Кожен щось бачить, чує й отримує, і це нормально для тих людей, які мають контакт і спілкування з Духом Святим. Однак є причина, чому я рідко ділюся пророцтвами з кафедри.
Чому я рідко ділюся пророцтвами з кафедри?
- Я не пророк (визнаний, перевірений) — я пастор.
- Я виявив, що більшість того, що сучасні проповідники видають за пророцтва, не є пророцтвом для публіки. Найчастіше це просто натхнення. Бог просто відкриває їм Свої плани, а вони поспішають поділитися цим з усіма. Це не завжди корисно. Якщо Бог щось дає, це чудово, але якщо Бог не говорить розповідати про це іншим, це погано. Важливо знати, що робити з тим, що ми отримуємо. Це питання зрілості й послуху Святому Духу.
- Я виявив, що багато хто навмисно використовує слово «пророцтво» для посилення сприйняття. Мовляв, тепер я розповім вам щось дуже, дуже, дуже… важливе. Я волію говорити пророчі слова в контексті служіння, проповіді, молитви — у той момент, коли це доречно. Я навмисно не використовую підсилювальних елементів: «так говорить Господь», «пророцтво від Бога» тощо. Усе має бути в смиренні.
- Я виявив, що пророчі слова природним чином присутні в посланнях Божих людей. Не має значення, розмовляють вони, проповідують чи спілкуються з нами за чашкою чаю — Бог говорить через таких людей у будь-який час. Важливо бути чутливими й уміти слухати. Я думаю, що краще бути природною людиною, у якій проявляється надприродне, ніж створювати вигляд надприродного, а нести природне.
Тепер найважливіше. Коли Бог говорить мені поділитися чимось, звісно, я ділюся цим. Якщо потрібно сказати, що це пророцтво, я кажу, що це пророцтво. Якщо мені не сказано називати це пророцтвом, я цього не роблю.
Ви можете з цим не погоджуватися, але це мій досвід і мій стиль служіння.
