важливість тексту. У висловлюванні щодо якостей служіння диякона Павло говорить: «Диякони також мають бути чесними, не двомовними, не залежними від вина, не корисливими» /1 Тим. 3:8/. Прихильники помірного вживання алкоголю надають великого значення фразі: «не пристрасні /багато — ориг./ до вина», оскільки, на їхню думку, ця фраза є ясним доказом схвалення Писанням помірного вживання алкогольного вина.
Посилання на слово «багато» /полло/ здається найважливішим, адже, як пояснює Кеннет Джентрі: «багато» має стосунок до кількості вживання» /Кеннет Д. Джентрі /прим. 1/, с. 47/. Для Джентрі слова Павла означають: «Забороняється лише надмірна кількість алкогольних напоїв. /Хто може сказати, що він не наказував служителям не віддаватися надмірному вживанню виноградного соку?/. Але апостол Нового Завіту завжди наказував дотримуватися єдиної лінії: «Не пити /алкогольного/ вина взагалі» /там само/. Подібним чином Фред Гелі тлумачить «не пристрасні /багато — ориг./ до вина» — не як зобов’язання дотримуватися стриманості, а як застереження не бути «запеклими
п’яницями» /Фред Д. Гелі, «Перше і Друге послання до Тимофія», Тлумач Біблії, Нашвілл, 1960, т. 11, с. 412/.
З огляду на надзвичайне значення, яке надають цьому місцю як такому, що нібито містить ясне біблійне схвалення помірного вживання алкогольних напоїв, для нас важливо розглянути значення фрази «не причетні /багато/ до вина» у світлі її контексту, культурного тла та загального вчення Святого Письма.
Безпосередній контекст
Безпосередній контекст 1 Тим. 3:8 часто пропускають під час тлумачення фрази «не віддані великій кількості вина». Перелік якостей дияконів одразу ж іде за переліком якостей єпископів, із якими вони пов’язані прислівником «так само» /хозаутос/. Це слово означає, що сказане про якості єпископів ще більшою мірою стосується також дияконів.
Щодо служіння єпископа Павло приписує, щоб людина, яка прагне до такого служіння, серед усіх інших якостей була «нефаліос», тобто тверезою, стриманою, і «ме паройнос», тобто не перебувала й не брала участі в пияцтві /1 Тим. 3:2–3/. У розділі VI ми з’ясували, що цими словами Павло навчає: християнський служитель має бути не лише стриманим, а й не перебувати та не схвалювати перебування в місцях пияцтва й спілкування, які можуть спокушати його або інших порушити стриманість.
У контексті цього напучення єпископам бути тверезими й стриманими Павло говорить: «Диякони також повинні бути… не віддані великій кількості вина». Це створює проблему. Чи запровадив Павло подвійний стандарт, а саме тверезий спосіб життя для єпископів /пресвітерів, пасторів/ і помірковане вживання алкоголю для дияконів/? Дійсно, деякі переклади справляють таке враження. Наприклад, Нова американська стандартна Біблія перекладає фразу «ме паройнос» як «не віддані вину» /вірш 3/, а фразу «ме ойно полло прозечонтас» як «не віддані великій кількості вина» /в. 8/. Очевидно, цей переклад передбачає, що єпископ не повинен бути відданим вину в будь-який час, тоді як диякон може бути помірковано відданим вину. Це навряд чи можна усвідомити. Павло не створював подвійного стандарту моральної поведінки.
Чи правильно бути трохи відданим чомусь?
Пристрасть до чогось, що за своєю суттю є злом, завжди морально неправильна, незалежно від того, помірна вона чи надмірна. Доводити, що «не віддані великій кількості вина» дозволяє бути помірковано відданими алкогольним напоям, означає застосовувати небезпечний метод тлумачення. Таке тлумачення ґрунтується на припущенні, що те, що заборонено у великій кількості, автоматично дозволене в малій; те, що оголошене гріховним у надмірності, природно є правильним у помірному вживанні. Чи справді це припущення істинне? Кожен може побачити, що такий метод тлумачення є вкрай невиправданим. Коли Петро говорить, що язичники дивуються, коли християни не беруть участі «разом із ними в тому самому розпутстві» /1 Пет. 4:4/, очевидно, він не має на увазі, що християни можуть помірковано брати участь у їхньому розпутстві. Ми не можемо автоматично припускати, що те, що незаконне в надмірності, законне в помірному вживанні. Наступна частина цього вірша, який ми розглядаємо, ілюструє цю думку: «Не користолюбні». Чи мав Павло намір цією фразою схвалити помірне бажання незаконного прибутку? Очевидно, що, засуджуючи надмірність у вживанні вина та прагненні до незаконного прибутку, Павло не засуджував їхнього помірного вживання. Сьогодні ми вживаємо цю саму форму висловлювання, коли засуджуємо надмірність, не засуджуючи поміркованості в цьому питанні. Наприклад, тверезник може дорікати людині за часте відвідування барів, не засуджуючи випадкових відвідувань.
Огляд, проведений у розділі VI щодо новозавітних напучень про тверезість і стриманість, показує, що Святе Письмо закликає до поміркованого вживання всього доброго та повного утримання від усього шкідливого. Поміркованість у Біблії — це не просто питання міри чи кількості, а й природи. Якщо п’янке вино за своєю природою є гріхом, тоді вживання його в помірній кількості не зробить його добром.
Значення фрази «не віддані великій кількості вина»
Ми так далеко зайшли в доказательствах, що у світлі безпосереднього контексту фраза «не пристрастні /багато/ до вина» не може означати поміркованість у вживанні алкогольного вина, адже суперечить вимозі Павла до єпископів бути тверезими. Що ж тоді означає ця фраза? Відповідь насамперед знаходимо, зазначаючи, що ця фраза описує
Одну з чотирьох передумов, щоб бути кандидатом, який прагне служіння диякона. Це означає, що головна функція фрази «не пристрасні багато до вина» — не встановити головний принцип щодо поміркованого вживання вина, а радше виключити зі служіння диякона будь-яку людину, яка вживає багато вина.
Альберт Барнс підкреслює цю важливу деталь, кажучи: «Немає жодного підтвердження, що дияконам, більше ніж єпископам, було б пристойно потурати вживанню вина в невеликій кількості; але є підтвердження, що людина, яка надмірно захоплюється вживанням вина, у жодному разі не повинна бути дияконом» /Альберт Барнс/н.45/ с. 144/. Барнс далі каже: «Тут можна зазначити, що ця якість повсюди вважалася необхідною для служителя церкви. Навіть язичницькі жерці, входячи до храму, не пили вина /Блумфілд/. Вживання вина та будь-яких міцних напоїв було цілком заборонене для юдейських служителів будь-якого рангу, коли вони були зайняті служінням Богові. /Лев. 10:9/. Чому християнському служителю мало б бути пристойніше пити вино, ніж юдейському чи язичницькому жерцю? Невже служитель Євангелія має бути менш святим, ніж вони? Невже він має мати слабше розуміння чистоти свого покликання? /там само/».
«Багато вина» «мало вина»
Іншим важливим фактором, який може допомогти нам з'ясувати значення / «багато вина», є посилання на «мало вина» в 1 Тим. 5:23/. Цей вислів є єдиним іншим посиланням на «вино» у 1-му посланні до Тимофія. Наш аналіз цього місця вказує на два факти:
1. Павло радить Тимофієві вживати лише трохи вина не заради задоволення, а з лікувальною метою.
2. Вино, яке рекомендував Павло, найімовірніше, було неферментованим виноградним соком, як випливає з коментарів язичницьких авторів щодо лікувального вживання вина та Павлового застереження про тверезість.
Послідовність вимагає, що якщо Павло схвалював утримання Тимофія, радячи йому вживати лише трохи вина з лікувальною метою, тоді він навряд чи міг радити дияконам помірковано пити алкогольне вино; тоді він мав би дати Тимофієві таке обмеження — «трохи» — і уточнену пораду — «заради шлунка твого та частих твоїх недуг». У світлі цих фактів фраза «не пристрасні багато до вина» найімовірніше є вільною формою вислову, покликаною виразити утримання від вживання вина.
Тлумачити цю фразу як таку, що має на увазі згоду — пити вино помірно — означає поставити це тлумачення у відкрите протиріччя із загальним ученням Святого Письма та особливими настановами, даними Павлом щодо стриманості. Це протиріччя можна наочно проілюструвати так. Будучи єпископом, ви повинні утримуватися /нефаліос/ від вина і навіть не наближатися туди, де п'ють вино /ме паройнон/ 1 Тим. 3:2,3. Будучи дияконом, ви можете пити вино помірно /ме ойно полло — ст. 8/. Якщо ви жінка, імовірно дияконіса, ви повинні утримуватися /нефаліоуз — ст. 11/ від вина. Якщо ви літня людина, ви повинні утримуватися /нефаліоуз/ Тит. 2:2/ від вина. Якщо ви літня жінка, ви повинні пити помірно /ме ойно полло/ /Тит. 2:3/. У такому разі що має статися, якщо жінка досягне похилого віку й водночас виконуватиме служіння дияконіси? Вона повинна одного дня утримуватися, а наступного пити помірно? Такого абсурдного протиріччя можна уникнути, просто визнавши, що фраза «не пристрастні до великої кількості вина» не має на увазі згоду пити помірно, а є лише вільною формою висловлювання, щоб виразити заборону на вживання алкогольного вина.
Повага до переконань інших
Цей висновок підтримується загальним принципом, викладеним Павлом у Посланні до римлян: «Краще /калон — морально вищим/ не їсти м'яса, не пити вина /ойнос/ і не робити нічого такого, від чого твій брат спотикається, або спокушається, або знемагає» /Рим. 14:21/.
Апостол виклав цей принцип у завершенні своєї настанови — не їсти й не пити того, що саме по собі добре, але може призвести інших до падіння /Рим. 14:21/.
Суперечка в 14-му розділі Послання до римлян між «слабкими» та «сильними» віруючими щодо їжі й днів посту не бере свого початку в Законі Мойсея, адже ніде в П'ятикнижжі не приписано суворого вегетаріанського способу життя чи постанови
Щодо днів посту. Те, що Закон Мойсея не є предметом обговорення в 14-му розділі Послання до римлян, також підкреслюється вживанням терміна коінос /звичайний/, який застосовувався для позначення «нечистої» їжі /Рим. 14:24/. Цей термін радикально відрізняється від слова акатхартос /нечистий/, ужитого в грецькому перекладі /Септуагінті/ у 11-му розділі Левит, щоб позначити заборонений вид їжі.
«Їжа» та «вино», згадані в 14-му розділі Послання до римлян, імовірно, були їжею, яку присвячували ідолам перед продажем на ринку. Дехто твердо вірив, що таку їжу, хоча вона сама по собі й добра, християни не повинні вживати, бо це означало б поклоніння ідолам. Павло докладно розглянув цю проблему в 8-му розділі 1-го Послання до коринтян, де виклав принцип, подібний до представленого в Рим. 14:21, а саме: «І коли їжа спокушає мого брата, не буду їсти м'яса повік, щоб не спокусити мого брата» /1 Кор. 8:13/.
Хоча принцип утримання від їжі та вина, викладений Павлом у конкретному контексті — переступу проти сумління віруючого, який сумнівається, чи споживати їжу, присвячену ідолам, — є достатньо широким, щоб охопити й інші обставини або випадки, де присутня головна думка, а саме спокуса та гріх іншого. У своєму коментарі до цього тексту Лайман Абботт сказав: «Настільки великим є зло — стати причиною спокуси для інших або для самих себе, — що краще усунути найневинніші задоволення або навіть корисні вправи даної Богом сили, ніж використати її, «щоб привести себе чи інших до гріха» /Лайман Абботт, цитовано в Леона Фельда /прим. 10/, с. 107/.
Застосований до диякона, цей принцип вимагає від нього утримуватися від хмільних напоїв, щоб його приклад не спокушав інших пити алкогольні напої всупереч їхньому здоровому розумінню. Повага до переконань інших сама по собі є благом і достатньою підставою для утримання від речей, які самі по собі можуть бути добрими. Цей принцип був особливо доречним для дияконів, які через своє служіння були покликані відвідувати членів церкви в їхніх домівках і нужденних людей у суспільстві. Те, що вони пили і скільки пили під час відвідування домівок, легко могло поставити під загрозу переконання інших.
Можливе посилання на виноградний сік
Роберт Тічут підкреслює інше можливе вирішення очевидної суперечності між вимогою, щоб єпископи були тверезими, і вимогою, щоб диякони «не були пристрасними до великої кількості вина». Він наголошує, що відмінність між цими двома висловами «може добре вказувати на різну істину», а саме: єпископам наказано утримуватися від алкогольних напоїв, тоді як диякони мають бути поміркованими у вживанні виноградного соку» /Роберт Тічут, ш. Н.2, с. 442–443/.
«Хоча це просте рішення, — як допускає Тічут, — спочатку може здатися переконливим, це розуміння необхідно повністю зберігати поряд із подвійним лексичним значенням ойнос і безпосереднім контекстом. Воно здається найбільш незвичним, адже тільки тут /це єдине посилання в усій Біблії, факт, проігнорований багатьма прихильниками такої позиції/ наголошується, що таємниця пиття вина з Божого схвалення полягає в його кількості. Якщо в цьому міститься ключ до розгадки, його необхідно застосувати також і до періоду Старого Завіту. Однак там Бог явно схвалив яїн /вино/ як символ Своїх благословень для людини й зазначив, що його необхідно пити досхочу /Пісн. Піс. 5:1; Йоіл. 2:18–19/. Оскільки ж контекст 1 Тим. 3 надзвичайно наголошує на самовладанні й поміркованості, включення ідеї такої поміркованості у вживання добрих Божих дарів — виноградного соку — не є несподіваним, особливо якщо для обмеження існують культурні причини» /Там само, с. 443–444/.
Щоб пояснити своє тлумачення, Тічут наводить два приклади біблійних настанов щодо поміркованого вживання продуктів, які самі по собі є добрими. Першим із них є мед, про який він каже: «Мед — це дар від Бога для насолоди /з деякими можливими негативними побічними значеннями/ — його дуже схвалюють як «добро». Однак у Притч. 25:27 навіть щодо такого добра важлива поміркованість: «Недобре їсти багато меду» /там само, с. 444/.
Другим прикладом є їжа, яка є добрим Божим даром /Пс. 103:15/. Однак, як пояснює Тічут, «ненажерливість, споживання великої кількості їжі є
гріхом /Повт. 21:20; Притч. 23:21/. Хоча дехто намагався поєднати пияцтво з ненажерливістю як гріхи одного роду, згідно з Біблією, вони відрізняються.
Вживання алкогольного вина є гріховним для нашої природи в будь-якій кількості, як підкреслюється в Суд. 13:4, 7, 14. Обидва ці продукти, згідно з Писанням, є природно гріховними /Лев. 11:44–47/. Тому припущення, що 1 Тим. 3:8 дозволяє дияконам помірковано пити вино, повністю оминає цю позицію. Натомість у контексті Божих якостей для керівників часто повторюються слова, що вимагають тверезості, утриманості й самовладання, включно із застереженням виявляти поміркованість навіть у насолоді Божим даром — виноградним соком» /там само, с. 445/.
Тичоут знаходить законну культурну підтримку для свого тлумачення в поширеній нестриманості греко-римського суспільства. Надмірності у вживанні алкоголю засвідчені як у Святому Письмі /Тит. 1:12; 1 Кор. 11:21; 6:10,11/, так і світськими авторами. Пліній із відразою описує «п'яні змагання, у яких приз вручали тому, хто випив найбільше вина», — говорить Пліній, — «ми зменшуємо міцність вина шляхом фільтрування» /там само/. Це висловлювання підкреслює, що іноді вони вживали вина, алкогольна міцність яких усувалася фільтруванням мусту, — процедура, так чітко описана в розділі IV. У деяких випадках люди наповнювали свої шлунки чистим виноградним соком; потім за допомогою блювотного засобу спорожняли їх і знову повторювали змагання. Лукіан із Самосати /близько 115–200 рр. після Р. Х./, язичницький сатирик, посилаючись на цей звичай, говорив: «Я прийшов… як ті, хто п'є виноградний сік /глейкос/, наповнюючи й спорожняючи свої шлунки за допомогою блювотного засобу» /Лукіан із Самосати, «Філопатріс», 39/.
Відвідування домівок
Культурним додатковим чинником, не згаданим Тичоутом, але таким, що підтримує його тлумачення, є наголос на унікальному характері служіння диякона. На дияконів покладалося повсюдно надавати допомогу Церкві — тим, хто перебуває в нужді, — і збирати пожертви від дому до дому. Це вимагало від дияконів відвідувати домівки — часто за офіційним дорученням керівників Церкви. У звіті про унікальне служіння в сім'ях диякон був покликаний виявляти кожну з чотирьох якостей, названих Павлом і необхідних для такого служіння. /1 Тим. 3:8/.
Першою якістю є «серйозність», адже диякон має належно представляти святість свого служіння.
Друга якість: диякони не повинні бути «двоязикими», адже під час відвідування сімей диякон не має розповідати різні історії членам Церкви, намагаючись догодити кожному. Він має звеличувати істину. Третя якість — «не пристрасні до великої кількості вина». Під час відвідування членів Церкви в їхніх домівках диякону зазвичай пропонували непереброджений виноградний сік. Четверта якість — «не користолюбні», оскільки диякон відповідав за збирання пожертв від дому до дому та їхній розподіл серед нужденних. Ці якості необхідні дияконам, щоб «зберігати таємницю віри в чистому сумлінні» /1 Тим. 3:9/.
Християни, яких Павло навчав утримуватися від алкогольних напоїв, цілком природно могли пропонувати диякону, коли він відвідував їхні домівки, непереброджений виноградний сік, який міг бути свіжим, кип'яченим і розбавленим водою або приготовленим із родзинок. У ті часи це було звичайним, як і сьогодні, — пропонувати напій на знак привітання відвідувача. З огляду на цей культурний звичай Павло мав наставляти дияконів бути поміркованими у вживанні виноградного соку під час відвідування членів Церкви, щоб зберігати свою репутацію та імідж Церкви. Диякон, який випивав по кілька чаш виноградного соку в домівках, що їх відвідував, невдовзі міг здобути репутацію ненаситного.
Зрозуміле в цьому сенсі наставлення Павла є послідовним і позитивним. Від християн, а особливо від керівників Церкви, очікували, що вони утримуватимуться від перебродженого вина. Від дияконів, яких часто запрошували відвідувати членів Церкви вдома, очікували, що вони будуть поміркованими у вживанні неперебродженого вина, щоб захистити свою репутацію і так само репутацію всієї Церкви.
Підсумок
Попередній аналіз 1 Тим. 3:9 підкреслює, що фраза «не пристрасні до великої кількості вина» не означає схвалення поміркованого вживання алкогольного вина. Цей висновок
Ґрунтується на п’яти головних причинах. Насамперед, це тлумачення суперечить вимозі Павла щодо тверезості для єпископів, дияконис, літніх чоловіків і жінок, і таким чином подвійний стандарт стає абсурдним. По-друге, навіть сьогодні закон, що передбачає згоду, означає: те, що заборонено у великій кількості, автоматично схвалюється у малій кількості.
По-третє, головна функція цієї фрази — не схвалити помірне вживання вина, а радше усунути від служіння диякона будь-яку особу, яка вживає багато вина. По-четверте, порада Павла вживати лише трохи вина заради медичних цілей виключає будь-яку можливість того, що апостол міг рекомендувати дияконам помірно пити хмільне вино для задоволення.
І нарешті, по-п’яте, безпосередній контекст, так само як і культурні міркування, підкреслює можливість того, що ця фраза може містити рекомендацію бути помірними у вживанні виноградного соку під час відвідування домів, щоб зберегти свою репутацію, а також репутацію церкви.
ВИСНОВОК
У цьому розділі було досліджено п’ять місць, що стосуються вина. Ці місця часто використовують, щоб здобути біблійне схвалення помірного вживання алкогольних напоїв. Наше вивчення кожного з цих текстів у світлі їхнього безпосереднього й ширшого контексту, історичних звичаїв того часу та загального вчення Святого Письма показало, що жоден із цих текстів не суперечить біблійному повелінню про стриманість. Навпаки, ми виявили, що всі вони законно узгоджуються з усім ученням Святого Письма. Деякі з них опосередковано, але переконливо підтримують утримання від вживання алкогольних напоїв. Наприклад, Прип. 31:6 іронічно підкреслює, що алкогольні напої придатні лише для того, щоб усунути надзвичайний біль умираючих. Подібним чином Ос. 4:11 засуджує не надмірність, а вживання «вина та напоїв», які позбавляють розуміння.
Іншим, але не менш переконливим чином, 1 Тим. 5:23 підтримує принцип утримання завдяки тому, що Павло рекомендував Тимофієві вживати лише трохи вина не для фізичного задоволення, а через медичні потреби його шлунка. Отже, підсумовуючи наше вивчення біблійного вчення про вживання алкогольних напоїв, ми можемо сказати, що Святе Письмо послідовно навчає помірного вживання корисних, неферментованих напоїв і утримання від вживання хмільних ферментованих напоїв.
Розділ VIII: Олена Уайт і алкогольні напої
Вступ
Біблійний принцип утримання від алкогольних напоїв, схвалений Церквою християн адвентистів сьомого дня як фундаментальний погляд, значною мірою завдячує впливу О. Уайт. Її відданість справі утримання охоплювала всі роки її служіння. Утримання було улюбленою темою праць і роздумів Олени Уайт. За чотири роки до своєї смерті, озираючись на минуле, вона писала 1911 року: «Я радію перевазі нести своє свідчення на тему утримання перед переповненими зібраннями в багатьох країнах. Багато разів я говорила на цю тему перед численними людьми на наших табірних зібраннях» /О. Уайт, Лист 78, 1911 р./.
Олена Уайт вважала утримання своєю «улюбленою» темою /Утримання, с. 260/ і так часто говорила про це, що стала відомою як «оратор з питань утримання» /там само, с. 259/.
Її лекції про утримання збирали найбільші аудиторії слухачів. Так, улітку 1876 року в Гровеленді, штат Массачусетс, спеціальні потяги привезли 20 000 людей, щоб послухати її. /М. Е. Ольсен, «Історія виникнення та розвитку Церкви АСД», Вашингтон, округ Колумбія, 1925, с. 283/. Її перша належним чином зафіксована проповідь була виголошена 6 березня 1869 р. у її домашній церкві в Батл-Крику на тему: «Християнське утримання». /Цю проповідь надруковано в СЦ 2, 354–376/. Упродовж усього свого публічного служіння вона проводила кампанії на підтримку справи утримання у великих залах, наметах, протестантських церквах,
в'язницях, товариствах утримання, реабілітаційних центрах, табірних зібраннях і в різних зацікавлених групах по всій Північній Америці та за кордоном. /Див. Горацій Джон Шав /прим. 5/, с. 200–210/.
Цілі цього розділу
З огляду на фундаментальну роль, яку відігравала Е. Уайт у сприянні справі утримання, а також на визначення його значення й доречності щодо місії Церкви АСД, у цьому розділі досліджується її розуміння важливості християнського утримання загалом і утримання від алкогольних напоїв зокрема.
Це дослідження поділено на два розділи. Двадцять третій розділ визначає теологічні підстави, на яких Олена Уайт надавала величезного значення утриманню від хмільних напоїв і наркотичних засобів. Двадцять четвертий розділ представляє її погляди на особисті та суспільні наслідки вживання алкогольних напоїв.
Головним джерелом цього дослідження є книга «Утримання, як воно викладене у працях Олени Уайт», відома просто як «Утримання». Ця книга є компіляцією, підготовленою в офісі видань Е. Уайт з усіх її праць про утримання.
Деякі з її праць увійшли до цієї нині виданої книги. Вони такі: «Здоров'я або як жити» /1865/; «Християнське утримання та біблійна гігієна» /1890/; «Спеціальні свідчення» /1892–1912/; і «Пияцтво та злочини» /1907/. Ця зручна для користувачів компіляція значно полегшила це дослідження. Я хочу висловити свою вдячність довіреним особам комітету з видання праць Е. Уайт за їхню проникливість і зусилля, докладені для зібрання такої цінної компіляції.
Розділ 23: Теологія утримання Олени Уайт
Значення та важливість утримання
Значення утримання. У вичерпному «Індексі до праць Е. Уайт» міститься перелік із 17 посилань під загальним заголовком «Загальне утримання» і понад чотири сторінки посилань під заголовком «Поміркованість». Непропорційність між цими двома підрозділами посилань може створити в необізнаного читача враження, що Е. Уайт цікавилася сприянням поміркованості радше, ніж утриманню від уживання алкогольних напоїв. Це хибне уявлення одразу ж розвіється під час ознайомлення з тим, як вона використовувала термін «поміркованість».
Відповідно до біблійного значення терміна «поміркованість», як ми з'ясували в розділі VI, Олена Уайт застосовує цей термін для визначення поміркованості у вживанні всього корисного та повного утримання від усього шкідливого. У своїй книзі «Християнське утримання та біблійна гігієна» вона пише: «Ті, хто бажає повністю зберегти свої сили для служіння Богові, повинні виявляти сувору поміркованість у вживанні Його щедрих благ і так само повністю утримуватися від усяких шкідливих і принизливих задоволень», с. 27.
Утримання від алкогольних напоїв було для Олени Уайт фундаментальним аспектом поміркованості. У 1899 році вона писала: «Справжня поміркованість закликає до повного утримання від міцних напоїв. Вона також закликає до реформи у звичках харчування, одязі та сні» /«Утрим.», 196/. У цій заяві вона перелічує компоненти поміркованості в порядку пріоритетності, ставлячи повне утримання від алкогольних напоїв на перше місце.
Поміркованість і утримання
Підкреслення кінцевого зв’язку між поміркованістю та утриманням виражене посиланням Олени Уайт на «поміркованість», що було головною думкою її розуму. Вона писала: «Єдиний шлях», яким будь-яка людина може убезпечити себе від сили нестриманості, — цілком утримуватися від вина, пива та міцних напоїв» /Возд. 186/. Однак нестриманість охоплює значно більше, ніж уживання алкогольних напоїв, включаючи потурання «апетиту або пристрастям». У 1890 році вона писала в журналі «Знамення часу»: «Нестриманість не обмежується вживанням хмільних напоїв; її значення набагато ширше, включаючи шкідливе потурання апетиту та пристрастям» /Возд. 137/.
Хоча Олена Уайт визнавала, що «поміркованість» має ширше значення з її духовним виміром і поміркованістю у вживанні корисного, вона неодноразово підкреслювала ідею утримання. У лекції, присвяченій поміркованості, виголошеній в
Австралії 1893 року, вона сказала: «Вашим девізом має бути: «Не торкайтеся, не випробовуйте! Ви маєте бути поміркованими в харчуванні. Але спиртні напої — залиште в спокої. Не торкайтеся їх. Неможливо бути поміркованими в їхньому вживанні» /Возд. 289/. Настанова — «не торкатися, не випробовувати», не брати до рук вина чи міцних напоїв — часто зустрічається в її працях. Наприклад, вона говорить: «Перед вами жахливі наслідки потурання хмільним напоям, і як може бути, щоб будь-який чоловік або жінка, які заявляють про свою віру в Слово Боже, наважувалися торкатися, випробовувати вино чи міцні напої?» /Возд. 42/.
Використання Оленою Уайт терміна «поміркованість» головним чином включало «утримання», що відповідало загальноприйнятому вживанню цього слова в її час. Це значення також підкреслюється метою різних товариств поміркованості, а саме — припинити виробництво та поширення алкогольних напоїв. Посилаючись на ці завдання, вона писала: «Захисники поміркованості не виконують належним чином своїх обов’язків, доки не виявлять свого впливу… на користь заборони та повного утримання» /Олена Уайт. «Поміркованість і закон про ліцензування», Рев’ю, 8 листопада 1881 р., с. 290/.
Наведені вище приклади висловлювань є рівнозначними й показують, що для Олени Уайт «поміркованість» головним чином означала утримання від хмільних речовин, таких як алкогольні напої, і лише в другому значенні — поміркованість у вживанні доброго та корисного. Це означає, що багато її висловлювань про поміркованість безпосередньо стосуються питання утримання, оскільки останнє виявляється як складова першого. Тому ми розглянемо її висловлювання про поміркованість у дискусії про її погляди щодо утримання, якщо контекст не підкреслює іншого значення.
Важливість утримання
Олена Уайт надавала великого значення поширенню та практикуванню утримання; це відзначено в її працях у найрізноманітніший спосіб. Пасторам, які скаржилися, що не мають часу проповідувати про поміркованість, вона порадила «скоротити свої проповіді на одну третину», щоб мати час говорити про цю важливу тему» /Возд. 237/. У 1909 році вона писала: «Тема християнської поміркованості має посідати місце в наших проповідях у кожному місті, де ми працюємо» /Возд. 239/.
Членів церкви наполегливо спонукали поставити свій підпис під обітницею стриманості як усередині, так і за межами церкви. У 1884 році вона писала: «Згідно зі світлом, даним мені Богом, кожен член у нашому середовищі має поставити свій підпис під обітницею та об’єднатися з товариством тверезості» /Возд. 197/. Вона заохочувала «працівників тверезості… спонукати п’яниць поставити свій підпис під обітницею, що вони надалі не вживатимуть одурманювальних алкогольних напоїв» /Возд. 198/. Вона також наполягала запрошувати високопоставлених осіб поставити свій підпис під обіцянкою загального утримання: «Людям високого становища ми повинні надати можливість підписатися під обітницею загального утримання, переконуючи їх вкладати свої гроші, які вони витратили б на шкідливе потурання вживанню алкоголю й курінню, у заснування навчальних закладів, де діти та молодь могли б готуватися до того, щоб посісти корисне місце у світі» /Сц. 7.58/.
Одним із найвидатніших підтверджень великого значення, яке Олена Уайт надавала загальному утриманню, є той факт, що вона заохочувала християн АСД об’єднуватися та брати участь у товариствах тверезості, головною метою яких було розкривати нещасні наслідки вживання алкогольних напоїв. Вона часто згадувала Християнський жіночий союз тверезості, головну мету якого схвалювала. Таким чином, вона високо оцінювала цю організацію, стверджуючи: «Ніхто, хто претендує на участь у Божій праці, не повинен втрачати інтересу до величної мети цієї організації у питанні тверезості» /Е. Уайт, Ревью, 8 листопада 1881 р./. У 1908 році вона повторила: «Християнський жіночий союз тверезості» — це організація, зусиллями якої задля поширення тверезості ми можемо щиро об’єднатися… Об’єднуючись із ними на користь загального утримання, ми не змінюємо своєї позиції щодо дотримання сьомого дня і можемо показати наше схвалення їхньої позиції щодо теми тверезості» /Возд. 222–223/.
2. ТЕОЛОГІЧНЕ РОЗУМІННЯ УТРИМАННЯ
Утримання як частина триангельської вісті. Причина, чому утримання зокрема та реформа здоров’я загалом були життєво важливими для Олени Уайт і
Піонерів адвентизму, полягає в тому, що ці принципи розглядалися не просто як фізіологічні істини, а передусім як біблійні істини, які необхідно проголошувати як частину триангельської вісті. Останній вислів походить від ангела, що летить посеред неба в Об’явл. 14:9 і проголошує заключну вістку застереження, готуючи до Другого пришестя. Адвентисти вбачають у місії цього ангела пророче зображення власної пророчої місії — застерегти світ і приготувати людей до швидкого пришестя Христа.
Дж. Х. Ваґґонер висловив це поняття 1866 року у відомій заяві. Говорячи про принципи реформи здоров’я, у яких утримання було фундаментальним аспектом, він сказав: «Будучи поставленим на рівень великих істин триангельської вісті через схвалення авторитетом Духа Божого і таким чином проголошеним засобом, завдяки якому слабкі люди можуть стати сильними, щоб перемагати, а наші тіла можуть бути очищені й приготовані до зміни, — тоді утримання постане перед нами як необхідна частина сучасної істини, яку можна прийняти як Боже благословення або відкинути, що стане нашою загибеллю» /Дж. Х. Ваґґонер, «Сучасна істина», Ревью, 7 серпня 1886, с. 77/.
Розуміння Ваггонером стриманості як частини трьохангельської вістки цілком схвалювала й неодноразово повторювала Олена Уайт. У 1888 році вона сказала: «Брати й сестри, нам необхідно побачити важливість питання стриманості, і ми бажаємо, щоб наші працівники виявляли до нього інтерес; слід знати, що стриманість так само поєднана з трьохангельською вісткою, як права рука з тілом» /«Воздержание», 238/. І знову вона писала: «Кожна справжня реформа має своє місце у трьохангельській вістці. Особливо це стосується реформи утримання, яка потребує нашої уваги й підтримки» /«СЦ», 6, 110/.
Утримання — частина Євангелія
Оскільки трьохангельська вістка є частиною «Вічного Євангелія» /Об'явл. 14:6/, Олена Уайт наполягала на представленні загального утримання як частини Євангелія: «Коли утримання буде представлене як частина Євангелія, багато хто побачить необхідність змін у своєму житті. Вони побачать шкоду збуджувальних алкогольних напоїв і зрозуміють, що повна відмова від них є природною основою, на якій Божий народ може стояти зі спокійним сумлінням» /«Сц», 7, 75/.
Для Олени Уайт Євангеліє було доброю звісткою про те, що Христос не лише заплатив викуп, поніс покарання за наші минулі гріхи, але й передбачив силу через Свого Духа, щоб перемагати теперішні гріхи й таким чином поступово відновлювати в нас моральний образ Божий. У цьому контексті стриманість розглядається як важлива частина відновлювального процесу через прийняття сили Євангелія. Вона писала: «З нашими прабатьками сталося саме це: нестриманість у бажанні призвела до втрати Едему. А від стриманості в усьому наше повернення до Едему залежить значно більшою мірою, ніж люди думають» /«Сл. Исцелен.», с. 129/.
І знову вона пише: «Адам і Єва впали через потурання апетиту. Христос прийшов і витримав найжорстокіші спокуси сатани та заради людського роду переміг апетит, довівши тим самим, що людина також могла перемогти! Подібно до того, як Адам через потурання апетиту втратив блаженний Едем, так і діти Адама через Христа можуть перемогти апетит і, утримуючись у всьому, знову здобути Едем» /«СЦ», 3, 161–162/.
Утримання як приготування до приходу Христа
Наведені вище твердження ясно показують, що Олена Уайт мала на увазі утримання як реальний прояв відновлення морального образу Божого в людях силою Христа. Це відновлення розглядалося як необхідна частина приготування до приходу Христа. У книзі «Бажання віків» вона пише: «Кожен, хто бажає чинити святі справи в страху Божому, повинен навчитися стриманості й самовладання. Бажання та пристрасті мають бути під контролем вищих сил розуму. Самодисципліна вкрай важлива для набуття розумової сили й духовної проникливості, які роблять нас здатними розуміти й дотримуватися священних істин Слова Божого. Ось чому стриманість необхідна для приготування до Другого приходу Христа» /«БВ», с. 101/.
У VI розділі ми зазначили, що більшість апостольських настанов щодо розумової пильності та фізичного утримання подано в контексті приготування до скорого повернення Христа. Подібним чином Олена Уайт знаходить у близькості повернення Христа спонукальний стимул для утримання. Говорячи про «гріх у вживанні
алкоголю», вона заявила: «Якби ці питання викладалися у зв’язку з доказами близького приходу Христа, люди пробудилися б. Якби ми виявляли ревність, відповідну важливості довірених істин, то могли б стати знаряддями у спасінні від загибелі сотень, навіть тисяч людей» /«СЦ», 6, с. 111/. Подібні заяви викличуть здивування, якщо причина, чому АСД не «потрясені» вживанням алкогольних напоїв і наркотичних речовин, полягає у втраті ними відчуття крайньої необхідності приготуватися до близького приходу Христа.
Практика суворого утримання розглядалася Еллен Уайт як особлива необхідність для останньої кризи. Уві сні вона бачила божественного вісника, який докоряв деяким людям, що відмовилися підписати обітницю про поміркованість, кажучи: «Ви не бачили необхідності в реформі здоров’я, але коли Божі виразки будуть вилиті навколо вас, тоді ви побачите принципи реформи здоров’я та суворе утримання в усьому, – що лише поміркованість є основою всіх якостей, які походять від Бога, основою всіх здобутих перемог» /Возд. 201/. І знову вона говорить: «Для того, хто полюбив ці стимулятори – алкогольні напої – і звик їх уживати, – неможливо зростати в благодаті» /Возд. 93/.
Богословське розуміння утримання
З попередніх міркувань стає очевидним, що Еллен Уайт розглядала поміркованість загалом, а утримання зокрема, як моральні й богословські істини, а не просто як фізіологічні та соціальні питання. Саме її богословське розуміння поміркованості зробило її публічні виступи на цю тему виразно відмінними від промов більшості ораторів, які виступали з питання утримання. Хоча останні наповнювали свої промови медичними відомостями, статистичними даними та різними історіями, Еллен Уайт та її чоловік «зверталися до народу, проголошуючи християнське утримання з біблійної точки зору» /Джеймс Уайт, «Реформа здоров’я», журнал «Реформатор здоров’я» № 4, лютий 1871 р., с. 152/.
Еллен Уайт писала: «На всіх наших великих зібраннях ми повинні представляти питання утримання перед нашими слухачами в найсильніших закликах і за допомогою найпереконливіших аргументів. Господь дає нам роботу – навчати християнського утримання з біблійної точки зору» /Возд. 239/.
Широкий богословський підхід до теми поміркованості легко помітити, читаючи її міркування про поміркованість. Ось як вона сама підсумовує свій підхід: «Моєю темою було утримання, викладене з християнської точки зору: падіння Адама, обітниця, дана в Едемі, прихід Христа у наш світ, Його хрещення, Його спокуса в пустелі та Його перемога. І все це являє людині друге випробування, даруючи їй можливість перемогти на свою користь, власними силами – через заслуги Ісуса Христа. Христос прийшов, щоб дарувати людині моральну силу, аби вона вийшла переможцем у спокусах, пов’язаних з апетитом, і зміцнилася в моральній силі як людина… Це настільки відрізнялося від усього, що вони коли-небудь чули про утримання, що вони були наче зачаровані» /Возд. 264-265/.
Сім головних пунктів богословського підходу Еллен Уайт до утримання, які найочевидніше простежуються в її працях, можна наочно підсумувати так:
1. Потураючи апетиту, наші прабатьки впали, а допотопний світ був знищений.
2. Біблія навчає загального утримання за допомогою застережень і прикладів.
3. Часто наводиться важливе застереження про божественне покарання Надава й Авігу, бо їхні думки настільки затьмарилися від хмільного напою, що вони принесли «чужий вогонь» /Лев. 10:1–8/.
4. Найчастіше цитовані приклади утримання – настанови, дані дружині Маноаха, приклад утримання Даниїла, Івана Хрестителя і, понад усе, Ісуса Христа.
5. У пустелі спокуси Христос витримав випробування апетитом, у якому впали наші прабатьки.
6. Силою Христа ми можемо перемогти бажання добрих хмільних напоїв, і в нас може бути відновлений моральний образ Божий.
7. Приготування до близького пришестя Христа закликає до святого життя та утримання.
Моральна основа утримання
Теологічне розуміння Еллен Уайт щодо невтриманості як результату нашої занепалої природи та поміркованості / утримання як плоду викуплення підкреслює її погляд, що вживання алкогольних напоїв — це радше моральна, ніж медична проблема, або, можна сказати, радше проблема гріха, ніж хвороби. Сьогодні цей погляд непопулярний, оскільки проблему пияцтва розглядають як хворобу, звільняючи таким чином людей від будь-якої особистої відповідальності за скоєні злочини. Причину цієї проблеми зазвичай приписують певним фізичним, культурним або психологічним чинникам, порушенню рівноваги у внутрішній системі людського організму.
Ця модель пияцтва, яка списує все на хворобу, послаблює усвідомлення особистої відповідальності й підступно заохочує до тієї самої поведінки, оскільки людина знає, що їй це пробачать і вона не нестиме прямої відповідальності. Ця модель пияцтва як хвороби чужа вченню Еллен Уайт. Вона радить тим, хто усвідомлює свою нездатність порвати з пияцтвом, «твердо стати на принципі — вирішити не торкатися алкогольних напоїв і не вживати тютюну». Вона продовжує: «Вони є отрутами, а їхнє вживання — порушенням Божого закону» /«Утримання», с. 103/.
Далі буде більше сказано про пораду Е. Уайт щодо того, як перемогти цю згубну звичку. А тут важливо зазначити її фундаментальне переконання: вживання одурманювальних речовин, таких як алкогольні напої, є «порушенням Божого закону». Визнання цього факту було важливим для Еллен Уайт, оскільки вона вірила, що «основою постійної реформи є Божий закон. Ми покликані ясно й чітко вказувати людям на потребу людини в послуху цьому законові» /«Служіння зцілення», с. 129/. Це переконання випливає з її розуміння того, що Святе Письмо чітко забороняє вживання алкогольних напоїв і, отже, їхнє вживання є порушенням морального принципу, встановленого Богом для нашого фізичного та духовного благополуччя.
Вона особливо наголошувала: «У Своєму Слові Господь дав особливі вказівки щодо вина та міцних напоїв. Він заборонив їхнє вживання й підкріпив Свої заборони суворими застереженнями та погрозами. Але Його застереження проти вживання одурманювальних напоїв не є проявом свавільної влади. Він застерігає людей, щоб вони могли уникнути гріха, який є наслідком потурання — вживання вина та міцних напоїв» /«Утримання», с. 42/.
Послаблення переконання
Чітке переконання Еллен Уайт, що Бог заборонив уживати алкогольні напої та «підкріпив Свою заборону суворими застереженнями й погрозами», сьогодні, здається, послабилося в Адвентистській Церкві. Це помітно не лише зі збільшення кількості адвентистів, які час від часу вживають алкогольні напої, а й із невизначеності висловлювань багатьох пасторів і членів церкви. Протягом 1988 року я мав нагоду бути присутнім і дискутувати про біблійні вчення щодо алкогольних напоїв на багатьох адвентистських зібраннях у Північній Америці, Австралії, Англії та на Бермудських островах. На свій подив, я виявив, що не лише деякі члени церкви, а навіть деякі пастори не мають чіткої позиції в цьому питанні. Дехто щиро вірив, що Біблія вчить радше поміркованого вживання, ніж утримання від алкогольних напоїв.
Невизначеність щодо біблійного вчення про алкогольні напої іноді можна виявити також і в адвентистській літературі. Наприклад, спеціальний випуск «Адвентист Рев’ю» від 25 лютого 1982 року, присвячений утриманню, стверджує: «Дедалі частіше ми, здається, стикаємося з труднощами як усередині церкви, так і за її межами, які вимагають показати, що Святе Письмо чітко говорить про повне утримання. І якщо ми не підготуємося належним чином, то можемо опинитися в оборонній позиції. Істина полягає в тому, що Біблія не містить типового зразка короткої й точної вказівки, яка приписувала б повне утримання, яку багато хто з нас хотів би побачити» /Джеймс Коффін, «Чи засуджує Біблія помірне вживання алкогольних напоїв?» «Адвентист Рев’ю», 25 лютого 1982 року, с. 4/. Та сама думка повторюється в наступному абзаці: «Повне утримання є лише однією зі сфер, у яких Біблія не дає точних вказівок» /там само/.
Наше дослідження показує інше. Святе Письмо дає чіткі вказівки навіть «не дивитися на вино» /Прип. 23:31/ і бути цілком стриманими /Лев. 10:9; Прип. 31:4; 1 Сол. 5:8;
1 Пет. 1:13; 4:7; 5:8; 1 Тим. 3:2; Тит. 2:2/. Ми виявили, що частина проблеми полягає в тому, що деякі ключові біблійні тексти були неправильно перекладені, ймовірно, щоб зберегти обличчя тих, хто захищав помірне вживання алкоголю і водночас засуджував пияцтво.
Чітке біблійне переконання
У думках Олени Вайт не було сумніву, що Біблія однозначно засуджує вживання алкогольних напоїв. У своїй книзі «Служіння зцілення» вона пише: «Біблія ніде не схвалює вживання п’янкого вина. Вино, яке Христос зробив із води на весільному бенкеті в Кані, було чистим виноградним соком. Це було “нове вино, виявлене у виноградному гроні”, про яке говорить Писання: “Не пошкодь його, бо в ньому благословення” /Іс. 65:8/ /с. 333/».
Олена Вайт продовжує: «Саме Христос у Старому Завіті застерігав Ізраїль: “Вино — глузливе, сикера — буйна, і кожен, хто захоплюється ними, нерозумний” /Прип. 20:1/. Саме Христос наказав Іванові Хрестителю не пити вина та міцних напоїв. Саме Він приписав таке утримання дружині Маноаха. Христос ніколи не суперечив власному вченню. Неферментоване вино, яке Він зробив для гостей на весільному бенкеті, було корисним і освіжаючим напоєм. Саме це вино наш Спаситель і Його учні вживали під час першої Вечері» /там само/.
Коментуючи текст Лев. 10:9, де Бог сказав Ааронові: «Вина та міцного напою не пий ти і сини твої з тобою», — Олена Вайт говорить: «Тут ми маємо найчіткіші вказівки Бога та Його причини для заборони вживати вино: щоб їхня проникливість і здатність розрізняти були належними, і вони завжди могли відрізняти чисте від нечистого. Іще одна дуже важлива причина, чому вони повинні утримуватися від усього п’янкого, також наведена. Вона вимагає повного застосування незатьмареного розуму, щоб представляти народові Ізраїлю всі постанови, які Бог їм заповів» /Возд. 44/.
У цій заяві Олена Уайт пояснює причини, через які Бог заборонив уживання алкогольних напоїв, а саме: вони послаблюють «силу проникливості й розпізнавання» і так само здатність навчати принципів, які відкрив Бог. Олена Уайт знайшла підтвердження своєї віри в повному утриманні від алкоголю в численних місцях Біблії. У своєму трактаті «Пияцтво і злочин» вона пише: «У Святому Письмі є багато серйозних застережень проти вживання хмільних спиртних напоїв» /«Пияцтво і злочин», с. 4/. Вона продовжує цитувати тексти: Повт. 29:6; Прип. 20:1; 23:29-32; 31:4; Ам. 6:6; Еккл. 10:17. І завершує такими словами: «Господь дав особливі вказівки у Своєму Слові щодо вживання вина та міцних напоїв. Він заборонив їх уживати й посилив Свою заборону сильними застереженнями та погрозами» /Виховання, с. 53-54/.
Найяскравіший приклад утримання, який часто цитує Е. Уайт, — приклад Даниїла та його трьох товаришів. Вона пише: «Ці юнаки не лише відмовилися пити царське вино», але й утрималися від розкішних страв його столу. Вони були слухняні як природному, так і моральному закону» /Справжнє утримання, «Обвинувачення проти торгівлі алкогольними напоями», Нашвілл, с. 14/. Урок, який вона винесла з цього прикладу, полягає в тому, що «ті, хто бажає зберегти свої сили для служіння Богові, повинні дотримуватися суворої поміркованості у вживанні всіх Його щедрих благ і так само повністю утримуватися від усього шкідливого або принизливого» /Там само, с. 15/.
Підсумовуючи все сказане вище, Олена Уайт глибоко вірила, що повне утримання є принципом, чітко викладеним у Святому Письмі через застереження та приклади. Неповага до цих принципів є порушенням Божого закону. Послух цим принципам через дієву силу Христа сприяє відновленню в нас морального образу Божого. Повне утримання є частиною Євангелія і в особливому сенсі — частиною триангельської вістки. Це означає, що утримання є частиною відновлювального процесу, який діє через силу Євангелія, — відновлення, що є невід'ємною частиною приготування до приходу Христа.
Розділ 24: Наслідки вживання алкоголю
Олена Уайт багато говорила про дуже сумні наслідки вживання алкогольних напоїв для особистості, сім'ї та суспільства загалом. З огляду на те, що деякі
із цих аспектів будуть розглянуті в наступному розділі, тут ми обмежимося коротким підсумком її коментарів.
Алкоголь і особистість
Вплив на розум. Олена Уайт неодноразово й особливо наголошує на несприятливому впливі алкоголю на розум. Її зацікавленість належним чином випливає з того факту, що все, що послаблює розум, також зменшує нашу здатність діяти як розумні, моральні та духовні істоти. Деякі з висловлювань, які вона використала, щоб описати вплив алкоголю на розум, такі: «Сприйнятливість мозку притуплюється, розум уже не керує людиною, бо його принесено в жертву тілесним бажанням» /СПП, с. 755/. «Вино, яке вони п'ють, послаблює пам'ять. Вони стають подібними до людей похилого віку. Коли виникає потреба, мозок уже не здатний відтворювати свої багаті скарби» /Виховання, с. 36/. «Алкоголь викрадає в людей силу розуму» /Виховання, с. 187/. «Нервова система розладнана» /Виховання, с. 93/. «Вільне вживання вина затьмарює розум» /Виховання, с. 50/. «Вино впливає на інтелект — затьмарює свідомість» /Виховання, с. 92/.
Цими простими твердженнями підкреслюється загальновідома істина: алкоголь послаблює рефлекторні функції мозку, тим самим зменшуючи здатність особистості ухвалювати відповідальні рішення. Сучасні дослідження достатньою мірою показали, що алкоголь надзвичайно небезпечно впливає на мозок. Загальновідомо, що алкоголь уражає клітини в різних частинах мозку та порушує зв'язок між нервовими клітинами. Усе це послаблює силу розуму, зір і слух.
Вплив на моральність
Вплив алкоголю на розум тісно пов’язаний із впливом на моральну сторону та залежить від нього. Послаблюючи розумові функції мозку, алкоголь притупляє моральну чутливість і стриманість особистості. Олена Уайт висловлює цю істину різними способами. Говорячи про тих, хто вживає спиртні напої, вона заявляє: «Їхні розумові здібності уражені, моральні сили ослаблені, їхня чутливість притуплена, і вони не усвідомлюють вимог Бога та Неба; вічні істини не мають для них жодної цінності. Біблія говорить, що п’яниці не успадкують Царства Божого» /СЦ. 4,30/. І знову вона говорить, що коли схильність до вживання спиртних напоїв розвивається й посилюється, «сатана утримує розум у гарячковому неспокої, і бідна жертва, яка вважає себе цілком безпечною, продовжує йти дедалі далі, доки нарешті не переходить межі, де кожен принцип приноситься в жертву. Найсильніші рішення скасовуються, вічні інтереси надто ослаблені, щоб утримувати збочений смак під контролем розуму. Деякі насправді ніколи не бувають п’яними, але завжди перебувають під впливом спиртних напоїв» /Возд. 93/.
Більшість серйозних моральних наслідків уживання алкогольних напоїв полягає в їхній здатності послаблювати моральну стриманість і таким чином зменшувати будь-які суттєві обмеження. І зрештою це може підштовхнути людину до вчинення неочікуваних гріховних дій. Олена Уайт, підкреслюючи цю небезпеку, говорить: «Аморальність, перелюб, усілякі пороки є результатом потурання потягу до вина та [алкогольного] сидру» /СПП, 755 абз./. Далі вона говорить: «Людина, яка вважає себе релігійною, але водночас любить ці збуджувальні напої та звикла вживати їх, ніколи не зростатиме в благодаті. Вона стає грубою та хтивою; низькі нахили беруть у ній гору над вищими силами розуму, і вона вже не плекає в душі чесноти» /СПП, 755 абз/.
Вплив на фізичне здоров’я
Олена Уайт широко й докладно розмірковує про різноманітний вплив алкоголю на тіло, не спираючись на сучасні медичні дослідження. Вона говорить, що, серед інших чинників, алкоголь «псує кров» /СЦ. 4е30/, шкодить «органам травлення та розуму» /Поради щодо здоров’я, 463/, руйнує «нервову систему» /Возд. 93, 278/, послаблює здатність тіла «протистояти хворобам» /Медичне служ. 11/, «згубно впливає на шлунок» /СПП, 411/, спричиняє «розумове та фізичне виродження» /Возд. 174/ і «викликає всілякі хвороби» /СЦ. 4,30/.
Олена Уайт найпростішою, неспеціальною мовою понад століття тому виклала те, що точно підтвердили сучасні медичні дослідження. У наступному
розділі ми побачимо короткий огляд впливу алкоголю на печінку, мозок, шлунок, серце та репродуктивну систему.
АЛКОГОЛЬ І СІМ’Я
Сім’я позбавляється найнеобхіднішого. Олена Уайт стверджує, що вживання алкоголю завдає тяжкої шкоди не лише окремій людині, а й впливає на її сім’ю. Вона пише: «Унаслідок уживання цих отрут тисячі сімей позбавляються зручностей і навіть найнеобхіднішого для життя; акти насильства та злочини множаться, а хвороби й смерть заганяють у могилу безліч жертв алкоголю» /Служ. Єв. 386/. І знову вона пише: «Подивіться на дім п’яниці. Зверніть увагу на жебрацьку бідність, нещастя, невимовне горе, яке тут панує. Подивіться на колись щасливу дружину, яка тікає від свого чоловіка-маніяка… День за днем із уст дружини п’яниці та дітей до неба здіймається агонізуючий крик» /Возд. 31 стор./.
Діти занедбані
Серед невинних жертв алкоголю є діти. Часто вони страждають від жорстокого поводження та недбалості не лише батька, а й матері. Олена Уайт із сумом зазначає: «Дедалі більше жінок звикають до вживання спиртних напоїв. У багатьох сім’ях маленькі діти, навіть невинні й безпорадні немовлята, щодня перебувають у великій небезпеці через недбалість, жорстоке поводження та низькість матерів, які п’ють. Сини й доньки виростають під тінню цього жахливого пороку. Що обіцяє їм майбутнє, крім того, що вони опустяться нижче за своїх батьків?» /СІ, 339/.
Насильство в сім’ї
Сумний вплив алкоголю полягає в тому, що він усуває обмеження, які керують поведінкою, і тому в п’яниці дедалі більше проявляється схильність до насильства. Олена Уайт розглядає цю дію як прояв насильства сатани: «Так він /сатана/ діє, коли спокушає людей продати душу за спиртні напої. Він оволодіває тілом, розумом і душею, і тоді діє вже не людина, а сатана. У цьому випадку жорстокість сатани виявляється, коли п’яниця піднімає руку, щоб бити дружину, яку обіцяв любити й плекати до кінця свого життя. Вчинки п’яниці є проявом насильства сатани» /Медиц. служ. 114/.
З. АЛКОГОЛЬ І СУСПІЛЬСТВО
У своїх працях Олена Уайт виявляє особливий інтерес до впливу алкоголю на суспільство, розглядаючи його в контексті злочинності, економічних витрат, нещасних випадків, здоров’я суспільства та відповідальності керівництва. Далі наведено її коментарі щодо впливу алкоголю на кожну з цих сфер.
Спонукальні причини злочинів
Злочини, якщо говорити про їхні причини, тісно пов’язані з уживанням алкоголю. Олена Уайт говорить, що під впливом алкоголю «розум паралізується, свідомість затьмарюється, тваринні пристрасті розпалюються, і внаслідок цього скоюються найжахливіші злочини» /СЦ, 3,561/. Описуючи результати пияцтва, вона говорить: «Унаслідок уживання спиртних напоїв скоюються жахливі вбивства. Як часто виявляється, що крадіжки, підпали й убивства скоюються під впливом випитого алкоголю. Однак прокляття алкоголю узаконене, і він діє незліченними, незліченними способами, несучи загибель у руках тих, хто губить не лише себе, а й усю свою сім’ю» /Возд. 24/.
Економічна проблема
Економічна ціна алкоголю для суспільства вимірюється не лише грошима, а й злиднями, хворобами та деградацією. На ці наслідки Олена Уайт особливо посилається: «Щороку споживаються мільйони літрів п’янких напоїв. Мільйони коштів витрачаються на придбання нещастя, бідності, хвороб, деградації, хтивості, злочинів і смерті. Заради прибутку виробники спиртних напоїв поневолюють своїх жертв, у яких розкладаються й руйнуються розум і тіло. Вони накликають на сім’ю п’яниці бідність і нещастя» /Возд. 28/.
У нашому суспільстві можуть відбутися докорінні зміни, якщо гроші, витрачені на п’янкі напої, будуть використані для заснування шкіл, насичення голодних і підтримки місій. Вона пише: «Крик мільйонів голодних у нашому світі міг би незабаром стихнути, якби гроші, що потрапляють до кишень продавців спиртного, були витрачені на
Полегшення потреб стражденного людства» /Возд. 29/. «Подумайте про тисячі й мільйони доларів, вкладених в алкогольні напої, які зробили людину подібною до тварини та знищили її розум… Усі ці витрачені гроші могли б принести невимовне благо, якби їх використали на підтримку місій у темних місцях нашого світу. Бога обкрадають у тому, що по праву належить Йому» /Возд. 29, с./
Причина нещасних випадків
Автомобілі були невідомі протягом більшої частини життя Е. Уайт. «Нещасні випадки на транспорті» за її часів охоплювали переважно залізничні, морські та океанські катастрофи. Посилаючись на них, вона писала: «Як багато жахливих випадків трапляється через вплив алкоголю… Скільки цього жахливого п'янкого напою може вжити людина й залишатися в безпеці, маючи справу з життям людей? Вона може бути в безпеці, лише утримуючись від алкоголю. Її розум не повинен бути затьмарений уживанням спиртних напоїв /Возд. 36 с./.
Бог покладає на п'яницю відповідальність за всі дії, які він чинить, — зазначає Олена Уайт: «Чи повинні люди, які керують великими океанськими лайнерами та залізничним транспортом, бути цілком тверезими? Чи вільний їхній розум від впливу алкоголю? Якщо ні, тоді випадки, що трапляються під час керування ними транспортом, будуть зараховані їм у провину Богом Небесним, Чиєю власністю є потерпілі чоловіки та жінки» /Возд. 35/.
Проблема громадського здоров'я та відповідальність
Олена Уайт також відзначала вплив алкоголю на громадське здоров'я — те, як він впливає на різні суспільні класи та професії. Вона писала: «Серед жертв нестриманості є представники всіх класів суспільства та всіх професій. Люди, які обіймають високі посади, володіють видатними талантами, досягли успіху, потурають своєму апетиту доти, доки не стають цілком нездатними протистояти спокусі. Деякі з них, які колись були багатими, тепер позбулися дому, друзів і залишилися зовсім самотніми у своїх стражданнях, бідності, хворобі та моральному виродженні. Вони втратили самовладання. Якщо не простягнути їм руку допомоги, вони опустяться на саме дно життя, звідки немає повернення. Для таких людей потурання своїм слабкостям — не лише моральна вада, а й фізична хвороба» /СІ, 172/.
Без двозначних висловлювань Олена Уайт назвала законодавців і виробників алкогольних напоїв відповідальними за страждання та нещастя, спричинені торгівлею алкоголем. Про перших вона сказала: «Чи не правителі землі передусім відповідальні за злочини, що посилюються, за сучасне смертоносне зло як наслідок торгівлі спиртними напоями? Хіба не їхній обов'язок і не в їхній силі усунути це смертоносне зло?… Узаконюючи продаж спиртних напоїв, закон дає своє схвалення падінню й відмовляється зупинити торгівлю, яка наповнила світ злом. Звернуть на це увагу законодавці чи ні — усе це ставить під загрозу людське життя, фізичні та розумові сили, — і все це неминуче. Хіба необхідно знищувати людське життя?» /Возд. 38-39/.
Відповідальність за суспільні проблеми, спричинені алкоголем, також покладається на виробників алкогольних напоїв, адже Олена Уайт говорить: «Не має жодного значення — отримав він дозвіл за законом країни чи ні — продавати отруйні напої своїм сусідам; у світлі неба він відповідальний за деградацію душі, яка була викуплена Христом… Продавець рому нестиме відповідальність за нещастя, принесене в доми тих, хто став морально слабким і впав через спокусу, віддавшись алкогольним напоям. Їх звинуватять у бідності, стражданнях, безнадії — у нещасті світу через продаж спиртних напоїв. Вони відповідатимуть за горе й нужду матерів і дітей, які страждали, не маючи їжі, одягу та притулку, і померли без надії та радості» /Возд. 40-41/.
Відповідальність керівників суспільства
Релігійні та громадянські лідери в особливому сенсі покликані жити помірковано, утримуючись від одурманювальних речовин і приймаючи це як покладену на них відповідальність. Щодо служителів Еллен Уайт писала: «Усе, що в харчуванні чи питті дискваліфікує та робить розумові сили непридатними для корисної й активної діяльності, є обтяжливим гріхом у Божих очах. Це особливою мірою
стосується тих, хто служить у святому місці, хто повсякчас має бути прикладом для народу й бути спроможним належним чином наставляти його /«Возд.», с. 45/».
Цей самий стандарт суворого утримання застосовний до громадянських лідерів. Еллен Уайт чітко виклала цей аргумент: «Люди, які створюють закони для управління народом, мають понад усіх інших бути слухняними вищим законам, які є основою всякого правління в народах і сім’ях. Як важливо, щоб люди, які тримають у своїх руках кермо влади, усвідомлювали, що перебувають під вищим контролем і управлінням. Вони ніколи не зможуть цього усвідомити, доки їхній розум буде ослаблений потуранням наркотикам і міцним напоям. Тим, кому доручено створювати й виконувати закони, усі їхні сили мають бути в активній, бадьорій дії. Практикуючи утримання в усьому, вони зможуть зберігати ясне розрізнення між святим і звичайним та мати мудрість поводитися справедливо й чесно з тим, що Бог приписав стародавньому Ізраїлю» /«Возд.», с. 46–47/. І знову вона говорить: «Тільки люди, які суворо утримуються від усього шкідливого та є чесними, мають бути допущені до наших законодавчих залів і обрані головувати в наших судах» /«Возд.», с. 47/.
Допомога тим, хто має залежність від алкоголю й тютюну
У своїх працях Еллен Уайт виявляє щиру турботу та співчуття до людей, залежних від алкогольних напоїв і тютюну. Насправді вона запропонувала різні рекомендації, як допомогти таким людям. Хоча її рекомендації не викладені в логічній послідовності, подібній до 12 кроків Анонімних Алкоголіків, вони розумні й своєчасні. Порядок п’яти рекомендацій, описаних нижче, не обов’язково відображає обрану нею послідовність.
Представити вимоги Божого закону
Еллен Уайт писала: «У нашій праці для занепалих вимоги Божого закону та необхідність вірності Йому потрібно закарбувати в розумі й серці. Ніколи не показуйте, що закон проводить різницю між тими, хто служить Богові, і тими, хто не служить Йому. Бог є любов, але Він не може виправдати вперте нехтування Своїми заповідями» /«Возд.», с. 106/. Раніше ми вже зазначали, що Еллен Уайт чітко визначила вживання алкогольних напоїв як «порушення Божого закону». Крім того, вона вірила, що «основою всякої сталої реформи є Божий закон. Ми повинні ясно й виразно представити необхідність послуху цьому законові» /«СІ», с. 129/.
Це означає, що першим кроком у допомозі людям, залежним від алкоголю, має бути завдання показати їм у християнській любові, що їхня залежність від алкоголю — не просто погана звичка чи хвороба, а гріх, який Бог, будучи вірним і праведним, простить і очистить, якщо ми визнаємо його перед Ним /1 Ів. 1:9/. Визнання цього факту є першим кроком на шляху до виправлення, адже прийняття божественної істини має переконувальну й реформувальну силу, здатну впливати на людське серце. Еллен Уайт підкреслювала цю думку, кажучи: «Коли люди, які потурають неправильним звичкам і гріховним звичаям, цілковито віддаються силі божественної істини, приймаючи цю істину всім серцем, вона відродить моральні сили, які, здавалося, були паралізовані» /«Возд.», с. 108/.
Рішучість утримуватися
Після допомоги людям, залежним від алкоголю, усвідомити вимоги Божого закону, їм необхідно кинути виклик — наважитися з допомогою Божої благодаті утримуватися від алкогольних напоїв. Олена Уайт пише: «Тих, хто став жертвою поганих звичок, слід пробуджувати до усвідомлення необхідності самостійних зусиль. Інші можуть докладати найсерйозніших спроб повернути їх до морального життя, при цьому Божа благодать буде безперешкодно виливатися, Христос може благати, Його ангели — служити, але все буде марно, якщо ці люди самі не почнуть боротися за себе» /СІ, 174/.
Олена Уайт неодноразово підкреслювала життєво важливу роль волі: «Той, кого спокушають, має зрозуміти справжнє значення сили волі. Це визначальна якість характеру людини — сила рішення, сила вибору. Усе залежить від правильного спрямування її волі… Багато хто котиться назустріч загибелі, хоча й має намір подолати свої згубні пристрасті. Уся справа в тому, що вони не підкоряють себе Божій волі. Вони не обирають служити Йому» /СІ, 176/.
Слід зазначити, що нещодавні дослідження кинули виклик популярному погляду на алкоголізм як на хворобу, яка паралізує волю п’яниці, показавши натомість, що «п’яниця може і повинен брати на себе певну відповідальність за зміни, навіть
припускаючи, що це вчинення злочину не призведе до небезпечних наслідків» /Герберт Фінгаретті, «Сильне пияцтво» — «Міф про алкоголізм як хворобу», Видавництво Каліфорнійського університету, 1988, с. 79/. Це дослідження цілком підтвердило пораду, дану Е. Уайт людям, залежним від алкоголю.
Переконувати в Божому прощенні та силі
Недостатньо спонукати п’яницю вирішити утримуватися від алкоголю: ми також повинні переконати його /її/ у Божому прощенні та допомозі. Олена Уайт писала: «Найперше й найважливіше завдання — пом’якшити й підкорити душу, представивши їй нашого Господа Ісуса Христа як Того, Хто взяв на Себе її гріх, як Спасителя, Який прощає гріх, тобто викласти звістку Євангелія якомога ясніше. Коли Дух Святий діє серед нас… душі, не підготовлені до приходу Христа, проймаються усвідомленням своєї гріховності… Курці жертвують своїм ідолом, а п’яниці — вживанням алкоголю. Але вони не змогли б чинити так, якби не схопилися вірою за Божі обітниці прощення своїх гріхів» /Євангелізм, 264/.
Олена Уайт також підкреслювала необхідність підбадьорювати людей: «Підбадьорюйте людей словом; підносьте за них молитви до Бога. Багато хто з тих, кого здолала спокуса, принижені своїми невдачами й не думають, що для них марно намагатися досягти Бога, але ця думка виникає з намови ворога. Коли вони згрішили й відчувають, що не можуть молитися, скажіть їм, що саме настав час молитися. Вони можуть переживати глибокий сором і глибоке приниження, але коли вони визнають свої гріхи, Той, Хто вірний і праведний, простить їхні гріхи та очистить їх від усякої неправди» /СІ, 181–182/.
Особистий інтерес
Відновлювальні програми для алкоголіків наголошують на важливості передбачити особисту або групову підтримку для людей, які мають алкогольну залежність. Елена Уайт наголошувала на цій самій думці, передаючи особистий досвід: «Мені пригадалася ситуація, коли одного разу до мене на зібранні звернувся чоловік. Зловживаючи міцними напоями й курінням тютюну, він завдав шкоди собі, своєму тілу та розуму — настільки підірвав здоров’я, що був ледве живий. Розпусний спосіб життя зігнув його. Також і його одяг цілком відповідав його жалюгідному стану здоров’я. Було очевидно, що він був далекий від можливості відновлення і спасіння. Але коли я звернулася до нього, спонукаючи протистояти спокусі силою воскреслого Господа, він тремтячою ходою підвівся і сказав: «Ви виявили до мене інтерес, і я зацікавився собою». Через шість місяців він прийшов до мене додому. Я не впізнала його. Його обличчя сяяло радістю, а очі були сповнені сліз. Він узяв мене за руку й сказав: «Ви, здається, не впізнаєте мене, але чи пам’ятаєте чоловіка в старому піджаку, який підвівся на зібранні й заявив, що намагався реформувати своє життя?» Я була вкрай здивована. Він стояв прямо і помолодшав щонайменше на десять років. Повернувшись додому після того пам’ятного зібрання, він провів усю ніч у молитві. Це була ніч боротьби, але слава Богові — він вийшов переможцем» /Возд. 109/.
Настанови щодо принципів здорового життя
Проблема пияцтва часто пов’язана з нездоровими харчовими звичками. Елена Уайт радить: «Тих, хто бореться із залежністю від апетиту, слід наставляти в принципах здорового способу життя, показуючи їм, що порушення законів здоров’я, підтримання свого існування штучними хворобливими зусиллями та задоволення неприродних бажань закладають основу для звички вживати спиртні напої. Лише керуючись принципами здоров’я, вони отримають надію на звільнення від пристрасті до неприродних стимуляторів. Оскільки тільки божественна сила здатна розбити кайдани апетиту, їм необхідно співпрацювати з Богом, виконуючи Його волю та дотримуючись Його законів — як моральних, так і фізичних» /СИ, 176-177/.
Згадані вище рекомендації є радше лише деякими характерними прикладами, ніж вичерпними порадами Елени Уайт щодо того, як допомогти людям, які мають алкогольну залежність. Читачам, які виявляють великий інтерес до цього питання, радимо прочитати розділ із книги «Служіння зцілення» — «Робота з нестриманими».
ВИСНОВОК
Наше дослідження показало, що для Елени Уайт вістка про стриманість була фундаментальною частиною Євангелія та місії Церкви християн АСД. Така вістка спонукає навчати людей поміркованості у вживанні корисного й утримуватися від вживання
шкідливих речовин, таких як алкогольні напої. Підставою для важливості стриманості та реформи здоров’я є те, що ці два чинники були представлені Еленою Уайт як біблійні принципи, дані Богом для відновлення Його морального образу в людях і приготування святого народу до Другого пришестя Христа.
Вживання алкогольних напоїв може мати серйозний шкідливий вплив на особистість, сім’ю та суспільство загалом. Згідно з негативними впливами, згаданими Еленою Уайт, на тих, хто вживає алкогольні напої, чекатимуть погані розумові, моральні та фізичні наслідки. У розумовому відношенні — послабляться мисленнєві функції мозку і, відповідно, зменшиться здатність ухвалювати відповідальні рішення. У моральному відношенні — алкоголь притуплює моральну чутливість і послаблює моральні обмеження щодо чинення зла. У фізичному відношенні — вживання алкогольних напоїв шкідливо впливає на мозок, нервову систему, органи травлення, кровоносну систему та опірність до хвороб.
Що стосується сім’ї, Еллен Уайт зазначила, що вживання алкогольних напоїв часто позбавляє сім’ю найнеобхіднішого, призводить до насильства, жорстокого поводження та образ дітей. Посилаючись на суспільство, Еллен Уайт вважає, що вживання алкоголю є спонукальною причиною злочинів, головною причиною нещасних випадків і породжує проблеми, що стосуються здоров’я суспільства.
Еллен Уайт підкреслювала нашу відповідальність як християн — допомагати людям позбутися алкогольної залежності. Найкраще ми можемо виконати це, з любов’ю відкриваючи їм вимоги Божого закону; переконуючи їх у потребі утримуватися від алкоголю, запевняючи їх у Божому прощенні та допомозі; наставляючи їх у принципах здорового життя й виявляючи до них особистий інтерес і любов.
Теологічні переконання та практичні поради Еллен Уайт щодо вживання алкогольних напоїв, на моє переконання, витримають випробування часом завдяки їхній біблійній узгодженості та практичній доречності для нашого часу.
Розділ IX: Алкоголь в Америці
Вступ
У день своєї смерті Лінкольн заявив: «Рабство скасовано. Після реорганізації наступним великим питанням буде усунення торгівлі алкоголем. Моя голова й серце, мої руки та гроші будуть вкладені в цю працю. Менш ніж чверть століття тому я передбачив, що настане час, коли в країні не буде ні раба, ні п’яниці. Я дожив до часу, щоб побачити, дякуючи Богові, як одне з цих пророцтв сповнилося. Я сподіваюся побачити сповнення й іншого» /Цитовано з Вальтера Б. Найта, «Навчальна книга нових ілюстрацій Найта», 1956, с. 671/.
Якби Лінкольн піднявся зі своєї могили, яке потрясіння, який шок він пережив би, дізнавшись, що його пророцтво, згідно з яким Америка зрештою стане країною не лише вільною від рабства, а й від пияцтва, — усе це виявилося ілюзією! Лінкольн похитав би головою з недовірою, зрозумівши нарешті, що майже 18 млн дорослих американців сьогодні, тобто більше половини населення його часу /31 млн у 1860 р./, є п’яницями, а з них понад 10 млн — алкоголіки/. Це дані Національного інституту алкогольної залежності та алкоголізму, надруковані в журналі «Новини США та Всесвітній звіт» 30 листопада 1987 р., с. 56/.
Чому американці досягли успіху в скасуванні рабства, але майже 18 млн їхніх громадян стали рабами алкоголю? Частково відповідь полягає у відмінності морального сприйняття цих двох проблем. Більшість американців поступово почала сприймати рабство як расову дискримінацію, як моральне й суспільне зло, з яким необхідно боротися та яке слід усунути. Однак щодо алкогольних напоїв, за винятком короткого періоду сухого закону /1919–1933/, більшість американців підійшла до питання алкоголю, сприймаючи його як улюбленого ворога, якого треба обмежувати, але не знищувати. Цей погляд, як ми вже бачили, заохочувався уявленням, що Біблія схвалює помірне вживання алкогольних напоїв.
Відсутність чіткого морального переконання, що вживання алкогольних напоїв є гріхом через їхню здатність сп'яняти тіло. Незалежно від кількості, що вживається, більшість християн в Америці та в усьому світі вважають, що відповідальність церков, шкіл, засобів масової інформації та урядів полягає в тому, щоб навчати людей радше помірного вживання алкоголю, ніж утримання від нього. Парадоксально, але різні зацікавлені групи чинять значний опір навіть тоді, коли поліція розробляє та впроваджує заходи для запобігання зловживанню алкоголем. Єдина причина, як зазначають Стів Олсон і Дін Р. Герстайн у своїй книзі «Алкоголь в Америці» (виданій за підтримки Національної академії наук), полягає в «конфлікті цінностей» серед американського народу. Конфлікт, як вони пояснюють, спричинений тим, що «багато людей вважають пияцтво фундаментальною аморальністю або, принаймні, моральною слабкістю, тоді як інші розглядають вживання алкогольних напоїв як ознаку вільних цінностей або як традиційний засіб спілкування. Конфлікт між цими двома поглядами може зайти в глухий кут політичні рішення, залишаючи профілактичні ініціативи паралізованими» (Стів Олсон і Дін Р. Герстайн, «Алкоголь в Америці», Вашингтон, округ Колумбія, видавництво Національної академії, 1985, с. 29).
Наслідки такої позиції очевидні: майже 18 млн американців, спочатку помірні споживачі алкоголю, стали п'яницями, завдавши суспільству збитків на 117 мільярдів доларів протягом року та щорічно втрачаючи 100 000 життів (там само, с. 56). Причина цих трагічних результатів проста: алкоголь є наркотиком, який не лише сп'яняє, а й робить людей залежними. Для деяких людей він стає щоденним об'єднувальним напоєм, щоб постійно бути причетними до алкоголю. «Ми також повинні пам'ятати, — пише Сідней Кохен, консультант Національного інституту з питань зловживання наркотиками, — що навіть дві склянки на день — це забагато для декого. Є люди, дуже чутливі навіть до невеликих кількостей алкоголю» (Сідней Кохен, «Проблема алкоголізму: вибрані теми», Нью-Йорк, 1983, с. 125). Не дивуйтеся біблійному застереженню: «Не дивись на вино» (Прип. 23:31).
Мета цього розділу
Мета цього розділу подвійна:
1. Коротко розглянути наслідки пияцтва в американському суспільстві.
2. Узагальнити, а іноді «перекласти» простішою мовою інформацію медичних досліджень про вплив алкоголю на здоров'я.
Зміст цього розділу не є оригінальним. Це лише спроба систематизовано підсумувати основну інформацію, виявлену в багатьох наукових дослідженнях, присвячених впливу алкоголю на людське тіло.
Причина включення цього розділу, що стосується медичних аспектів алкоголю, полягає в тому, що Біблія засуджує вживання алкогольних напоїв. Автор сподівається, що такий огляд медичних фактів щодо впливу алкоголю допоможе читачеві оцінити обґрунтованість висновків цього дослідження.
Розділ 25: Наслідки вживання алкоголю
З огляду на той факт, що близько 2/3 — (68%) дорослих американців вживають алкоголь, не дивно, що громадським ворогом №1 Америки є алкоголь, який, за твердженнями, забирає щонайменше «100 000 життів на рік — у 25 разів більше, ніж усі незаконні наркотики разом узяті». (Дані взято з Національного інституту з питань зловживання алкоголем та алкоголізму, звіт за 1986 р., с. 56.) Щоб отримати уявлення про вартість вживання алкогольних напоїв для американського суспільства, нам необхідно коротко розглянути таке:
1. Особисті витрати.
2. Економічні витрати.
3. Злочини та алкоголь.
4. Здоров’я та алкоголь.
Особисті витрати
Особиста ціна алкоголю — жахливо висока. Звіт Національного інституту з питань зловживання алкоголем та алкоголізму за 1986 рік підкреслює, що «алкоголь є чинником майже половини всіх американських смертей унаслідок убивств, самогубств і нещасних випадків», забираючи щонайменше 100 000 життів щороку.
Відповідно, 30 000 американців щороку помирають від захворювання, відомого як цироз печінки. Більшість жертв цієї хвороби не захворіли б на неї, якби не вживали алкоголю. Варто зазначити, що, згідно з дослідженням, «у рівно половини людей, які померли від цирозу, головним діагностичним критерієм було вживання алкоголю» /Стів Олсон і Дін Р. Герстейн, /н. 3/, с. 14/.
Іншим важливим видом смертей, пов’язаних з алкоголем, є дорожньо-транспортні пригоди. Згідно з даними Національної служби безпеки дорожнього руху, щороку близько 15 млн людей так чи інакше потерпають в автотранспортних аваріях. У 1987 році ці аварії спричинили 50 000 смертей і близько 3 млн поранених. Відповідно, половина всіх цих випадків сталася з вини водіїв, які перебували під впливом алкоголю.
Також багато людей щороку помирають в інших видах нещасних випадків, таких як падіння, пожежі та утоплення. Оскільки неможливо перевірити, чи був алкоголь у крові людей, які загинули за таких обставин, важко з’ясувати, який відсоток смертей можна приписати дії алкоголю. «Але дослідження показали, що у 40% таких випадків причиною смерті був алкоголь, що дорівнює смерті 20 000 людей» /там само, с. 15/.
Іншим головним джерелом смертей є передозування алкоголем. Згідно з Олсоном і Герстейном, «близько 10 000 людей щороку помирають з цієї причини: половина — лише через алкоголь, а інша половина — через поєднання алкоголю та інших наркотиків. В останньому випадку смерть настала після самогубства у 40% випадків. Очевидно, алкоголь має тісний зв’язок із самогубством. В алкоголі в крові перед смертю виявляють одну третину з майже 30 000 самогубств, які щороку відбуваються у США. Серед 200 000–400 000 людей, які щороку намагаються накласти на себе руки, алкогольна проблема траплялася у п’ять разів частіше, ніж серед тих, хто не належав до групи самогубців».
До цього можна додати близько 10 000 убивств, які щороку відбуваються в ситуаціях, пов’язаних з алкоголем. Також статистично невизначеним є внесок алкоголю у смерті та страждання, спричинені фетальним алкогольним синдромом, раком, серцевими захворюваннями, діабетом і органічним синдромом мозку. Загальна кількість смертей, до яких причетний алкоголь, згідно з даними Діна Герстейна з Національної дослідницької ради, може становити близько 150 000 людей на рік. Це число ґрунтується на даних дослідження, проведеного у 1975 році громадською дослідницькою групою при Каліфорнійському університеті. /Стів Олсон і Дін Р. Герстейн, /н. 3/, с. 16–17/.
У 1986 році, коли баскетбольна зірка Леон Біас помер від передозування кокаїном, американці розгорнули активну антинаркотичну кампанію. Однак того ж року, як зазначає журнал «Новини США та світовий звіт», «алкоголь забрав понад 100 000 життів — у 25 разів більше, ніж передбачувана кількість жертв кокаїну, героїну та інших заборонених наркотиків разом узятих. Ця урядова оцінка ґрунтується переважно на свідоцтвах про смерть. Одне з нещодавніх досліджень підкреслює, що в багатьох свідоцтвах про смерть зазначено причетність алкоголю до смерті. Це пояснює, чому Дін Герстейн називає вищу кількість смертей від алкоголю, ніж офіційна державна статистика».
Неоціненна людська ціна
Справжня людська ціна алкоголю перевищує будь-яку статистичну оцінку смертей і нещасть. Хто може оцінити ціну турботи про немовлят і дітей, коли один або обоє батьків п'ють, або ціну насильства над дітьми, подружжям чи іншими людьми через уживання алкоголю? Хто може підрахувати ціну школярів, які завдають неприємностей і зрештою стають п'яницями, переймаючи звички своїх батьків, які п'ють? Хто може підрахувати ціну непропорційного збільшення кількості лікарняних ліжок і лікувальних ресурсів, використаних для лікування тих, хто вживає алкоголь? Хто може підрахувати ціну збитків, завданих аваріями наземного, морського й повітряного транспорту з вини алкоголю? Хто може підрахувати ціну алкоголю в термінах втрати продуктивності, втрачених навчальних годин і прогулів, невиходів на роботу?
Статистичні дані про смерть показують лише найтрагічніші наслідки вживання алкоголю. Реальна кількість людей, прямо чи опосередковано уражених алкогольними проблемами, набагато більша. У 1987 році Інститут Ґеллапа зазначив, що кожна четверта сім'я переживає горе, спричинене алкоголем, — «це найвищий показник
проблем пияцтва за останні 37 років». Якщо застосувати цей відсоток до сучасного населення США — понад 246 млн (грудень 1988 р.), — це означає, що понад 61 млн американців живуть у сім'ях, уражених згубним впливом алкоголю.
Сьогодні ідея про те, що вживання алкоголю впливає на всю сім'ю, має міцне підґрунтя. «Нині, — зазначає журнал «Новини США та світовий звіт», — сім млн дітей віком до 18 років живуть в алкогольних сім'ях». Фахівці, які працюють в Організації у справах дітей алкоголіків, говорять, що найбільше від алкоголізму страждають почуття — почуття провини, ненависть до себе, — і зазвичай такі люди живуть за трьома правилами: «Не говори! Нікому не довіряй! Не відчувай!» / «Боротьба з алкоголізмом» / № 2, с. 61/.
Звіт продовжується повідомленням, що «ще 21 млн американців відомі як «дорослі діти алкоголіків». Деякі з них поводяться добре. Але багато хто — ні». Це «люди, які вже мають тіла й розум дорослих, але поранені почуття дітей». Спеціальна терапевтична програма може допомогти деяким із них зцілити свої почуття.
Алкоголь і сім'я
Алкоголь має надзвичайно несприятливий і шкідливий вплив на американську сім'ю. У першому спеціальному звіті для Конгресу США про алкоголь і здоров'я секретар Міністерства охорони здоров'я та соціальних служб зазначає: «Докази підкреслюють, що рівень розлучень серед алкоголіків та їхніх подружжя у сім разів вищий, ніж серед решти населення (Паоліно і МакКреді, 1977). Сорок відсотків сімей мають судові проблеми, пов'язані певною мірою з алкоголізмом (Джейкоб і Сейлхамер, 1982)». /П'ятий спеціальний звіт Конгресу США про алкоголь і здоров'я, грудень 1983 р., с. 89/.
Звіт продовжується, зазначаючи, що алкоголь відіграє головну роль, впливаючи на дітей і подружжя. Насамкінець сказано: «Більшість досліджень пов'язують алкоголь або надмірне вживання алкогольних напоїв із 45–60% випадків у подружніх парах/.
Підсумовуючи все сказане, людська ціна алкоголю не піддається оцінці. Вона стосується життя 61 млн американців сьогодні, залишаючи багатьох із них із постійними гіркими почуттями та фізичними шрамами.
Економічна вартість
Економічна вартість уживання алкоголю для американського народу приголомшує. Згідно зі звітом Національного інституту з питань зловживання алкоголем та алкоголізму за 1986 рік, економічна вартість зловживання алкоголем для суспільства оцінюється у 117 мільярдів доларів на рік. Це включає 18 мільярдів доларів, пов’язаних із передчасною смертю; 66 мільярдів доларів, втрачених через зниження продуктивності праці, і 13 мільярдів доларів, витрачених на лікування. / «Боротьба з алкоголізмом», /№ 2/, с. 57/. До цієї цифри необхідно додати 66 мільярдів доларів, які американський народ /у 1984 р./ заплатив за придбання алкогольних напоїв /Щорічний статистичний звіт за 1984–1985 рр. Виробництво очищеного спирту/. Додайте всі витрати, пов’язані з уживанням алкоголю, до ціни його придбання — і ви отримаєте величезну загальну суму в 184 мільярди доларів. Цю суму можна було б використати для покращення умов життя молодих американців: поліпшити їхні житлові умови, будувати нові школи, покращувати освіту; це була б їжа для голодних і домівки для бездомних.
Інший бік медалі — економічні доходи, які федеральний уряд, уряди штатів і місцеві органи влади отримують від виробництва та продажу алкогольних напоїв. Рада корпорації «Очищений спирт» повідомила, що у 1984 році виробники сплатили понад 12 мільярдів доларів податків різним рівням державних організацій. /Там само/. Цінність цього доходу слід зіставити з вартістю для суспільства у 184 мільярди доларів, що включає всі хвороби, нещастя, насильство та смерті, спричинені алкоголем.
Злочини та алкоголь
Причетність алкоголю до злочинів чітко доведена кількома звітами. У звіті Національного інституту з питань зловживання алкоголем та алкоголізму за 1986 рік зазначається, що алкоголь є причиною смерті. /Цитовано в «Боротьба з алкоголізмом», /№ 2/, с. 56/. Третій спеціальний звіт Конгресу США про алкоголь і здоров’я, підготовлений секретарем департаменту охорони здоров’я, освіти та соціального забезпечення, дає найчіткішу картину причетності алкоголю до різних видів злочинів. Наступна цитата взята безпосередньо з цього звіту: «Зв’язок алкоголю зі злочинною поведінкою залежить від її типу
Злочини та ролі учасників кримінальних подій. Більшість злочинів, пов’язаних з алкоголем, включає як нетверезого злочинця, так і його жертву».
«Пограбування». Оцінка причетності алкоголю сягає 72% усіх пограбувань.
«Зґвалтування». Оцінка причетності алкоголю становить 50% серед сексуальних злочинців і 31% серед жертв зґвалтування. Більшість масштабних американських досліджень на цю тему свідчить, що у 63% зґвалтувань, пов’язаних з алкоголем, обидві сторони — жертва і злочинець — були п’яними. Іншим важливим відкриттям було те, що характер і тривалість причетності алкоголю до зґвалтування стосувалися міжособистісних стосунків жертви та злочинця.
«Напади». Оцінки причетності алкоголю у звітах про напади дуже різняться: вони сягають 72% нападників і 79% їхніх жертв.
«Убивства». Дослідження, засновані на звітах слідчих, які розслідують насильницьку або раптову смерть, а також детальні дослідження підкреслюють, що значний відсоток злочинців і жертв були п’яними під час злочину. Більшість досліджень показала, що від 40 до 60% убитих жертв і до 86% злочинців були п’яними, коли скоювали вбивство. Наявність алкоголю, здається, була найімовірнішою у вбивствах, де:
1. Жертву було зарізано кинджалом або ножем. 2. Було застосовано насильство. 3. Убивця повалив жертву на землю. /Третій спеціальний звіт Конгресу США про алкоголь і здоров’я, червень 1978 р., с. 64/.
Важливий аспект цього звіту, який часто ігнорують, полягає в тому, що значний відсоток жертв зґвалтувань, нападів і вбивств також були п'яними під час скоєння злочину. Це означає, що деякі злочини не були б скоєні, якби їхні жертви не були п'яними. У звіті також повідомляється, що 83% злочинців, які перебували у в'язницях, були в стані алкогольного сп'яніння під час скоєння злочинів — не лише проти особистості, а й проти власності.
Улюблений ворог
Яке жахливе руйнування приносить алкоголь Америці! Якби вживання алкоголю можна було усунути, кількість крадіжок, зґвалтувань, нападів і вбивств можна було б зменшити більш ніж на 50%. Скільки людського болю, смутку, насильства і смерті можна було б усунути з нашого суспільства! Усупереч цій очевидній реальності досвід показує нам, що політики, соціологи й науковці борються зі злочинами, пов'язаними з алкоголем, плануючи нові дослідження, будуючи нові в'язниці, наймаючи нові поліцейські підрозділи й призначаючи більше суддів, замість того щоб знищити справжнього злочинця — його величність алкоголь.
Чому наші політичні, громадянські та релігійні лідери не наважуються діяти спільно, щоб знищити справжнього громадського ворога №1 американського суспільства? Відповідь проста. Тому що надто багато хто з них, як каже Джек Ван Аймпі, «мають любовний роман з алкоголем і не бажають торкатися свого коханого» /Джек Ван Аймпі, «Алкоголь — улюблений ворог», Ройал-Оук, Мічиган, 1980, с. 61/. Ван Аймпі продовжує: «Намагатися боротися зі злочинністю, не зустрічаючись віч-на-віч із сутністю алкоголю, — це діяти наосліп. Навіть якщо ми маємо найдосконалішу систему виправлення, ми не зможемо зупинити агресивні хвилі злочинності, адже вплив алкоголю величезний і спустошливий. Якби ми мали найпереконливішу систему винесення вироків у поєднанні з досконалою роботою поліції та бездоганною системою покарання у в'язницях, найкраще, що ми могли б зробити, становило б лише частину загальної проблеми злочинності, якби головний корінь — вживання алкоголю — залишався недоторканим. Більшість злочинів з року в рік продовжувала б існувати в майбутньому». /Там само/.
Турбота про здоров'я та алкоголь
Алкоголь також значною мірою впливає на американську систему охорони здоров'я. За оцінками деяких досліджень, 30% госпіталізованих осіб мають серйозні проблеми з алкоголем. /Стів Олсон і Дін Р. Герстайн /прим. 3/ с. 17/. «Адміністрація у справах ветеранів оцінює, що 50% усіх ветеранів, які займають лікарняні ліжка, мають проблеми з алкоголем» /Джин Кінні та Гвін Літон, «Звільнення від мертвої хватки». Журнал алкогольної інформації», Сент-Луїс, Міссурі, 1983, с. 28/.
У грошовому вимірі витрати на алкоголь, пов'язані з охороною здоров'я, особливо виділяються серед наших щорічних національних медичних витрат. Медичне обслуговування оцінюється у 13 мільярдів доларів із усіх витрат на здоров'я дорослих /Там само, див. примітку 12, с. 57/.
Джин Кінні та Гвін Літон зазначають, що «одне масштабне дослідження вартості лікування пацієнтів у лікарні показує, що лише невелика частина пацієнтів — лише 13% — має лікарняний рахунок, що дорівнює рахункам решти 87%. Єдиною відмінністю, яка характеризувала високу вартість цієї групи, були не вік, не стать, не економічний статус і не етнічна приналежність. Ці особи були затятими п'яницями або завзятими курцями» /Джин Кінні, Гвін Літон /прим. 24/ с. 28/.
Проблеми серед помірних споживачів алкоголю
Згадка про «запеклих п'яниць» може підкреслювати, що проблеми з алкоголем трапляються переважно серед цієї групи. Але цей погляд помилковий. Дослідження показали, що проблеми з алкоголем повсюдно трапляються серед населення, яке вживає алкоголь. Майкл Поліш і Брус Орвіс провели обстеження 3078 осіб із персоналу Військово-повітряних сил США, розподіливши їх на різні категорії за рівнем вживання алкоголю. Їхнє обстеження показало, що запеклі п'яниці становлять лише чверть усіх обстежених, які мали дві або більше проблем, пов'язаних з алкоголем. /Д. М. Поліш і Б. Р. Орвіс, «Проблеми з алкоголем: моделі та поширеність у Військово-повітряних силах США», Санта-Моніка, 1979/.
Ці відкриття були підтверджені національним домашнім обстеженням, яке провели Вальтер Кларк і Лорріан Міданік. Вони виявили, що 11% тих, хто багато п'є /їх визначають як осіб, які вживають алкоголь у середньому понад два рази на день/, становили менше половини всіх випадків проблем зі здоров'ям і суспільних проблем, пов'язаних з алкоголем. /В. Б. Кларк і Л. Міданік, «Результати національного обстеження, 1979», Каліфорнійський університет, 1980/.
Ці дослідження підкреслили, що проблеми з алкоголем існують повсюдно серед населення, яке вживає алкоголь. Це означає, як зауважили Олсон і Герстейн, «що навіть якщо 15 млн запеклих п'яниць Америки завтра припинять пити — суттєва частина проблем, пов'язаних з алкоголем, у країні залишиться» (Стів Олсон і Дін Р. Герстейн /прим. 3/ с. 24). Подібним чином Марк Мор з Гарвардського університету заявляє: «Більшість проблем, пов'язаних з алкоголем, створюють люди, які ніколи не вважали себе п'яницями, котрі створюють проблеми» /цитовано в Олсона і Герстейна /прим. 3/ с. 24/.
Результати цих досліджень мають важливе значення. Якщо Америка бажає ефективно боротися з проблемами, пов'язаними з алкоголем, вона повинна наполегливо заохочувати утримання від алкогольних напоїв через політичні, суспільні, освітні, проповідницькі заходи та програми. Надія на те, що це може статися, слабка, адже надто багато людей люблять алкоголь і надто багато хто не бажає прийняти біблійні настанови.
Розділ 26: Алкоголь і здоров’я
Величезна ціна проблем, пов'язаних з алкоголем, які зачіпають мільйони хворих, сім'ї та суспільство загалом, порушує фундаментальне питання: як алкогольні напої, що для більшості тих, хто їх вживає, здаються такими нешкідливими, можуть спричиняти стільки нещастя, руйнування й смерті в нашому суспільстві? — Відповідь можна знайти в різноманітному шкідливому впливі алкоголю на людське тіло. Ми спробуємо описати ці наслідки якомога ясніше й сумлінніше.
Як тіло сприймає алкоголь?
Визначення алкоголю. Алкоголь є шкідливим наркотиком, що міститься як складова в пиві, вині та міцних напоях, таких як віскі. Алкоголь не має природного запаху й безпосередньо змішується з водою або іншими рідинами. Дехто визначає його як їжу, але це «погана їжа», адже в ній немає мінералів, вітамінів чи білків, а є лише те, що дехто описує як «порожні калорії» /Джин Кінні та Гвін Літон /прим. 24/ с. 32/.
Всупереч поширеній думці, алкоголь не є збуджувальним засобом, а є заспокійливим, анестезувальним і наркотичним. Потрапляючи всередину, алкоголь втручається в послідовні та передбачувані стадії дії, впливаючи на звичайні функції мозку будь-якої людини — незалежно від того, є вона алкоголіком чи ні.
Всмоктування
Алкоголь не потребує травлення, як це відбувається з більшістю харчових продуктів. Дивно, але всмоктування алкоголю починається одразу: дуже невелика його кількість всмоктується через крихітні капіляри в роті та стінках травного тракту. Близько 20% ужитого алкоголю всмоктується безпосередньо зі шлунка. Решта алкоголю потрапляє в тонкий кишечник, де відбувається основне всмоктування. Отже, шлунок і тонкий кишечник є головними місцями всмоктування алкоголю. Алкоголь не затримується надовго у шлунку й тонкому кишечнику, оскільки швидкість його всмоктування дуже висока. /Для ґрунтовнішого ознайомлення з процесом всмоктування алкоголю див. Кінні та Літон /прим. 24/, с. 32–33/.
Всмоктування алкоголю в кровоносну систему відбувається під впливом кількох чинників. Що вища концентрація алкоголю в напої, то швидше він всмоктується. Цим пояснюється, чому очищений спирт діє помітно сильніше й збуджувальніше, ніж вино або пиво. Кількість їжі у шлунку також є важливим чинником, що визначає швидкість надходження алкоголю в кровоносну систему. Шампанське та інші ігристі або газовані вина, хоча й не мають вищого вмісту алкоголю, ніж звичайні вина, спричиняють швидше сп'яніння, оскільки містять вуглекислий газ, який збільшує швидкість всмоктування. Ще одним чинником, що впливає на швидкість всмоктування, є темп уживання алкоголю. Якщо жадібно ковтати алкогольні напої, а не пити маленькими ковтками, алкоголь швидше всмоктується в організм.
Всмоктуючись через дрібні кровоносні судини в кровоносну систему крізь стінки шлунка та тонкого кишечника, алкоголь тепер вільно циркулює в усіх частинах тіла. Рівень алкоголю в крові пропорційний вмісту алкоголю в крові відносно її загального об'єму. Наприклад, рівень алкоголю в крові 0,15% дорівнює 1,5 частини етилового алкоголю на 1000 частин крові.
Розщеплення та виведення
Виведення алкоголю з організму починається одразу, щойно алкоголь потрапляє в кровотік. Невелика кількість алкоголю, близько 5%, виводиться з організму в незміненому вигляді через піт, сечу або дихання. Решта має бути хімічно змінена в процесі обміну речовин. Цей процес називається окисленням і відбувається у три фази.
Печінка відіграє ключову роль у цьому процесі, оскільки є єдиним органом, здатним упоратися з першою фазою. Наявність великої кількості алкоголю не змушує печінку працювати швидше. Середня кількість алкоголю, що переробляється печінкою, становить близько 14 грамів чистого алкоголю на годину, що дорівнює 250 грамам випитого пива. Неперероблені залишки алкоголю «чекають у черзі», циркулюючи в кровоносній системі. Отже, цей процес триває, доки з організму не буде виведено весь алкоголь. Відповідальність за сп'янілий стан, спричинений алкоголем, несе концентрація алкоголю в крові й, відповідно, у мозку. У наступному підрозділі буде подано спеціальну інформацію про те, як алкоголь впливає на функції різних органів.
Вплив алкоголю на організм
Мозок. Мозок є найчутливішим органом до присутності алкоголю. Найбезпосереднішим і найдраматичнішим наслідком уживання будь-якої кількості алкоголю є зниження ефективності роботи мозку та всієї центральної нервової системи, що від нього залежить. Такий ослаблений стан спричиняє «зниження стриманості, менш ефективний зір і слух, невиразну мову, труднощі в діяльності, пов'язаній із руховими функціями, погіршення здатності судити, посилене сприйняття часу та загальне відчуття ейфорії» /Чарльз Р. Керрол /прим. 32/, с. 42/.
Ступінь і тривалість розумового ослаблення залежить від рівня алкоголю в крові. Дослідження підкреслюють, що певне ослаблення починається приблизно за рівня 0,03%, якого досягає вживання 12 унцій пива /одна унція дорівнює 31,1 грама/ або 5,5 унції звичайного вина для людини середньою вагою 60 кг.
Схема умовної однієї дози різних алкогольних напоїв в організмі людини:
1,5 унції /45 грамів/ віскі… дорівнюють одній дозі алкоголю
3,5 унції кріпленого вина /109 грамів/… дорівнюють одній дозі алкоголю
12 унцій пива /373 грами/ дорівнюють одній дозі алкоголю
Чи безпечне помірне вживання алкоголю?
Одна умовна доза алкоголю зазвичай підвищує рівень алкоголю в крові до 0,03% у людини середньою вагою 60 кг. Дві дози, безсумнівно, дадуть 1%. Кенні та Літсон зазначають, що за рівня алкоголю в крові 0,05% «новіші частини мозку, які контролюють судження, пошкоджуються». Це стає очевидним, оскільки людина «починає голосно розмовляти, поводитися шумно, робити різні випади, говорити й робити те, що зазвичай засуджує. Люди помилково вважають, що такі дії спричинені стимулювальною дією алкоголю» /Джин Кінні та Ґвін Літон, /№ 24/ с. 39/. Автори пояснюють, що алкоголь не стимулює, а пригнічує та стримує.
Медичні авторитети визнають, що навіть одна доза алкоголю може послабити судження деяких людей. У своїй книзі «Вчення про алкоголь» Френсіс Тодд пише: «Насамперед мають бути уражені здатність до судження, концентрація та розуміння. Після вживання навіть невеликої кількості алкоголю такий ефект настане, і все це відбуватиметься так швидко, як тільки алкоголь сконцентрується в крові та його рівень підвищиться після подальшого вживання алкоголю» /Френсіс Тодд, /№ 32/ с. 68/.
Джорджіо Лоллі посилається на дослідження, які підкреслюють, що, хоча більшості людей не здається, що одна умовна доза алкоголю спричинила в них розумове ослаблення, «значна за чисельністю меншість, однак, може зазнати несприятливого впливу концентрації алкоголю в крові навіть нижче 0,02–0,03%, що проявиться в ослабленні уваги, судження та емоційної рівноваги» /Джорджіо Лоллі, /№ 36/ с. 39/. Далі Лоллі заявляє: «Функції судження та самоконтролю належать до найвищих здібностей людського розуму; вони можуть бути несприятливо уражені значно нижчою концентрацією алкоголю в крові та призвести до втрати зору, слуху й м'язової координації» /Там само, с. 41/.
Вплив однієї дози алкоголю
Важливо зазначити, що навіть одна умовна доза алкоголю може несприятливо вплинути на ваш мозок. Вільям Терхуні висловився про це дуже ясно: «Щоразу, вживаючи умовну дозу алкоголю, ви виводите з дії певну частину клітин свого мозку. Справді, якщо алкоголь має такий вплив, ви ніколи не повинні його пити» /Вільям Б. Терхуні, «Безпечний спосіб вживання алкоголю: як запобігти алкогольним проблемам, перш ніж вони почнуться?», Нью-Йорк, 1968, с. 24/. Навіть однієї дози алкоголю достатньо, щоб послабити стриманість людини, яка функціонує як «моральне гальмо», і зменшити здатність ефективно мислити.
Вільям Терхуні зазначив експеримент, проведений для демонстрації впливу однієї умовної дози алкоголю на розумову діяльність: демонструючи майбутнім лікарям вплив алкоголю на розум, багато медичних закладів дотримуються такої процедури. Їм пропонують два письмові іспити в наступні дні з тими самими запитаннями. Перший іспит студенти складають за звичайних обставин, без вживання алкоголю. Перед другим іспитом кожному студенту дають випити одну пляшку пива /370 грамів/. Результати цих двох іспитів оцінювали люди, не знайомі із задумом експерименту. Наприкінці другого іспиту студентам поставили такі запитання:
1. Який іспит був легшим, складнішим чи таким самим, як учора?
2. Ви виконали свою роботу краще, гірше чи так само, як учора?
Більшість студентів відповіли, що друге випробування було легшим і що їхні оцінки кращі. Однак оцінки за другий іспит були відповідно на 17% нижчими. Це показує, що навіть одноразове вживання алкоголю ускладнює роботу розумових здібностей і знижує працездатність мозку» /там само, с. 27–29/.
Варто зазначити, що навіть серед тих, хто бере участь у виробництві алкоголю, є люди, які попереджають про небезпеку навіть одноразового вживання алкоголю під час керування автомобілем. У восьмисторінковій рекламній брошурі, опублікованій у «Серпневому довіднику читача» 1985 року, компанія «Сіґремс» підкреслила загальновідоме правило, що вживання алкоголю та керування автомобілем несумісні: «Безпечне правило для вас і для інших: Не пийте — будьте в безпеці на дорозі!» Якщо алкоголь послаблює розумові рефлекси людей, які керують транспортом земними дорогами, то хіба алкоголь не послаблює розумові реакції християн, які подорожують шляхом до Царства? Послабити наше моральне судження вживанням алкоголю означає знищити закладене Богом у нашому організмі розрізнення справедливості й несправедливості.
Печінка
Печінка дуже чутлива до шкідливого впливу алкоголю. Деякі дослідження показують, що «вживання навіть порівняно невеликої кількості алкоголю — однієї-двох унцій, тобто 30–60 грамів, людьми, які не вживають алкоголь, може призвести до накопичення жиру в клітинах печінки» /Джин Кінні та Ґвін Літон /№ 24/, с. 37/.
Життєво важлива функція печінки — підтримувати належний рівень цукру в крові, який є головним джерелом енергії для клітин мозку. Коли алкоголь потрапляє в кровотік, печінка спрямовує всі свої зусилля на його метаболізм. Виконуючи цю функцію, печінка іноді не здатна забезпечити клітини мозку достатньою кількістю глюкози. Коли це трапляється, може виникнути гіпоглікемія — аномально низька концентрація цукру в крові. За цього стану рівень цукру в крові нижчий за норму, і мозок позбавляється належного живлення. Симптомами цього захворювання є пітливість, головний біль, тремтіння, відчуття голоду та нервозність.
Найсерйозніше захворювання печінки — цироз — виникає через вживання алкоголю. Це хвороба, за якої руйнуються клітини печінки, і тому цей орган більше не здатний виконувати свою функцію — переробляти поживні речовини в їжу. «Близько половини тих, у кого розвинувся цироз, помруть протягом п’яти років» /«Боротьба з алкоголізмом» /№ 2/, с. 60/. Відповідно, щороку від цирозу печінки помирають 30 000 американців.
У минулому цироз зазвичай пов’язували із запоями. Однак «недавні дослідження, проведені у Франції, показали, що чоловіки, які щодня помірно випивали три стандартні дози алкоголю, а жінки — половину цієї кількості, уже могли перебувати в зоні підвищеного ризику захворіти на цироз печінки». /Там само/.
Шлунок
Проковтування алкогольних напоїв стимулює виділення шлункового соку. Алкоголь може подразнювати стінки шлунка, спричиняючи тривалий хворобливий стан, відомий як гастрит. Виразки, пов’язані з гастритом, часто виникають у любителів алкоголю. Надмірна кількість шлункової кислоти призводить до появи виразок, спричиняючи біль і сповільнюючи процес загоєння.
Наявність алкоголю в шлунку спричиняє рясне виділення шлункового соку, що, своєю чергою, може фактично призупинити травлення. Переміщення їжі зі шлунка в тонкий кишечник уповільнюється, а швидкість всмоктування різних поживних речовин у кишковому тракті зменшується. «Такі дії в поєднанні з мізерною поживною цінністю алкогольних калорій, пригніченням апетиту та порушенням нормальної роботи травних функцій — звичайне явище у хронічних п'яниць; усе це разом призводить до постійного недоїдання, яке так часто спостерігається в алкоголіків» /Чарльз Р. Керрол /н.32/ с. 49/.
Серце
Вживання алкоголю також негативно впливає на серце — через можливе підвищення кров'яного тиску та збільшення ризику інсульту й серцевого нападу. «Експериментальні докази показують, — пише Чарльз Р. Керрол, — що кількості алкоголю, достатні для сп'яніння, збільшують потребу серцевого м'яза в кисні, що зрештою призводить до збільшення механічної роботи серця» /там само/. Керрол продовжує: «Хоча це широко не визнається фахівцями з алкоголю, деякі дослідження підкреслюють, що червоні кров'яні клітини в капілярах п'яниці схильні групуватися, перешкоджаючи належному надходженню кисню до клітин тіла» /там само/.
Точний механізм, за допомогою якого алкоголь шкодить серцю, /с. 299 ориг./ невідомий, однак різні порушення роботи серця, спричинені дією алкоголю, стають відомими з часом. Деякі з них такі: «Серцева недостатність, нерегулярне серцебиття, розширення шийних вен, прискорений пульс і ненормальний кров'яний тиск, а також набрякання рук і ніг» /там само/. «Крім того, алкоголь пригнічує вироблення червоних і білих кров'яних клітин, наслідком чого можуть бути анемія та ослаблення опірності інфекційним захворюванням» /«Боротьба з алкоголізмом» /н.2/ с. 60/.
Рак і алкоголь
Алкоголь, очевидно, збільшує ризик виникнення певних видів раку. Сідней Кохен, визнаний на національному рівні фахівець із вживання алкоголю, говорить: «Вживання алкогольних напоїв призводить до збільшення ризику захворювання на рак у різних частинах тіла» /Сідней Кохен, «Сутність зловживання алкоголем. Нові результати для 1980-х років», Нью-Йорк, 1983, т. 2, с. 119/. Деякі з названих частин тіла: «язик, рот, горло, гортань, стравохід і печінка» /там само/.
У наведеному вище огляді коротко згадано лише деякі впливи на людський організм. Можна назвати багато інших медичних наслідків дії алкоголю, таких як вплив на репродуктивну систему, стравохід, підшлункову залозу, нирки, м'язи, легені, щитоподібну залозу тощо. Наведених прикладів достатньо, щоб показати, що вживання алкоголю надзвичайно болісно позначається на людському організмі.
ВИСНОВОК
Ціна вживання алкоголю для американського народу надзвичайно висока. І цю ціну всі ми сплачуємо не лише у вигляді 117 мільярдів доларів щороку для нашої економіки, а й у вигляді болю, нещастя, насильства, жорстокого поводження з дітьми та подружжям, розлучень, злочинів, хвороб і смерті.
«Це незбагненно, – пише Сідней Кохен, – щоб передове, процвітаюче суспільство могло миритися з трагедією алкоголю» /Сідней Кохен /н.5/ с. 12/. Нам необхідно знову застосувати слова Кохена: «цілком нове культурне ставлення до алкоголю, у якому потрібно визнати те, чим він є, – небезпечний наркотик» /Там само/. Ми віримо, що таке нове культурне ставлення до алкоголю найкраще можна розвинути через розкриття біблійної заповіді про утримання. Лише тоді, коли християни визнають і приймуть позицію, що вживання алкогольних напоїв не лише шкодить фізичному здоров’ю, а й морально призводить до гріха, – лише тоді вони відчують потребу утримуватися від одурманювальних речовин.
Завантажити книгу: «Самуель Баккіокі. Вино в Біблії»: vine.rar
